Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №916/937/26 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/937/26

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Поле"

на рішення Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 року, суддя в І інстанції Демченко Т.І., повний текст якого складено 10.06.2026, в м. Одесі

у справі №916/937/26

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Поле"

до відповідача: Сільськогосподарського кооперативу "Витязь"

про стягнення 118 428,75 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Поле" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Сільськогосподарського кооперативу "Витязь" про стягнення штрафу у розмірі 118 428,75 грн за безпідставну відмову від поставки товару за специфікацією №1 до договору від 20.10.2025 № R-912.

Обгрунтовуючи позов ТОВ "Агрофірма "Поле", посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки проса № R-912 від 20.10.2025 та Специфікації № 1 до нього, зазначив, що відповідач поставив лише 691 100 кг товару із погоджених 800 000 кг, залишивши недопоставленими 108 900 кг вартістю 1 421 145,00 грн з ПДВ, при цьому позивач своєчасно повідомляв про готовність вивезти товар, однак відповідач безпідставно не забезпечив його відвантаження та не повідомив про належні причини невиконання договору. У зв`язку з цим позивач вважав відмову відповідача від подальшого виконання договору необґрунтованою та, посилаючись на п. 5.6 договору, просив стягнути штраф у розмірі 118 428,75 грн, що становить 10 % вартості непоставленого товару.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 у справі №916/937/26 у задоволенні позову відмовлено.

Господарський суд, встановивши, що договором передбачено штраф у розмірі 10 % вартості непоставленого товару, зазначив, що його стягнення можливе лише за наявності порушення відповідачем договірних зобов`язань у вигляді безпідставної відмови від поставки. Дослідивши листування сторін, суд встановив, що позивач повідомляв про готовність до завантаження, на що відповідач листом від 12.11.2025 повідомив про тимчасову неможливість відвантаження товару у зв`язку з посівною кампанією та зазначив про відновлення відвантаження з 18.11.2025. При цьому лист про недопоставку товару та подальші наміри щодо виконання договору позивач направив лише 25.11.2025, тобто за п`ять днів до закінчення строку поставки. За таких обставин суд дійшов висновку, що безпідставна відмова відповідача від поставки та його недобросовісна поведінка не доведені, а тому підстави для стягнення штрафу відсутні.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Поле", в якій скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 у справі №916/937/26 та ухвалити нове рішення, якою позовну заяву задовольнити.

В апеляційній скарзі ТОВ «Агрофірма «Поле» зазначає, що відповідач поставив лише 691 100 кг проса із погоджених 800 000 кг, унаслідок чого недопоставлено 108 900 кг товару вартістю 1 184 287,50 грн без ПДВ, а відповідно до п. 5.6 Договору штраф за безпідставну відмову від поставки становить 118 428,75 грн. Скаржник вважає, що відповідач безпідставно ухилився від виконання договору, оскільки позивач листами від 07.11.2025 та 11.11.2025 повідомляв про готовність подати транспорт для завантаження, а відповідач не здійснив поставку у запропоновані дати та не надав належних доказів неможливості виконання зобов`язань; посилання відповідача на ненадання транспортних засобів вважає необґрунтованими. При цьому зазначає, що листи направлялися на електронну адресу ТОВ «Альянс-Агро», пов`язаної з відповідачем особи, через яку фактично здійснювалося відвантаження товару, а технічні питання поставки погоджувалися з представником, спільним для обох суб`єктів. Також скаржник посилається на лист від 21.11.2025 про недопоставку товару, який прибув до поштового відділення відповідача ще 27.11.2025, але був отриманий лише 11.12.2025, що, на його думку, свідчить про зволікання з його отриманням. Крім того, позивач вказує на наявність звукозаписів телефонних розмов від 18.11.2025 та 19.11.2025, які, за його твердженням, підтверджують відмову відповідача від подальшої поставки товару, та вважає, що суд першої інстанції безпідставно відхилив його доводи і поклав в основу рішення непідтверджені твердження відповідача.

