Вирок від 06 вересня 2026 р. у справі №607/14033/26 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.2026 Справа №607/14033/26 Провадження №1-кп/607/1646/2026

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участю секретаря с/з ОСОБА_2

за участю прокурора ОСОБА_3 , ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_5

захисників-адвокатів ОСОБА_6 , ОСОБА_7

законного представника

потерпілого ОСОБА_8 ОСОБА_9

представника потерпілого

ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_10

розглянувши у закритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі кримінальне провадження №12026216040000398 від 04.06.2026 року про обвинувачення:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м.Львові, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, який має на утриманні дітей 2011, 2013, 2017 та 2021 р.н., приватного підприємця, працюючого судинним хірургом у ТОВ Медичний центр «Ендоклінік», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , учасника бойових дій, не депутата, раніше не судимого, -

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України,

В С Т А Н О В И В:

1. Встановлені судом обставини кримінального правопорушення.

02.06.2026 року, близько 23:20 год. у ОСОБА_5 , який перебував у готелі «Burghaus», за адресою Strada Branului, 55C, Bran у Румунії, у ході словесного конфлікту з малолітнім ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виник протиправний умисел спрямований на спричинення тілесних ушкоджень останньому.

Реалізуючи свій протиправний умисел, ОСОБА_5 02.06.2026 близько 23:20 год, перебуваючи у коридорі на третьому поверсі готелю «Burghaus», за адресою Strada Branului, 55C, Bran у Румунії, на ґрунті раптово-виниклих неприязних відносин, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, схопив правою рукою за задню поверхню шиї малолітнього потерпілого ОСОБА_11 , який в цей час йшов по коридору, стиснув і продовжуючи тримати його рукою за шию завів останнього до кімнати, у якій проживав потерпілий, де, тримаючи за шию, штовхнув малолітнього ОСОБА_8 на поверхню ліжка. В подальшому, продовжуючи свої протиправні дії об`єднані єдиним умислом, ОСОБА_5 , перебуваючи у кімнаті готельного номеру, висловлюючи в бік потерпілого словесні погрози, схопив правою рукою за задню поверхню шиї малолітнього потерпілого ОСОБА_8 , стиснув та підняв його з ліжка, після чого рукою, якої тримав за шию, штовхнув потерпілого на підлогу. Після чого, коли потерпілий ОСОБА_8 підвівся з підлоги, ОСОБА_5 своєю рукою завдав удар в спину потерпілого ОСОБА_8 , яким штовхнув його у іншу кімнату готельного номеру.

В результаті умисних протиправних дій ОСОБА_5 , малолітньому потерпілому ОСОБА_8 , спричинено тілесні ушкодження, у виді саден бокової, задньо-бокової та задньої поверхні шиї справа, синця задньої поверхні грудей справа із садном на його тлі, синця задньої поверхні грудей зліва із садном на його тлі, які за ступенем тяжкості належать до легких тілесних ушкоджень - п.2.3.5. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень».

За таких обставин, вказаними діями обвинувачений ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.125 КК України, тобто умисне легке тілесне ушкодження.

2. Висловлена обвинуваченим ОСОБА_5 безпосередньо у судовому засіданні позиція з приводу пред`явленого йому обвинувачення у даному кримінальному провадженні.

Допитаний під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, визнав повністю, за викладених в обвинувальному акті обставин, вибачився перед законним представником потерпілого, щиро розкаявся.

3. Вирішення питання щодо проведення судового розгляду кримінального провадження про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України у відповідності до приписів ч.3 ст.349 КПК України. Висновки суду щодо доведеності винуватості обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України.

Так, обвинувачений ОСОБА_5 , визнавши свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінальному правопорушенні, передбаченому ч.1 ст.125 КК України, за обставин, викладених в обвинувальному акті, повністю погодився зі всіма зібраними в процесі досудового розслідування доказами, що її підтверджують, відмовився від їх дослідження під час судового розгляду.

