Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №643/11909/26 — Салтівський районний суд міста Харкова

Справа № 643/11909/26

Провадження № 2/643/7250/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.2026 м. Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді: Новіченко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання: Штонди В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про розірвання шлюбу,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі – відповідач) про розірвання шлюбу.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що 20 квітня 2013 року між позивачем та відповідачем було укладено шлюб. Від шлюбу сторони мають двох доньок: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Однак подружнє життя не склалося, сторони втратили взаєморозуміння, мають різні характери та погляди на життя.

Ухвалою від 10 червня 2026 року Салтівський районний суд міста Харкова відкрив провадження у справі № 643/11909/26, вирішив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначив на 08 липня 2026 року.

У судове засідання 08 липня 2026 року сторони не з`явилися, при цьому від представника відповідача на електронну пошту суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості ознайомитися з матеріалами справи та формування правової позиції.

Вищевказане клопотання представника відповідача судом було задоволено, у зв`язку з чим розгляд справи відкладено на 07 вересня 2026 року.

Позивач у судове засідання 07 вересня 2026 року не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідач у судове засідання 07 вересня 2026 року не з`явився, відзиву на позов не подав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином шляхом направлення судових повісток за зареєстрованим місцем проживання відповідача як внутрішньо-переміщеної особи: АДРЕСА_1 , які були повернуті органом поштового зв`язку з відміткою «адресат відсутній».

Згідно з пунктом 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

До повноважень суду не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 194/1422/19, від 23.09.2021 у справі № 757/56776/20-ц.

У постанові Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 755/17944/18 зазначено, що довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду.

Представник відповідача – адвокат Асоян А.А. у судове засідання 07 вересня 2026 року не з`явився, проте на електронну пошту суду направив клопотання про відкладення розгляду справи мотивоване тим, що на даний час по території України країною – агресором завдаються ракетні обстріли. У зв`язку з цим, через ракетну небезпеку та існування реальної загрози життю та здоров`ю представник відповідача був вимушений вивезти свою сім`ю з малолітньою дитиною та фактично тимчасово мешкає поза межами міста Харкова. Враховуючи зазначене, через віддаленість місця мешкання від міста Харкова, безпосередню загрозу ракетних обстрілів та військовий стан, представник відповідача позбавлений можливості прибути до Салтівського районного суду міста Харкова для ознайомлення з матеріалами справи та для участі у судовому засіданні, призначеному на 07 вересня 2026 року з метою захисту інтересів відповідача. Крім того, його персональний комп`ютер залишився у місті Харкові та у зв`язку з технічною неможливістю застосування електронного пристрою у нього не має участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. При цьому представник відповідача повідомляє, що остаточно він повернеться на постійне місце проживання до міста Харкова 15 листопада 2026 року та з цього часу буде присутнім на наступних судових засіданнях. Враховуючи вищевикладені обставини представник відповідача просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату, починаючи з 20 листопада 2026 року з можливістю ознайомитися з матеріалами справи та підготовки до судового розгляду по суті.

Розглянувши заявлене представником відповідача клопотання про відкладення розгляду справи суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з наступних підстав.

Згідно з частинами першою, другою статті 223 Цивільного процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. При цьому суд має дотримуватися розумних строків розгляду справи та забезпечити баланс процесуальних прав усіх учасників судового процесу.

Положеннями частини першої статті 44 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Вирішуючи питання про наявність підстав для відкладення розгляду справи, суд повинен встановити не лише факт повідомлення учасником певних обставин, а й оцінити, чи мають такі обставини об`єктивний характер, чи дійсно вони перешкоджають участі особи у судовому засіданні, чи підтверджені належними та допустимими доказами, а також чи існують інші розумні та доступні способи реалізації представником своїх процесуальних прав без відкладення розгляду справи.

У даній справі представник відповідача обґрунтовує необхідність відкладення розгляду справи загрозою життю та здоров`ю у зв`язку з ракетними обстрілами території України, воєнним станом, а також тим, що він був вимушений вивезти сім`ю з малолітньою дитиною та тимчасово проживає поза межами міста Харкова.

Водночас сама наявність воєнного стану та загальної безпекової загрози не означає автоматичного припинення здійснення правосуддя або безумовного відкладення кожного судового засідання на невизначений строк.

