Рішення від 02 серпня 2026 р. у справі №205/2846/25 — Новокодацький районний суд міста Дніпра

Єдиний унікальний номер 205/2846/25

Номер провадження2/205/1046/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді - Курбанової Н.М.,

за участю секретарів - Вольф В.М., Коваленко Т.О.

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

позивача - ОСОБА_3

відповідача - ОСОБА_4

розглянувши в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання жилого будинку об`єктом спільної сумісної власності та визнання права власності на частину житлового будинку, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовними вимогами до ОСОБА_4 та просить встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 у період з 2005 року по 17 січня 2009 року, визнати жилий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності та у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ним, ОСОБА_3 , право власності на частину житлового будинку з господарськими спорудами та будівлями, стягнути з відповідачки на його користь правові витрати.

В обгрунтування позову зазначив, що з 17.01.2009 року він та відповідачка ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було зареєстровано Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, про що було складено актовий запис № 17.

До шлюбу він та відповідачка з 2005 року мешкали однією сім`єю як чоловік та жінка, але без реєстрації шлюбу. Від шлюбу спільних із відповідачкою дітей не мають. За весь час сімейних відносин, з 2005 року, подружнє життя було добрим, але з часом відносини почали погіршуватися та поступово втратили взаєморозуміння. Відповідачка перестала дотримуватись нормальних сімейних цінностей, почала зраджувати, тому він повністю втратив до неї довіру і повагу. Погіршення стосунків призвело до того, що у жовтні 2024 року вони припинили подружні стосунки, а рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 07.01.2025 року (справа № 205/14060/24) шлюб між ними було розірвано. Рішення суду про розірвання шлюбу набрало законної сили 07.02.2025 року. Під час фактичних подружніх стосунків на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 29.03.2008 року він із ОСОБА_4 за спільні кошти і в інтересах сім`ї придбали у спільну сумісну власність житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на цей житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами було зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_4 15.05.2008 року.

З моменту придбання житлового будинку він із відповідачкою ОСОБА_4 почали проживати у ньому однією сім`єю, вели весь час спільне господарство, спільною працею та за спільні кошти здійснювали капітальні та поточні ремонти будинку. Той факт, що за період з 2005 року по 17.01.2009 року він із відповідачкою проживали онією сім`єю як чоловік та жінка, але без реєстрації шлюбу, підтверджується багаточисленними спільними сімейними фотознімками у побуті, з сімейних свят, відпочинку, відпусток, зробленими період з 2005 року по 2009 рік, показами свідків.

Після припинення подружніх стосунків та розірвання шлюбу відповідачка заперечує будь- які його права на спірне нерухоме майно, яке було набуте ними за спільні кошти та в результат їх спільної праці під час їхніх фактичних подружніх стосунків. Через те, що шлюб між ними не був зареєстрований на момент укладання договору купівлі-продажу житлового будинку, ОСОБА_4 вважає спірне майно своєю особистою приватною власністю. Такими діями відповідачка порушує його права у зв`язку з чим він вимушений звернутися із цим позовом до суду та просить суд встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у період з 2005 року по 17 січня 2009 року, визнати жилий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності та у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ним ОСОБА_3 право власності на частину житлового будинку з господарськими спорудами та будівлями, стягнути з відповідачки на його користь правові витрати.

Ухвалою від 25.02 2025 року Ленінського районного суду м. Дніпропетровська позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 було залишено без руху для усунення недоліків.

04 березня 2025 року ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровска було прийнято до розгляду та відкрите провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами об`єктом сумісної власності, права власності по житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами. Розгляд справи визначено проводити за правилами загального позовного провадження.

23 травня 2025 року ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову було задоволено та заборонено відчуження зареєстрованого за ОСОБА_4 нерухомого майна - житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 до набрання законної сили рішенням суду у цивільній справі № 205/2846/25.

10 липня 2025 року ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра закрито підготовче судове засідання та справа призначена до судового розгляду.

