Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №917/1980/24 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року м. Харків Справа № 917/1980/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Жельне С.Ч., суддя Тихий П.В.,

за участю секретаря судового засідання Федорової Т.О.,

за участю представників:

від позивача - не з`явився;

від відповідача - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Сенчанської сільської ради, Полтавської області, Миргородського району с. Сенча, (вх.№1384 П/1) на рішення господарського суду Полтавської області від 17.02.2026 у справі №917/1980/24 (суддя Солодюк О.В., ухвалене в м.Полтава, дата складення повного тексту – 17.02.2026)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "ЧБГ", Полтавська область, Миргородський район, с. Піски,

до відповідача: Сенчанської сільської ради, Полтавська область, Миргородський район, с. Сенча,

про визнання укладеною додаткової угоди

ВСТАНОВИВ:

14.14.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "ЧБГ" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Сенчанської сільської ради Миргородського району Полтавської області про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі б/н від 05.12.2017, в редакції викладеній в прохальній частині позовної заяви.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що як належний та добросовісний орендар вчасно та з дотриманням вимог закону звернувся до орендодавця із листом-повідомленням та проєктом додаткової угоди про реалізацію переважного права на поновлення оренди, проте відповідач у встановлений законом строк не висловив заперечень, а позивач продовжив користуватись земельною ділянкою та сплачувати орендну плату, у зв`язку з чим просив суд визнати додаткову угоду укладеною.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 17.02.2026 у справі №917/1980/24 позов задоволено; визнано додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі б/н від 05.12.2017 укладеною та затверджено в редакції викладеній в прохальній частині позовної заяви.

Відповідні висновки місцевого господарського мотивовані тим, що позивач, як орендар спірної земельної ділянки, дотримався вимог законодавства, які регламентують алгоритм його дій, необхідних для отримання відповідного рішення уповноваженого органу щодо продовження дії договору оренди землі, отже є таким, що набув право "правомірного очікування" ("легітимного очікування") на вирішення орендодавцем у встановлений законодавством строк питання щодо продовження орендних правовідносин на новий строк із відповідним обґрунтуванням прийнятого уповноваженим органом рішення з цього питання.

Проте, відповідач як орган місцевого самоврядування, що є орендодавцем, не виконав свого обов`язку добросовісно провести переговори, не запропонував орендарю жодних умов договору, у зв`язку із чим, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 05.12.2017 в редакції, викладеній у прохальній частині позовної заяви.

Сенчанська сільська рада з рішенням місцевого господарського суду не погодилась та звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 17.02.2026 у справі №917/1980/24 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю. Одночасно апелянт звернувся з клопотанням про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення господарського суду Полтавської області від 17.02.2026 у справі №917/1980/24.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом було порушено норми матеріального права в частині ненадання належної правової оцінки тим обставинам, що між сторонами не було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов додаткової угоди.

Так, відповідно до статті 15 Закону України "Про оренду землі", істотними умовами договору оренди землі є: дата укладення та строк дії договору оренди, проте, затверджена судом "додаткова угода про внесення змін до договору оренди землі б/н від 05.12.2017" не містить числа та місяця з якого вона укладена.

Крім того, апелянт звертає увагу суду на те, що затверджена судом додаткова угода містить посилання на те, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 5322686600:00:007:0478 становить 590039,96 гривень. Проте, матеріали справи не містять витягу про нормативну грошову оцінку вказаної земельної ділянки, не вказано відсоток орендної плати.

Окрім викладеного, скаржник вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом було невірно визначено строк, на який було продовжено додаткову угоду.

Отже, зазначені недоліки в оскаржуваному рішенні вказують на неповне з`ясування судом всіх обставин справи.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.06.2026 витребувано у господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/1980/24; відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи.

21.07.2026 матеріали справи №917/1980/24 надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2026 поновлено Сенчанській сільській раді строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду Полтавської області від 17.02.2026 у справі №917/1980/24; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Сенчанської сільської ради на рішення господарського суду Полтавської області від 17.02.2026 у справі №917/1980/24; встановлено позивачу у справі строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; встановлено сторонам у справі строк для подання заяв і клопотань - протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали; призначено справу до розгляду на 12.08.2026 об 11:00год.

