Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №916/3915/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/3915/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Аленіна О.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний"

на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 18.05.2026, прийняте суддею Желєзною С.П., м. Одеса, повний текст складено 18.05.2026,

у справі №916/3915/25

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоміт"

до відповідача: Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний"

про стягнення 48 469,62 грн

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фоміт" звернулося з позовом до Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у загальній сумі 48469,62 грн, з яких: 26400 грн – основний борг, 8087,34 грн – інфляційні втрати, 1201,85 грн – проценти річних, 252,43 грн – пеня, 12528 грн – сума забезпечення виконання договору.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 08.10.2025 відкрито провадження у справі №916/3915/25.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.12.2025 у справі №916/3915/25, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.03.2026, задоволено позов; стягнуто з Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоміт" 26400 грн основного боргу, 8087,34 грн інфляційних втрат, 1201,85 грн відсотків річних, 252,43 грн пені, 12528 грн забезпечення виконання договору та 2422,40 грн витрат зі сплати судового збору.

30.12.2025 до місцевого господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоміт" надійшла заява про ухвалення додаткового рішення б/н від 30.12.2025 (вх.№2-2063/25 від 30.12.2025), в якій останнє просило стягнути на його користь з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16500 грн.

Вказана заява мотивована тим, що позивачем у зв`язку з розглядом даної справи у місцевому господарському суді були понесені судові витрати, а саме: витрати на професійну правничу допомогу у сумі 16500 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 18.05.2026 у справі №916/3915/25 (суддя Желєзна С.П.) частково задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоміт" про ухвалення додаткового рішення (вх.№2-2063/25 від 30.12.2025); стягнуто з Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоміт" витрати на правову допомогу у розмірі 12000 грн; в іншій частині вимог заяви відмовлено.

Задовольняючи частково вищенаведену заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоміт", місцевий господарський суд, посилаючись на врахування фактичних обсягів наданої позивачеві професійної правничої допомоги щодо представництва інтересів останнього під час розгляду даної справи, критеріїв реальності, співмірності та розумності розміру таких витрат, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов висновку про те, що з відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у сумі 12000 грн.

Не погодившись з вищенаведеним рішенням, Державне підприємство "Морський торговельний порт "Південний" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 18.05.2026 у справі №916/3915/25 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити у повному обсязі.

Зокрема, скаржник наголошує на тому, що під час ухвалення оскаржуваного додаткового рішення місцевий господарський суд безпідставно не врахував, що навіть зменшена останнім сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12000 грн не відповідає критеріям реальності адвокатських витрат, розумності та обґрунтованості їх розміру, а також співмірності зі складністю справи, витраченим адвокатом часом і ціною позову, тим більше, що, за твердженням апелянта, представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоміт" у цій нескладній справі не потребувало значних зусиль.

У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 24.06.2026 (вх.№2294/26/Д1 від 24.06.2026) Товариство з обмеженою відповідальністю "Фоміт" просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний", а додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 18.05.2026 у справі №916/3915/25 – залишити без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції врахував обсяг роботи представника позивача, співмірність справи із ціною позову, категорію спору та обсяг поданих доказів, внаслідок чого, з урахуванням принципу реальності адвокатських витрат, частково задовольнив клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги і, як наслідок, зменшив розмір цих витрат до 12000 грн, у той час як підстави для ще більшого зменшення зазначеної суми судових витрат відсутні.

Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною третьою статті 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України).

Станом на 01.01.2026 прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3328 грн (стаття 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2026 рік").