За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини кримінального провадження, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності їх позиції, суд, роз`яснивши учасникам процесу положення ст.349 КПК України, провів судовий розгляд даного провадження, в частині обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, щодо всіх його обставин із застосуванням правил ч.3 ст.349 КПК України, визнавши недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

При цьому суд з`ясував правильність розуміння учасниками судового процесу змісту цих обставин, з`ясував чи немає сумнівів в добровільності їх позиції, а також роз`яснив їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Таким чином, суд дійшов переконання про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України та кваліфікує його дії за ч.1 ст.125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження.

4. Мотиви призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_5 .

Вивченням особи обвинуваченого ОСОБА_5 встановлено, що він народився у м.Львові, громадянин України, з вищою освітою, одружений, має на утриманні дітей 2011, 2013, 2017 та 2021 р.н., приватний підприємець, працює судинним хірургом у ТОВ Медичний центр «Ендоклінік», де характеризується виключно позитивно, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , має на утриманні чотирьох малолітніх дітей, учасник бойових дій, не депутат, на обліку у лікаря-нарколога чи лікаря-психіатра не перебуває, раніше не судимий.

ОСОБА_5 за його заслуги у професійній медичній, та громадській діяльності нагороджено відзнакою Президента України "За гуманітарну участь у антитерористичній операції", медаллю "За збережене життя", почесним нагрудним знаком "За заслуги перед Збройними Силами України", грамотами Міністерства оборони України, Державної прикордонної служби України, подяками медичного батальйону "Госпітальєри".

Згідно з поданими стороною захисту копіями декларацій, ОСОБА_5 неодноразово ставав донором гуманітарної допомоги у передачі транспортних засобів на потреби ЗСУ.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд, відповідно до вимог ст.ст.50, 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого останнім кримінального правопорушення, яке у відповідності до ст.12 КК України класифікується як кримінальний проступок (ч.1 ст.125 КК України), особу винного, його вік, сімейний стан, та стан здоров`я, а також обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Також, при призначенні покарання суд враховує відомості платіжної інструкції від 07.08.2026 року, зі змісту якої вбачається те, що ОСОБА_5 07.08.2026 року о 12год. 16хв. перерахував грошові кошти у сумі 15000 гривень на підтримку ЗСУ.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 , згідно з ч.1 ст.66 КК України, суд визнає щире каяття, добровільне перерахування обвинуваченим грошових коштів на підтримку ЗСУ.

Обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_5 , у відповідності до вимог ст.67 КК України, є вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої дитини та у присутності дітей.

При цьому, суд відзначає, що згідно з ч.1 ст.66 КК України щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення визнаються обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого.

Водночас, виходячи із системного тлумачення законодавства та із судової практики, щире каяття, що характеризує ставлення винної особи до вчиненого нею злочину означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, що склалася, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання.

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання.

Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.

Про щирість каяття особи свідчить і поведінка обвинуваченого після вчинення злочину. Якщо особа сприяє розкриттю вчиненого нею злочину (викриває співучасників, видає знаряддя та засоби вчинення злочину, видає або допомагає у розшуку майна здобутого злочинним шляхом, надає інші докази тощо), добровільно відшкодовує завдані збитки або усуває завдану шкоду, такі дії об`єктивно підтверджують щире каяття особи.

Таким чином, можна зробити висновок, що щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню заданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.

У даному випадку судом встановлено щире каяття обвинуваченого ОСОБА_5 , який повністю визнав свою вину, у судовому засіданні у присутності законного представника потерпілого попросив вибачення у потерпілого та його батьків, вказав, що готовий нести покарання за свої неправомірні дії, про які шкодує та жодним чином не виправдовує, що свідчить про належну критичну оцінку обвинуваченим своєї поведінки та самоосуд свого вчинку.

Також сторона захисту вказала, що і раніше вживала заходи щодо комунікації з потерпілим та примирення з ним, однак такі не мали успіху у зв`язку із позицією потерпілого.

Щодо покликань законного представника потерпілого та представника потерпілого на відмову обвинуваченого під час допиту надавати відповіді на запитання законного представника потерпілого та представника потерпілого, то така відмова правового значення для визначення наявності чи відсутності цієї пом`якшуючої обставини не має, оскільки є правом обвинуваченого.

