Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №910/10855/24 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" вересня 2026 р. Справа № 910/10855/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Демидової А.М.

суддів: Ходаківської І.П.

Владимиренко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Мельничука О.С.

за участю представників учасників справи:

від позивачки: Козаченко І.В. (у режимі відеоконференції)

від відповідача: Пономарь С.Г. (у режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2026 (повне рішення складено та підписано 10.07.2026) (суддя Спичак О.М.)

у справі № 910/10855/24 Господарського суду міста Києва

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк"

про визнання правочину недійсним

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

У вересні 2024 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3, Підприємець, позивачка) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", Банк, відповідач) про визнання незаконним та скасування рішення, визнання правочину недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані неправомірною, на думку позивачки, односторонньою відмовою Банку від правовідносин з ФОП ОСОБА_3, які виникли на підставі договору на отримання банківських послуг.

26.10.2024 ФОП ОСОБА_3 було подано до Господарського суду міста Києва заяву про зміну предмета позову, відповідно до якої вона просила суд:

1) визнати незаконним та скасувати рішення АТ КБ "ПриватБанк" від 14.06.2024, викладене у формі службової записки шаблон № 100202 напрямку "Фінансовий моніторинг" № Е.17.U.0.0/4-7351795 від 14.06.2024 "Висновок НФМ. Розірвання ділових відносин з клієнтом ФОП Тягаєнко Віталій Олександрович (НОМЕР_1) та пов`язаними з ним особами/Гілка "Підозріла (ризикова) діяльність клієнта" щодо ФОП ОСОБА_3;

2) визнати недійсним односторонній правочин, вчинений АТ КБ "ПриватБанк", про розірвання після 14.06.2024 укладеного з ФОП ОСОБА_3 договору банківських послуг.

Вказана заява була прийнята судом до розгляду у судовому засіданні 06.11.2024.

Хід справи

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі № 910/10855/24 (суддя Лиськов М.О.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні позову ФОП ОСОБА_3, суд виходив із того, що направлення відповідачем повідомлення про розірвання договору узгоджуються з приписами Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (далі також - Закон № 361-ІХ, Закон), Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу та внутрішніх документів Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк".

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі № 910/10855/24 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 19.06.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 у справі № 910/10855/24 скасовано, справу № 910/10855/24 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Скасовуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передаючи справу № 910/10855/24 на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 19.06.2025 зазначив, що з оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій, проаналізувавши норми Закону № 361-IX, Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19.05.2020 № 65 (далі також - Положення № 65), внутрішні документи Банку, встановили, що за результатами здійснення Банком перевірки фінансових операцій Підприємця виявлено підозрілу діяльність, яка полягає у використанні банківського продукту Банку в схемній операції, яка забезпечує незаконне виведення безготівкових коштів підприємств реального та державного сектору економіки у тіньовий неконтрольований державою обіг, минаючи при цьому систему оподаткування, що призводить до ненадходження податків до Державного бюджету в особливо великих розмірах, шляхом здійснення транзитних безтоварних операцій з фактом змін номенклатури платежів через рахунки підконтрольної групи компаній.

Водночас, як вказав Верховний Суд, оскаржувані рішення в цій справі не містять належного мотивування, чи існували достатні підстави вважати, що скаржниця використовувала банківський продукт Банку в схемній операції, яка забезпечує незаконне виведення безготівкових коштів підприємств реального та державного сектору економіки у тіньовий неконтрольований державою обіг (здійснення транзитних безтоварних операцій з фактом змін номенклатури платежів через рахунки підконтрольної групи компаній, та якими доказами це підтверджується).

Верховний Суд зазначив, що в межах розгляду цього спору Підприємець наголошувала саме на нерозумінні обставин, які слугували підставою для розірвання ділових відносин, а саме на підставі яких відомостей/інформації/документів, або відсутність яких відомостей/інформації/документів стала причиною розірвання ділових відносин Банку з Підприємцем. Звертала увагу судів на те, що як клієнт Банку пройшла необхідну процедуру ідентифікації та верифікації, не вчиняла жодних незаконних або сумнівних операцій, Банк не звертався до неї щодо надання уточнень, пояснень або додаткової інформації ні щодо клієнта, ні щодо операцій клієнта. На підтвердження своїх заперечень, у спростування висновків Банку щодо безтоварності операцій надала сукупність доказів щодо здійснення нею підприємницької діяльності, зокрема, за тими банківськими операціями, які (за відсутності розуміння предмета доказування в умовах ненадання Банком інформації щодо конкретних підстав прийняття спірного рішення про розірвання договору) вважала такими, що відносяться до предмета спору.

Проте, як зазначив Верховний Суд у постанові від 19.06.2025, відповідні доводи та докази фактично залишені судами попередніх інстанцій поза увагою та без належної правової оцінки.

