Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №910/14762/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2026 р. Справа№ 910/14762/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Руденко М.А.

Барсук М.А.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Мороз Руслани Олександрівни на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2026 у справі №910/14762/25 (суддя Джарти В.В., повне рішення складено 23.03.2026) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатська фірма "Лавринович і Партнери" до Фізичної особи-підприємця Мороз Руслани Олександрівни про стягнення коштів у розмірі 172 591,28 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Адвокатська фірма "Лавринович і Партнери" (далі - позивач, Фірма) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Фізичної особи-підприємця Мороз Руслани Олександрівни (далі - відповідач, ФОП) про стягнення коштів у розмірі 172 591,28 грн, з яких: 38 323,20 грн три проценти річних та 133 983,47 грн інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним виконанням відповідачем грошових зобов`язань за договором суборенди нежитлових приміщень № СО-17 від 27.11.2013.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2026 у справі №910/14762/25 позовні вимоги задоволено повністю; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 38 323,20 грн три проценти річних, 133 983,47 грн інфляційних втрат та 3 028,00 грн судового збору.

При задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту порушення відповідачем договірних зобов`язань в частині оплати суборендних платежів.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на скрутне фінансове становище та вказує про надмірність нарахувань та їх каральний характер.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

27.11.2013 між ТОВ "Адвокатська фірма "Лавринович і Партнери", як Орендарем, та фізичною особою-підприємцем Мороз Русланою Олександрівною, як Суборендарем, було укладено договір суборенди нежитлових приміщень № СО-17, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пірхою І.С. за реєстровим № 2136 (далі - договір суборенди).

Відповідно до п. 2.1. договору суборенди Орендар передає, а Суборендар приймає в строкове платне користування приміщення визначене в п. 1.1. даного Договору, в порядку, передбаченому даним Договором.

Пунктом 1.1. договору суборенди визначено, що "Приміщення" - об`єкт нерухомого майна, а саме: частина нежитлового приміщення, загальною площею 113,7 кв.м., групи приміщень № 24 (в літері А), що розташовані на першому поверсі будинку № 21 по вулиці Лютеранській в місті Києві, що складає: 35,0 кв.м. та перебувають у власності Лавринович С.Г. (надалі - орендодавець) на підставі Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корецькою І.С. 17.08.2005 за № 1702 (номер в Державному реєстрі правочинів 778379), зареєстрованого у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 12.09.2005 в реєстрову книгу № 64п-142 за № 5448). Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 222839380000, номер запису про право власності 3543941, що підтверджується витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 13436323, сформованим 26.11.20.13 Державним реєстратором права на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корецькою І.С. (надалі - "Приміщення").

Відповідно до п. 3.1., договір суборенди набирає чинності з 01 грудня 2013 року і діє до 30 листопада 2023 року або до його розірвання Сторонами в порядку, передбаченому даним Договором.

Згідно з пунктом 2.2. Договору суборенди, Приміщення передається в суборенду за Актом прийому-передачі Приміщення, до якого додається План-схема Приміщення.

Приміщення передається Суборендарю протягом двох робочих днів після виконання Суборендарем зобов`язання передбаченого п. 4.2.2. цього Договору.

Згідно з п. 4.1. Договору суборенди, Орендар зобов`язується передати Приміщення в суборенду Суборендарю протягом 2-ох днів з моменту виконання Суборендарем зобов`язань, передбачених п. 4.2.2. цього Договору. При цьому Сторони підписують Акт прийому-передачі Приміщення.

Відповідно до п. 4.2. Договору суборенди, сторони погодились, що місячний розмір суборендної плати становитиме гривневий еквівалент 35,00 доларів США за 1 (один) квадратний метр Приміщення, переданого в суборенду, але не менше 278,95 грн за 1 юдин) квадратний метр Приміщення.

На суму, що зазначена в п. 4.2. даного Договору суборенди, нараховується податок на додану вартість, за ставкою, передбаченою діючим на момент здійснення платежів законодавством України (п. 4.2.1. Договору суборенди).

