Рішення від 24 серпня 2026 р. у справі №212/3298/22 — Софіївський районний суд Дніпропетровської області

ЄУН 212/3298/22

Провадження 2/193/5/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25 серпня 2026 року Софіївський районний суд Дніпропетровської області

у складі: головуючого судді Томинця О. В.,

за участі: секретаря судового засідання Оселедець О. І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідачки ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в сел. Софіївка Криворізького району Дніпропетровської області у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог: приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Донченко Вікторія Леонідівна, про визнання заповіту недійсним, встановлення факту проживання однією сім`єю та зміну черговості прийняття спадщини,

В С Т А Н О В И В:

1.Стислий виклад змісту позову.

13.07.2022 позивач ОСОБА_1 звернуся до суду з вказаним позовом до відповідачки ОСОБА_4 , в обґрунтування якого вказав, що позивач проживав з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без реєстрації шлюбу, як чоловік та дружина з 1982 року до дня смерті ОСОБА_5 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Однак подавши до нотаріуса заяву про прийняття спадщини після смерті співмешканки, виявилося, що остання заповіла все своє майно своїй рідній сестрі, відповідачці у справі ОСОБА_4 через що нотаріус повідомив позивачу про неможливість видачі йому свідоцтва про право на спадщину за законом.

Позивач не погоджується з цим заповітом, зазначив, що впродовж майже 40 років він постійно проживав разом з спадкодавицею за однією адресою по АДРЕСА_1 , де вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет. Ніколи не перебували в інших шлюбних відносинах. Він був для ОСОБА_5 близькою людиною, а тому переконаний, що вона не могла добровільно так вчинити з ним, позбавивши фактично його спадщини.

Наголосив, що коли ОСОБА_5 захворіла у 2020 році, то з початку хвороби і до самої її смерті позивач постійно піклувався про неї, купував їй ліки, продукти харчування, надавав матеріальну допомогу, підтримував ОСОБА_5 морально та здійснював за нею постійний догляд.

Вважає, що у ОСОБА_5 , унаслідок перенесеного інсульту, погіршився психічний та емоційний стан, а тому вона не могла на момент посвідчення спірного заповіту нотаріусом усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, підписання від її імені свідком цього заповіту не виражало справжньої волі ОСОБА_5 .

Таким чином, позивач просив ухвалити судове рішення згідно з яким:

1) визнати недійсним заповіт померлої ОСОБА_5 , складений на ім`я ОСОБА_4 , який посвідчений 03.11.2020 приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Донченко В.Л.;

2) встановити факт проживання однією сім`єю, як чоловіка та дружини ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з 01.01.2004 і до 11.11.2021;

3) змінити черговість спадкування за законом ОСОБА_1 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 з четвертої на другу чергу спадкування за законом та визнати за ОСОБА_1 право на спадкування за законом майна померлої ОСОБА_5 разом і з спадкодавцем другої черги ОСОБА_4 .

Крім того просив також стягнути з відповідачки на його користь всі понесені ним витрати на оплату судового збору та правничу допомогу.

2. Процесуальні дії у справі. Заяви (клопотання) учасників справи.

13.07.2020 вказаний позов вперше надійшов до Покровського (колишнього Жовтневого) районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області (т.1, а.с.1,115);

28.07.2022 за ухвалою судді названого суду відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду у порядку загального позовного провадження (т.1, а.с.117);

Також за цією ухвалою, за клопотанням позивача, в порядку підготовки справи до судового розгляду витребувано у приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Биканової І.М. копію спадкової справи після смерті ОСОБА_5 (т.1, а.с.110, 117, 136-153);

27.09.2022 за клопотанням представника позивача уточено позовні вимоги, зазначивши дату складання заповіту (03.11.2020) та нотаріуса (приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Донченко В.Л.), який посвідчував оспорюваний заповіт (т.1 а.с.165).

28.11.2022 за ухвалою названого суду цивільну справу передано для розгляду за правилами виключної підсудності до Софіївського районного суду Дніпропетровської області (т.1, а.с.185,188);

30.12.2022 позов надійшов до Софіївського районного суду Дніпропетровської області та за протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями переданий для розгляду судді цього суду Шумській О.В. (т.1, а.с.195);

04.01.2023 за ухвалою судді цього суду цивільну справу прийнято до свого провадження (т.1, а.с.196);

22.03.2023 за ухвалою суду, згідно клопотання представника позивача, витребувано з КНЗ «Софіївська Центральна районна лікарня» Дніпропетровської обласної ради амбулаторну картку ОСОБА_5 (т.1, а.с.215, 226);

11.04.2023 за ухвалою суду, згідно клопотання представника позивача, витребувано з КНП «Криворізька міська лікарня № 16» Криворізької міської ради амбулаторну картку ОСОБА_5 (т.1, а.с.234, 244,245);

19.02.2024, у зв`язку зі звільненням 13.02.2024 ОСОБА_6 з посади судді Софіївського районного суду Дніпропетровської області у відставку, проведено повторний автоматичний розподіл даної справи та передано її іншому судді цього суду - Томинцю О.В. (т.2, а.с.31,32);

28.02.2024 за ухвалою судді цього суду цивільну справу прийнято до свого провадження (т.2, а.с.33);

31.07.2024 за протокольною ухвалою суду задоволено клопотання представників сторін про допит свідків (т.2, а.с.64);

31.07.2024 за ухвалою суду, згідно клопотання представника позивача, витребувано з КНЗ «Софіївська Центральна районна лікарня» Дніпропетровської обласної ради амбулаторну картку ОСОБА_5 (т.2, а.с.84,87,89);

29.11.2024 за протокольною ухвалою суду задоволено клопотання представників сторін про витребування відмовного матеріалу з ВП № 3 Криворізького РУ ГУНП в Дніпропетровській області за зверненням ОСОБА_1 за № з ЖЄО 230006 від 26.08.2020 (т.2, а.с.118-119, 143-149);

24.01.2025 за ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті (т.1 а.с.134-136);

25.04.2025 за ухвалою суду згідно клопотань представників сторін, судом було повернуто розгляд справи до стадії підготовчого судового засідання (т.2, а.с.205-206);

30.05.2025 до суду надійшли письмові пояснення від третьої особи у справі, приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Донченко В.Л. (т.2, а.с. 240-244);

18.07.2025 згідно ухвали суду, за клопотанням представника відповідача, витребувано: з КП «КРИВОРІЗЬКА МІСЬКА КЛІНІЧНА ЛІКАРНЯ №2» КРИВОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ», КП «КРИВОРІЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ» НОВОПІЛЬСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ» та КП «КРИВОРІЗЬКА МІСЬКА ЛІКАРНЯ №16 «КРИВОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ медичні картку стаціонарного хворого ОСОБА_5 (т.3, а.с.19-20,28,29,32);