Враховуючи викладене та з огляду на ціну позову у даній справі (48469,62 грн), перегляд оскаржуваного додаткового рішення за апеляційною скаргою Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний" ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Аленіна О.Ю. від 22.06.2026 вирішено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.09.2026 вирішено розглянути апеляційну скаргу Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний" на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 18.05.2026 у справі №916/3915/25 поза межами строку, встановленого частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній з урахуванням обставин справи для здійснення її своєчасного апеляційного перегляду відповідно до завдань господарського судочинства згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у визначеному складі суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

10.08.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фоміт" ("Замовник") та адвокатом Кіншовим Дмитром Сергійовичем ("Виконавець") укладено договір про надання професійної правничої (правової) допомоги №17 (далі – договір №17 від 10.08.2023), за умовами пункту 1.1 якого Замовник доручає Виконавцю надати юридичні послуги відповідно до завдання, що є невід`ємною частиною даного договору, та здійснити оплату за отримані послуги, а Виконавець зобов`язується надати послуги відповідно до умов даного договору та завдання.

В силу пунктів 2.1-2.4 договору №17 від 10.08.2023 дія договору розпочинається з моменту його укладення. Договір діє протягом трьох років (до 10.08.2026). Якщо жодна із сторін не виявила бажання розірвати даний договір, останній вважається автоматично пролонгований на один календарний рік. Пролонгація договору може здійснюватися необмежену кількість разів.

Розмір оплати наданих послуг встановлюється відповідно до розрахунку вартості робіт за договором. Оплата наданих послуг здійснюється протягом чотирнадцяти днів з моменту підписання сторонами акту виконаних робіт. За усною домовленістю між сторонами оплата наданих послуг може здійснюватися в інший строк. Надання Виконавцем юридичних послуг відповідно до завдання підтверджується актом виконаних робіт, який підписується сторонами (пункти 3.1-3.3 договору №17 від 10.08.2023).

На виконання договору №17 від 10.08.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фоміт" та адвокатом Кіншовим Дмитром Сергійовичем були підписані завдання №15 від 22.08.2025 (написання позовної заяви про стягнення заборгованості з Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний"); №16 від 24.10.2025 (написання відповіді на відзив у справі №916/3915/25); №17 від 10.11.2025 (участь у судовому засіданні у справі №916/3915/25, призначеному на 24.11.2025) та №18 від 09.12.2025 (участь у судовому засіданні у справі №916/3915/25, призначеному на 10.12.2025). До кожного з вищенаведених завдань було підписано відповідний розрахунок вартості робіт.

26.12.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фоміт" та адвокатом Кіншовим Дмитром Сергійовичем було підписано без зауважень акт виконаних робіт №11, згідно з яким відповідно до завдань №15 від 22.08.2025, №16 від 24.10.2025, №17 від 10.11.2025 та №18 від 09.12.2025, складених до договору №17 від 10.08.2023, Замовнику було надано наступну правову допомогу: написання позовної заяви про стягнення з Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний" заборгованості та забезпечення виконання за договором №Т/BPP-98/22 (витрачений час – 4 год, вартість – 8000 грн); написання відповіді на відзив у справі №916/3915/25 (витрачений час – 1 год 45 хв, вартість – 3500 грн); участь у судовому засіданні у справі №916/3915/25, призначеному на 24.11.2025 (витрачений час – 1 год, вартість – 2500 грн); участь у судовому засіданні у справі №916/3915/25, призначеному на 10.12.2025 (витрачений час – 1 год, вартість – 2500 грн). Загальна кількість витраченого часу – 7 год 45 хв; загальна вартість послуг – 16500 грн.

Вищенаведений гонорар у загальній сумі 16500 грн був повністю сплачений Товариством з обмеженою відповідальністю "Фоміт", про що свідчать копії платіжних інструкцій №722 від 26.08.2025 на суму 8000 грн, №729 від 24.10.2025 на суму 3500 грн, №736 від 10.11.2025 на суму 2500 грн та №743 від 09.12.2025 на суму 2500 грн, а також виписки по банківському рахунку адвоката Кіншова Дмитра Сергійовича за період 01.08.2025-27.12.2025.

Процесуальні документи, подані у межах справи №916/3915/25, від імені позивача підписані адвокатом Кіншовим Дмитром Сергійовичем, який діяв на підставі ордеру серії АХ №1291829 від 24.09.2025, виданого на представництво даним адвокатом інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоміт" у Господарському суді Одеської області.

