Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №757/39470/24-ц — Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/39470/24-ц

пр. № 2-2415/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року м. Київ

Печерський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Гуртової Т. І.,

за участю секретаря судового засідання - Тритиніченка В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДСЕРВІСМАТЕРІАЛИ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В :

Зміст позовних вимог.

03 вересня 2024 року до Печерського районного суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДСЕРВІСМАТЕРІАЛИ» (далі - позивач, ТОВ «БУДСЕРВІСМАТЕРІАЛИ») до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач є власником машиномісця № НОМЕР_1 у секції «В» підземної автостоянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Договором № 1-10-НОМЕР_3/Кп «Про участь у комунальних, експлуатаційних витратах по підземній автостоянці і прилягаючій території» від 01 вересня 2003 року (далі - Договір). Позивач є господарюючим суб`єктом, який здійснює діяльність з технічного обслуговування зазначеного автопаркінгу.

Позивач вказав, що з 01 лютого 2018 року діяв тариф за обслуговування одного машиномісця у розмірі 450,00 грн щомісячно, а з 01 грудня 2022 року - у розмірі 690,00 грн щомісячно. Пропозиції укласти додаткову угоду про підвищення тарифу надсилалися відповідачу цінними листами 07 липня 2020 року, 18 жовтня 2021 року та 23 травня 2024 року, проте відповідач їх проігнорував.

За твердженням позивача, за період з 01 січня 2016 року по 30 червня 2024 року включно внаслідок несплати за належним чином надані послуги з утримання машиномісця у відповідача утворилася заборгованість у розмірі 15 080,00 грн. Крім того, на підставі статті 625 ЦК України позивач нарахував інфляційні втрати у розмірі 8 184,97 грн та 3 відсотки річних у розмірі 2 030,12 грн.

З урахуванням наведеного позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь 15 080,00 грн основного боргу, 8 184,97 грн інфляційної складової боргу, 2 030,12 грн - 3 відсотки річних, а також судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.

Позиція відповідача.

Відповідач, в інтересах якого діє адвокат Сичов О. О., подав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав у повному обсязі.

Відповідач підтвердив, що дійсно укладав Договір як співвласник паркомісця, проте звернув увагу, що з боку «ВЛАСНИКА» Договір укладений двома особами - відповідачем та ОСОБА_2 , у зв`язку з чим обов`язки за Договором мають дві особи.

Відповідач зазначив, що згідно з пунктом 4.4 Договору сума його витрат по утриманню й експлуатації стоянки на місяць складала 125,00 грн, а Додатковою угодою № 1 від 08 березня 2004 року цю суму встановлено у розмірі 110,00 грн на місяць. Відповідно до пунктів 3.1.2 та 4.3 Договору зміна суми щомісячних платежів здійснюється за узгодженням із власником. Оскільки жодної додаткової угоди про підвищення тарифу сторони не укладали, а цінних листів із пропозиціями відповідач не отримував, підстав для застосування тарифів у розмірі 450,00 грн та 690,00 грн немає.

Відповідач також вказав, що за період з 01 січня 2016 року по 30 червня 2024 року, який становить 102 місяці, вартість послуг позивача за узгодженим тарифом становить 11 220,00 грн, тоді як відповідачем сплачено 35 200,00 грн, що не заперечується позивачем. Отже, у відносинах сторін заборгованість відсутня, натомість наявна переплата у розмірі 23 980,00 грн, а відтак відсутні й підстави для нарахування інфляційних втрат та 3 відсотків річних.

Крім того, відповідач заявив про застосування наслідків спливу позовної давності, зазначивши, що частина заявлених до стягнення сум перебуває поза її межами. Одночасно відповідач повідомив про попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

Відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити, поклавши судові витрати на позивача.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Розгляд справи здійснювався судом у п`яти судових засіданнях: 16 грудня 2024 року, 27 лютого 2025 року, 28 квітня 2025 року, 30 червня 2025 року та 31 липня 2025 року.

11 грудня 2024 року представник відповідача - адвокат Сичов О. О. звернувся до суду із заявою про відкладення розгляду справи, призначеного на 16 грудня 2024 року, та про надання доступу до матеріалів справи в електронному вигляді, обґрунтувавши її тим, що заява про ознайомлення з матеріалами справи, подана 27 листопада 2024 року, залишилася невиконаною, а відповідач не отримав копію позовної заяви з додатками, що унеможливлювало подання відзиву.

17 лютого 2025 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву.