З наведених підстав суд відхиляє доводи законного представника потерпілого та представника потерпілого про те, що ОСОБА_5 визнав провину лише з метою створити формальні підстави для пом`якшення кримінальної відповідальності.

Відтак, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого обвинуваченим ОСОБА_5 кримінального правопорушення, обставин даного кримінального провадження, особи винного, який має на утриманні чотирьох малолітніх дітей, беззаперечно та в повному обсязі визнав свою вину у вчиненому та щиро розкаявся, є учасником бойових дій, має численні відзнаки та нагороди у професійній медичній, та громадській діяльності, неодноразово надавав благодійну допомогу шляхом надання транспортних засобів на потреби ЗСУ, добровільно перерахував грошові кошти на підтримку ЗСУ, а також те, що професійна діяльність обвинуваченого, як медика, безпосередньо пов`язана із наданням медичної допомоги у тому числі і військовослужбовцям, його вік, сімейний стан, зокрема те, що на утриманні обвинуваченого перебувають четверо неповнолітніх дітей, а також беручи до уваги наявність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації та приймаючи до уваги, що покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу, суд у даному конкретному випадку вважає за можливе призначити обвинуваченому ОСОБА_5 покарання у межах санкції статті обвинувачення, а саме: за ч.1 ст.125 КК України – у виді штрафу, оскільки саме таке покарання буде необхідне і достатнє для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Виходячи із вищевикладеного, відсутні підстави для призначення обвинуваченому іншого, більш суворого покарання у виді громадських чи виправних робіт, як про це просять законний представник та представник потерпілого.

Крім цього, відносно відомостей, які викладені представником потерпілого у судових дебатах щодо запланованих питань обвинуваченому, які представник потерпілого мав намір з`ясувати у обвинуваченого під час допиту останнього, а саме змісту цих питань та подальшої оцінки представником потерпілого діянь, у їх частині, які обвинуваченому не інкримінуються, та, відповідно, наявності чи відсутності цих діянь, що зазначені представником потерпілого, суд наголошує що відповідно до ст.337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. Під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення, розпочати провадження щодо юридичної особи. З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Окремо суд звертає увагу на те, що посилання представника потерпілого у судових дебатах на цинічність і незаконність клопотання сторони захисту про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні, яке було задоволено судом відповідно до ст.27 КПК України, є голослівними та не підтверджуються жодними доказами.

5. Вирішення пред`явленого потерпілим ОСОБА_8 в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_10 цивільного позову до обвинуваченого ОСОБА_5 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

У даному кримінальному провадженні потерпілий ОСОБА_8 , в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_10 , у відповідності до положень ч.ч.1,4 ст.128 КПК України звернувся до суду із цивільним позовом до обвинуваченого ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, у якому просить стягнути з відповідача на користь потерпілого ОСОБА_8 моральну шкоду, яку оцінює у 200000грн. та матеріальну шкоду у розмірі 5000грн.

Позовні вимоги потерпілий обґрунтовує наступним.

Згідно усталеного судочинства Верховного Суду, що зокрема відображено у Постановах ВС від 03.08.2020 у справі № 607/11755/20 та від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 підтверджено на практиці, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).

За ч.3 ст.51 Конституції України, дитинство охороняються державою.

Відповідно до ст. 52 Конституції України, будь-яке насильство над дитиною переслідуються за законом.

За ст.10 Закону України "Про охорону дитинства", кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім`ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини.

Держава здійснює захист дитини від: усіх форм домашнього насильства та інших проявів жорстокого поводження з дитиною, експлуатації, включаючи сексуальне насильство, у тому числі з боку батьків або інших законних представників дитини.

За статтею 19 Конвенції про захист прав дитини:

1. Держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину.