22.08.2025 згідно ухвали суду, за клопотанням представника відповідача, витребувано з КНП "Центр первинної медико -санітарної допомоги № 2" КМР", виписку з медичної картки амбулаторного хворого ОСОБА_5 (т.3, а.с.40,53,54);

18.09.2025 згідно ухвали суду, за клопотанням представника позивача, призначено у справі посмертну судово-психіатричну експертизу (т.3, а.с.65-68);

18.11.2025 згідно ухвали суду було задоволено клопотання судового експерта про зазначення свідків в описовій частині ухвали суду про призначення експертизи від 18.09.2025 (т.3, а.с.75-76);

10.02.2026 за ухвалою суду визначено позивачу ОСОБА_1 строк для оплати призначеної за ухвалою суду за його клопотанням посмертної судово-психіатричної експертизи, у розмірі, що зазначений у повідомленні ДУ «Інституту судової психіатрії» від 15.12.2025, - тривалістю десять календарних днів з моменту отримання позивачем або його представником копії цієї ухвали (т.3, а.с.80);

03.03.2026 за ухвалою суду поновлено провадження у справі у зв`язку з несплатою позивачем в установлений судом строк вартості експертизи та витребувано цивільну справу із експертної установи з метою подальшого її розгляду справи по суті (т.3, а.с.82);

08.04.2026 за ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті (т.3 а.с.115-116);

01.05.2026 за ухвалою суду, згідно клопотання представника позивача, визнано обов`язковою явку відповідачки у справі ОСОБА_4 (т.3, а.с.134-135).

3. Позиції сторін щодо позову.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 , посилаючись на обставини та доводи зазначені у позові, заявлені вимоги підтримали повністю і просили їх задовольнити.

Додатково позивач пояснив, що він 40 років проживав з ОСОБА_7 у квартирі по АДРЕСА_1 , яка належить останній. Проживали вони однією сім`єю, як чоловік та дружина, мали спільний побут, утримували спільне господарство. Він наймав працівників, які у різний час замінили у квартирі електропроводку та балконний блок. Також вони спільно відпочивали та працювали, зокрема утримували дачу, яка належала дружині (житловий будинок за АДРЕСА_2 ), де вони вирощували разом на присадибній земельній ділянці городину та де він збудував своїми силами і засобами гараж, огорожу. У червні 2020 року у ОСОБА_5 стався інсульт, унаслідок якого їй паралізувало праву сторону, у т.ч. праві нижню та верхню кінцівки. З того часу і до дня своєї смерті (11.11.2021) ОСОБА_5 у різний період перебувала на лікуванні у трьох різних лікарнях м. Кривого Рогу. Він щодня її там відвідував, купував ліки, які призначали лікарі, купував продукти харчування. У червні 2020 року він забрав її проживати до себе у власну 2-х кім. квартиру, розташовану на 4 мкрн. Зарічному, так як там проживала поруч масажистка і їй зручно було приходити та робити ОСОБА_5 масаж. Він сам також робив співмешканці масаж, лікувальну фізкультуру, мив, годував, міняв підгузники, купував їй ліки за призначенням лікарів. ОСОБА_5 повідомила йому, що складе на його ім`я заповіт. Очевидно, про те як вона має намір розпорядитися своїм майном на випадок своєї смерті, вона повідомила також своїй сестрі ОСОБА_4 , адже остання у серпні 2020 року, у той час, коли він якраз був на роботі, забрала ОСОБА_5 з його квартири та перевезла останню у її квартиру по АДРЕСА_1 . У цю квартиру відповідачка його спочатку не пускала, закривала квартиру з середини. Тому кілька днів він не міг її побачити. Потім він все ж потрапляв у квартиру до ОСОБА_5 , там була доглядальниця, яку найняла відповідачка, але її роботою він не був задоволений. ОСОБА_5 приймала їжу самостійно, тримала кухонні прибори лівою рукою, читала газету. У грудні 2020 року він довідався від свідків (що залучалися для складання заповіту), що приходив у квартиру нотаріус і посвідчив заповіт від ОСОБА_5 .. Після смерті ОСОБА_5 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_3 , він займався її похованням, сплатив ритуальні послуги за власні кошти. Цього дня він приїхав до її квартири по АДРЕСА_1 , де взяв одяг на поховання та теку з особистими документами ОСОБА_5 .

Представник позивача – адвокат Мудраченко В.М. наголосив, що заповідачка ОСОБА_5 через перенесений інсульт неспроможна була фізично підписати заповіт, їй було призначено інвалідність І групи підгрупи «Б», а тому переконаний, що через вказану хворобу вона також очевидно страждала на деменцію, а відтак вона не могла усвідомлено висловлювати свою волю, коли усно повідомила нотаріусу про те як вона хоче розпорядитися своїм майном на випадок смерті. Також зазначив, що всі свідки, яки були присутні під час складання заповіту були знайомими заповідачки та спадкоємця, відповідачки у справі ОСОБА_4 , що не допустимо.