У судових засіданнях у даній справі, які були проведені місцевим господарським судом 24.11.2025 та 10.12.2025 у режимі відеоконференції, представництво інтересів позивача забезпечував адвокат Кіншов Дмитро Сергійович, що підтверджується протоколами відповідних судових засідань.

У матеріалах справи також міститься копія виданого Кіншову Дмитру Сергійовичу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ №3589 від 21.07.2020.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За умовами частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

В силу статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

-попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

-визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з 1) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та 2) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи;

-розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин першої, третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частинами першою, другою статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

В силу приписів частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 11.09.2020 у справі №922/3724/19.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у постановах від 28.09.2021 у справі №918/1045/20, від 24.11.2021 у справі №910/17235/20 та від 01.09.2021 у справі №910/13034/20.

У постанові Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №923/1121/17 також вказано, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

З матеріалів справи вбачається, що Державним підприємством "Морський торговельний порт "Південний" до суду першої інстанції було подано заперечення на заяву позивача про ухвалення додаткового рішення б/н від 08.01.2026 (вх.№607/26 від 09.01.2026), які мотивовані тим, що заявлена Товариством з обмеженою відповідальністю "Фоміт" до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом даної справи у місцевому господарському суді, є неспівмірною зі складністю справи та обсягом виконаної роботи з огляду на ціну позову, категорію спору (стягнення заборгованості), кількість поданих доказів, а також тотожність окремих елементів позовної заяви у справі №916/4066/23 (про визнання недійсним одностороннього правочину про розірвання договору про надання послуг № Т/ВРР-98/22 від 26.12.2022) та позову у цій справі.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (рішення у справах "East/West Alliance Limited" проти України" та "Ботацці проти Італії").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою, сьомою та дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, враховуючи частини п`яту-сьому, дев`яту статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.

Аналогічна правова позиція об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 у справі №916/1340/18.

Правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №906/194/18, акцентує увагу на необхідності дослідження документів на підтвердження обсягу витрат на правову допомогу, у тому числі щодо необхідності наявності розрахунку відповідних витрат, а також оцінки можливого фактичного їх понесення, оскільки у зазначеному випадку встановлення факту понесення витрат залежить від доведення факту надання правової допомоги у відповідних обсягах.

Від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, а тому відповідно до вимог чинного процесуального закону цілком достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 15.06.2021 у справі №922/2987/20, від 18.05.2021 у справі №923/121/20, від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі №923/726/18 та від 26.02.2020 у справі №910/14371/18.

Крім того, частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним. Відтак, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).

Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Даний правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 28.11.2019 у справі №914/1605/18.

При цьому чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості.

Саме така правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 22.06.2021 у справі №906/698/20.

Колегія суддів вбачає, що на підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу у даній справі у суді першої інстанції та розміру останніх Товариством з обмеженою відповідальністю "Фоміт" було надано низку документів, а саме: копії договору про надання професійної правничої (правової) допомоги №17 від 10.08.2023, укладеного між позивачем та адвокатом Кіншовим Дмитром Сергійовичем; складених на виконання даного договору завдань, розрахунків вартості робіт та акту виконаних робіт №11 від 26.12.2025, платіжних інструкцій №722 від 26.08.2025, №729 від 24.10.2025, №736 від 10.11.2025 та №743 від 09.12.2025, виписки по банківському рахунку адвоката Кіншова Дмитра Сергійовича за період 01.08.2025-27.12.2025, а також ордеру серії АХ №1291829 від 24.09.2025, виданого на представництво зазначеним адвокатом інтересів позивача у Господарському суді Одеської області.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, апеляційний господарський суд зазначає, що згідно з розрахунками вартості робіт та актом виконаних робіт №11 від 26.12.2025 до договору №17 від 10.08.2023 гонорар адвоката за надання позивачу правової допомоги у цій справі у суді першої інстанції складає 16500 грн.

