Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №752/14080/26 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/14080/26

Провадження № 2/752/11880/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

08 вересня 2026 року місто Київ

Голосіївський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді: Кирильчук І.А.,

за участі секретаря судових засідань Сінчук І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

в с т а н о в и в:

До Голосіївського районного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_4 (надалі також ОСОБА_4 /представник позивача), яка діє в інтересах ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 /позивач) до ОСОБА_2 (надалі також ОСОБА_2 /відповідач 1), ОСОБА_3 (надалі також ОСОБА_3 /відповідач 2), за результатом розгляду якого позивач просить суд: стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди від 10 лютого 2026 р., у загальному розмірі 278 033,31 грн, що складається з таких складових: різниця між фактичною вартістю відновлювального ремонту та розміром страхового відшкодування - 95 687,35 грн.; величина втрати товарної вартості транспортного засобу - 112 845,96 грн.; витрати на проведення незалежної оцінки матеріального збитку - 5 500,00 грн.; витрати на нотаріальне посвідчення договору оренди транспортного засобу - 10 000,00 грн.; орендна плата за користування транспортним засобом - 54 000,00 грн.; стягнути солідарно з ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди грошові кошти у розмірі 30 000 грн; стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 464,27 грн; стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 50 000 грн.

В обґрунтування позову вказує, що 10 лютого 2026 року о 17 год 40 хв у м. Києві на вул. Великій Васильківській, 134 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля TOYOTA, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , власником якого є ОСОБА_3 , та належного позивачу автомобіля MERCEDES-BENZ E 220 D, д.н.з. НОМЕР_2 , 2025 року випуску. Унаслідок ДТП автомобіль позивача отримав механічні пошкодження. Постановою Голосіївського районного суду м. Києва у справі № 752/4337/26 ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Цивільна відповідальність особи, яка керувала автомобілем TOYOTA, була застрахована у ПрАТ «СК «Арсенал Страхування», яке перерахувало на рахунок сервісного центру страхове відшкодування у розмірі 250 000 грн. Водночас фактична вартість відновлювального ремонту автомобіля позивача становила 345 687,35 грн, у зв`язку із чим різницю в розмірі 95 687,35 грн позивач сплатив власними коштами.

Відповідно до звіту про оцінку вартості матеріального збитку № 65/02-26 від 19 лютого 2026 року величина втрати товарної вартості автомобіля становить 112 845,96 грн. За проведення незалежної оцінки позивач сплатив 5 500 грн. Крім того, через неможливість користуватися власним автомобілем під час його ремонту позивач орендував автомобіль LEXUS NX 300 упродовж 18 діб, у зв`язку із чим поніс витрати на орендну плату в розмірі 54 000 грн та на нотаріальне посвідчення договору оренди в розмірі 10 000 грн.

Посилається на те, що пошкодження належного йому нового автомобіля, неможливість користуватися ним, порушення звичного укладу життя, необхідність змінювати робочий графік, орендувати інший транспортний засіб та докладати додаткових зусиль для відновлення порушеного права спричинили йому моральні страждання, розмір яких він оцінює у 30 000 грн.

Вважає, що ОСОБА_2 як особа, винна у скоєнні ДТП, та ОСОБА_3 як власниця джерела підвищеної небезпеки зобов`язані солідарно відшкодувати завдану йому майнову та моральну шкоду. Зазначає, що доказів передачі автомобіля TOYOTA ОСОБА_2 на належній правовій підставі, зокрема за нотаріально посвідченим договором оренди, немає, тому ОСОБА_3 не перестала бути його законним володільцем.

Ухвалою судді від 15 червня 2026 року за вказаною позовною заявою відкрито провадження та вирішено подальший розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін

Від представника відповідача 1 ОСОБА_2 - адвоката Андрійко О.В. 21 липня 2026 року системою «Електронний суд» - надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідач 1 не заперечував факту дорожньо-транспортної пригоди, пошкодження належного позивачу транспортного засобу та встановлення його вини у вчиненні адміністративного правопорушення. Водночас зазначав, що ці обставини не звільняють позивача від обов`язку довести дійсний розмір завданої шкоди, причинний зв`язок між ДТП і кожною заявленою до стягнення сумою, а також необхідність та обґрунтованість понесених витрат. Заперечуючи проти стягнення 95 687,35 грн різниці між вартістю ремонту та страховим відшкодуванням, відповідач посилався на відсутність акта виконаних робіт або іншого первинного документа, який підтверджував би фактичний обсяг проведеного ремонту, перелік використаних запасних частин та його остаточну вартість. На думку відповідача, надані рахунки-фактури, калькуляції та платіжний документ підтверджують виставлення рахунку і перерахування коштів, однак не доводять фактичного виконання ремонтних робіт у заявленому обсязі. Щодо витрат на проведення незалежної оцінки у розмірі 5 500 грн відповідач зазначав, що така оцінка проведена за власною ініціативою позивача, а її необхідність для отримання страхового відшкодування або відновлення порушеного права не доведена. Крім того, звіт оцінювача, на його думку, складений без належного повідомлення заінтересованих осіб про огляд автомобіля та не відповідає вимогам статті 106 ЦПК України щодо висновку експерта, складеного на замовлення учасника справи. Вимогу про стягнення 112 845,96 грн втрати товарної вартості відповідач вважав недоведеною, оскільки вона ґрунтується виключно на зазначеному звіті. За відсутності акта виконаних ремонтних робіт неможливо встановити, які деталі автомобіля фактично ремонтувалися, замінювалися або фарбувалися, та перевірити наявність передбачених Методикою підстав для нарахування втрати товарної вартості. Заперечуючи проти стягнення 54 000 грн орендної плати та 10 000 грн витрат на нотаріальне посвідчення договору оренди, відповідач указував, що позивач не довів об`єктивної необхідності користування іншим автомобілем, використання пошкодженого транспортного засобу для здійснення професійної чи підприємницької діяльності, а також відповідності строку оренди фактичному періоду перебування автомобіля в ремонті. Щодо моральної шкоди відповідач зазначав, що наведені позивачем твердження про переживання, підвищену нервовість і зміну звичного способу життя не підтверджені належними доказами, а заявлений розмір відшкодування у сумі 30 000 грн визначений без наведення критеріїв його обчислення. Крім того, відповідач 1 вказав про відсутність підстав для солідарної відповідальності водія та власника транспортного засобу, зазначивши, що сама належність автомобіля ОСОБА_3 не покладає на неї обов`язку відшкодовувати шкоду, завдану під час керування транспортним засобом іншою особою.