Відповідачка ОСОБА_4 у судовому засіданні пред`явлений до неї позов повністю не визнала і пояснила, що дійсно позивач ОСОБА_1 і її рідна сестра ОСОБА_5 проживали спільно у квартирі останньої, але з якого року не пам`ятає. Вона разом з сестрою та позивачем на автомобілі останнього часто приїжджали до своїх батьків, коли вони ще були живими, у с. Олександрівка Софіївського району. Але позивач завжди брав гроші за перевезення. На той час, до 2006 року, сестра ОСОБА_5 працювала медсестрою у Криворізькій районній лікарні, а ОСОБА_1 працював таксистом. Її мати часто дорікала сестрі за ОСОБА_1 , що той ледачий і мало заробляє. Сестра часто скаржилася відповідачці на позивача, мовляв «він коли почне її сварити за дрібниці, то вона відразу йшла на кухню». Справді ОСОБА_1 збудував гараж на батьківському домоволодінні, допомагав збудувати хлів. Привозив газові балони для приготування їжі, допомагав поратися на городі. Відповідачка запрошувала сестру ОСОБА_5 до себе на день народження, а вона привела з собою ОСОБА_1 . Їй також відомо, що позивач удвох з сестрою їздили відпочивати до Умані. Побутову техніку, продукти харчування купувала саме ОСОБА_5 за свої гроші. Наголосила, що вона не вважала їх подружньою парою, оскільки ОСОБА_1 використовував її сестру для задоволення своїх власних фінансових потреб, оскільки вона завжди значно більше заробляла нього та мала також більше від нього пенсію. Хоча він возив ОСОБА_5 за її потребою на своєму автомобілі, але за це завжди вимагав у неї гроші. Справді позивач відвідував ОСОБА_5 у лікарні, тоді коли відповідачка сама хворіла. ОСОБА_1 привозив їй у квартиру велотренажери інше приладдя для лікувальної фізкультури та реабілітації, які надавала лікарня. Коли 20.06.2020 у сестри ОСОБА_5 стався інсульт, то ОСОБА_1 викликав швидку і повідомив її (відповідачку) про це. Вона відразу приїхала і вони з ОСОБА_1 разом на його авто поїхали услід за каретою ШМД у лікарню. З 17.08.2020 по 26.08.2020 ОСОБА_5 перебувала у лікарні, вона її відвідувала, купувала для неї ліки, але квитанції не збереглися. Після того як ОСОБА_5 виписали з лікарні, вона повернулася до помешкання позивача. ОСОБА_1 дав відповідачці ключі від своє квартири, щоб вона могла відвідувати сестру у разі необхідності. 26.08.2020 року відповідачка приїхала за викликом ОСОБА_5 та на її прохання перевезла останню для подальшого проживання у власну квартиру по АДРЕСА_1 . Сестра повідомила їй, що позивач наполягав на реєстрації з нею шлюбу. Справді вона викликала нотаріуса для складання заповіту у вищевказаній квартирі ОСОБА_5 оскільки вона не могла підписати заповіт через паралізовану праву руку. У них з сестрою були гарні дружні відносини, а тому вона не здивована, що заповіт був складений саме на неї. Представник відповідачки – адвокат Севостьянова І.Г. додатково також зазначила, що між позивачем та ОСОБА_5 не було жодних відносин, які притаманні подружжю. Хоча вони спільно проживали у квартирі, у них були окремі бюджети. За твердженням позивача вони спільно проживають з 1982 року, проте чому до цього часу між ними так і не було укладено шлюб, останній пояснити не міг. Позивач жодних витрат на утримання цієї квартири не ніс. ОСОБА_5 утримувала квартиру (сплачувала комунальні послуги, купувала меблі, побутові речі, тощо) самостійно. Наголосила, що позивачу було відомо про існування заповіту ще з грудня 2020 року. Проте тим не менш до дня своєї смерті заповідачка ОСОБА_5 його не змінювала та не скасовувала, що свідчить про її стійке та переконливе бажання заповісти все своє майно саме рідній сестрі, відповідачці ОСОБА_4 .

Третя особа без самостійних вимог, приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Донченко В.Л., у судове засідання не з`явилася, проте направила до суду письмові пояснення за якими просила розглядати справу за її відсутності. Також зазначила, що дійсно 03.11.2020 нею було посвідчено заповіт ОСОБА_5 . Наголосила, що посвідчення цього заповіту проводилося з суворим дотриманням вимог ст. 207, 1247, 1248, 1253 ЦК України, Закону України «Про нотаріат» та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами. При вчиненні нотаріальної дії - посвідчення заповіту, вона, на прохання заповідача, виклала текст заповіту за допомогою загальноприйнятих технічних засобів тільки після встановлення її дієздатності та одержання від неї чітко викладених вимог та особистого волевиявлення. У зв`язку з хворобою заповідача заповіт був прочитаний у голос у присутності свідків і підписаний у присутності заповідача визначеною нею третьою особою. У зв`язку з цим просила відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання заповіту недійсним. Щодо решти вимог – залишила їх вирішення на розсуд суду. (т.2, а.с. 240-244)

3. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 , у віці 73 років, у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, померла ОСОБА_5 (т.1, а.с. 21).

Після її смерті відкрилась спадщина на належне їй за життя майно, а саме на:

- дві земельні ділянку площею, 8,1 га та 7,99 га, що призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташовані на території Першотравенської сільської ради Софіївського району (теперішня Софіївська селищна рада Криворізького району) Дніпропетровської області (т.1, а.с.179, 180);

- квартиру за АДРЕСА_3 (т.1, а.с.181,183);

- житловий будинок за АДРЕСА_2 (т.1, а.с.182).

За життя ОСОБА_5 склала заповіт, посвідчений 03 листопада 2020 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Донченко В.Л. за р/№ 1049,1050, згідно якого все належне їй майно вона заповіла своїй рідній сестрі, відповідачці у справі ОСОБА_4 (т.1, а.с.151).

Як видно зі змісту заповіту, цей документ складено не за місцем знаходження офісу приватного нотаріуса, а за місцем проживання заповідачки - по АДРЕСА_1 .

Також у цьому заповіті нотаріусом зазначено, що у зв`язку з хворобою, ОСОБА_5 сама не може особисто прочитати заповіт уголос та підписати заповіт власноручно, тому заповіт посвідчено у присутності запрошених нею свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 та на прохання ОСОБА_5 , в її та нотаріуса присутності, заповіт після прочитання його уголос свідками, було підписано ОСОБА_10 . Особи заповідача, ОСОБА_10 , яка підписала заповіт та названих свідків встановлено, їх дієздатність перевірено.

Як видно з матеріалів спадкової справи № 4/2022, заведеною після смерті ОСОБА_5 приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Бикановою І.М., з заявою про прийняття спадщини звернувся до нотаріуса 11.01.2022 позивач у справі ОСОБА_1 (т.1, а.с. 137).

Також з заявою про прийняття спадщини за вищевказаним заповітом після її смерті звернулася 20.01.2022 відповідачка у справі ОСОБА_4 (т.1, а.с. 153).

У зв`язку з наявністю вказаного заповіту, за яким заповідач передав все своє майно саме ОСОБА_4 і остання в установлений законом строк подала заяву до нотаріуса про прийняття спадщини за заповітом, приватний нотаріус Биканова І.М. у своєму повідомленні від 25.03.2022 сповістила спадкоємця ОСОБА_1 про неможливість видачі на його ім`я свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 (т.1, а.с.152).