Між тим, доведення факту існування зобов`язання зі сплати гонорару та його документальне підтвердження саме по собі не є тотожним доведенню співмірності такого розміру витрат для цілей їх покладення на іншу сторону. Законодавець свідомо розмежував критерії фактичності витрат та їх співмірності.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим. Тобто суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 та від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, в яких конкретно визначено наступне: не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, у зв`язку з чим суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Крім того, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 викладено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд звертає увагу на те, що хоча договір про надання правничої допомоги ґрунтується на принципі свободи договору, закріпленому у статті 627 Цивільного кодексу України, та передбачає право сторін самостійно визначати розмір гонорару, проте питання компенсації таких витрат за рахунок іншої сторони спору не є виключно сферою приватної автономії. У площині розподілу судових витрат діє публічно-правовий елемент, оскільки суд здійснює контроль за дотриманням принципів пропорційності, розумності та справедливості судового процесу. Саме тому зобов`язання, які виникли між адвокатом та клієнтом, не є безумовно обов`язковими для суду при вирішенні питання їх покладення на іншу сторону.

Наділення суду дискреційними повноваженнями щодо оцінки співмірності витрат на професійну правничу допомогу є проявом принципу верховенства права та функціональної ролі суду як арбітра балансу інтересів сторін. Судовий розсуд у цій категорії питань не є довільним, а здійснюється з урахуванням визначених законом критеріїв, конкретних обставин справи та усталеної судової практики. Відмова суду від реалізації такого розсуду за наявності клопотання іншої сторони фактично нівелювала б припис частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України та суперечила б завданню господарського судочинства.

Тобто суд зобов`язаний забезпечити баланс між правом сторони на компенсацію фактично понесених витрат і недопущенням покладення на іншу сторону надмірного фінансового тягаря, який не є об`єктивно необхідним для реалізації права на судовий захист.

Проаналізувавши опис послуг, які наведені в акті виконаних робіт №11 від 26.12.2025 до договору №17 від 10.08.2023, апеляційний господарський суд зазначає про те, що відображена в ньому інформація про характер наданих адвокатом послуг повністю відповідає матеріалам справи (зокрема, позовна заява та відповідь на відзив, подані Товариством з обмеженою відповідальністю "Фоміт" в межах розгляду справи №916/3915/25, підписані адвокатом Кіншовим Дмитром Сергійовичем, який також брав участь у судових засіданнях у суді першої інстанції, проведених 24.11.2025 та 10.12.2025).

Тобто надані позивачем докази у їх сукупності підтверджують як факт надання правничої допомоги, так і її обсяг, що кореспондується з матеріалами справи та процесуальною поведінкою представника у суді першої інстанції. Відтак заявлені витрати є реальними, необхідними та безпосередньо пов`язаними з розглядом цієї справи, що відповідає підходу, сформованому як у практиці Верховного Суду, так і у практиці Європейського суду з прав людини.

Водночас колегія суддів зауважує на тому, що дана справа об`єктивно не потребувала аналізу великої кількості норм чинного законодавства та судової практики, адже сфера регулювання спірних правовідносин не є широкою та фактично обмежується кодифікованим нормативно-правовим актом, яким регламентовано норми договірного права – Цивільним кодексом України.

Отже, з огляду на викладені вище висновки щодо неширокої сфери правового регулювання, беручи до уваги приватноправовий характер спору, який не викликає публічного резонансу з боку органів державної/місцевої влади або засобів масової інформації (тобто відсутність проявів публічного інтересу до справи), апеляційний господарський суд зазначає про те, що підготовка позовної заяви та відповіді на відзив не була пов`язана з необхідністю вирішення складних правових питань чи аналізу значного масиву законодавства та судової практики.

При цьому суд не ототожнює час, зазначений адвокатом у розрахунку, з механічною тривалістю окремої процесуальної дії. Підготовка процесуального документа як результат професійної діяльності включає аналіз отриманих від клієнта матеріалів, визначення юридично значущих обставин, формування правової позиції, добір належного правового регулювання та доказової бази, перевірку узгодженості викладених доводів із матеріалами справи та процесуальними вимогами. Тому відсутність необхідності зазначати у детальному описі кожну внутрішню операцію адвоката не означає відсутності відповідної професійної роботи.

Враховуючи вищевикладене, за наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених Товариством з обмеженою відповідальністю "Фоміт" на правничу допомогу у зв`язку з розглядом даної справи у суді першої інстанції, через призму критеріїв, встановлених частиною четвертою статті 126 та частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на обсяг виконаних робіт та документальне підтвердження заявником вказаних витрат, Господарський суд Одеської області, керуючись принципами пропорційності та верховенства права, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з їх неспівмірністю, що, у свою чергу, зумовило наявність правових підстав для часткового задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоміт" б/н від 30.12.2025 (вх.№2-2063/25 від 30.12.2025) та, відповідно, стягнення з Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний" на користь позивача вказаних витрат у розмірі 12000 грн, тим більше, що, виходячи з конкретних обставин справи, зазначена сума є справедливою, розумною та не має надмірного характеру.

Переглядаючи додаткове рішення в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не встановив обставин, які б свідчили про неправильне застосування місцевим господарським судом положень статей 123, 126, 129, 236 та 244 Господарського процесуального кодексу України. Суд першої інстанції дослідив надані позивачем докази, встановив фактичний обсяг наданої правничої допомоги, перевірив її зв`язок із розглядом справи, врахував заперечення відповідача щодо неспівмірності витрат та, реалізуючи передбачені законом повноваження, визначив частину таких витрат, яка підлягає компенсації. Отже, апеляційна скарга не свідчить про помилковість застосування судом першої інстанції норм права, а фактично містить незгоду відповідача з результатом здійсненої судом оцінки співмірності.

Вирішуючи питання про розмір витрат, які підлягають компенсації, місцевий господарський суд виходив не з формального арифметичного перерозподілу суми гонорару, а з комплексної оцінки фактичного обсягу необхідної професійної правничої допомоги, яка була об`єктивно потрібною для належного представництва інтересів позивача у Господарському суді Одеської області. Визначений судом розмір компенсації у сумі 12000 грн не є довільним, а сформований внаслідок оцінки усієї сукупності обставин справи, характеру виконаної адвокатом роботи, процесуальної ефективності вчинених представником дій та принципу пропорційності. Такий розмір, на переконання колегії суддів, забезпечує справедливий баланс між правом позивача на компенсацію фактично необхідних витрат на професійну правничу допомогу та правом відповідача не зазнавати надмірного фінансового навантаження, яке не є об`єктивно виправданим обставинами цієї справи.

При цьому колегія суддів зазначає, що господарський процесуальний закон не містить вимоги про застосування судом математичної формули або арифметичного алгоритму при визначенні остаточного розміру витрат, що підлягають розподілу між сторонами. Визначення такого розміру є наслідком реалізації судом дискреційних повноважень, які здійснюються шляхом оцінки сукупності критеріїв, передбачених частиною четвертою статті 126 та частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Саме по собі не зазначення судом арифметичного розрахунку компенсації не свідчить про незаконність судового рішення, враховуючи, що із його мотивувальної частини вбачається логіка судових висновків та критерії, які були покладені в основу відповідної оцінки.

Разом із тим наведене не означає надання суду необмеженої дискреції у визначенні розміру судових витрат. Судовий розсуд у цій сфері обмежений приписами статей 126 та 129 Господарського процесуального кодексу України, принципами змагальності, диспозитивності, пропорційності, обґрунтованості та верховенства права, а також необхідністю навести у судовому рішенні мотиви, з яких певний розмір витрат визнано таким, що підлягає компенсації. У даному випадку зазначені межі дотримано, оскільки судом установлено фактичний обсяг наданих послуг, їх зв`язок із розглядом справи, підтвердженість понесених витрат, характер спору, його складність, обсяг правового регулювання, відсутність публічного інтересу та доводи відповідача щодо неспівмірності витрат.