05.08.2026 апелянтом подано до апеляційного господарського суду заяву про розгляд справи без участі його представника (вх.№8659).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.08.2026 оголошено в судовому засіданні перерву до 19.08.2026 о 12:30 год.; ухвалено викликати в судове засідання учасників справи, явку визнано обов`язковою; роз`яснено учасникам справи, що юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника (ч.3 ст.56 ГПК України), представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч.1 ст.58 ГПК України).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.08.2026 розгляд справи відкладено на 02.09.2026 о 13:45 годині.

01.09.2026 апелянтом подано до апеляційного господарського суду клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату (вх.№9548), у зв`язку із об`єктивною неможливістю участі уповноваженого представника. Скаржник зазначає, що сільський голова Сенчанської сільської ради Сліпухова Н.В. перебуває у щорічній оплачуваній відпустці з 25 ceрпня по 07 вересня 2026 pоку, у зв`язку з чим не матиме можливості прийняти участь в судовому засіданні як особа, яка здійснює самопредставництво. Іншої уповноваженої особи, яка відповідно до закону, або іншого документа, що визначає повноваження відповідної посадової особи, має право здійснювати самопредставництво Сенчанської сільської ради у даній справі не має.

Судова колегія, розглянувши клопотання апелянта про відкладення розгляду справи зазначає, що відповідно до частини 1 статті 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною 2 статті 202 цього Кодексу.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України встановлено наслідки неявки в судове засідання учасників справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 Господарського процесуального кодексу України).

Також колегія суддів вказує, що господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв`язку з відсутністю його представника (з причин, пов`язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.).

Подаючи до суду клопотання про відкладення розгляду справи, заявник жодним чином не обґрунтовує необхідність такого відкладення, з метою вчинення будь-яких процесуальних дій, що потребують особистої його явки в судове засідання.

При цьому, судова колегія зауважує, що розгляд даної справи вже відкладався ухвалами суду від 12.08.2026, та від 19.08.2026, саме через неявку в судове засідання представника апелянта, явка якого була визнана судом обов`язковою.

Отже, враховуючи те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, судом не встановлено наявності обставин, які б унеможливлювали вирішення справи без участі представника скаржника, судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення його про день, час та місце розгляду справи, явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась, враховуючи обмеженість строків розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання апелянта про відкладення розгляду справи на іншу дату.

У судове засідання Східного апеляційного господарського суду призначене на 02.09.2026 представники сторін не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги в порядку передбаченому статтями 120, 268 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи, що частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні вказаних учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, представники сторін були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони (стаття 42 Господарського процесуального кодексу України), колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами, за відсутності представників сторін, оскільки їх неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "ЧБГ" є орендарем земельної ділянки площею 18,2000 га, кадастровий номер 5322686600:00:007:0478, що розташована за межами населених пунктів на території Сенчанської сільської ради Лохвицького (на даний час – Миргородського) району Полтавської області, на підставі договору оренди землі (надалі – договір т.1 а.с.63-68), укладеного 05.12.2017 між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області (надалі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Агроєдність” (надалі – орендар).

Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "ЧБГ" з 2023 року є правонаступником орендаря – ТОВ “Агроєдність”, що підтверджується статутом ТОВ Агрофірма "ЧБГ" (нова редакція), затвердженого рішенням від 09.02.2024 №02 (т.1 а.с.11-22).

Відповідно до пункту 1 договору, орендодавець згідно наказу від 25.10.2017 Nє588 "Про проведення земельних торгів у формі аукціону" та протоколу Nє 1 земельних торгів у формі аукціону з продажу права оренди на земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності від 05.12.2017 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером - 5322686600:00:007:0478, яка розташована за межами населених пунктів на території Сенчанської сільської ради Лохвицького району Полтавської області.

