Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №916/312/26 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/312/26

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Об`єднання співвласників житлового будинку “Гранд парк”

на рішення Господарського суду Одеської області від 18.05.2026 року, суддя в І інстанції Демченко Т.І., повний текст якого складено 18.05.2026, в м. Одесі

у справі: №916/312/26

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг”

до відповідача: Об`єднання співвласників житлового будинку “Гранд парк”

про стягнення 177 609,52 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою, в якій просило стягнути з Об`єднання співвласників житлового будинку ,,Гранд парк’’ борг у загальній сумі 177 609,52 грн, з якого: 151 754,87 грн основного боргу; 21 910,91 грн пені; 2 120,41 грн 3% річних; 1 823,33 грн інфляційних втрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ТОВ ,,ГК ,,Нафтогаз Трейдинг’’ посилався на порушення відповідачем умов договору постачання природного газу № 9182-ОСББ(24)-14 від 15.10.2024 шляхом часткової неоплати вартості поставленого природного газу у листопаді 2024, квітні 2025.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.05.2026 у справі №916/312/26 позов задоволено частково; стягнуто з Об`єднання співвласників житлового будинку “Гранд парк” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” 151 754,87 грн основного боргу; 10 955,45 грн пені; 2120,41 грн 3% річних; 1823,33 грн інфляційних втрат, 2662,40 грн судового збору; в решті позову відмовлено.

Суд встановив, що Позивач належно виконав зобов`язання за Договором, поставивши Відповідачу у квітні 2025 року природний газ в обсязі 11 145,00 мі на суму 241 835,45 грн, однак останній оплатив його не в повному обсязі, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 151754,87 грн.

Суд відхилив доводи Відповідача щодо правомірності оплати газу за тарифами Обсягу І, оскільки дані інформаційної платформи Оператора ГТС підтверджують відсутність замовлених обсягів та фактичне споживання газу, що відповідно до умов Договору є підставою для його оформлення як Обсягу ІІ.

Щодо пені, нарахованої у розмірі 21 910,91 грн, суд, керуючись ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, з урахуванням відсутності доказів завдання Позивачу збитків, значного розміру неустойки та майнових інтересів сторін, зменшив її на 50% - до 10 955,45 грн, у зв`язку з чим позов у цій частині задоволено частково.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Об`єднання співвласників житлового будинку “Гранд парк”, в якій скаржник просить скасувати повністю рішення Господарського суду Одеської області від 18.05.2026 у справі №916/312/26 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові.

В апеляційній скарзі ОСББ «ГРАНД ПАРК» зазначає, що суд першої інстанції не розглянув подане Відповідачем клопотання про розгляд справи в загальному позовному провадженні з повідомленням та викликом сторін. За твердженням апелянта, необхідність такого розгляду була зумовлена наміром надати додаткові докази, зокрема показання свідка та аудіозапис телефонної розмови з представником ТОВ «ГПК «Нафтогаз Трейдинг», під час якої було гарантовано можливість споживання газу у квітні 2025 року за ціною для населення. Апелянт вважає, що не розгляд цього клопотання перешкодив йому належним чином реалізувати свої процесуальні права та призвів до порушення права на доступ до правосуддя.

ОСББ «ГРАНД ПАРК» не погоджується з висновком суду про те, що весь фактично спожитий у квітні 2025 року природний газ підлягав оформленню як Обсяг ІІ. Апелянт стверджує, що наприкінці березня 2025 року припинив споживання газу, а з 1 по 6 квітня 2025 року газ взагалі не споживався. За його твердженням, споживання було відновлено лише з 7 квітня 2025 року після узгодження з представником ТОВ «ГПК «Нафтогаз Трейдинг» можливості постачання газу за ціною, встановленою для населення. У зв`язку з цим апелянт вважає безпідставним застосування до всього спожитого у квітні обсягу ціни Обсягу ІІ та зазначає, що відповідні докази відсутності споживання на початку квітня мав намір подати до суду.

Крім того, апелянт посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 19.07.2022 №812, якою визначено ціну природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення, та вважає, що договірні відносини між сторонами повинні були здійснюватися саме з урахуванням цієї ціни. ОСББ також зазначає, що зверталося до ТОВ «ГПК «Нафтогаз Трейдинг» із адвокатським запитом щодо особи представника, який нібито гарантував можливість споживання газу за ціною для населення, однак отримало відмову у наданні відповідної інформації. У зв`язку з цим апелянт вважає дії працівників постачальника щодо нарахування вартості газу за іншою ціною неправомірними та посилається на звернення до правоохоронних органів. Зазначає, що за результатами такого звернення було відкрито кримінальне провадження №12025163510000433 від 25.06.2025, а ОСББ визнано потерпілою особою.