Допитана під час судового розгляду справи свідок ОСОБА_10 пояснила, що ОСОБА_5 була її подругою. Певний час ОСОБА_5 проживала у квартирі ОСОБА_1 через те, що у цій же багатоповерхівці проживала масажистка, якій було зручно ходити та робити масаж ОСОБА_5 . Також вона особисто розповідала їй, що проживаючи разом з позивачем у його квартирі вона постійно хвилювалася, що він може їй щось заподіяти. ОСОБА_1 наполягав, щоб вони чимскоріш зареєстрували шлюб. ОСОБА_5 попрохала її допомогти в організації складання заповіту, хоча з самого початку ОСОБА_5 хотіла укласти договір дарування на ім`я сестри ОСОБА_4 , але після консультації нотаріуса, остання запевнила, що посвідчення заповіту буде цілком достатньо. У день посвідчення заповіту ОСОБА_5 була повністю у свідомості. У неї з рідною сестрою ОСОБА_4 були теплі відносини. У позивача була своя двокімнатна квартира, але він жив разом з ОСОБА_5 дуже скромно у її однокімнатній квартирі. Вказала, що на її думку, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 повноцінною сім`єю не були, зокрема це виражалося у тому, що хоча вони певний час і проживали разом, проте спільне господарство не вели та спільного бюджету не мали, всі витрати несла особисто ОСОБА_7 , тоді як ОСОБА_1 зі свого боку жодним чином не сприяв покращення їхнього добробуту, нічого суттєвого власним коштом він за увесь час спільного проживання не придбав. Навіть коли він її підвозив у її особистих справах на власному автомобілі, то вона за це платила йому кошти. Це розповідала їй сама ОСОБА_5 . У червні 2020 року у ОСОБА_5 стався інсульт, з того часу і до дня своєї смерті вона стала проживати у своїй квартирі разом з сестрою ОСОБА_4 . Проте, коли вона пізніше захворіла на «COVID19», то перебуваючи у лікарні наглядав та був поруч з нею саме ОСОБА_1 . Також пояснила, що у ОСОБА_7 у селі Софіївського району Дніпропетровської області залишилася батьківська хата, куди вона неодноразово спільно приїжджала разом з ОСОБА_1 та де останній заготовлював дрова на зиму. Після виникнення інсульту у ОСОБА_5 , її лікуванням, утриманням займалася винятково рідна сестра ОСОБА_4 . Пояснила, що вона теж була свідком посвідчення заповіту нотаріусом, який прибув у квартиру за місцем проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Перед складанням заповіту нотаріус задавала ОСОБА_5 багато запитань, зокрема щодо того де і коли вона народилася, працювала, проживала, тощо. Нотаріус вимагала бути присутніми трьох свідків, якими були вона ( ОСОБА_10 ), а також ОСОБА_9 та ОСОБА_8 . Також були присутні сестри ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Оскільки ОСОБА_5 не могла писати через паралізовану праву руку, то замість неї на прохання нотаріуса текст заповіту підписала вона (свідок). Перед підписанням заповіту, вона прочитала його текст. Потім це саме зробили ще двоє вищевказаних свідка.

Свідок ОСОБА_8 пояснила, що на прохання відповідачки ОСОБА_4 вона була доглядачкою її сестри ОСОБА_5 у період з серпня 2020 року по 16.10.2021 року, не постійно, а лише на той час, поки відповідачка була на роботі, у тому числі ночувала у квартирі разом з нею, коли ОСОБА_4 працювала у нічну зміну (1 добу через 3). Догляд за ОСОБА_5 був потрібний, оскільки після перенесеного інсульту у неї відмовили функціонувати праві верхня та нижня кінцівки. Незважаючи на перенесений інсульт ОСОБА_5 могла розмовляти, читати газети, вмикати телевізор з пульта та дивитися серіал. Коли вона залишалася з нею у двох у квартирі, то вони постійно вели між собою якісь бесіди. Вона не могла пересуватися самостійно, тому свідок, притримуючи її по трохи, водила по квартирі. Через певний час став приходити ОСОБА_1 , співмешканець ОСОБА_5 більше 40 років, який на той час проживав вже окремо і виконував їй масаж. ОСОБА_5 розповідала їй, що ОСОБА_1 забрав з її квартири всі свої речі та навіть меблі. Вона чула, як ОСОБА_1 приказував ОСОБА_5 щоб вона не підписувала ніяких документів, які надасть її сестра. Він став робити свідку чисельні зауваження з приводу, як він вважав, неналежного догляду за ОСОБА_5 . Свідку відомо зі слів ОСОБА_5 , що відносини між нею та ОСОБА_1 були напружені. Вони жили дуже скромно. 25 років тому вона були у них у гостях у цій квартирі, то який був ремонт тоді такий і залишився до 2020 року. Також вона була свідком складання заповіту. Зокрема того дня до вказаної квартири прибув нотаріус. Під час складання заповіту, окрім нотаріуса були присутні також ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 і вона (свідок). ОСОБА_1 у цей час був відсутній. За умовами заповіту, ОСОБА_5 заповіла все своє майно рідній сестрі ОСОБА_4 . Всі свідки читали цей заповіт у голос. Начебто ОСОБА_5 підписала заповіт лівою рукою.

Свідок ОСОБА_11 пояснила, що працювала медсестрою у КП «КМЛ № 16», де виконувала масажі хворим. На прохання на той час ще незнайомої їй ОСОБА_4 , вона приходила періодично у однокімнатну квартиру, де виконувала масаж її сестрі ОСОБА_5 , яка нещодавно перенесла інсульт. Послуги з масажу вона надавала 10 разів на місяць на протязі одного року, з жовтня 2020 по жовтень 2021 року. За наданні послуги розплачувалася саме ОСОБА_4 . Пояснила, що інсульт не вплинув на свідомість та пам`ять ОСОБА_5 . Через масажі вони досягли певних успіхів, оскільки ОСОБА_5 могла, за допомогою сторонніх, ходити по квартирі. У листопаді 2021 року вона вже послуги з масажу ОСОБА_5 не надавала, оскільки їй зателефонувала ОСОБА_4 та повідомила, що вона захворіла на «COVID19», а після неї захворіла й ОСОБА_5 . Не знає чи ОСОБА_5 могла писати власноручно, оскільки вона при ній ніколи не писала. Коли востаннє вона бачила ОСОБА_7 (кінець жовтня 2021), то її стан був стабільний. Також, коли вона приходила робити масаж, у цей час у квартирі могли бути у різні дні співмешканець хворої ОСОБА_1 , доглядальниця ОСОБА_8 , або сама ОСОБА_4 .

