Рішення від 02 вересня 2026 р. у справі №522/13862/26-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/13862/26-Е

Провадження 2/522/10316/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

03 вересня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси, у складі:

головуючого - судді Науменко А.В.,

за участю секретаря судового засідання – Зелінська К.Ю.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей.

Позивач обґрунтовує позов тим, що після розірвання шлюбу у 2014 році двоє їхніх спільних неповнолітніх дітей безперервно проживають разом із ним, а він забезпечує їхнє повне утримання, виховання та розвиток у стабільному сімейному середовищі, що також було зафіксовано нотаріально посвідченим договором від 30 березня 2024 року. У зв`язку із загрозою життю та здоров`ю дітей внаслідок збройної агресії проти України позивач тимчасово вивіз дітей до Республіки Туреччина, забезпечивши безпечні умови проживання та безперервне здобуття освіти в українських школах за дистанційною формою. Проте між сторонами виник спір через незгоду відповідачки з тимчасовим перебуванням дітей за кордоном та формою їхнього навчання, через що нотаріальний договір перестав забезпечувати належне врегулювання відносин. Посилаючись на принципи забезпечення якнайкращих інтересів дитини, сталі родинні зв`язки та правову позицію Верховного Суду щодо виправданості тимчасового проживання дітей за кордоном у період воєнного стану, позивач просить у судовому порядку визначити місце проживання дітей разом із батьком.

Ухвалою суду від 27.07.2026 року провадження по справі відкрито.

У судове засідання призначене на 03.09.2026 року з`явилися позивач ОСОБА_1 зі своїм представником ОСОБА_3 , відповідач ОСОБА_2 , представник органу опіки та піклування Гаврилюк А.А., а також неповнолітні діти — ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Після оголошення складу суду та роз`яснення процесуальних прав представник органу опіки та піклування зазначив, що оскільки діти фактично проживають за кордоном, орган позбавлений можливості надати офіційний висновок.

Позивач пояснив, що працює онлайн і наразі мешкає разом із синами у Туреччині, де для них створено безпечні умови, та просив задовольнити позов у повному обсязі, подавши суду документи з застосунку «РЕЗЕРВ+» з відміткою про наявність відстрочки до завершення мобілізаціїї, які було долучено до матеріалів справи.

Під час особистої бесіди із судом старший син ОСОБА_6 висловив бажання проживати з батьком у Туреччині, пояснивши це тим, що через постійні обстріли погано почувається в Україні, а за кордоном навчається, вивчає мову та має друзів. Молодший син ОСОБА_7 також підтвердив прагнення жити з батьком у Туреччині, зазначивши, що почувається там у безпеці, займається спортом і не має конфліктів у родині.

Відповідач зауважила, що бачить дружні стосунки між дітьми та не заперечує проти їхнього проживання з батьком, однак висловила прохання, щоб сини продовжували навчання в українській школі. Представник позивача підтримав позовні вимоги, а представник органу опіки та піклування підтвердив, що задоволення позову повністю відповідатиме інтересам дітей.

Заслухавши думки сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 24 квітня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, від якого у сторін народилися двоє дітей: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2014 року шлюб між сторонами розірвано. Після розірвання шлюбу неповнолітні діти фактично безперервно проживали разом із батьком, який забезпечував їхній догляд, виховання та утримання.

30 березня 2024 року між батьками було укладено нотаріально посвідчений договір про визначення місця проживання дітей та участь у їхньому вихованні, за умовами якого проживання дітей визначено разом із батьком. Крім того, позивач уклав новий шлюб, від якого має молодшого сина ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв`язку з чим діти виховуються у стабільному та гармонійному сімейному середовищі.

У зв`язку зі збройною агресією проти України, постійною військовою загрозою та систематичними обстрілами м. Одеси, позивач із сім`єю з січня 2026 року тимчасово виїхав до Республіки Туреччина (м. Аланія), де орендував житло. Під час перебування за кордоном діти продовжують здобувати освіту за дистанційною формою в українському навчальному закладі, відвідують додаткові заняття та перебувають у безпечних умовах.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали повністю, надавши суду документи з застосунку «РЕЗЕРВ+», які ухвалою суду було долучено до матеріалів справи. Відповідачка проти задоволення позовних вимог та проживання дітей з батьком за кордоном не заперечувала, підтвердила відсутність конфліктів і дружні стосунки в родині, висловивши лише прохання щодо збереження навчання дітей в українській школі.

Представник органу опіки та піклування пояснив, що через перебування дітей за межами України орган позбавлений можливості надати офіційний висновок, однак зауважив, що за результатами заслуховування сторін та дітей конфлікту не виявлено, а задоволення позову повністю відповідатиме найкращим інтересам неповнолітніх.