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 18,2000 га, у тому числі рілля - 18,2000 га (пункт 2 договору).

Згідно з пунктами 3 та 4 договору, на земельній ділянці відсутні об?єкти нерухомого майна. Земельна ділянка передається в оренду без будинків, будівель, споруд та інших об?єктів.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення договору становить: 5322686600:00:007:0478 - 562885,87грн. (пункт 5 договору).

Договір укладено на строк 7 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач зазначав, що 09.09.2024 на виконання умов пункту 8 договору та положень статті 33 Закону України “Про оренду землі” (в редакції, чинній на момент укладення договору), направив відповідачу письмове повідомлення (клопотання) з проектом додаткової угоди (текст проекту додаткової угоди викладено у повідомленні) з пропозицією наступного змісту:

- оновити преамбулу договору (визначити орендодавцем - Сенчанську сільську раду та орендарем - ТОВ Агрофірма "ЧБГ");

- викласти в новій редакції пункту 5 договору (нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 590039,96грн.);

- викласти в новій редакції пункт 8 договору (договір укладено на 7 років та діє до 05.12.2031) (т.1 а.с.59).

Листом від 27.09.2024 №01.1-14/1843 Виконавчий комітет Сенчанської сільської ради повідомив позивача, як орендаря про те, що клопотання від 09.09.2024 про намір продовження терміну дії договору оренди землі від 05.12.2017 на земельну ділянку кадастровий номер 5322686600:00:007:0478 площею 18,20 га буде розглянуто на засіданні постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування планування території, будівництва, архітектури, охорони пам?яток, історичного середовища та благоустрою сільської ради та винесено на розгляд чергової сесії сільської ради, яке відбудеться 10.10.2024. Про прийняте рішення сесії буде повідомлено додатково (т.1 а.с.60).

На засіданні 61 сесії 8 скликання Сенчанської сільської ради Миргородського району Полтавської області, яке відбулось 15.10.2024 рішення щодо поновлення договору оренди землі з ТОВ Агрофірма "ЧБГ" прийнято не було, оскільки не набрало потрібної кількості голосів депутатів від загального складу ради (т.1 а.с.67), про що листом від 16.10.2024 №01.1-14/195 Виконавчим комітетом Сенчанської сільської ради було повідомлено позивача (т.1 а.с.61).

З огляду на те, що рішення щодо поновлення/укладення додаткової угоди Сенчанською сільською радою прийнято не було, позивач, вважаючи свої права порушеними, та розцінюючи відповідні дії, як ухилення від виконання обов`язку щодо укладення додаткової угоди до договору оренди землі, 14.14.2024 звернувся до господарського суду Полтавської області з відповідним позовом про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі б/н від 05.12.2017, в редакції викладеній в прохальній частині позовної заяви (т.1 а.с.1-39).

Рішенням господарського суду Полтавської області від 17.02.2026 у даній справі позов задоволено, з підстав викладених вище (т.1 а.с.183-187).

Надаючи правову спірним правовідносинам, судова колегія суддів зазначає, що відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово виснував, що майнові відносини, які виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору, тому, окрім спеціальних актів земельного законодавства - Земельного кодексу України та Закону України Про оренду землі, регулюються загальними нормами цивільного законодавства щодо договору та щодо договору найму.

Згідно з статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

16.01.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" (а відповідні положення пункту 8, з урахуванням Прикінцевих та перехідних положень - з 16.07.2020), яким стаття 33 Закону України "Про оренду землі", що визначала порядок поновлення договорів оренди, викладена у новій редакції.

Розділ IX "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі" доповнений абзацами третім і четвертим такого змісту:

"Договори оренди земельних ділянок приватної власності, а також земельних ділянок державної або комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, що перебувають у власності орендаря, укладені до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", у разі їх продовження (укладення на новий строк) мають містити умови, передбачені статтею 33 цього Закону та статтею 126-1 Земельного кодексу України.

Правила, визначені статтею 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення".

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, при поновленні договору оренди землі від 05.12.2017 має застосовуватися редакція Закону України "Про оренду землі", яка була чинною на час укладення договору.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію лише на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акту.