Свідок ОСОБА_12 пояснила, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 проживали однією сім`єю, як чоловік та дружина, але без реєстрації шлюбу ще з 1982 року і до дня смерті ОСОБА_5 . Вони постійно спільно проживали саме у квартирі ОСОБА_5 по АДРЕСА_4 . Вважає, що вони були повноцінною парою, свідок часто ходила до них у гості і їхні відносини між собою тільки переконували її у цьому. Їй відомо, що за час спільного проживання вони щонайменше замінили у цій квартирі вікна. Вони часто їздили з ОСОБА_1 у село на дачу, яка належала ОСОБА_5 , де ОСОБА_1 збудував гараж та сарай. Коли у травні 2020 року у ОСОБА_5 стався інсульт, ОСОБА_1 відвідував її постійно у лікарні, купував їй ліки, продукти харчування, це їй відомо зі слів самого ОСОБА_1 . Після того, як її виписали з лікарні, ОСОБА_1 забрав її проживати до себе у квартиру, що на мкрн. Зарічний у м. Кривому Розі, але ОСОБА_5 там не подобалося, тому ОСОБА_4 забрала її до своєї квартири та замінила замки від вхідних дверей. Але ОСОБА_1 постійно приходив до неї та доглядав її і там, зокрема вона бачила, як він носив їй продукти харчування та ліки, придбав їй крісло для інваліда. Наприкінці жовтня 2020 року свідок провідала ОСОБА_5 , але вона була вже лежача, не рухалася, свідок взяла її за руку, але вона на дотик ніяк не зреагувала. Тоді у цій квартирі окрім ОСОБА_5 був також ОСОБА_1 . Потім ОСОБА_5 захворіла на «COVID19» і її стан ще погіршився.

Свідок ОСОБА_13 , пояснила, що вона з малку (6-7 років) знає ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , які проживали по сусідству з нею, поверхом вище, ще з 80-х років і до дня смерті ОСОБА_5 , тобто приблизно 40 років. З ними дружили також і її батьки, які були приблизно одного віку. Вони вели спільне господарство, разом їздили у село на дачу. За час спільного проживання вони зробили ремонт у квартирі, вона у цьому переконана, оскільки ця квартира раніше належала діду (свідка), після його смерті у ній стала жити ОСОБА_7 разом з ОСОБА_1 і після того як вона відвідувала їх, то у квартирі стало жити комфортніше, зокрема змінилися шпалери, меблі, вікна, у т.ч. на балконі, вхідні двері замінили на залізні. Їй відомо, що робився якийсь ремонт у них на кухні (чула звук будівельних електроінструментів з цієї кімнати). Коли стався інсульт у ОСОБА_5 , то вона лікувалася у двох лікарнях, зі слів ОСОБА_1 покращення не наставало. Потім ОСОБА_1 забрав її проживати до своєї власної квартири. Свідок навідувала ОСОБА_5 у жовтні 2020 року, вона була лежача, не розмовляла, зокрема вона з нею привіталася, але вона ніяк не реагувала. Потім зі слів ОСОБА_1 стан здоров`я ОСОБА_7 покращився, вона вже стала розмовляти. Але стався, зі слів позивача, другий інсульт після якого вона з часом дізналася, що ОСОБА_7 померла і ОСОБА_1 роздав її сім`ї поминальне.

4. Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд.

4.1. вирішення вимог про визнання заповіту недійсним;

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (стаття 1234 ЦК України).

Відповідно до частини 2 статті 1248 ЦК України нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.

У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Згідно з частиною 2статті 1253 ЦК України у випадках, встановлених абзацом третім частини 2 статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою.

У частині 1 статті 1257 ЦК України встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимог ЦК України щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що за загальним правилом, нотаріальне посвідчення такого правочину як заповіт в Україні здійснюється нотаріусом; право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права; свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача; свобода заповіту, як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання; кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю; тільки у разі наявності фізичних вад у заповідача, які позбавляють його можливості прочитати заповіт, посвідчення заповіту відбувається лише при свідках. І саме в цьому разі недотримання такої вимоги щодо порядку посвідчення заповіту відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України має наслідком нікчемність заповіту.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 461/2565/20.

У постанові Верховного Суду від 09 червня 2022 року в справі № 369/1913/17 (провадження № 61-12004св21) вказано, що: «право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування. Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Здійснення права на заповіт не пов`язується законом з місцем проживання та перебування заповідача. Під час посвідчення заповіту нотаріусом має бути дотримано порядок його посвідчення. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається ним перед його підписом. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин (наприклад, неписьменна) не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою. На бажання заповідача, також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись при свідках».

У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року в справі № 335/5977/17 (провадження № 61-13350св20) вказано, що «згідно з частиною другою статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв`язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Підстави нікчемності заповіту визначені в частині 1 статті 1257 ЦК України, за якою нікчемним є заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини 4 статті 207 цього Кодексу (частина 2 статті 1247 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) вказано, що «правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію».

Якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа (абзац 1 частини 4 статті 207 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року в справі № 755/8686/17 (провадження № 61-8444св19) зазначено, що «аналіз абзацу 1 частини четвертої статті 207 ЦК України свідчить, що у певних випадках допускається підписання правочину іншою особою, якщо сторона правочину має різного роду вади, що заважають їй це зробити. У цьому разі порядок підписання іншою особою правочину регламентується частиною четвертою статті 207 ЦК України. Особа, яка підписує правочин (рукоприкладник), сама не є стороною правочину. Жодних прав і обов`язків щодо правочину, який нею підписується, в неї не виникає. Її роль зводиться виключно до заповнення певної вади особи, яка є стороною правочину».

У статті 1253 ЦК України передбачено можливість посвідчення заповіту при свідках, яке відбувається за бажанням заповідача. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою.

Відповідно до пункту 157 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 (чинної на момент посвідчення оспорюваного заповіту) заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається ним перед його підписом. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою за правилами, викладеними в пункті 16 цієї Інструкції. Фізична особа, на користь якої заповідається майно, не вправі підписувати заповіт за заповідача.

У пункті 158 вказаної Інструкції зазначалося, що на бажання заповідача, а також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись при свідках. Присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідками можуть бути особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: нотаріус; особи, на користь яких складено заповіт; члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Текст заповіту має містити відомості про особу свідків, а саме: прізвище, ім`я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа,на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.

У постанові Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 302/857/19 (провадження № 61-1866св21) зазначено, що «статтею 1253 ЦК України передбачена можливість посвідчення заповіту при свідках, яке відбувається за бажанням заповідача. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті1248і статтею1252цьогоКодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. […] Відмовляючи в задоволенні позову, суди на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, встановили, що 03 серпня 2009 року на прохання ОСОБА_3 складено заповіт з її слів приватним нотаріусом Міжгірського районного нотаріального округу Закарпатської області Корбутяк І. В. за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У зв`язку з неграмотністю ОСОБА_3 на її прохання в присутності свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_6 текст заповіту до його підписання зачитаний уголос приватним нотаріусом Міжгірського районного нотаріального округу Закарпатської області Корбутяк І. В. та підписаний ОСОБА_4, що у сукупності свідчить про дотримання приписів статей 1247,1253 ЦК України».