2. Такі заходи захисту, у випадку необхідності, включають ефективні процедури для розроблення соціальних програм з метою надання необхідної підтримки дитині й особам, які турбуються про неї, а також здійснення інших форм запобігання, виявлення, повідомлення, передачі на розгляд, розслідування, лікування та інших заходів у зв?язку з випадками жорстокого поводження з дитиною, зазначеними вище, а також, у випадку необхідності, для порушення початку судової процедури.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України. свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України)

Відповідно до ч.1 ст.1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров?я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Відповідно до частини першої статті 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Згідно до пунктів 1, 2 частини 2 статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац 2 частини третьої статті 23 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що:

- за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі;

- зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди;

- наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди;

- у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини;

- завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи;

- гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості;

- по своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦІК України).

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року у справі N? 213/2186/16-(провадження N? 61-2517св19) зроблено висновок, що «при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають такі обставини: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в заподіянні шкоди».

Пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N? 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати

немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у приниженні честі гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодження здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Також, положеннями п. 9 даної постанови Пленуму роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 1167 України рана шкода, завдана фізичній особі або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Таким чином, частина перша ст.1167 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв?язку та вини заподіювача.

Згідно з практикою ЄСПЛ, порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справа Науменко проти України).

Таким чином, зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі N? 279/1834/22 (провадження N? 61-1382сво23)).

Внаслідок протиправних дій ОСОБА_5 ОСОБА_8 завдано фізичного болю та спричинено тілесні ушкодження у вигляді у виді саден бокової, задньо-бокової та задньої поверхні шиї справа, синця задньої поверхні грудей справа із садном на його тлі, синця задньої поверхні грудей зліва із садном на його тлі, які за ступенем тяжкості належать до легких тілесних ушкоджень - п.2.3.5. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень». Вказане підтверджується наявним в матеріалах кримінального провадження висновку експерта N?358 від 08.06.2026 ДСУ "Тернопільське обласне бюро судово-медичних експертиз"

Таким чином, матеріалами кримінального провадження підтверджено, що протиправними, умисними діями відповідача ОСОБА_8 завдано моральної шкоди, а також те, що між діями відповідача, що призвели до порушення його законних прав та наслідками у вигляді заподіяння легких тілесних ушкоджень здоров`я і моральних стражданнях існує прямий причинно - наслідковий зв`язок.

У зв`язку із отриманими тілесними ушкодженнями ОСОБА_8 та його батьками було докладено зусилля до відновлення попереднього стану; він отримав фізичні та душевні страждання в т.ч. усвідомлюючи спосіб, обставини і характер завдавання йому ушкоджень; втратив душевний спокій; тривалий час перебував у стані постійного напруження та стресу; до сьогодні у нього виникають панічні атаки при згадці цієї події, і виникають побоювання продовження агресії та насильницьких дій ОСОБА_5 відносно нього, суттєво були порушені його нормальні життєві зв`язки; він був змушений докладати значних зусиль для організації свого життя та дозвілля, адже кримінальне діяння відносно потерпілого було вчинено саме під час шкільної екскурсії, у зв`язку із чим ОСОБА_8 був змушений перервати для себе подальшу екскурсію в Румунії і очікувати повернення додому.

Саме ці обставини спричинили йому глибокі моральні страждання, триваючий психологічний дискомфорт, втрату відчуття людської гідності, відчуття беззахисності перед кривдником, що й становить сутність завданої йому моральної шкоди.

При цьому хоча за класифікацією тяжкості кримінального правопорушення вчинене діяння ОСОБА_5 відноситься до кримінального проступку, проте об`єктом посягання є здоров`я малолітньої дитини та наслідком вчинення якого є хоча і легке тілесне ушкодження здоров`я, але умисне ушкодження того, що визнано в Україні найвищою соціальною цінністю.

В даному випадку, приймаючи до уваги ступінь фізичних та душевних страждань, яких зазнав ОСОБА_12 внаслідок вчинення щодо нього протиправного діяння, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, беручи до уваги зусилля до відновлення попереднього стану, тяжкість та тривалість моральних страждань потерпілого, сугтєві зміни у його житті та їх тривалість, у відповідності до вимог ст.ст.23, 1167 ЦК України, з урахуванням вимог розумності та справедливості, а також враховуючи глибину його страждань, ступінь вини обвинуваченого та інших обставин справи, приходжу до висновку щодо наявності підстав для визначення розміру моральної шкоди яка підлягає стягненню з обвинуваченого на користь ОСОБА_8 в сумі 200 000 грн.

