Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №348/1409/26 — Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

Справа №348/1409/26

Провадження № 2/348/1480/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

ЗАОЧНЕ

07 вересня 2026 року м.Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого судді Гундяка Т.Д.,

секретар судового засідання Дмитрук С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів за користування позикою та інфляційних втрат,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Чередниченко В.В., звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення процентів за користування позикою та інфляційних втрат.

В обґрунтування позову зазначає, що рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 10.04.2009 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 30 800 грн боргу за договором позики.

Основна сума боргу за договором позики була боржником сплачена в 2020 році. Більше жодні кошти стягнуті рішеннями судів боржниками станом на дату пред`явлення даного позову не сплачувалися, зокрема: рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 16.05.2016 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 20 121 грн 45 коп. процентів за користування позикою за період з 11.04.2009 по 15.03.2016.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 02.09.2020 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 37 074 грн 54 коп. інфляційних втрат за період з 11.04.2009 по 15.03.2016 та 8 000 грн 00 коп. витрат на правову допомогу.

Таким чином, рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 16.05.2016 та постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 02.09.2020 стягнуто з відповідача всього 57 195 грн 99 коп. відсотків та інфляційних втрат за користування позикою за період з 11.04.2009 по 15.03.2016, від сплати яких відповідач по даний час ухиляється.

Відповідач умисно ухиляється від сплати даних коштів, а тому є підстави для стягнення з нього 3% річних та інфляційних втрат від даної суми (57 195 грн. 99 коп.) передбачених ч. 2 ст 625 ЦК України в період з 16.03.2016 по 20.05.2026 в сумі 17 495 грн. 33 коп. відсотків та 102 990 грн. 19 коп. інфляційних втрат.

В подальшому, рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 31.05.2021 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 2 810 грн 00 коп. процентів за користування позикою в період з 16.03.2016 по 31.03.2019 та 12 817 грн 20 коп. інфляційних втрат за період з 16.03.2016 по 31.03.2019.

Таким чином, рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 31.05.2021 стягнуто з відповідача всього 15 627 грн 20 коп. відсотків та інфляційних втрат за користування позикою за період з 16.03.2016 по 31.03.2019, від сплати яких відповідач по даний час ухиляється.

Однак, відповідач умисно ухиляється від сплати коштів стягнутих рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області, а тому є підстави для стягнення з нього 3% річних та інфляційних втрат від даної суми передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України в період з 01.04.2019 по 20.05.2026 в сумі 3 345 грн 93 коп. відсотків та 15 308 грн 77 коп. інфляційних втрат.

Ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 15.03.2023 замінено сторону виконавчого провадження стягувача ОСОБА_3 на її правонаступника ОСОБА_1 .

Таким чином, до ОСОБА_1 перейшли всі права кредитора в даному зобов`язанні.

Станом на 18.05.2026 на виконанні Надвірнянського відділу ДВС Надвірнянського району Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебувають виконавчі провадження № 79847561 про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 12 817 грн 20 коп. інфляційних втрат за період 16.03.2016 по 31.03.2019, № 79847709 про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 8 000 грн 00 коп., № 79847637 про стягнення 6 405 грн 00 коп. процентів за користування позикою в період з 11.04.2009 по 15.03.2016 та № 7987388 про стягнення 37 074 грн. 54 коп. інфляційних втрат за період з 11.04.2009 по 15.03.2016.

Постановою Надвірнянського відділу ДВС від 06.04.2026 вищевказані виконавчі провадження об`єднані у зведене виконавче провадження № 80690222.

Станом на 20.05.2026 зазначені судові рішення залишалися невиконаними, а встановлені рішеннями судів грошові зобов`язання боржником умисно не сплачуються. Більше того, після ухвалення останнього судового рішення ОСОБА_2 ухиляється від його добровільного виконання та не здійснює погашення заборгованості за виконавчими документами.

Отже, станом на 20.05.2026 зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню проценти за користування позикою та інфляційні втрати, нараховані на грошові зобов`язання встановлені рішеннями вищевказаних судів на загальну суму 139 110 грн 22 коп., з них: 20 811 грн 26 коп. 3 % річних та 118 598 грн 96 коп. інфляційних втрат.