Відповідно за змістом статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (статті 1, 2 Закону України "Про оренду землі").

Земельний кодекс України визначає основні засади регулювання земельних відносин, в тому числі порядок передачі земельних ділянок в оренду (стаття 124). Проте, саме Законом України "Про оренду землі" врегульовано відносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами у зв`язку з передачею її в користування та володіння, у тому числі конкретизовано та деталізовано особливості та порядок укладення договору оренди землі, його істотні умови, основні права та обов`язки його сторін, порядок зміни, припинення та поновлення такого договору.

Стаття 33 Закону України "Про оренду землі" в редакції, чинній до 16.07.2020 (станом на 05.12.2017), мала назву "Поновлення договору оренди землі" та передбачала, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (частина перша цієї статті).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (частина друга статті 33 зазначеного Закону).

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (частина третя статті 33 цього Закону).

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (частина четверта статті 33 вказаного Закону).

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина п`ята статті 33 Закону України "Про оренду землі").

Частина шоста статті 33 Закону України "Про оренду землі" в редакції, чинній до 16.07.2020 (станом на 05.12.2017), встановлювала, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

За приписами частини восьмої цієї статті у попередній редакції додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку, а положення частини одинадцятої цієї статті зазначали, що відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді

У пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 зазначено наступне: "Частини п`ята та шоста статті 33 Закону про оренду землі встановлюють загальне та спеціальне правила продовження орендних правовідносин:

За загальним правилом, викладеним у частині п`ятій статті 33 Закону про оренду землі, орендодавець у місячний строк із дня отримання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проєктом відповідної додаткової угоди їх розглядає, за потреби узгоджує з орендарем істотні умови договору, може повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень проти поновлення договору оренди землі, а за відсутності таких заперечень - вирішує поновити договір оренди землі (таке рішення потрібне лише щодо земель державної та комунальної власності) й укладає з орендарем відповідну додаткову угоду.

Спеціальне правило, викладене у частині шостій Закону про оренду землі, розраховане на випадки, коли орендодавець, який отримав від орендаря, наприклад, в останній день строку договору оренди землі лист-повідомлення про поновлення цього договору з проєктом відповідної додаткової угоди, протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві заперечень щодо такого поновлення, а орендар продовжив добросовісно користуватися земельною ділянкою. У такому разі орендодавець позбавлений можливості узгоджувати з орендарем нові істотні умови договору оренди землі, що вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були, без прийняття орендодавцем земель державної та комунальної власності окремого рішення про таке поновлення."

Пункти 41 та 43 цієї ж постанови містять висновок про те, що без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору було неможливим, а єдиний механізм оформлення продовження орендних відносин, саме шляхом укладення згаданої у частинах третій, п`ятій - восьмій, одинадцятій статті 33 Закону про оренду землі додаткової угоди підтверджує змістовну єдність усіх приписів цієї статті.

Тож статтею 33 Закону про оренду землі визначено загальну процедуру дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі, за якої завершення процедури поновлення договору полягало в укладенні додаткової угоди (за згодою сторін чи за судовим рішенням).

Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" істотно змінив редакцію статті 33 Закону про оренду землі, яка тепер стосується лише переважного права орендаря (частини перша-п`ята статті 33 Закону про оренду землі). Поновлення ж договору (частина шоста попередньої редакції статті 33) тепер регулюється статтею 126-1 Земельного кодексу України.

Разом з цим, відповідно до абзацу 4 Розділу Перехідні положення Закону України "Про оренду землі" правила, визначені статтею 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення.

Згідно з частиною другою статті 126-1 Земельного кодексу України, якщо договір містить умову про його поновлення після закінчення строку, на який його укладено, цей договір поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах. Поновленням договору вважається поновлення договору без вчинення сторонами договору письмового правочину про його поновлення в разі відсутності заяви однієї із сторін про виключення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про поновлення договору. Вчинення інших дій сторонами договору для його поновлення не вимагається.