Також, 21 липня 2026 року системою «Електронний суд» надійшов відзив відповідача 2 ОСОБА_3 - адвокат Андрійко О.В., яким остання просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Не заперечуючи факту дорожньо-транспортної пригоди, пошкодження автомобіля позивача та вини ОСОБА_2 у порушенні Правил дорожнього руху, зазначила, що ці обставини не є безумовною підставою для відшкодування всіх заявлених позивачем витрат і не звільняють його від обов`язку довести розмір шкоди, причинний зв`язок між ДТП і кожною заявленою до стягнення сумою, а також підстави відповідальності кожного з відповідачів. Заперечуючи проти пред`явлення вимог до ОСОБА_3 , представник відповідача зазначила, що сама належність їй транспортного засобу на праві власності не є підставою для покладення на неї відповідальності за шкоду, заподіяну під час керування ним іншою особою. На момент ДТП автомобілем керував ОСОБА_2 , тоді як доказів неправомірного заволодіння ним транспортним засобом, недбалості його власника або інших передбачених статтею 1187 ЦК України підстав відповідальності ОСОБА_3 матеріали справи не містять. Посилаючись на постанови Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 674/1666/14-ц та від 5 серпня 2020 року у справі № 456/881/17, вказала на відсутність підстав для солідарного стягнення шкоди з власника автомобіля та водія. Щодо вартості відновлювального ремонту представник відповідача зазначила, що позивач не надав акта виконаних робіт або іншого первинного документа, який підтверджував би фактичний обсяг проведеного ремонту, перелік використаних запасних частин та остаточну вартість робіт. Надані рахунки-фактури, калькуляції та платіжний документ на суму 95 687,35 грн, на її переконання, підтверджують лише виставлення рахунку й перерахування коштів, але не фактичне виконання ремонту саме в заявленому обсязі. Також звернула увагу на розбіжності між калькуляцією станції технічного обслуговування та звітом оцінювача. Заперечуючи проти стягнення 5 500 грн витрат на незалежну оцінку, представник відповідача посилалася на те, що оцінку проведено за власною ініціативою позивача, її необхідність для отримання страхового відшкодування або відновлення порушеного права не доведена. Крім того, звіт оцінювача, за доводами відповідача, складений без повідомлення заінтересованих осіб про огляд транспортного засобу та не містить застережень, передбачених статтею 106 ЦПК України для висновку експерта, складеного на замовлення учасника справи. Вимогу про стягнення 112 845,96 грн втрати товарної вартості відповідач вважала недоведеною, оскільки вона ґрунтується лише на зазначеному звіті оцінювача. Відсутність акта виконаних ремонтних робіт, на її думку, унеможливлює встановлення того, які саме деталі були відремонтовані, замінені або пофарбовані, та перевірку наявності передбачених пунктом 8.6 Методики умов для нарахування втрати товарної вартості. Щодо витрат на оренду автомобіля у розмірі 54 000 грн та нотаріальне посвідчення договору в розмірі 10 000 грн представник відповідача зазначила, що позивач не довів об`єктивної необхідності оренди іншого транспортного засобу, використання власного автомобіля для роботи чи підприємницької діяльності, неможливості забезпечення своїх потреб іншим способом, а також відповідності строку оренди фактичному періоду перебування пошкодженого автомобіля в ремонті. Заперечуючи проти відшкодування моральної шкоди, представник відповідача вказала, що твердження позивача про переживання, нервовість і зміну звичного способу життя мають описовий характер та не підтверджені доказами. Матеріали справи не містять медичних документів, висновків психолога чи інших даних про погіршення психоемоційного стану позивача, а розмір компенсації у сумі 30 000 грн визначений ним без наведення відповідних критеріїв.

У відповіді на відзив, яка надійшла до суду системою «Електронний суд» 31 липня 2026 року представник позивача заперечувала проти доводів відповідачів та зазначала, що розмір фактично понесених витрат на ремонт підтверджений рахунками-фактурами, калькуляціями і платіжними документами; витрати на проведення незалежної оцінки були необхідними для визначення розміру завданої шкоди, а складений оцінювачем звіт є письмовим доказом, тому вимоги статті 106 ЦПК України на нього не поширюються. Вказувала, що відсутність акта виконаних робіт не спростовує визначеної звітом втрати товарної вартості, а витрати на оренду автомобіля та нотаріальне посвідчення договору перебувають у причинному зв`язку з неможливістю користування пошкодженим транспортним засобом. Також наполягала на наявності підстав для солідарної відповідальності водія і власника транспортного засобу та зазначала, що відсутність медичних документів сама собою не виключає відшкодування моральної шкоди. Просила задовольнити позов у повному обсязі та витребувати у відповідачів документи, що підтверджують правову підставу керування ОСОБА_2 транспортним засобом, належним ОСОБА_3 .

У прохальній частині відповіді на відзив представником позивача заявлено клопотання про витребування у відповідачів документів, що підтверджують правову підставу керування ОСОБА_2 транспортним засобом, належним ОСОБА_3 .

Відповідно до частини першої статті 84 ЦПК України клопотання про витребування доказів подається у строки, встановлені частинами другою та третьою статті 83 цього Кодексу. Клопотання, подане з пропуском установленого строку, суд залишає без задоволення, крім випадку, коли особа обґрунтувала неможливість його подання у визначений строк із причин, що не залежали від неї.

Позивач заявив зазначене клопотання лише у відповіді на відзив, тоді як відповідно до частини другої статті 83 ЦПК України повинен був подати його разом із позовною заявою. Клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку позивачем не заявлено, причин неможливості своєчасного звернення з відповідним клопотанням не наведено, а доказів ужиття заходів для самостійного отримання запитуваних документів не подано.