Розмір заподіяної моральної шкоди визначити важко, але він має хоча б компенсувати ті емоційні страждання, які довелося перенести ОСОБА_8 і його родині, та витрати, пов`язані з відновленням психічного стану, відпочинком від усього що сталося, компенсувати ті витрати до яких необхідно було вдатись у зв`язку із отриманою травмою.

Виходячи із засад розумності, справедливості та співмірності, з урахуванням характеру та глибини заподіяних мені моральних страждань, ОСОБА_13 оцінює розмір завданої йому моральної шкоди у 200 000 (двісті тисяч) гривень.

Зазначена сума є обґрунтованою та враховує сукупність пережитих ним душевних страждань, зокрема:

- порушення звичного способу життя;

- триваючий психологічний дискомфорт і внутрішній емоційний надлом;

- негативний вплив на його психоемоційний та загальний стан здоров`я;

- фізичні та моральні страждання, спричинені протиправними діями відповідача;

- а також приниження честі та людської гідності, пов`язані з проявами зневаги до нього як малолітньої дитини.

Вказані страждання не мають разового характеру, а є тривалими та такими, що продовжують негативно впливати на його внутрішній стан, самооцінку, що є особливо болісним з огляду на його статус малолітньої особи та обставини, за яких було завдано шкоди.

Таким чином, відповідач зобов`язаний відшкодувати ОСОБА_8 , моральну шкоду у розмірі 200 000 грн, що є справедливим, співмірним та необхідним способом компенсації заподіяних йому немайнових втрат.

Крім того, цивільним позивачем отримано матеріальну шкоду в розмірі 5 000 грн.

Відповідно до у.1 ст. 1177 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Структура та зміст чинної статті 1177 ЦК України визначають, що за загальним правилом шкоду, завдану потерплому в результаті вчинення кримінального правопорушення (злочином), має відшкодовувати винна особа, діями якої її завдано (генеральний делікт), що відповідає частині першій цієї статті (постанова Верховного Суду від 7 листопада 2022 року у справі N 757/59343/19).

Згідно із ч.1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За ч.2. ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Презумпція вини має на увазі те, що особа буде вважатися винною у завданні збитків, поки вона не доведе, що вони завдані не з її вини. Але це при умові, що позивачем доведено наявність самого цивільного правопорушення і усіх елементів складу цього правопорушення належними, допустимими, достовірними і вірогідними доказами, які передбаченні законом.

У Постанові ВС від 15 листопада 2019 року у справі № 907/327/18 зазначено, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди, згідно з якою особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона не доведе відсутність своєї вини, зокрема у зв`язку із наявністю вини іншої особи або через дію об`єктивних обставин (аналогічна усталена правова позиція наведена, зокрема, У постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі N? 922/2026/17, від 21.09.2018 у справі N? 910/19960/15).

Позивачем в свою чергу належними, допустимими, достовірними, достатніми та найбільш вірогідними доказами доведено склад цивільного правопорушення відповідача. Відповідачем в свою чергу не спростовано своєї вини, що є достатньою правовою підставою для покладення на нього цивільної відповідальності у вигляді стягнення майнової та немайнової шкоди.

Відповідно до ч.1 ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

За п.1 ч.2 ст.22 ЦК України, збитками є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність всіх чотирьох умов відповідальності, а саме: - протиправна поведінка; - наявність збитків; - причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення;

- вина божника.

Отже кредитор, вимагаючи відшкодування збитків, має довести три перші умови відповідальності, зокрема факт протиправної поведінки боржника, розмір збитків, причинний зв`язок. Вина боржника у порушенні презюмується та не підлягає доведенню кредитором.

Під шкодою, що має бути відшкодована, розуміють пошкодження або зменшення блага потерпілого внаслідок порушення його матеріальних прав або приниження нематеріальних благ (життя, здоров`я тощо). Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.02.2012 "Узагальнення судової практики розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки у 2010 - 2011 роках".