Суд звертає увагу на те, що представник відповідача у поданому клопотанні не зазначає свого конкретного фактичного місця перебування на момент проведення судового засідання. Зокрема, із клопотання неможливо встановити, чи перебуває адвокат Асоян А.А. на території України, а якщо так — у якому саме населеному пункті, районі або області, чи перебуває він за межами України. Така інформація має істотне значення для оцінки об`єктивності наведених представником відповідача причин неявки, оскільки посилання на віддаленість місця мешкання від міста Харкова саме по собі не дає можливості суду встановити ані фактичну відстань, ані реальні транспортні чи безпекові перешкоди, ані неможливість використання альтернативних способів участі представника відповідача у судовому засіданні.

Суд не може виходити з припущень щодо фактичного місця перебування представника сторони та пов`язаних із цим обставин. Обов`язок належного та конкретного обґрунтування причин неявки передбачає повідомлення суду таких фактичних даних, які дозволяють здійснити реальну, а не формальну оцінку поважності причин.

При цьому суд ураховує, що представник відповідача не просто повідомив про об`єктивну неможливість участі у судовому засіданні, а зазначив, що має намір повернутися до Харкова лише 15 листопада 2026 року та після цього брати участь у судових засіданнях. Отже, фактично запропонований ним період відкладення становить понад два місяці від дати призначеного судового засідання.

За таких обставин посилання на необхідність відкладення розгляду справи починаючи з 20 листопада 2026 року не може бути оцінене ізольовано від обов`язку суду забезпечити своєчасний розгляд справи та права позивача на розгляд справи упродовж розумного строку.

Суд також звертає увагу, що попереднє судове засідання, призначене на 08 липня 2026 року, вже було відкладено саме за клопотанням представника відповідача — адвоката Асоян А.А. — для надання йому можливості ознайомитися з матеріалами справи та сформувати належну правову позицію.

Таким чином, суд уже забезпечив представнику відповідача додатковий час для реалізації його процесуальних прав, у тому числі для ознайомлення з матеріалами справи та підготовки правової позиції. Повторна неявка представника та порушення питання про подальше відкладення судового розгляду потребують особливо ретельної перевірки на предмет наявності саме об`єктивних причин, які унеможливлюють його участь.

Відповідно до статті 212 ЦПК України учасник справи та його представник мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду за умови наявності у суду відповідної технічної можливості.

Отже, законодавець передбачив декілька способів реалізації права на участь у судовому засіданні: безпосередню явку до суду, участь у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із використанням власних технічних засобів або участь у режимі відеоконференції у приміщенні іншого суду.

Таким чином, сама по собі неможливість або небажання прибути безпосередньо до суду, який розглядає справу, не є тотожною неможливості брати участь у судовому засіданні взагалі.

Представник відповідача зазначає, що його комп`ютер залишився у місті Харкові, у зв`язку з чим він позбавлений можливості брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів. Водночас у клопотанні не наведено жодних конкретних обставин, які б свідчили про відсутність у адвоката будь-яких інших технічних засобів, придатних для участі у відеоконференції, зокрема мобільного телефону, планшета, іншого ноутбука чи іншого пристрою, здатного забезпечити передачу звуку та зображення.

Так само адвокат не зазначає, чому використання іншого технічного пристрою є для нього фактично неможливим, не посилається на несправність такого пристрою, відсутність доступу до електронної ідентифікації, відсутність електронного кабінету, відсутність доступу до мережі Інтернет або мобільного зв`язку чи інші конкретні технічні обставини. Сам факт залишення одного конкретного технічного пристрою — комп`ютера — у місті Харкові не може бути ототожнений із повною відсутністю технічної можливості участі в судовому засіданні дистанційно.

Окремо суд звертає увагу на альтернативний передбачений законом спосіб дистанційної участі у судовому засіданні — у приміщенні іншого суду.

Якщо представник відповідача фактично перебуває на території України, він не навів жодних причин, які об`єктивно перешкоджали б йому звернутися до суду з клопотанням про забезпечення участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням технічних засобів відповідного суду. Такий спосіб участі має особливе значення саме за обставин, на які посилається адвокат, оскільки усуває необхідність використання його власного комп`ютера та, водночас, дає змогу забезпечити його процесуальну участь у судовому засіданні без необхідності прибуття до міста Харкова. Однак, у клопотанні відсутні відомості про те, що представник відповідача з`ясовував можливість такої участі або отримав відмову у її забезпеченні з технічних чи інших об`єктивних причин.