Також відповідно до частини першої статті 126-1 Земельного кодексу умова щодо поновлення договору не може встановлюватися в договорі оренди землі, договорі про встановлення земельного сервітуту, договорах про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови щодо земельних ділянок державної та комунальної власності, крім випадків, якщо на таких земельних ділянках розташовані будівлі або споруди, що перебувають у власності користувача або набувача права користування земельною ділянкою.

Набрання чинності відповідними законодавчими змінами означає, що вимога про укладення додаткового договору (угоди) в порядку поновлення договору не є належною, адже стаття 126-1 Земельного кодексу передбачає для процедури поновлення інший механізм, за якого правочин щодо поновлення не укладається взагалі (натомість договір вважається поновленим, якщо жодна із сторін не заявила до реєстру про виключення відомостей про поновлення).

Разом з тим, умова про поновлення договору взагалі не може встановлюватися в договорі оренди землі щодо земельних ділянок державної та комунальної власності, крім випадків, визначених частиною першою статті 126-1 Земельного кодексу України. Тобто, поновлення договорів оренди земель державної та комунальної власності в процедурі, зазначеній в статті 126-1 Земельного кодексу України, за загальним правилом заборонено.

З наведеного вбачається, що зміст поняття "поновлення договору оренди", про яке йдеться у абзаці 4 розділу Перехідних положень Закону про оренду землі базується саме на положеннях стаття 126-1 Земельного кодексу України, що пов`язує можливість поновлення існуючого договору з наявністю у цьому договорі обов`язкової умови про його поновлення. У разі наявності такої умови договір поновлюється на такий самий строк і на таких саме умовах.

Натомість укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі), яке передбачене частиною першою статті 33 Закону про оренду землі у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 05.12.2019 № 340-IX, базується на встановленому законом переважному праві добросовісного орендаря та надає сторонам при застосуванні цієї процедури можливість змінювати істотні умови договору.

Тому поняття "поновлення договору оренди", про яке йдеться у абзаці 4 Розділу Перехідні положення Закону про оренду землі та поняття "поновлення договору оренди", яке містилось у Законі про оренду землі у попередній редакції, є змістовно різними.

Відповідно до правовідносин щодо процедури укладення договору оренди землі на новий строк в порядку реалізації переважного права орендаря на укладення договору оренди на новий строк шляхом судового розгляду такої вимоги не є застосовними положення абзацу 4 Розділу Перехідні положення Закону України "Про оренду землі". Натомість за загальним правилом дії законів у часі застосуванню підлягає стаття 33 Закону про оренду в редакції, чинній на момент звернення з такою вимогою, адже вказівки про інше положення законодавства не містять.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.11.2023 у справі №906/1314/21.

Як вбачається з матеріалів справи, на час виникнення спірних правовідносин з укладення договору оренди землі на новий строк, звернення позивача з позовом до суду та ухвалення судового рішення у даній справі діяла нова редакція Закону про оренду землі із внесеними змінами.

За частинами першою-п`ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі" в редакції, чинній на момент звернення з позовом у цій справі, після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніш як за один місяць до закінчення строку дії договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом одного місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку.

До листа-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк орендар додає проект договору.

При укладенні договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний строк розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом договору оренди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і в разі відсутності заперечень укладає договір оренди. У разі оренди земель державної та комунальної власності укладення договору здійснюється на підставі рішення органу, уповноваженого здійснювати передачу земельних ділянок у власність або користування згідно із статтею 122 ЗК України. За наявності заперечень орендодавця щодо укладення договору оренди землі на новий строк орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні нового договору оренди землі можуть бути оскаржені в суді (частина дев`ята цієї ж статті).

Слід зазначити, що стаття 33 Закону України "Про оренду землі" (як у попередній, так і у чинній редакції) встановлює алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та передбачає певні правові запобіжники для захисту орендаря від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря.

У постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №905/650/19, від 15.05.2019 у справі №912/1984/17, від 15.05.2019 у справі №912/3810/16 суд касаційної інстанції акцентував увагу на необхідності врахування під час розгляду спорів у подібних правовідносинах презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних правовідносин.

