Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №945/213/26 — Миколаївський апеляційний суд

08.09.26

22-ц/812/1905/26

Провадження №22-ц/812/1905/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

08 вересня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Богуславською О.М.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні за відсутності учасників цивільну справу №945/213/26 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана її представником адвокатом Коренко Тетяною Володимирівною, на рішення, яке ухвалив Миколаївський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Лопіної Олени Олегівни у приміщенні цього суду 03 липня 2026 року, дата складання повного судового рішення не зазначена, за позовом ОСОБА_1 до Веснянської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Новоодеська державна нотаріальна контора Миколаївської області, про визнання права на земельну частку (пай),

у с т а н о в и в :

У січні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв представник – адвокат Коренко Т.В., звернулася до суду із позовом до Веснянської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Новоодеська державна нотаріальна контора Миколаївської області, про визнання права на земельну частку (пай).

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла бабуся ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , яка склала заповіт на ім`я позивачки. ОСОБА_1 звернулась до Новоодеської державної нотаріальної контори Миколаївської області із заявою про прийняття спадщини. Спадкове майно померлої ОСОБА_2 складається із права на земельну частку (пай) розміром 3.39 умовних кадастрових гектарів у ВАТ «Родніки» Миколаївського району Миколаївської області. Документи, що підтверджували право власності померлої на вказану спадщину, у позивачки відсутні. На запит нотаріуса до відділу у Миколаївському районі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області була надана відповідь, що у 2004 року загальні збори працівників та пенсіонерів з числа ВАТ «Родніки» Миколаївського району Миколаївської області затвердили списки осіб, які мають право на земельну частку (пай) розміром 3.39 умовних кадастрових гектарів. Однак відомостей про подальші дії, як-то: видача сертифікатів на право на земельну ділянку, не проводились, у зв`язку з чим відсутні документи, які підтверджують право власності померлої ОСОБА_2 на земельну ділянку (пай) у ВАТ «Родніки» Миколаївського району Миколаївської області. Державний нотаріус Новоодеської державної нотаріальної контори Миколаївської області Г. Магда у листі від 04 грудня 2020 року №955/02-14 роз`яснила ОСОБА_1 , що видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає державній реєстрації, проводиться після подання правовстановлюючих документів про належність цього майна спадкоємцеві, тому державний нотаріус не може видати позивачці свідоцтво про право на спадщину, оскільки у неї відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку.

Посилаючись на викладене, позивачка просить визнати за нею право на земельну частку (пай) у ВАТ «Родніки» Миколаївського району Миколаївської області, розташованого на території Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області розміром 3,39 умовних кадастрових гектарів, без урахування коефіцієнтів індексації, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 03 липня 2026 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що особа набуває право на земельний пай за наявності зокрема таких умов: 1) перебування в числі членів колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання колективним сільськогосподарським підприємством цього акта. Однак матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 була членом ВАТ «Родніки» станом на 01 березня 2001 року та включена до списку працівників та пенсіонерів, які мають право на земельну частку (пай), разом з тим підтвердження про одержання ВАТ «Родніки» державного акта на право колективної власності на землю до 05 квітня 2009 року, тобто до дати смерті ОСОБА_2 матеріали справи не містять, а отже не підтверджено, що у останньої за життя виникло право на земельну частку (пай).