Одночасно з апеляційною скаргою скаржник заявив клопотання про поновлення пропущеного строку на подання доказів та долучення до матеріалів справи як електронних доказів звукозаписів телефонних розмов представника ТОВ «Агрофірма «Поле» з представником СК «Витязь» від 18.11.2025 та 19.11.2025 (файли у форматі MP3), які, на думку скаржника, підтверджують відмову відповідача від подальшої поставки товару. Клопотання обґрунтовано тим, що зазначені обставини є предметом доказування у справі, відповідач їх заперечує, а звукозаписи підтверджують факт відмови від поставки та стали підставою для подальшого направлення позивачем письмових звернень щодо виконання договору.

Відповідач у відзиві заперечує доводи апеляційної скарги та вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим. Зазначає, що суд належним чином дослідив надані сторонами докази та дійшов правильного висновку про недоведеність безпідставної відмови СК «Витязь» від поставки товару. За умовами договору поставка здійснювалась на умовах FCA, у зв`язку з чим обов`язок відповідача полягав у забезпеченні наявності товару на складі, тоді як доставка транспорту під завантаження покладалась на позивача. При цьому листи від 07.11.2025 та 11.11.2025 були направлені не на електронну адресу СК «Витязь», а ТОВ «Альянс-Агро», а відповідач листом від 12.11.2025 повідомив про неможливість відвантаження у період з 12.11.2025 по 17.11.2025 та про його відновлення з 18.11.2025. Лист про недопоставку від 21.11.2025 позивач направив лише за п`ять днів до закінчення строку поставки, а доказів ухилення відповідача від поставки не надав. Відповідач також посилається на те, що аналогічне повідомлення про тимчасове відтермінування поставки надсилало ТОВ «Альянс-Агро», яке вже 17– 18.11.2025 відновило поставки, що підтверджує продовження фактичного виконання відповідних договорів. Отже, матеріали справи не підтверджують безпідставної відмови СК «Витязь» від виконання договору чи його недобросовісної поведінки.

Щодо доводів апелянта про відсутність доказів відтермінування поставки, відповідач зазначає, що відповідні листи підтверджують погодження строків поставки, а причини їх складання не мають самостійного значення для предмета доказування. Щодо клопотання про долучення аудіозаписів відповідач просить відмовити в його задоволенні, оскільки апелянтом не обґрунтовано неможливість подання цих доказів до суду першої інстанції. Зазначені записи були здійснені ще 18– 19.11.2025, тому могли бути подані разом із позовом. Крім того, відповідач вважає аудіозаписи неналежними та недопустимими доказами, оскільки з них неможливо достовірно встановити учасників розмови та їх повноваження, а також не підтверджено згоду чи повідомлення співрозмовника про фіксацію розмови.

Також відповідач зазначає, що обов`язок повідомляти позивача про необхідність вивезення товару договором на нього не покладався. За умовами FCA саме позивач мав забезпечити подачу транспорту під завантаження, а продовження строку поставки після визначеної дати можливе лише шляхом укладення додаткової угоди, якої сторони не укладали. Після невиконання позивачем обов`язку щодо завантаження відповідач направив повідомлення про відмову від договору, яке позивачем не оскаржувалось. Отже, відповідач вважає, що позивач не довів факту безпідставної відмови СК «Витязь» від поставки товару, а тому передбачені договором підстави для стягнення штрафу відсутні.

Колегія суддів зазначає, що за правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження). Розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що предметом розгляду у даній справі є вимога про стягнення 118 428,75 грн, то вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України та має проводитись в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.07.2026 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою; її розгляд здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду апеляційної скарги, враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням в Україні воєнного стану, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, апеляційна скарга розглядається поза межами строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення належного судового захисту.