У постанові Верховного Суду від 19.06.2025 у справі № 910/10855/24 вказано, що судами належало дослідити обґрунтованість мотивів Банку у прийнятті рішення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні Підприємця шляхом розірвання договору та дослідити докази, якими вони (мотиви) підтверджуються з урахуванням вимог частини третьої статті 2, статей 13, 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції та мотиви його ухвалення

За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду міста Києва від 30.06.2026 у справі № 910/10855/24 у позові відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, надав оцінку доказам, які були подані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень, керуючись принципом вірогідності доказів, дійшов висновку, що Банк, здійснивши належну перевірку фінансових операцій та виявивши підозрілу діяльність, керуючись приписами чинного законодавства про фінансовий моніторинг, виконав власний обов`язок суб`єкта фінансового моніторингу та встановив позивачці неприйнятно високий ризик ділових відносин та, як наслідок, відмовився від підтримання ділових відносин з ФОП ОСОБА_3 для уникнення ризиків використання Банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із рішенням Господарського суду міста Києва від 30.06.2026 у справі № 910/10855/24, ФОП ОСОБА_3 (далі також - скаржниця) звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати повністю як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

За доводами скаржниці, ФОП ОСОБА_3. є особою, на рахунки якої особа, що перевірялась Банком, перераховувала грошові кошти за туристичні послуги; ОСОБА_3 зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності та здійснює діяльність у сфері надання туристичних послуг, зокрема, як субагент; кошти за туристичні послуги, отриманні ФОП ОСОБА_3 від третіх осіб, не є власністю субагента, а є транзитними коштами, які призначені для здійснення розрахунків з принципалами (особами, які безпосередньо створюють або надають такі послуги).

Скаржниця вказує, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, не зазначив, якими нормами права передбачено вимоги до оформлення рахунків, вимоги щодо обов`язкової інформації до призначення платежу при здійсненні перерахування коштів за надані послуги, а також які із цих норм були порушені позивачкою чи її контрагентами, щоб були підстави вважати, що такі підтверджують здійснення позивачкою господарської діяльності як туристичного агента; суд неповно та невсебічно дослідив обставини справи, висновки суду здійснено на підставі частини документів, поданих позивачкою, однак не досліджено та не надано правового висновку щодо інших доказів, зокрема договорів, актів приймання-передачі послуг за цими договорами чи звітів про надані послуги за цими договорами, платежів із чітким призначенням платежу; на переконання скаржниці, авіаквитки є належним і допустимим доказом того, що послуги були надані, а операції носять товарний характер; висновки Банку про те, що ФОП ОСОБА_3 використовує банківські продукти АТ КБ "ПриватБанк" у схемній операції, яка забезпечує незаконне виведення безготівкових коштів підприємств реального та державного сектору економіки у тіньовий неконтрольований державою обіг, минаючи при цьому систему оподаткування, було однією з підстав розірвання ділових відносин між відповідачем та позивачкою, однак судом не надано правової оцінки та не досліджено доказів про те, що ФОП ОСОБА_3 сплатила податки в повному обсязі та не має заборгованості зі сплати податків/обов`язкових платежів.

Також скаржниця наголошує на тому, що ФОП ОСОБА_3 не є підозрюваною або обвинуваченою у кримінальному провадженні № 42023260000000091 від 13.04.2023; ні судом, ні правоохоронними органами не встановлено, що ОСОБА_3 вчиняла будь-які протиправні дії та порушувала закон, у рамках кримінального провадження її не притягнуто до кримінальної чи будь-якої іншої відповідальності.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2026 (колегія суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого, Ходаківської І.П., Владимиренко С.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП ОСОБА_3 на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2026 у справі № 910/10855/24; розгляд апеляційної скарги призначено на 01.09.2026 о 10:00; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 21.08.2026.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.08.2026 задоволено заяви ФОП ОСОБА_3 та АТ КБ "ПриватБанк" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Позиції учасників справи

Відповідач подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в її задоволенні, а оскаржуване рішення суду залишити без змін. Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, відповідач вказує, що він, здійснивши належну перевірку фінансових операцій та виявивши підозрілу діяльність, керуючись приписами чинного законодавства про фінансовий моніторинг, виконав власний обов`язок суб`єкта фінансового моніторингу та встановив позивачці неприйнятно високий ризик ділових відносин та, як наслідок, відмовився від підтримання ділових відносин із ФОП ОСОБА_3 для уникнення ризиків використання Банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення.

Явка представників учасників справи

У судовому засіданні 01.09.2026 взяли участь представники позивачки та відповідача в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

У судовому засіданні представник позивачки (скаржниці) вимоги апеляційної скарги підтримав і просив суд її задовольнити.

Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечував і просив суд залишити її без задоволення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, між ФОП ОСОБА_3 та АТ КБ "ПриватБанк" шляхом прийняття публічної оферти укладено договір на отримання банківських послуг (далі - Договір), у результаті чого позивачка стала клієнтом відповідача та отримувала банківські послуги.