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 3 статті 12 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини 1статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 89 ЦПК України).

Як видно зі змісту заповіту, текст оспорюваного заповіту було виготовлено нотаріусом за допомогою загальноприйнятих технічних засобів після проведеної бесіди зі заповідачем ОСОБА_5 та встановлення її волевиявлення. У зв`язку з хворобою, ОСОБА_5 сама не могла особисто прочитати заповіт уголос, тому на прохання заповідача заповіт був прочитаний вголос свідками та на прохання заповідача заповіт в присутності заповідача, нотаріуса та свідків підписала запрошена заповідачем третя особа.

З аналізу пояснень свідка ОСОБА_8 , убачається, що дійсно у заповідача не функціонувала права рука, тому цим свідком, а також ще одним у голос було зачитано заповіт у якому заповідачка все своє майно залишила саме ОСОБА_4 .

З показів свідка ОСОБА_10 видно, що перед складанням заповіту нотаріус перевіряла повну дієздатність ОСОБА_5 , коли випитувала у останньої відомості щодо місця і дати її народження, роботи та місця проживання, тощо та одержання від неї чітко викладених вимог та особистого волевиявлення щодо розпорядження її майном на випадок своєї смерті. Через паралізовану правову сторону заповідача, зокрема її правої руки, вона не могла підписати заповіт, тому він був прочитаний у голос у присутності двох свідків, якими були ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , і підписаний у присутності заповідача визначеною нею третьою особою ОСОБА_10 , яка перед цим також сама прочитала текст заповіту.

Обставин про те, що волевиявлення заповідача ОСОБА_5 щодо залишення всього свого майна лише ОСОБА_4 не було вільним та не відповідало її волі, не встановлено, а наявність у неї хвороби й неможливість у зв`язку з цим підписати заповіт особисто підтверджується поясненнями допитаних у суді свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , які виконували роль свідка та відповідно третьої особи під час посвідчення спірного заповіту.

З показань свідка ОСОБА_11 , яка працювала медсестрою та масажисткою у КП «КМЛ № 16», та виконувала у період з жовтня 2020 по жовтень 2021 року за оплату від відповідачки масажі ОСОБА_5 , видно, що на момент посвідчення заповіту (03.11.2020) інсульт не вплинув на свідомість та пам`ять ОСОБА_5 .

Таким чином, підписання заповіту іншою особою на прохання заповідача відбулося з дотриманням вимог закону та відображало дійсне волевиявлення заповідача на розпорядження своїм майном.

З показів свідків, як з боку позивача так і з боку відповідача, судом не установлено про наявність у заповідачки ОСОБА_5 порушень психічного стану.

Так, суд зауважує, що за клопотанням представника позивача, судом було призначено 18.09.2025 посмертну судово-психіатричну експертизу, де перед експертами ставалися запитання про те, чи мала ОСОБА_5 такий (стійкий) розлад здоров`я, який не дозволяв би їй усвідомлювати значення своїх дій чи керувати ними станом на дату посвідчення та чи могла вона бути під впливом лікарських засобів, медичних препаратів, які пригнічували її психологічний стан, волю та/або діяли негативно на її мозкову діяльність, тощо унаслідок вживання яких вона не могла повністю або частково усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними станом на дату посвідчення заповіту 03 листопада 2020 року.

Однак від проведення цієї експертизи позивач відмовився, оскільки не забажав оплачувати її вартість.

Згідно статті 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

З огляду на викладене суд вважає безпідставними доводи позивача та його представника про те, що заповідач не мала волевиявлення на посвідчення спірного заповіту або що вона не могла у повній мірі розуміти наслідки посвідчення заповіту через її незадовільний стан здоров`я, зокрема, що вона могла у наслідок перенесеного інсульту страждати на деменцію, а тому не усвідомлювала у повній мірі значення своїх дій, оскільки на підтвердження вказаних доводів сторона позивача не надала суду жодного належного та допустимого доказу.

Навпаки, про перебування заповідачки у здоровому глузді та світлій пам`яті у момент посвідчення заповіту, окрім показань усіх свідків, свідчать також і інші докази.

Зокрема, форма індивідуальної програми реабілітації інваліда, що видана медико-соціальною експертною комісією від 21.09.2020 за № 880 на ім`я інваліда І групи «Б» ОСОБА_5 , де зазначено, що вона має обмежену життєдіяльність лише у самообслуговуванні, пересуванні та трудовій діяльності, проте не має жодних обмежень у орієнтації, спілкування, контролі над своєю поведінкою та навчання (т.1, а.с.49-50).

Також заява ОСОБА_7 , записана з її слів поліцейським ВП № 3 Криворізького РУ ГУНП в Дніпропетровській області, у справі за зверненням ОСОБА_1 до вказаного відділу поліції, зареєстрованого у ЖЄО за № 230006 від 26.08.2020, згідно якої вона «просила припинити розгляд за повідомленням її співмешканця ОСОБА_1 про її незаконне позбавлення волі, так як вона поїхала на свою квартиру добровільно і сама про це дзвонила і просила сестру. Сестра відносно неї ніяких протиправних дій не скоювала. До суду і прокуратури звертатися не бажаю. З чоловіком ОСОБА_14 спілкуватися не бажаю. Написання заяви довіряю за станом здоров`я поліцейському» (т.2, а.с. 143-149).

При цьому слід зауважити, що заповіт був складений 03.11.2020, проте не зважаючи на це до дня своєї смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто через рік, заповідачка за наявності можливості, в силу вимог статті 1254 ЦК України, не скористалася своїм правом скасувати заповіт чи внести до нього зміни, а відтак суд вважає, що при укладенні оспорюваного заповіту волевиявлення ОСОБА_5 було вільним, відповідало її внутрішній волі, оскільки вона бажала залишити все своє майно саме рідній сестрі ОСОБА_4 .

Будь-яких інших доказів, які могли б свідчити на такий стан здоров`я ОСОБА_7 , який міг би вплинути на її свідомість та волевиявлення саме на час посвідчення заповіту позивачем надано не було.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що оскаржуваний заповіт за формою, порядком його посвідчення, а також, за відображенням дійсного волевиявлення заповідачки відповідає вимогам закону, а тому підстави для визнання його недійсним відсутні.

Та обставина, що нотаріуса, свідків та третю особу, що підписала заповіт, доставила до житла заповідачки саме ОСОБА_4 , сама по собі жодним чином не свідчить, що ОСОБА_4 чинила тиск чи вводила в оману заповідача заради того, щоб остання склала заповіт на її користь.