Також ОСББ «ГРАНД ПАРК» посилається на те, що внаслідок обстрілу в ніч з 19 на 20 червня 2025 року було пошкоджено та частково зруйновано конструктивні елементи, обладнання й устаткування багатоквартирного будинку, що, на думку апелянта, ускладнило можливість своєчасного виконання ОСББ своїх грошових зобов`язань.

З огляду на наведені обставини апелянт вважає необґрунтованим нарахування вартості природного газу за завищеною ціною, а також заперечує проти стягнення нарахованих у зв`язку з простроченням платежу 21 910,91 грн пені, 2 120,41 грн 3% річних та 1 823,33 грн інфляційних втрат.

У поясненнях до скарги, поданих до суду 11.06.2026, скаржник зазначає, що суд першої інстанції безпідставно виходив із того, що у квітні 2025 року Відповідач не припинив споживання природного газу, у зв`язку з чим весь фактично спожитий газ було правомірно віднесено до Обсягу ІІ. ОСББ «ГРАНД ПАРК» стверджує, що з 01 по 06 квітня 2025 року газ не споживався, а його використання розпочалося лише з 07 квітня після узгодження з представником Позивача можливості споживання газу за ціною для населення.

На підтвердження цих обставин скаржник подає Звіт за період з 01.04.2025 по 30.04.2025, який, за його твердженням, не міг бути поданий раніше, оскільки був отриманий від оператора газових мереж АТ «Одесагаз» лише після ухвалення рішення судом першої інстанції.

У зв`язку з цим ОСББ просить поновити строк на подання доказу, долучити Звіт до матеріалів справи, скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 18.05.2026 у справі №916/312/26 повністю та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу Позивач зазначає, що між сторонами 15.10.2024 шляхом приєднання Відповідача до умов договору укладено Договір постачання природного газу №9182-ОСББ(24)-14, невід`ємною частиною якого є Заява-приєднання від 23.09.2024. Відповідно до Заяви Відповідач самостійно визначив замовлені обсяги природного газу на період з жовтня 2024 року по березень 2025 року загальним обсягом 290,000 тис. мі, тоді як обсяг споживання на квітень 2025 року ним не був замовлений. За умовами пунктів 2.1, 2.2 та підпункту 2.2.2 Договору саме Споживач визначає замовлені обсяги природного газу, які мають покривати його потреби у відповідному розрахунковому періоді. При цьому підпунктом 3.5.3 Договору прямо передбачено, що у разі відсутності у Споживача замовлених обсягів газу в розрахунковому періоді, але продовження його використання, весь фактично спожитий газ оформлюється як Обсяг ІІ. Позивач наголошує, що у квітні 2025 року Відповідач не мав замовленого обсягу газу, однак продовжив його споживання, що підтверджується даними інформаційної платформи Оператора ГТС, у зв`язку з чим весь фактично спожитий газ правомірно оформлено як Обсяг ІІ. Віднесення газу до Обсягу ІІ, за твердженням Позивача, не звільняє Відповідача від обов`язку його оплатити, а визначає лише порядок обліку та ціноутворення.

Позивач також зазначає, що Договором визначено обов`язковий порядок та строки розрахунків за поставлений природний газ. Відповідно до пункту 5.1 Договору 70% вартості фактично переданого газу має бути сплачено до останнього числа місяця, наступного за місяцем постачання, а остаточний розрахунок - до 15 числа наступного місяця. Таким чином, уклавши Договір, Відповідач погодився із встановленими строками оплати та взяв на себе відповідні грошові зобов`язання. Позивач наголошує, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений договором строк, а умови Договору не передбачають будь-яких відкладальних обставин, які б дозволяли Відповідачу здійснювати оплату в інші строки.

За твердженням Позивача, ним свої договірні зобов`язання виконано належним чином, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу та даними інформаційної платформи Оператора ГТС, тоді як Відповідач допустив порушення строків оплати. У зв`язку з неналежним виконанням грошового зобов`язання Позивач вважає обґрунтованими вимоги про стягнення основного боргу, а також передбачених законом і Договором 3% річних, інфляційних втрат та пені. Відтак Позивач вважає позовні вимоги документально підтвердженими, такими, що відповідають умовам укладеного сторонами Договору та вимогам чинного законодавства, а тому такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів зазначає, що за правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження). Розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що предметом розгляду у даній справі є вимога про стягнення 177 609,52 грн, то вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України та має проводитись в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.06.2026 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою; її розгляд здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду апеляційної скарги, враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням в Україні воєнного стану, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, апеляційна скарга розглядається поза межами строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення належного судового захисту.

Щодо клопотання скаржника про долучення нового доказу, суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 3 ст. 269 ГПК України визначено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно правових позицій ВС КГС, викладених у постановах від 13.04.2021 у справі №909/722/14 та від 1 липня 2021 року по справі 46/603, положення ч. 3 ст. 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи" і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Недоведеність таких обставин виключає процесуальні підстави для дослідження апеляційним судом таких додаткових доказів. Положення статті 269 ГПК України є універсальними і застосовуються судом апеляційної інстанції у всіх категоріях спорів.

У висновку щодо застосування приписів статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 зі справи №916/3130/17 та від 18.06.2020 зі справи №909/965/16, від 26.02.2019 зі справи №913/632/17 єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

Разом з тим, за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

З матеріалів справи вбачається, що вказані документи не надавались під час розгляду справи судом першої інстанції, отже, подані скаржником докази, які останній просить долучити до суду апеляційної інстанції, судом першої інстанції не досліджувались.

Судова колегія наголошує, що нові докази, які наразі відповідач просить приєднати до матеріалів справи, подані із порушенням норм Господарського процесуального кодексу, без належного обґрунтування на неможливість подання останніх в порядку, встановленому ч. 3 ст. 269 ГПК України.

Як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і при поданні апеляційної скарги, відповідач не повідомляв суд про неможливість надання вказаних документів до матеріалів справи, які останній намагається наразі долучити на стадії апеляційного перегляду справи.

Не доведено апелянтом і винятковості випадку неможливості подання цього доказу до та/або під час розгляду справи в суді першої інстанції, з урахуванням того, що у сторін, які зацікавлені в позитивному вирішенні справи на свою користь, не було перешкод в представленні суду усіх доказів, які, як вони вважають, підтверджують обґрунтованість їх вимог та заперечень.

Обставини, на які посилається представник скаржника, зводяться до питань його внутрішньої організаційно-господарської діяльності, тобто за своїм характером є суб`єктивними та такими, що залежать лише від його волі. Юридична особа зобов`язана виважено підходити до виконання своїх функцій, вживати заходів щодо належної організації документообігу, у тому числі щодо належної участі у судових провадженнях та дотримання вимог процесуального законодавства.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що скаржник не дотримався чітко встановленого процесуальним законодавством порядку подання додаткових доказів в суді апеляційної інстанції а саме ч. 3 ст. 269 ГПК України, що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки таким доказам.

Колегія суддів враховує висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 30.03.2018 у справі № 910/24486/16, за яким неналежне виконання стороною свого процесуального обов`язку з доведення у суді першої інстанції обставин, на які остання (сторона) посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не може бути компенсоване цим учасником судового процесу на наступних етапах розгляду справи (у судах апеляційної чи касаційної інстанцій). В іншому випадку зазначене могло б призвести до безпідставного скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

За наведеного, колегія суддів не бере до уваги поданий відповідачем в суді апеляційної інстанції новий доказ.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Як встановлено судом, 15.10.2024 між ТОВ ,,ГК ,,Нафтогаз Трейдинг’’ (Постачальник) та ОСЖБ ,,Гранд парк’’ (Споживач) укладено договір постачання природного газу № 9182-ОСББ(24)-14 (Договір) шляхом приєднання Споживача до умов Договору, розміщеного за посиланням https://naftogaztrading.com.ua/gaz-dlya-osbb/.

Згідно з заявою-приєднанням від 23.09.2024 до договору постачання природного газу, що є невід`ємною частиною Договору, з урахуванням умов та інформації, зазначеній в заяві-приєднання, ОСЖБ ,,Гранд парк’’ надав письмову згоду на приєднання до договору постачання природного газу з ТОВ ,,ГК ,,Нафтогаз Трейдинг’’ та прийняв на себе всі права та обов`язки Споживача, визначені Договором. Період постачання з жовтня 2024 по квітень 2025, дата набрання (набуття) чинності Договору 15.10.2024.

Згідно з п.1.1 Договору Постачальник зобов`язується поставити Споживачеві, який є виробником теплової енергії в розумінні підпункту 1 пункту 4 Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу щодо особливостей постачання природного газу виробникам теплової енергії, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2022 № 812 (об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку або житлово будівельним (житловим, обслуговуючим) кооперативом або управителем багатоквартирних будинків), природний газ, а Споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору.