17.06.2024 на електронну адресу позивачки надійшов електронний лист від Банку з вкладенням - повідомленням про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору і закриття рахунку від 15.06.2024 № 20.1.0.0.0/7- 240615/124, в якому зазначено таке:

"Банк, керуючись вимогами частини першої статті 15 Закону про ПВК/ФТ, Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19.05.2020 № 65 (далі - Положення № 65), внутрішніми документами Банку з питань фінансового моніторингу, з урахуванням результатів здійснених заходів належної перевірки, моніторингу ділових відносин та фінансових операцій, повідомляє про прийняте 14.06.2024 р. рішення про відмову від підтримання ділових/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору про відмову від підтримання ділових/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору (далі - Рішення про відмову) у зв`язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику/неподання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей/неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників/подання недостовірної інформації/подання інформації з метою введення в оману Банк. Внаслідок прийнятого Рішення про відмову від підтримання ділових відносин та обслуговування достроково за ініціативою Банку розриваються укладені договори банківського обслуговування/депозитні (вкладні) договори без перерахунку процентів на вклад (депозит) та договори, укладені з метою отримання інших банківських послуг (продуктів), що не передбачають відкриття поточних рахунків (крім кредитних договорів), та закриваються поточні/депозитні та інші рахунки після здійснення завершальних операцій за цими рахунками.".

Позивачка зазначає, що з вказаного повідомлення не є зрозумілим, яка саме обставина стала підставою для розірвання ділових відносин. Крім того, рішення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання договору від 14.06.2024, з якого можна було б з`ясувати, на підставі яких саме відомостей/інформації/документів, або відсутність яких саме відомостей/інформації/документів стала причиною розірвання ділових відносин з Банком, на адресу Підприємця надіслано не було.

Підприємець вказує, що як клієнт Банку пройшла необхідну процедуру ідентифікації та верифікації, не вчиняла жодних незаконних або сумнівних операцій, Банк не звертався до позивачки щодо надання уточнень, пояснень або додаткової інформації ні щодо клієнта, ні щодо операцій клієнта, а тому односторонній правочин відповідача у вигляді рішення від 14.06.2024 про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання договору є таким, що суперечить вимогам закону, внаслідок чого підлягає визнанню недійсним.

Позивачка повідомила, що вона здійснює діяльність у сфері надання туристичних послуг та виступає туристичним агентом/субагентом, фактично є посередником між замовниками туристичних послуг та туристичними операторами, які надають такі послуги, зокрема, здійснює за замовленням клієнтів (їхніх представників) бронювання авіаквитків, готелів, автобусів, турпакетів, трансферів, тощо. Грошові кошти, які позивачка отримує від туристів, вона перераховує на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіачартер" (далі - ТОВ "Авіачартер"), яке бронює квитки та передає їх позивачці; грошові кошти, які позивачка отримує від туристів, є транзитними коштами. Надходження грошових коштів на рахунок позивачки може здійснюватися як від самих туристів, так і від третіх осіб, зокрема, кошти надходили від ФОП ОСОБА_4., який замовляв квитки для різних пасажирів. Кошти, отримані від ФОП ОСОБА_4., позивачка перераховувала ТОВ "Авіачартер", яке оформлювало квитки, а потім ці квитки отримувала позивачка і передавала туристам.

За таких обставин, позивачка просила суд:

1) визнати незаконним та скасувати рішення АТ КБ "ПриватБанк" від 14.06.2024 про відмову від підтримання ділових/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору про відмову від підтримання ділових/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору з ФОП ОСОБА_3;

2) визнати недійсним односторонній правочин, вчинений АТ КБ "ПриватБанк", про розірвання після 14.06.2024 укладеного з ФОП ОСОБА_3 договору банківських послуг.

26.10.2024 ФОП ОСОБА_3 було подано заяву про зміну предмета позову, відповідно до якої позивачка просила суд:

1) визнати незаконним та скасувати рішення АТ КБ "ПриватБанк" від 14.06.2024, викладене у формі службової записки шаблон № 100202 напрямку "Фінансовий моніторинг" № Е.17.U.0.0/4-7351795 від 14.06.2024 "Висновок НФМ. Розірвання ділових відносин з клієнтом ФОП Тягаєнко Віталій Олександрович (НОМЕР_1) та пов`язаними з ним особами/Гілка підозріла (ризикова) діяльність клієнта" щодо ФОП ОСОБА_3;

2) визнати недійсним односторонній правочин, вчинений АТ КБ "ПриватБанк", про розірвання після 14.06.2024 укладеного з ФОП ОСОБА_3 договору банківських послуг.