Те що свідки та третя особа були знайомі між собою та знали заповідачку і спадкоємця за заповітом ОСОБА_4 не свідчить про порушення порядку складання заповіту.

Насамперед, про те, хто не може бути свідками під час складання заповіту містять положення пункту 158 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами, згідно яких свідками не можуть бути нотаріуси, спадкоємці за заповітом, члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом.

Свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_8 і третя особа ОСОБА_10 , яка замість заповідачки підписала текст заповіту, до вище перелічених осіб не належать, мають повну цивільну дієздатність, вміють читати і писати, а тому доводи представника позивача про залучення відповідачем зацікавлених свідків суд знаходить безпідставними.

Суд зазначає, що свобода заповіту, як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, визначає також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що оскаржуваний заповіт за формою, порядком його посвідчення, а також, за відображенням дійсного волевиявлення заповідачки відповідає вимогам закону, а тому підстави для визнання його недійсним відсутні.

4.2. вирішення вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю, як чоловік та дружина

За приписами частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до статті 27 СК України проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу не є, за загальним правилом, підставою для виникнення у них прав і обов`язків подружжя.

Статтею 74 СК України регулюється право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. З аналізу цієї статті випливає, що майно, набуте жінкою та чоловіком, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, належить їм на праві спільної сумісної власності подружжя.

Пунктом 1 розділу VII Прикінцевих положень Сімейного кодексу України визначено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року.

Таким чином, факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності СК України та ЦК України з 01 січня 2004 року. Кодекс про шлюб та сім`ю УРСР не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживала разом без реєстрації шлюбу.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (надалі постанови Пленуму ВСУ від 30.05.2008 № 7) при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

Аналіз норми частини другої статті 3 СК України у системному зв`язку пункту 21 постанови Пленуму ВСУ від 30.05.2008 № 7, дає підстави дійти висновку про те, що для встановлення факту проживання однією сім`єю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов`язків.

Суд погоджується з доводами позивача та його представника в частині встановлення факту проживання позивача ОСОБА_1 . ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до 11 листопада 2021 року, оскільки позивачем надано належні та допустимі докази на підтвердження того, що між ним та ОСОБА_5 склалися відносини, що притаманні сім`ї: вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, були пов`язані спільним побутом.

Вказані обставини були підтверджені показаннями свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 у судовому засіданні.

Поясненнями самої відповідачки ОСОБА_4 , яка хоча заперечувала проти встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , як подружжя, але все ж повідомила, що вони вдвох спільно їздили у подорожі на відпочинок, проводили свій побут, святкували дні народження, у тому числі День народження відповідачки. З її показів суду стало зрозуміло, що батьки ОСОБА_5 вважали його своїм зятем, постійно дорікали дочці за те що він мало заробляє. У батьківській хаті після їх смерті, позивач часто допомагав ОСОБА_5 утримувати цей будинок. Будував там гараж та сарай. Допомагав позивачці вирощувати городину. Возив ОСОБА_5 по її справах на власному автомобілі.

Світлинами, на яких ОСОБА_1 зображений разом з ОСОБА_5 у компанії спільних друзів, на відпочинку, на проводках та весіллі родичів ОСОБА_5 , на спільних святах, де вони в обіймах (т.1, а.с.123-130).

Вищезгаданою заявою ОСОБА_5 , записаної 26.08.2026 з її слів поліцейським ВП № 3 Криворізького РУ ГУНП в Дніпропетровській області, згідно якої вона «просила припинити розгляд за повідомленням її співмешканця ОСОБА_1 про її незаконне позбавлення волі…. З чоловіком ОСОБА_14 спілкуватися не бажаю.» (т.2, а.с. 143-149).

Отже сама ОСОБА_5 сприймала ОСОБА_1 як за свого чоловіка.

Відомостями з КП «Криворізька міська лікарня №1» Криворізької міської ради, від 22.04.2022, згідно якої ОСОБА_5 знаходилася на лікуванні у вказаній лікарні з 31.10.2021 по 11.11.2021 у тяжкому стані. ІНФОРМАЦІЯ_3 померла. Під час перебування хворої на стаціонарному лікуванні ОСОБА_1 постійно здійснював нагляд за нею та купував для неї все необхідне. Також ОСОБА_1 отримав лікарське свідоцтво про смерть та забрав тіло померлої на поховання (т.1, а.с.24).

Заявою ОСОБА_1 , адресованою до органів пенсійного фону про виплату допомоги на поховання померлого пенсіонера ОСОБА_5 та перерахування на визначений ним рахунок грошових коштів на ці цілі у розмірі 9 429,83 грн. (т.1, а.с.43-44).

Накладною за № 84 від 15.11.2021 від ТОВ «Супнун О.Г.» про придбання ОСОБА_1 інвентаря для поховання на суму 20 810 грн. (т.1, а.с.45)

У зазначений період ні позивач, ні ОСОБА_5 у іншому шлюбі не перебували.

Суд зазначає, що хоча з кінця серпня 2020 року позивач вже не проживав з ОСОБА_5 по АДРЕСА_1 , проте постійно, майже щоденно відвідував її у цій квартирі, робив їй масажі, контролював доглядальницю, приносив продукти харчування, привозив їй деякі ліки, інші речі необхідні для реабілітації. Проживати він там вже не міг з тієї причини, що там проживала рідна сестра співмешканки ОСОБА_4 . Коли ОСОБА_5 стало гірше і вона була у лікарні, то він також постійно наглядав за нею, приносив ліки та продукти харчування. Тобто ОСОБА_1 залишався емоційно прив`язаний до ОСОБА_5 , як до своєї дружини, до дня її смерті, незважаючи на певні суперечки між ними та розбіжності у поглядах, які цілком притаманні звичайному подружжю, яке прожило разом тривалий час.

За такого посилання відповідачки та її представника на недоведеність позивачем факту його проживання з ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу до часу її смерті є необґрунтованими, оскільки суперечать зібраним у справі доказам.

Разом з тим, варто зауважити, що суд визнає недопустимими та неналежними доказами – пояснення та акти, підписані свідками ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 та ОСОБА_26 (т.1, а.с.27-37), оскільки вказані особи у судовому засіданні не допитувалися у якості свідків, тоді як для суду, згідно положень п. 3 ч. 1 ст. 76 ЦПК України, покази свідків стають доказами за умови допиту цих свідків у порядку встановленому ст. 230 ЦПК України, тобто у залі суду, з попередженням свідків про кримінальну відповідальність за ст. 384 та 385 КК України та складанням присяги свідка.