У п.1.4 визначено, що Договір є договором приєднання у відповідності до статті 634 Цивільного кодексу України і може бути укладений лише шляхом приєднання Споживача до всіх його умов в цілому. Договір не є публічним договором в розумінні статті 633 Цивільного кодексу України.

Згідно з п.2.1 Договору Постачальник передає Споживачу на умовах цього Договору замовлений Споживачем обсяг (об`єм) природного газу у період з місяця, в якому Договір набрав чинності відповідно до пункту 13.1 Договору, по 30.04.2025 (включно), в кількості та відповідно до розрахункових періодів та розподілу, що зазначені Споживачем у заяві, яка є невід`ємною частиною даного Договору (за умови акцепту Постачальником заяви в порядку, передбаченому пунктом 1.6 цього Договору.

У п.2.2 Договору зазначено, що споживач підтверджує, що замовлені ним обсяги природного газу, які зазначені в заяві, повністю покривають потреби Споживача у відповідному розрахунковому періоді.

У п.2.2.1 Договору вказано, що Обсяг І (фіксований) природного газу використовується Споживачем для потреб виробництва теплової енергії для надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води населенню та/або постачання теплової енергії як товарної продукції для зазначених потреб. Обсяг ІІ природного газу використовується Споживачем для потреб, відмінних від тих, що покриваються за рахунок Обсягу І (фіксований) та Обсягу ІІІ (фіксований).

Згідно з п.2.2.2 Споживач самостійно зазначає в заяві замовлені обсяги природного газу. При цьому, значення Обсягу І (фіксований) Споживач визначає самостійно на підставі своїх прогнозних даних. Постачальник не несе відповідальності за достовірність та обґрунтованість обсягів, зазначених заяві.

Порядок та умови передачі природного газу регламентуються розділом 3 Договору.

У п.3.5 Договору вказано, що приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Згідно з п.3.5.1 Договору Споживач зобов`язується надати Постачальнику не пізніше 7-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, по два примірники актів приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (акти), підписані уповноваженим представником Споживача, а саме: акт на Обсяг І (фіксований), акт на Обсяг ІІІ (фіксований) та акт на Обсяг ІІ.

В актах зазначаються фактичні обсяги використання природного газу, які визначаються з урахуванням вимог пункту 2.1, підпунктів 2.2.3. та 3.5.2 цього Договору, їх ціна (визначається відповідно до розділу 4 цього Договору) та вартість. Відповідно до п.3.5.3 Договору якщо Споживач до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, не надав Постачальнику документи, зазначені в пп.3.5.1 цього Договору або сумарні обсяги за актами не відповідають даним остаточної алокації, сторони оформлюють весь фактично використаний Споживачем природний газ (за даними остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС Споживачем у звітному періоді) як Обсяг ІІ. Якщо у Споживача відсутні замовлені обсяги природного газу у розрахунковому періоді, при цьому Споживач не припинив використання газу, весь фактично використаний у такому розрахунковому періоді газ оформлюється сторонами як Обсяг ІІ.

Відповідно до п.5.1 Договору оплата за природний газ за розрахунковий період здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу – до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому Споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період

У відповідності до п.5.3 Договору сторони погодились, що номер Договору формується Постачальником при укладанні цього Договору та зазначається у згоді на приєднання до Договору постачання природного газу.

На виконання умов Договору, протягом листопада 2024 - квітня 2025 року Постачальник передав у власність Споживача природний газ на загальну суму 2111742,90 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, а саме: від 30.11.2024 на суму 302013,14 грн; від 31.12.2024 на суму 409545,08 грн; від 31.01.2025 на суму 391359,32 грн; від 28.02.2025 на суму 508597,38 грн; від 31.03.2025 на суму 258392,53 грн; від 30.04.2025 на суму 241 835,45 грн.

Договір та акти приймання-передачі, окрім акту від 30.04.2025 на суму 241835,45 грн, підписано сторонами та скріплено печатками контрагентів.

Листом від 13.05.2025 позивач повідомив ОСЖБ, що: враховуючи відсутність замовлених обсягів природного газу у квітні 2025 року, Товариством оформлено весь фактично використаний Споживачем природний газ як Обсяг ІІ; направляє підписаний з боку товариства акт приймання-передачі природного газу від 30.04.2025 на суму 241835,45 грн (обсяг ІІ – 11145,00 тис.куб.м; ціна за 1000 куб.м – 17530,34 грн) для оформлення належним чином з боку ОСЖБ.

Листом від 19.05.2025 позивач, у відповідь на лист ОСЖБ від 12.05.2025 № 12/05-25, вказав, що Товариство, зважаючи на умови укладеного договору, вимушено відмовити в задоволенні прохання щодо зміни в акті за квітень 2025 року Обсягу ІІ на Обсяг І.

Листом від 23.05.2025 позивач повідомив ОСЖБ, що: ним отримано лист ОСББ від 19.05.2025 № 19/05-25 та акти приймання-передачі газу за квітень 2025 року, оформлені за ціною Обсягу І, проте позиція щодо неможливості оформлення незамовленого обсягу газу за такою ціною залишилася незмінною, тому повертає їх; просить підписати раніше направлені акти за ціною Обсягу ІІ.

Листом від 29.05.2025 ОСЖБ надіслало заперечення щодо вимоги Товариства, в якому зазначило, що: акти оформлено за ціною Обсягу I, визначеною вимогами діючого законодавства, а саме Постанови КМУ від 19 липня 2022 р. № 812; товариство безпідставно відмовило в прийняття та оформленні актів за ціною Обсягу I.

Листом від 09.12.2025 № ТОВВИХ-25-19799 ТОВ ,,Оператор ГТС України’’ повідомило інформацію, яка є належним доказом того, ким, кому та в якому обсязі здійснено поставку природного газу, що обсяг природного газу, використаний споживачем з ЕІС-кодом 56XQ00015EU3G00U за період з 01.11.2024 по 30.04.2025 внесено в алокацію постачальника ТОВ “ГК “Нафтогаз Трейдинг” (ЕІС – код 56X930000010610X) та становить: з 01.11.2024 по 30.11.2024 – 39 823,00 м3; з 01.12.2024 по 31.12.2024 – 54 002,00 м3; з 01.01.2025 по 31.01.2025 – 48 420,00 м3; з 01.02.2025 по 28.02.2025 – 62 925,00 м3; з 01.03.2025 по 31.03.2025 – 31 969,00 м3; з 01.04.2025 по 30.04.2025 – 11 145,00 м3.

Аналогічна інформація відображена у документах щодо остаточної алокації відборів ОСББ за період листопад 2024 - квітень 2025 (Т.1, а.с. 22-24).

Відповідно до довідки АБ ,,Укргазбанк’’ від 02.12.2025 № 11512/38523/2025 за період з 15.10.2024 по 26.11.2025 надходження грошових коштів на поточний рахунок Товариства від ОСЖБ склали всього 1959988,03 грн (Т.1, а.с.19)

Посилаючись на те, що Споживачем частково не оплачено фактично використаний природний газ у квітні 2025 року у сумі 151754,87 грн, розрахунок вартості якого відображено як Обсяг ІІ у акті приймання-передачі природного газу від 30.04.2025, оскільки у Споживача були відсутні замовлені обсяги природного газу за вказаний період, ТОВ ,,ГК ,,Нафтогаз Трейдинг’’ звернулось з позовом до господарського суду в рамках провадження у даній справі.

Предметом апеляційного перегляду справи є матеріальна вимога позивача про стягнення з відповідача борг у загальній сумі 177 609,52 грн, з якого: 151 754,87 грн основного боргу; 21 910,91 грн пені; 2 120,41 грн 3% річних; 1 823,33 грн інфляційних втрат.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист – це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Правові засади функціонування ринку природного газу України регламентовані Законом України "Про ринок природного газу".

За умовами частин першої, третьої статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються, зокрема, договором постачання природного газу.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом першої інстанції, 15.10.2024 між ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» та ОСЖБ «Гранд парк» укладено договір постачання природного газу № 9182-ОСББ(24)-14 шляхом приєднання Споживача до його умов.

Невід`ємною частиною Договору є заява-приєднання від 23.09.2024, якою Відповідач погодився з умовами Договору та взяв на себе визначені ним права й обов`язки.

Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою спірний договір є договором постачання природного газу, який згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання його сторонами та, відповідно, виступає підставою для виникнення у сторін господарського зобов`язання відповідно до статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України.

В силу частин першої, другої статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини першої статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 13 Закону України "Про ринок природного газу" споживач зобов`язаний, зокрема, забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.

Укладаючи договір, сторони останнього мають право очікувати на те, що все, що обумовлено укладеним між ними правочином, буде виконано контрагентом зацікавленої сторони. Зазначене випливає з норми статті 629 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а також відповідає загальноприйнятому принципу pacta sunt servanda.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

Відповідно до п. 1.4 Договору останній є договором приєднання у розумінні ст. 634 ЦК України та може бути укладений виключно шляхом приєднання Споживача до всіх його умов у цілому.

Отже, підписавши заяву-приєднання, Відповідач погодився не лише з умовами щодо постачання природного газу, а й із визначеним Договором порядком формування обсягів, їх класифікації, оформлення та оплати.

