Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №199/5698/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6665/26 Справа № 199/5698/25 Суддя у 1-й інстанції - Кошля А.О. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Красвітної Т.П., Халаджи О.В.

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №199/5698/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 24 жовтня 2025 року, ухвалене у складі судді Кошлі А.О., -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2025 року представник ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернувся до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтовання позовних вимог зазначає, що 27 листопада 2023 року, 29 листопада 2023 року, 06 грудня 2023 року, між ТОВ «Аванс Кредит» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитні договори № 39802-11/2023, № 09955-12/2023, № 37230-11/2023 відповідно.

Також зазначає, що 07 грудня 2023 року між ТОВ «Стар Файненс Груп» та відповідачем укладено кредитний договір № 05957-12/2023, 27 листопада 2023 року та 06 грудня 2023 року між ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та відповідачем укладено Договори позики № 76962466, № 4148683 відповідно.

Вказує, що відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання не виконував, що призвело до утворення заборгованості. Право вимоги за вищевказаними договорами перейшло до позивача на підставі договорів факторингу.

У зв`язку з чим, просив суд, стягнути з відповідача заборгованість за кредитними договорами № 39802-11/2023, 09955-12/2023, № 37230-11/2023, № 05957-12/2023, № 76962466, № 4148683 в загальному розмірі 140 036,14 грн.

Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 24 жовтня 2025 року позов ТОВ «ФК «ЄАПБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість за кредитними договорами № 39802-11/2023, 09955-12/2023, № 37230-11/2023, № 05957-12/2023, № 76962466, № 4148683 в загальному розмірі 140 036,14 грн. та судові витати у вигляді сплаченої суми судового збору в розмірі 3028,00 грн.

Не погодившись із зазначеним рішення, представник ОСОБА_1 — адвокат Карлаш І.А. подав апеляційну скаргу, в якій вважає оскаржуване рішення незаконним, а тому таким, що підлягає скасуванню, з призначенням справи до розгляду в загальному порядку.

В обґрунтування скарги зазначає, що позивач не надає жодного доказу на підтвердження переказу кредитних коштів на рахунок відповідача. Матеріали справи не містять жодного платіжного або іншого документу, з якого б вбачалось, що на рахунок відповідача були перераховані кредитні кошти за жодним кредитним договором.

Зауважує, що кредитний договір є укладеним з моменту передання кредитних коштів. У зв`язку з тим, що позивачем не доведено факт переказу коштів в якості кредиту, кредитний договір є неукладеним, а тому правові підстави для задоволення позову відсутні.

Вказує, що позивач обґрунтовує набуття прав за Кредитними договорами відповідними договорами факторингу. До кожного договору факторингу додається Витяг з Реєстру Боржників, який сформований та підписаний позивачем, в якому зазначається, що право вимоги за кредитним договором відповідача перейшло до позивача. Разом з тим, зазначені Витяги, підписані лише позивачем та не підписані клієнтами (юридичні особи, які відчужили права вимоги), тобто, фактично, позивач просить суд повірити йому на слово що він дійсно придбав право вимоги за кредитними портфелями відповідача.

Вважає, що позивач не довів свого права вимоги за кредитними договорами, що є підставою для відмови в позові.

Звертає увагу, що зазначені кредитні договори були укладені в 2023 році, а позивач зазначає, що набув права вимоги за ними на підставі договорів факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року, тобто коли цих Кредитних договорів не існувало. Отже, на момент укладення договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року, не могло бути предметом неіснуючими на той час право будь-якої вимоги за кредитними договорами № 76962466 від 27 листопада 2023 року та № 4148683 від 06 грудня 2023 року.

Наголошує, що позивач, не набув права вимоги за кредитними договорами №76962466 від 27 листопада 2023 року та №4148683 від 06 грудня 2023 року, що є підставою для відмови в позові в цій частині, адже права позивача не порушені.

