Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №910/7801/26 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.09.2026Справа № 910/7801/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Корпорації "ТСМ ГРУП"

до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ"

про стягнення 28996,24 грн

без повідомлення (виклику) учасників справи

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст позовних вимог

Корпорація "ТСМ ГРУП" звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" про стягнення 28996,24 грн, з яких: 5656,96 грн - 3% річних та 23339,28 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору на виконання комплексу робіт №17/17 від 18.09.2017 в частині своєчасної оплати за виконані роботи та поставлений товар.

Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань

Господарський суд міста Києва ухвалою від 30.06.2026 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/7801/26, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

14.07.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли: відзив на позовну заяву, заява про застосування строків позовної давності та клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу.

17.07.2026 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив.

Відповідно до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Згідно із ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Частиною 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

Позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору на виконання комплексу робіт № 17/17 від 18.09.2017, який був зареєстрований відповідачем 13.12.2017 за № 58-123-08-17-03949, відповідач взяв на себе зобов`язання здійснити оплату за виконані роботи - протягом 30 банківських днів після підписання сторонами довідки про вартість виконаних робіт та за поставлене обладнання- протягом 30 банківських днів з дати поставки.

Однак, відповідач у порушення взятих на себе зобов`язань оплату виконаних робіт та поставленого обладнання здійснив з порушенням строків, встановлених договором, у зв`язку із чим, позивач нарахував 5656,96 грн 3% річних та 23339,28 грн інфляційних втрат.

У відповіді на відзив позивач заперечує проти доводів, викладених у відзиві та зазначає, що положення ст. 551 ЦК України не поширюються на відносини щодо нарахування інфляційних втрат і 3 % річних. Відповідачем не наведено жодного доказу на підтвердження наявності в нього важкого фінансового становища. Позивачем не було допущено порушення позовної давності, визначеної ст.ст. 256-258 ЦК України.

Позиція відповідача

Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на таке:

- у період з 27.02.2018 по 27.03.2018 відповідачем сплачено вартість робіт за укладеним договором у повному обсязі;

- наявні обставини очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат, що є винятковими підставами для зменшення 3 % річних та інфляційних втрат;

- станом на сьогодні ринок електричної енергії України перебуває в кризовому стані, накопичена заборгованість поставила під загрозу стабільну безпечну роботу відповідача та виконання ним своїх зобов`язань перед державою, працівниками, кредиторами, державними банками та контрагентами;

- в матеріалах справи взагалі відсутні докази понесення позивачем збитків, внаслідок порушення відповідачем зобов`язань за договором;

- стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат у значних розмірах, може підірвати можливості виконання стратегічним підприємством своїх пріоритетних для безпеки держави завдань - підтримання безпечної експлуатації атомних енергоблоків та виконання соціально важливої державної місії, а саме забезпечення доступності електричної енергії для споживачів.

З урахуванням викладеного відповідач просить відмовити у задоволенні позову повністю, у разі прийняття рішення про задоволення позову в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, зменшити їх розмір на 99 %.

Також відповідач зазначає про пропуск строків позовної давності, просить її застосувати та відмовити у задоволенні позову.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

18.09.2017 між Корпорацією "ТСМ ГРУП" (далі - генеральний підрядник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (правонаступник - Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ") в особі відокремленого підрозділу "Южно-Українська АЕС (далі - замовник) укладений договір на виконання комплексу робіт № 17/17 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого генеральний підрядник зобов`язується за завданням замовника з дотриманням вимог законодавства виконати комплекс робіт з теми: "ВП Южно-Українська АЕС. Енергоблоки № 1 та № 2. Комплекс інженерно-технічних засобів системи фізичного захисту. Приміщення ЛПФЗ. Постачання обладнання, будівельно-монтажні та пусконалагоджувальні роботи" в цілому або за етапами в обсягах та у строки, що зазначені у Графіку виконання робіт (Додаток № 2) та у Відомостях обсягів робіт (Додаток № 4) до вказаного договору.

Згідно з п. 1.3, 1.4 договору, генеральний підрядник здає, в обумовлені терміни, виконані роботи замовнику, за свій рахунок усуває дефекти, що виявилися в процесі виробництва робіт і в межах гарантійного терміну експлуатації. Замовник зобов`язується прийняти та сплатити виконані роботи.

Відповідно до п. 2.1 договору договірна ціна робіт, доручених до виконання генеральному підряднику, визначена Протоколом угоди про договірну ціну (Додаток № 1), і складає: 1941468,01 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 323578,00 грн, у тому числі:

2.1.1. постачання обладнання: 1010313,90 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 168385,65 грн;

2.1.2 будівельно-монтажні та пусконалагоджувальні роботи: 931154,11 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 155192,35 грн.

У п. 4.1.1 договору сторони погодили, що оплата за виконані роботи здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок генерального підрядника після підписання сторонами довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3, складеної на підставі актів виконаних будівельних робіт за формою КБ-2В протягом 30 банківських днів.

