Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №750/15971/24 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

08 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/15971/24

Головуючий у першій інстанції – Рощина Т. С.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/2007/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Луговця О.А. (головуючий), Любчика О.В., Мамонової О.Є.,

секретар судового засідання Герасименко Ю.О.

учасники справи:

стягувач ОСОБА_1

боржник Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області

особа, яка подала апеляційну скаргу, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 липня 2026 року (суддя – Рощина Т.С., місце ухвалення – м. Чернігів) у справі за заявою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню в частині, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про стягнення коштів,

У С Т А Н О В И В:

У червні 2026 року Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі – ГУ ПФУ в Чернігівській області) звернулося до суду із заявою, у якій із урахуванням уточнень, просило визнати виконавчий лист від 18.02.2025 по справі №750/15971/24 про стягнення з ГУ ПФУ в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення 285947,77 грн.

Вимоги заяви обгрунтовує тим, що 18.01.2025 по справі №750/15971/24 Деснянським районним судом м. Чернігова було видано вказаний виконавчий лист про стягнення з ГУ ПФУ в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 недоотриманої суми пенсії 294414,45 грн в порядку спадкування після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_2 . Однак після повторного відпрацювання електронної пенсійної справи спадкодавця сума недоотриманої за життя пенсії становить 8466,68 грн. У зв`язку з цим, зазначений виконавчий лист у частині стягнення 285947,77 грн (різниця у раніше нарахованій сумі та дійсному розміру боргу) підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 24.07.2026 у задоволенні заяви ГУ ПФУ в Чернігівській області про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення 285947,77 грн, відмовлено.

В апеляційній скарзі ГУ ПФУ в Чернігівській області просить скасувати зазначену ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою задовольнити його заяву та визнати виконавчий лист у справі №750/15971/24 таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення 285947,77 грн.

Доводи апеляційної скарги узагальнено зводяться до того, що вказана ухвала суду першої інстанції є незаконною, постановленою з порушенням норм матеріального і процесуального права, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи.

Апелянт вказує, що суд першої інстанції неправильно застосував норму ст. 432 ЦПК України та дійшов помилкового висновку, що доводи заявника фактично зводяться до незгоди із заочним рішенням суду. Натомість відповідач не ставив питання про перегляд судового рішення по суті спору, а просив визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню лише в частині, оскільки обсяг стягнення, зазначений у виконавчому документі, не відповідає фактичному обсягу зобов`язання боржника.

Скаржник зазначає, що заява про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, є самостійним процесуальним способом захисту прав боржника, передбаченим ст. 432 ЦПК України, та не залежить від реалізації права на перегляд заочного рішення

Боржник стверджує, що суд першої інстанції безпідставно ототожнив процедуру перегляду рішення з процедурою вирішення питання про можливість виконання виконавчого документа, тоді як повинен був перевірити наявність або відсутність обов`язку боржника щодо сплати спірної суми, а не обмежитися висновком про неможливість перегляду судового рішення.

Стягувач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, стягувач зазначив, що ухвалу суду першої інстанції є законною, обґрунтованою і такою, що відповідає фактичним обставинам справи, прийнята у відповідності до норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що боржник в обґрунтування заяви лише зазначає про якесь повторне відпрацювання електронної пенсійної справи спадкодавця, без надання жодних доказів на підтвердження правомірності своїх дій.

Стверджує, що боржник, поданою заявою та незрозуміло на підставі чого внутрішнім переглядом пенсійної справи давно померлої людини фактично перекреслює: 1/ рішення суду, яке було отримано в свій час спадкодавцем; 2/ свідоцтво про право на спадщину, яке було видано нотаріусом на підставі інформації того ж боржника; 3/ заочне рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17.01.2025, яке є обов`язковим для виконання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника стягувача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до такого висновку.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За приписами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1). Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч. 2). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (ч. 3). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 5).

Судом у справі встановлені такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.07.2021 у справі №620/6463/21 позов ОСОБА_2 до ГУ ПФУ в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо не нарахування та невиплати, з 17.07.2018, підвищення до пенсії ОСОБА_2 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановлених статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов`язано ГУ ПФУ в Чернігівській області здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_2 , з 17.07.2018, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік) (а.с. 12-13).