За таких обставин клопотання представника позивача про витребування доказів підлягає залишенню без задоволення.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Згідно з частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Згідно з частини третьою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 лютого 2026 року о 17:40, керуючи транспортним засобом «TOYOTA», д.н.з. НОМЕР_1 , в місті Києві на вул. Велика Васильківська, 134, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, перед початком руху не впевнився в безпечності та скоїв зіткнення з транспортним засобом «MERCEDES», д.н.з. НОМЕР_3 , який рухався в попутному напрямку, що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів, чим порушила вимоги п. 2.3б, 10.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), відповідальність за що передбачена ст. 124 КУпАП.

Постановою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 23 березня 2026 року у справі № 752/4337/26 ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та піддано адміністративному стягненню у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на шість місяців.

Постановою Київського апеляційного суду від 08 травня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Постанову судді Голосіївського районного суду м. Києва від 23 березня 2026 року змінено в частині накладення на ОСОБА_2 адміністративного стягнення шляхом заміни адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на шість місяців на штраф у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. У решті постанову судді Голосіївського районного суду м. Києва від 23 березня 2026 року залишено без змін.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 вину у вчиненому правопорушенні визнав повністю, щиро розкаявся. Постанова Київського апеляційного суду набрала законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, обставини порушення ОСОБА_2 Правил дорожнього руху України, вчинення ним зіткнення з автомобілем позивача та його вина у спричиненні дорожньо-транспортної пригоди повторному доказуванню в цій справі не підлягають.

Цивільно-правова відповідальність особи, яка керувала автомобілем «TOYOTA», на момент ДТП була застрахована у ПрАТ «СК «Арсенал Страхування». Відповідно до платіжної інструкції від 19 березня 2026 року страховик перерахував ТОВ «Автомобільний дім Україна» страхове відшкодування в розмірі 250 000 грн із призначенням платежу: «ІПН НОМЕР_7, Страх. виплата ОСОБА_1 Акт №109.00483326-1 від 17.03.2026 р. зг. рах. № 2126000671 від 14.02.2026».

Зі звіту про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу, № 65/02-26 від 19 лютого 2026 року, складеного оцінювачем ТОВ «Клевер Експерт» Баранковим О.О., убачається, що ринкова вартість автомобіля позивача до пошкодження становила 3 416 016,82 грн, вартість його відновлювального ремонту - 345 515,34 грн, величина втрати товарної вартості - 112 845,96 грн, а загальна вартість матеріального збитку - 458 361,30 грн. Фізичний знос автомобіля визначено на рівні 0,00.

У пункті 3 переліку обмежень у використанні результатів оцінки Звіту зазначено, що висновки звіту дійсні лише за умови ремонту транспортного засобу на СТО ТОВ «Автомобільний дім Україна». Водночас у письмовій заяві оцінювача вказано, що огляд об`єкта оцінки проведений ним особисто, а фотофіксація здійснена за допомогою цифрового фотоапарата.

Відповідно до рахунку-фактури ТОВ «Автомобільний дім Україна» № 2126000671 від 14 лютого 2026 року загальна вартість послуг із відновлювального ремонту автомобіля «MERCEDES-BENZ E 220 D», державний номерний знак НОМЕР_2 , становить 345 687,35 грн. Додана до рахунку калькуляція містить перелік ремонтних операцій, запасних частин і матеріалів, які планується використати під час ремонту.

13 травня 2026 року ТОВ «Автомобільний дім Україна» виставило ОСОБА_1 рахунок-фактуру № 2126002307 на суму 95 687,35 грн. У калькуляції до цього рахунку зазначено найменування послуги: «Доплата за ремонт автомобіля».

Ураховуючи сплачене страховиком страхове відшкодування в розмірі 250 000 грн, позивач 13 травня 2026 року сплатив ТОВ «Автомобільний дім Україна» 95 687,35 грн, що підтверджується розрахунковим документом долученим до позову.

За проведення незалежної оцінки позивач сплатив ТОВ «Клевер Експерт» 5 500 грн, що підтверджується рахунком № 1781/25 від 19 лютого 2026 року та платіжною інструкцією від 19 лютого 2026 року № 8406-7524-2049-9886.

09 квітня 2026 року між ОСОБА_5 як Орендодавцем та ОСОБА_1 як Орендарем укладено договір оренди транспортного засобу, посвідчений Малим О.С., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, та зареєстрований у реєстрі за № 1036.