Щодо клопотання скаржника про долучення нових доказів, суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 3 ст. 269 ГПК України визначено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно правових позицій ВС КГС, викладених у постановах від 13.04.2021 у справі №909/722/14 та від 1 липня 2021 року по справі 46/603, положення ч. 3 ст. 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи" і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Недоведеність таких обставин виключає процесуальні підстави для дослідження апеляційним судом таких додаткових доказів. Положення статті 269 ГПК України є універсальними і застосовуються судом апеляційної інстанції у всіх категоріях спорів.

У висновку щодо застосування приписів статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 зі справи №916/3130/17 та від 18.06.2020 зі справи №909/965/16, від 26.02.2019 зі справи №913/632/17 єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

Разом з тим, за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

З матеріалів справи вбачається, що вказані документи не надавались під час розгляду справи судом першої інстанції, отже, подані скаржником докази, які останній просить долучити до суду апеляційної інстанції, судом першої інстанції не досліджувались.

Судова колегія наголошує, що нові докази, які наразі позивач просить приєднати до матеріалів справи, подані із порушенням норм Господарського процесуального кодексу, без належного обґрунтування на неможливість подання останніх в порядку, встановленому ч. 3 ст. 269 ГПК України.

Як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і при поданні апеляційної скарги, позивач не повідомляв суд про неможливість надання вказаних документів до матеріалів справи, які останній намагається наразі долучити на стадії апеляційного перегляду справи.

Не доведено апелянтом і винятковості випадку неможливості подання цього доказу до та/або під час розгляду справи в суді першої інстанції, з урахуванням того, що у сторін, які зацікавлені в позитивному вирішенні справи на свою користь, не було перешкод в представленні суду усіх доказів, які, як вони вважають, підтверджують обґрунтованість їх вимог та заперечень.

Обставини, на які посилається представник скаржника, зводяться до питань його внутрішньої організаційно-господарської діяльності, тобто за своїм характером є суб`єктивними та такими, що залежать лише від його волі. Юридична особа зобов`язана виважено підходити до виконання своїх функцій, вживати заходів щодо належної організації документообігу, у тому числі щодо належної участі у судових провадженнях та дотримання вимог процесуального законодавства.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що скаржник не дотримався чітко встановленого процесуальним законодавством порядку подання додаткових доказів в суді апеляційної інстанції а саме ч. 3 ст. 269 ГПК України, що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки таким доказам.

Колегія суддів враховує висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 30.03.2018 у справі № 910/24486/16, за яким неналежне виконання стороною свого процесуального обов`язку з доведення у суді першої інстанції обставин, на які остання (сторона) посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не може бути компенсоване цим учасником судового процесу на наступних етапах розгляду справи (у судах апеляційної чи касаційної інстанцій). В іншому випадку зазначене могло б призвести до безпідставного скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

За наведеного, колегія суддів не бере до уваги подані позивачем в суді апеляційної інстанції нові докази.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Як встановлено судом, 20.10.2025 між СК ,,Витязь’’ (Постачальник) та ТОВ ,,Агрофірма ,,Поле’’ (Покупець) укладено договір поставки проса №R-912 (Договір), відповідно до п.1.1 якого, Постачальник зобов`язується поставити i передати у власність Покупцю сільськогосподарську продукцію власного виробництва, а Покупець прийняти i оплатити таку продукцію, а саме: пpoco, врожаю 2024 року, в подальшому “товар”.

У Специфікаціях на кожну окрему партію товару, які є невід`ємною частиною цього Договору, сторонами в обов`язковому порядку зазначаються асортимент та номенклатура товару, його одиниці виміру, ціна одиниці виміру, кількість, загальна вартість та терміни поставки товару (п.1.2 Договору).

Постачальник зобов`язується передати Покупцеві товар на умовах, зазначених у Специфікаціях до цього Договору з всім переліком супровідних документів (товарно-транспортна накладна, рахунок-фактура, видаткова накладна), що стосуються товару i підлягають передачі разом з товаром відповідно до чинного законодавства України, вимог до постачань сировини i цього Договору (п.2.1 Договору).

Поставка товару пізніше строку, зазначеного Договором, можлива тільки за умови підписання додаткової угоди про продовження строку поставки товару (п.2.7 Договору).

Оплата товару проводиться Покупцем партіями у наступному порядку: 80% вартості партії товару оплачується по факту завантаження авто; 20% вартості партії товару оплачується протягом 3-х банківських днів після реєстрації Постачальником відповідно податкової накладної на партію товару (п.4.3 Договору).

Підпунктом 5.6 Договору від 20.10.2025 №R-912, визначено, що у випадку безпідставної відмови Постачальника від поставки Товару, Постачальник виплачує Покупцю штраф у розмірі 10% від вартості непоставленого Товару згідно Специфікації.

Цей Договір набирає чинності з моменту підписання його уповноваженими особами та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань (п.8.1 Договору).

20.10.2025 між Постачальником та Покупцем підписано специфікацію №1 до Договору від 20.10.2025 №R-912 (Специфікація №1).

За умовами Специфікації №1, СК “Витязь” зобов`язувалось поставити до ТОВ ,,Агрофірма ,,Поле’’ пpoco врожаю 2024 року, на умовах FCA (адреса розташування складу Постачальника - село Кам`янка, Ізмаїльський район, Одеська область). (Дані умови передбачають, що товар вважається поставленим з моменту його завантаження на автотранспортні засоби, надані Покупцем. В подальшому, усі ризики несе Покупець).

Специфікацією №1 визначено, що товар постачається в кількості 800000,00 кг +/-10%, по ціні 10,88 грн за 1 кг без ПДВ (13,05 грн за 1 кг з ПДВ), на загальну суму 10440000,00 грн, у т.ч. ПДВ.

Пунктом 1 Специфікації №1 визначено, що Постачальник зобов`язується поставити, а Покупець прийняти й оплатити вказаний товар в строки i на умовах, передбачених в основному Договорі та цій Специфікації.

У відповідності до п.3 Специфікації №1, термін відвантаження продукції - 30.11.2025 року.

На виконання умов Договору ТОВ ,,Агрофірма ,,Поле’’ здійснило завантаження товару зі складу Постачальника наступними партіями: від 28.10.2025 № 0000000000024 в кількості 155800 кг на загальну суму 2034124,80 грн, у т.ч. ПДВ 339020,80 грн (сума без ПДВ 1695104,00 грн); від 29.10.2025 № 0000000000026 в кількості 153680 кг на загальну суму 2006446,08 грн, у т.ч. ПДВ 334407,68 грн (сума без ПДВ 1672038,40 грн); від 30.10.2025 № 0000000000028 в кількості 49120 кг на загальну суму 641310,72 грн, у т.ч. ПДВ 106885,12 грн (сума без ПДВ 534425,60 грн); від 01.11.2025 № 0000000000034 в кількості 75640 кг на загальну суму 987555,84 грн, у т.ч. ПДВ 164592,64 грн (сума без ПДВ 822963,20 грн); від 03.11.2025 № 0000000000037 в кількості 103680 кг на загальну суму 1353646,08 грн, у т.ч. ПДВ 225608,68 грн (сума без ПДВ 1128038,40 грн); від 04.11.2025 № 0000000000039 в кількості 126660 кг на загальну суму 1653672,96 грн, у т.ч. ПДВ 275612,16 грн (сума без ПДВ 1378060,80 грн); від 05.11.2025 № 0000000000040 в кількості 26520 кг на загальну суму 346245,12 грн, у т.ч. ПДВ 57707,52 грн (сума без ПДВ 288537,60 грн). Всього поставлено товару в кількості 691100,00 кг на загальну суму 9023001,60 грн, у т.ч. ПДВ 1503833,60 грн.