Відповідачка ОСОБА_4 в особі її представника адвоката Федосєєва Є.О. надала до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_3 відповідачкою не визнаються у повному обсягу з наступного. Позивач не надав належних та допустимих доказів, які б свідчили про спільне проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як чоловіка та жінки, тобто наявність сім`ї, зокрема, що мали спільний бюджет, харчування, мали спільні витрати на купівлю майна спільного користування, брали участь в утриманні житла, ремонті, тобто, відсутнє підтвердження реальності сімейних відносин з відповідачем. Позивач не надає належних та допустимих доказів того, що разом з відповідачем вели спільне господарство, мали спільний бюджет, придбання спірного майна внаслідок спільної праці тощо. Щодо долучених позивачем фотографій та підтвердження показами свідків, з метою підтвердження факту проживання однією сім`єю у період з 2005 року по 17.01.2009 року, зазначив, з посиланням на практику Верховного Суду, а саме постанову Верховного Суду від 12 грудня 2019 р. у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), що показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, як і спільна присутність на святах та пересилання коштів не можуть свідчити про те, що між сторонами склались усталені відносини, які притаманні подружжю, що міститься в постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 р. у справі № 588/350/15 (провадження № 61-30273св18) та сам собою факт періодичного спільного відпочинку не є достатньою підставою для визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (Постанова Верховного Суду від 27 лютого 2019 р. у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), постанови Верховного Суду від 11 грудня 2019 р. в справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18) від 24 січня 2020 р. в справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18).

Звернув увагу, що долучені фотографії позивачем містять дату їх створення, а саме 28.09.2010 року. Крім того, аналізуючи зміст та обстановку долучених фотокарток позивачем, зазначив, що останні зроблені у період 2010 року. Тобто, дані фотографії зроблені після укладання шлюбу позивача та відповідача, а інші фотокартки зі спільного відпочинку не містять інформації щодо предмету доказування, а тому не можуть вважатися належними доказами підтвердження факту наявності між сторонами відносин, притаманних сім`ї. Тобто, не зазначено дата виготовлення такої фотокартки, яке б надавало змогу підтвердити їх вчинення у період з 2005 - року по 17.01.2009 року. Тільки доведення одного факту спільного проживання само по собі без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склалися та мали місце протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю. Однак, показання свідків, які є родичами чи перебувають у близьких стосунках з позивачем щодо підтвердження проживання позивача із відповідача однією сім`ю, не є достатніми доказами про наявність у них сім`ї в розумінні ст. З СК України. Таким чином, вважають, що позивачем належними та допустимим доказами не доведено факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо факту придбання житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 , за спільні гроші позивача та відповідача, зазначили наступне. Позивачем на надано достовірних та достатніх доказів в розумінні ст.79,80 ЦПК України, що підтверджують факт придбання спірного будинку за особисті кошти позивача чи за спільні кошти разом з відповідачем.

28 березня 2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено Договір купівлі-продажу, а саме житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 , який посвідчений державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Янкової І.В., реєстр №5-703. 15 травня 2008 року здійснено Державну реєстрацію про права власності на вище зазначено нерухоме майно, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №18832006 від 15.05.2008 року. В силу ч.3 ст. 640 ЦК України, договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення. У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ч. 1 ст. 220 ЦК України). Таким чином, право власності на житловий будинок, який розташований за адресою АДРЕСА_1 , відповідач набула саме 28 березня 2008 року. На момент укладання договору купівлі-продажу домоволодіння відповідач не проживала з позивачем, не була пов`язана спільним побутом та укладала договір від свого імені, діючи в своїх інтересах. Тобто, в придбанні будинку вкладені лише особисті кошти відповідача, в нього не вкладена спільна праця та спільні зусилля, тому дана нерухомість є особистою власністю відповідача.

Підтвердженням факту того, що спірний будинок був придбаний за особисті кошти відповідача, а не за особисті кошти позивача може свідчити те, що ОСОБА_3 взагалі не був стороною договору купівлі- продажу спірного будинку. Крім того, відповідно до п.9 Договору купівлі-продажу від 28.03.2008 року, а саме житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 , який посвідчений державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Янкової І.В., реєстр №5- 703, зазначено, що Покупець, тобто, ОСОБА_6 повідомив Продавця про те, що у шлюбі не перебуває та нерухоме майно, що є предметом цього Договору, належатиме Покупцю на праві особистої приватної власності. Отже, позивач не довів, що останній вносив кошти на придбання спірного будинку, наявністю будь-яких джерел доходів у позивача, що б дозволило зробити висновок про внесок саме позивачем у придбанні спірного житла.

Звернув увагу на те, що ціна придбання спірного будинку, який розташований за адресою АДРЕСА_1 , що відбулося 28 березня 2008 року становила 19 222,00 грв. Позивачем не доведено можливості придбання спірного будинку або за особисті його кошти чи його участі у придбанні, оскільки відсутні будь-які належні та допустимі докази щодо існування у Позивача доходів, та як наслідок, підтвердити існування такої суми грошей, яка б надавала можливість придбати спірний будинок.

Факт реєстрації позивача у спірному будинку відбувсґ вже після укладення шлюбу з відповідачем та не дорівнює праву власності позивача у ньому. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 748/897/18 від 10 жовтня 2019 року, зазначено, що проживання чоловіка і жінки за однією адресою, що пов`язане з поділом майна після розірвання шлюбу та відсутністю іншого місця проживання, не свідчить про сімейні відносини між ними. Враховуючи вищевикладене, вважають, що матеріали справи не містять достатніх доказів, які б підтверджували факт спільного проживання сторін однією сім`єю як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу з 2005 року до 17.01,2009 року, ведення спільного бюджету, спільної діяльності, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, їх ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловими приміщеннями та інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин, і фактично позов ґрунтується виключно на поясненнях позивача, заінтересованого в даному спорі. Позивач не надав жодних належних та допустимих доказів то приймав участь у придбанні спірного майна, відсутні копії трудової книжки щодо розміру заробітної плати ОСОБА_3 , наявності інших доходів та заробітку, які б підтвердили вклад останнього до сімейного бюджету, що свідчить про ро відсутність підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім сю, визнання спільною сумісною власністю спірного майна та визнання права власності за позивачем на це майно, оскільки позивачем не було доведено, що між ним та ОСОБА_4 виникли відносини, притаманні подружжю, а спірне майно придбано за спільні кошти та спільними зусиллями, у зв`язку з чим просимо відмовити у задоволенні позовних вимогу повному обсязі.

В судовому засіданні позивач підтримав доводи позову, просив його задовольнити та додатково пояснив, що спільно однією сім`єю з відповідачкою проживав з 2005 року, орендували квартири, шукали для спільного проживання будинок. Він є громадянином Вірменії, на території України перебував на той час незаконно, тому що строк його перебування давно закінчився. Під час фактичного спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 він працював на фабриці взуття, займався пошивом, заробляв хороші гроші, але не був офіційно працевлаштований із-за проблем з документами та необхідністю виїхати до Вірменії та приведення документів до ладу. Пошуком будинку займався він. Спірний будинок, який вони з відповідачкою вирішили придбати для спільного життя, був занедбаний та потребував капітального ремонту. Договір купівлі-продажу будинку оформили на відповідачку ОСОБА_4 . Після придбання вказаного будинку він повністю зробив капітальний ремонт будинку, для чого наймав людей, гроші на ремонт витрачав ті, які заробляв на фабриці, відповідачка майже не працювала, доходу не мала. В будинку поміняв вікна, зробив каналізацію, передвинув стіни, провів газ. Комунальні платежі за будинок він платив сам через банк. Меблі в спірний будинок купував за свої гроші. Вважає спірний будинок об`єктом спільної власності, придбаний під час фактичних шлюбних відносин.

Представник позивача - адвокат Шклярук Д. підтримав доводи позову та надав пояснення аналогічні викладений в позовній заяві.

Відповідачка ОСОБА_4 в судовому засідання позовні вимоги ОСОБА_3 не визнала з підстав, викладених у відзиві на позов та додатково пояснила, що проживати з позивачем стала десь з 2005 року. Будинок знайти для покупки ОСОБА_3 їй допоміг, купувала за особисті гроші, позивач допомагав тільки ремонтом, а так як її грошей для ремонту не хватало, вона продала у 2008 році будинок, який купила у свого діда, за 19000 доларів США та ці кошти витратили на ремонт будинку. Просила відмовити у задоволені позову у повному обсязі.

Представник відповідача - адвокат Федосєєв Є.О. підтримав доводи заперечень до позову, викладені у відзиві, просив відмовити у задоволені позову у повному обсязі.

Допитаний у якості свідка ОСОБА_7 суду пояснив, що доводиться братом позивачу. ОСОБА_3 приїхав до нього в Україну. Потім брат познайомив його з відповідачкою, це було в 2000-х роках, вони зустрічалися, проживали то у її діда в будинку, то на квартирах. В 2005 році позивач та відповідачка жили як чоловік та жінка на Діївці, Кодаках, у них все було спільне, спільний бюджет. Дід відповідачки оформив свій будинок по договору купівлі-продажу на позивача, щоб він не дістався сестрі відповідача, але в цьому будинку його брат та відповідачка не жили, жили на квартирі. В 2006-2007 роках цей будинок його брат та відповідачка продали та купили спірний будинок на Діївці. Відповідачка не допомогала шукати будинок, цим займався він та позивач, не цікавилася його станом, ремонтом. Будинок оформили на відповідачку, чому- пояснити не може, не ліз в їх справи. Його брат ОСОБА_3 офіційно не працював, працював неофіційно, відповідачка торгувала, але короткий час. На придбання будинку гроші у ОСОБА_3 були, він з ними приїхав в Україну. Придбаний будинок був у поганому стані, ремонтом повністю займався позивач, після закінчення ремонту відповідач вселилася в будинок та вони стали проживати з братом разом.

Свідок ОСОБА_8 суду пояснив, що доводиться племінником позивачу, а відповідачка - його тітка. З 2005 року його дядя став проживати як чоловік та жінка з відповідачкою. Він проживав разом із ними на Діївці-2, ходив у школу. Дядя працював у цеху взуття, добре заробляв, відповідачка хворіла, мало працювала. У 2008-2010 роках він вернувся в Україну після армії та приїхав жити до дядька в будинок АДРЕСА_1 . Дядько та тітка Грошізберігали в одному місці, у шкатулці, всі речі побути були спільні. Ремонт в будинку було зроблено. Проживав до 2012 року разом із ними, потім одружився та став жити окремо.

Свідок ОСОБА_10 суду пояснив, що знає позивача з 2004-2006 року, так як в той час позивач та відповідачка жили в його квартирі, потім вони проживали ще на різних квартирах. Йому відомо, що вони придбали будинок, адресу не знає, так приїжджає. Ремонтом будинку повністю займався позивач, переобладнанням, наймав людей. Йому відомо, що і позивач, і відповідачка працювали, позивач добре заробляв. За скільки придбали спірний будинок - він не знає, скільки заробляв позивач - пояснити не може.

Допитана в якості свідка ОСОБА_11 суду пояснила, що є подругою відповідачки з 2001 року. Їй не відомо коли позивач та відповідач познайомилися. Їй відомо, що відповідачка продала будинок діда в Аптекарській балці та купила будинок на Діївці.В 2011-2012 роках вона була в спірному будинку, сторони жили як родина в цьому будинку. За чий кошт був придбаний спірний будинок та робився в ньому ремонт - пояснити не може.

Суд, допитавши сторони, свідків, дослідивши письмові докази, надані сторонами, прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 28 березня 2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено Договір купівлі-продажу, а саме житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 , який посвідчений державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Янкової І.В., реєстр №5-703. Грошові кошти за договором, згідно розписки від 29.03.2008 року, були в повному обсязі отримані продавцем від ОСОБА_6

15 травня 2008 року здійснено Державну реєстрацію про права власності на вище зазначено нерухоме майно, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №18832006 від 15.05.2008 року.

17 січня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_12 укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб НОМЕР_1 від 17.01.2009 року, який зареєстрований Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції за актовим записом №17. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_12 присвоєно прізвище « ОСОБА_13 ».

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська по справі 205/14060/24 від 07 січня 2025 року, шлюб між позивачем та відповідачем розірваний.

До матеріалів справи додана низки фотографій із зображенням позивача та відповідача разом при різних обставинах.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а

також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Про утворення особами сім`ї може свідчити не тільки укладення між ними шлюбу, кровне споріднення, усиновлення, а й інші обставини, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Про те, що законодавець визнає можливість створення сім`ї чоловіком і жінкою, які не перебувають у шлюбі, свідчать положення статті 74 СК України.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, пе не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісіюї власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Статтею 60 СК України визначено, що майно набуте подружжям за час шлюбу, належніть дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, шо один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно із частиною першою статті 70 СК України, ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року у справі № 6-У7цс) роз`яснено, що для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у період, протягом якого було придбано спірне майно.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18), постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) та Верховним Судом у постановах від 09 січня 2020 року у справі № 186/421/17 (провадження № 48280св 18); від 09 червня 2021 року у справі № 346/5702/18 (провадження № 61-17111 св20) та від 01 вересня 2021 року у справі № 523/9720/17 (провадження № 61-7715св21).