Вказана заява була прийнята судом до розгляду у судовому засіданні 06.11.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2025, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2026 та постановою Верховного Суду від 16.04.2026 у справі № 910/10855/24, закрито провадження у справі № 910/10855/24 в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення АТ КБ "ПриватБанк" від 14.06.2024, викладеного у формі службової записки шаблон № 100202 напрямку "Фінансовий моніторинг" № Е.17.U.0.0/4-7351795 від 14.06.2024 "Висновок НФМ. Розірвання ділових відносин з клієнтом Фізичною особою-підприємцем Тягаєнком Віталієм Олександровичем (НОМЕР_1) та пов`язаними з ним особами/Гілка підрозділа (ризикова) діяльність клієнта" щодо ФОП ОСОБА_3

Отже, спір у справі розглядається з позовною вимогою ФОП ОСОБА_3 до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого АТ КБ "ПриватБанк", про розірвання після 14.06.2024 укладеного з ФОП ОСОБА_3 договору банківських послуг.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач наголошував на тому, що спірний правочин відповідає ст. 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та вчинений Банком із дотриманням вимог законодавства про фінансовий моніторинг. Позовні вимоги ФОП ОСОБА_3 є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Частинами першою та третьою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Так, відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із частинами першою та третьою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до статті 1075 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Банк не має права за заявою клієнта розривати договір банківського рахунка чи вчиняти інші дії, що мають наслідком припинення договору, у разі якщо грошові кошти, що знаходяться на відповідному рахунку, заморожені відповідно до Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (Закон). Клієнт не має права без згоди обтяжувача за домовленістю з банком чи односторонньо, у тому числі шляхом односторонньої відмови від виконання зобов`язання, розривати договір банківського рахунка чи вчиняти інші дії, що мають наслідком припинення договору, у разі якщо майнові права на грошові кошти, що знаходяться на відповідному рахунку, є предметом обтяження, якщо інше не передбачено умовами обтяження. Правочини, вчинені з порушенням цієї вимоги, є нікчемними.

Банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка, зокрема, у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі наявності підстав, передбачених Законом. Залишок грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту.

Згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 15 Закону суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей.

Пунктом 39 частини першої статті 1 Закону визначено, що неприйнятно високий ризик - це максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб`єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу.

Відповідно до ч. 6 ст. 7 Закону суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у разі:

- неможливості виконувати визначені цим Законом обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з таким клієнтом або фінансовою операцією;

- наявності обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною.

У ч. 1 ст. 15 Закону також зазначається, що суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право відмовитися від проведення підозрілої фінансової операції.

У випадках, передбачених цією частиною, суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний протягом одного робочого дня, але не пізніше наступного робочого дня з дня відмови, повідомити спеціально уповноваженому органу про спроби проведення фінансових операцій та про осіб, які мають або мали намір відкрити рахунок/встановити ділові відносини та/або провести фінансові операції або з якими розірвано ділові відносини (закрито рахунок) на підставі цієї статті, а також про проведення фінансових операцій щодо зарахування коштів, які надійшли на рахунок такого клієнта, та про фінансові операції, в проведенні яких було відмовлено.

Абзацом першим частини восьмої статті 7 Закону встановлено, що проведення первинного фінансового моніторингу забезпечується безпосередньо суб`єктом первинного фінансового моніторингу, його філіями, іншими відокремленими підрозділами та дочірніми компаніями, у тому числі тими, що розташовані в державах, в яких рекомендації Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF) не застосовуються або застосовуються недостатньою мірою, в межах, визначених законодавством такої держави.

Згідно з п. 4, 5 ч. 2 ст. 8 Закону суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний: здійснювати належну перевірку нових клієнтів, а також існуючих клієнтів; забезпечувати моніторинг фінансових операцій клієнта (у тому числі таких, що здійснюються в інтересах клієнта) на предмет відповідності таких фінансових операцій наявній у суб`єкта первинного фінансового моніторингу інформації про клієнта, його діяльність та ризик, включаючи в разі необхідності інформацію про джерело коштів, пов`язаних з фінансовою(ими) операцією(ями).

Також, загальні вимоги щодо виконання банками законодавства України з питань фінансового моніторингу встановлені Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 19.05.2020 № 65 (Положення № 65).

Пунктами 34-37 Положення № 65 передбачено, що банк зобов`язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, що має бути пропорційним характеру та масштабу діяльності банку.

Ризик-орієнтований підхід має застосовуватися банком на безперервній основі та забезпечувати виявлення, ідентифікацію, оцінку всіх наявних та потенційних ризиків легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, притаманних діяльності банку (ризик-профілю банку) та його клієнтам, а також передбачати своєчасне розроблення заходів з управління такими ризиками, їх мінімізації.

Банк документує процес застосування ризик-орієнтованого підходу таким чином, щоб бути здатним продемонструвати його суть (зокрема те, у чому полягає різниця в підходах), прийняті банком рішення під час його застосування та обґрунтованість таких рішень.

Банк, застосовуючи ризик-орієнтований підхід, має утримуватися від необґрунтованого застосування де-рискінгу. Зазначений підхід протирічить ризик-орієнтованому підходу та не сприяє фінансовій інклюзії.