Вказує, що три проценти річних від суми простроченої позики нараховується від дня, коли сума позики мала бути повернута, до дня її фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, передбачених договором позики. Також зазначає, що якщо боржник не виконує рішення суду, є підстави для стягнення з нього 3% річних та інфляційних втрат за весь період, від винесення рішень судів до фактичного повернення коштів. Таким чином, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому право вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Такий підхід відповідає правовій природі інфляційних втрат як способу відшкодування знецінення грошових коштів кредитора, спричиненого інфляційними процесами за час прострочення боржником виконання грошового зобов`язання.

Крім інфляційних втрат, на суму боргу підлягають нарахуванню проценти за користування грошовими коштами у розмірі 3% річних, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України. Вказані проценти мають компенсаційний характер та нараховуються за весь період прострочення, незалежно від наявності вини боржника.

Таким чином, станом на 20.05.2026 стягненню на користь позивача підлягають: 3% річних та інфляційні втрати, нарахованих на суму грошового зобов`язання визначеного рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 16.05.2016 та постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 02.09.2020 та стягнуто з відповідача відсотки та інфляційні втрати за користування позикою за період з 11.04.2009 по 15.03.2016 на загальну суму 57 195 грн 99 коп. Тому, сума нарахованих 3% річних та інфляційних втрат за період 16.03.2016 по 20.05.2026, яка підлягає стягненню становить 120 455 грн 52 коп.

Крім того, 3 % річних та інфляційні втрати, нарахованих на суму грошового зобов`язання визначеного рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 31.05.2021, яким стягнуто з відповідача відсотків та інфляційних втрат за користування позикою за період з 16.03.2016 по 31.03.2019 на загальну суму 15 627 грн 20 коп. Тому, сума нарахованих 3 % річних та інфляційних втрат за період 01.04.2019 по 20.05.2026 становить 18 654 грн 70 коп.

Таким чином, з ОСОБА_2 на його користь підлягають стягненню: проценти за користування позикою в сумі 20 811 (двадцять тисяч вісімсот одинадцять) грн. 26 коп. та інфляційні втрати в сумі 118 298 грн. 96 коп.

Посилаючись на викладене, просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь 17 465 грн 33 коп. відсотків за користування позикою та 102 990 грн 19 коп. інфляційних втрат за період з 16.03.2016 по 20.05.2026, а також 3 345 грн 93 коп. відсотків за користування позикою та 15 308 грн 77 коп. інфляційних втрат за період з 01.04.2019 по 20 05.2026.

Ухвалою судді Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 26.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від позивача та його представника надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності, проти заочного розгляду справи не заперечують.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явилася, відзив на позовну заяву не подала, повідомлена судом про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення на адресу її місця проживання, зареєстрованого у встановленому законом порядку, ухвали про відкриття провадження у справі та судових повісток, які вручено відповідачу, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення. Повторно направлені судові повістки до суду повернуті, згідно довідки підприємства поштового зв`язку причина невручення: «адресат відсутній за вказаною адресою».

Також виклик відповідача у справі у судове засідання здійснено через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

У постанові Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 757/15603/19 наведено позицію, що у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням, зокрема на відсутність за вказаною адресою, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії, а повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки.

Згідно ч. 5 ст. 259, ч. 1 ст. 281 ЦПК України судом із занесенням до протоколу судового засідання постановлено ухвалу про заочний розгляд справи, що відповідає вимогам ст. 280, 281 ЦПК України.

У зв`язку з розглядом справи за відсутності всіх учасників справи в порядку спрощеного провадження, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінивши такі на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, дійшов наступного.

Судом встановлено, що рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 10.04.2009 у справі №2-368/2009, яке набрало законної сили 22.04.2009, стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 30 800 (тридцять тисяч вісімсот) грн боргу за договором позики.

Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 16.05.2016 у справі №348/505/16-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 20 121 (двадцять тисяч сто двадцять одну) грн 45 коп. процентів за користування позикою за період з 11.04.2009 по 15.03.2016.

Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 19.02.2020 у справі №348/505/16-ц позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення процентів за користування позикою задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 6 405,00 грн (шість тисяч чотириста п`ять гривень) процентів за користування позикою в період з 11.04.2009 по 15.03.2016. В задоволенні вимоги ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_2 на її користь 37 074,54 грн втрат, заподіяних інфляцією в період з 11.04.2009 по 15.03.2016 відмовлено. Також стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1 178 грн 40 коп. сплачених витрат на професійну правничу допомогу, та на користь держави 840 грн. 80 коп.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 02.09.2020 у справі №348/505/16-ц рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 19.02.2020 в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_2 на її користь 37 074,54 грн інфляційних втрат за період з 11.04.2009 по 15.03.2016 та судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, відповідно до якого стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 37 074,54 грн інфляційних втрат за період з 11.04.2009 по 15.03.2016, а також стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу в сумі 8 000 грн.

Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 31.05.2021 у справі №348/2643/18 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 2 810 грн 00 коп. процентів за користування позикою в період з 16.03.2016 по 31.03.2019 та 12 817 грн 20 коп. втрат заподіяних інфляцією в період з 16.03.2016 по 31.03.2019.

Ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 15.03.2023 у справі № 348/505/16-ц заяву ОСОБА_3 , боржник: ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Надвірнянський відділ Державної виконавчої служби у Надвірнянському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_1 , про заміну стягувача у виконавчому провадженні задоволено та замінено сторону виконавчого провадження – стягувача ОСОБА_3 на його правонаступника ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ), у виконавчих листах № 348/505/16-ц, виданих 29.06.2022 на виконання рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 19.02.2020, та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 02.09.2020, по цивільній справі № 348/505/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення процентів за користування позикою.

На підтвердження позовних вимог, позивачем долучено до позову копії постанов про відкриття виконавчого провадження від 18.12.2025, відповідно до яких державним виконавцем Надвірнянського відділу Державної виконавчої служби Надвірнянського району Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відкрито виконавчі провадження на підставі виконавчих листів виданих Надвірнянським районним судом 29.06.2022, 04.11.2021, 29.06.2022, 29.06.2022, а саме: у справі №348/505/16-ц про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 6 405,00 грн процентів за користування позикою в період з 11.04.2009 по 15.03.2016, ВП № 79847637, у справі №348/2643/18 про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 12 817,20 грн втрат заподіяних інфляцією в період з 16.03.2016 по 31.03.2019, ВП № 79847561, у справі №348/505/16-ц про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 8 000,00 грн витрат на правову допомогу, ВП № 79847709, у справі №348/505/16-ц про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 37 074,54 грн інфляційних втрат за період з 11.04.2009 по 15.03.2016, ВП № 7987388.

Згідно постанови про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження від 06.04.2026, державним виконавцем Надвірнянського відділу Державної виконавчої служби Надвірнянського району Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України об`єднано виконавчі провадження №79847388, №79847561, №79847637, №79847709 у зведене виконавче провадження №80690222.

Позивачем долучено розрахунок 3% річних та розрахунок інфляційних втрат за період з 16.03.2016 по 20.05.2026, згідно якого 17 465 грн 33 коп. становлять відсотки за користування позикою, 102 990 грн 19 коп. інфляційні втрати, а також 3 345 грн 93 коп. становлять відсотки за користування позикою та 15 308 грн. 77 коп. становлять інфляційні втрати за період з 01.04.2019 по 20 05.2026 (а.с. 37-40).