Добросовісна реалізація процесуального права на участь у судовому засіданні передбачає не лише повідомлення суду про бажання взяти участь у розгляді справи особисто, а й вжиття розумних заходів для реалізації такого права за наявності альтернативних процесуальних механізмів.

Водночас якщо представник відповідача фактично перебуває за межами України, він також не повідомив про це суд та не навів жодних конкретних обставин, які перешкоджають його дистанційній участі у судовому засіданні.

Саме тому суд позбавлений можливості перевірити, чи є фактичне місцезнаходження представника відповідача таким, що об`єктивно унеможливлює його участь у судовому засіданні, чи існують відповідні технічні та комунікаційні можливості, а також чи дійсно обставини, на які він посилається, мають причинно-наслідковий зв`язок із неможливістю брати участь у судовому засіданні.

Суд також звертає увагу на те, що клопотання про відкладення розгляду справи представник відповідача подає до суду засобами електронного зв`язку із використанням електронного цифрового підпису. Зазначена обставина свідчить про те, що на момент подання відповідних клопотань представник відповідача має доступ до електронних засобів комунікації, здатний сформувати електронний документ, підписати його кваліфікованим електронним підписом та направити до суду.

При цьому суд не ототожнює можливість подання електронного документа з автоматичною наявністю технічної можливості для участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції, однак оцінює цю обставину в сукупності з іншими даними справи. Вона, зокрема, свідчить про відсутність переконливого пояснення, чому представник відповідача, маючи можливість здійснювати електронну комунікацію із судом, позбавлений можливості використати інший доступний технічний засіб для участі у судовому засіданні.

Суд також враховує і те, що договір про надання правової допомоги між відповідачем та адвокатом Асоян А.А. укладено 07 липня 2026 року, тобто безпосередньо напередодні судового засідання, призначеного на 08 липня 2026 року. Отже, на момент прийняття доручення на представництво інтересів відповідача адвокат об`єктивно мав можливість усвідомлювати, що судовий розгляд відбувається в умовах воєнного стану, а місто Харків та Харківська область перебувають в умовах підвищених безпекових ризиків.

Таким чином, приймаючи доручення, адвокат мав врахувати особливості здійснення правосуддя в умовах воєнного стану та забезпечити належну можливість реалізації процесуальних прав свого клієнта. Особливо це стосується ситуації, коли представник після попереднього відкладення справи отримав додатковий час для ознайомлення з матеріалами справи та підготовки правової позиції, а при повторному призначенні судового засідання знову просить про відкладення, при цьому фактично пропонуючи перенести розгляд справи ще більш ніж на два місяці.

У цьому контексті суд враховує, що завданням цивільного судочинства є не лише забезпечення стороні можливості реалізувати право на професійну правничу допомогу, але й забезпечення балансу між цим правом та правом іншого учасника справи на своєчасний розгляд справи.

Право на участь у судовому процесі через представника не може тлумачитися як право сторони вимагати відкладення судового розгляду щоразу, коли обраний нею представник не має можливості або не вживає достатніх заходів для участі у конкретному судовому засіданні.

Таким чином, наведені у клопотанні представника відповідача доводи мають загальний характер і не містять достатньої конкретизації обставин, які б дозволили суду дійти висновку про об`єктивну, а не суб`єктивну неможливість участі адвоката у судовому засіданні.

За сукупністю встановлених обставин суд дійшов висновку, що повторне клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи не містить достатнього обґрунтування об`єктивної неможливості участі представника відповідача у судовому засіданні.

Також суд враховує й те, що попереднє засідання вже було відкладено на прохання представника відповідача саме з метою забезпечення йому можливості ознайомитися з матеріалами справи та сформувати правову позицію. Отже, інтереси відповідача у цій частині вже були враховані судом, а повторне відкладення за відсутності конкретних доказів об`єктивної неможливості участі створило б непропорційний дисбаланс між правом відповідача на участь у процесі та правом іншої сторони на своєчасне вирішення спору.

Суд вважає, що за встановлених обставин подальше відкладення судового розгляду після 20 листопада 2026 року не відповідає вимогам розумності та пропорційності, оскільки представником відповідача не доведено, що саме така тривала перерва є необхідною для забезпечення його процесуальних прав.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що наведені представником відповідача обставини не можуть бути визнані достатніми та належно обґрунтованими поважними причинами неявки у судове засідання.