Відповідно до пункту 1 договору, Орендодавець передає, а Орендар приймає в користування за плату автомобіль, належний Орендодавцю на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , виданого ТСЦ 8046, марки - LEXUS, комерційний опис - NX 300, особливі відмітки: загальний легковий універсал, ідентифікаційний номер транспортного засобу - НОМЕР_5 , 2019 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_6 , дата першої реєстрації в Україні - 14.12.2019 року, дата реєстрації - 27.04.2024 року (далі - автомобіль).

Відповідно до пункту 2 договору орендна плата визначається в розмірі - 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок в день і виплачується Орендарем авансом за кожні наступні 10 (десять) днів оренди на розрахунковий рахунок Орендодавця з дня підписання акту приймання-передачі автомобіля.

Згідно з пунктом 5 договору, автомобіль буде використовуватись Орендарем для особистих поїздок на території України та за її межами.

Відповідно до акта приймання-передачі від 27 квітня 2026 року автомобіль передано позивачу 27 квітня 2026 року, а згідно з актом повернення від 14 травня 2026 року повернуто орендодавцю 14 травня 2026 року. Отже, строк фактичного користування автомобілем становив 18 діб. Позивач сплатив орендодавцю 54 000 грн двома платежами: 30 000 грн 27 квітня 2026 року та 24 000 грн 14 травня 2026 року.

Згідно з довідкою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу від 09 квітня 2026 року за посвідчення договору оренди транспортного засобу отримано плату за нотаріальні послуги та технічні роботи в розмірі 10 000 грн.

Щодо відшкодування майнової шкоди

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 22 ЦК України збитками втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки)

Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).

У постанові Верховного Суду від 14 листопада 2024 року у справі № 442/6010/22 (провадження № 61-4511св24) зазначено, що, якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України щодо відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Оцінюючи рахунки-фактури, деталізовані калькуляції, платіж страховика безпосередньо на рахунок визначеної у звіті СТО та платіж позивача на суму непокритого залишку в сукупності, суд вважає доведеними як остаточну вартість відновлювального ремонту в розмірі 345 687,35 грн, так і фактичне понесення позивачем витрат у розмірі 95 687,35 грн. Відсутність окремого документа з назвою «акт виконаних робіт» за наявності такої сукупності взаємно узгоджених доказів сама собою не спростовує факту та вартості ремонту.

За таких обставин вимога про стягнення різниці між вартістю ремонту і страховою виплатою в сумі 95 687,35 грн є обґрунтованою.

Щодо втрати товарної вартості автомобіля

Відповідно до пункту 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 (далі - Методика), величина втрати товарної вартості (далі - ВТВ) - умовна величина зниження ринкової вартості КТЗ, відновленого за нормативними вимогами після пошкодження, порівняно з ринковою вартістю подібного непошкодженого КТЗ..

У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 359/2309/17 зазначено, що втрату товарної вартості можна визначити як зменшення вартості транспортного засобу, зумовлене передчасним погіршенням товарного (зовнішнього) вигляду автомобіля та (або) його експлуатаційних якостей унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих деталей, вузлів і агрегатів, з`єднань і захисних властивостей покриттів у зв`язку з ДТП і подальшим ремонтом. Передчасні зміни геометричних параметрів, фізико-хімічних властивостей, конструктивних матеріалів і характеристик інших процесів транспортного засобу, які є наслідком проведення окремих видів ремонтних робіт, призводять до погіршення зовнішнього (товарного) вигляду, функціональних та експлуатаційних характеристик і зниження безвідмовності й довговічності транспортного засобу.

У постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справі № 761/15232/18 (провадження № 61-19661св21) зроблено висновок, що звіт про оцінку майна, складений суб`єктом оціночної діяльності, є письмовим доказом, а не висновком експерта, тому вимоги статті 106 ЦПК України до нього не застосовуються. У цій же справі Верховний Суд виходив із можливості визначення та відшкодування втрати товарної вартості на підставі звіту оцінювача окремо від фактично понесених витрат на ремонт.

Звіт № 65/02-26 складено сертифікованим суб`єктом оціночної діяльності за результатами особистого огляду автомобіля, містить опис пошкоджень, фототаблиці, вихідні дані та розрахунки. Доказів, які спростовували б визначену оцінювачем величину втрати товарної вартості, відповідачі не подали.

