Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №947/7136/26 — Київський районний суд м. Одеси

_____________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 947/7136/26

Провадження № 2/947/2483/26

РІШЕННЯ

Іменем України

08.09.2026 м. Одеса

Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Цирфи К.А., за участі:

- секретаря судового засідання Хомінець Т.В.,

- представника позивачки за первісним позовом – ОСОБА_1 ,

- представника відповідача за первісним позовом – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу:

- за первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного сумісного майна подружжя шляхом визнання права особистої приватної власності на автомобіль,

- за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 до про поділ спільного сумісного майна подружжя шляхом стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частки автомобіля,

ВСТАНОВИВ:

Позиції позивача та відповідача, інших учасників справи

У лютому 2026 року до Київського районного суду м. Одеси з первісним позовом звернулася ОСОБА_3 (далі також – позивачка за первісним позовом) до ОСОБА_4 (далі також – відповідач за первісним позовом) про поділ спільного сумісного майна подружжя шляхом визнання за позивачем права особистої приватної власності на автомобіль марки «Nissan Rogue», 2017 року випуску, н.з. НОМЕР_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що з 2018 року сторони перебувають у шлюбі. У 2020 році позивачка за особисті кошти придбала спірний автомобіль, право власності на який оформила за собою, використавши при цьому як власні заощадження, так і кошти, отримані від продажу іншого автомобіля марки «Toyota Yaris», який був придбаний позивачкою до шлюбу. Оскільки після розлучення між сторонам не досягнуто згоди про поділ майна подружжя, позивачка звернулася з цим позовом до суду.

18.03.2026 від представника відповідача за первісним позовом – ОСОБА_2 надійшов зустрічний позов.

Ухвалою суду від 18.03.2026 зустрічний позов прийнятий до розгляду з первісним з такими позовними вимогами: в порядку поділу майна подружжя стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля марки «Nissan Rogue», 2017 року випуску, об`єм двигуна: 1997 см3, VIN-код НОМЕР_2 , н.з. НОМЕР_1 , як спільного сумісного майна подружжя, у розмірі 295 000 гривень. Позовні вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одному провадженні з первісним позовом. Продовжено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

У відзиві на первісний позов представник відповідача за первісним позовом зазначив, що позивачем не спростовано презумпцію спільності майна, придбаного у шлюбі. Доказів того, що спірний автомобіль придбаний за особисті кошти позивачки, які частково отримані в результаті відчуження її попереднього автомобіля не підтверджені доказами. Уважає, що в задоволенні первісного позову необхідно відмовити.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Заяви та клопотання учасників справи

31.03.2026 до суду від позивача за зустрічним позовом надійшла заява про забезпечення зустрічного позову шляхом накладення заборони на відчуження спірного автомобіля.

Ухвалою суду від 15.04.2026 заяву про забезпечення позову задоволено частково. Вжито заходів забезпечення позову, а саме накладено заборону органам, які здійснюють реєстрацію речових прав, проводити будь-які реєстраційні дії, пов`язані із проведенням державної реєстрації (перереєстрації) транспортного засобу марки «Nissan Rogue», 2017 року випуску, об`єм двигуна: 1997 см3, VIN-код НОМЕР_2 , н.з. НОМЕР_1 . В іншій частині заяви відмовлено.

Ухвалою суду від 28.07.2026, зазначеною у протоколі судового засідання, витребувано безпосередньо судом з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків інформацію про джерела та суми доходів сторін за час шлюбу.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 24.02.2026 справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження. Підготовчі судові засідання призначалися на 18.03.2026, 15.04.2026,13.05.2026, 03.06.2026, 28.07.2026.

Ухвалою суду від 28.07.2026 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 01.09.2026.

У судовому засіданні 01.09.2026 представник позивачки за первісним позовом позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Представник відповідача за первісним позовом у його задоволенні просив відмовити. Натомість підтримав зустрічний позов в повному обсязі, який представник позивачки за первісним позовом просив залишити без задоволення. Фактичні обставини справи

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні первісного позову та часткового задоволення зустрічного позову з таких підстав.

Під час судового розгляду встановлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 04.12.2018, підтверджено факт укладення шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище – ОСОБА_5 ), зареєстрований Приморським районним у місті Одесі відділом Державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 1954 від 25.08.2018.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 05.02.2026 у справі № 947/34449/25 шлюб між сторонами розірвано.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 підтверджено реєстрацію 11.07.2020 ТСЦ 5141 за ОСОБА_3 транспортного засобу марки «Nissan Rogue», 2017 року випуску, об`єм двигуна: 1997 см3, VIN-код НОМЕР_2 , н.з. НОМЕР_1 .

Згідно з відповіддю ТСЦ 5141 від 10.06.2026 на адвокатський запит установлено, що автомобіль марки «Toyota Yaris» не перебував у власності позивачки за первісним позовом. 30.06.2017 він був відчужений ОСОБА_6 за 78 000 грн попереднім власником ОСОБА_7 . Автомобіль марки «Nissan Rogue» зареєстрований 11.07.2020 за ОСОБА_3 на підставі договору, укладеному в ТСЦ 5141. Вартість придбання становить 115 000 грн.

За період 2018-2020 років, згідно з даними Державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела та суми доходів, установлено, що за вказаний період позивачка отримала офіційний дохід в розмірі 27 133,71 грн. У відповідача офіційні доходи в означений період відсутні.

Застосовані норми права

Так, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 1, 2 ст. 15 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 1, 2 ст. 60 СК України).

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України).

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1 ст. 61 СК України).

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України (ч. 1, 2 ст. 68 СК УКраїни).

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч. 1 ст. 69 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України).

Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (ч. 1, 2 ст. 74 СК України).

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (ч. 1, 2, 4, 5 ст. 71 СК України)

Відповідно до приписів ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ч. 1 ст. 369 ЦК України).

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ч. 1 ст. 356 ЦК України).

Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна (ч. 1, 2 ст. 357 ЦК України).

Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання (ч. 1-3 ст. 364 ЦК України).

Співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (ч. 1-3 ст. 370 ЦК України).

Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (ч. 1, 2 ст. 365 ЦК України).

Майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється (ч. 1, 2 ст. 367 ЦК України).

Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється (ч. 1-4 ст. 372 ЦК України).

Як зазначив Пленум Верховного Суду України у постанові № 11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди – виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (п. 22 постанови).

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо (п. 23 Пленуму).

Вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення ч. 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми (п. 25 Пленуму).

Мотиви прийнятого рішення

З кумулятивного аналізу приписів норм СК України та ЦК України логічно випливає, що під час вирішення питання про поділ спільного майна подружжя суд повинен виходити з обсягу всього наявного у сторін майна та його вартості. В іншому разі суд розглядає вимоги, керуючись принципом диспозитивності.

Під час поділу майна суд виходить з рівності часток подружжя, за виключенням наявності на стороні одного з подружжя істотних обставин, які дають суду підстави для збільшення/зменшення частки іншого з подружжя в майні.

Водночас, суд повинен так поділити майно, щоб подальше його використання було можливе кожним із співвласників без обмежень зі сторони іншого з подружжя, тобто забезпечити подальше ефективне володіння та користування новими сформованими об`єктами права особистої приватної власності.

ЦК України надає для цього суду певний правовий інструментарій, пов`язаний з можливістю ефективного поділу майна, що перебуває у спільній власності, у виді відповідних інститутів.

Так, застосування правового інституту «виділу частки із майна» можливе, за загальним правилом, у разі необхідності виділу частки співвласника за позовом останнього (ініціатора виділу) до інших співвласників. У разі неможливості виділу частки майна в натурі, ініціатору виділу присуджується відповідна компенсація, рівна ринковій вартості його частки.

Натомість правовий інститут «припинення права на частку» характеризується наявністю 4-х обов`язкових обставин, передбачених гіпотезою норми ч. 1 ст. 365 ЦК України. У цьому разі ініціатором припинення права на частку до, або під час судового розгляду (до винесення рішення), на депозитний рахунок суду повинно бути внесено вартість частки, право власності на яку припиняється, для компенсації співвласникові (відповідачеві).

Водночас, аналіз приписів спеціальної норми ч. 4, 5 ст. 71 СК України дає підстави для висновку, що під час припинення права на частку в ході поділу спільного майна подружжя, наявність 4-х обов`язкових обставин, передбачених гіпотезою норми ч. 1 ст. 365 ЦК України, не є обов`язковою.

Визначальним для правильного застосування цих правових інститутів є факт того, хто є титульним власником майна (за ким це майно зареєстроване, хто цим майном фактично володіє та користується) і бажає в подальшому ефективно його використовувати безвідносно до вимог іншого співвласника.

В іншому випадку застосовується інститут «поділу майна».

За результатами застосування означених правових інститутів, частки, що були сформовані на підставі рішення суду, виділяються в натурі та стають окремими об`єктами майнових правовідносин, за виключенням множинності співвласників, які залишилися після виділу/припинення права на частку іншого із співвласників. У цьому разі майно, що залишилося, продовжує перебувати у спільній сумісній власності інших співвласників. Так, у справі, що розглядається, позивачкою як ініціатором поділу спільного сумісного майна подружжя не доведено належними та допустимими доказами факт придбання спірного автомобіля за особисті кошти.

Що стосується стягнення компенсації частки у неподільній речі – автомобілі, позивачем за зустрічним позовом обрано правильний спосіб захисту своїх порушених прав шляхом стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частки автомобіля як неподільної речі.

При цьому, визначаючи вартість автомобіля на час його поділу суд зазначає, що жодного належного доказу встановлення вартості автомобіля на час розгляду справи сторонами не надано. У первісному позові позивачка не визначала вартість спірного автомобіля, який підлягав поділу. Натомість у зустрічному позові відповідач визначив його в розмірі 590 000 грн, не надавши будь-яких підтверджуючих документів.

Відтак при поділі майна шляхом стягнення компенсації частки у неподільній речі суд бере за основу вартість спірного автомобіля на час його придбавання – 115 000 грн, оскільки іншого сторонами не доведено. Будь-яких даних про зменшення / збільшення його вартості, з часу придбання автомобіля, сторонами не надано. Посилання позивачки за первісним позовом на ціни аналогічних автомобілів на ринку суд відхиляє, позаяк ринкова вартість автомобіля у кожній справі визначається індивідуально.

Отже зустрічний позов підлягає частковому задоволенню, а саме в частині стягнення 1/2 частки від вартості автомобіля на час його придбання в 2020 році (1/2 частки від 115 000 грн).

Окремо суд зауважує, що відповідачкою за зустрічним позовом не надано належних та допустимих доказів її фактичного майнового стану, неможливості сплатити компенсацію частки автомобіля, наявності інших істотних обставин на її боці, які перешкоджали або унеможливлювали б задоволення позову. Будь-яких клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Отже суд доходить висновку, що у разі задоволення зустрічного позову, виплата частки вартості автомобіля позивачеві за зустрічним позовом не буде нести для відповідачки за зустрічним позовом надмірного майнового тягаря.

Іншого перед судом не доведено.

Висновки суду

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню та зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).

Відповідно до вимог ч. 3, 4 ст. 12, ч. 1, 2 ст. 13, ч. 1, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховуючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України).

При оцінці доказів у цивільній справі суд застосовує такий стандарт доказування як «перевага більш вагомих доказів» (баланс ймовірностей), коли висновок про існування cтверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається більш вірогідним (переконливим), аніж протилежний. Натомість, застосування у цій справі надмірного стандарту доказування буде мати ознаку свавільності судового рішення, що може призвести до порушення права на справедливий суд.

Отже, проаналізувавши позови та надані докази, у поєднанні із застосованими правовими нормами, враховуючи мотиви, покладені в основу рішення, суд доходить висновку, що позивачкою за первісним позовом не доведено перед судом належними та допустимими доказами можливість поділу спірного автомобіля шляхом визнання за нею права особистої приватної власності на автомобіль. Натомість позивачем за зустрічним позовом доведено можливість поділу спірного автомобіля шляхом стягнення з відповідачки за зустрічним позовом компенсації 1/2 частки його вартості.

Іншого перед судом не доведено.

Судові витрати

За приписами ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, залучення спеціалістів, експертів.

Оскільки первісний позов не підлягає задоволенню, судові витрати позивачки не компенсуються.

Так як зустрічний позов підлягає частковому задоволенню, а саме з відповідачки за зустрічним позовом на користь позивача за зустрічним позовом необхідно стягнути 57 500 грн, що становить 19,49 % від ціни зустрічного позову (295 000 грн), відтак судові витрати, які належить стягнути з відповідачки за зустрічним позовом становлять 460 грн (2 360 х 19,49 % / 100 %).

З урахуванням викладеного, керуючись ст. 49, 81, 141, 255, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні первісного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного сумісного майна подружжя шляхом визнання права особистої приватної власності на автомобіль – відмовити.

2. Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 до про поділ спільного сумісного майна подружжя шляхом стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частки автомобіля – задовольнити частково.

3. В порядку поділу майна подружжя стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію вартості 1/2 частки транспортного засобу марки «Nissan Rogue», 2017 року випуску, об`єм двигуна: 1997 см3, VIN-код НОМЕР_2 , н.з. НОМЕР_1 , в розмірі 57 500 грн.

4. Визнати за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на транспортний засіб марки «Nissan Rogue», 2017 року випуску, об`єм двигуна: 1997 см3, VIN-код НОМЕР_2 , н.з. НОМЕР_1 .

5. В іншій частині зустрічного позову – відмовити.

6. Стягнути з ОСОБА_3 та користь ОСОБА_4 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 460 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивачка за первісним позовом (відповідачка за зустрічним позовом):

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 );

Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом):

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_6 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ).

Суддя К. А. Цирфа