Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №909/81/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року Справа № 909/81/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Манюка П.Т., суддів Прядко О.В. та Рима Т.Я., за участю секретаря судового засідання Левус О.М., розглянувши матеріали справи

за апеляційною скаргою:Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Беррі",

на рішення:Господарського суду Івано-Франківської області від 21.05.2026 (суддя Кобецька С.М., повний текст рішення складено 25.05.2026),

у справі:№ 909/81/26,

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю "Тантум Логістик", м. Львів,

до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Беррі", м. Івано-Франківськ,

про:стягнення 339 224, 32 грн

Представники учасників справи: не з`явились.

встановив:

Короткий зміст позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тантум Логістик" (надалі – позивач, експедитор) звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко - Беррі" (надалі – відповідач, замовник) про стягнення 339 224,32 грн за порушення строків оплати наданих транспортно-експедиційних послуг.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем строків оплати наданих позивачем транспортно - експедиційних послуг відповідно до умов договору від 01.07.2024 № 01/07/24-2 (надалі договір) та заявок, заборгованість за якими підтверджена рішеннями господарського суду, що набрали законної сили. У зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання позивачем нараховано пеню, інфляційні втрати та 3 % річних. Позовні вимоги обґрунтовано положеннями статей 530, 549, 625 Цивільного кодексу України.

Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від 21.05.2026 у справі № 909/81/26 позовні вимоги задоволив повністю.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідач не погодився з ухваленим рішенням місцевого господарського суду, оскаржив його в апеляційному порядку. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а також неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не застосував положення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України щодо можливості зменшення розміру неустойки. Відповідач вважає, що наявні підстави для зменшення заявленої до стягнення пені, оскільки її розмір, на його переконання, є надмірним та неспівмірним із наслідками порушення зобов`язання.

Також скаржник зазначає про відсутність у матеріалах справи належних доказів понесення позивачем збитків або інших істотних негативних наслідків унаслідок прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання. На думку апелянта, зазначені обставини, поряд із погашенням основної заборгованості, свідчать про відсутність підстав для стягнення пені у визначеному судом розмірі.

Крім того, ТзОВ «Еко-Беррі» вважає, що при вирішенні питання щодо розміру пені суд мав врахувати принципи справедливості, добросовісності та розумності, ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань, співвідношення розміру пені з розміром основної заборгованості та наслідками її несвоєчасного виконання.

Апелянт також посилається на положення статті 233 Господарського кодексу України, відповідно до яких за наявності обставин, що мають істотне значення, суд має право зменшити розмір штрафних санкцій, що підлягають стягненню з боржника. На переконання апелянта, суд першої інстанції належним чином не врахував зазначені положення та не надав оцінки обставинам, які, на думку відповідача, свідчать про неспівмірність заявленої до стягнення пені.

З огляду на вказані обставини, відповідач просить суд скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду в частині стягнення пені та прийняти нове рішення в цій частині, яким відмовити у задоволенні позову.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що відповідач помилково ототожнює передбачене частиною третьою статті 551 ЦК України та статтею 233 ГК України право суду на зменшення неустойки з обов`язком суду її зменшувати. На думку позивача, зменшення розміру неустойки є правом суду, яке може бути реалізоване лише за наявності належно доведених виняткових обставин. Вказав, що відповідач не надав належних доказів свого скрутного фінансового становища, зокрема фінансової звітності, відомостей про арешт рахунків, заборгованість із виплати заробітної плати чи інших документів, які б підтверджували наведені ним доводи.

Щодо погашення відповідачем основного боргу позивач зазначив, що добровільне погашення заборгованості після виникнення спору не звільняє боржника від відповідальності за період прострочення виконання зобов`язання. При цьому наголосив, що саме тривале невиконання відповідачем зобов`язання зумовило необхідність звернення позивача до суду.

Крім того, позивач зазначив, що відповідно до частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності збитків, а відповідач не довів неспівмірності нарахованої пені наслідкам порушення зобов`язання, обмежившись загальними посиланнями на її надмірний розмір.

З огляду на викладене позивач вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, такими, що не підтверджені належними доказами, та просить суд апеляційної інстанції залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін. Також просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 9 400,00 грн.

Процесуальні дії апеляційного господарського суду у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.06.2026 справу № 909/81/26 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Манюка П.Т., суддів Рима Т.Я., Прядко О.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 19.06.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-Беррі», залишено без руху з підстав викладених у цій ухвалі.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 02.07.2026 відкрито апеляційне провадження за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-Беррі» на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.05.2026, витребувано з Господарського суду Івано-Франківської області матеріали справи № 909/81/26.

10.07.2026 до апеляційного суду надійшли матеріали справи № 909/81/26.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 16.07.2026 розгляд справи призначено на 31.08.2026 року.

У судове засідання 31.08.2026 представник позивача не з`явився, 07.08.2026 через підсистему Електронний суд подав клопотання про проведення судового засідання без його участі.

У судове засідання 16.03.2026 представник апелянта не з`явився, 27.08.2026 через підсистему Електронний суд подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із його неможливістю взяти участь у судовому засіданні.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом ч. 1 та п. 1 ч. 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи те, що суд не визнавав обов`язковою явку в судове засідання учасників справи, участь у судовому засіданні є правом, а не обов`язком учасника, тому відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України справу може бути розглянуто за відсутності учасників справи.

Західний апеляційний господарський суд, розглянувши апеляційну скаргу та відзив на апеляційну скаргу, дослідивши наявні у справі докази, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), є договір, який в силу вимог частини 1 статті 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтями 6 та 627 ЦК України визначено що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 909 ЦК України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ст. 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Як встановлено місцевим господарським судом, 01.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тантум Логістик" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еко-Беррі було укладено договір № 01/07/24-2 про надання транспортно - експедиційних послуг у міжнародному сполученні.

Відповідно до п. 1.1. договору експедитор зобов`язався від свого імені за дорученням та рахунок замовника виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних із перевезенням вантажу в міжнародному та/або внутрішньодержавному (регіональному) сполученні.

Згідно із пунктом 3.1.15 договору замовник зобов`язаний своєчасно сплатити послуги експедитора, а також відшкодувати понесені ним додаткові витрати.

Відповідно до п. 1.5 Договору конкретні умови кожного замовлення (вид, найменування вантажу та інша необхідна інформація) зазначаються у заявках, які є невід`ємною частиною договору.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору сторонами були сформовані такі заявки про надання транспортних послуг з перевезення вантажів, а саме:

- від 15.08.2024 № 125, вартість наданих послуг по якій складає 122 325,00 грн та від 22.08.2024 № 130, вартість наданих послуг по якій складає 119 555,00 грн. Загальна вартість наданих послуг складає 241 880,00 грн;

- від 28.08.2024 № 138, вартість наданих послуг по якій складає 132 544,00 грн та від 12.09.2024 № 151, вартість наданих послуг по якій складає в розмірі 144 258,00 грн. Загальна вартість наданих послуг по заявках складає 276 802,00 грн;

- від 18.11.2024 № 199, вартість наданих послуг по якій складає 124 358,00 грн, від 29.12.2024 № 231, вартість наданих послуг по якій складає 138 255,00 грн, від 09.04.2025 № 212, вартість наданих послуг по якій складає 119 188,00 грн. Загальна вартість наданих послуг складає 381 802,00 грн;

- від 03.12.2024 № 210, вартість наданих послуг по якій складає 122 707,00 грн, від 03.12.2024 № 211, вартість наданих послуг по якій складає 122 707,00 грн та від 04.12.2024 № 211, вартість наданих послуг по якій складає 122 707,00 грн. Загальна вартість наданих послуг по заявках складає 368 121,00 грн;

- від 24.02.2025 № 273, вартість наданих послуг по якій складає 100 716,00 грн;

- від 25.03.2025 № 303, вартість наданих послуг по якій складає 112 848,00 грн та від 25.03.2025 № 304, вартість наданих послуг по якій складає 112 058,00 грн. Загальна вартість наданих послуг складає 224 906,00 грн.

У вказаних заявках сторони погодили порядок здійснення оплати за надані послуги.

Судом встановлено, що позивач на виконання умов договору та відповідно до поданих заявок надав відповідачу транспортно - експедиційні послуги, однак відповідач свої договірні зобов`язання щодо їх своєчасної оплати не виконав, у зв`язку з чим допустив прострочення виконання грошового зобов`язання.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору у нього виникла заборгованість за надані послуги, що була предметом розгляду в окремих господарських справах та стягнута з відповідача судовими рішеннями, що набрали законної сили.

Зокрема рішеннями Господарського суду Івано-Франківської області від 09.09.2025 у справі № 909/805/25, від 06.10.2025 № 909/874/25, від 27.08.2025 у справі № 909/890/25, від 27.08.2025 у справі № 909/889/25, від 15.09.2025 у справі № 909/925/25 встановлено, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором від 01.07.2024 № 01/07/24-2 про надання транспортно - експедиційних послуг у міжнародному сполученні. Зазначеними судовими рішеннями позовні вимоги про стягнення заборгованості за надані транспортно - експедиційні послуги задоволено в повному обсязі.

За положеннями частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій судом.

Правило про преюдицію спрямоване не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального встановлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14.01.2026 року у справі № 907/375/25.

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків, такі, як вчинення чи невчинення певної дії певною особою; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій чи настання подій тощо. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, достатності суд робить висновок про доведеність чи недоведеність певних обставин. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19).

Отже, рішеннями Господарського суду Івано-Франківської області у справах № 909/805/25, № 909/874/25, № 909/890/25, № 909/889/25 та № 909/925/25 встановлено факти укладення між сторонами договору про надання транспортно - експедиційних послуг у міжнародному сполученні та наявності заборгованості відповідача перед позивачем за цим договором. Зазначені обставини мають преюдиційне значення для розгляду цієї справи, а відтак відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягають повторному доказуванню.

Наведені судові рішення не оскаржувались та набрали законної сили.

Крім того, місцевим господарським судом встановлено, що відповідач добровільно виконав зазначені судові рішення та сплатив на користь позивача заборгованість за надані транспортно-експедиційні послуги, що підтверджується платіжними інструкціями, долученими до матеріалів справи, а саме:

- від 17.10.2025 № 3384, сплачено заборгованість в розмірі 241 880,00 грн на підставі рішення суду від 09.09.2025 у справі № 909/805/25;

- від 06.11.2025 № 3474, сплачено заборгованість в розмірі 276 802, 00 грн на підставі рішення суду від 06.10.2025 у справі № 909/874/25;

- від 05.11.2025 № 3293, сплачено заборгованість в розмірі 381 802, 00 грн на підставі рішення суду від 15.09.2025 у справі № 909/925/25;

- від 05.11.2025 № 2888, сплачено заборгованість в розмірі 693 743, 00 грн за рішенням суду від 27.08.2025 у справах № 909/890/25 та № 909/889/25.

Враховуючи порушення відповідачем строків виконання грошового зобов`язання, які були погоджені сторонами в договорі та заявках, позивач здійснив нарахування пені, інфляційних втрат та 3 % річних за відповідний період прострочення, у зв`язку з чим звернувся до суду з позовом про їх стягнення.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, викладені у договорі зобов`язання є обов`язковими до виконання сторонами даного договору

За умовами статей 610, 611, 612 ЦК України, невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є неустойка (частина перша статті 546 ЦК України).

Згідно з приписами ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею, є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 6.12. договору сторонами обумовлено, що замовник за несвоєчасну оплату вартості виконаних послуг експедитора виплачує йому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від невиплаченої суми за кожний день прострочення.

Позивачем у поданій позовній заяві наведено розрахунок пені на суму боргу 241 880, 00 грн за період 24.04.2025 - 16.10.2025, кількість днів прострочення - 176; розмір подвійної облікової ставки НБУ в день – 0,085; сума пені за весь період прострочення - 36 156, 09 грн (таблиця 1).

Здійснено розрахунок пені на суму боргу 276 802, 00 грн за період 08.02.2025 - 06.03.2025, кількість днів прострочення - 27; розмір подвійної облікової ставки НБУ в день - 0,079; сума пені за весь період прострочення - 5 937, 97 грн та на суму боргу 276 802, 00 грн, за період 07.03.2025 - 07.09.2025 кількість днів прострочення - 185; розмір подвійної облікової ставки НБУ в день - 0,085; сума пені за весь період прострочення - 43 492, 04 грн (таблиця 2).

Також у позовній заяві позивач здійснив розрахунок пені на суму боргу 100 716, 00 грн за період 04.03.2025 - 06.03.2025, кількість днів прострочення - 3; розмір подвійної облікової ставки НБУ - 0,079; сума пені за весь період прострочення - 240, 06 грн та на суму боргу 100 716, 00 грн за період 07.03.2025 - 03.09.2025, кількість днів прострочення - 181; розмір подвійної облікової ставки НБУ - 0,085; сума пені за весь період прострочення - 15 482, 67 грн (таблиця 3).