У судовому засіданні 27 лютого 2025 року, проведеному в режимі відеоконференції (протокол судового засідання в режимі конференції № 4120419), представник позивача - адвокат Дзюбан О. О. заявив клопотання про відкладення розгляду справи для підготовки відповіді на відзив, а також клопотання про витребування доказів на підтвердження права власності на машиномісце. Представник відповідача проти клопотання про відкладення заперечував, посилаючись на достатність часу для підготовки відповіді на відзив, і на запитання суду підтвердив, що відповідач є власником паркомісця. Клопотання представника позивача судом задоволено, розгляд справи відкладено на 28 квітня 2025 року для отримання відповіді на запит до Київського міського бюро технічної інвентаризації.

24 квітня 2025 року представник позивача звернувся до суду із заявою про перенесення судового засідання, призначеного на 28 квітня 2025 року, у зв`язку з відрядженням.

24 липня 2025 року представник позивача подав заяву про розгляд справи без участі позивача та його представника, зазначивши, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

31 липня 2025 року представник відповідача подав заяву про встановлення розміру судових витрат із доданою копією Договору про надання правової (правничої) допомоги від 27 листопада 2024 року.

Клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу позивачем не заявлялося.

Розгляд справи відкладено на 15 січня 2026 року для з`ясування обставин.

15 січня 2026 року справу знято з розгляду у зв`язку з розглядом невідкладних клопотань органів досудового розслідування та призначено на 27 травня 2025 року.

Розгляд справи, призначений на 27 травня 2025 року, відкладено у зв`язку із перебуванням судді у відпустці.

07 вересня 2026 року сторони в судове засідання не прибули. Сторони в судове засідання не прибули. Суд розгляну справу за наявними матеріалами.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Судом встановлено, що 01 вересня 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які виступили як «ВЛАСНИК», з однієї сторони, та ТОВ «БУДСЕРВІСМАТЕРІАЛИ» як «ВИКОНАВЦЕМ», з другої сторони, укладено Договір № 1-10-37В/Кп «Про участь у комунальних, експлуатаційних витратах по підземній автостоянці і прилягаючій території».

Відповідно до пункту 1.1 Договору ВЛАСНИК передає, а ВИКОНАВЕЦЬ приймає на обслуговування місце № НОМЕР_3, розташоване на критій автостоянці за адресою: АДРЕСА_1. Згідно з пунктом 1.2 Договору ВИКОНАВЕЦЬ забезпечує обслуговування СТОЯНКИ і прилягаючої території, а ВЛАСНИК сплачує послуги ВИКОНАВЦЯ по експлуатації СТОЯНКИ і бере участь у витратах по її утриманню.

Пунктом 2.2.3 Договору передбачено обов`язок ВЛАСНИКА вчасно сплачувати ВИКОНАВЦЕВІ свою частку у витратах по утриманню й експлуатації СТОЯНКИ на умовах Договору.

Згідно з пунктом 4.4 Договору на дату його підписання сума однієї частки (одного місця) ВЛАСНИКА у витратах по утриманню й експлуатації СТОЯНКИ на місяць складає 125 (сто двадцять п`ять) грн 00 коп., без ПДВ. Відповідно до пункту 4.5 Договору оплата здійснюється ВЛАСНИКОМ не пізніше 25-го числа поточного місяця.

Додатковою угодою № 1 від 08 березня 2004 року до Договору сторони встановили суму витрат ВЛАСНИКА по утриманню й експлуатації СТОЯНКИ на місяць у розмірі 110 (сто десять) грн 00 коп.

Пунктом 3.1.2 Договору передбачено право ВИКОНАВЦЯ змінювати суму щомісячних платежів у випадку зміни вартості комунальних та інших витрат по утриманню й експлуатації СТОЯНКИ за узгодженням із ВЛАСНИКОМ. Аналогічне положення міститься у пункті 4.3 Договору, згідно з яким зміна суми щомісячних платежів ВЛАСНИКА здійснюється у випадку зміни вартості комунальних та інших витрат по утриманню й експлуатації СТОЯНКИ за узгодженням із ВЛАСНИКОМ.

Відповідно до пункту 6.3 Договору усі зміни і доповнення до Договору дійсні з моменту їхнього підписання ВЛАСНИКОМ і ВИКОНАВЦЕМ.

Пунктом 6.1 Договору встановлено строк його дії з 01 жовтня 2003 року по 01 жовтня 2004 року, а пунктом 6.2 передбачено пролонгацію Договору на наступний строк один рік, якщо жодна зі сторін не виявила намір припинити його дію. Доказів припинення дії Договору матеріали справи не містять, у зв`язку з чим суд встановлює, що Договір є чинним у спірний період.

Позивачем нараховано відповідачу за період з 01 січня 2016 року по 30 червня 2024 року 50 280,00 грн, з яких відповідачем сплачено 35 200,00 грн, що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості та не заперечується жодною зі сторін.

Судом також встановлено, що позивач надсилав відповідачу пропозиції укласти додаткову угоду про підвищення тарифу цінними листами 07 липня 2020 року, 18 жовтня 2021 року та 23 травня 2024 року. Як зазначено безпосередньо у тексті позовної заяви, відповідач такі пропозиції проігнорував. Додаткової угоди про зміну розміру щомісячного платежу сторони не укладали, доказів протилежного суду не надано.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною першою статті 82 ЦПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Згідно з частиною першою статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до частини третьої статті 205 ЦК України у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Згідно з частиною другою статті 632 ЦК України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Відповідно до частини першої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оцінка судом доводів сторін.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить із того, що між сторонами існують договірні відносини, а розмір грошового зобов`язання відповідача визначається умовами Договору.

Обставини укладення відповідачем Договору та наявності у нього обов`язку сплачувати свою частку у витратах по утриманню й експлуатації стоянки визнані відповідачем у відзиві на позовну заяву, а факт належності відповідачу машиномісця підтверджений його представником у судовому засіданні 27 лютого 2025 року, а відтак відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України зазначені обставини доказуванню не підлягають.

Водночас центральним для вирішення спору є питання про розмір щомісячного платежу, який підлягав сплаті відповідачем у спірний період.

Умовами Договору (пункти 3.1.2, 4.3) прямо передбачено, що зміна суми щомісячних платежів здійснюється виключно за узгодженням із ВЛАСНИКОМ, а пунктом 6.3 Договору встановлено, що усі зміни і доповнення до Договору дійсні лише з моменту їхнього підписання обома сторонами. Отже, сторони визначили спеціальний порядок зміни ціни договору, який виключає її одностороннє встановлення виконавцем.

Позивач у тексті позовної заяви тричі зазначив, що пропозиції укласти додаткову угоду про підвищення тарифу відповідач проігнорував. Наведене є визнанням позивачем тієї обставини, що згоди відповідача на зміну розміру щомісячного платежу отримано не було.

З огляду на положення частини першої статті 640 ЦК України правове значення для зміни договору має саме одержання відповіді про прийняття пропозиції, а не факт її направлення. Матеріали справи не містять доказів надання відповідачем такої відповіді. Копії описів вкладення у цінні листи підтверджують лише направлення пропозицій, проте не свідчать про їх акцептування.

Мовчання відповідача не може розцінюватися як згода на зміну ціни Договору, оскільки відповідно до частини третьої статті 205 ЦК України воля сторони може виражатися мовчанням лише у випадках, встановлених договором або законом. Натомість пункт 6.3 Договору встановлює протилежне - вимогу про підписання змін обома сторонами.

За таких обставин суд дійшов висновку, що тарифи у розмірі 450,00 грн та 690,00 грн за одне машиномісце щомісячно у відносинах сторін погодженими не є, а розмір щомісячного платежу відповідача становить 110,00 грн, як це визначено Додатковою угодою № 1 від 08 березня 2004 року до Договору.

Заявлений позивачем період стягнення з 01 січня 2016 року по 30 червня 2024 року становить 102 місяці. Відтак вартість послуг позивача за узгодженим сторонами тарифом за цей період становить 11 220,00 грн (110,00 грн ? 102 місяці).

При цьому за наданим самим позивачем розрахунком заборгованості відповідачем за спірний період сплачено 35 200,00 грн, що перевищує вартість наданих послуг на 23 980,00 грн.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем за Договором відсутня, а тому позовна вимога про стягнення 15 080,00 грн основного боргу є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Суд також враховує, що Договір з боку «ВЛАСНИКА» укладено двома особами - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Умовами Договору солідарного обов`язку не встановлено, а відповідно до статті 540 ЦК України у разі участі у зобов`язанні кількох боржників кожен з них зобов`язаний виконати обов`язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства. Проте, оскільки суд дійшов висновку про відсутність заборгованості як такої, зазначена обставина на висновок суду по суті спору не впливає, і питання про права та обов`язки ОСОБА_2 цим рішенням не вирішується.

Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 відсотків річних.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зазначені нарахування є похідними від основного зобов`язання та можуть бути застосовані виключно за умови наявності простроченого грошового зобов`язання.

Оскільки судом встановлено відсутність заборгованості відповідача перед позивачем, підстави для нарахування та стягнення інфляційних втрат у розмірі 8 184,97 грн і 3 відсотків річних у розмірі 2 030,12 грн відсутні, а відповідні позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом з тим позовна давність застосовується судом лише до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд встановлює, що право позивача не порушено або заявлена вимога є безпідставною по суті, у застосуванні позовної давності потреби немає, і суд відмовляє у позові саме з підстав його необґрунтованості.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову по суті у зв`язку з відсутністю заборгованості, заява відповідача про застосування позовної давності, заявлена ним субсидіарно, окремому вирішенню не підлягає.