Критерії ризиків визначаються банком самостійно з урахуванням критеріїв ризиків, установлених Національним банком у додатку 19 до Положення № 65, типологічних досліджень, результатів національної оцінки ризиків, а також рекомендацій Національного банку. Банк визначає пріоритетність/значущість розроблених критеріїв ризику, враховуючи можливі наслідки/вплив таких ризиків, та встановлює їм відповідну питому вагу для здійснення подальшої оцінки рівня ризику (п. 45, 46 Положення № 65).

Відповідно до п. 55 Положення № 65 шкала для класифікації рівнів ризику ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) обов`язково має містити високий та неприйнятно високий (підкатегорія високого ризику, який є максимально високим ризиком, що не може бути прийнятий банком) рівні ризику.

Пунктом 61 Положення № 65 передбачено, що банк установлює неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у випадках, визначених частиною шостою статті 7 Закону, в інших випадках, визначених банком самостійно у внутрішніх документах банку з питань протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, а також щодо:

- клієнтів (осіб), щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними операцій ВК/ФТ (легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та/або фінансування розповсюдження зброї масового знищення), інших злочинів;

- клієнтів (осіб), щодо яких у банку є підстави вважати, що вони є компаніями-оболонками.

Згідно з п. 1 Додатку 12 до Положення № 65 банк зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку / відмовитися від проведення фінансової операції у випадках, передбачених частиною першою статті 15 Закону.

Відповідно до п. 3 Додатку 12 до Положення № 65 у випадках, передбачених частиною першою статті 15 Закону, банк зобов`язаний протягом одного робочого дня, але не пізніше наступного робочого дня з дня відмови, повідомити СУО (спеціально уповноважений орган) про спроби проведення фінансових операцій та про осіб, які мають або мали намір відкрити рахунок / установити ділові відносини та/або провести фінансові операції, або з якими розірвано ділові відносини (закрито рахунок) на підставі статті 15 Закону, а також про проведення фінансових операцій щодо зарахування коштів, які надійшли на рахунок такого клієнта, та про фінансові операції, у проведенні яких було відмовлено.

Згідно з п. 8 Додатку 12 до Положення № 65 банк має визначити у внутрішніх документах банку з питань ПВК/ФТ (запобігання та протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення) порядок відмови в передбачених Законом випадках від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) або проведення фінансової операції, що також має містити:

1) перелік уповноважених працівників банку/колегіальних органів банку, які мають право приймати рішення щодо відмови в установлених Законом випадках;

2) процедуру розгляду та прийняття уповноваженими працівниками банку відповідних рішень, а також їх документування;

3) складання висновку з чітким зазначенням підстав відмови в підтриманні ділових відносин із клієнтом (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини 15 статті Закону) у кожному випадку;

4) порядок інформування відповідального працівника банку або працівника, уповноваженого відповідальним працівником банку, щодо прийняття рішення щодо відмови;

5) порядок інформування клієнта про відмову в установленні (підтриманні) із ним ділових відносин з обов`язковим зазначенням дати відмови та відповідних підстав відмови, визначених ст. 15 Закону (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини цієї статті).

Відповідно до п. 29 розд. ІІ "Індикатори, що стосуються фінансових операцій клієнта" Додатку 20 "Індикатори підозрілості фінансових операцій" Положення № 65 "Контрагентами клієнта є особи, стосовно яких у банку є негативна інформація [зокрема особи, яким банк відмовив у встановленні (підтриманні) ділових відносин у зв`язку з присвоєнням неприйнятно високого ризику ВК/ФТ].".

Банк наділений правом відмовитися від подальших ділових відносин з клієнтом та розірвати відповідний договір в односторонньому порядку у випадку встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки.

Подібний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 05.08.2025 у справі № 910/11268/24, від 27.05.2025 у справі № 910/6311/24, від 20.11.2024 у справі № 910/11103/23.

Водночас колегія суддів враховує, що право банку відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунку з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є абсолютним, а умовним, таким, що залежить від настання певних визначених законом обставин, тобто лише за умови встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки.

Аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 16.01.2025 у справі № 910/18278/23, від 05.08.2025 у справі № 910/11268/24, від 27.05.2025 у справі № 910/6311/24, від 20.11.2024 у справі № 910/11103/23.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 28.02.2023 у справі № 910/10855/21, від 17.10.2024 у справі № 910/18889/23, від 27.05.2025 у справі № 910/8801/24, від 05.08.2025 у справі № 910/11268/24, від 27.05.2025 у справі № 910/6311/24, право банку як суб`єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору не є необмеженим, а судам необхідно в кожному випадку, виходячи із встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику виходячи із фактичних обставин та доказів, що стали підставою для прийняття такого рішення.

У постанові від 09.01.2024 у справі № 922/1253/23 Верховний Суд зазначив, що приписи статті 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів" (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) уповноважують банк правом відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, проте банк зобов`язаний підтвердити існування правових підстав для встановлення неприйнятно високого ризику.