У п. 7.1. Договору суборенди, сторони погодилися, що Суборендар використовуватиме приміщення за цільовим призначенням, а саме для розміщення салону краси, роздрібної торгівлі косметичними товарами та туалетними приналежностями, аксесуарами для волосся, продажу безалкогольних напоїв та надання послуг мобільного харчування.

Також, в п. 4.2.2. Договору суборенди сторони погодили, що Суборендар протягом 5-ти календарних днів після підписання цього Договору вносить на користь Орендаря суборендну плату за перший місяць суборенди, що наступає після спливу строку, протягом якого Суборендар звільняється від сплати орендної плати згідно п. 4.3. Договору, а також Гарантій платок у розмірі суборендної плати за один календарний місяць, передбаченому п. 4.2. Договору. За домовленістю Сторін, Гарантійний платіж використовується (А) для погашення заборгованості Суборендаря перед Орендарем у випадку виникнення її в процесі виконання цього Договору, (Б) для оплати вартості суборенди за останній місяць суборенди Приміщень, та (В) для зарахування у рахунок оплати штрафу, передбаченого п. 11.6 цього Договору.

Відповідно до п. 4.2.3. Договору суборенди, суборендна плата нараховується: за перший місяць оренди (місяць, що наступає після спливу строку, протягом якого Суборендар звільняється від сплати орендної плати згідно п. 4.3. Договору) - з першого до останнього числа місяця; за наступні місяці суборенди (за винятком першого та останнього місяців) - з першого до останнього числа місяця; за останній місяць суборенди - з першого числа останнього місяця до дати повернення Суборендарем Приміщень за актом прийому-передачі, у розмірі пропорційно до розміру суборендної плати за повний місяць суборенди.

Пунктом 4.5. договору суборенди передбачено, що розрахунки між Сторонами, відповідно до даного договору здійснюються у безготівковій формі у національній валюті України, відповідно до офіційного курсу гривні до долару США, який встановлюється НБУ, на момент виставлення Орендарем Суборендарю відповідного рахунку.

Згідно з п. 4.6. договору суборенди, Суборендар сплачує суборендну плату (окрім суборендної плати за перший місяць та суборендної плати за місяці, у рахунок сплати суборендної плати за які зараховується Гарантійний платок, передбачений п. 4.2.2. Договору) авансом щомісячно до 15 числа поточного місяця, на підставі рахунку, що виставляється Орендарем та передається Суборендарю не пізніше 3-го числа поточного місяця.

Окрім суборендної плати Суборендар додатково оплачує (компенсує) Орендарю вартість комунальних та експлуатаційних послуг, що надаються відповідними комунальними службами, зокрема, послуг енергопостачання та водопостачання, теплопостачання та інші витрати, включаючи плату за вивіз сміття, прибирання снігу/льоду, озеленення прибудинкової території, плату за утримання будинку в залежному технічному стані та інші витрати на підставі засобів обліку споживання і лічильників) електроенергії та водоспоживання та відповідних рахунків, виставлених Орендарю відповідними комунальними чи іншими службами.

Відповідно до п. 5.1.1. договору суборенди Орендар має прав на отримання помісячної оплати Вартості суборенди, визначеної даним Договором, на умовах і в порядку, що передбачені Договором.

Пунктом 6.2. договору суборенди передбачено обов`язки Суборендаря, до яких, серед інших, належать: вчасно сплачувати всі платежі, передбачені цим Договором 6.2.2.).

На виконання п. 4.2.2. договору суборенди Суборендар 28.11.2013 сплатив Орендарю платіж в розмірі суборендної плати за перший місяць суборенди та Гарантійний платіж в розмірі 23 499,84 грн.

Враховуючи виконання Суборендарем умов п. 4.2.2. договору 02.12.2013 Сторонами складено Акт прийому-передачі Приміщення, згідно якого Орендар передає, а Суборендар приймає у платне строкове користування за договором суборенди № CO-17 (надалі 27.11.2013 об`єкт нерухомого майна, а саме: частину нежитлового приміщення, групи приміщень № 24 (в літері А), яке розташоване на першому поверсі будинку № 21 по вул. Лютеранській в м. Києві, площею 35,0 кв.м.