Верховний Суд зауважував, що відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права.

Водночас добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.

Отже, законодавець, задекларувавши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

У межах розумної та добросовісної поведінки орган державної влади чи місцевого самоврядування як орендодавець, що представляє власника у спірних правовідносинах, може взагалі відмовити орендарю в укладенні договору, повідомивши його про наявність належних підстав для цього, в тому числі про рішення орендодавця як власника більш розумно розпорядитись землею (в тому числі виставити право оренди на торги), чи вказавши на неналежне виконання орендарем умов договору.

Якщо ж власник такого рішення не прийняв, то за змістом статті 3 ЦК України та статті 33 Закону України "Про оренду землі" орган державної влади чи місцевого самоврядування власник зобов`язаний провести з орендарем добросовісні переговори, тобто добросовісно спробувати досягти домовленостей з орендарем: запропонувати, наприклад, конкретний розмір орендної плати, інший строк оренди тощо.

Адже орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має законодавчо передбачене переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин, а також право укласти договір оренди на новий строк.

Якщо орган державної влади чи місцевого самоврядування знехтував обов`язком добросовісно провести переговори (наприклад, явно безпідставно відмовив в укладенні договору), то слід виходити з того, що такий орган зловживає своїм правом, порушуючи цим законні права орендаря.

Судовий захист в таких випадках передбачено лише для особи, яка належним чином виконувала свої обов`язки за договором та добросовісно використовувала належні їй права, тому орендодавець не може посилатися на свій захист на обставини, які свідчать про ухилення ним від проведення переговорів, та на власну недобросовісну поведінку, протиставляючи її легітимним прагненням та належній поведінці орендаря; водночас і орендар, що належно діяв, не може бути позбавлений можливості реалізації свого права на продовження орендних відносин, передбаченого законом, в тому числі через судовий захист.

Інакше передбачене частиною дев`ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі" право орендаря оскаржити відмову, а також наявне зволікання в укладенні нового договору оренди землі, матиме лише декларативний характер та не призведе до відновлення порушеного права.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач як добросовісний користувач земельної ділянки, реалізуючи своє переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк, відповідно до частин першої-п`ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі", 09.09.2024 направив до Сенчанської сільської ради (власника земельної ділянки) повідомлення (клопотання) з проектом додаткової угоди (текст проекту додаткової угоди викладено у повідомленні) з пропозицією наступного змісту:

- оновити преамбулу договору (визначити орендодавцем - Сенчанську сільську раду та орендарем - ТОВ Агрофірма "ЧБГ");

- викласти в новій редакції пункту 5 договору (нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 590039,96грн.);

- викласти в новій редакції пункт 8 договору (договір укладено на 7 років та діє до 05.12.2031) (т.1 а.с.59).

Виходячи зі змісту положень статті 33 Закону України "Про оренду землі", Сенчанська сільська рада за результатами розгляду листа позивача була була зобов`язана прийняти рішення щодо поновлення договору оренди або про відмову у його поновленні, з посиланням на відповідні норми земельного законодавства України.

Проте, на засіданні 61 сесії 8 скликання Сенчанської сільської ради Миргородського району Полтавської області, яке відбулось 15.10.2024 рішення щодо поновлення/укладення додаткової угоди до договору оренди землі з ТОВ Агрофірма "ЧБГ" прийнято не було, оскільки не набрало потрібної кількості голосів депутатів від загального складу ради (т.1 а.с.67), про що листом від 16.10.2024 №01.1-14/195/ Виконавчим комітетом Сенчанської сільської ради було повідомлено позивача (т.1 а.с.61).

Отже, не вирішення відповідачем у місячний строк питання позивача про поновлення договору оренди землі від 05.12.2017, неприйняття рішення за повідомленням (клопотанням) позивача без обґрунтування та без наведення передбачених законом підстав, свідчить про протиправну поведінку Сенчанської сільської ради та невиконання обов`язку орендодавця.