Рішенням Правління АТ КБ "ПриватБанк", протокол № 66 від 22.09.2022, реєстраційний номер 2022/7333744, затверджено Положення про відмову від встановлення (підтримання) ділових відносин/проведення фінансової операції (далі - Положення про відмову), яке є окремим внутрішнім документом з питань фінансового моніторингу АТ КБ "ПриватБанк", розроблене з метою забезпечення Банком дотримання вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. Також рішенням Правління АТ КБ "ПриватБанк", протокол № 23 від 18.05.2021, реєстраційний номер 2021/6760383, затверджено Порядок відмови від підтримання ділових відносин та закриття рахунків клієнтів Банку.

За змістом пункту 4.4.2 Положення про відмову, у разі виявлення уповноваженим працівником (визначеним пунктом 4.4.1 цього Положення про відмову) підстав для відмови, визначених пунктом 4.1 цього Положення про відмову (крім випадків ненадання клієнтом необхідних для здійснення НПК документів чи відомостей для здійснення актуалізації даних та інформації про клієнта), такий працівник у порядку, визначеному Технологічною картою/описом процесу, ініціює за допомогою СА банку відповідне повідомлення відповідальному працівнику банку (особі, уповноваженій відповідальним працівником/уповноваженому працівнику НФМ).

У випадках, не пов`язаних із використанням СА банку таке повідомлення надається гілкою "Ризикова діяльність", службовими записками в ПриватДок або іншим способом, визначеним ВДФМ. Надання будь-якого повідомлення (ескалації) супроводжується інформацією щодо ідентифікаційних даних клієнта, які надають змогу забезпечити, у разі прийняття рішення про відмову, внесення інформації про нього у реєстр відмов та подальше надання повідомлення СУО із зазначенням всіх даних, визначених законодавством у сфері ПВК/ФТ Уповноважені працівники, які визначені пунктом 4.4.1 цього Положення про відмову, складають обґрунтовані висновки про відмову у формі службових записок у ПриватДок (згідно спеціально затверджених шаблонів), адресатом яких є відповідальний працівник Банку (або особа, яка тимчасово виконує його обов`язки). У кожному випадку висновок складається з чітким зазначенням підстав відмови в підтриманні ділових відносин із клієнтом/обслуговуванні клієнта шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини 15 статті Закону). Висновки за клієнтами, які мають групові ознаки (підстави) для відмови, можуть формуватись однією службовою запискою. У разі наявності випадків ненадання клієнтом необхідних для здійснення НПК документів чи відомостей для здійснення актуалізації даних та інформації про клієнта, відмова від підтримання ділових відносин/обслуговування клієнта здійснюється на підставі розпорядження відповідального працівника банку, яким встановлюються загальні підходи до процесу відмови у підтриманні ділових відносин неактуалізованим клієнтам. При цьому окремі службові записки по кожному неактуалізованому клієнту не складаються.

Отже, як правильно виснував суд першої інстанції, внутрішні документи Банку з питань фінансового моніторингу є документами з обмеженим доступом. Тобто, Банк не ознайомлює клієнтів із внутрішніми документами, у даному випадку критеріями ризику, з метою уникнення легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Як встановлено місцевим господарським судом, за результатом проведеного аналізу фінансових операцій ФОП ОСОБА_3 Банк встановив таке:

- Напрямком "Фінансовий моніторинг" відповідно до внутрішнього Порядку здійснення поглибленої перевірки клієнтів проведено заходи ПЗНП та аналіз фінансових операцій клієнтів (їх сукупності) щодо наявності/відсутності індикаторів підозрілості фінансових операцій щодо клієнта АТ КБ "ПриватБанк" (далі - банк), за результатами якого виявлено обґрунтовані підозри про здійснення ФОП Тягаєнко Віталій Олександрович (НОМЕР_1) та пов`язаними з ним особами операцій ВК/ФТ, інших злочинів, що є підставою для встановлення клієнту неприйнятно високого ризику ділових відносин (далі - НВР);

- Підставою для встановлення НВР є: наявність критерію, визначеного частиною шостою статті 7 Закону: неможливість банку виконувати визначені Законом обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з клієнтом або фінансовою операцією; наявність обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною; Обґрунтування щодо підозр, відповідно до яких вказана діяльність клієнтів сприяє ВК/ФТ або вчиненню інших злочинів: Підставою для здійснення аналізу є отримання сигналу по Гілці "/"Підозріла (ризикова) діяльність клієнта"/", заявка № 135230332, в якій зазначено: "80% надходжень на рахунок ФОП Тягаєнко В.О. у 2024 році як оплата за запчастини, за насіння соняшника, за товар переведено як оплата за маркетингові послуги або туристичні послуги. Частка платежів з переказу коштів з рахунку з оплати за товар складає лише 20 %. Тож, джерело походження товару на більшу частину суми надходжень не прослідковується за фінансовими операціями. ФОП, на користь якого в подальшому переведено кошти як оплата за маркетингові послуги, виводить одержані кошти на особистий рахунок..", щодо яких є підозри у використанні банку для ВК/ФТ чи вчинення іншого злочину, що стали наслідком невиконання заходів ПВК/ФТ;