При цьому відповідно до п. 2.1 Договору Постачальник зобов`язався передавати Споживачу саме замовлений ним обсяг природного газу у відповідні розрахункові періоди та в розподілі, зазначеному Споживачем у заяві-приєднанні.

Пунктом 2.2 Договору прямо передбачено, що Споживач підтверджує повне покриття замовленими ним обсягами потреб у природному газі у відповідному розрахунковому періоді.

Більше того, згідно з п. 2.2.2 Договору саме Споживач самостійно зазначає у заяві замовлені обсяги природного газу, а Обсяг І (фіксований) визначає на підставі власних прогнозних даних. Таким чином, визначення необхідного обсягу газу на відповідний період було віднесено Договором до сфери відповідальності самого Споживача.

З матеріалів справи вбачається, що у заяві-приєднанні ОСЖБ «Гранд парк» визначило обсяги природного газу на період до березня 2025 року включно, тоді як обсяг природного газу на квітень 2025 року ним замовлений не був. Отже, на квітень 2025 року у Відповідача був відсутній погоджений та замовлений Обсяг І (фіксований).

Водночас положення п. 3.5.3 Договору прямо визначають правові наслідки такої ситуації.

Згідно з ним, якщо у Споживача відсутні замовлені обсяги природного газу у розрахунковому періоді, але Споживач не припинив використання газу, весь фактично використаний у такому розрахунковому періоді природний газ оформлюється сторонами як Обсяг ІІ.

Отже, для застосування зазначеного положення Договору необхідним є дві обставини: відсутність замовленого обсягу газу у відповідному розрахунковому періоді та фактичне продовження його використання.

Суд зазначає, що обидві ці обставини у справі встановлені.

Зокрема, матеріали справи не містять замовленого обсягу природного газу на квітень 2025 року, тоді як факт фактичного споживання газу у квітні 2025 року підтверджується інформацією ТОВ «Оператор ГТС України» та даними остаточної алокації відборів.

Відповідно до цих даних у період з 01.04.2025 по 30.04.2025 ОСЖБ «Гранд парк» фактично використало 11 145,00 мі природного газу.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що відповідно до п. 3.5.3 Договору весь фактично спожитий у квітні 2025 року природний газ підлягав оформленню як Обсяг ІІ, є таким, що безпосередньо відповідає погодженим сторонами умовам Договору.

Отже, факт отримання та фактичного споживання газу Відповідачем є встановленим.

При цьому відповідно до п. 3.5 Договору приймання-передача газу оформлюється актом приймання-передачі, у якому зазначаються фактичні обсяги використання газу, його ціна та вартість. Саме фактичний обсяг споживання підтверджено даними оператора ГТС.

Таким чином, відсутність підпису Відповідача на акті від 30.04.2025 сама по собі не спростовує факту поставки та споживання газу, оскільки такий факт підтверджений об`єктивними даними інформаційної платформи Оператора ГТС.

Відповідно до п. 1.1 Договору Споживач зобов`язався прийняти поставлений природний газ та оплатити його на умовах Договору.

Пунктом 5.1 Договору сторони погодили конкретні строки проведення розрахунків: 70 % вартості фактично переданого газу підлягає сплаті до останнього числа місяця, наступного за місяцем постачання, а остаточний розрахунок - до 15 числа місяця, наступного за місяцем, у якому настав строк сплати 70 % вартості газу.

Відтак після фактичного споживання газу у квітні 2025 року та визначення його вартості у встановленому Договором порядку у Відповідача виник обов`язок оплатити його в установлені п. 5.1 Договору строки.

З матеріалів справи вбачається, що загальна вартість поставленого у листопаді 2024 - квітні 2025 року газу становила 2 111 742,90 грн, тоді як за даними банківської довідки за відповідний період Відповідач сплатив 1 959 988,03 грн.

Наявність невиконаного грошового зобов`язання у розмірі 151 754,87 грн апелянтом належними доказами не спростована, контррозрахунку заборгованості відповідачем не надано.

Щодо посилань на пошкодження будинку внаслідок обстрілу 19– 20 червня 2025, то вказані обставини виникли вже після періоду поставки природного газу у квітні 2025 року та після виникнення у Відповідача обов`язку з його оплати. Крім того, сам факт настання таких обставин не припиняє вже існуючого грошового зобов`язання та не змінює встановлених Договором строків його виконання.

Не приймає колегія суддів і посилання апелянта на постанову Кабінету Міністрів України від 19.07.2022 № 812 як на підставу для застосування до спірного обсягу газу ціни Обсягу І.