Звертає увагу на те, що є всі правові підстави для зменшення розміру відсотків до тіла кредиту за всіма Кредитними договорами.

Вважає, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами в розмірі не є співмірною сумі кредиту, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, - є всі правові підстави для зменшення розміру процентів за договорами до розміру тіла кредиту.

У зв`язку з чим, просив заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 24 жовтня 2025 року у справі № 199/5698/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову - відмовити.

Справу просив розглянути без присутності відповідача та представника відповідача.

Представник позивача ТОВ «ФК «ЄАПБ» - Костюшок П.М. скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає її безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Зазначає, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Обставини укладення вищевказаного договору апелянтом не спростовано належними та допустимими доказами.

Вказує, що позивачем доведено факт укладання апелянтом кредитних договорів в електронній формі та підписання договорів з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», тому позовні вимоги позивача є законними та обґрунтованими, а відповідач намагається уникнути виконання взятих на себе зобов`язань. У відповідності до умов договору, його підписання здійснювалось електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який було надісланий на номер мобільного телефону вказаний Позичальником при укладанні договору.

Вказує, що судом першої інстанції було повно та всебічно досліджено обставини справи, внаслідок чого позовні вимоги задоволено повністю. Позивачем надано належні та допустимі докази, які підтверджують факт укладення кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів, а також наявність заборгованості та її розмір.

Вважає доводи апеляційної скарги, що ТОВ «ФК«ЄАПБ» не додано доказів отримання апелянтом кредитних коштів за відповідними договорами, є необґрунтованими та безпідставними.

Наголошує, що у справі № 199/5698/25 предметом спору є захист порушеного права ТОВ «ФК «ЄАПБ», яке полягає у невиконанні договірних зобов`язань ОСОБА_1 за відповідним договором шляхом стягнення заборгованості за ним. Тобто в даному випадку не є предметом спору, саме визнання відповідних договорів недійсним чи розірвання відповідного договору на підставі істотного порушення його умов.

Звертає увагу, що кредитний договір є укладеним не з моменту передачі грошей, а з моменту досягнення сторонами в письмовій формі згоди з усіх істотних умов такого договору.

На підтвердження заявлених позовних вимог, ТОВ «ФК «ЄАПБ» надано копії відповідних кредитних договорів із відповідними додатками та розрахунками заборгованості, які апелянт належними доказами не спростував.

Зауважує, що доводи представника відповідача про те, що надані позивачем витяги з реєстру боржників нібито підписані виключно позивачем, а тому не підтверджують перехід права вимоги за кредитними договорами, є надуманими, необґрунтованими та такими, що спростовуються наявними у справі доказами. Твердження представника відповідача про нібито недоведеність переходу права вимоги є виключно способом уникнення виконання зобов`язань та не підтверджуються жодними належними доказами у справі. Натомість надані позивачем документи у своїй сукупності повністю підтверджують факт набуття позивачем права вимоги за спірними кредитними договорами та відповідають критеріям належності, допустимості й достатності доказів, визначених нормами ЦПК України.

Також зазначає, що доводи апеляційної скарги на рішення суду про те, що умови договору щодо встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання зобов`язання за договором є несправедливими, не повинно братися до уваги, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України. Відповідач розумів розмір процентів, надаючи свою згоду на отримання кредитних коштів. Відсотки, які просить стягнути позивач нараховані за понадстрокове користування позикою/кредитом, за відсотковою ставкою передбаченою договором, саме за понадстрокове користування кредитом.

Звертає увагу, що представником відповідача не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження тверджень про відсутність факту перерахування кредитних коштів. Натомість матеріали справи містять належні докази укладення кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів, а також розрахунок заборгованості, який відповідачем у встановленому законом порядку не спростований.

Суд притримуючись норм цивільного та цивільного процесуального законодавства виніс законне та обґрунтоване заочне рішення на підставі наявних в справі доказів.

У зв`язку з чим, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Амур Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра від 24 жовтня 2025 року по справі №199/5698/25 - без змін. Судове засідання провести без участі представника ТОВ «ФК «ЄАПБ».

Учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явились про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає в повній мірі вказаним вимогам закону.

Судом встановлено, що 29 листопада 2023 року між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 39802-11/2023, яким відповідачу надавався кредит в розмірі 6000 грн.

06 грудня 2023 року між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 09955-12/2023, яким відповідачу надавався кредит в розмірі 6000 грн.

27 листопада 2023 року між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 37230-11/2023, яким відповідачу надавався кредит в розмірі 6000 грн.

07 грудня 2023 року між ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 05957-12/2023, яким відповідачу надавався кредит в розмірі 6000 грн.

27 листопада 2023 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 76962466, яким відповідачу надавався кредит в розмірі 9500 грн.

06 грудня 2023 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 4148683, яким відповідачу надавався кредит в розмірі 6000 грн.

Погоджені умови надання коштів, порядок нарахування відсотків та повернення, тобто всі істотні умови договору.

В подальшому право вимоги за вказаними договорами на підставі Договору факторингу № 29042024 від 29 квітня 2024 року (договір про надання фінансового кредиту № 39802-11/2023 від 29 листопада 2023 року, кредитний договір 09955-12/2023 від 06 грудня 2023 року) укладеного між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ»; договору факторингу № 21032024 від 21 березня 2024 року (кредитний договір № 37230-11/2023 від 27 листопада 2023 року) укладеного між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ»; договору факторингу № 28052024 від 28 травня 2024 року (кредитний договір № 05957-12/2023 від 07 грудня 2023 року) укладеного між ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ТОВ «ФК «ЄАПБ»; договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року (договір позики № 76962466 від 27 листопада 2023 року та договір позики № 4148683 від 06 грудня 2023 року) укладеного між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» перейшло до позивача, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідачем умови кредитних договорів та договорів позики не виконані, що стало підставою у звернені нового кредитора з даним позовом до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач належним чином не виконує свої зобов`язання за Кредитними договорами, внаслідок чого права позивача порушенні, існує заборгованість за кредитними договором, розмір якої встановлений судом, яка і підлягає стягненню з відповідача, а тому позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Колегія суддів не може повністю погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно зі ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст..13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Так, згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги. Цивільне законодавство передбачає заміну кредитора в будь-якому зобов`язанні, за винятком зобов`язань, нерозривно пов`язаних з особою кредитора (ст. 515 ЦК України). При цьому заборона на відступлення права вимоги має встановлюватися законом або договором. Таким чином відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину.

Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права.

Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору факторингу (глава 73 ЦК України).

Положеннями ст.ст.1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Верховним Судом в постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19 наголошено, що доказом переходу прав за зобов`язанням до нового кредитора є відповідний правочин щодо відступлення прав вимоги у зобов`язанні, а не документи, що засвідчують права, які передаються.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 вказано, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Апеляційний суд констатує, що відповідний договір факторингу, внаслідок укладення яких позивач набув права вимоги до відповідача у справі, є чинним та перед судом питання про визнання його недійсним не порушувалось, а відтак, доведення факту сплати його сторонами погоджених платежів не впливає на наявність прав вимоги у позивача, обумовлених таким договором.

Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Отже, надані позивачем докази у їх сукупності підтверджують факт виникнення кредитних зобов`язань у ОСОБА_1 за кредитними договорами та наявність у неї заборгованості, а тому доводи апеляційної скарги про те, що позивач не надав на підтвердження заборгованості належних доказів (первинних документів), які можуть підтверджувати факт її існування, а наданий позивачем самостійно складений розрахунок заборгованості не може бути належним доказом існування заборгованості, оскільки такий розрахунок не підтверджується іншими доказами, є безпідставними та відхиляються колегією суддів.

Оскільки позивачем доведено, з наданням належних та допустимих доказів укладення договорів та надання кредитних коштів відповідачу, а також перехід прав вимоги за ними до позивача, тому висновки суду щодо стягнення тіла за кредитними договорами є законним та обґрунтованим.