Доводи апелянта про те, що стягуваний оскаржуваним додатковим рішенням розмір витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям співмірності та розумності, судом апеляційної інстанції відхиляються з підстав їх необґрунтованості, оскільки на підтвердження вказаних тверджень скаржником не надано належних у розумінні процесуального закону доказів, натомість зазначені посилання фактично ґрунтуються на нічим не підтверджених припущеннях останнього, який фактично погоджується з наведеним місцевим господарським судом обґрунтуванням підстав для зменшення вищенаведених витрат, але незадоволений сумою, до якої ці витрати були зменшені, не конкретизуючи при цьому чому саме відповідач вважає справедливим відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі. Відповідач, заперечуючи проти розміру наведених витрат, не скористався процесуальними можливостями для належного обґрунтування своєї позиції, зокрема, не надав альтернативного розрахунку, не спростував конкретні позиції акту виконаних робіт та не довів їх надлишковість.

При цьому покладений частиною шостою статті 126 Господарського процесуального кодексу України на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, обов`язок доведення їх неспівмірності не може вважатися виконаним лише шляхом висловлення загального заперечення щодо завищеного, на думку такої сторони, розміру гонорару. Така сторона повинна навести конкретні фактичні обставини та надати належні докази, які у своїй сукупності дають можливість встановити, у чому саме полягає неспівмірність заявлених витрат із передбаченими законом критеріями.

У цій справі відповідач, хоча й послався на нескладність спору, невелику кількість доказів, характер позовних вимог та, на його думку, незначний обсяг роботи адвоката, не навів конкретного обґрунтування того, які саме роботи, зазначені в акті виконаних робіт, були фактично непотрібними, надлишковими, такими, що не були виконані, не були пов`язані з розглядом справи або оплачувалися за явно непропорційною вартістю. Не наведено також обставин, які б свідчили про невідповідність заявленого часу фактичному обсягу виконаної роботи. Крім того, господарський суд не наділений повноваженнями оцінювати доцільність кожної окремої дії адвоката з точки зору альтернативних способів ведення справи, оскільки вибір стратегії захисту є дискрецією представника та клієнта. Оцінці підлягає лише факт надання послуг, їх зв`язок із розглядом справи та відповідність заявленої вартості критеріям розумності.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що критерій співмірності витрат на професійну правничу допомогу не зводиться до формального співвідношення між обсягом процесуальних документів та заявленою сумою, а передбачає комплексну оцінку всіх обставин справи, включаючи необхідність попереднього аналізу правовідносин, формування правової позиції, підготовку доказової бази та участь у судових засіданнях. Такий підхід відповідає усталеній практиці Верховного Суду, згідно з якою суд не вправі підміняти договірні домовленості сторін власним уявленням про доцільний розмір гонорару, якщо заявлені витрати підтверджені належними доказами та не є очевидно надмірними.

Втручання суду у визначений сторонами розмір винагороди адвоката є винятковим заходом, який допускається лише за наявності належно доведених обставин явної невідповідності таких витрат критеріям розумності та необхідності. Сам по собі факт незгоди іншої сторони з розміром витрат або посилання на їх завищеність без належного доказового обґрунтування не може бути підставою для зменшення суми компенсації, оскільки інше суперечило б принципам свободи договору та правової визначеності.

Колегією суддів критично оцінюються твердження Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний" стосовно того, що витрачений адвокатом позивача час на надання професійної правничої допомоги і обсяг відповідних послуг є мінімальними, а представництво інтересів останнього у цій справі не потребувало значних зусиль, адже відповідні судження відповідача є оціночними та суб`єктивними, натомість сама по собі кваліфікація справи як малозначної у розумінні процесуального закону не є підставою для автоматичного зменшення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки навіть у справах із типовим предметом позову адвокат зобов`язаний здійснити повний обсяг підготовчих та процесуальних дій, необхідних для належного захисту інтересів клієнта. Критерій складності справи є лише одним із декількох самостійних критеріїв, передбачених частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, і має оцінюватися у взаємозв`язку з часом, обсягом наданих послуг, ціною та значенням справи. Тому аргумент про нескладність спору може впливати на розмір компенсації, однак не може сам по собі бути достатньою підставою для відмови у відшкодуванні належно підтверджених витрат.

Не може бути прийняте як самодостатнє й посилання апелянта на співвідношення витрат на правничу допомогу з ціною позову. Ціна позову відповідно до частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України є одним із критеріїв оцінки співмірності, але закон не встановлює жодної граничної процентної залежності між ціною позову та розміром витрат на професійну правничу допомогу. Отже, арифметичне співвідношення цих величин саме по собі не може визначати допустимий розмір компенсації та має оцінюватися у сукупності з характером спору, обсягом процесуальних дій, часом, витраченим адвокатом, та значенням справи для сторін.

Посилання скаржника на участь представника позивача у судових засіданнях у режимі відеоконференції апеляційним господарським судом до уваги не приймаються, адже сам по собі факт участі адвоката Кіншова Дмитра Сергійовича 24.11.2025 та 10.12.2025 у судових засіданнях у даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду свідчить про реалізацію останнім відповідного права учасника процесу, передбаченого приписами статті 197 Господарського процесуального кодексу України, та жодним чином не спростовує наявності правових підстав для покладення на відповідача витрат позивача на участь адвоката у судових засіданнях, тим більше, що умовами договору №17 від 10.08.2023 даного адвоката не зобов`язано брати участь у судових засіданнях виключно у приміщенні Господарського суду Одеської області. Використання адвокатом процесуальної форми участі у судовому засіданні у режимі відеоконференції не змінює правової природи відповідної послуги як представництва інтересів клієнта у суді та саме по собі не свідчить про відсутність або зменшення обсягу професійної діяльності, необхідної для належної участі у судовому засіданні. Більше того, процесуальний закон не ставить право на компенсацію витрат за участь адвоката у судовому засіданні в залежність від фізичної присутності такого адвоката у приміщенні суду. Визначальним є встановлення факту участі представника у відповідному судовому засіданні, його повноважень, зв`язку такої участі з розглядом справи та відповідності заявленої вартості послуги критеріям співмірності.

Доводи відповідача щодо подібності окремих елементів позовної заяви у цій справі з процесуальними документами, поданими у справі №916/4066/23, жодним чином не свідчать про відсутність у адвоката необхідності здійснювати відповідну професійну діяльність у цій справі та не підтверджують неспівмірності заявленого гонорару. Використання адвокатом раніше сформованих правових підходів, структури процесуальних документів або напрацьованої правової аргументації у подібних правовідносинах не означає автоматичного дублювання правничої допомоги чи відсутності роботи над конкретною справою. Навпаки, використання професійного досвіду та раніше сформованих правових напрацювань є складовою належного здійснення адвокатської діяльності та саме по собі не може розглядатися як підстава для позбавлення клієнта права на компенсацію витрат. Для висновку про неспівмірність витрат у зв`язку з використанням попередніх напрацювань необхідно встановити не сам факт подібності окремих формулювань чи правових конструкцій, а те, що відповідна робота фактично не виконувалась у цій справі або що заявлений за неї час та вартість є очевидно надмірними порівняно з фактичним обсягом необхідних дій. Таких обставин відповідачем належними доказами не доведено.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоміт" про ухвалення додаткового рішення б/н від 30.12.2025 (вх.№2-2063/25 від 30.12.2025).

Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції про часткове задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення та про співмірність компенсації витрат Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоміт" на професійну правничу допомогу саме у сумі 12000 грн, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного додаткового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 232, 233, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Морський торговельний порт "Південний" залишити без задоволення, додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 18.05.2026 у справі №916/3915/25 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 08.09.2026.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя К.В. Богатир

Суддя О.Ю. Аленін