За змістом положень ст. 233 ЦПК України, суд може оголошувати (письмові) показання лише тих свідків, які були зібрані за судовими дорученнями в порядку забезпечення доказів під час допиту їх за місцем проживання, або показання, дані ними у судовому засіданні, в якому було ухвалено скасоване рішення, якщо участь цих свідків у новому судовому засіданні є неможливою.

4.3. вирішення вимог про зміну черговості прийняття спадщини за законом.

Положеннями статті 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (стаття 1262 ЦК України).

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

За змістом частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Верховний Суд у постанові від 01 червня 2020 року в справі № 431/5445/19 (провадження № 61-6789св20) зазначив, що підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних обставин, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (прихильне спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Для задоволення позову необхідна наявність всіх п`яти зазначених вище обставин.

Під час судового розгляду справи з показань свідків, сторін у справі, а також довідки МСЕК та форми індивідуальної програми реабілітації інваліда (т.1 а.с.48-50) установлено, що ОСОБА_5 потребувала постійної сторонньої допомоги, оскільки не могла самостійно пересуватися та обслуговувати себе, відтак суд виснував, що вона справді перебувала у безпорадному стані.

Як вже встановлено судом вище, позивач та ОСОБА_5 справді проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01.01.2004 і до дня смерті ОСОБА_5 , що настала ІНФОРМАЦІЯ_3 . До кінця серпня 2020 року вони проживали за однією адресою, де вони мали спільний побут, разом відзначали свята, мали підтримку один у одного. Після того як ОСОБА_5 стала проживати у своїй квартирі разом з сестрою ОСОБА_4 , позивач продовжував її навідувати, контролювати належний нагляд за нею з доглядальницею. Привозив їй обладнання надане лікарнею для заняття лікувальною фізкультурою та фізичною реабілітацією, тощо.

Між тим, позивачем не надано суду належних доказів, які б свідчили, що з дня, коли його цивільна дружина ОСОБА_5 унаслідок перенесеного інсульту стала перебувати у безпорадному стані, останній постійно забезпечував її матеріально та на постійній основі надавав ОСОБА_5 іншу посильну допомогу.

Суд визнає недостовірними доказами про сплату комунальних послуг квартири по АДРЕСА_1 , оскільки вони не вказують на те, що ці витрати ніс саме позивач ОСОБА_1 (т.1, а.с.58-72).

Що стосується квитанцій наданих позивачем для підтвердження придбання ним ліків з аптек, то суд зазначає, що більшість цих платіжних документів не можна співставити з їх придбанням саме для ОСОБА_5 , оскільки вони не узгоджуються з лікарськими препаратами, призначеними їй лікарями під час лікування (а.с.39-41), а деякі з них стосуються хвороб самого позивача (т.1, а.с.89 на звороті).

Відтак достовірно установлено, що позивачем купувалися ліки для ОСОБА_5 за призначенням лікаря лише 15.08.2020 та під час перебування на стаціонарному лікуванні у КП «Криворізька міська лікарня №1» з 31.10.2021 по 11.11.2021 (т.1, а.с.24,82, 90, 91).

Таким чином, доводи ОСОБА_1 про те, що він організовував закупівлю необхідних для співмешканки ліків, інших речей на підтвердження чого надано відповідні квитанції, зокрема щодо купівлі 14.11.2007 водонагрівача, 04.12.2007 - ванни, 03.12.2007 - умивальника, 20.10.2015 - сушки, 19.10.2015 – м/п вікон та комплектуючих (т.1, а.с.76-79) ліків 15.08.2020 та з 31.10.2021 по 11.11.2021 (т.1, а.с.24,82, 90, 91), не є підставою для зміни черговості спадкування за законом, оскільки не свідчать, що ОСОБА_1 саме систематично на протязі тривалого часу матеріально забезпечував ОСОБА_5 , особливо, коли вона стала перебувати у безпорадному стані, зокрема з червня 2020 року по 11.11.2021.

При цьому варто зазначити, що саме відповідачка найняла за свої кошти доглядальницю та масажистку для своєї сестри, які виконували свою роботу останній, найбільш нужденний для ОСОБА_5 , рік свого життя.

Отже, під час розгляду справи позивачем не надано належних доказів, які б давали йому право на спадкування разом із спадкоємцями другої черги за законом та не доведено відповідними засобами доказування наявність вказаних у статті 1259 ЦК України усіх юридичних фактів у їх сукупності для зміни черговості одержання права на спадкування, а тому у цій частині позовних вимог слід теж відмовити.

Суд також зауважує, що вимога про зміну черговості спадкування за законом ОСОБА_1 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 з четвертої на другу чергу спадкування за законом разом із спадкоємцем другої черги ОСОБА_4 , є похідною від позовної вимоги про визнання заповіту від 03.11.2020 недійсним, оскільки втрачає свою доцільність за наявності не скасованого заповіту.

Так, оскільки заповіт, складений на користь ОСОБА_4 , залишається чинним, і за цим заповітом ОСОБА_5 залишила останній все своє майно, де б воно не було і з чого б не складалося, вказане нівелює існування спадщини неохопленої заповітом, яка б надала можливість успадкувати її іншими спадкоємцями за законом. До того ж ОСОБА_4 в установлений законом шестимісячний строк звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини за заповітом.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

5. Розподіл судових витрат.

Згідно ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки з трьох вимог немайнового характеру з яких одна окремого провадження про встановлення факту, що має юридичне значення, позов задоволено лише щодо однієї такої вимоги окремого провадження, за подачу якої у 2022 році судовий збір складав 496,20 грн., тому з відповідачки на користь позивача слід стягнути судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам, що складає у розмірі 496,20 грн.

Керуючись ст. 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог: приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Донченко Вікторія Леонідівна, про визнання заповіту недійсним, встановлення факту проживання однією сім`єю та зміну черговості прийняття спадщини,- задовольнити частково.

Встановити факт проживання однією сім`єю, як чоловіка та дружини, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з 01 січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір пропорційно до розміру задоволеного позову, що складає 496 (чотириста дев`яносто шість) гривень 20 коп.

У задоволенні решти частини позовних вимог відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі оскарження після розгляду справи апеляційним судом, якщо воно не буде скасоване.

У разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, апеляційна скарга подається у той же строк з дня виготовлення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомсті про сторін у справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце постійного проживання: АДРЕСА_5 ;

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце постійного проживання: АДРЕСА_6 ;

Третя особа: приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Донченко Вікторія Леонідівна, місцезнаходження: вул. романа Шухевича, буд. 21, прим. 1 у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, 50053.

Повний текст рішення суду складено 07.09.2026.

Суддя О. В. Томинець