Також звертаючись з позовом до суду позивач крім тіла кредиту за кредитними договорами просив стягнути проценти за користування кредитними коштами, відповідно до ставки визначеної умовами договорів, які судом задоволено повністю.

Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги в частині стягнення з відповідача непропорційно великої суми відсотків зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Таким чином, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, колегія суддів вважає, що розмір процентів річних підлягає зменшенню до розміру тіла, зокрема: за кредитним договором: №39802-11/2023 від 29 листопада 2023 року, до суми 6 000; за кредитним договором: №09955-12/2023 від 06 грудня 2023 року – до суми 6 000 грн.; за кредитним договором: №05957-12/2023 від 07 грудня 2023 року – до суми 6 000 грн.; заборгованість за договором позики: №76962466 від 27 листопада 2023 року, у розмірі 7 367,48 грн.,; за договором позики: №4148683 від 06 грудня 2023 року, у розмірі 6 000 грн.

Суд першої інстанції в цілому правильно застосував норми матеріального права, але не врахував вище наведеного, тому доводи апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню - щодо стягнення відсотків за користуванням коштами у заявленому розмірі, а оскаржуване рішення - зміні, з частковим задоволенням позовних вимог.

Доводи представника відповідача щодо ненадання позивачем повного реєстру боржників та печатками первісних кредиторів та позивача не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до частини 2 статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

ТОВ «ФК «ЄАПБ» разом з поданою позовною заявою надано витяг з реєстру прав вимоги до договору факторингу, що відображають інформацію про відступлення права вимоги щодо конкретного боржника та номеру відповідного договору для мінімізації та недопустимості розкриття відомостей щодо інших боржників.

Слід також наголосити, що укладені кредитні договори, договори позики та факторингу в судовому порядку недійсними не визнані, а в силу ст.204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 24 жовтня 2025 року підлягає зміні з частковим задоволенням позовних вимог.

Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч.10 ст.141 Кодексу, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

З огляду на висновок про часткове задоволення апеляційної скарги, та відповідно до пропорційності розміру задоволених позовних вимог за результатами перегляду справи, з урахуванням ч.10 ст.141 ЦПК України, слід стягнути з позивача ТОВ «ФК «ЄАПБ» на користь відповідача ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 236,18 грн.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 24 жовтня 2025 року - змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

«Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (ЄДРПОУ 35625014) заборгованість у сумі 71 489 (сімдесят одна тисяча чотириста вісімдесят дев`ять) гривень 36 коп., що виникла відповідно:

за кредитним договором №39802-11/2023 від 29 листопада 2023 року у розмірі 12 000 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 6 000 грн. та процентів за користування кредитом - 6 000 грн.;

за кредитним договором №09955-12/2023 від 06 грудня 2023 року у розмірі 12 000 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 6 000 грн., процентів за користування кредитом - 6 000 грн.;

за кредитним договором №37230-11/2023 від 27 листопада 2023 року, у розмірі 8 806 грн. 62 коп., яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 8 754 грн. 40 коп., процентів за користування кредитом - 49 грн. 22 коп.;

за кредитним договором №05957-12/2023 від 07 грудня 2023 року, у розмірі 12 000 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 6 000 грн. та процентів за користування кредитом - 6 000 грн.;

за договором позики №76962466 від 27 листопада 2023 року, у розмірі 14 734 грн. 96 коп., яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 7 367 грн. 48 коп., процентів за користування кредитом - 7 367 грн. 48 коп.;

за договором позики №4148683 від 06 грудня 2023 року, у розмірі 12 000 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 6 000 грн. та процентів за користування кредитом - 6 000 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (ЄДРПОУ 35625014) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій в сумі 236 (двісті тридцять шість) грн. 18 коп.».

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 07.09.2026 року

Головуючий суддя О.В.Агєєв