Позивач для лікування отриманої внаслідок вчиненого відносно нього кримінального правопорушення психологічної травми витратив власних коштів 5000 грн., що підтверджується рахунком на оплату N?1 від 21.07.2026 виданого ФОП ОСОБА_14 , квитанцією про оплату.

Отже, 5000 грн - це майнова шкода (збитки), яку повинен відшкодувати відповідач.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (ч.1 ст.13 ЦК України).

Відповідно до ст.4 ЦПК України та ст.15 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути примусове виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Проте, інакше, як за зверненням в суд про стягнення 200 000 грн моральної шкоди та 5000 грн. матеріальної шкоди в примусовому порядку, позивач не в змозі захистити свої права та охоронювані законом інтереси, оскільки відповідач не відшкодовує їх в позасудовому порядку.

У судовому засіданні законний представник потерпілого ОСОБА_8 – ОСОБА_9 та представник потерпілого ОСОБА_8 – адвокат ОСОБА_10 позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, просять задовольнити.

Сторона захисту у судовому засіданні позовні вимоги про стягнення моральної шкоди визнала частково, на суму 10000грн., а у здоровленні вимог про стягнення 5000грн. на відшкодування матеріальної шкоди просить відмовити.

Сторона захисту не заперечила факт заподіяння моральної шкоди потерпілому проте вважає її розмір, оцінений та заявлений потерпілим, необґрунтованим та неспівмірними із заподіяною моральною шкодою.

Крім цього сторона захисту вказала, що вимоги про стягнення коштів на відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 5000грн. є безпідставними з огляду на відсутність доказів про те, що ФОП ОСОБА_14 , якій сплачено законним представником потерпілого кошти у вказаній сумі за надання послуги з психологічної консультації є медичним працівником та має право надавати такі послуги.

Крім цього, сторона захисту зазначила, що кошти на оплату послуги з психологічної консультації вносились ОСОБА_9 , проте цивільним позивачем є саме потерпілий ОСОБА_8 , тому вважає, що відсутні підстави для задоволення цих вимог.

Згідно з ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ч1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства (ч.5 ст.128 КПК України).

Пунктом 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України визначено, що реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З урахуванням приведених вимог закону, підстави та розмір заявлених позовних вимог мають бути доведеними відповідними доказами, що відповідають вимогам належності та допустимості.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 «Про практику застосування судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», (зі змінами та доповненнями) розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода заподіяна особі, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Згідно з ч. 1 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати. За відсутності в обвинуваченого коштів, достатніх для відшкодування зазначених витрат, вони компенсуються потерпілому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом для компенсації шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Згідно з ч.1, п.п.1,2 ч.2, ч.3 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. 2. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі №752/17832/14-ц (провадження №14-538цс19).

Потерпілому ОСОБА_8 внаслідок вчиненого відносно нього кримінального правопорушення завдано моральну шкоду, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, а також у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з ушкодженням здоров`я та протиправною поведінкою щодо нього.

При визначенні розміру завданої потерпілому ОСОБА_8 внаслідок кримінального правопорушення моральної шкоди, з урахуванням характеру, обсягу, тривалості фізичного болю та душевних страждань, яких він зазнав внаслідок ушкодження його здоров`я, перебування потерпілого у стані психологічного напруження, стресу та страху насильства, оскільки потерпілому завдав тілесні ушкодження дорослий, вимушеної втрати потерпілим звичайного способу життя, внаслідок чого він змушений докладати значних додаткових зусиль для його організації та відновлення свого душевного стану, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, і завданих у зв`язку із цим моральних страждань, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до переконання про те, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди підлягають до часткового задоволення, у розмірі 25000грн.

Дослідивши надані докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_5 на користь потерпілого ОСОБА_8 завданої кримінальним правопорушення майнової шкоди, знайшли підтвердження під час судового розгляду, так як в повній мірі підтверджуються дослідженими у судовому засіданні доказами.

Зокрема, судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат потерпілим надано відповідні докази, а саме: рахунок на оплату №1 від 21.07.2026 року на суму 5000 грн. за психологічні консультації, виданий ФОП ОСОБА_14 (призначення платежу: оплата за психологічні консультаційні послуги ОСОБА_8 ) та квитанція до платіжної інструкції на переказ готівки від 22.07.2026 року про сплату вказаної суми ОСОБА_9 ;

За наведених обставин, суд вважає, що заявлені позовні вимоги про відшкодування майнової шкоди підлягають до задоволення, в межах його доведеності та обґрунтованості відповідно до наявної реальної оцінки суми матеріального збитку, завданої внаслідок вчинення кримінальних правопорушень, а тому слід стягнути з обвинуваченого ОСОБА_5 на користь потерпілого ОСОБА_8 грошові кошти у сумі 5000грн. на відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Доводи сторони захисту про відсутність доказів про те, що ФОП ОСОБА_14 має право надавати медичну допомогу, не спростовують понесення збитків потерпілим у зв`язку із отриманням вказаної психологічної консультації та оплатою її вартості.

При цьому, виходячи із наявності факту заподіяння моральної шкоди та шкоди фізичному здоров`ю потерпілому, є достатні підстави вважати, що потерплий ОСОБА_8 потребував отримання психологічної консультації за наслідками вчинення відносно нього кримінального правопорушення.

Суд також відхиляє доводи сторони захисту у їх частині про відсутність підстав для стягнення коштів на відшкодування матеріальної шкоди із посиланням те, що кошти на оплату послуги з психологічної консультації вносились ОСОБА_9 , а цивільним позивачем є саме потерпілий ОСОБА_8 , оскільки ОСОБА_8 є малолітньою особою, тобто особою з частковою цивільною дієздатністю, яка самостійно має право вчиняти лише дрібні побутові правочини, тому оплата таких послуг здійснювалось в інтересах малолітнього ОСОБА_8 його законним представником ОСОБА_9 .

6. Вирішення питання щодо стягнення з обвинуваченого ОСОБА_5 процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Потерпілий ОСОБА_8 , в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_10 , відповідно до ч.1 ст.124, ч.1 ст.126 КПК України просить стягнути з обвинуваченого ОСОБА_5 50000 грн. витрат на правничу допомогу на досудовому розслідуванні та в суді першої інстанції.

Потерпілим долучено до матеріалів справи договір про надання правничої допомоги від 04.06.2026 року (Договір), укладений між ОСОБА_9 , який діє як законний представник в інтересах малолітнього сина ОСОБА_8 (Клієнт) та адвокатським об`єднанням "ВЕРУМ ПРО" (Адвокатське об`єднання), згідно з яким Клієнт зобов`язується виплатити Адвокатському об`єднанню гонорар за виконання доручення зазначеного у п.1.1 цього Договору на досудовому розслідування та в суді першої інстанції в розмірі 50000грн.

Згідно з актом приймання-передачі наданої правничої допомоги по договору про надання правничої допомоги від 04.06.2026 року, складеним ОСОБА_9 , який діє як законний представник в інтересах малолітнього сина ОСОБА_8 (Клієнт) та адвокатським об`єднанням "ВЕРУМ ПРО" (Адвокатське об`єднання), вартість виконаної роботи становить 50000грн. (фіксований гонорар). Перелік наданих послуг: участь на досудовому розслідуванні №12026216040000398 від 04.06.2026: участь в слідчо-розшукових діях; участь в судовому провадженні суду першої інстанції у справі Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області №607/14033/26: - підготовка і подання цивільного позову, - участь в судових засіданнях; - підготовка і подання інших клопотань, заяв, тощо.