Відповідно до п. 1.1. договору про відступлення права вимоги від 01.01.2022, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , первісний кредитор безоплатно передає, а новий кредитор приймає на себе права вимоги, що належать первісному кредиторові, і стає кредитором в тому числі і за договором позики укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до якого боржник отримала в позику 4000 доларів США, які зобов`язувалася повернутися до 25.06.2008.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини п`ятої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, норми розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у якій відступлено від правових висновків, зроблених Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України); та від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

В постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18, на яку послався заявник в касаційній скарзі, зроблено правовий висновок про те, що враховуючи положення частини другої статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відбувається незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 23 жовтня 2019 року у справі №922/3013/18 (провадження № 12-116гс19, пункт 6.42), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19, пункт 6.40), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 04 травня 2022 року у справі № 761/28949/17 (провадження № 14-148цс21), від 19 липня 2023 року у справі № 910/16820/21 (провадження № 12-44гс22, пункт 8.44)).

Внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року в справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).

На вказаному наголошеному у постанові Верховного Суду від 22 вересня 2025 року у справі № 752/14070/23 (провадження № 61-6203св25).

Верховний Суд у постанові від 05 листопада 2025 року у справі № 754/9673/24 вказав, що спірні правовідносини стосуються наслідків невиконання судових рішень, а не стягнення заборгованості, а також 3 % річних та інфляційних втрат за договорами позики. Ці питання уже вирішено судом, і саме невиконання відповідних судових рішень стало підставою для звернення позивача до суду з позовом у справі, яка переглядається. Оскільки предметом позову у цій справі є стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат за невиконання грошового зобов`язання щодо солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача грошових сум, підтверджених судовими рішеннями, тому до цих правовідносин застосовуються положення статті 625 ЦК України.

Перевіряючи розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат, який оцінено в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, суд дійшов наступних висновків.

Позивачем нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат на суму боргу 57 195 грн. 99 коп. здійснено за період з 16.03.2016 року по 20.05.2026.

Однак позивачем не враховано наступне.

Суму боргу 57 195 грн. 99 коп. позивачем розраховано виходячи з заборгованості, стягнутої рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 16.05.2016, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 20 121 грн 45 коп. процентів за користування позикою за період з 11.04.2009 по 15.03.2016, а також постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 02.09.2020 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 37 074 грн 54 коп. інфляційних втрат за період з 11.04.2009 по 15.03.2016 та 8 000 грн 00 коп. витрат на правову допомогу, тобто 20 121 грн 45 коп. + 37 074 грн 54 коп. = 57 195 грн. 99 коп.

Проте, згідно рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 19.02.2020 у справі №348/505/16-ц, ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 21.03.2019 задоволено заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення від 16.05.2016 та призначено справу до розгляду в загальному порядку. При цьому, рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 19.02.2020 у цій же справі №348/505/16-ц позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення процентів за користування позикою задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 6 405,00 грн (шість тисяч чотириста п`ять гривень) процентів за користування позикою в період з 11.04.2009 по 15.03.2016. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 02.09.2020 у справі №348/505/16-ц рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 19.02.2020 скасовано в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_2 на її користь 37 074,54 грн інфляційних втрат за період з 11.04.2009 по 15.03.2016 та ухвалено в цій частині нове рішення, відповідно до якого стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 37 074,54 грн інфляційних втрат за період з 11.04.2009 по 15.03.2016, а також стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу в сумі 8 000 грн.

Таким чином, сума боргу за рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 19.02.2020 та постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 02.09.2020 у справі №348/505/16-ц становить 43 479,54 грн (6 405,00+37 074,54).

З 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку до 30 червня 2023 року (пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»).

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ, який набрав чинності 02 квітня 2020 року). Тобто, строки давності щодо вимог про стягнення сум за статтею 625 ЦК України, які не спливли на момент набрання чинності Законом № 540-ІХ (02 квітня 2020 року), продовжуються на строк дії такого карантину.

Такі висновки щодо застосування Закону № 540-ІХ викладені в пункті 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22), а також в постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року в справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22), від 16 листопада 2023 року в справі № 487/1342/21 (провадження № 61-4298св23), від 20 квітня 2023 року в справі № 728/1765/21 (провадження № 61-6640св22), на які посилається заявниця в касаційній скарзі та які не враховані судами попередніх інстанцій.

На момент набрання чинності Законом № 540-ІХ (02 квітня 2020 року) прострочене з 02 квітня 2017 року грошове зобов`язання, встановлене рішенням суду, перебуває у межах продовженої Законом № 540-ІХ позовної давності. До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 206/2984/23 (провадження № 61-7249св24).