- Є підстави вважати про використання банківських продуктів АТ КБ "ПриватБанк" в підозрілій діяльності в частині схемної операції, яка забезпечує виведення безготівкових коштів підприємств реального сектору економіки у тіньовий неконтрольований державою обіг, минаючи при цьому систему оподаткування, шляхом здійснення транзитних безтоварних операцій через рахунки підконтрольного ФОП з метою здійснення подальшої легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (вчинення дій, спрямованих на приховування (маскування) джерел походження коштів чи використання коштів незаконного походження.

Банком встановлено, що Фізична особа-підприємець Тягаєнко Віталій Олександрович ( НОМЕР_1 ) та пов`язана із ним ФОП ОСОБА_3 використовують банківські продукти АТ КБ "ПриватБанк" (поточні рахунки 2600*) в схемній операції, яка забезпечує незаконне виведення безготівкових коштів підприємств реального та державного сектору економіки у тіньовий неконтрольований державою обіг, минаючи при цьому систему оподаткування, що призводить до ненадходження податків до Державного бюджету в особливо великих розмірах, шляхом здійснення транзитних безтоварних операцій з фактом змін номенклатури платежів через рахунки підконтрольної групи компаній.

У зв`язку із цим щодо ФОП ОСОБА_3 прийнято рішення про встановлення неприйнятно високого ризику та про відмову від підтримання ділових відносин шляхом розірвання ділових відносин на підставі абз. 3 ч. 1 ст. 15 Закону, оскільки подальше обслуговування позивачки, характер або наслідки її фінансових операцій можуть нести реальну або потенційну небезпеку використання АТ КБ "ПриватБанк" з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення.

У подальшому АТ КБ "ПриватБанк" повідомило позивачку про відмову від підтримання ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) із 14.06.2024 на підставі абзацу 3 частини першої статті 15 Закону.

Таким чином, місцевий господарський суд встановив, що правовою підставою для відмови в підтриманні ділових відносин з позивачкою відповідач визначив абзац 3 частини першої статті 15 Закону, тобто встановлення неприйнятно високого ризику.

На підставі викладеного суд першої інстанції констатував, що відповідач, здійснивши належну перевірку фінансових операцій та, виявивши підозрілу діяльність, керуючись наведеними вище приписами чинного законодавства про фінансовий моніторинг, виконав власний обов`язок суб`єкта фінансового моніторингу та встановив позивачці неприйнятно високий ризик ділових відносин та, як наслідок, відмовився від підтримання ділових відносин з ФОП ОСОБА_3 для уникнення ризиків використання Банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення.

Наведене спростовує твердження позивачки про необґрунтованість встановлення відповідачем ФОП ОСОБА_3 неприйнятно високого ризику на підставі абз. 3 ч. 1 ст. 15 Закону.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що:

- обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи;

- важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою;

- зазначений у статті 79 ГПК України стандарт доказування як "вірогідність доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач і відповідач;

- необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу;

- на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Колегія суддів звертається до категорії стандарту доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи у порядку статті 86 ГПК України. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний [постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17]. Такі ж висновки щодо застосування стандарту переваги більш вагомих доказів зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та надавши їм оцінку, колегія суддів відхиляє як такі, що спростовуються мотивувальною частиною оскаржуваного судового рішення, доводи скаржниці щодо ненадання правової оцінки та недослідження судом першої інстанції доказів, з огляду на таке.

Так, судом першої інстанції з банківської виписки встановлено, що за період з 08.08.2023 по 15.06.2024 ФОП ОСОБА_3 отримала на рахунки від ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_4. та ФОП ОСОБА_2 сукупно близько 1,7 млн. гривень (том 1, а.с. 145-170). При цьому, проаналізувавши зазначену банківську виписку, судом встановлено, що найбільші суми разовими платежами надходили саме від цих ФОПів (з якими Банк також розірвав ділові відносини) з призначенням платежу за туристичні послуги без будь-якої конкретизації, без посилання на рахунки чи прізвища осіб, для яких, зі слів позивачки, придбавались квитки. Натомість інші платежі (значно менші суми), що надходили від інших контрагентів позивачки, в переважній більшості випадків у призначенні платежу чітко містили номери рахунків або прізвища осіб, для яких придбавались квитки.

Колегія суддів зауважує, що скаржниця, вказуючи про належність призначення платежу при здійсненні перерахування коштів за надані послуги та оформлення рахунків, не долучила до матеріалів справи доказів наявності відповідних договірних відносин з ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_2 на підтвердження належного виконання таких зі сторони позивачки як туристичного агента.