Оскільки позивач, як орендар спірної земельної ділянки, дотримався вимог законодавства, які регламентують алгоритм його дій, необхідних для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, судова колегія вважає, що він є таким, що набув право "правомірного очікування" ("легітимного очікування") на вирішення орендодавцем у встановлений законодавством строк питання щодо продовження орендних правовідносин на новий строк із відповідним обґрунтуванням прийнятого уповноваженим органом рішення з цього питання.

Також, як вірно зазначено місцевим господарським судом, відповідач як орган місцевого самоврядування, що є орендодавцем, не виконав свого обов`язку добросовісно провести переговори, не запропонував орендарю жодних умов договору.

Крім того, судова колегія зауважує, що згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1-3 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до частини 13 статті 123 Земельного кодексу України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду відсутність належним чином оформленого рішення суб`єкта владних повноважень свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом (правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.08.2020 у справі №815/6699/17, від 30.11.2020 у справі № 804/4743/16).

Положення Земельного кодексу України не передбачають випадків, коли орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування за результатами заяви може не прийняти позитивного або негативного для заявника рішення.

Зазначаючи чіткий та вичерпний перелік підстав для відмови, відповідач, по-перше, надає можливість заявнику оскаржити таке рішення та висловити незгоду із усіма чи окремими її мотивами, а по-друге, у випадку коли заявник визнає зазначені у рішенні недоліки, йому надається можливість усунути такі недоліки, чим створюються гарантії визначеності у розгляді його земельного питання, оскільки повторна відмова із аналогічних підстав не допускається.

Як вже було зазначено вище, відповідач, у встановлений абзацом 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" місячний строк, повідомлення позивача про поновлення договору від 09.09.2024 не розглянув, не надав заперечень та не прийняв обґрунтованого та мотивованого рішення за результатами розгляду.

Отже, порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі (за наявності таких заперечень) у відповідь на вчасно відправлений орендарем лист-повідомлення про поновлення цього договору дає орендареві, який добросовісно продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, підстави розраховувати на поновлення такого договору в силу частини шостої статті 33 Закону N 161-XIV, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі N 903/1030/19.

В контексті спірних правовідносин, судова колегія також враховує правову позицію Верховного Суду щодо добросовісності поведінки орендодавця у процедурах поновлення та необхідності реального (а не формального) забезпечення переважного права орендаря викладені у постановах від 09.07.2019 у справі №908/2315/18, від 23.07.2019 у справі №912/2116/18, від 18.01.2018 у справі №910/12017/17, від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, від 15.05.2019 у справі №912/1984/17.

Отже, відповідач, отримавши звернення орендаря, в межах частини 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" мав розглянути звернення, за потреби ініціювати узгодження істотних умов або надати мотивовані заперечення, проте сільська рада рішення не прийняла. Якщо орендодавця не влаштовували умови, він мав протягом місяця повідомити про заперечення або запропонувати свою редакцію, а не просто зволікати з рішенням.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26.05.2020 у справі №908/299/18 та від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц сформулювала підхід, за яким у разі відмови/ухилення орендодавця від укладення додаткової угоди (обов`язковість якої випливає з частини 8 статті 33 Закону) належним способом захисту є визнання додаткової угоди укладеною з викладенням її змісту.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду також роз`яснив, що поновлення договору оренди землі в судовому порядку потребує саме укладення додаткової угоди як єдиної підстави продовження орендних прав та обов`язків; а суд, керуючись частиною 9 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, має зафіксувати повний текст угоди у резолютивній частині рішення (правова позиція викладена у постановах від 26.01.2021 у справі № 907/18/18 та від 02.02.2021 у справі №910/14000/18).

З огляду на те, що позивач дотримався вимог законодавства, які регламентують його поведінку, необхідну для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, останній може вважатись таким, що набув право "правомірного очікування", натомість орендодавець знехтував своїм обов`язком добросовісно провести переговори, не пропонуючи жодних умов орендарю, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 05.12.2017 в редакції, викладеній у прохальній частині позовної заяви.