Тому суд дійшов висновку, що у ОСОБА_2 за життя не виникло право на земельну частку (пай), внаслідок чого відповідне право не є об`єктом спадкування та не входить до складу спадщини, що відкрилась внаслідок її смерті, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Коренко Т.В. просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким позовну заяву задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду про те, що докази отримання ВАТ «Родніки» державного акта на право колективної власності на землю матеріали справи не містять, а тому у ОСОБА_2 за життя не виникло право на земельну частку (пай), яке могло б увійти до складу спадщини, не відповідає фактичним обставинам справи та зроблений без належної оцінки всіх наявних у справі доказів. Суд першої інстанції не надав належної оцінки іншим письмовим доказам, які у своїй сукупності підтверджують виникнення у спадкодавця права на земельну частку (пай) та підтверджують, що ОСОБА_2 була включена до списків осіб, які мають право на земельну частку (пай), а її право та розмір земельної частки підтверджені офіційною відповіддю Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області. Сам по собі факт відсутності копії державного акта у матеріалах справи, на думку представника позивачки, не є доказом того, що такий акт не видавався, а тому не може бути достатньою підставою для відмови у задоволенні позову. Однак така обставина не може бути достатньою підставою для висновку про відсутність права у спадкодавця, оскільки закон не передбачає, що саме на спадкоємця покладається обов`язок зберігати або надавати документ, який видавався не фізичній особі, а юридичній особі - колективному сільськогосподарському підприємству (акціонерному товариству). Державний акт на право колективної власності видавався підприємству, а не кожному його члену, тому відсутність його копії у спадковій справі чи у спадкоємця є об`єктивною та не може позбавляти особу права на спадкування. Більше того, судом не встановлено, що такий державний акт взагалі не видавався. Відсутність відомостей про подальшу видачу сертифіката або державного акта не спростовує самого права, а лише свідчить про неповне оформлення правовстановлюючих документів. Адвокат вважає, що наявні у справі документи у своїй сукупності підтверджують, що ОСОБА_2 була членом ВАТ «Родніки», включена до списків осіб, які мають право на земельну частку (пай), її право та розмір паю офіційно підтверджені Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області, а тому відсутність у матеріалах справи копії Державного акта на право колективної власності на землю не може бути самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В суд апеляційної інстанції учасники справи не з`явилися, про день, час та місце судового засідання були повідомлені відповідно до положень статей 128, 130 ЦПК України, про причини неявки суду не повідомили. 07 вересня 2026 року через підсистему «Електронний суд» до апеляційного суду надійшла заява адвоката Коренко Т.В. про розгляд справи без участі апелянта та її предтсавника.

Зважаючи на вимоги частини 6 статті 128, частин 1, 2 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України, колегія суддів визнала повідомлення учасників справи, які не з`явилися, належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.

Вимоги до судового рішення викладені у статтях 263, 264 ЦПК України.

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає наведеним вимогам закону.

Як установив суд першої інстанції і таке убачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а. с. 13).

ОСОБА_2 є рідною бабою позивачки ОСОБА_1 , що підтверджується копіями свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 та ОСОБА_3 серії НОМЕР_3 (а.с. 11, 12).

Державний нотаріус Новоодеської державної нотаріальної контори Миколаївської області Ганна Магда у листі від 04 грудня 2020 року № 955/02-14 роз`яснила ОСОБА_1 , що видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає державній реєстрації, держаний нотаріус не може видати позивачці свідоцтво про право на спадщину, оскільки у неї відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку (а.с. 16).

Згідно протоколу зборів представників АТ «Родніки» від 01 березня 2001 року постановлено змінити форму власності на землю, та переведення з постійного користування в колективну (а. с. 19 та на звороті).

Згідно копії архівного витягу з рішення 18 сесії Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області 3 скликання від 20 грудня 2001 року №2 «Про передачу земельної ділянки у колективну власність», передано у колективну власність земельну ділянку ВАТ «Родніки» загальною площею 3515,99 га, в тому числі 2995,09 га ріллі, 95,3 га лісових смуг, 28,44 га польових шляхів, зобов`язано правління ВАТ «Родніки» замовити технічну документацію на передачу земельної ділянки (а.с. 18 на звороті).

У списку працівників і пенсіонерів із їх числа членів ВАТ «Родніки» Миколаївського району Миколаївської області, які мають право на земельну ділянку (пай), було включено прізвище ОСОБА_1 за номером 296 (а. с. 20-24 та на зворотах).

Згідно відповіді відділу у Миколаївському районі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області від 16 травня 2019 року 25 серпня 2004 року протокольним рішенням №3 загальних зборів працівників та пенсіонерів із числа ВАТ «Родніки» Миколаївського району Миколаївської області затверджено списки громадян, які мають право на земельну частку(пай), в переліку яких значиться ОСОБА_2 . Розмір земельної частки (пай) становить 3.39 умовних кадастрових гектарів (а.с. 15).

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 набула право власності на земельну частку (пай) із земель ВАТ «Родніки», натомість не отримала сертифікат, що підтверджує таке право, що перешкоджає позиваці оформити спадкові права, остання звернулася з позовом, що розглядається у цій справі.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права полягає му позбавленні його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Згідно змісту заявлених позовних вимог ОСОБА_1 звернулася до суду з метою захисту своїх спадкових прав щодо майна померлої баби ОСОБА_2 , а саме – земельної частки (паю) у землях ВАТ «Родніки».

В силу положень частини 1- 4 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частинами 1 та 2 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За частиною другою статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (частина 1 статті 1223 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

За змістом частини 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до частини 1 статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина 1 статті 1270 ЦК України).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що успадкувати можливо лише права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини.

Згідно наявних у справі доказів позивачка звернулася до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті баби ОСОБА_2 .

Паювання земель сільськогосподарського призначення проходило у декілька етапів, і нормативно-правовою базою для врегулювання таких правовідносин, зокрема, є Земельні кодекси України у редакціях, чинних на момент виникнення правовідносин, Указ Президента України від 10 листопада 1994 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» № 666/94, Указ Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям» (далі - Указ № 720/95), постанова Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2004 р. № 122 «Про організацію робіт і методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)», Постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1995 року № 801 «Про затвердження форми сертифікату на право на земельну частку (пай) і зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)», Закон України «Про оренду землі», Закон України від 05 червня 2003 року № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (далі - Закон № 899-IV); Методичні рекомендації щодо порядку передачі земельної частки (паю) в натурі із земель колективної власності членам колективних сільськогосподарських підприємств і організацій, затверджені наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства і продовольства України, Української академії аграрних наук від 04 червня 1996 року № 47/172/48.

За пунктом 2 Указу № 720/95 право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акт на право колективної власності на землю.

За змістом пункту 1 Указу № 720/95 паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Таке паювання сільськогосподарських земель здійснювалось у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України «Про організацію робіт і методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)» та постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження форми сертифіката на право на земельну частку (пай) і зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)».

Зміст цих нормативних актів свідчить по те, що після паювання земель сільськогосподарського підприємства або сільськогосподарської організації у його членів виникає майнове право на виділення своєї частки в натурі (на місцевості).

Отже, зазначені норми матеріального права з самого початку визначали право громадянина на пай як право власності і майнове право.

Така правова оцінка права у подальшому підтверджена Законом № 899-IV, за загальним змістом якого право осіб, що мають право на пай, визначається як право власності на земельну частку (пай).

За положеннями статті 2 ЗК України (2001 року) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відтак право на земельну частку (пай), у тому числі отримане у порядку спадкування, є окремим об`єктом земельних відносин, а правовідносини щодо права власності на нього та перетворення права на земельну частку (пай) у право власності на земельну ділянку як річ є цивільними правовідносинами щодо зміни прав та обов`язків власника таких прав.

Указом Президента України від 10 листопада 1994 року № 666/94 було визначено право на приватизацію земель, що знаходяться у користуванні сільськогосподарських підприємств та організацій, шляхом передачі цих земель у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам та у приватну власність тих, хто її обробляє.

Організаціям землеустрою рекомендовано здійснювати у якомога коротші строки поділ земель, які передано у колективну власність, на земельні частки (паї) без виділення їх у натурі (на місцевості), а кожному члену підприємства, кооперативу, товариства видається сертифікат на право приватної власності на земельну частку (пай) із зазначенням у ньому розміру частки (паю) в умовних кадастрових гектарах, а також у вартісному виразі.

Установлено, що право на земельну частку (пай) може бути об`єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування, застави.

У наступному Указі Президента України від 8 серпня 1995 № 720/95 року визначено, що право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Розміри земельної частки (паю) обчислюються комісіями, утвореними у підприємствах, кооперативах, товариствах з числа їх працівників.

Рішення щодо затвердження обчислених цими комісіями розмірів земельної частки (паю) по кожному підприємству, кооперативу, товариству окремо приймається районною державною адміністрацією. Видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією.

Відтак за змістом зазначених норм насамперед право на земельну частку (пай) виникає з моменту видачі акта на право колективної власності на землю у членів колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, зазначених у списку, що додається до державного акта.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У постанові від 22 червня 2026 року у справі № 530/656/24 (провадження № 61-3733сво25) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду виснував, що «згідно з частиною першою статті 2 Закону № 899-ІV основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Втім, сертифікат на право на земельну частку, хоч і є основним, але не єдиним документом, що посвідчує це право.

Перелік таких документів закріплений у частині другій статті 2 Закону № 899-ІV, за змістом якої право на пай також посвідчується: свідоцтвом про право на спадщину; посвідченими у встановленому законом порядку договорами купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішенням суду про визнання права на земельну частку (пай); документом, що посвідчує право на земельну частку (пай) громадян України, що евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов`язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості, є трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства (за наявності) чи нотаріально засвідчена виписка з неї (за наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 1 Указу № 720/95 паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

У пункті 2 Указу № 720/95 зазначено, що право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, у тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Відповідно до частини дев`ятої статті 5 ЗК України 1990 року кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті б цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 22 ЗК України 1990 року право власності на землю виникає після одержання документа, що посвідчує це право.

У частині другій статті 23 ЗК України 1990 року зазначено, що державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.»