Суд першої інстанції також правильно виснував, що з наданих позивачем "авіаквитків" не вбачається, що такі стосувались ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_4., ФОП ОСОБА_2, чи їхніх родичів, вони оформлені в різні періоди, що унеможливлює змоги дійти однозначного висновку, що отримана (сплачена) позивачкою велика сума грошових коштів була спрямована на надання послуг "групових турів", які передбачають надання послуг (трансфер, проживання, тощо) великої кількості осіб.

Суд апеляційної інстанції вказує, що наявність авіаквитків не є належним і допустимим доказом того, що послуги були надані саме за замовленням позивачки чи її контрагентів.

Також, суд першої інстанції мав обґрунтовані сумніви й щодо товарності операцій у зв`язку з тим, що вищевказані ФОПи не здійснюють господарську діяльність у сфері надання туристичних послуг (агентських тощо).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що доводи, наведені в апеляційній скарзі ФОП ОСОБА_3, не спростовують вказаних висновків суду першої інстанції.

Також судом першої інстанції було встановлено, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42023260000000091 від 13.04.2023 за ч. 3, 4, 5 ст. 190, ч. 2 ст. 209 Кримінального кодексу України за фактами заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайств), вчиненим за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану, вчинене у великих та особливо великих розмірах.

Досудовим розслідуванням встановлено, ОСОБА_1 , усвідомлюючи, що в 2023 році під час триваючої агресії зі сторони російської федерації на території України є значний та постійний попит і потреба серед військовослужбовців Збройних Сил України в отриманні від громадян України, волонтерів юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців технічних засобів аеророзвідки, а саме квадрокоптерів, діючи умисно, з корисливих мотивів, бажаючи мати стабільне джерело доходів від злочинної діяльності, вирішила використати вказані обставини для системного вчинення злочинів, а саме заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайств).

Проаналізувавши діяльність ринку реалізації технічних засобів аеророзвідки, а саме квадрокоптерів, ОСОБА_1 встановила, що найкращим способом заволодіння чужим майном є отримання на рахунки фізичної особи-підприємця коштів як повну оплату за вказані товари, наміру постачання яких не мала.

При цьому, усвідомлюючи, що вчинення запланованих злочинів неможливо одноособово, а можливе лише за попередньою змовою, розуміючи, що вказана діяльність є протиправною та маючи намір здійснювати такі діяння протягом тривалого часу, діючи умисно, у невстановлений у ході досудового розслідуванні час, але не пізніше 11 серпня 2023 року, вступила у злочинну змову з раніше знайомою ОСОБА_2 та іншими невстановленими на теперішній час особами.

Фактично, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не мали наміру виконувати взяті на себе зобов`язання щодо постачання товарів, а їхнє часткове постачання здійснювалось виключно з метою прикриття злочинної діяльності та можливості її продовження, а також збільшення попиту внаслідок поширення інформації через соціальні мережі та розповсюдження інформації про постачання квадрокоптерів та комплектуючих до них серед військових та волонтерів за цінами, значно нижчими, ніж на ринку. Встановлено, що загальна сума завданої шкоди складає 45 657 302,85 грн.

Під час досудового розслідування, за результатом аналізу руху коштів по розрахункових рахунках ФОП ОСОБА_2 встановлено, що після отримання коштів в якості оплати за квадрокоптери остання здійснила перерахування в якості "Оплати за туристичні послуги", зокрема, на рахунок ФОП ОСОБА_3

За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд апеляційної інстанції виснує, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам законодавства.

Доводи скаржниці щодо ненадання судом першої інстанції правової оцінки та недослідження доказів про те, що ФОП ОСОБА_3 сплатила податки в повному обсязі та не має заборгованості зі сплати податків/обов`язкових платежів, колегією суддів відхиляються з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів, які б підтверджували реальний обсяг здійснення позивачкою господарської діяльності, зокрема договорів з усіма контрагентами, актів виконаних робіт, банківських виписок за спірний період з усіх банківських установ, де у позивачки відкриті рахунки.

Натомість зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що місцевий господарський суд, з урахуванням встановлених обставин справи, керуючись принципом вірогідності доказів, на підставі оцінки доказів, у тому числі результатів проведення внутрішньої перевірки Банку, дослідив підстави та дійшов висновку про обґрунтованість встановлення клієнту (Підприємцю) категорії ризику на рівні неприйнятно високого. У зв`язку із цим односторонній правочин Банку про відмову від ділових відносин із позивачкою відповідає чинному законодавству, підстави для визнання його недійсним відповідно до статей 203, 215 ЦК України відсутні.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що в даній справі надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку із чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного в даній справі судового рішення відсутні.

За таких обставин, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Судові витрати

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати зі сплати судового збору за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2026 у справі № 910/10855/24 залишити без змін.

3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

5. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строк, передбачені ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 07.09.2026.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді І.П. Ходаківська

С.В. Владимиренко