Відповідно до відомостей рахунку №07/25-01 від 08.07.2026 року, складеного адвокатським об`єднанням "ВЕРУМ ПРО" за договором про надання правничої допомоги від 04.06.2026 року на суму 50000грн., платіжної інструкції від 08.07.2026 року, ОСОБА_9 08.07.2026 року перераховано грошові кошти у сумі 50000 гривень за вказаним рахунком.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на правову допомогу суд відзначає наступне.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Правовою підставою відшкодування витрат на правову допомогу є договір, укладений з адвокатом-представником, а також документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, для визначення розміру процесуальних витрат на правову допомогу, що підлягають відшкодуванню, крім договору про надання правової допомоги, особа має надати і оригінали документів, які підтверджують ці витрати, а також процесуально підтвердити надання правових послуг (складений процесуальний документ, вчинена процесуальна дія (участь у слідчих (розшукових) діях чи ознайомлення із процесуальними документами тощо). За висновком, викладеним у п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю провадження, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони. Чинне кримінальне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, однак зобов`язує надати докази на підтвердження розміру процесуальних витрат, у тому числі на таку допомогу, що входить до предмета доказування у кримінальному провадженні (ст. 91 КПК). (Постанова Верховного Суду колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 19.08.2024 у справі №521/3869/22 (провадження №51-2123км24).

Сторона захисту у судовому засіданні вважає заявлену потерпілим суму витрат на правову допомогу необґрунтованою та надмірною, крім цього вказала, що кошти на оплату правової допомоги вносились ОСОБА_9 , а цивільним позивачем є саме потерпілий ОСОБА_8 , тому вважає, що відповідно до ст.124 КПК України відсутні підстави для стягнення таких процесуальних витрат.

Так, згідно з ст.118 КПК України, процесуальні витрати складаються із: 1) витрат на правову допомогу; 2) витрат, пов`язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; 3) витрат, пов`язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів; 4) витрат, пов`язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів, виготовленням дублікатів і копій документів.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.120 КПК України, витрати, пов`язані з оплатою допомоги захисника, несе підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті. Витрати, пов`язані з оплатою допомоги представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які надають правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, юридична особа, щодо якої здійснюється провадження.

Згідно з ч.1 ст.124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

Виходячи із переліку наданих потерпілому послуг згідно з актом приймання-передачі наданої правничої допомоги по договору про надання правничої допомоги від 04.06.2026 року, складності справи, ціни позову, обсягу матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань (відбулося три судових засідання), незначною тривалістю розгляду справи судом, суд приходить до переконання про те, що розмір витрат на правову допомогу, які просить стягнути потерпілий, є завищеним та, виходячи із критеріїв розумності та співмірності, вважає за доцільне зменшити витрати на правову допомогу, які слід стягнути з обвинуваченого на користь потерпілого – до 20000грн.

При цьому, суд критично оцінює доводи сторони захисту у їх частині про відсутність підстав для стягнення процесуальних витрат на правову допомогу із посиланням те, що кошти на оплату правової допомоги вносились ОСОБА_9 , а цивільним позивачем є саме потерпілий ОСОБА_8 , оскільки ОСОБА_8 є малолітньою особою, тобто особою з частковою цивільною дієздатністю, яка самостійно має право вчиняти лише дрібні побутові правочини, тому укладення договору про надання правничої допомоги та оплата за ним здійснювалось в інтересах малолітнього ОСОБА_8 його законним представником ОСОБА_9 .

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.124, 126, 127, 128, 349, 369, 370, 374 КПК України, ст. ст. 50, 65, 66, 67, 125 КК України, суд, –

У Х В А Л И В:

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, та призначити йому за даним кримінальним правопорушенням покарання у виді штрафу в дохід держави в розмірі 50 (п`ятдесят) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят)грн.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 , в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_10 , до обвинуваченого ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення – задовольнити частково.

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_3 ) на користь потерпілого ОСОБА_8 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_4 ) кошти у сумі 25000 (двадцять п`ять тисяч)грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_3 ) на користь потерпілого ОСОБА_8 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_4 ) кошти у сумі 5000(п`ять тисяч)грн. на відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_3 ) на користь потерпілого ОСОБА_8 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_4 ) понесені витрати на правову допомогу у сумі 20000 (двадцять тисяч)грн.

Вирок може бути оскаржений до Тернопільського апеляційного суду через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим, в той же строк, з моменту вручення йому копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не подано. У разі її подання вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

Головуючий суддя ОСОБА_1