Враховуючи викладене, касаційний суд у постанові зауважив, що:

«право особи на земельну частку (пай) виникає за наявності трьох умов: одержання КСП державного акта на право колективної власності на землю, перебування такої особи у членах КСП на час передання державного акта та включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю. Член КСП, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває право на земельну частку (пай) з дня видання цього акта, і в разі його смерті спадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Вказане право може бути реалізовано, зокрема, у судовому порядку шляхом визнання права на земельну частку (пай);

неотримання сертифіката не спростовує і не припиняє право особи на земельну частку (пай), а лише утруднює реалізацію такого права, фактично залишаючи лише один спосіб, передбачений частиною другою статті 2 Закону № 899-ІV, - звернення до суду з позовом про визнання права на земельну частку (пай);

сертифікат на право на земельну частку (пай) є документом, який засвідчує наявне право;

слід розмежовувати позови про визнання права для захисту прав та інтересів у разі їх порушення, невизнання чи оспорення та позови про визнання права для підтвердження права у разі невидачі документа на земельну частку (пай), який засвідчує наявне право;

право особи на земельну частку (пай) виникає з моменту отримання сільськогосподарським підприємством державного акта про право колективної власності, у якому ця особа вказана як така, що має право на земельну частку (пай), тому до позовів про визнання права на земельну частку (пай) тих осіб, які включені до списку, проте не отримали сертифікат, позовна давність не застосовується. Це зумовлено тим, що позовна давність належить до строків захисту цивільного права. Оскільки основним засобом захисту порушеного права є позов, цей строк називається позовною давністю. Натомість позов про визнання права на земельну частку (пай) для підтвердження права у разі невидачі документа, який засвідчує наявне право на земельну частку (пай), спрямований на підтвердження наявного права, а не для його захисту.»

Близькі за змістом висновки викладено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 181/257/19, від 03 листопада 2021 року у справі № 540/1100/18 та інших, з якими Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду погоджується.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною 1 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За такого з урахуванням положень матеріального права, що регулює спірні правовідносини, а також вимог процесуального закону щодо процесуального обов`язку доведення своїх позовних вимог ОСОБА_1 на підставі належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів мала довести перед судом, що спадкодавиця ОСОБА_2 була членом ВАТ «Родніки», яке отримало державний акт про право колективної власності, у якому ця особа вказана як така, що має право на земельну частку (пай).

У справі, що переглядається, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи й застосувавши норми матеріального права, дійшов висновку про те, що право особи на земельну частку (пай) виникає з моменту отримання сільськогосподарським підприємством державного акта на право колективної власності на землю, в якому ця особа вказана як така, що має право на земельну частку (пай), а оскільки позивачкою не надано доказів отримання ВАТ «Родніки» за життя ОСОБА_2 державного акту про право колективної власності, обґрунтовано дійшов висновку про недоведеність позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги таких висновків суду не спростовують.

Так, посилання заявника на те, що мотивом відмови у позові стала відсутність у справі копії державного акту на право колективної власності на землю, не відповідає змісту оскаржуваного рішення, оскільки суд першої інстанції послався на відсутність доказів отримання такого акту за життя спадкодавиці.

Не заслуговують на увагу аргумент представника позивачки про те, що суд не встановив, що відповідний державний акт не видавався, оскільки підстави позовних вимог має доводити не суд, а саме позивачка.

Також хибними є доводи адвоката про те, що право ОСОБА_2 на земельну частку (пай) підтверджена іншими доказами – списком осіб, які мають право на земельну частку (пай), відповіді про таке Держгеокажастру, тому що жодний із долучених позивачкою доказів не підтверджує факт отримання ВАТ «Родніки» за життя ОСОБА_2 державного акту про право колективної власності на землю, у додатку до якого вона була вказана як така, що має право на земельну частку (пай).

Враховуючи, що суд першої інстанції на підставі повно та всебічно встановлених обставинах справи, яким було надано відповідної правової оцінки з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову у позові, колегія суддів відповідно до положень статті 375 ЦПК України не вбачає підстав для його скасування.

Тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Враховуючи, що рішення суду за наслідками апеляційного перегляду залишено без змін, відсутні передбачені статтею 141 ЦПК України підстави для розподілу судових витрат, які в цій справі покладаються на позивачку.

Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана її представником адвокатом Коренко Тетяною Володимирівною, залишити без задоволення, рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 03 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду відповідно до вимог статті 389 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

_______________________________________

Повна постанова складена 09 вересня 2026 року