Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №916/4713/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/4713/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богатиря К.В.

суддів: Поліщук Л.В., Таран С.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційні скарги:

- Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

- фізичної особи-підприємця Хархан Оксани Володимирівни

на рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2026, суддя суду першої інстанції Желєзна С.П., м. Одеса, повний текст рішення складено та підписано 11.06.2026

по справі №916/4713/25

за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до фізичної особи-підприємця Хархан Оксани Володимирівни

про стягнення 256 971,80 грн, –

ВСТАНОВИВ:

Описова частина.

Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Хархан Оксани Володимирівни про стягнення неустойки у розмірі 256 971,80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань в частині повернення об`єкта оренди після припинення строку дії договору оренди №357/201 від 23.01.2012, що стало підставою для нарахування позивачем неустойки за період з 12.02.2022 до 22.10.2025.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.06.2026 позов задоволено частково; стягнуто з фізичної особи-підприємця Хархан Оксани Володимирівни на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради неустойку у розмірі 50 000,00 грн, судовий збір у розмірі 750,00 грн; в іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи позов частково, виходив з того, що договір оренди 357/201 від 21.03.2012 припинився 12.02.2022, а повернення об`єкта оренди у встановленому порядку (передусім за актом приймання передачі/актом повернення) сторонами не оформлено, у зв`язку з чим відповідач після припинення договору користувався майном без правових підстав. За таких умов вимога позивача про стягнення неустойки за ч.2 ст.785 ЦК України (подвійна плата за користування річчю за час прострочення повернення) є обґрунтованою, оскільки правовідносини з регулятивних (орендних) перейшли в охоронні (відповідальність за неповернення майна), і саме неустойка за ст.785 ЦК є належним способом захисту

Суд першої інстанції визнав розрахунок позивача частково необґрунтованим, оскільки при визначенні розміру неустойки за ч.2 ст.785 ЦК України не включається ПДВ, а також не підлягає застосуванню індекс інфляції, нарахований на орендну ставку (неустойка є мірою відповідальності, а не платою за послугу/товар, і має визначатися виходячи з орендної плати як розрахункової величини без “надбавок”, властивих регулятивній орендній платі).

Крім того, суд першої інстанції застосував механізм зменшення розміру неустойки (як законної штрафної санкції) за правилами цивільного законодавства, врахувавши принципи справедливості, добросовісності, розумності, необхідність балансу інтересів сторін та обставини воєнного стану. З цих мотивів суд визнав доцільним стягнути 70% від перерахованої суми неустойки, тобто 50 000 грн, відмовивши в решті вимог.

Аргументи учасників справи.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення їх доводів.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2026 по справі №916/4713/25.

Позивач вказує, що після припинення 12.02.2022 дії договору оренди №357/201 від 23.01.2012 у відповідача виник обов`язок повернути об`єкт оренди, а у Департаменту – право вимагати застосування спеціальної санкції, передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України. Оскільки акт повернення об`єкта оренди сторонами не підписано, відповідач не виконав обов`язок з повернення орендованого майна, що підтверджує наявність триваючого порушення та право Департаменту на нарахування неустойки за весь час прострочення.

Позивач зазначає, що суд першої інстанції неправомірно перерахував розмір неустойки, не включивши до нього індекс інфляції. На думку Департаменту, плата за оренду згідно з умовами договору визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, а тому визначення розміру неустойки виходячи з подвійної плати за оренду комунального майна з урахуванням щомісячного індексу інфляції узгоджується з умовами договору та приписами ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Департамент також посилається на п. 4.10 договору оренди, відповідно до якого у випадку припинення дії договору у зв`язку із закінченням строку чи достроковим розірванням орендар сплачує неустойку в розмірі подвійної орендної плати з урахуванням щомісячного індексу інфляції по день підписання акта приймання-передачі приміщення. Апелянт вважає, що індекс інфляції є складовою базової орендної плати, з якої обчислюється неустойка, а його неврахування фактично ставить недобросовісного орендаря у вигідніше становище порівняно з орендарем, який належним чином виконує свої зобов`язання.

Позивач не погоджується зі зменшенням судом першої інстанції розміру неустойки та зазначає, що відповідачем не подано належних, допустимих та достатніх доказів, які б свідчили про надмірність заявленої до стягнення неустойки, її неспівмірність наслідкам порушення, скрутне фінансове становище відповідача або наявність інших виняткових обставин, які могли б бути підставою для зменшення розміру відповідальності.

На думку Департаменту, суд першої інстанції не навів належних мотивів, з яких дійшов висновку про необхідність зменшення розміру неустойки, не зазначив, які саме обставини визнав такими, що мають істотне значення, та не врахував тривалий характер порушення відповідачем зобов`язання з повернення майна. Департамент вважає, що неустойка, встановлена ч. 2 ст. 785 ЦК України, є спеціальною мірою відповідальності, а її зменшення має бути винятковим та ґрунтуватися на переконливих підставах.

Керуючись викладеним вище, Департамент комунальної власності Одеської міської ради просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2026 у справі №916/4713/25 змінити в частині стягнення неустойки та задовольнити позов у повному обсязі, стягнувши з фізичної особи-підприємця Хархан Оксани Володимирівни 256 971,80 грн неустойки.

До Південно-західного апеляційного господарського суду також надійшла апеляційна скарга фізичної особи-підприємця Хархан Оксани Володимирівни на рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2026 по справі №916/4713/25.

Відповідач вказує, що Департамент мав право на нарахування неустойки за період з 22.07.2025 до 22.10.2025, тобто за період примусового виконання рішення суду про виселення, що, на думку апелянта, не було враховано судом першої інстанції.

Фізична особа-підприємець Хархан Оксана Володимирівна зазначає, що фактично не використовувала об`єкт оренди з 03.04.2024, що підтверджується наявним у матеріалах справи актом, а Департамент не вжив своєчасних та необхідних заходів для примусового виконання рішення Господарського суду Одеської області від 30.10.2024 у справі №916/2059/24.

Відповідач вважає обґрунтованим застосування механізму зменшення неустойки, посилаючись на відсутність доказів завдання Департаменту збитків, відсутність доказів реальної можливості передачі спірного приміщення в оренду іншій особі та на те, що стягнення неустойки у розмірі подвійної орендної плати майже за чотири роки покладає на відповідача надмірний тягар та має наслідком невиправдане збагачення позивача.

За розрахунком апелянта, неустойка за період з 22.07.2025 до 22.10.2025 складає 10 571,28 грн.

Керуючись викладеним вище, фізична особа-підприємець Хархан Оксана Володимирівна просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2026 у справі №916/4713/25 змінити в частині стягнення неустойки, стягнувши з неї на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради неустойку у розмірі 10 571,28 грн.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу.

До Південно-західного апеляційного господарського суду від фізичної особи-підприємця Хархан Оксани Володимирівни надійшов відзив на апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2026 по справі №916/4713/25.

Відповідач заперечує проти задоволення апеляційної скарги та вказує, що для застосування відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України, необхідна наявність вини орендаря у невиконанні обов`язку щодо повернення майна, а обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність умислу на ухилення від його повернення виключають можливість застосування такої відповідальності.

Хархан О.В. зазначає, що рішення Господарського суду Одеської області від 30.10.2024 у справі №916/2059/24 було виконано нею в добровільному порядку після набрання ним законної сили шляхом звільнення об`єкта оренди, про що, за її твердженням, у телефонному режимі було повідомлено орендодавця. При цьому відповідач вказує, що з 2022 року перебувала за кордоном, а складений Департаментом акт обстеження свідчить про вільний доступ до об`єкта, відсутність у ньому майна та його невикористання.

Відповідач також вказує, що Департаментом не надано доказів користування нею спірним об`єктом у відповідний період або створення перешкод у доступі до нього, а матеріали справи не містять доказів звернення позивача до відповідача з вимогами про необхідність звільнення приміщення, окрім претензії від 23.04.2025 про сплату неустойки.

Щодо розрахунку неустойки Хархан О.В. зазначає, що після припинення дії договору оренди при визначенні її розміру не підлягає застосуванню індексація орендної плати, а також до складу неустойки не включається податок на додану вартість. Відповідач посилається на те, що розмір неустойки має визначатися виходячи з розміру орендної плати станом на день припинення договору оренди майна.

Відповідач вважає наявними підстави для зменшення неустойки, посилаючись на принципи справедливості, добросовісності та розумності, відсутність доказів завдання Департаменту збитків, а також на власне скрутне матеріальне становище, витрати на тривале лікування, перебування на її утриманні малолітньої дитини та відсутність іншого майна, крім квартири загальною площею 48,7 кв.м.

Хархан О.В. також посилається на недобросовісність поведінки Департаменту як орендодавця та порушення принципу належного урядування, зазначаючи, що позивачем не доведено погіршення його фінансового стану, завдання йому збитків або фактичне користування відповідачем об`єктом оренди.

Керуючись викладеним вище, фізична особа-підприємець Хархан Оксана Володимирівна просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2026 по справі №916/4713/25.

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/4713/25 було визначено колегію суддів у складі: головуючого судді – Богатиря К.В., судді Поліщук Л.В., Таран С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2026.

На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №916/4713/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.06.2026 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2026 по справі №916/4713/25 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи №916/4713/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/4713/25.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Хархан Оксани Володимирівни на рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2026 по справі №916/4713/25; розгляд апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Хархан Оксани Володимирівни на рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2026 по справі №916/4713/25 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 27.07.2026.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.07.2026 апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2026 по справі №916/4713/25 - залишено без руху; встановлено Департаменту комунальної власності Одеської міської ради строк для усунення недоліків при поданні апеляційної скарги шляхом надання Південно-західному апеляційному господарському суду доказів сплати судового збору у сумі 3 725,48 грн – протягом 10 днів з дня вручення цієї ухвали; роз`яснено апелянту, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про усунення недоліків апеляційної скарги, до яких були долучені докази сплати судового збору у сумі 3 725,48 грн.

Таким чином, недоліки апеляційної скарги були усунуті належним чином.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2026 по справі №916/4713/25; розгляд апеляційної скарги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2026 по справі №916/4713/25 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; об`єднано апеляційні скарги Хархан Оксани Володимирівни та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2026 по справі №916/4713/25 в одне провадження для сумісного розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 27.07.2026.

Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали апеляційного господарського суду від 07.07.2026, якою відкрито апеляційне провадження у справі №916/4713/25, була отримана в електронному кабінеті позивачем - 08.07.2026, відповідачем - 08.07.2025.

Тобто учасники справи вважаються повідомленими належним чином про розгляд апеляційним господарським судом апеляційної скарги в письмовому провадженні без виклику сторін.

Клопотання про долучення доказів.

10.08.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від фізичної особи-підприємця Хархан Оксани Володимирівни надійшло клопотання про поновлення строку на долучення доказів та долучення до матеріалів справи №916/4713/25 висновку Міждисциплінарного онкологічного консиліуму від 31.07.2026.

Розглянувши дане клопотання, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із частиною другою статті 80 ГПК позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина восьма статті 80 ГПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до правових позицій ВС КГС, викладених у постановах від 13.04.2021 у справі 909/722/14 та від 1 липня 2021 року по справі 46/603, положення ч. 3 ст. 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи" і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Недоведеність таких обставин виключає процесуальні підстави для дослідження апеляційним судом таких додаткових доказів. Положення статті 269 ГПК України є універсальними і застосовуються судом апеляційної інстанції у всіх категоріях спорів.

У висновку щодо застосування приписів статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 зі справи 916/3130/17 та від 18.06.2020 зі справи 909/965/16, від 26.02.2019 зі справи 913/632/17 єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

При цьому за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Системний аналіз статей 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом та винесення оскаржуваного рішення. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у т.ч. апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

Отже, така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання сторонами таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 та від 06.03.2019 у справі №916/4692/15, від 11.09.2019 у справі № 922/393/18, від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19.

Колегія суддів приходить до висновку, що висновок Міждисциплінарного онкологічного консиліуму від 31.07.2026 не існував на момент винесення рішення судом першої інстанції, тобто це є новим доказом і відповідно такий доказ не приймається колегією суддів до уваги.

Фактичні обставини, встановлені судом.

21.03.2012 між Департаментом (Орендодавець) та ФОП Хархан О.В. (Орендар) було укладено договір оренди нежилого приміщення № 357/201, відповідно до п. п. 1.1, 1.3 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 83,1 кв.м., розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Краснова, 14. Договір укладено на строк з 21.03.2012 до 21.02.2015.

За орендоване приміщення Орендар зобов`язується сплачувати орендну плату, що становить за перший після підписання договору оренди місяць 840,99 грн. (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України (п. 2.2 договору оренди №357/201 від 23.01.2012).

Згідно з п. 4.1 договору оренди №357/201 від 23.01.2012 передані у користування приміщення Орендар використовує для розміщення перукарні.

Відповідно до п. 4.7 договору оренди №357/201 від 23.01.2012 після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, Орендар зобов`язаний у 15-денний строк передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані не гіршому, ніж на момент їх передачі в оренду, та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати об`єкта оренди.

Розрахунок орендної плати є додатком до договору оренди №357/201 від 23.01.2012, який також наявний в матеріалах справи.

Нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 83,1 кв.м., розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Краснова, 14, було передано у користування ФОП Хархан О.В. згідно з підписаним сторонами актом від 21.03.2012 приймання-передачі приміщення до договору оренди №357/201 від 23.01.2012.

Власником переданого ФОП Хархан О.В. у користування об`єкта оренди виступає територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №251616081 від 07.04.2021.

Додатковим договором № 1 від 06.04.2015 до договору оренди №357/201 від 23.01.2012 сторони за взаємною згодою продовжили строк дії договору до 01.03.2018 та збільшили розмір орендної плати.

Додатковим договором №2 від 12.03.2019 до договору оренди №357/201 від 23.01.2012 сторони за взаємною згодою продовжили строк дії договору до 12.02.2022 та збільшили розмір орендної плати. Згідно з положеннями додаткового договору №2 від 12.03.2019 Орендар з 12.03.2019 за перший після підписання цього додаткового договору місяць зобов`язується сплачувати орендну плату у розмірі 1520,06 грн. без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.10.2024 у справі №916/2059/24, яке набрало законної сили 03.12.2024, позов Департаменту до ФОП Хархан О.В. про розірвання договору оренди, виселення та стягнення було задоволено частково; виселено відповідача з нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 83,1 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Красна, буд. 14, на користь Департаменту; присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість з орендної плати в сумі 33 583,75 грн та судовий збір в сумі 4 464,55 грн.

Під час вирішення спору у справі №916/2059/24 суд дійшов висновку про припинення 12.02.2022 дії договору оренди №357/201 від 23.01.2012 у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, у зв`язку з чим у задоволенні вимоги про розірвання договору відмовлено. Позовні вимоги Департаменту про стягнення заборгованості за орендною платою були задоволені частково на суму 33 583,75 грн з огляду на наявність у позивача права на нарахування орендної плати лише протягом дії договору.

Виселення відповідача зі спірного приміщення після закінчення строку дії договору №357/201 від 23.01.2012 згідно з позицією суду у рішенні від 30.10.2024 у справі №916/2059/24 є реалізацією права позивача як органу, що здійснює управління нерухомим майном комунальної власності. При цьому в процесі розгляду справи судом на підставі акта від 03.04.2024 було встановлено, що відповідач об`єкт оренди не використовує, приміщення зачинено.

13.02.2025 до Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшла заява Департаменту про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду від 30.10.2024 у справі №916/2059/24 про виселення відповідача. 17.02.2025 державним виконавцем Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №77200558 з примусового виконання наказу від 06.11.2024, виданого на виконання рішення суду від 30.10.2024 у справі №916/2059/24 про виселення відповідача.

Ухвалою від 03.03.2025 судом було внесено виправлення до рішення від 30.10.2024 у справі №916/2059/24 шляхом зазначення правильної адреси об`єкта оренди: м. Одеса, вул. Краснова, буд. 14. Ухвалою від 19.03.2025 судом було внесено виправлення до виконавчого документа, виданого на виконання рішення суду від 30.10.2024 у справі №916/2059/24 про виселення відповідача шляхом зазначення правильної адреси об`єкта оренди: м. Одеса, вул. Краснова, буд. 14.

23.04.2025 Департамент звернувся до Хархан О.В. з претензією про сплату неустойки у розмірі 218 093,70 грн, нарахованої у зв`язку з простроченням повернення об`єкта оренди за договором №357/201 від 23.01.2012. Проте направлена на адресу відповідача претензія вручена не була.

07.05.2025 державним виконавцем Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у межах виконавчого провадження №77200558 було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з надходженням заяви стягувача про повернення виконавчого документа без виконання.

20.06.2025 державним виконавцем Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було складено повідомлення про повернення наказу від 06.11.2024, виданого на виконання рішення суду від 30.10.2024 у справі №916/2059/24, без прийняття до виконання у зв`язку з пред`явленням наказу не за місцем виконання.

17.07.2025 до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від Департаменту надійшла заява про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу від 03.12.2024, виданого на виконання рішення суду від 30.10.2024 у справі №916/2059/24, з урахуванням ухвали від 19.03.2025.

22.07.2025 державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №78670350 з примусового виконання наказу від 06.11.2024, виданого на виконання рішення суду від 30.10.2024 у справі №916/2059/24 про виселення відповідача.

22.10.2025 державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №78670350 з примусового виконання наказу від 06.11.2024, виданого на виконання рішення суду від 30.10.2024 у справі №916/2059/24 про виселення відповідача, у зв`язку з виконанням виконавчого документу у повному обсязі згідно з актом виконавця від 22.10.2025.

Мотивувальна частина.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а апеляційна скарг позивача підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки у сумі 30 801,53 грн, з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення позову, виходячи з таких підстав.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Предметом заявленого Департаментом позову є вимога про стягнення з Хархан О.В. неустойки, нарахованої за період з 12.02.2024 до 22.10.2025, у зв`язку із простроченням відповідачем повернення об`єкта оренди після закінчення строку дії договору оренди №357/201 від 23.01.2012.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).

Під час вирішення спору у справі №916/2059/24 судом було встановлено, що строк дії договору оренди №357/201 від 23.01.2012 сплинув 12.02.2022. Доводи Департаменту про продовження строку дії договору судом були відхилені у зв`язку з відсутністю заяви про продовження договору оренди.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 дійшла висновку, що преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Суд зазначає, що встановлена у межах справи №916/2059/24 обставина припинення 12.02.2022 дії договору оренди №357/201 від 23.01.2012 має преюдиційне значення для даної справи, а, отже, не потребує повторного встановлення судом.

Згідно з ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Проте, незважаючи на сплив 12.02.2022 строку дії договору оренди №357/201 від 23.01.2012 об`єкт оренди був повернутий на користь Департаменту лише в процесі примусового виконання рішення суду від 30.10.2024 у справі №916/2059/24, що підтверджується актом та постановою державного виконавця від 22.10.2025.

Аналіз ч. 1 ст. 759 та ч. 1 ст. 785 ЦК України дозволяє дійти висновку, що договір найму (оренди) зумовлює право наймача (орендаря) користуватися орендованим майном впродовж строку дії договору із сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору оренди, а припинення договору найму зумовлює обов`язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Невиконання наймачем обов`язку щодо поверненні речі є підставою для виникнення права наймодавця на застосування до наймача особливого виду майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, який полягає у сплаті наймачем, який прострочив виконання обов`язку щодо повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди, і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України обов`язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов`язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди, та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.10.2019 у справі №904/3315/18, Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2019 у справі №910/20370/17.

Зі змісту статей 610, 611, 612 ЦК України вбачається, що невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки згідно з ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Законодавцем у ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог ст. 614 ЦК України. Тобто судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах 09.09.2019 у справі № 910/16362/18 та від 06.02.2020 у справ № 915/1429/19.

Відповідачка посилається на фактичне невикористання об`єкта оренди з 03.04.2024, що підтверджується наявним в матеріалах справи актом, а також невжиття Департаментом своєчасних та необхідних заходів для примусового виконання рішення суду від 30.10.2024 у справі №916/2059/24.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача в цій частині, оскільки Хархан О.В. помилково вважає виконаним свій обов`язок в частині повернення об`єкта оренди у зв`язку з його невикористанням. За змістом п. 4.7 договору оренди №357/201 від 23.01.2012 повернення об`єкта оренди має бути оформлено актом приймання-передачі, оформлення якого покладається на орендаря.

Колегія суддів зазначає, що підписанням такого акта сторони договору підтверджують обставини повернення об`єкта оренди, що створює відповідні юридичні наслідки, наприклад, для орендодавця - це можливість передачі об`єкта оренди у користування іншій особі.

Проте в матеріалах справи відсутні докази вжиття Хархан О.В. будь-яких заходів з метою повернення об`єкта оренди Департаменту, в тому числі, після ухвалення судом рішення від 30.10.2024 у справі №916/2059/24 про виселення Хархан О.В.

Крім того, безпідставним є посилання відповідачки на те, що неустойка може бути нарахована лише за період примусового виконання рішення, адже неустойка передбачена ч. 2 ст. 785 ЦК України застосовується саме у випадку невиконання орендарем зобов`язання щодо повернення орендованого майна. В той же час, застосування даної неустойки не ставиться в залежність від наявності чи відсутності відкритого виконавчого провадження.

З огляду на викладене вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність у Департаменту права на нарахування Хархан О.В. неустойки за період з 12.02.2024 до 22.10.2025.

У розумінні загальних та спеціальних норм права, санкція (неустойка), яка передбачена статтею 785 ЦК, є мірою відповідальності, визначеною законодавцем за неправомірне користування майном після припинення договору. З огляду на те, що зазначена міра відповідальності застосовується до триваючого правопорушення (неповернення майна орендодавцю), санкція також має характер тривалості у часі (зобов`язання сплатити подвійну плату за користування річчю за весь час неправомірного користування майном). Відтак, зазначена санкція (неустойка), як така, що визначена спеціальною нормою права, має певні особливості у застосуванні в порівнянні з іншими штрафними санкціями, які охоплюються загальними визначеннями статті 230 ГК України та ст. 549 ЦК України (такі висновки наведено в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19).

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19 також наведено висновок, відповідно до якого при розрахунку розміру неустойки згідно з частиною 2 статті 785 ЦК за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.

Верховним Судом у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/3351/22 було вказано, що зазначені вище висновки ґрунтуються на тому, що застосування будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов`язань до юридичної особи не віднесено законодавцем до об`єктів оподаткування ПДВ. Основою для розрахунку ПДВ виступає додана вартість - знов створена вартість підприємством за рахунок його власних факторів виробництва (землі, капіталу, робочої сили, підприємництва тощо). Додана вартість - це різниця між вартістю продукції, яку випускає підприємство, та вартістю засобів виробництва які ним використовуються; це вартість, яка додається в процесі виробництва товарів до вартості сировини, матеріалів, палива на кожній стадії руху товарів від виробника до споживача; це вартість послуги, яка надана юридичною особою до закупленої сировини та матеріалів своїми факторами виробництва; це чистий внесок фірми у створення товару. Виходячи з аналізу частини 2 статті 785 ЦК, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов`язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг. Неустойка, нарахована на підставі частини 2 статті 785 ЦК, є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об`єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.

Враховуючи наведену правову позицію Верховного Суду, суд першої інстанції обґрунтовано виключив ПДВ із розрахунку неустойки.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, ст. 283, 284, 286 ГК України (який діяв станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії договору, невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за ч. 2 ст. 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Враховуючи наведені положення законодавства можна дійти висновку про те, що з моменту припинення договору оренди та до часу повернення орендарем майна, орендодавець має право здійснити нарахування неустойки відповідно до положень ч. 2 ст. 785 ЦК України у розмірі подвійної плати за найм речі, тобто орендної плати.

Враховуючи наведену правову позицію Верховного Суду, суд першої інстанції обґрунтовано виключив ПДВ із розрахунку неустойки, відповідно доводи Управління, зазначені у пункті 16 цієї постанови, є безпідставними.

Питання застосування індексації при розрахунку неустойки за частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України було предметом оцінки Верховного Суду у постанові від 27.05.2025 у справі № 904/8325/21.

У пункті 4.8 цієї постанови Верховний Суд зазначив: "Після спливу строку дії договору оренди невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві … з моменту припинення договору оренди та до часу повернення орендарем майна, орендодавець має право здійснити нарахування неустойки відповідно до положень частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України у розмірі подвійної плати за найм речі, тобто орендної плати. При цьому розмір такої неустойки має розраховуватися виходячи із розміру орендної плати станом на день припинення договору оренди майна".

Крім того, у пункті 4.9 постанови Верховний Суд звернув увагу, що "суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги про стягнення неустойки відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України, не звернули уваги на те, що позивачем розрахунок неустойки зроблено із застосуванням індексу інфляції, який нараховується, у свою чергу, на орендну плату", у зв`язку з чим визнав їхній висновок про стягнення неустойки передчасним та скерував справу на новий розгляд до місцевого суду.

Отже, із наведеної правової позиції випливає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що неустойка у розмірі подвійної орендної плати має розраховуватися без урахування ПДВ. При цьому слід враховувати орендну плату на день припинення договірних правовідносин, без подальшої індексації такої орендної плати. Зазначене не було враховано Департаментом, оскільки під час здійснення розрахунку неустойки позивачем було нараховано ПДВ, а також проіндексовано розмір орендної плати за період нарахування неустойки.

Додатковим договором №2 від 12.03.2019 до договору оренди №357/201 від 23.01.2012 передбачено, що Орендар з 12.03.2019 за перший місяць після підписання цього додаткового договору зобов`язується сплачувати оренду плату у розмірі 1520,06 грн. без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції. Під час розрахунку орендної плати у додатковому договорі було враховано останній опублікований індекс інфляції за лютий 2019 року.

Таким чином, орендна плата у лютому 2022 року (з урахуванням інфляційного збільшення за період з березня 2019 року до січня 2022 року у розмірі 303,21 грн) мала становити 1823,27 грн без ПДВ.

З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розмір неустойки за період з 12.02.2022 до 22.10.2025 складає 161 603,06 грн.

Щодо клопотання Хархан О.В. про зменшення неустойки, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

У пункті 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказано, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Передбачена частиною 2 статті 785 ЦК України неустойка, є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі. Отже, така неустойка може бути зменшена судом за правилами частини 3 статті 551 цього Кодексу.

Схожі за змістом висновки викладено в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 та від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22 постанові Верховного Суду від 13.05.2025 у справі № 922/3639/24.

У пунктах 8.20- 8.25, 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 сформульовано такі висновки щодо застосування положень статті 3, 551 ЦК України:

« 8.20. Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

8.21. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

8.22. Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

8.23. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

8.24. Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549- 552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

8.25. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

8.32. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань».

При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Враховуючи те, що у даному випадку стягується неустойка у розмірі подвійної орендної плати за неповернення предмету оренду, то при зменшенні її розміру в обов`язковому порядку слід враховувати обставини того, що весь період нарахування такої неустокйи відповідач безпідставно використовував предмет оренди. Таким чином, з метою забезпечення компенсації втрат позивача, а саме суми орендної плати, яку він би міг отримати за період безпідставного користування таким майном, розмір неустойки не може бути зменшено до суми, яка є меншою за розмір договірної орендної плати за даний період.

В свою чергу, припущення меншого обсягу майнової компенсації за рахунок неустойки фактично призводило б до створення умов, за яких продовження порушення орендарем визначеного ч.1 ст.785 ЦК обов`язку, ставало б економічно вигідним для нього, ніж навіть правомірне користування таким майном на умовах чинного договору оренди.

З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про можливість зменшення неустойки у даному випадку до 50 000,00 грн, тобто на 70%, адже таке зменшення призводить до того, що неустойка за спірний період буде становити менше розміру орендної плати за вказаний період.

Беручи до уваги предмет спору у даній справі, правовідносини, що склались між сторонами, а також з урахуванням загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, розумності, з метою забезпечення балансу інтересів сторін та за відсутності доказів понесення позивачем збитків у виниклих правовідносинах, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що заявлена до стягнення неустойка у розмірі подвійної плати за час прострочення виконання зобов`язання з повернення орендованого майна, яка була розрахована судом, підлягає зменшенню на 50% до суми 80 801,53 грн.

Стягнення неустойки у розмірі 80 801,53 грн в даному випадку є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем свого обов`язку з повернення орендованого майна, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.

У даному випадку, зменшення неустойки на 50% не може трактуватись як спосіб ухилення відповідача від відповідальності за невиконання умов Договору оренди в частині несвоєчасного повернення об`єкту оренди, оскільки, з останнього стягується неустойка саме за ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, яка передбачає подвійну плату за користування річчю за час прострочення її повернення. При цьому, подвійна плата нараховується, виходячи з розміру базової орендної ставки, що розрахована із застосуванням щомісячного коригування її розміру на щомісячний індекс інфляції станом на день припинення дії договору оренди. Тобто, будь-яких збитків у позивача апріорі не виникло.

Отже, доказів, що свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків в результаті дій відповідача, матеріали справи не містять.

Крім того, звертаючись до суду з позовом у межах справи №916/2059/24 про розірвання договору оренди №357/201 від 23.01.2012 та стягнення заборгованості за орендною платою, Департамент стверджував, що строк дії договору був продовжений. Проте господарським судом у рішенні від 30.10.2024 вказані доводи Департаменту підтримані не були. Після ухвалення судом рішення від 30.10.2024 у справі №916/2059/24 Департамент звернувся до суду з цим позовом про стягнення неустойки.

Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово посилався на принцип римського права venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), який базується ще на римській максимі «ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці». По суті згаданий принцип римського права є вираженням equitable estoppel однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище (постанови Верховного Суду у справах № 910/19179/17, № 914/2622/16, № 914/3593/15, № 237/142/16-ц, № 911/205/18).

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (див. постанову Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №450/2286/16-ц, постанову Верховного Суду від 09.11.2022 у справі №754/13893/19).

В даному випадку, поведінка Департаменту, який у спірних правовідносинах є особою, яка має бути обізнана із законодавством у сфері орендних правовідносин, в даному випадку, не у повній мірі відповідає такому стандарту як добросовісність. Таким чином, стягнення з Хархан О.В. неустойки у розмірі подвійної орендної плати майже за 4 роки покладає на відповідача надмірний тягар та має наслідком невиправдане збагачення позивача, яким у розумні строки не було вжито заходів для повернення об`єкта оренди.

За таких обставин, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання зобов`язання і не лише майновий стан боржника може бути підставою для зменшення штрафних санкцій, беручи до уваги ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань (зокрема, добровільне виконання відповідачем обов`язку з повернення орендованого майна) та відсутність жодного доказу на підтвердження погіршення фінансового стану позивача, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання останньому збитків в результаті прострочення відповідача, беручи до уваги поведінку самого позивача, колегія суддів вважає, що застосування штрафних санкцій не повинно лягати непомірним тягарем для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, а відтак, колегія суддів користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, дійшла висновку про наявність правових підстав для зменшення належної до сплати суми неустойки до 80 801,53 грн, що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання Хархан О.В. зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.

Стягнення з Хархан О.В. частини заявленої суми неустойки компенсує негативні наслідки, пов`язані з простроченням останнім виконання прийнятих на себе зобов`язань, а також відповідає принципу пропорційності, у той час як стягнення з відповідача штрафних санкцій у повному обсязі в умовах воєнного стану, на переконання колегії суддів, було б неспівмірним з негативними наслідками від порушення відповідачем відповідного зобов`язання.

З огляду на викладене вище, колегія суддів доходить до висновку про правомірність часткового задоволення заявленого Департаментом комунальної власності Одеської міської ради позову шляхом присудження до стягнення з фізичної особи-підприємця Хархан Оксани Володимирівни неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди у розмірі 80 801,53 грн.

Висновки суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У даному випадку, суд першої інстанції не з`ясував обставини, що мають значення справи та неправильно застосував норми матеріального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки у сумі 30 801,53 грн, з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення позову. В той же час, апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги позивача, витрати на сплату судового збору в частині її задоволення покладаються на відповідача, в іншій частині вони покладаються на позивача.

В той же час, апеляційну скаргу відповідача не було задоволено, тому витрати на сплату судового збору за подачу апеляційної скарги відповідача покладаються на неї.

Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а є виключно застосуванням судом свого права на таке зменшення, передбаченого законодавством. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19.12.2024 у справі № 922/1248/24, від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 14.06.2022 у справі № 905/2135/19.

У даному випадку неустойку було зменшено не з підстав її необґрунтованості, а у зв`язку із застосуванням судом свого права.

Таким чином, враховуючи часткове скасування рішення по суті спору, колегія суддів також змінює розподіл витрат на сплату судового збору за подачу позовної заяви пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 269-271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Хархан Оксани Володимирівни на рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2026 по справі №916/4713/25 – залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2026 по справі №916/4713/25 – задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 01.06.2026 по справі №916/4713/25 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки у сумі 30 801,53 грн.

Прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

« 1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Хархан Оксани Володимирівни ( АДРЕСА_1 ; фактична адреса: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1; ідентифікаційний код 26302595) неустойку у розмірі 80 801,53 грн, судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 1 939,23 грн.

5. В решті позовних вимог відмовити»

Стягнути з фізичної особи-підприємця Хархан Оксани Володимирівни (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; фактична адреса: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1; ідентифікаційний код 26302595) 554,42 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.

Зобов`язати Господарський суд Одеської області видати накази з дотриманням Закону України «Про виконавче провадження» щодо вимог до виконавчого документу.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Постанову складено та підписано 08.09.2026.

Головуючий К.В. Богатир

Судді: Л.В. Поліщук

С.В. Таран