Зміст п. 1.1 Договору свідчить, що сторони прямо врахували спеціальний статус Споживача як виробника теплової енергії та уклали Договір з урахуванням відповідного нормативного регулювання. Водночас сам факт віднесення Споживача до категорії суб`єктів, для яких державою встановлено спеціальні умови постачання природного газу, не означає автоматичного віднесення будь-якого фактично спожитого ним газу до Обсягу І.

Сторони у Договорі погодили конкретний механізм визначення такого обсягу. Зокрема, п. 2.2.2 Договору передбачає самостійне визначення Споживачем замовленого Обсягу І на підставі прогнозних даних, а п. 3.5.3 прямо встановлює, що у разі відсутності замовленого обсягу та продовження споживання газу весь фактично використаний газ оформлюється як Обсяг ІІ.

Таким чином, положення постанови № 812 не можуть тлумачитися як такі, що скасовують або змінюють погоджений сторонами порядок визначення Обсягу І та Обсягу ІІ, тим більше за відсутності замовлення Споживачем відповідного обсягу на квітень 2025 року.

Суд також зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів зміни сторонами погодженого порядку постачання та ціноутворення. Навпаки, після отримання від ОСЖБ актів за квітень 2025 року, оформлених за ціною Обсягу І, Позивач листами від 19.05.2025 та 23.05.2025 прямо повідомив про неможливість їх прийняття та наполягав на оформленні фактично спожитого газу за ціною Обсягу ІІ відповідно до умов Договору.

При цьому відповідно до п. 1.4 Договору Відповідач приєднався до його умов у цілому. Доказів укладення сторонами окремої угоди про зміну п. 2.2.2 або п. 3.5.3 Договору, а також доказів належного погодження зміни порядку визначення обсягу та ціни природного газу, матеріали справи не містять.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

У застосуванні індексації колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997. У листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997 зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід виходити з того, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають будь-який період, перемножити між собою.

Колегія суддів також зауважує, що суб`єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до приписів статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Колегія суддів, перевіривши правильність проведеного позивачем розрахунку штрафних санкцій (пені) і компенсаційних нарахувань (інфляційних втрат та 3% річних), зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором правомірно нараховано 2120,41 грн 3% річних; 1823,33 грн інфляційних втрат, 21 910,91 грн пені.

Водночас колегія суддів погоджується із судом першої інстанції щодо можливості зменшення заявленої до стягнення пені. Суд, врахувавши положення ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, відсутність доказів завдання Позивачу збитків, розмір заявленої неустойки та майнові інтереси сторін, зменшив пеню на 50 % - з 21 910,91 грн до 10 955,45 грн.

Таким чином, суд першої інстанції не лише правильно встановив факт порушення Відповідачем грошового зобов`язання, а й належним чином врахував його майновий стан та обставини справи при визначенні розміру відповідальності.

В апеляційній скарзі відповідач посилається також на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке, на думку апелянта, полягає у нерозгляді його клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. За твердженням відповідача, необхідність проведення судового засідання була зумовлена наміром надати додаткові докази, зокрема показання свідка та аудіозапис телефонної розмови з представником ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг», під час якої, як стверджує апелянт, йому було гарантовано можливість споживання природного газу у квітні 2025 року за ціною для населення. Відповідач вважає, що нерозгляд зазначеного клопотання позбавив його можливості належним чином реалізувати свої процесуальні права.

Так, як вбачається з матеріалів справи, у пункті 3 прохальної частини відзиву на позовну заяву відповідач заявив клопотання про розгляд справи з викликом сторін.

Разом з тим місцевим господарським судом зазначене клопотання окремо не розглянуто, відповідного процесуального документа не постановлено, а в оскаржуваному рішенні відсутні мотиви щодо його задоволення або відхилення.

За таких обставин колегія суддів погоджується з доводом апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції допустив порушення вимог процесуального закону в частині належного розгляду заявленого учасником справи клопотання та відображення результатів його розгляду у судовому рішенні.

Водночас саме по собі встановлення такого процесуального порушення не є достатньою підставою для скасування законного та обґрунтованого по суті судового рішення, оскільки відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції має встановити не лише факт процесуального порушення, а й те, чи призвело воно до неправильного вирішення спору або до неможливості встановлення фактичних обставин, що мають значення для його вирішення.

Так, відповідно до частин п`ятої, шостої статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При цьому суд може відмовити у задоволенні такого клопотання за одночасного існування передбачених цією нормою умов, зокрема якщо предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Предметом цього спору є стягнення заборгованості за договором постачання природного газу, а також нарахованих у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання пені, 3% річних та інфляційних втрат. Фактичні обставини, які підлягали встановленню судом, стосувалися обсягів поставленого та спожитого природного газу, умов його оплати, наявності або відсутності замовленого обсягу газу у квітні 2025 року, вартості фактично спожитого газу та дотримання відповідачем строків розрахунків.

Зазначені обставини підтверджувалися письмовими доказами, зокрема договором, заявою-приєднанням, актами приймання-передачі природного газу, документами щодо остаточної алокації відборів та інформацією оператора газотранспортної системи. Отже, характер спірних правовідносин та предмет доказування у цій справі об`єктивно не зумовлювали необхідності безпосереднього проведення судового засідання для встановлення фактичних обставин спору.

Матеріалами справи підтверджується, що Відповідач не був позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права та належним чином захистити свої інтереси у суді першої інстанції. Зокрема, Відповідач був належним чином обізнаний про пред`явлення до нього позову, подав відзив на позовну заяву, виклав у ньому свої заперечення щодо заявлених вимог, навів власну правову позицію щодо порядку визначення вартості природного газу та мав можливість додати до відзиву всі наявні у нього докази на підтвердження таких заперечень.

При цьому сам факт подання Відповідачем клопотання про розгляд справи з викликом сторін не свідчить про те, що він був позбавлений можливості подати суду письмові докази, пояснення чи інші матеріали, які вважав необхідними для підтвердження своєї позиції. Навпаки, з матеріалів справи вбачається, що Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву та доказів, однак не надав у суді першої інстанції доказів, які б підтверджували наведені ним обставини щодо домовленості про можливість споживання природного газу у квітні 2025 року за ціною Обсягу І, а саме показання свідка та аудіозапис телефонної розмови з представником ТОВ «ГПК «Нафтогаз Трейдинг» та не вказано про неможливість подання відповідних доказів до суду.

Отже, твердження апелянта про те, що нерозгляд клопотання про виклик сторін фактично унеможливив реалізацію ним права на захист, не знаходить підтвердження у матеріалах справи. Відповідач мав реальну процесуальну можливість викласти свою позицію, подати заперечення та докази на їх підтвердження, однак належним чином цією можливістю не скористався.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до засад змагальності господарського судочинства саме на учасника справи покладається обов`язок доведення обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Учасник справи самостійно визначає, які обставини він вважає необхідними довести, та які докази подати на їх підтвердження. Водночас процесуальна поведінка учасника справи, у тому числі вчинення або невчинення ним відповідних процесуальних дій, має визначені законом наслідки.

Відповідно до статті 169 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом.

При цьому ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням або невчиненням процесуальних дій, покладається на відповідного учасника справи. Тому саме по собі посилання апелянта на те, що він мав намір подати додаткові докази під час судового засідання, не свідчить про порушення його права на справедливий суд, якщо такий учасник мав можливість подати відповідні докази та пояснення у встановленому процесуальним законом порядку, але не зробив цього.

Саме лише посилання на намір у майбутньому надати такі докази не може свідчити про те, що суд першої інстанції перешкодив Відповідачу реалізувати його процесуальні права.

Більше того, обставини, на які Відповідач посилається в апеляційній скарзі, - щодо відсутності споживання природного газу з 01 по 06 квітня 2025 року, змісту телефонної розмови з представником Позивача та можливості застосування ціни Обсягу І - не були такими, що об`єктивно могли бути встановлені виключно в рамках розгляду справи з викликом сторін, адже відповідні обставини могли та повинні були бути заявлені Відповідачем у письмових поясненнях та підтверджені належними доказами в межах розгляду справи судом першої інстанції.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що хоча суд першої інстанції і не надав належної процесуальної оцінки клопотанню Відповідача про розгляд справи з викликом сторін, таке порушення не призвело до позбавлення Відповідача можливості реалізувати свої процесуальні права, не вплинуло на повноту встановлення обставин справи та не призвело до неправильного вирішення спору. Відповідач мав можливість подати всі необхідні заперечення, пояснення та докази своєчасно разом з відзивом на позовом, однак не скористався своїм правом належним чином, а наслідки невчинення відповідних процесуальних дій покладаються на нього самого.

Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 18.05.2026 у справі №916/312/26.

За таких обставин, апеляційна скарга на рішення задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1 ч.1 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Об`єднання співвласників житлового будинку “Гранд парк” на рішення Господарського суду Одеської області від 18.05.2026 у справі №916/312/26 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 18.05.2026 у справі №916/312/26 - залишити без змін.

Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її ухвалення. Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Судді: Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська