Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №202/768/26 — Індустріальний районний суд міста Дніпра

Справа № 202/768/26

Провадження № 2/202/2577/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд м. Дніпра в складі:

головуючого судді Доценко С.І.,

секретаря судового засідання Тарасової К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовної заяви зазначає, що 14.12.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 8570548. Кредитний договір підписано електронним підписом позичальника, що відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, зазначений у пункті 10 Кредитного договору.

Відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 Кредитного договору кошти кредиту надаються ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, реквізити якої надані відповідачем первісному кредитору з метою отримання кредиту. Згідно з підпунктом 2.4 пункту 2 Кредитного договору кредит вважається наданим у день перерахування ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» суми кредиту (загального розміру) за реквізитами згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Кредитного договору.

27.11.2025 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу № 27112025, у відповідності до умов якого ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» Права Вимоги до Боржників, вказаних у Реєстрі боржників.

Відповідно до Реєстру боржників від 27.11.2025 року до Договору факторингу № 27112025 від 27.11.2025 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 13 090,00 грн, з яких:

- 11 000,00 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу;

- 2 090,00 грн – сума заборгованості за відсотками;

- 0,00 грн – сума заборгованості за пенею, штрафами.

З моменту отримання права вимоги до відповідача, а саме з 27.11.2025 року, позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.

Оскільки відповідач взяті на себе зобов`язання за договором не виконує, у нього виникла заборгованість перед новим кредитором у розмірі 13 090,00 грн, що порушує права позивача.

Таким чином, ТОВ «ФК «ЄАПБ» просить стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості у розмірі 13 090,00 грн, а також понесені судові витрати.

Ухвалою суду від 29 січня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

23 березня 2026 року від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого він заперечував щодо задоволення позовних вимог та просив відмовити у позові в повному обсязі.

У відзиві відповідач зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про укладення між сторонами кредитного договору, зокрема доказів реєстрації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі первісного кредитора, створення особистого кабінету, отримання пропозиції (оферти) та ознайомлення з нею, отримання електронного повідомлення з одноразовим ідентифікатором та його використання для підписання кредитного договору.

Крім того, відповідач вказав, що належними та допустимими доказами, які могли б підтвердити отримання ним кредитних коштів, є первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», проте матеріали справи таких документів не містять.

Відповідач також зазначив, що є військовослужбовцем Збройних Сил України, на підтвердження чого надав відповідну довідку, та посилався на частину п`ятнадцяту статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, натомість у позовній заяві заявлено клопотання про розгляд справи у відсутність представника позивача. Відповіді на відзив від позивача до суду не надходило.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи, що сторони належним чином були повідомлені про час і місце судового розгляду, суд вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З`ясувавши всі обставини справи і перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

На підтвердження позовних вимог позивачем додано копію кредитного договору № 8570548 від 14.12.2024 року з додатками.

Відповідно до цього договору 14 грудня 2024 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 8570548, який підписано електронним підписом позичальника з використанням одноразового ідентифікатора.

27.11.2025 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу № 27112025. Позивачем також додано до позову копію Акту прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу № 27112025 від 27.11.2025 року та копію платіжної інструкції згідно з цим Договором факторингу.

Відповідно до долученого позивачем до позовної заяви витягу з Реєстру боржників від 27.11.2025 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 8570548 від 14.12.2024 року в загальному розмірі 13 090,00 грн.

Позивачем долучено розрахунок заборгованості від первісного кредитора за кредитним договором, згідно з яким загальна сума боргу становить 13 090,00 грн, з яких: 11 000,00 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу; 2 090,00 грн – сума заборгованості за відсотками. Але ж цей документ не відображає хронологію нарахування процентів і не дозволяє перевірити правильність їх нарахування.

На підтвердження перерахування кредитних коштів позивачем долучено лист від 27.11.2025 року № 18078, виданий Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Контрактовий Дім», яким повідомлено про успішність здійсненої транзакції.

Предметом судового розгляду є правовідносини на підставі кредитування та відступлення права вимоги на підставі договору факторингу.

Положеннями частини першої статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами.

Статтею 208 ЦК України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу, а також інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, – незалежно від суми. Частиною першою статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно з частиною першою статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, в тому числі електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Крім того, відповідно до абзацу другого частини другої статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20), від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19), від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19 (провадження № 61-9071св20), будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Судом встановлено, що укладений між сторонами кредитний договір № 8570548 від 14.12.2024 року відповідає формі, передбаченій статтями 207, 208, 639, 1047, 1055 ЦК України, у зв`язку з чим доводи відповідача про недодержання форми правочину суд відхиляє.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 183/4256/21 (провадження № 61-15813сво23)).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання, згідно із статтею 526 ЦК України, має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Порушення боржником умов договору є цивільним правопорушенням, оскільки стаття 629 ЦК України встановлює принцип обов`язковості виконання договору.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Крім цього, згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). За статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Разом з тим, позивач оспорює укладення спірного кредитного договору , з приводу того що кошти за цим договором він не отримував.

Відповідно до правової природи кредитного договору, визначеної статтею 1054 ЦК України, грошове зобов`язання за кредитним договором виникають у позичальника лише з моменту отримання ним кредитних коштів.

Отже, обов`язок відповідача щодо повернення кредиту, сплати процентів, а також відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання можуть мати місце виключно за умови доведення факту надання відповідачу як позичальнику кредитних коштів.

За змістом ст.81 ЦПК України обов`язок доказування таких обставин покладається на позивача.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи (частина перша статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведених норм законодавства встановлено, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові у справі № 686/19271/19, договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, а свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, в той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг.

При цьому у разі заміни первісного кредитора у зобов`язанні саме останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов`язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.

Разом з тим, позивачем не надано належних та допустимих доказів надання відповідачу кредитних коштів за умовами кредитного договору № 8570548 від 14.12.2024 року.

Долучений позивачем на підтвердження перерахування кредитних коштів лист від 27.11.2025 року № 18078, виданий ТОВ «ФК «Контрактовий Дім», яким повідомлено про успішність здійсненої транзакції, вимогам, що ставляться до первинних документів, не відповідає.

Так, за своїм змістом вказаний лист є інформаційним повідомленням про результат транзакції, а не документом, який містить відомості про здійснену господарську операцію та фіксує її. Він не містить обов`язкових реквізитів первинного документа, визначених частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема відомостей про зміст та обсяг господарської операції, посади осіб, відповідальних за її здійснення і правильність оформлення, та особистого підпису або інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції.

За таких обставин обставина передання кредитних коштів боржнику вказаним листом не доведена.

Жодної платіжної інструкції або іншого розрахункового документа, на підставі якого ініціювалася б платіжна операція з перерахування кредитних коштів за реквізитами платіжної картки відповідача, позивачем до суду не надано.

Також матеріали справи не містять виписок по рахунках відповідача у розумінні первинного бухгалтерського документа для цілей бухгалтерського обліку та детального розрахунку заборгованості на дату відступлення права вимоги до боржника.

Розрахунок заборгованості, що наданий разом з позовною заявою, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту та користування ним, а отже сам по собі не є належним доказом наявності заборгованості та її розміру.

Розрахунок складений первісним кредитором, а тому інформація, зазначена у ньому, за умови відсутності первинних документів щодо видачі кредитних коштів, не може бути належним доказом отримання позичальником коштів у кредит (аналогічна правова позиція висловлена у постановах Дніпровського апеляційного суду від 13.03.2025 у справі № 183/13475/23 та від 16.06.2025 у справі № 173/326/25).

Відповідно до вимог частин третьої та четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин. Після отримання відзиву, в якому відповідач прямо посилався на відсутність первинних документів, позивач відповіді на відзив не подав, додаткових доказів на підтвердження перерахування кредитних коштів не надав та клопотання про їх витребування не заявляв.

Таким чином, суд доходить висновку, що позивачем не надано первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували, що первісний кредитор ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» виконав зобов`язання щодо видачі грошових коштів за реквізитами платіжної картки відповідача, що свідчить про недоведеність заявлених позивачем позовних вимог та відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за цим договором, а тому у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором необхідно відмовити.

Оскільки суд дійшов висновку про недоведеність факту надання відповідачу кредитних коштів і, як наслідок, про відсутність підстав для задоволення позову в повному обсязі, доводи відповідача щодо наявності у нього статусу військовослужбовця та застосування частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» правового значення для вирішення цієї справи не мають та окремої оцінки не потребують.

При розподілі судових витрат суд виходить із положень частини першої статті 141 ЦПК України, згідно з якою судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, оскільки в позові відмовлено, понесені позивачем витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача та відшкодуванню відповідачем не підлягають.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 83, 89, 141, 247, 258-259, 263-265, 268, 274, 279 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 8570548 від 14.12.2024 року – відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Згідно з частиною п`ятою статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 02 вересня 2026 року.

Сторони можуть отримати інформацію щодо даної справи за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України або в підсистемі «Електронний суд».

Суддя С. І. Доценко