Доводи позивача, які судом відхилено, та мотиви їх відхилення.

Посилання позивача на положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги», зокрема на статті 18, 20, 21 цього Закону, суд відхиляє, оскільки перелік житлово-комунальних послуг, наведений у статті 5 зазначеного Закону, є вичерпним і послуги з утримання підземної автостоянки до нього не належать. Позивач не є управителем багатоквартирного будинку, а автостоянка відповідно до Акта про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, зареєстрованого 28 вересня 2001 року за № 262, є окремим об`єктом.

З цих же підстав суд відхиляє посилання позивача на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 761/48615/18. Наведені висновки стосуються обов`язку споживача оплатити фактично спожиті житлово-комунальні послуги за відсутності укладеного договору, тоді як у цій справі між сторонами існує чинний письмовий договір із визначеною сторонами ціною. Правовідносини не є подібними, у зв`язку з чим підстави для застосування зазначених висновків у розумінні частини четвертої статті 263 ЦПК України відсутні.

Посилання позивача на статтю 977 ЦК України суд також відхиляє, оскільки предметом Договору є участь власника у комунальних та експлуатаційних витратах по утриманню автостоянки, а не зберігання транспортного засобу; договір зберігання між сторонами не укладався.

Посилання позивача на статті 319, 322 ЦК України щодо обов`язку власника утримувати належне йому майно не спростовують висновків суду, оскільки зазначені норми не визначають розміру плати за договором, укладеним власником із виконавцем послуг, і не надають виконавцю права змінювати ціну договору в односторонньому порядку.

Висновок суду по суті спору.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність у відповідача заборгованості за Договором, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

З огляду на відмову у задоволенні позову судовий збір, сплачений позивачем за подання позовної заяви, відшкодуванню не підлягає та покладається на позивача.

Розглядаючи заяву відповідача про встановлення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Відповідач навів такий розрахунок у відзиві на позовну заяву та повідомив про намір подати докази понесених витрат згодом.

Згідно з частиною третьою статті 134 ЦПК України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, проте сам по собі не є доказом їх понесення.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною. Частиною третьою цієї статті передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Оскільки відповідно до частини восьмої статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження судові дебати не проводяться, орієнтиром для подання доказів є закінчення розгляду справи по суті.

За змістом наведених норм у їх сукупності обов`язковою умовою відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є наявність договору про надання правничої допомоги, з якого вбачається пов`язаність послуг саме з цією справою та їх вартість, а також доказів обсягу наданих послуг. Відсутність доказів фактичної оплати сама по собі не є перешкодою для відшкодування витрат, які підлягають сплаті, однак і в такому разі розмір витрат має підтверджуватися договором та документами щодо обсягу і вартості послуг.

Відповідач у заяві просив стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн, проте до заяви не додав ані договору про надання правничої допомоги, ані ордера чи іншого документа, з якого вбачалися б умови надання послуг та їх вартість, ані детального опису робіт, ані доказів оплати або виникнення обов`язку оплати. Таких документів не подано і до закінчення розгляду справи по суті. Матеріали справи містять лише саму заяву із зазначенням суми, яка є твердженням сторони, а не доказом у розумінні статей 76, 95 ЦПК України.

Водночас у відзиві на позовну заяву, поданому до закінчення розгляду справи по суті, відповідач заявив про намір подати докази понесених витрат після ухвалення рішення, що відповідає абзацу другому частини восьмої статті 141 ЦПК України та зберігає за ним право подати відповідні докази протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

За таких обставин на час ухвалення рішення суд позбавлений можливості встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які відповідач сплатив або має сплатити у зв`язку з розглядом цієї справи, а тому відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 141 ЦПК України заява відповідача підлягає залишенню без розгляду. У разі подання відповідачем протягом п`яти днів після ухвалення цього рішення доказів розміру понесених витрат питання про їх розподіл може бути вирішене додатковим рішенням у порядку, встановленому статтею 270 ЦПК України.

Керуючись статтями 12, 13, 81, 89, 133, 134, 137, 141, 258, 259, 265, 268, 270, 273, 279, 352, 354 ЦПК України, статтями 205, 526, 540, 625, 629, 632, 638, 640, 651 Цивільного кодексу України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДСЕРВІСМАТЕРІАЛИ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити повністю.

Заяву ОСОБА_1 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДСЕРВІСМАТЕРІАЛИ» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн 00 коп. - залишити без розгляду.

Судові витрати зі сплати судового збору покласти на позивача.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «БУДСЕРВІСМАТЕРІАЛИ», місцезнаходження: 02068, м. Київ, вул. Анни Ахматової, буд. 3, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 30936619.

Відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено «08» вересня 2026 року.

Суддя Тетяна ГУРТОВА