Таким чином, фізична особа-підприємець Мороз P.O. на підставі укладеного та посвідченого у нотаріальному порядку Договору суборенди отримала у своє фактичне користування частину нежитлового приміщення в буд. 21 по вул. Лютеранській в м. Києві, площею 35,0 кв.м., строком з 02.12.2013 по 30.11.2023, і відповідно прийняла на себе зобов`язання сплачувати Орендарю суборендну плату у порядку і спосіб, визначені вказаним договором.

30.01.2022 між Орендарем та Суборендарем було укладено Угоду про внесення змін № 15 до договору суборенди № СО-17 від 27.11.2013 (далі - Угода № 15), зокрема, Орендар погодився на 1 (один) рік зменшити розмір раніше визначеної суборендної плати, а саме, відповідно до п. 1.1. Угоди № 15 Сторони домовились п. 4.2. договору суборенди викласти в наступній редакції: " 4.2. Сторони погодились, що місячний розмір суборендної плати починаючи з 01.01.2022 р. по 21.12.2022 р. становитиме 523 (п`ятсот двадцять три) гривні за 1 (один) квадратний метр Приміщення, переданого в суборенду. Починаючи з 01.01.2023 місячний розмір суборендної плати складатиме гривневий еквівалент 35,00 доларів США (тридцяти п`яти доларів США) за 1 (один) квадратний метр Приміщення, переданого в суборенду, але не менше 278,95 (двісті сімдесят вісім гривень дев`яносто п`ять копійок) за 1 (один) квадратний метр Приміщення".

Отже, враховуючи положення пунктів 4.2. та 4.2.1. договору суборенди, з врахуванням змін згідно Угоди № 15, місячний розмір суборендної плати:

протягом 2022 року складав 21 966,00 грн (35,0 кв.м. * 523,00 грн * 20% ПДВ);

а починаючи з 01.01.2023 - 53 755,84 гри (35,0 кв.м. * 35,00 доларів США * 20% ПДВ).

Починаючи з березня 2022 року фізична особа-підприємець Мороз P.O. почала допускати порушення умов договору суборенди в частині належного виконання свого обов`язку щомісячно сплачувати на користь ТОВ "Адвокатська фірма "Лавринович і Партнери" суборендну плату за користування частиною Приміщення, площею 35,0 кв.м.

Так, з березня 2022 року по жовтень 2023 року (включно) відповідач користувалась Приміщенням, проте, не зважаючи на чинність договору не здійснила платежів зі сплати суборендної плати, у зв`язку із чим у неї виникла заборгованість перед позивачем на загальну суму 757 218,40 грн.

Разом з тим, з огляду на наявний у позивача Гарантійний платіж, який було внесено Відповідачкою 28.11.2013 згідно п. 4.2.2. договору в розмірі 23 499,84 грн, він зарахований позивачем в рахунок погашення заборгованості зі сплати суборендної плати за березень 2022 року, а саме в повному розмірі 21 966,00 грн, та частково за квітень 2022 року в розмірі 1 533,84 грн, таким чином розмір заборгованості ФОП Мороз Руслани Олександрівни становив 733 718,56 грн.

Вказані обставини стали підставою звернення Фірми із позовом до Господарського суду міста Києва у листопаді 2023 року про стягнення 906 713,95 грн, з яких: 733 718,56 грн - заборгованість зі сплати суборендних платежів, 139 015,19 грн - пеня, 14 775,46 грн - три проценти річних, 19 204,74 грн - інфляційні втрати (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).

За наслідками розгляду вказаного позову Господарським судом міста Києва 10.07.2024 було постановлено рішення в справі № 910/17887/23, яким позов був задоволений частково, а саме стягнуто з Фізичної особи-підприємця Мороз Руслани Олександрівни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатська фірма "ЛАВРИНОВИЧ І ПАРТНЕРИ" 733 718,56 грн заборгованості та 11 005,78 грн судового збору.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2024 апеляційну скаргу ФОП Мороз Р.О. на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2024 у справі №910/17887/23 залишено без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2024 у справі №910/17887/23 залишено без змін.

На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2024, яке постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2024 залишене без змін та набрало законної сили 21.11.2024, Господарським судом міста Києва 13.01.2025 були видані відповідні накази про примусове виконання рішення.