Відповідно до п. 4.1.2 договору, оплата за поставлене обладнання здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок генерального підрядника за кожну партію обладнання згідно з видатковою накладною на цю партію протягом 30 банківських днів з дати поставки. Датою постачання є дата отримання товару на складі вантажоодержувача з відміткою в накладній на відвантаження товару.

Договір набуває чинності з дати підписання договору та скріплення його печатками і діє до 15 червня 2018 року.

На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв обладнання на суму 1010313,90 грн, що підтверджується видатковою накладною № 167 від 19.12.2017.

Також на виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв виконані роботи на суму 794700,89 грн, що підтверджується: довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2017 на суму 794700,89 грн, Актами приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2017 : № 1 від 28.12.2017 на суму 424748,16 грн, № 2 від 28.12.2017 на суму 140560,99 грн, № 3 від 22.12.2017 на суму 71206,84 грн, № 4 від 28.12.2017 на суму 158184,90 грн.

Відповідач здійснив оплату поставленого обладнання в такому порядку: 27.02.2018 - 168385,65 грн; 14.03.2018 - 841928,25 грн.

Оплату виконаних робіт відповідач здійснив в такому порядку: 27.02.2018 - 27736,79 грн, 14.03.2018 - 127794,10 грн, 27.03.2018 - 639170,00 грн.

Оскільки відповідач допустив прострочення виконання зобов`язання зі сплати вартості поставленого обладнання та виконаних робіт, позивач нарахував 5656,96 грн 3% річних та 23339,28 грн інфляційних втрат.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений між сторонами договір на виконання комплексу робіт №17/17 від 18.09.2017 за своєю правовою природою є змішаним договором, а саме: договору підряду та договору поставки.

Частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч.1 ст.843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Частиною першою статті 854 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як встановив суд, на виконання взятих на себе зобов`язань за договором позивач виконав, а відповідач прийняв роботи на загальну суму 794700,89 грн, що підтверджується Актами приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2017 № № 1-4 та Довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за формою КБ-3.

Також на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв обладнання на суму 1010313,90 грн, що підтверджується видатковою накладною № 167 від 19.12.2017.

Суд зазначає, що підписані відповідачем акти приймання виконаних будівельних робіт та видаткова накладна, які за умовами договору та у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами та фіксують факт здійснення господарської операції, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків з позивачем.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи строки оплати, встановлені в пунктах 4.1.1, 4.1.2 договору, оплата за передане обладнання мала бути здійснена у строк до 02.02.2018 (включно) (з урахуванням банківських днів у грудні 2017 та січні 2018, зокрема неробочими днями були: 25.12.2017, 01.01.2018, 08.01.2018); оплата за виконані роботи мала бути здійснена у строк до 12.02.2018 (включно).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, станом на дату звернення позивача до суду з позовом, що розглядається, заборгованість за передане обладнання та виконані роботи відсутня, в той же час, відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати за передане обладнання та роботи.

Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц).

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та процентів річних від простроченої суми.

Нарахування 3% річних в загальній сумі 5656,96 грн та інфляційних втрат в загальній сумі 23339,28 грн здійснене позивачем за такі періоди:

- за прострочення оплати поставленого обладнання: з 02.02.2018 по 26.02.208 на суму 168385,65 грн; з 02.02.2018 по 13.09.2018 на суму 841928,25 грн;

- за прострочення оплати виконаних робіт: з 13.02.2018 по 26.02.2018 на суму 27736,79 грн, з 13.02.2018 по 13.03.2018 на суму 127794,10 грн, з 13.02.2018 по 26.03.2018 на суму 639170,00 грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд встановив, що позивачем неправильно визначено початок прострочення виконання зобов`язання з оплати за поставлене обладнання, зокрема, позивач здійснює нарахування з 02.02.2018, в той час як відповідач є таким, що прострочив з 03.02.2018.

З урахуванням викладеного, за перерахунком суду, загальний розмір 3% річних становить 5573,91 грн, а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат на загальну суму 23339,28 грн, суд встановив, що він є арифметично правильним, а тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності та відмови у задоволенні позовних вимог, то суд зазначає таке.

Згідно зі ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Загальний строк позовної давності щодо позовних вимог про стягнення відсотків річних та інфляційних збитків починає свій перебіг з 03.02.2018 та 13.02.2018.

Проте, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) " (далі - Закон № 540-IX) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15.03.2022 року № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17.03.2022 року.

Законом України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" № 3450-IX від 08.11.2023 п.19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України викладено в такій редакції: "у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".

Відповідно до Закону України "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) виключено. Закон набрав чинності 04.09.2025.

Отже, у спірних правовідносинах закінчення строку позовної давності припало на період дії карантину, а отже строк позовної давності відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України продовжено, в подальшому строки було продовжено та зупинено на підставі пункту19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, і вони не закінчились на момент звернення до суду з цим позовом.

Відтак, заява відповідача про застосування строку позовної давності до вимог позивача задоволенню не підлягає.

Щодо доводів відповідача про наявність підстав для зменшення 3% річних та інфляційних втрат, то суд зазначає таке.