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 695/1732/16, обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільної участі у придбанні майна для спільного користування, у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відноси

Постановою Верховного Суду від 12 грудня 2019 р. у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19) встановлено, що показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, як і спільна присутність на святах та пересилання коштів не можуть свідчити про те, що між сторонами склались усталені відносини, які притаманні подружжю, що міститься в постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 р. у справі № 588/350/15 (провадження № 61-30273св18) та сам собою факт періодичного спільного відпочинку не є достатньою підставою для визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (Постанова Верховного Суду від 27 лютого 2019 р. у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), постанови Верховного Суду від 11 грудня 2019 р. в справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18) від 24 січня 2020 р. в справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин

(фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обгрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Судом встановлено, що позивач є громадянином Вірменії, перебуває на території України легально, отримав 08.10.2012 року посвідку на постійне проживання, в якій мається відмітка про реєстрацію шлюбу з відповідачем, а також місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

Доказів легально перебування на території України позивача, а також доказів перетину кордону до вказаної вище дати ОСОБА_3 суду не надано.

Фотографії, долучені позивачем до справи, містять дату їх створення, а саме 28.09.2010 року, тобто після укладання шлюбу позивача та відповідача, інші фотографії зі спільного відпочинку не містять інформації, яка б підтвердила факт наявності між сторонами відносин, притаманних сім`ї, а також відсутні дати їх вчинення.

Факт перебування позивача з відповідачем у близьких стосунках з 2005 року не може свідчити про те, що сторони проживали в зазначений період однією сім`єю, оскільки позивач не надав доказів ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат.

Допитані в судовому засіданні свідки не змогли підтвердити ані точний час, з якого сторони проживали як чоловік та жінка, за якими адресами знімали квартири, чи вели спільне господарство, чи мали спільний бюджет та з чого він складався, які права та обов`язки були у сторін по справі, як у подружжя за період з 2005 року по день укладання шлюбу, кому на праві власності належав за договором купівлі-продажу будинок АДРЕСА_2 , за який відповідачка отримала завдаток в розмірі 5000 доларів США згідно договору про завдаток від 11березня 2008 року.

Також не доведені належними та допустимими доказами покази свідка ОСОБА_14 про те, що ОСОБА_3 мав гроші для придбання спірного будинку, так як привіз їх з собою з Вірменії, а саме позивач не надав суду митну декларацію, де він би задекларував вказані кошти, виписки з банківських рахунків, на яких зберігав кошти в Україні або в Вірменії тощо.

Суду не надано доказів отримання доходу позивачем на території України, ОСОБА_3 в судовому засіданні підтвердив, що працював неофіційно, не будучи працевлаштованим.

Таким чином, позивачем не доведено, що на момент оформлення договору купівлі-продажу спірного будинку по АДРЕСА_1 , він мав можливість придбати його за власні кошти або спільні кошти з відповідачкою.

Відповідно до п.9 Договору купівлі-продажу від 28.03.2008 року, а саме житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 , який посвідчений державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Янкової І.В., реєстр №5- 703, зазначено, що Покупець, тобто, ОСОБА_6 повідомила Продавця про те, що у шлюбі не перебуває та нерухоме майно, що є предметом цього Договору, належатиме Покупцю на праві особистої приватної власності.

Зазначені обставини свідчать про те, що ОСОБА_3 не приймав участі в обговоренні умов договору купівлі-продажу разом с продавцем та відповідачкою, не передавав продавцю гроші за придбаний будинок, так як такі гроші були передані продавцю ОСОБА_5 саме відповідачкою ОСОБА_4 згідно п.3 договору та розписки, яку написала ОСОБА_5 та вказаний будинок був придбаний на праві особистої приватної власності відповідачкою.

Підсумовуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що письмові докази, надані позивачем, не містять достатніх доказів, які б підтверджували факт спільного проживання сторін однією сім`єю як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу з 2005 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ведення спільного бюджету, спільної діяльності, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на придбання та утримання житла, його ремонт, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловими приміщеннями та інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин, тому у задоволені позову необхідно відмовити у повному обсязі.

У зв`язку із відмовою у задоволені позовних вимог ОСОБА_3 , судові витрати, понесені ним при подачі позову та розгляді цивільної справи, згідно зі ст. 141 ЦПК України, залишаються за позивачем.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.4,5,12, 76-81, 141, 206, 259, 265, 268, 273 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволені позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання жилого будинку АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності та визнання права власності на частину житлового будинку - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарг подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя Курбанова Н. М.

Відомості про учасників справи:

Позивач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1

Відповідач- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1