Ухвалою Верховного Суду від 27.01.2025 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Мороз Руслани Олександрівни на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2024 у справі №910/17887/23.

21.01.2025 за заявами ТОВ "ЛФ "Лавринович і Партнери" приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Гненним Д.А. були відкриті виконавчі провадження № 76868246, № 76869711, № 76874476 з примусового виконання (стягнення грошових коштів) рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2024, додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 та додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2024 на загальну суму 819 724,34 грн, а відомості про боржника Мороз P.O. внесені до Єдиного реєстру боржників.

У рамках зведеного виконавчого провадження № 76876986 від 21.01.2025 в рахунок погашення заборгованості перед позивачем приватним виконавцем 28.01.2025 було стягнуто грошові кошти у сумі 134 228,75 грн (за рахунок раніше арештованих коштів в порядку забезпечення позову), а відтак, залишок заборгованості відповідача перед Фірмою склав 685 495,59 грн.

Несплата ОП Мороз P.O. заборгованості в розмірі 685 495,59 грн стала підставою звернення Товариством з обмеженою відповідальністю "Адвокатська фірма "Лавринович і Партнери" із цим позовом до суду, в межах якого Фірма просить стягнути з відповідача 38 323,20 грн три проценти річних та 133 983,47 грн інфляційні втрати, розраховані за період з 01.01.2024 по 27.11.2025.

Як вже було вказано, місцевим господарським судом вказані вимоги задоволено повністю.

Колегія суддів погоджується із висновками, наведеними в оскаржуваному рішенні, враховуючи наступне.

Відповідно до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

В частині першій статті 762 Цивільного кодексу України закріплено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Судовим рішенням, що набрало законної сили, було встановлено, що ФОП Мороз Руслана Олександрівна має обов`язок перед Фірмою зі сплати заборгованості з суборендної плати у розмірі 733 718,56 грн, який відповідачем було прострочено.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем здійснений розрахунок компенсаційних платежів за період 01.01.2024-26.01.2025 на суму 733 718,56 грн, а за період 27.01.2025-27.11.2025 на суму 599 489,81 грн (сума заборгованості після часткового списання приватним виконавцем грошових коштів з рахунку відповідача в розмірі 134 228,75 грн платіжна інструкція № 354 від 27.01.2025).

Суд першої інстанції, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за період визначений позивачем, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ФОП Мороз Р. О. трьох процентів річних у розмірі 38 323,20 грн та інфляційних втрат у розмірі 133 983,47 грн, розрахованих за період з 01.01.2024 по 27.11.2025.

Стосовно доводів апелянта про скрутне фінансове становище та надмірність нарахувань, їх каральний характер, Суд вказує наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025р. у справі №903/602/24 наведено наступні правові висновки: "Розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), - це законодавчо встановлений та мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником, не підлягає зменшенню судом.

Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов`язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.".

Таким чином, колегія суддів вважає відсутніми підстави для зменшення заявлених позивачем до стягнення нарахувань.

Стосовно поданих до апеляційної скарги додаткових доказів (на підтвердження доводів про скрутне фінансове становище), слід зазначити наступне.

В силу принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства, сутність яких викладено в статтях 13, 14 Господарського процесуального кодексу України, а також приписах статті 74 цього Кодексу, збирання доказів у справі не є обов`язком суду.

Навпаки, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування у господарському процесі покладений виключно на сторони спору, кожна з яких несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 80 цього Кодексу, чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи. Так, за частиною 3 вказаної статті відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Згідно частини 4 цієї статті, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Частина 5 цієї статті визначає, що у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Отже, за змістом вказаних норм всі докази, які підтверджують заперечення, мають бути подані відповідачем одночасно з поданням відзиву, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена відповідачем до суду та належним чином обґрунтована.

Апелянт вказує, що про розгляд даної справи судом першої інстанції йому не було відомо, повідомлення про отримання поштового відправлення підписано іншою особою.

Відповідно до частин 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, вказує на суб`єктивну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

У даному ж випадку до суду повернулося повідомлення про вручення поштового відправлення, яке підписано одержувачем.

Відповідно у суду першої інстанції було відсутні підстави вважати відповідача неналежно повідомленим.

Крім цього, Верховний Суд зазначає, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Згідно з приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність апелянтом неможливості подання наведених доказів до суду першої інстанції.

Отже, вказані додаткові докази не приймаються судом.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Стосовно заяви позивача (викладеній у відзиві на апеляційну скаргу) про покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 35 000 грн, Суд вказує наступне.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У даному випадку, у відзиві на апеляційну скаргу позивачем було заявлено про витрати правничої допомоги та одночасно подано докази понесення цих витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у сумі 35 000 грн заявник надав:

договір про надання правової допомоги № 01/07-01 від 01.07.2026;

акт приймання наданої правничої допомоги від 08.07.2026;

ордер на надання правничої допомоги;

свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Серія КС №8726/10 від 07.02.2020.

Згідно з умовами цього договору (п. 2.2) вартість правової допомоги становить 35 000 грн.

Відповідно до акту приймання наданої правничої допомоги від 08.07.2026 виконавцем замовнику надано наступні послуги:

аналіз та вивчення апеляційної скарги;

пошук та вивчення релевантної судової практики;

робота над підготовкою й складанням відзиву на апеляційну скаргу;

направлення засобами поштового зв`язку копії відзиву на адресу відповідача;

подання відзиву до канцелярії суду.

За змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

За змістом положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Наведене вище повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Одночасно, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної статті цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 ГПК України).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 11.02.2021 у справі №920/39/20.

До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, Верховний Суд вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішення від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.

Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).

Водночас, у рішенні ж від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" ЄСПЛ у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.

Колегія суддів зазначає, що при зменшенні витрат на правову допомогу Суд також враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20, додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 927/153/22).

Колегія суддів зазначає стосовно таких послуг, як аналіз та вивчення апеляційної скарги, пошук та вивчення релевантної судової практики, то вони поглинаються такою послугою, як підготовка відзиву на апеляційну скаргу.

Стосовно підготовки відзиву на апеляційну скаргу, то колегією суддів враховується, що правова позиція сторін в суді апеляційної інстанції не змінювалася, адвокату позивача не було потрібно вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, фактично відзив на апеляційну скаргу містить узагальнену позицію позивача по справі, яка наводилася ним ще в суді першої інстанції.

Щодо таких послуг, як направлення засобами поштового зв`язку копії відзиву на адресу відповідача та подання відзиву до канцелярії суду, то вказані послуги є технічними і можуть бути виконані не адвокатом.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції, оцінивши витрати позивача з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, відповідність цієї суми критеріям реальності і розумності, а також доведеність позивачем у відповідності до вимог статті 74 ГПК України викладених ним обставин стосовно надання адвокатом послуг на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що заявлені Товариством з обмеженою відповідальністю "Адвокатська фірма "Лавринович і Партнери" витрати на професійну правничу допомогу у визначеному позивачем розмірі не відповідають вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору (критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України).

Колегія суддів вважає, що справедливим та співмірним розміром витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції (за підготовку відзиву на апеляційну скаргу) є 15 000 грн.

З огляду на викладене вище, судова колегія вважає за необхідне прийняти додаткову постанову, якою заяву позивача про розподіл судових витрат задовольнити частково та стягнути з відповідача 15 000 грн судових витрат, понесених позивачем при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

З огляду на викладене вище, судова колегія вважає за необхідне заяву позивача про розподіл судових витрат задовольнити частково та стягнути з відповідача 15 000 грн судових витрат, понесених позивачем при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Мороз Руслани Олександрівни залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2026 у справі №910/14762/25- без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Мороз Руслани Олександрівни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатська фірма "Лавринович і Партнери" 15 000 грн витрат правничої допомоги, понесених при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку з урахуванням вимог п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова (враховуючи перебування судді Пономаренка Є.Ю. та Руденко М.А. у відпустці з 30.07.2026 по 31.08.2026, судді Барсук М.А. у відпустці з 30.07.2026 по 14.08.2026, на лікарняному з 17.08.2026 по 28.08.2026, у відпустці з 31.08.2026 по 02.09.2026) складена: 03.09.2026.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Руденко

М.А. Барсук