Оплата поставленого товару проведена Покупцем відповідно до умов Договору, наступними платежами (платіжними інструкціями): від 28.10.2025 № 3129 на суму 1631250,00 грн; 29.10.2025 № 3158 на суму 1903125,00 грн; від 30.10.2025 № 3161 на суму 1088000,00 грн; від 03.11.2025 № 360 на суму 1088000,00 грн; від 04.11.2025 № 361 на суму 1632000,00 грн; від 06.11.2025 № 93 на суму 504570,88 грн; від 06.11.2025 № 104 на суму 1625,00 грн; від 13.11.2025 № 362 на суму 540866,56 грн; від 25.11.2025 № 246 на суму 633564,16 грн. Всього оплачено товар на суму 9023001,60 грн.

З метою отримання інформації щодо можливості поставки решти товару за Договором та Специфікацією ТОВ “Агрофірма “Поле” оформило та направило з електронної адреси ,,executive@agropole.com.ua’’ на електронну адресу ТОВ ,,Альянс-Агро’’ ,,ooo.alians.agro@gmail.com’’ листи від 07.11.2025 №1447 та від 11.11.2025 №1448, адресовані директору ТОВ ,,Альянс-Агро’’ та директору ТОВ ,,Витязь’’, у яких повідомило, що: решту невідвантаженого обсягу товару за Договором планує вивезти до кінця наступного тижня, а саме до 15.11.2025; станом на 07.11.2025 нами сплачено товар на загальну суму 21448570,88 грн, при цьому жодного пункту договору не порушено; на готову продукцію укладено контракти із західними партнерами, які передбачають значні санкції за непоставку товару; 12.11.2025 плануємо поставити під завантаження орієнтовно 7 автомобілів; надалі плануємо продовжити завантаження 13.11.2025, 14.11.2024, 15.11.2025; просимо проінформувати про готовність до завантаження автомобілів у зазначені дати.

У відповідь на листи ТОВ “Агрофірма “Поле”, бухгалтером СК “Витязь” оформлено лист від 12.11.2025 року № 26, відповідно до якого СК “Витязь” повідомив, що: він не має можливості здійснити відвантаження продукції (просо) згідно Договору в період з 12.11.2025 по 17.11.2025 у зв`язку з посівною кампанією під врожай 2026 року; відновлення відвантаження продукції планується з 18.11.2025. Названий лист направлено на електронну адресу ТОВ “Агрофірма “Поле” ,,executive@agropole.com.ua’’, що підтверджується скріншотом з сайту ,,Gmail’’ (Т.1, а.с.116).

Листом від 21.11.2025 № 1450 позивач повідомляв відповідача про недопоставку ним проса за договором в кількості 108,9 т та просив повідомити про подальші наміри щодо виконання умов договору. Вказаний лист направлено поштовим відправленням від 25.11.2025 №1802808863289, прибув до відділення 27.11.2025, вручено відповідачу 11.12.2025, що убачається з трекінгу поштових відправлень (Т.1, а.с.48).

12.12.2025 ТОВ “Агрофірма “Поле” направило до СК “Витязь” претензію №1462, в якій зазначило, що СК “Витязь” безпідставно відмовилось від поставки товару, обумовленого специфікацією № 1 до Договору, з огляду на що, з посиланням на ст.612, 614 ЦК України та п.5.6 Договору вимагає сплатити штраф у розмірі 118428,75 грн та забезпечити у строк до 19.12.2025 року постачання товару, а саме проса врожаю 2024 року у кількості 108900,00 кг на загальну суму 1421145,00 грн, у т.ч. ПДВ. Указана претензія направлена відповідачу рекомендованим поштовим відправленням Укрпошти №1802808868540 з описом вкладення та вручена останньому 20.12.2025.