Щодо доводів апелянта про порушення місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення норм матеріального права в частині ненадання належної правової оцінки тим обставинам, що між сторонами не було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов додаткової угоди, судова колегія зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що пунктом 3 резолютивної частини ухвали господарського суду Полтавської області від 19.11.2024 у даній справі про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі було запропоновано відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду надати суду відзив на позов, оформлений згідно з вимогами ч.3 ст.165 ГПК України, з додатками, передбаченими ч.6, ч.7 ст.165 ГПК України (т.1 а.с.44).

Згідно з положеннями частини 1, 8, 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.

Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Пунктом 5 частини 3 статті 165 Господарського процесуального кодексу України визначено, що відзив повинен містити заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.

Частина 4 статті 165 Господарського процесуального кодексу України визначає, що якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

При цьому, частини 1 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначають, що судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Поряд з цим, слід зазначити, що відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Отже, у розумінні вимог статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України строк на подання відзиву на позовну заяву розпочався з 25.11.2024 та становив до 09.12.2024.

02.12.2024 (тобто, в строк встановлений судом) відповідачем було подано до господарського суду Полтавської області відзив на позовну заяву, в якому останній просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог (вх.№16222 т.1 а.с.47-71), посилаючись на те, що 09.09.2024 на адресу Сенчанської сільської ради надійшло клопотання вих. №358 від ТОВ АФ "ЧБГ", в якому орендар просив продовжити термін дії договору оренди землі від 05.12.2017 та внести відповідні зміни до зазначеного договору оренди землі.

Листом №01.1-14/1843 від 27.09.2024 Виконавчий комітет Сенчанської сільської ради повідомив орендаря, про то, що його клопотання буде розглянуто на сесії. Рішення №40 від 15.10.2024 "Про вирішення питання щодо поновлення договору оренди землі з ТОВ АФ "ЧБГ" на 61 сесії 8 скликання Сенчанської сільської ради Миргородського району Полтавської області прийнято не було, так як не набрало необхідної кількості голосів депутатів від загального складу ради. Отже, Сенчанською сільською радою рішення про відмову у поновленні договору оренди землі з ТОВ АФ "ЧБГ" не приймалось.

Також, відповідач зазначав, що повторно орендар - ТОВ АФ "ЧБГ" до Сенчанської сільської ради з заявою про поновлення договору оренди землі не звертався.

Крім того, як стверджував відповідач, для застосування частини першої статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди землі необхідна наявність одного з таких юридичних фактів, як проект додаткової угоди. Проте, до листа - повідомлення, а саме, клопотання №358 від 09.09.2024, орендар не додав проект додаткової угоди.

Отже, поданий відповідачем до місцевого господарського суду відзив на містив посилань не недосягнення між сторонами згоди щодо всіх істотних умов додаткової угоди, в тому числі щодо дати та строку, а також нормативно грошової оцінки земельної ділянки.

Натомість, відповідні заперечення проти позову були викладені відповідачем в апеляційній скарзі, тобто вже після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення.

В контексті спірних правовідносин, судова колегія враховує правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №756/1529/15-ц, в якій суд вказав, що апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів не приймає до уваги, та не надає правової оцінки доводам скаржника викладеним в апеляційній скарзі, які не входили до предмету розгляду судом першої інстанції.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі Трофимчук проти України (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

На переконання колегії суддів, місцевий господарський суд з достатньою повнотою дослідив усі обставини справи, надав належну оцінку представленим доказам, висновки суду не суперечать матеріалам справи, обставини, які мають значення по справі, судом установлені вірно. Порушень норм матеріального та процесуального права не встановлено.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

За наведених обставин, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Полтавської області від 17.02.2026 у справі №917/1980/24слід залишити без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції керуючись положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладає витрати за подання апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись ст.ст. 254, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Сенчанської сільської ради залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 17.02.2026 у справі №917/1980/24 залишити без змін.

Повна постанова складена 09.09.2026.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження постанови передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.В. Плахов

Суддя С.Ч. Жельне

Суддя П.В. Тихий