Крім того, суд враховує, що представник відповідача мав передбачену процесуальним законом можливість реалізувати своє право на захист шляхом подання відзиву на позовну заяву, у якому викласти свої заперечення проти розірвання шлюбу.

Таким чином, оскільки суд надавав можливість відповідачу та його представнику реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді, враховуючи розумність строків розгляду справи, суд не знаходить підстав для задоволення клопотання представника відповідача та подальшого відкладення розгляду справи.

Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач та його представник належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача та його представника.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення (частина четверта статті 268 ЦПК України).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

20 квітня 2013 року між позивачем, ОСОБА_1 , та відповідачем, ОСОБА_2 , зареєстрований шлюб Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 362, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .

Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 та серії НОМЕР_3 .

Сімейне життя позивача та відповідача не склалося, фактично шлюбні відносини між сторонами припинені, сім`я розпалася та існує формально, примирення подружжя неможливе, а подальше спільне проживання і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 51 Конституції України передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Аналогічні положення містяться у частині першій статті 24 Сімейного кодексу України (далі - СК України), якою передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу.

Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.

Положеннями частин третьої та четвертої статті 56 СК України унормовано, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Отже, одним із принципів побудови сімейних та шлюбних відносин є принцип вільної згоди та добровільності їх існування. Шлюбні відносини тривають доти, доки існує бажання подружжя і надалі виконувати сімейні функції і надалі реалізовувати завдання сім`ї. Кожен з подружжя у будь-який час за наявності підстав, які унеможливлюють подальше шлюбне життя, має право висловити своє бажання розірвати шлюбні відносини. Реалізація цього права, яким наділений кожен з подружжя, повинна відбуватися з чітким дотриманням матеріальних та процесуальних норм, для запобігання порушення інтересів іншого з подружжя або прав та інтересів дітей.

Згідно з частиною другою статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Частиною третьою статті 105 СК України передбачено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (частина перша статті 110 СК України).

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначено, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Положеннями частини першої статті 111 СК України передбачено, що суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя, оскільки такі питання можуть вирішуватися виключно у процесі розгляду конкретної справи.

З аналізу частини першої статті 111 СК України вбачається, що заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.

Важливою особливістю справ про розірвання шлюбу є те, що у справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців, як це визначено ч. 7 ст. 240 ЦПК України.

Надання строку для примирення подружжя є правом суду, а не його обов`язком.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 14.01.2020 у справі № 200/952/18, від 10.06.2020 у справі № 643/5316/18.

Таким чином, шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. З цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Вирішуючи вказаний спір суд виходить з того, що побудова сімейних відносин повинна здійснюватися на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки та не може будуватися на примушенні сторони до навіть формального знаходження у зареєстрованому шлюбі та у подружніх відносинах.

Судом встановлено, що шлюбні відносини між сторонами фактично припинені, сторони не проживають разом, примирення подружжя, подальше спільне життя та збереження шлюбу між ними неможливе і суперечить інтересам сторін.

Також судом враховано конституційне право особи на шлюб за вільною згодою, а також право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя, що передбачає право особи вільно обирати собі стан перебування у шлюбі чи його припинення.

Підсумовуючи вищевикладене суд вважає, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін. Подальше перебування позивача у шлюбі з відповідачем порушує його вільне волевиявлення припинити цей шлюб, що узгоджується із вимогами сімейного законодавства.

Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова у розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що не відповідає нормативному визначенню змісту шлюбних відносин та є неприпустимим у демократичному суспільстві.

Приймаючи до уваги що причини, які спонукають позивача наполягати на розірванні шлюбу, є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б його інтересам, розірвання шлюбу відповідає дійсній волі позивача і після розірвання шлюбу не будуть порушені його особисті та майнові права, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 12, 13, 76, 264, 265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задовольнити.

2. Розірвати шлюб, зареєстрований 20 квітня 2013 року між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 362.

3. Згідно зі статтею 115 СК України рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та поставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

4. Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

5. Рішення може бути оскаржено у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ).

7. Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ; зареєстроване місце проживання як ВПО: АДРЕСА_1 ).

Повне рішення складено 07.09.2026 року.

Суддя Н.В. Новіченко