26.01.2026 відповідач направив позивачу відповідь на претензію та повідомлення про відмову від Договору поштовим відправленням № 6860100041325 (одержана позивачем 30.01.2026), в якій зауважив, що: у зв`язку із належним виконанням постачальником умов Договору вимушений відхилити претензію; позивач не надав автотранспорт для завантаження товару, а додаткової угоди щодо продовження строків виконання договору між сторонами не укладено; у зв`язку із тим, що ТОВ “Агрофірма “Поле” не здійснило завантаження необхідної кількості товару у строки, встановлені у Специфікації №1 до Договору, СК “Витязь”, на підставі ч.4 ст.692 ЦК України відмовляється від Договору, а відтак останній варто вважати припиненим.

ТОВ “Агрофірма “Поле” посилаючись на те, що СК “Витязь” про обґрунтовані причини неможливості виконання умов Договору не повідомляв, залишок товару не поставив, вимогу про сплату штрафу у розмірі 10% від вартості непоставленого товару за Специфікацією №1 проігнорував, звернулось до господарського суду з позовом в рамках провадження у цій справі.

Предметом апеляційного перегляду справи є матеріальна вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 118 428,75 грн за безпідставну відмову від поставки товару за специфікацією №1 до договору від 20.10.2025 № R-912.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України).

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Так, згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Судом першої інстанції встановлено, що 20.10.2025 між СК «Витязь» як Постачальником та ТОВ «Агрофірма «Поле» як Покупцем укладено договір поставки проса № R-912, за умовами якого відповідач зобов`язався поставити позивачу просо врожаю 2024 року, а позивач - прийняти та оплатити товар.

20.10.2025 сторонами також підписано Специфікацію № 1 до Договору, відповідно до якої відповідач зобов`язався поставити 800 000 кг проса +/- 10 відсотків на умовах FCA, із визначенням місця завантаження - склад Постачальника у с. Кам`янка Ізмаїльського району Одеської області.

Строк відвантаження товару відповідно до пункту 3 Специфікації № 1 визначено до 30.11.2025.

При цьому умовами пункту 2.7 Договору сторони погодили, що поставка товару пізніше строку, визначеного Договором, можлива лише за умови укладення додаткової угоди про продовження строку поставки.

Позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки проса №R-912 від 20.10.2025 та Специфікації № 1 до нього.

Зазначає, що відповідач поставив лише 691 100 кг товару із погоджених 800 000 кг, залишивши недопоставленими 108 900 кг вартістю 1 421 145,00 грн з ПДВ, при цьому позивач своєчасно повідомляв про готовність вивезти товар, однак відповідач безпідставно не забезпечив його відвантаження та не повідомив про належні причини невиконання договору.

У зв`язку з цим позивач вважав відмову відповідача від подальшого виконання договору необґрунтованою та, посилаючись на п. 5.6 договору, просить стягнути штраф у розмірі 118 428,75 грн, що становить 10 % вартості непоставленого товару

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частин 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України).

Так, пунктом 5.6 Договору встановлено відповідальність Постачальника у вигляді штрафу в розмірі 10 % від вартості непоставленого товару у випадку безпідставної відмови Постачальника від поставки Товару згідно зі Специфікацією.

Отже, зі змісту зазначеної умови Договору вбачається, що сторони пов`язали застосування штрафної санкції не з будь-яким фактом непоставки або недопоставки товару, а саме з безпідставною відмовою Постачальника від виконання договірного обов`язку щодо поставки.

Таким чином, для покладення на відповідача відповідальності за пунктом 5.6 Договору необхідним є встановлення не лише факту непоставки певної кількості товару, але й обставин, які свідчать про те, що така непоставка стала наслідком саме безпідставної відмови відповідача від виконання свого зобов`язання.

При цьому сам по собі факт недопоставки погодженого сторонами обсягу товару не може автоматично свідчити про безпідставну відмову Постачальника від поставки. Такий висновок відповідає безпосередньому змісту пункту 5.6 Договору, яким передбачено додаткову кваліфікуючу умову відповідальності - безпідставність відмови Постачальника.