При цьому, запровадження на всій території карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 257 ЦК України. Вирішувати питання поважності пропуску такого строку не потрібно. Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 947/8885/21 (провадження № 61-7480сво22), у постанові Верховного Суду від 10 липня 2024 року в справі № 206/3045/23 (провадження № 61-3852св24).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, в подальшому його дія неодноразово продовжувалася.

Згідно із Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», що набрав чинності 17 березня 2022 року, Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 19, за змістом якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Законом України від 8 листопада 2023 року № 3450-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини», що набрав чинності 30 січня 2024 року вказаний вище пункт Прикінцевих та перехідних положень ЦК України викладено в наступній редакції: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».

Законом України від 14 травня 2025 року №4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) виключено.

Закон набрав чинності 04 вересня 2025 року, тобто з цієї дати строки позовної давності відновили свій перебіг, що безпосередньо впливає на можливість стягнення 3% річних від простроченої суми та індексації боргу відповідно до встановленого індексу інфляції за ст. 625 ЦК України.

Таким чином, оскільки відповідно до висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року в справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Отже, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних у цій справі обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову, з врахуванням продовження та зупинення такого строку, тому нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат на суму боргу 43 479,54 грн необхідно здійснити за період з 19.12.2017 по 20.05.2026.

Таким чином, розмір трьох процентів річних із суми боргу 43 479,54 грн. за період прострочення з 19.12.2017 по 20.05.2026 (кількість днів прострочення: 3 075 днів) становить 10 981,89 грн (43 479,54 грн. * 3% * 3 075 / 365 = 10 981,89 грн).

Інфляційні втрати за період прострочення з 19.12.2017 по 20.05.2026 становлять 54 165,25 грн (сукупний індекс інфляції = 101,50% ? 100,90% ? 101,10% ? 100,80% ? 100,00% ? 100,00% ? 99,30% ? 100,00% ? 101,90% ? 101,70% ? 101,40% ? 100,80% ? 101,00% ? 100,50% ? 100,90% ? 101,00% ? 100,70% ? 99,50% ? 99,40% ? 99,70% ? 100,70% ? 100,70% ? 100,10% ? 99,80% ? 100,20% ? 99,70% ? 100,80% ? 100,80% ? 100,30% ? 100,20% ? 99,40% ? 99,80% ? 100,50% ? 101,00% ? 101,30% ? 100,90% ? 101,30% ? 101,00% ? 101,70% ? 100,70% ? 101,30% ? 100,20% ? 100,10% ? 99,80% ? 101,20% ? 100,90% ? 100,80% ? 100,60% ? 101,30% ? 101,60% ? 104,50% ? 103,10% ? 102,70% ? 103,10% ? 100,70% ? 101,10% ? 101,90% ? 102,50% ? 100,70% ? 100,70% ? 100,80% ? 100,70% ? 101,50% ? 100,20% ? 100,50% ? 100,80% ? 99,40% ? 98,60% ? 100,50% ? 100,80% ? 100,50% ? 100,70% ? 100,40% ? 100,30% ? 100,50% ? 100,20% ? 100,60% ? 102,20% ? 100,00% ? 100,60% ? 101,50% ? 101,80% ? 101,90% ? 101,40% ? 101,20% ? 100,80% ? 101,50% ? 100,70% ? 101,30% ? 100,80% ? 99,80% ? 99,80% ? 100,30% ? 100,90% ? 100,40% ? 100,20% ? 100,70% ? 101,00% ? 101,70% ? 101,40% ? 100,90% = 224,576% (за період Січень 2018 - Травень 2026), інфляційні нарахування = 43 479,54 грн ? 224,576% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 43 479,54 грн = 54 165,25 грн).

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3 345 грн 93 коп. 3% річних та 15 308 грн 77 коп. інфляційних втрат за період з 01.04.2019 по 20 05.2026 суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником.

Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа).

Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

Згідно ч. 1 ст. 446 ЦПК України процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.

Відповідно до ч. 3 ст. 442 ЦПК України суд розглядає заяву про заміну сторони її правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб.

Згідно ст. 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором.

Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 753/20537/18, від 21.07.2021 у справі № 334/6972/17, від 27.09.2021 у справі № 5026/886/2012 тощо).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21) зазначила, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін. Зміна кредитора в зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин. У зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора. Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони в матеріальному правовідношенні її правонаступником). Процесуальне правонаступництво передбачене статтею 55 ЦПК України. Це перехід процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. У зв`язку із цим для вирішення судом питання щодо процесуальної заміни сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника. Матеріальне правонаступництво реалізується в межах процесуального правонаступництва виключно за правилами останнього.

Крім того, у вказаній постанові зазначено, що особа, на користь якої видано виконавчий документ, набуває статусу стягувача з моменту видачі такого виконавчого документа, а не з моменту відкриття виконавчого провадження. Але разом з тим ця особа до відкриття виконавчого провадження як юридичного процесу є лише стягувачем у виконавчому документі на стадії виконання судового рішення з відповідним потенціалом прав у виконавчому провадженні, які повноцінно реалізує лише у статусі стягувача як сторони відкритого виконавчого провадження, за виключеннями, передбаченими законодавством.

Законодавець не ототожнює «процесуальне правонаступництво» і «заміну сторони виконавчого провадження», оскільки цим інститутам присвячені дві окремі статті ЦПК України - 55 та 442 відповідно.

Також це опосередковано випливає зі змісту пункту 28 частини першої статті 353 ЦПК України, відповідно до якого ухвала про заміну сторони у справі (процесуальне правонаступництво) та ухвала про заміну сторони виконавчого провадження відокремлені одна від одної як такі, на які можуть подаватись скарги окремо від рішення суду. На стадії виконання судового рішення як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони у виконавчому провадженні як юридичному процесі правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 442 ЦПК України з урахуванням підстав, визначених статтею 55 ЦПК України. У цьому випадку приписи статті 442 ЦПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва у виконавчому провадженні, застосовуються разом з положеннями статті 55 ЦПК України.

Натомість, як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення, заміна учасника справи правонаступником здійснюється на підставі статті 55 ЦПК України, а в окремих випадках також на підставі частини п`ятої статті 442 ЦПК України.

Подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17.

Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

Виходячи із змісту п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.

Заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.

Отже, підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків сторони, яка вибула, в цих правовідносинах.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно п. 9 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Заміна стягувача у виконавчому листі внаслідок відступлення права вимоги до боржників можлива як під час виконання судового рішення, так і поза межами виконавчого провадження.

Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 31.05.2021 у справі №348/2643/18 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 2 810 грн 00 коп. процентів за користування позикою в період з 16.03.2016 по 31.03.2019 та 12 817 грн 20 коп. втрат заподіяних інфляцією в період з 16.03.2016 по 31.03.2019.

Позивачем не надано будь-якого судового рішення, яке набрало законної сили та яким на стадії виконання судового рішення у справі №348/2643/18 як на завершальній стадії судового провадження замінено сторону у виконавчому провадженні ОСОБА_3 правонаступником позивачем за наявності відкритого виконавчого провадження, або стягувача ОСОБА_3 на позивача, як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення.

Ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 15.03.2023 у справі № 348/505/16-ц замінено сторону виконавчого провадження – стягувача ОСОБА_3 на його правонаступника ОСОБА_1 у виконавчих листах № 348/505/16-ц, виданих 29.06.2022 на виконання рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 19.02.2020, та постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 02.09.2020, по цивільній справі № 348/505/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення процентів за користування позикою.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3 345 грн 93 коп. 3% річних та 15 308 грн 77 коп. інфляційних втрат за період з 01.04.2019 по 20 05.2026 задоволенню не підлягають.

Суд, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку, про стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних та інфляційних втрат за період з 19.12.2017 по 20.05.2026 в сумі 65 147,14 грн, з яких: 10 981,89 грн - 3 % річних; 54 165,25 грн - інфляційні втрати, за неналежне виконання грошового зобов`язання, встановленого рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 19.02.2020 та постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 02.09.2020 у справі №348/505/16-ц.

В задоволенні решти вимог позову слід відмовити.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи і витраченого адвокатом часу.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду України від 19.02.2020 справа № 755/9215/15-ц та у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

З урахуванням конкретних обставин справи, зокрема ціни позову, суд може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. При визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

На підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу подано копії: ордеру серії АТ №1139357 на надання правничої допомоги ОСОБА_1 адвокатом Чередніченко В.В., попередній (орієнтований) розрахунок витрат, які позивач поніс/очікує понести, у зв`язку з розглядом справи у Надвірнянському районному суді Івано-Франківської області за позовом про стягнення процентів за користування позикою та інфляційних втрат від 19.05.2026, довідки про сплату вартості правничої допомоги згідно договору про надання правової допомоги №8/2026 від 14.04.2026, згідно якої 19 травня 2026 року ОСОБА_1 оплачено адвокату Чередниченко В.В. вартість надання правничої допомоги у справі за позовом до ОСОБА_2 про стягнення процентів за користування позикою та інфляційних втрат в сумі 15 000 грн. 00 коп, акту здачі-прийняття наданих послуг від 20.05.2026 .

Відповідно до попереднього (орієнтованого) розрахунку витрат, які позивач поніс/очікує понести, у зв`язку з розглядом справи у Надвірнянському районному суді Івано-Франківської області за позовом про стягнення процентів за користування позикою та інфляційних втрат та акту здачі-прийняття наданих послуг, вартість надання консультації та розробка правової позиції становить 3 000 грн, пошук та вивчення судової практики - 2 000 грн, проведення розрахунку 3% річних та інфляційних втрат - 2 000 грн, вартість позовної заяви - 8 000 грн. Загальна сума витрат становить - 15 000 грн.

Суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази на підтвердження цих витрат не є безумовною підставою для їх стягнення судом у визначеному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності цих витрат.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у справі, суд враховує відсутність заперечення відповідача чи його клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, і чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, обґрунтованість розміру цих витрат, складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності таких витрат.

Так само, суд зауважує, що збір доказів є частиною послуги складання позовної заяви, а також стягувач у виконавчому провадженні наділений правом ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії.

Враховуючи категорію справи та те, що предмет спору в цій справі не є складним, характер позовних вимог є розповсюдженою категорією цивільних справ, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних і процесуальні документи, які містяться у ній не є складними та не займали значних витрат часу на їх виготовлення, заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу в загальній сумі 15 000,00 грн є завищеним та необґрунтованим, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

З огляду на складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, реальності адвокатських витрат, суд вважає, що обґрунтованими і пропорційними до предмета спору є витрати на правничу допомогу в розмірі 4 000 грн, які частково в сумі 1 873,25 грн пропорційно до задоволених позовних вимог слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Також при зверненні до суду позивач сплатив 1 391,10 грн судового збору, які згідно виписки зараховані до спеціального державного бюджету України.

Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 651,47 грн.

Керуючись ст. 4, 19, 141, 247, 258, 263, 264, 265, 268, 273, 280-284, 289 ЦПК України,

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів за користування позикою та інфляційних втрат задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три проценти річних та інфляційні втрати за період з 19.12.2017 по 20.05.2026 в сумі 65 147,14 (шістдесят п`ять тисяч сто сорок сім грн. 14 коп.) грн, з яких: 10 981,89 грн - 3 % річних; 54 165,25 грн - інфляційні втрати, за неналежне виконання грошового зобов`язання, встановленого рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 19.02.2020 та постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 02.09.2020 у справі №348/505/16-ц.

В задоволенні решти вимог позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 651,47 грн та 1 873,25 грн витрат на правничу допомогу.

Заочне рішення може бути переглянуте Надвірнянським районним судом Івано-Франківської області судом за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ст. 284 ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Суддя Гундяк Т.Д.

Повний текст рішення складено 07.09.2026.