В таблиці 4 наведено розрахунок пені на суму боргу 224 906,00 грн за період 12.04.2025 - 11.10.2025, кількість днів прострочення - 183; розмір подвійної облікової ставки НБУ = 0,085; сума пені за весь період прострочення - 34 955, 94 грн (таблиця 4).

Позивачем здійснено розрахунок пені на суму боргу 368 121, 00 грн за період 24.04.2025 - 23.10.2025, кількість днів прострочення - 183; розмір подвійної облікової ставки НБУ - 0,085; сума пені за весь період прострочення - 57 215, 08 грн (таблиця 5).

Крім того, позивач здійснив розрахунок пені на суму боргу 381 802, 00 грн за період 07.05.2025 - 05.11.2025, кількість днів прострочення - 183; розмір подвійної облікової ставки НБУ – 0,085; сума пені за весь період прострочення - 59 341, 45 грн (таблиця 6).

Отже, загальна сума пені за прострочення усіх вищенаведених грошових зобов`язань складає 252 821, 30 грн.

Щодо тверджень відповідача про наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення пені у зв`язку з її, на думку відповідача, надмірним та неспівмірним із наслідками порушення зобов`язання розміром, а також можливими негативними наслідками її стягнення для фінансового стану підприємства, колегія суддів зазначає наступне

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, перелік підстав, за наявності яких суд має право зменшити розмір неустойки, не є вичерпним. Під час вирішення судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом, так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (ч. 3 ст. 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (№ 911/2223/20).

Визначення конкретного розміру зменшення неустойки належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 ЦК України щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначити конкретні обставини справи, які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20).

Саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (правові висновки Верховного Суду у постановах від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 02.06.2021 у справі № 5023/10655/11 (922/2455/20) та ін).

Водночас, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити з того, що одним із завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (постанова Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21).

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням ч. 3 ст. 551 ЦК, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).

Таким чином, сама лише наявність у відповідача заперечень щодо розміру нарахованої пені не є безумовною підставою для її зменшення. Суд у кожному конкретному випадку має встановити наявність обставин, які свідчать про явну неспівмірність неустойки та необхідність її зменшення.

Зважаючи на наведені норми права та встановлені у справі обставини, колегія суддів зауважує, що заявлений позивачем до стягнення розмір пені не є надмірно високим у співвідношенні із наслідками порушення зобов`язання.

При цьому відповідачем не долучено до матеріалів справи належних та допустимих доказів на підтвердження скрутного матеріального становища, збитковості діяльності відповідача чи інших виняткових обставин, які б свідчили про необхідність зменшення розміру неустойки.

З аналізу вищенаведеного, колегія суддів, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, дійшла висновку, що такий є вірним, а відтак місцевий господарський суд дійшов правильного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення пені.

Відповідно до 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 зазначеної постанови Пленуму).

Позивачем при поданні позовної заяви заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати в розмірі 59 178, 92 грн та 3 % річних в розмірі 27 227, 10 грн.

Колегія суддів, перевіривши проведений позивачем розрахунок пені, інфляційних втрат та 3 % річних, погоджується із висновком місцевого господарського суду, що такий є арифметично правильним та обґрунтованим.

Крім того, апеляційний господарський суд звертає увагу, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Аналогічну правову позицію наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18.

Щодо тверджень відповідача про надмірність одночасного стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних, а також про їх каральний характер, колегія суддів зазначає наступне.

Нарахування інфляційних втрат та 3 % річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, що виступає способом захисту майнового права кредитора. Вони нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від зупинення виконавчого провадження чи виконання судових рішень: достатнім є сам факт прострочення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2025 року у справі № 903/602/24.

Тобто, інфляційні втрати та 3 % річних є спеціальною мірою відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, яка має антиінфляційний та компенсаційний характер, а відтак їх одночасне стягнення з пенею не суперечить вимогам законодавства.

Зважаючи на наведене, враховуючи вказані норми права та встановлені у цій справі обставини та оцінивши надані позивачем розрахунки пені, інфляційних втрат та 3 % річних, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий господарський суд дійшов законного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог та стягнення із відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тантум Логістик» 252 821, 30 грн - пені, 59 178, 92 грн - інфляційних втрат та 27 227, 10 грн - 3 % річних за порушення строків оплати наданих транспортно-експедиційних послуг.

За змістом ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на те, що апелянт в апеляційній скарзі не навів інших доводів, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин, ґрунтуються на припущеннях, а тому не дають підстав для скасування законного й обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апелянта про необхідність скасування рішення суду першої інстанції є безпідставними.

Виходячи із вищевикладеного, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.05.2026 у цій справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства, прийняте з дотриманням норм процесуального та правильним застосуванням норм матеріального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення немає.

Судові витрати.

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, позивачем у відзиві на апеляційну скаргу заявлено про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу при розгляді справи в апеляційній інстанції в розмірі 9 400 , 00 грн.

У вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 2 та 15 ГПК України має обов`язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126, 129 ГПК України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов`язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у статті 126 та частинах п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України.

У контексті наведеного вище, колегія суддів наголошує на тому, що подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 ГПК України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Судом встановлено, що для визначення розміру витрат, понесених позивачем на правову допомогу при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, представник надав в підтвердження таких витрат договір про надання правничої допомоги 05.06.2026 № 1-АБ, акт прийому-передачі наданих послуг від 09.07.2026 року та квитанцію до прибуткового касового чеку від 09.07.2026 № 03-07.

Апеляційним господарським судом встановлено, що 05.06.2026 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Тантум Логістик» (довіритель, клієнт) та Адвокатським бюро «Лози» (повірений) було укладено договір про надання правової допомоги.

Відповідно до пункту 1.1. договору, повірений зобов`язується від імені і за рахунок довірителя здійснити наступні дії: надати правову допомогу у спорі, що виник з ТзОВ "Еко-Беррі" під час апеляційного перегляду рішення у справі № 909/81/26. З цією метою: 1. Здійснити дослідження, аналіз та попередню правову оцінку вимог апеляційної скарги (2 год). 2. Здійснити аналіз судової практики ( 1 год). 3. Підготувати пакет документів, необхідний для звернення до суду, підготувати відзив на апеляційну скаргу (6 год). 4. Вчинити інші дії необхідні для розгляду справи в апеляційному суді ( 2 год).

Згідно із пунктом 2.1.2 договору, адвокат зобов`язується представляти права і законні інтереси клієнта у судах України з усіма правами представника, які передбачені ГПК України.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що за здійснення дій, що визначені у п. 1.1 договору, довіритель сплачує повіреному винагороду у розмірі 9 400, 00 грн.

Відповідно до акту приймання - передачі наданих послуг від 09.07.2026, повірений надав представнику довірителя Степанову Роману Вадимовичу усі послуги передбачені п. 1.1 договору про надання правової допомоги. Вартість наданих послуг відповідно до вказаного акту становить 9 400, 00 грн.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Згідно з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 905/411/17 адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Нормами процесуального законодавства передбачені такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (аналогічна правова позиція викладена в пунктах 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 року у справі № 910/12876/19).

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статті 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням не тільки того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою і необхідною.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 викладено правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, а також приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17). Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.01.2024 у справі № 906/462/22.

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги у зазначеному у договорі розмірі є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання про їх відшкодування позивачем.

При цьому, суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку необхідності та вартості наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону у справі.

Колегія суддів вважає, що розмір витрат, які просить стягнути позивач є фіксованим, обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, зважаючи на відсутність заперечень відповідача щодо їх неспівмірності, суд дійшов висновку, що заява позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

постановив:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Беррі" 16.06.2026 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.05.2026 у справі № 909/81/26 залишити без змін.

3. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Тантум Логістик» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволити повністю.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Беррі" (вул. Пасічна, буд. 41, кв. 28, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76008, код ЄДРПОУ 45252288) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тантум Логістик" (вул. Княгині Ольги, буд. 100 Е, кв. 6, м. Львів, Львівська область, 79053, код ЄДРПОУ 41089834) 9 400, 00 грн витрат на правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

5. Господарському суду Івано-Франківської області видати наказ.

6. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду згідно зі ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 08 вересня 2026 року.

Головуючий суддя Манюк П.Т.

Суддя Прядко О.В.

Суддя Рим Т.Я.