Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №911/2825/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

(додаткова)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2026 р. Справа№ 911/2825/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Барсук М.А.

Руденко М.А.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

розглянувши заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі №911/2825/25 за апеляційною скаргою Громадської організації „Всеукраїнська федерація танцювального спорту та брейкінгу" на рішення Господарського суду Київської області від 11.02.2026 у справі №911/2825/25 (суддя Бацуца В.М., повне рішення складено 17.02.2026) за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації „Всеукраїнська федерація танцювального спорту та брейкінгу" про визнання недійсними рішень засідань президії громадської організації, визнання недійсними рішень звітно-виборчих конференцій громадської організації.

ВСТАНОВИВ наступне.

ОСОБА_1 звернувся в Господарський суд Київської області із позовом до Громадської організації „Всеукраїнська федерація танцювального спорту та брейкінгу" про:

1) визнання недійсним рішення № 5 від 21.01.2025 р., оформленого протоколом позачергового засідання Президії Всеукраїнської громадської організації „Всеукраїнська федерація танцювального спорту" від 21-25 січня 2025 р. про припинення членства у Всеукраїнській громадській організації „Всеукраїнська федерація танцювального спорту" ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та про виключення його із членів Всеукраїнської громадської організації „Всеукраїнська федерація танцювального спорту";

2) визнання недійсним рішення № 6 від 21.01.2025 р., оформленого протоколом позачергового засідання Президії Всеукраїнської громадської організації „Всеукраїнська федерація танцювального спорту" від 21-25 січня 2025 р., яким визнано (взято до уваги), що наслідком припинення членства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у Всеукраїнській громадській організації „Всеукраїнська федерація танцювального спорту" шляхом виключення його із членів цієї Федерації на підставі рішення № 5 Президії Всеукраїнської громадської організації „Всеукраїнська федерація танцювального спорту" від 21.01.2025 р. є припинення для ОСОБА_1 , перебування його на будь-яких виборних посадах у Всеукраїнській громадській організації „Всеукраїнська федерація танцювального спорту";

3) визнання недійсним рішення № 13 від 02.03.2025 р., оформленого протоколом звітно-виборної Конференції Всеукраїнської громадської організації „Всеукраїнська федерація танцювального спорту" в частині схвалення і затвердження рішення № 5 від 21.01.2025 р., ухваленого Президією Всеукраїнської громадської організації „Всеукраїнська федерація танцювального спорту" щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме про припинення його членства у Всеукраїнській громадській організації „Всеукраїнська федерація танцювального спорту" та виключення із членів цієї Федерації, з 21.01.2025 р.;

4) визнання недійсним рішення № 20 від 02.03.2025 р., оформленого протоколом звітно-виборної Конференції Всеукраїнської громадської організації „Всеукраїнська федерація танцювального спорту" в частині затвердження (визнання) припинення з 21.01.2025 р. повноважень члена Президії Всеукраїнської громадської організації „Всеукраїнська федерація танцювального спорту" ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок припинення ним членства у Всеукраїнській громадській організації „Всеукраїнська федерація танцювального спорту".

Позовні вимоги обґрунтовані позивачем безпідставним виключенням його зі складу членів та президії громадської організації - Всеукраїнської громадської організації „Всеукраїнська федерація танцювального спорту" (в подальшому Громадської організації „Всеукраїнська федерація танцювального спорту та брейкінгу").

Рішенням Господарського суду Київської області від 11.02.2026 у справі №911/2825/25 позов задоволено повністю, вирішено:

визнати недійсним рішення № 5 від 21.01.2025 р., оформлене протоколом позачергового засідання Президії Всеукраїнської громадської організації „Всеукраїнська федерація танцювального спорту" (в подальшому найменування - Громадська організація „Всеукраїнська федерація танцювального спорту та брейкінгу" (07101, Поліський квартал, 14, кв. 8, м. Славутич, Вишгородський район, Київська область; ідентифікаційний код 36291688) від 21-25 січня 2025 р. про припинення членства у Всеукраїнській громадській організації „Всеукраїнська федерація танцювального спорту" (в подальшому найменування - Громадська організація „Всеукраїнська федерація танцювального спорту та брейкінгу" (07101, Поліський квартал, 14, кв. 8, м. Славутич, Вишгородський район, Київська область; ідентифікаційний код 36291688) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та про виключення його із членів Всеукраїнської громадської організації „Всеукраїнська федерація танцювального спорту" (в подальшому найменування - Громадська організація „Всеукраїнська федерація танцювального спорту та брейкінгу" (07101, Поліський квартал, 14, кв. 8, м. Славутич, Вишгородський район, Київська область; ідентифікаційний код 36291688);

визнати недійсним рішення № 6 від 21.01.2025 р., оформлене протоколом позачергового засідання Президії Всеукраїнської громадської організації „Всеукраїнська федерація танцювального спорту" (в подальшому найменування - Громадська організація „Всеукраїнська федерація танцювального спорту та брейкінгу" (07101, Поліський квартал, 14, кв. 8, м. Славутич, Вишгородський район, Київська область; ідентифікаційний код 36291688) від 21-25 січня 2025 р., яким визнано (взято до уваги), що наслідком припинення членства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у Всеукраїнській громадській організації „Всеукраїнська федерація танцювального спорту" (в подальшому найменування - Громадська організація „Всеукраїнська федерація танцювального спорту та брейкінгу" (07101, Поліський квартал, 14, кв. 8, м. Славутич, Вишгородський район, Київська область; ідентифікаційний код 36291688) шляхом виключення його із членів цієї Федерації на підставі рішення № 5 Президії Всеукраїнської громадської організації „Всеукраїнська федерація танцювального спорту" від 21.01.2025 р. є припинення для ОСОБА_1 , перебування його на будь-яких виборних посадах у Всеукраїнській громадській організації „Всеукраїнська федерація танцювального спорту" (в подальшому найменування - Громадська організація „Всеукраїнська федерація танцювального спорту та брейкінгу" (07101, Поліський квартал, 14, кв. 8, м. Славутич, Вишгородський район, Київська область; ідентифікаційний код 36291688);

визнати недійсним рішення № 13 від 02.03.2025 р., оформлене протоколом звітно-виборної Конференції Всеукраїнської громадської організації „Всеукраїнська федерація танцювального спорту" (в подальшому найменування - Громадська організація „Всеукраїнська федерація танцювального спорту та брейкінгу" (07101, Поліський квартал, 14, кв. 8, м. Славутич, Вишгородський район, Київська область; ідентифікаційний код 36291688) в частині схвалення і затвердження рішення № 5 від 21.01.2025 р., ухваленого Президією Всеукраїнської громадської організації „Всеукраїнська федерація танцювального спорту" (в подальшому найменування - Громадська організація „Всеукраїнська федерація танцювального спорту та брейкінгу" (07101, Поліський квартал, 14, кв. 8, м. Славутич, Вишгородський район, Київська область; ідентифікаційний код 36291688) щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме про припинення його членства у Всеукраїнській громадській організації „Всеукраїнська федерація танцювального спорту" (в подальшому найменування - Громадська організація „Всеукраїнська федерація танцювального спорту та брейкінгу" (07101, Поліський квартал, 14, кв. 8, м. Славутич, Вишгородський район, Київська область; ідентифікаційний код 36291688) та виключення із членів цієї Федерації, з 21.01.2025 р.;

визнати недійсним рішення № 20 від 02.03.2025 р., оформлене протоколом звітно-виборної Конференції Всеукраїнської громадської організації „Всеукраїнська федерація танцювального спорту" (в подальшому найменування - Громадська організація „Всеукраїнська федерація танцювального спорту та брейкінгу" (07101, Поліський квартал, 14, кв. 8, м. Славутич, Вишгородський район, Київська область; ідентифікаційний код 36291688) в частині затвердження (визнання) припинення з 21.01.2025 р. повноважень члена Президії Всеукраїнської громадської організації „Всеукраїнська федерація танцювального спорту" ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок припинення ним членства у Всеукраїнській громадській організації „Всеукраїнська федерація танцювального спорту" (в подальшому найменування - Громадська організація „Всеукраїнська федерація танцювального спорту та брейкінгу" (07101, Поліський квартал, 14, кв. 8, м. Славутич, Вишгородський район, Київська область; ідентифікаційний код 36291688).

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2026 апеляційну скаргу Громадської організації „Всеукраїнська федерація танцювального спорту та брейкінгу" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 11.02.2026 у справі №911/2825/25 - без змін.

До Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у справі №911/2825/25, в якій він просить суд покласти на відповідача витрати правничої допомоги в сумі 30 000 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.07.2026 прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі №911/2825/25; роз`яснено учасникам, що заява про ухвалення додаткового рішення буде розглянута без повідомлення учасників справи.

Відповідачем подано до суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

Суд, розглянувши вказану заяву, дійшов висновку про її часткове задоволення, з огляду на наступне.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У даному випадку, позивачем до закінчення судових дебатів було заявлено про витрати правничої допомоги, докази понесення витрат подані ним у вказаний строк.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у сумі 30 000 грн заявник надав:

- копію договору про надання правничої допомоги від 12.02.2025 року;

- платіжну інструкцію від 23.07.2026;

- акт від 24.07.2026 року приймання - передачі наданих послуг з правничої допомоги.

Згідно з умовами цього договору (п. 4.1), розмір гонорару, який клієнт сплачує адвокатському бюро за надану в межах цього договору правову допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції становить 30 000 грн.

Відповідно до акту 24.07.2026 року приймання - передачі наданих послуг з правничої допомоги фактично надані такі послуги:

- розгляд апеляційної скарги Громадської організації „Всеукраїнська федерація танцювального спорту та брейкінгу" на рішення Господарського суду Київської області від 11.02.2026 у справі №911/2825/25;

- підготовка та подання до Північного апеляційного господарського суду відзиву на апеляційну скаргу Громадської організації „Всеукраїнська федерація танцювального спорту та брейкінгу";

- участь в судових засіданнях Північного апеляційного господарського суду та надання пояснень по суті спору 11.05.2026, 20.07.2026;

- підготовка та подання до Північного апеляційного господарського суду заяви про стягнення витрат правничої допомоги.

За змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

За змістом положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Наведене вище повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Одночасно, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної статті цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 ГПК України).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 11.02.2021 у справі №920/39/20.

До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, Верховний Суд вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішення від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.

Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).

Водночас, у рішенні ж від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" ЄСПЛ у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.

Колегія суддів зазначає, що при зменшенні витрат на правову допомогу Суд також враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20, додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 927/153/22).

Стосовно підготовки відзиву на апеляційну скаргу, то колегією суддів враховується, що правова позиція сторін в суді апеляційної інстанції не змінювалася, адвокату позивача не було потрібно вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, фактично відзив на апеляційну скаргу містить узагальнену позицію позивача по справі, яка наводилася ним ще в суді першої інстанції.

Стосовно витрат позивача на подання заяви про стягнення витрат правничої допомоги, слід зазначити наступне.

Сторона спору має обов`язок заявити про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу та подати докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Такий обов`язок сторони чітко визначено у статтях 124, 126, 221 ГПК України.

Разом з тим процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №921/221/21, від 31.05.2022 у справі №917/304/21 та від 19.01.2024 у справі №910/2053/20.

Водночас положення частини восьмої статті 129 ГПК України підлягають застосуванню судом під час дослідження обставин стосовно дотримання стороною порядку та строків подання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, і у разі дотримання стороною цих вимог, суд здійснює розподіл судових витрат. У разі не дотримання стороною порядку та строків на подання таких доказів суд залишає таку заяву без розгляду.

Отже, в силу приписів наведених вище положень законодавства Суд зазначає про те, що заява сторони про розподіл судових витрат фактично є дією спрямованою на реалізацію стороною свого права лише на подання доказів щодо витрат, які вже понесені такою стороною.

З огляду на, що подання стороною заяви про розподіл судових витрат не може бути ототожнено з витратами на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом справи по суті спору.

Ураховуючи наведене вище, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02.02.2024 у справі №910/9714/22, погодився з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №914/1564/20 та у додаткових постановах від 20.09.2023 у справі №922/838/22, від 14.09.2023 у справі №911/3076/21, від 06.09.2023 у справі №914/131/22, від 30.08.2023 у справі №911/3586/21, від 25.07.2023 у справі №914/4092/21, від 07.02.2023 у справі №922/4022/20, від 23.08.2022 у справі №909/328/18, від 05.07.2022 у справі №910/10507/21 щодо застосування статей 123, 126 ГПК України, про те, що заява сторони про розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції, оцінивши витрати позивача з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, відповідність цієї суми критеріям реальності і розумності, а також доведеність позивачем у відповідності до вимог статті 74 ГПК України викладених ним обставин стосовно надання адвокатом послуг на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що заявлені ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у визначеному позивачем розмірі не відповідають вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору (критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України).

Колегія суддів вважає, що справедливим та співмірним розміром витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції (за підготовку відзиву на апеляційну скаргу та участь у 2 судових засіданнях) є 18 000 грн.

З огляду на викладене вище, судова колегія вважає за необхідне прийняти додаткову постанову, якою заяву позивача про розподіл судових витрат задовольнити частково та стягнути з відповідача 18 000 грн судових витрат, понесених позивачем при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 238, 244, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі №911/2825/25 задовольнити частково.

2. Стягнути з Громадської організації „Всеукраїнська федерація танцювального спорту та брейкінгу" на користь ОСОБА_1 18 000 грн витрат правничої допомоги, понесених при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

3. У задоволенні решти заяви відмовити.

4. Доручити Господарському суду Київської області видати відповідний наказ.

5. Додаткова постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна додаткова постанова (враховуючи перебування судді Пономаренка Є.Ю. та Руденко М.А. у відпустці з 30.07.2026 по 31.08.2026, судді Барсук М.А. у відпустці з 30.07.2026 по 14.08.2026, на лікарняному з 17.08.2026 по 28.08.2026, у відпустці з 31.08.2026 по 02.09.2026) складена: 03.09.2026.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Барсук

М.А. Руденко