Неповідомлення відповідачів про огляд автомобіля не є безумовною підставою для визнання звіту недопустимим доказом, оскільки пункт 5.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів передбачає виклик заінтересованих осіб у разі потреби. Відповідачі не навели конкретних обставин, які свідчили б про спотворення зафіксованих пошкоджень, та не надали доказів іншого їх обсягу.

Доводи відповідачів про неможливість визначення втрати товарної вартості без акта виконаних ремонтних робіт суд відхиляє, оскільки ВТВ є прогнозованим зменшенням ринкової вартості належно відновленого автомобіля внаслідок самого факту його аварійного пошкодження та необхідності виконання передбачених Методикою ремонтних операцій. Такі операції встановлені оцінювачем під час огляду до ремонту, а їх необхідність підтверджується рахунками й калькуляціями СТО.

Отже, вимога про стягнення 112 845,96 грн втрати товарної вартості є доведеною та підлягає задоволенню.

Щодо витрат на проведення оцінки

Звіт оцінювача був необхідний для визначення повного розміру матеріальної шкоди та величини втрати товарної вартості, яка не охоплювалася страховою виплатою. Витрати на його складання в розмірі 5 500 грн підтверджені рахунком і платіжною інструкцією, безпосередньо пов`язані з відновленням порушеного права позивача та є реальними збитками в розумінні статті 22 ЦК України.

Те, що відносини зі страховиком урегульовані та розмір страхової виплати сторонами не оспорюється, не позбавляє звіт доказового значення у спорі між потерпілим і заподіювачем шкоди та не усуває причинного зв`язку між ДТП і витратами на визначення непокритої шкоди. Тому підлягають стягненню на користь позивача у розмірі 5 500 грн витрат на проведення оцінки.

Щодо витрат на оренду автомобіля та нотаріальних витрат

Для відшкодування витрат як реальних збитків позивач повинен довести не лише факт їх здійснення, а й те, що вони були необхідними для відновлення порушеного права та перебувають у безпосередньому причинному зв`язку з протиправною поведінкою відповідача.

ДТП сталася 10 лютого 2026 року, договір оренди укладено 09 квітня 2026 року, а автомобіль фактично передано позивачу лише 27 квітня 2026 року.

За договором орендований автомобіль передано для особистих поїздок територією України та за її межами. Доказів використання пошкодженого автомобіля для професійної або підприємницької діяльності, запланованих відряджень, постійних побутових потреб, які об`єктивно не могли бути забезпечені іншим способом, або інших обставин, що зумовлювали вимушену необхідність оренди саме такого автомобіля за ціною 3 000 грн на добу, позивач не подав.

Отже, самі по собі договір, акти приймання-передачі та платіжні документи підтверджують виникнення і виконання орендних правовідносин, але не доводять необхідності цих витрат та їх безпосереднього причинного зв`язку з ДТП. Тому вимога про стягнення 54 000 грн орендної плати задоволенню не підлягає.

Оскільки витрати на нотаріальне посвідчення є похідними від укладення договору оренди, необхідність якого позивачем не доведена, підстав для стягнення 10 000 грн нотаріальних витрат також немає.

Щодо відповідальності ОСОБА_3 .

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За частиною третьою статті 1187 ЦК України особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом або іншим об`єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов`язана відшкодувати її на загальних підставах.

У постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 456/881/17 (провадження № 61-470св20) зазначено:

«У частині четвертій статті 1187 ЦК України передбачено, що якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Результат аналізу частини четвертої статті 1187 ЦК України дає можливість стверджувати, що умовою застосування частини четвертої статті 1187 ЦК України є заволодіння транспортним засобом внаслідок протиправних дій іншої особи (осіб), тобто поза волею його власника (володільця). При цьому передання власником транспортного засобу з порушенням публічних норм (зокрема, особі, яка перебуває в стані алкогольного сп`яніння) не є його неправомірним заволодінням, з огляду на наявність волі власника.

[…] установлені судами обставини свідчать, що володільцем джерела підвищеної небезпеки в момент завдання шкоди був ОСОБА_6.

У цій справі обставин, які свідчили б про наявність підстав для притягнення ОСОБА_5 до відповідальності за шкоду, завдану позивачам іншою особою, суди не встановили, а тому суди зробили помилковий висновок, що відповідальність за неї має нести ОСОБА_5 як власник джерела підвищеної небезпеки».

Відповідачі визнали, що ОСОБА_3 добровільно передала автомобіль ОСОБА_2 , який керував ним на момент ДТП. Доказів неправомірного заволодіння автомобілем, використання його всупереч волі власниці або сприяння ОСОБА_3 неправомірному заволодінню матеріали справи не містять.

Посилання позивача на відсутність нотаріально посвідченого договору оренди є безпідставним, оскільки сторони не стверджували про існування між ними саме оплатного договору найму. Добровільна передача автомобіля для керування може ґрунтуватися на іншій не забороненій законом правовій підставі й не потребує в кожному випадку укладення договору оренди.

Стаття 1187 ЦК України не встановлює солідарного обов`язку власника і законного володільця транспортного засобу. Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Такої підстави у спірних правовідносинах судом не встановлено.

Тому належним відповідачем за вимогами про відшкодування шкоди є ОСОБА_2 як водій, з вини якого сталася ДТП, та законний володілець автомобіля на час її вчинення. У задоволенні позову до ОСОБА_3 слід відмовити.

Щодо моральної шкоди

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Частиною третьою статті 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 703/3912/16-ц зазначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли неправомірні дії завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Унаслідок винних дій ОСОБА_2 належний позивачу автомобіль 2025 року випуску був пошкоджений, у зв`язку із чим позивач був позбавлений можливості користуватися ним, змушений організовувати проведення оцінки та ремонту автомобіля, сплатити не покриту страховим відшкодуванням частину вартості ремонту, провадити переписку з відповідними особами та звертатися до суду за захистом свого порушеного права. Наведені обставини вимагали від позивача додаткових зусиль для організації свого життя та об`єктивно могли спричинити йому душевні переживання.

Відсутність медичних документів або висновку психолога не виключає заподіяння моральної шкоди пошкодженням майна, однак враховується судом під час визначення глибини та тривалості заявлених страждань.

Водночас твердження позивача про порушення запланованих ділових поїздок, необхідність використання іншого транспортного засобу для здійснення робочих відряджень і виконання професійних обов`язків, а також про вимушену зміну усталеного робочого графіка належними доказами не підтверджені.

З огляду на характер правопорушення, обсяг пошкоджень, тривалість вимушених змін у житті позивача, повне визнання ОСОБА_2 своєї вини, відсутність наслідків для життя і здоров`я позивача, а також вимоги розумності, виваженості та справедливості, суд визначає належний розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 10 000 грн. У стягненні решти заявленої суми моральної шкоди слід відмовити.

Щодо розподілу суми судового збору

Загальний розмір заявлених вимог становить 308 033,31 грн, із яких судом задоволено вимоги на загальну суму 224 033,31 грн, що становить 72,73 % ціни позову.

Отже, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 1 792,26 грн.

Оскільки в задоволенні позову до ОСОБА_3 відмовлено, підстав для покладення на неї судового збору немає.

Керуючись статтями 22, 23, 541, 1166, 1167, 1187, 1188, 1194 ЦК України, статтями 12, 13, 76-82, 84, 89, 95, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в загальному розмірі 214 033,31 (двісті чотирнадцять тисяч тридцять три) гривні 31 копійку, що складається з: 95 687 (дев`яноста п`яти тисяч шестисот вісімдесяти семи) гривень 35 копійок різниці між фактичною вартістю відновлювального ремонту та страховим відшкодуванням; 112 845 (ста дванадцяти тисяч восьмисот сорока п`яти) гривень 96 копійок втрати товарної вартості транспортного засобу; 5 500 (п`яти тисяч п`ятисот) гривень витрат на проведення незалежної оцінки.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000 (десять тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог до ОСОБА_2 , відмовити.

У задоволенні позову до ОСОБА_3 , відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 792 (одна тисяча сімсот дев`яносто дві) гривні 27 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 .

Відповідач 1: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_8 .

Відповідач 2: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_9 .

Повне рішення суду виготовлено 08 вересня 2026 року.

Суддя І. А. Кирильчук