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.12.2021, дане рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.07.2021 в частині позовних вимог за період з 17.07.2018 по 10.12.2020 скасовано та позовні вимоги в цій частині залишено без розгляду; в іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.07.2021 залишено без змін (а.с. 14-18).

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 30.10.2023 (а.с. 11).

26.04.2024 державним нотаріусом Другої чернігівської державної нотаріальної контори Кравченко А.Г. видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за №1-451. Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається, зокрема з права вимоги нарахованої, але недоотриманої пенсії у розмірі 294414,45 грн, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення (Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»), за період з 11.12.2020 по 31.05.2023, відповідно до рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.07.2021, справа №620/6463/21, що належить спадкодавцю та на підставі повідомлення №2500-0401-8/86729, виданого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області 27.12.2023 (а.с. 19).

22.08.2024 ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в Чернігівській області із заявою про проведення їй виплати заборгованості по пенсії, яка залишилася недоотриманою у зв`язку зі смертю її батька ОСОБА_2 (а.с. 21).

ГУ ПФУ в Чернігівській області листом від 16.09.2024 за №13406-12251/Б-02/8-2500/24 повідомило ОСОБА_1 про те, що судове рішення в справі, яке набрало законної сили, стосується лише особи, стосовно якої воно ухвалене, та згідно даного рішення не можуть бути зроблені дії відносно інших осіб, якщо інше не зазначене в рішенні суду. Оскільки позивач не була стороною в справі і суд не вирішив жодних зобов`язань щодо неї, у ГУ ПФУ в Чернігівській області немає законних підстав проводити дії стосовно заявника згідно рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.07.2021 у справі № 620/6463/21 (а.с. 22).

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ГУ ПФУ в Чернігівській області, в якому просила стягнути на її користь з відповідача недоотриману пенсію в сумі 294414,45 грн в порядку спадкування після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_2 (а.с. 2-8).

Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 17.01.2025 даний позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Чернігівській області про стягнення коштів задоволено. Стягнуто з ГУ ПФУ в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 недоотриману суму пенсії в сумі 294414,45 грн в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , судовий збір у розмірі 2944,15 грн та 8000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу (а.с. 49-53).

10.02.2025 ОСОБА_1 звернулася до Деснянського районного суду м. Чернігова із заявою про видачу виконавчих листів про стягнення з ГУ ПФУ в Чернігівській області присуджених сум (а.с. 57).

18 лютого 2025 року Деснянським районним судом м. Чернігова у вказаній справі №750/15971/24 було видано виконавчі листи, зокрема виконавчий лист про стягнення з ГУ ПФУ в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 недоотриманої суми пенсії в сумі 294414,45 грн в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

За приписами ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чиінтерес, а також державний чи суспільнийінтерес.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичнихосіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

За змістом положень ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню (ч. 1). Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (ч. 2).

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства).

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відмовляючи в задоволенні заяви ГУ ПФУ в Чернігівській області про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення 285947,77 грн, суд першої інстанції виходив з безпідставності таких вимог.

Суд виснував, що обґрунтовуючи свої вимоги заявник фактично посилається на невірне визначення судом суми, яка була стягнута судовим рішенням, на підставі якого було видано виконавчий лист, чи ж допущення судом описки та або арифметичної помилки. Водночас підстав для виправлення описки в судовому рішенні або помилки у виконавчому листі суд не вбачав та зауважив, що у разі, якщо відповідач вважає, що заочне рішення ухвалене з порушенням цивільних або/та матеріальних норм права, за правилом ч. 1 ст. 284 ЦПК України, він мав право звернутися до суду із заявою про перегляд такого рішення.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Аналіз ст. 432 ЦПК України вказує на те, що підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.

До матеріально-правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відносяться ті обставини, що свідчать про припинення обов`язку боржника з передбачених законом підстав.

Процесуально-правовими підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; виконавчий лист виданий на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; виконавчий лист видано помилково, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

Загальні підстави припинення цивільно-правових зобов`язань містяться у главі 50 розділу І книги п`ятої ЦК України. Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань, переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.

Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає насамперед у встановленні обставин та фактів, що підтверджують відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.

Такі висновки викладені Верховним Судом у постановах від 05 червня 2024 року у справі №711/9608/15-ц, від 24 червня 2020 року у справі №520/1466/14-ц, від 09 вересня 2021 року у справі №824/67/20, від 09 червня 2022 року у справі №2-118/2001, 19 січня 2023 року у справі №824/2/22.

Звертаючись до суду з заявою про визнання виконавчого листа від 18.02.2025 у справі №750/15971/24 таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення 285947,77 грн, ГУ ПФУ в Чернігівській області свої вимоги мотивувало тим, що після повторного відпрацювання електронної пенсійної справи спадкодавця сума недоотриманої за життя пенсії становить 8466,68 грн.

Апеляційний суд погоджується з думкою апелянта, що заява про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, може бути самостійним процесуальним способом захисту прав боржника, передбаченим ст. 432 ЦПК України. Проте для застосування даного способу захисту повинні існувати відповідні підстави, визначені ч. 2 ст. 432 ЦПК України (матеріально-правові або процесуально-правові).

Однак, як правильно зазначив суд першої інстанції і на що звертає увагу стягувач у відзиві на апеляційну скаргу, у такий спосіб боржник фактично піддає сумніву правильність визначеної в судовому рішенні від 17.01.2025 стягнутої з нього суми коштів 294414,45 грн. При цьому відсутні підстави для виправлення описки в судовому рішенні чи помилки у виконавчому листі, оскільки вказана у цих судових документах сума стягнутих грошей є тотожною, що й у виданому ОСОБА_1 свідоцтві про право на спадщину за законом від 06.04.2024.

Колегія суддів констатує, що мотивація заяви боржника «після повторного відпрацювання електронної пенсійної справи спадкодавця сума недоотриманої за життя пенсії становить 8466,68 грн» не містить ані часу такої ревізії, ані підстав для її проведення за спливом тривалого часу після смерті пенсіонера-спадкодавця (понад два роки), ані жодних доказів на підтвердження рахункової помилки чи часткового виконання судового рішення про виплату стягувачу коштів.

Необгрунтованими є твердження скаржника, що суд першої інстанції повинен був перевірити наявність або відсутність обов`язку боржника щодо сплати спірної суми, а не обмежитися висновком про неможливість перегляду судового рішення. Адже у відповідності до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 12 ЦПК України саме ГУ ПФУ в Чернігівський області повинно було надати суду докази на підтвердження частково припинення своїх грошових зобов`язань за виконавчим документом, проте цього свого процесуального обов`язку не виконало, не долучивши до заяви ніяких документів щодо самостійно встановленої суми 8466,68 грн.

Разом з тим, однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення (п. 9 ч. 1 ст. 129 Конституції України). Аналогічне положення міститься й у п. 7 ч. 3 ст. 2 ЦПК України.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Дана норма Основного Закону також кореспондується з ч. 1 ст. 18 ЦПК України.

У рішенні «Горнсбі проти Греції» (§40) Європейський суд з прав людини наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

У справі «Глоба проти України» (заява №15729/07, §§26, 27) ЄСПЛ зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності. Суд також повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. також рішення від 07.06.2005 у справі «Фуклев проти України», заява №71186/01, §84).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №922/4519/14 зазначено, що забезпечення остаточності судового рішення та його неухильного виконання спрямоване на дотримання таких вимог верховенства права як забезпечення прав і свобод людини, правової визначеності, доступу до правосуддя, законності. Порушення принципу обов`язковості виконання судового рішення суперечить вимогам правової визначеності.

Забезпечення виконання остаточного судового рішення у визначеному законом порядку є позитивним обов`язком держави.

Таким чином, установлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів.

За таких обставин, ГУ ПФУ в Чернігівській області не доведено наявності матеріально-правових чи процесуально-правових підстав, з якими приписи ст. 432 ЦПК України пов`язують можливість визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню повністю чи частково.

Натомість суд першої інстанції дійшов вірного висновку, про відсутність у справі обставин та фактів, що підтверджують часткове припинення матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, а також відсутність процесуальних підстав, які свідчать про помилку при оформленні чи видачі судом рішення та виконавчого листа.

Отже, надавши оцінку вищенаведеним обставинам у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для відмови у задоволенні вимог заяви ГУ ПФУ в Чернігівській області.

Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлено внаслідок повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, та з дотриманням вимог закону.

При цьому, апеляційний суд під час розгляду даної справи не встановив порушень судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів висновлює, що апеляційна скарга ГУ ПФУ в Чернігівській області підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Деснянського районного суду Чернігівської області від 24 липня 2026 року – без змін.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать й витрати на професійну правничу допомогу.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Прокоф`єв Б.І. просить стягнути з ГУ ПФУ в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 5000,00 грн.

Вирішуючи дане клопотання, апеляційний суд виходить із наступного.

Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У ч. 2, 3, 8 ст. 141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Враховуючи викладене, ЦПК України визначено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

З процедурою апеляційного провадження пов`язано право учасників справи подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження (ч. 1 ст. 360 ЦПК України).

У ч. 4 ст. 360 ЦПК України вказано на необхідність надання доказів надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Тому надання відзиву на апеляційну скаргу є реалізацією принципу змагальності сторін (п. 4 ч. 3 ст. 2, ст. 12 ЦПК України).

Подання апеляційної скарги та відкриття апеляційного провадження вимагає від інших учасників справи вчинення дій на захист своїх інтересів та спонукає до здійснення певних дій, які б не були реалізовані за відсутності апеляційної скарги.

Отже, інші учасники справи, які добросовісно реагували на відкриття апеляційного провадження поданням відзиву на апеляційну скаргу, понесли судові витрати, оскільки у цьому випадку звернулися за правничою допомогою до адвоката (ст. 15 ЦПК України), у зв`язку з чим можуть розраховувати на відшкодування таких витрат у випадку відмови у задоволенні апеляційної скарги.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, понесені стягувачем витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції підлягають розподілу відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представник стягувача надав:

- додаткову угоду №2 до договору про надання правничої допомоги №48/24 від 23.10.2024, укладені між ОСОБА_1 і адвокатом Прокоф`євим Б. І., у якій сторони погодили, що клієнт проводить оплату за надані ним послуги в Чернігівському апеляційному суді, в тому числі при підготовці процесуальних документів для даного суду при розгляді справи №750/15971/24 (провадження №22-ц/4823/2007/26) за апеляційною скаргою ГУ ПФУ в Чернігівській області на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 24.07.2026 у справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Чернігівській області про стягнення коштів, у розмірі 5000,00 грн;

- детальний опис робіт (наданих послуг) від 25 серпня 2026 року, у якому зазначено найменування робіт та затрачений на них час (попереднє ознайомлення з апеляційною скаргою з додатками в обсязі 1 год; визначення правової позиції з клієнтом, підготовка відзиву на апеляційну скаргу та організація його подання до суду в обсязі 3 год; підготовка та участь у судових засіданнях Чернігівського апеляційного суду в обсязі не більше 1 год), загальна вартість наданих послуг складає 5000,00 грн;

- квитанцію до прибуткового касового ордера від 25.08.2026 про отримання адвокатом від ОСОБА_1 коштів у сумі 5000,00 грн.

Зазначені документи є належними й допустимими доказами на підтвердження понесених стягувачем у суді апеляційної інстанції витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.

Відзив представника стягувача на апеляційну скаргу, в якому містилась заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, разом із доказами їх понесення був надісланий ГУ ПФУ в Чернігівській області до його електронного кабінету у системі ЄСІТС у порядку, передбаченому процесуальним законом, та отриманий скаржником 25.08.2026 18:55, що підтверджується квитанцією про доставку документів до зареєстрованого електронного кабінету користувача ЄСІТС.

Однак станом на час розгляду справи апеляційним судом заперечення або клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу від ГУ ПФУ в Чернігівській області не надходили (08.09.2026 подана лише заява про розгляд справи без участі представника).

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч. 4 ст. 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №911/3312/21);

- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у ч. 3-5, 9 ст. 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).

Враховуючи відсутність клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, перевіривши подані докази на предмет їх належності та допустимості, оцінивши заявлені витрати з урахуванням критеріїв реальності, необхідності та співмірності, складності справи, характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи, а також керуючись принципами розумності та справедливості, колегія суддів дійшла висновку, що витрати на професійну правничу допомогу за апеляційний розгляд справи у розмірі 5000,00 грн є доведеними, обґрунтованими та співмірними зі складністю справи та обсягом наданих послуг, у зв`язку з чим підлягають стягненню з ГУ ПФУ в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 .

Керуючись ст. 141, 367-369, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області – залишити без задоволення.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 липня 2026 року – залишити без змін.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 5000,00 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Повне судове рішення складено 09 вересня 2026 року.

Головуючий О.А. Луговець

Судді О.В. Любчик

О.Є. Мамонова