Отже, у цій справі підлягає встановленню не лише обсяг фактично поставленого та непоставленого товару, що сторонами по суті не заперечується, а насамперед характер поведінки відповідача щодо виконання ним зобов`язання з поставки залишку товару та причини, з яких така поставка не відбулася.

У контексті наведеного колегія суддів відзначає, що за змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі №920/528/19).

Суд першої інстанції встановив, що на виконання умов Договору відповідач здійснив поставку позивачу загалом 691 100 кг проса, тобто значну частину погодженого сторонами обсягу товару. Вказаний товар був прийнятий позивачем та повністю ним оплачений, що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними та платіжними документами.

Наведені обставини мають істотне значення для оцінки поведінки відповідача, оскільки свідчать про фактичне та реальне виконання ним договірного зобов`язання і не узгоджуються з твердженням про первісну або безумовну відмову Постачальника від виконання Договору.

Спір виник лише щодо залишку товару в кількості 108 900 кг.

Як встановлено судом першої інстанції, листами від 07.11.2025 № 1447 та від 11.11.2025 №1448 позивач повідомив про намір подати автомобілі для завантаження товару 12– 15.11.2025.

У відповідь на зазначені звернення відповідач листом від 12.11.2025 № 26 повідомив позивача про неможливість здійснення відвантаження продукції у період з 12.11.2025 по 17.11.2025 у зв`язку з посівною кампанією та зазначив про плановане відновлення відвантаження з 18.11.2025.

Зміст листа від 12.11.2025 свідчить про повідомлення відповідачем про тимчасову неможливість здійснення відвантаження у конкретний період із зазначенням дати його відновлення.

При цьому погодженим сторонами кінцевим строком відвантаження товару відповідно до пункту 3 Специфікації № 1 було саме 30.11.2025, а не 12– 15.11.2025.

Ппозивачем не доведено, що після повідомлення відповідачем про відновлення відвантаження з 18.11.2025, ним було вчинено необхідні дії для отримання решти товару, зокрема забезпечено подання транспортних засобів під завантаження у період до закінчення встановленого договором строку - 30.11.2025.

При цьому суд звертає увагу, що за умовами Специфікації товар вважався поставленим з моменту його завантаження на автотранспортні засоби, надані Покупцем. Отже, виконання зобов`язання Постачальника передбачало, зокрема, наявність товару у місці поставки та його завантаження на транспортний засіб, наданий Покупцем, тоді як забезпечення такого транспортного засобу було необхідною передумовою здійснення поставки на погоджених сторонами умовах.

Відтак, сам факт направлення позивачем листів від 07.11.2025 та 11.11.2025 із повідомленням про плановане подання транспортних засобів у конкретні дати не свідчить про виконання ним усіх необхідних дій для отримання товару після 18.11.2025 та до закінчення договірного строку поставки.

При цьому лист від 21.11.2025 № 1450, яким позивач повідомив про недопоставку 108,9 т товару та просив повідомити про подальші наміри щодо виконання Договору, був направлений лише 25.11.2025, тобто безпосередньо перед закінченням погодженого сторонами строку відвантаження.

Колегія суддів враховує, що зазначений лист прибув до поштового відділення 27.11.2025, а отриманий відповідачем 11.12.2025. Водночас сама по собі дата фактичного отримання цього листа не свідчить про відмову відповідача від поставки, оскільки станом на дату його направлення та прибуття до поштового відділення позивач не довів наявності з боку відповідача заявленої ним безпідставної відмови від поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Верховний Суд у постанові від 04.04.2023 у справі № 904/9431/21, застосовуючи положення частини другої статті 613 ЦК України, зазначив, що виконання зобов`язання боржником може бути відстрочене на час прострочення кредитора, якщо останній не вчинив дій, необхідних для виконання, а в такому випадку боржник не вважається таким, що прострочив виконання, та не несе відповідальності до моменту вчинення кредитором передбачених договором необхідних дій.