Під час особистої бесіди суду з неповнолітніми дітьми — ОСОБА_8 та ОСОБА_9 — діти висловили чітке й усвідомлене бажання проживати разом із батьком, зазначивши, що за кордоном вони почуваються у безпеці, навчаються, мають друзів та сприятливі умови для розвитку.

Ухвалою суду від 03.09.2026 року судом вирішено закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей в частині позову стосовно ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_4 , так як останньому вже виповнилось 14 років.

Відносно ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_5 суд продовжив розгляд справи.

Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та складається із Закону України «Про охорону дитинства» й інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного та соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення та несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право проживати в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Відповідно до статей 12 та 15 Закону України «Про охорону дитинства» батьки мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей, предметом їх основної турботи є забезпечення інтересів дитини, а дитина, яка проживає окремо від одного з батьків, має право на підтримання з ним регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частини першої статті 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким проживатиме малолітня дитина, спір між ними вирішується органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення такого спору беруться до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до частин другої четвертої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи у віці до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. У разі спору місце проживання дитини визначається органом опіки та піклування або судом.

Згідно зі статтею 171 Сімейного кодексу України дитина, яка може висловити свою думку, має право бути вислуханою при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Відповідно до статті 3 Конвенції ООН про права дитини в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» порядок реєстрації місця проживання встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265 «Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад» передбачено, що місце проживання дитини віком до 14 років реєструється за адресою місця проживання одного з батьків за згодою іншого з батьків, а у разі відсутності такої згоди на підставі рішення суду або органу опіки та піклування.

Згідно з пунктами 33 та 35 зазначеної постанови рішення суду про визначення місця проживання дитини та надання дозволу на реєстрацію місця проживання без згоди одного з батьків є самостійною підставою для реєстрації місця проживання дитини.

Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 зазначив, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини суд повинен оцінювати не лише формальні обставини, а й реальні умови життя дитини, можливість кожного з батьків забезпечити її гармонійний розвиток.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц наголошено, що при вирішенні спорів щодо дітей суди мають виходити з принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.

Європейський суд з прав людини у рішеннях «Хант проти України» та «М. С. проти України» вказав, що між інтересами батьків та дитини повинна існувати справедлива рівновага, при цьому пріоритет мають саме інтереси дитини, а також необхідність забезпечення її розвитку у стабільному та безпечному середовищі.

Виходячи з найкращих інтересів дітей, їх віку, сталих соціальних зв`язків, звичного середовища та стану здоров`я, суд вважає за необхідне визначити місце проживання дітей разом із батьком.

Аналізуючи всі обставини справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що визначення місця проживання дитини разом із батьком повністю відповідає принципу забезпечення якнайкращих інтересів дитини. Позивач висловлює послідовне бажання та готовність надалі особисто опікуватися дітьми, забезпечувати їхній гармонійний розвиток, утримання та виховання, створивши для цього всі необхідні й безпечні побутові умови за кордоном, де він має стабільну дистанційну роботу та забезпечує безперервне здобуття синами української освіти за дистанційною формою. У свою чергу, відповідачка підтвердила відсутність сімейного конфлікту та визнала, що тимчасове перебування дітей із батьком у Республіці Туреччина наразі є безпечнішим і сприятливішим для їхнього психологічного стану, у зв`язку з чим вона повністю погодилася з проживанням синів із батьком, висловивши лише прохання зберегти їхнє навчання в українській школі.

Під час особистої бесіди з судом обидва неповнолітні сини висловили чітку, усвідомлену та узгоджену позицію про бажання проживати разом із батьком, пояснивши це відчуттям безпеки, наявністю сприятливих умов для навчання, спорту й спілкування, а також тісним емоційним зв`язком. При цьому старший син ОСОБА_6 досяг 14-річного віку та відповідно до приписів сімейного та цивільного законодавства самостійно обрав проживання з батьком, що стало підставою для закриття провадження у цій частині позовних вимог.

З огляду на те, що між братами сформувалися тривалі та міцні родинні й психологічні зв`язки і вони зростають у єдиному сімейному середовищі, будь-яке штучне розлучення молодшого брата ОСОБА_11 зі старшим братом та батьком суперечило б його інтересам і порушило б стабільність його життя. Оскільки сам ОСОБА_7 висловив прагнення жити з батьком і братом, мати це рішення підтримує, а батько забезпечує належний рівень життя та безпеки, суд вважає, що підстави для відокремлення молодшої дитини від батька та брата відсутні, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76,77, 141, 259, 263, 264, 265, 268,272,273 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей – задовольнити.

Визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , разом із його батьком — ОСОБА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Суддя А.В. Науменко

Повний текст рішення виготовлений 08.09.2026 року.

Суддя А.В. Науменко

03.09.26