Так, у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зробила загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку. Адже законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов`язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи. Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних. При вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.

Натомість, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 конкретизовано правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (щодо застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України), та зазначено, що 3 % річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов`язання, і він не підлягає зменшенню судом, а компенсація кредитору інфляційних втрат є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг, вони не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, а входять до складу грошового зобов`язання і є способом захисту майнового права та інтересу, а тому також не можуть бути зменшені.

Суди під час вирішення спорів мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду (постанови від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, від 10.11.2021 у справі №825/997/17, від 08.08.2023 у справі №910/8115/19 (910/13492/21), від 04.10.2023 у справі №906/1026/22).

Заявлений до стягнення у цій справі розмір процентів річних становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних, передбачений частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України. Тому, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, заявлені позивачем до стягнення як 3% річних так і інфляційні втрати не підлягають зменшенню судом.

Щодо тверджень відповідача про відсутність вини в діях відповідача, то суд зазначає, що обов`язок відповідача з оплати поставленого обладнання та виконаних робіт настав ще у лютому 2018, позивачем не наведено обставин, які існували у лютому 2018 та перешкоджали вчасному виконанню зобов`язання.

Відповідно до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

ВИСНОВКИ СУДУ

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних Корпорації "ТСМ ГРУП" до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ", а саме в частині стягнення 5573,91 грн 3% річних та 23339,28 грн інфляційних втрат.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

За приписами ст.129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 5000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Згідно з ч.1, 3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу, позивачем надано копії: договору про надання правничої допомоги від 05.08.2021, що укладений між позивачем та Адвокатським об`єднанням "ВІННЕРЛЕКС", Специфікації №175 від 24.06.2026, платіжної інструкції № 2097 від 24.06.2026; ордеру серії АІ № 2217661 від 01.06.2026.

Відповідно до Специфікації № 175 сторонами погоджено надання професійної правничої допомоги під час розгляду Господарським судом міста Києва справи про стягнення з АТ "НАЕК "ЕНЕРГОАТОМ" 3% річних та інфляційних втрат за договором №17/17 від 18.09.2017, в т.ч. зі складання, оформлення і подання позовної заяви, всіх інших необхідних процесуальних документів.

Виходячи з аналізу положень ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою (такий правовий висновок викладено в пункті 6.5 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

За приписами ч. 6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач подав клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, посилаючись на таке:

- позивачем не надано належних доказів на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, а саме доказів на підтвердження виконаних послуг, акт приймання-передачі наданих послуг, перелік складових наданих послуг, розрахунок вартості складових наданих відповідних послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, і тому це є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат;

- вартість послуг на професійну правничу допомогу, які позивач очікує понести має не співмірний розмір з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

- наявна мінімальна кількість підготовлених документів, які подані до справи;

- проведено мінімум аналітичної роботи адвоката;

- витрати на правову допомогу не співмірні зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, надані послуги, ціною позову, значенням справи для сторони;

- незначна складність справи; відсутній публічний інтерес до справи.

Суд відхиляє доводи відповідача, оскільки у даному випадку розмір гонорару є фіксованим, а тому не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.

Крім того, в даному випадку зважає на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, згідно із якою фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Оскільки позивач погодив з адвокатським об`єднанням фіксований розмір гонорару, то ненадання переліку складових наданих послуг, розрахунку вартості складових наданих відповідних послуг, із зазначенням того, скільки годин адвокат витратив на вчинення тієї чи іншої процесуальної дії чи складення документу, не має правового значення для вирішення питання про компенсацію понесених витрат на правничу допомогу (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2026 року у справі № 367/4064/21).

Обставини щодо реальності надання адвокатом Адвокатського об`єднання "ВІННЕРЛЕКС" правової допомоги позивачу підтверджуються матеріалами справи, зокрема, подання позовної заяви, відповіді на відзив.

Зважаючи на вищенаведені обставини, з урахуванням предмету та підстав позовних вимог, з огляду на обсяг наданих адвокатом послуг, оцінюючи фактичні витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності справи, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем витрати на правову допомогу у сумі 5000,00 грн є обґрунтованими, співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, розмір заявлених до стягнення з відповідача витрат на правову допомогу відповідає критерію розумності та співмірності.

За приписами ч.4 ст.129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи (у цьому випадку - витрати на правову допомогу у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Беручи до уваги викладене та зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, оскільки позовні вимоги у цій справі задоволені частково, то суд дійшов висновку про те, що з відповідача підлягають стягненню витрати позивача на оплату правової допомоги у 4985,68 грн.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "ЕНЕРГОАТОМ" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд.3, ідентифікаційний код24584661)на користь Корпорації "ТСМ ГРУП" (03150, м. Київ, вулиця Ямська, буд.72, ідентифікаційний код 37034171) 5573,91 грн 3% річних та 23339,28 грн інфляційних втрат, витрати на правову допомогу у сумі 4985,68 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 2654,77 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 08.09.2026.

Суддя С.О. Турчин