Зазначений правовий висновок підлягає врахуванню і у цій справі, оскільки за погодженими сторонами умовами FCA подання Покупцем транспортного засобу під завантаження є необхідною умовою фактичного здійснення поставки.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що зазначене положення не означає автоматичного звільнення Постачальника від виконання зобов`язання. Однак для покладення на нього договірної відповідальності саме Покупець повинен довести, що ним були вчинені всі передбачені договором та необхідні для отримання товару дії, а нездійснення поставки стало наслідком саме неправомірної поведінки Постачальника.

Таких обставин у цій справі позивачем належними та достатніми доказами не доведено.

Навпаки, як вже було зазначено вище, матеріали справи свідчать, що відповідач не відмовлявся від поставки товару, а повідомив про тимчасову неможливість відвантаження у період з 12.11.2025 по 17.11.2025 та про плановане відновлення відвантаження з 18.11.2025 в рамках дії строку договору до 30.11.2025.

Доказів того, що після 18.11.2025 відповідач відмовився прийняти поданий позивачем транспорт, відмовився завантажити товар або іншим чином унеможливив виконання Договору в межах погодженого строку поставки, матеріали справи не містять.

Не підтверджено також укладення сторонами додаткової угоди про продовження строку поставки після 30.11.2025, хоча відповідно до пункту 2.7 Договору поставка після визначеного строку була можлива лише за умови укладення такої угоди.

Посилання апелянта на те, що відповідач не надав доказів об`єктивної неможливості здійснення відвантаження у період з 12.11.2025 по 17.11.2025, не спростовує наведеного висновку.

Предметом доказування у цій справі не є встановлення причин, з яких відповідач тимчасово не здійснював відвантаження, а наявність передбаченої пунктом 5.6 Договору безпідставної відмови Постачальника від поставки товару, в той час як з листа від 12.11.2025 вбачається не остаточна відмова від виконання Договору, а повідомлення про тимчасове перенесення відвантаження із зазначенням дати його відновлення в межах строку, встановлених специфікацією.

Тому, доводи апеляційної скарги щодо безпідставного ухилення відповідача від виконання Договору та недопоставки 108 900 кг товару колегія суддів вважає необґрунтованими. А сама по собі обставина непоставки частини погодженого обсягу товару не є достатньою для застосування пункту 5.6 Договору.

Посилання скаржника на лист від 21.11.2025 та обставини його отримання відповідачем також не свідчать про протиправну бездіяльність останнього, оскільки, як вже зазначено вище, цей лист було направлено позивачем поштовим відправленням лише 25.11.2025, тобто за п`ять днів до закінчення встановленого Специфікацією строку поставки - 30.11.2025. Відтак, сама по собі дата фактичного вручення листа відповідачу не підтверджує ані факту його ухилення від отримання кореспонденції, ані безпідставної відмови від поставки. Більше того, з матеріалів справи не вбачається, що до спливу строку поставки позивачем були вчинені інші узгоджені з відповідачем дії, спрямовані на фактичне отримання залишку товару.

З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що матеріалами справи підтверджено, що відповідач безпідставно не відмовлявся від поставки, а лише просив про перенесення строків поставки з 18.11.2025 по 30.11.2025, що є незначним періодом та в рамках строків специфікації.

Таким чином позивачем не доведено наявності передбаченої пунктом 5.6 Договору умови для застосування до відповідача штрафної санкції, а саме - безпідставної відмови Постачальника від поставки товару.

Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з СК «Витязь» штрафу у розмірі 118 428,75 грн є правильним та відповідає встановленим у справі обставинам.

Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 у справі №916/937/26.

За таких обставин, апеляційна скарга на рішення задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1 ч.1 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Поле" на рішення Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 у справі №916/937/26 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 у справі №916/937/26 - залишити без змін.

Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її ухвалення. Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Судді: Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська