Вирок від 06 вересня 2026 р. у справі №522/16645/26 — Приморський районний суд м. Одеси

Справа №752/16645/26

Провадження №1-кп/522/3152/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(на підставі угоди)

07 вересня 2026 року Місто Одеса

Приморський районний суду міста Одеси у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

за участю секретаря - ОСОБА_2

розглянувши у підготовчому судовому засіданні угоду про визнання винуватості у кримінальному провадженні №62026150020002819 від 12.08.2026 за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Одеси, громадянина України, на момент вчинення кримінального правопорушення проходив військову службу на посаді стрільця взводу оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.28, ч.2 ст.146 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора - ОСОБА_4

захисника - ОСОБА_5

обвинуваченого- ОСОБА_3

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.28, ч.2 ст.146 КК України, за наступних обставин.

ОСОБА_3 будучи задіяним до групи оповіщення осіб призовного віку ІНФОРМАЦІЯ_2 , до складу якої входили військовослужбовці ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи групою осіб без попередньої змови, за відсутності у складі групи працівника поліції, 02.05.2026 близько 19 год. 05 у АДРЕСА_2 , помітили невстановленого на той момент чоловіка, яким у подальшому виявився громадянин ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , не встановивши особу ОСОБА_9 , не з`ясувавши його анкетних даних, не перевіривши та не встановивши наявності передбачених законом підстав для його затримання, примусового доставлення чи будь-якого іншого обмеження свободи пересування, діючи в порушення вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, статей 3, 28, 29 Конституції України, а також вимогами Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», реалізуючи спільний злочинний умисел, спрямований на незаконне позбавлення волі та викрадення потерпілого з метою його примусового доставлення до ІНФОРМАЦІЯ_2 для проходження військово-лікарської комісії, ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 рухаючись службовим автомобілем марки «Renault Master», зупинилися поруч із потерпілим. Після чого, ОСОБА_8 , першим вийшов з автомобіля, та побачивши як потерпілий почав тікати та забіг до під`їзду багатоквартирного будинку, з метою припинення втечі потерпілого, наздогнав ОСОБА_9 та забіг слідом за ним до вказаного під`їзду.

Перебуваючи всередині під`їзду, потерпілий, чинячи активний фізичний опір з метою запобігання власному викраденню, руками міцно схопився за металеві поручні. Одночасно з цим, з метою допомоги ОСОБА_8 у затриманні ОСОБА_9 до під`їзду забігли ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Після цього ОСОБА_7 , з метою унеможливлення подальшого опору незаконному захопленню, маючи на меті силоміць затягнути ОСОБА_9 в салон автомобіля, застосував спеціальний засіб сльозоточивої дії, розпиливши його вміст в обличчя ОСОБА_9 унаслідок чого останній почав сильно задихатися, не міг повноцінно дихати та опинився у безпорадному стані, що дозволило групі у складі ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 подолати опір ОСОБА_9 , відтягнути його від металевих поручнів сходів під`їзду та примусово, силовим методом супроводити до автомобілю. Далі, діючи спільно ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , насильно помістили ОСОБА_9 до салону автомобіля марки «Renault Master», 2015 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 , VIN: НОМЕР_3 , чим протиправно захопили його, позбавили можливості вільно визначати своє місцезнаходження, незаконно позбавили волі та перемістили всупереч його волі.

Під час подальшого незаконного переміщення ОСОБА_6 з метою отримання особистих персональних даних, та подавлення волі потерпілого здійснив удар в область тулубу ОСОБА_9 .. Разом з тим, ОСОБА_7 перебуваючи у салоні службового транспортного засобу разом з іншими учасниками групи, з метою отримання особистих персональних даних, подавлення волі та супротиву потерпілого здійснив декілька ударів ногою в область тулуба ОСОБА_9 .

При цьому ОСОБА_3 , діючи узгоджено з іншими учасниками групи, забезпечував реалізацію спільного злочинного умислу, контролював обстановку під час вчинення злочину, унеможливлював втручання сторонніх осіб, перебував у салоні службового автомобіля під час незаконного переміщення потерпілого та своєю присутністю і спільними діями забезпечував безперешкодне вчинення викрадення.

Після цього, о 19 год. 11 хв., ОСОБА_3 діючи спільно з ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , всупереч волі ОСОБА_9 доставили його на територію ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_3 .

За наведених обставин, ОСОБА_3 вчинив злочин, передбачений ч.1 ст.28, ч.2 ст.146 КК України за кваліфікуючими ознаками: незаконне позбавлення волі та викрадення людини, що супроводжувалось заподіянням потерпілому фізичних страждань, вчинене групою осіб, без попередньої змови між собою.

Згідно угоди про визнання винуватості від 24 серпня 2026 року, укладеної між прокурором Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_10 , з одного боку, та підозрюваним ОСОБА_3 , з іншого боку, за участі захисника – адвоката ОСОБА_5 у відповідності до вимог ст.472 КПК України, сторони кримінального провадження дійшли згоди про те, що обвинувачений зобов`язується беззастережно визнати обвинувачення в обсязі підозри у судовому провадженні.

Одночасно сторони угоди про визнання винуватості погодилися на призначення покарання ОСОБА_3 за скоєний ним злочин, передбачений ч.1 ст.28 ч.2 ст.146 КК України у виді двох років позбавлення волі та на підставі ч. 1 ст.58 КК України замість позбавлення волі у виді 2 (двох) років призначити службове обмеження на самий строк із відрахуванням в дохід держави у розмірі 10 (десяти) відсотків із суми грошового забезпечення.

В угоді передбачені наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, передбачені ст.473 КПК України та наслідки її невиконання.

У підготовчому судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 вину у вчиненні інкримінованого злочину, передбаченого ч.1 ст.28 ч.2 ст.146 КК України України, визнав у повному обсязі та зазначив, що розуміє надані йому законом права, наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, визначені ст.473 КПК України, характер пред`явленого обвинувачення, вид покарання, який до нього буде застосований в результаті затвердження угоди про визнання винуватості та наполягав на затвердженні вказаної угоди.

Прокурор ОСОБА_10 та захисник ОСОБА_11 просили затвердити угоду про визнання винуватості від 24.08.2026, укладену між прокурором ОСОБА_12 і підозрюваним ОСОБА_3 .

Відповідно до письмової заяви від 12.08. 2026 року потерпілий ОСОБА_9 не заперечував проти розгляду судом угоди про визнання винуватості без його участі.

Суд, перевіривши надані матеріали, заслухавши учасників судового розгляду, приходить до наступного.

Відповідно до ст.468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим. Згідно ст.469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 вперше вчинив злочин, який згідно ст.12 КК України, є нетяжким злочином.

Дії ОСОБА_13 правильно кваліфіковані ч.1 ст.28 ч.2 ст.146 КК України за ознаками: незаконне позбавлення волі та викрадення людини, що супроводжувалось заподіянням потерпілому фізичних страждань, вчинене групою осіб, без попередньої змови між собою.

При цьому судом з`ясовано, що обвинувачений цілком розуміє права, передбачені п.п.1-4 ч.4 ст.474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, визначені ч.2 ст.473 КПК України, характер обвинувачення, вид покарання яке буде застосоване до неї у разі затвердження угоди судом.

Дослідивши угоду про визнання винуватості та переконавшись, що укладена угода є добровільним волевиявленням обвинуваченого, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді, з`ясувавши у обвинуваченого чи цілком він розуміє наслідки затвердження угоди, роз`яснивши обвинуваченому право на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов`язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення у вчинені якого його обвинувачують, встановивши правильне розуміння обвинуваченим змісту та наслідків затвердження угоди, а також перевіривши її відповідність вимогам кримінального процесуального законодавства, заслухавши доводи учасників підготовчого судового засідання та роз`яснивши їм обмеження права щодо оскарження вироку, передбачені ст.473 КПК України, суд вважає, що угода про визнання винуватості, укладена між прокурором і обвинуваченим, за участю захисника, відповідає вимогам КПК України, умови угоди не суперечать інтересам суспільства і не порушуються права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб, укладення угоди є добровільним, узгоджені вид та міра покарання відповідають загальним засадам призначення покарання, визначених ст.65 КК України, у зв`язку із чим суд вважає, що угода підлягає затвердженню.

При призначенні покарання обвинуваченому суд керується положеннями ст.65 КК України щодо загальних засад призначення покарання та враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винної, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Так, згідно із приписами ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових правопорушень. Виходячи з указаної мети та принципів справедливості і індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують та обтяжують, відповідно до положень статей 66 та 67 КК України.

Відповідно до ст.12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.28 ч.2 ст.146 КК України є не тяжким злочином, який караються обмеженням волі на строк до п`яти років або позбавленням волі на той самий строк.

ОСОБА_3 є громадянином України, уродженцем м.Одеси, вперше притягується до кримінальної відповідальності, мешкає у м.Одесі.

Відомостей щодо перебування обвинуваченого на обліках у лікаря нарколога, зловживання ним алкогольними напоями чи наркотичними засобами немає.

Обвинувачений у повному обсязі визнав свою вину, щиро розкаявся, активно співпрацював зі слідством.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченому, є:щире каяття, та активне сприяння розкриттю злочину.

Обставини, які обтяжують покарання обвинуваченому-відсутні;

Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого ОСОБА_3 , його поведінку, ставлення до вчиненого, форму вини й мотиви вчинення злочину, тяжкість його наслідків, зазначені обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, суд вважає за необхідне призначити йому за вчинений ним нетяжкий злочин, передбачений ч.1 ст.28 ч.2 ст.146 ККУ, покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі та на підставі ч. 1 ст.58 КК України замість позбавлення волі у виді 2 (двох) років призначити службове обмеження на самий строк із відрахуванням в дохід держави у розмірі 10 (десяти) відсотків із суми грошового забезпечення, вважаючи дане покарання необхідним для її перевиховання та попередження вчинення нових злочинів.

Як слідує з ч.1 ст 58 КК України покарання у виді службового обмеження застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк.

Згідно ч. 2 ст. 58 КК України із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.

Оскільки обвинувачений на момент вчинення кримінального правопорушення проходив військову службу на посаді стрільця взводу оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_2 , не є військовослужбовцем строкової служби, відповідно суд вважає можливим призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, яке на підставі ч.1 ст.58 КК України вважає можливим замінити покаранням у виді службового обмеження для військовослужбовців на той самий строк, на підставі ч. 2 ст. 58 КК України із відрахуванням в доход держави 10 % із суми його грошового забезпечення.

Таким чином, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому узгоджене сторонами угоди про визнання винуватості покарання.

Приймаючи таке рішення, суд, серед іншого враховує, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 у справі №1-33/2004.

Вимога додержуватись справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена і в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року), статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950. Зазначені міжнародні акти згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відстуні.

Пропонована викривачу вигода – відсутня.

Речові докази до кримінального провадження не долучались.

Підстав для обрання запобіжного заходу судом не встановлено.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.1- 476 КПК України, ст.1-90, 205-1 КК України, суд,

УХВАЛИВ:

Угоду про визнання винуватості від 24.08.2026, укладену між прокурором Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_10 , та підозрюваним ОСОБА_3 - затвердити.

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.28 ч.2 ст.146 КК України та призначити йому покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі.

На підставі ч.1 та 2 ст.58 КК України замінити призначене ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на строк два роки на покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців на строк два роки із відрахуванням із суми грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_3 в доход держави у розмірі десяти відсотків.

У відповідності до ч.2 ст. 8 КК України під час відбування покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців строком на два роки ОСОБА_3 не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.

Апеляційна скарга на вирок суду, може бути подана, через суд який ухвалив судове рішення, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Вирок на підставі угоди між прокурором та обвинуваченим може бути оскаржений з підстав, передбачених ч. 4 ст. 394 КПК України, до Одеського апеляційного суду через Приморський районний суд м.Одеси протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений:

1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі нероз`яснення йому наслідків укладення угоди;

2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.

Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано.

Копію вироку після його проголошення негайно вручити прокурору та обвинуваченому.

Суддя: