Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №760/13614/24 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/13614/24 2/760/9794/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2026 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді - Усатової І.А.,

за участю секретаря судового засідання - Омельяненко С.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права на спалкування за законом, разом із спадкоємцем першої черги спадкування,

В С Т А Н О В И В:

До Солом`янського районного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 з позовною заявою до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

В обґрунтування позовних вимог заяви зазначає, що вона проживала із ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім?єю, без реєстрації шлюбу, проживали разом, як подружжя, понад 5 років та планували офіційно зареєструвати шлюб після завершення військового стану на території України.

Посилається, що на початку квітня 2000 року вони познайомились і вже з травня 2000 року проживати разом однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу та вести спільне господарство. Офіційно реєструвати шлюб подружжя не збиралось, оскільки у цьому не було потреби, проживали разом у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності заявниці.

Зазначила, що з ОСОБА_5 була пов`язана спільним побутом, вели спільне господарство, відпочивали на дачі, яку померлий ОСОБА_5 подарував заявниці, що вбачається з копії договору дарування земельної ділянки, мали взаємні права та обов`язки, мали спільний бюджет, підтримували шлюбн-сімейні стосунки, разом мандрували, за сумнісні кошти придбавали побутові речі для своєї сім`ї, спільно відзначали свята та ювілейні дати, що підтверджується, зокрема фотографіями зі світлин життя пари зроблені за певні періоду часу спільного проживання, спільно доглядали за батьками померлого ОСОБА_5 .

Вказала, що поміж іншого, починаючи з 2016 року саме вона сплачувала за комунальні послуги квартири в якій проживали батьки покійного ОСОБА_5 та яка в подальшому перейшла у його власність та за гараж, який йому належить на праві власності .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, про що Бучанським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) складено актовий запис про смерть №882 від 26.09.2023, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 . У зв`язку з тим, що близьких родичів ОСОБА_5 не мав, усі витрати, пов`язані з його похованням та поминами, взяла на себе заявниця, так згідно договору-замовлення № 9.212056 на організацію та проведення поховання від 26.09.2023 вона була замовником поховання ОСОБА_5 , як єдиний член сім`ї та якій було видано прах покійного ОСОБА_5 після його кремації, який вона поховала на кладовищі «Лісному», біля його покійних батьків.

Зазначає, що як близька людина померлого, отримала свідоцтво про його смерть і як спадкоємиця 06.10.2023 звернулась до приватного нотариуса Київського міського нотаріального округу Кошевої В.О. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 . Цього ж дня, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кошевою В.О. було заведено спадкову справу №71359259, у зв`язку із чим відкрилась спадщина на майно, що залишилось після смерті померлого ОСОБА_5 та видано витяг про реєстрацію в спадковому реєстрі.

Вказала, що оскільки вона та ОСОБА_5 не перебували в зареєстрованому шлюбі між собою, вона є спадкоємицею за законом четвертої черги, а спадкоємицею першої черги є ОСОБА_4 - відповідачка.

Зазначила, що у жовтні 2023 року звернулася до Солом`янського районного суду м. Києва в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 з метою здійснення свого права спадкування в порядку ст. ст. 1264, 1269 ЦК України. Однак, у ході розгляду даної справи виявилось, що в останній день встановленого законом строку для прийняття спадщини, донька від першого шлюбу померлого ОСОБА_5 , ОСОБА_4 подала заяву про прийняття спадщини. Таким чином, Солом`янський районний суд м. Києва залишив без розгляду заяву без розгляду у зв`язку з наявністю спору щодо черговості у спадкуванні.

У зв`язку з вищевикладеним, просить встановити факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 однією сім`єю, як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу понад п`ять років у період з лютого 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 та визнати за ОСОБА_1 спадкоємицею четвертої черги за законом, право на спадкування після смерті спадкодавця ОСОБА_5 у першій черзі.

11.06.2024 на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали цивільної справи передані судді Усатової І.А.

Ухвалою судді від 17.06.2024 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк на усунення недоліків.

Ухвалою судді від 10.09.2024 відкрито загальне позовне провадження з викликом (повідомленням) сторін.

23.08.2025 через підсистему «Електронний суд» від ОСОБА_4 надійшов відзив на позовну заяву, де позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала в повному обсязі за таких підстав.

ОСОБА_5 з 12.10.1988 перебував у зареєстрованому Центральним відділом державної реєстрації шлюбів Головного територіального управління юстиції у м. Києві за актовим записом № 5373 шлюбі з ОСОБА_6 .

Вказаний шлюб було розірвано рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 04.12.2017 у справі № 760/20833/16-ц, яке набрало законної сили 29.12.2017.

Таким чином, твердження ОСОБА_1 про те, що вона з ОСОБА_7 «офіційно реєструвати шлюб не збирались, оскільки у цьому не було потреби» є досить сумнівним, оскільки якщо вони проживали як подружжя і ОСОБА_5 вважав її дружиною, то чому він продовжував ще майже 18 років перебувати у зареєстрованому шлюбі без наявної на це потреби. Отже у зв`язку з перебуванням ОСОБА_5 у шлюбі з ОСОБА_6 до 29.12.2017 в цей період він не міг проживати з ОСОБА_1 однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу.

Також слід зазначити, що будь-які докази, долучені до позовної заяви стосовного періоду до 29.12.2017, не можуть братись судом до уваги як такі, що свідчать про проживання ОСОБА_5 з ОСОБА_1 однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу.

Зазначила, що факт спільного відпочинку, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивача, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю (постанова Верховного Суду від 15.08.2019 у справі № 588/350/15).

Посилання на періодичний спільний відпочинок не є достатнім для визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у розумінні статті 74 СК України, без наявності інших ознак сім`ї (постанови Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 522/25049/16-ц, від 11.12.2019 у справі № 712/14547/16-ц, від 24.01.2020 у справі № 490/10757/16-ц).

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Наявність у позивача документів, пов`язаних зі смертю та захороненням не є належними доказами, оскільки ці документи не підтверджують факт перебування позивача в фактичних шлюбних відносинах, спільного проживання, ведення спільного господарства та наявності взаємних прав та обов`язків із померлим (постанова Верховного Суду від 25.11.2019 у справі № 202/5003/16-ц).

Вказала, що регулярно спілкувалась з батьком, а до свого переїзду до Німеччини і бачилась з ним, однак жодного разу не чула від нього, що він проживав з ОСОБА_1 , тим більше як з «дружиною». Від нього їй було відомо, що у нього є знайома на ім`я ОСОБА_8 , однак батько ніколи не говорив про неї як про близьку людину.

15.09.2025 представник позивача подала заяву про зміну позовних вимог. Заява обґрунтована тим, що позивачка ОСОБА_1 з травня 2000 року проживала разом із ОСОБА_5 як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, вела з ним спільне господарство, мала спільний побут, спільний бюджет, взаємні права та обов`язки, разом відпочивала, подорожувала, придбавала майно для спільного користування, доглядала за батьками ОСОБА_5 , а також сплачувала комунальні платежі за квартиру, у якій проживали його батьки, та за належний йому гараж.

У заяві зазначено, що сторони проживали разом у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить позивачці на праві власності.

Позивачка вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер. Після його смерті вона організувала поховання, була замовником поховання, отримала свідоцтво про смерть та прах померлого, який поховала на кладовищі «Лісне» біля його батьків.

Також у заяві зазначено, що 06 жовтня 2023 року позивачка звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , у зв`язку з чим була заведена спадкова справа. Оскільки між позивачкою та спадкодавцем шлюб не був зареєстрований, позивачка вважає себе спадкоємицею за законом четвертої черги.

У заяві зазначено, що раніше позивачка зверталася до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем у порядку окремого провадження, однак під час розгляду справи стало відомо, що донька спадкодавця ОСОБА_4 подала заяву про прийняття спадщини, у зв`язку з чим заяву було залишено без розгляду через наявність спору про право.

Позивачка зазначає, що вона проживала зі спадкодавцем однією сім`єю понад п`ять років до часу відкриття спадщини, а також протягом тривалого часу опікувалася ним, матеріально забезпечувала його та надавала йому допомогу.

У зв`язку з цим позивачка просить встановити факт проживання її та ОСОБА_5 однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу понад п`ять років у період з 01 січня 2018 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 та визнати за нею як спадкоємицею четвертої черги право на спадкування після смерті ОСОБА_5 разом зі спадкоємцем першої черги.

15.09.2025 у судовому засідання суд протокольною ухвалою прийняв заяву про зміну предмету позовну, подану представником позивача.

У судовому засіданні 08.04.2026 була допитана свідок ОСОБА_9 . Свідок повідомила, що вона є близькою подругою позивача, була знайома з померлим, вони проводили разом час і свята.

Підтвердила факт того, що позивач та ОСОБА_5 проживали у цивільному шлюбі і мали спільний побут. Також підтвредила, що позивач надавала матеріальну допомогу матері померлого, коли остання хворіла.

У судовому засіданні, яке відбулось 11.06.2026, позивач та її представник просили задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеною в постанові від 5 вересня 2022 року № 1519/2-5034/11 (№ 61-175сво21) порядок ухвалення судового рішення та його проголошення залежить від того, чи судове засідання, яким завершений розгляд справи, відбулось у присутності учасників справи, чи за їхньої відсутності; повне судове рішення було складено чи складання повного судового рішення було відкладено.

З урахуванням розумності положення частини п`ятої ст. 268 ЦПК України, слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.

Відтак, суд зазначає датою виготовлення рішення дату складання повного його тексту, незважаючи на те, що вона відмінна від дати судового засідання, на яку було призначено розгляд справи.

Заслухавши думки сторін, дослідивши матеріали справи, надані сторонами, суд дійшов таких висновків.

Частиною першою статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Поняття сім`ї, сформульоване в цій статті, не містить такої обов`язкової ознаки сім`ї, як знаходження саме в зареєстрованому шлюбі. Сім`я розглядається як соціальний інститут і, водночас, як союз конкретних осіб. Сім`я є первинним та основним осередком суспільства.

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, що й є ознаками сім`ї.

Конституційний Суд України у Рішенні від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі № 1-8/99 зазначив, що членами сім`ї можуть бути, зокрема, особи, які постійно мешкають разом і ведуть спільне господарство.

Європейський суд з прав людини, надаючи власне визначення терміну «сімейне життя», вказує на те, що сімейне життя може існувати там, де між особами не існує юридичних зв`язків. Так, у справі «Elsholz v. Germany» Суд зазначив, що поняття сім`ї за статтею 8 Конвенції не обмежується відносинами, заснованими на шлюбі, та може охоплювати інші фактичні сімейні зв`язки, коли сторони проживають разом поза шлюбом.

У справі «Johnston and Others v. Ireland» Європейський суд з прав людини також виходив із того, що тривале спільне проживання осіб поза зареєстрованим шлюбом може становити сімейне життя у розумінні статті 8 Конвенції.

Частинами першою та другою статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

З огляду на зазначені положення законодавства проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціально визначеною законом підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю, спільного побуту, взаємних прав та обов`язків.

Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, закон не визначає вичерпного переліку доказів, які можуть підтверджувати факт проживання однією сім`єю, а питання належності, допустимості, достовірності та достатності таких доказів вирішується судом при їх оцінці.

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання коштів на рахунок іншої особи самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю. Такий висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20.

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторони, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Згідно з частинами першою, третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. При цьому висновок про існування стверджуваної обставини має бути зроблений з урахуванням поданих доказів за стандартом більшої переконливості, за яким існування відповідної обставини видається вірогіднішим, ніж її відсутність.

Так, позивачка ОСОБА_10 , звертаючись до суду з позовом, зазначає, що проживала понад п`ять років однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 з 01 січня 2018 року по ІНФОРМАЦІЯ_2.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 26 вересня 2023 року, виданим Бучанським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 882.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на належне йому майно.

Як убачається з матеріалів справи, 06 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , у зв`язку з чим було заведено спадкову справу № 71359259.

Позивачка зазначає, що з 01 січня 2018 року до дня смерті ОСОБА_5 вони спільно проживали як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, були пов`язані спільним побутом, мали спільний бюджет, разом проводили вільний час, відпочивали та подорожували, придбавали речі для спільного користування, здійснювали спільні витрати, а також спільно опікувалися батьками ОСОБА_5 .

Так, на підтвердження позовних вимог позивачкою надано, зокрема, фотоматеріали, копію договору дарування земельної ділянку від 09.06.2015, документи щодо організації та проведення поховання ОСОБА_5 , документи щодо отримання праху померлого, документи про здійснення позивачкою окремих платежів, а також інші документи, на які вона посилається як на підтвердження спільного проживання та ведення спільного господарства.

Оцінюючи наведені обставини та надані на їх підтвердження докази, суд виходить із того, що для встановлення факту проживання однією сім`єю необхідно встановити не окремі епізоди спільного проведення часу чи надання допомоги, а сукупність обставин, які характеризують відносини сторін саме як сімейні.

Судом встановлено, що позивачка та ОСОБА_5 проживали разом у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала позивачці на праві власності, спільно вели господарство, мали спільний побут, спільний бюджет, разом проводили час, відпочивали та подорожували, підтримували взаємні сімейні відносини.

З наданих суду доказів убачається, що позивачка також брала участь у догляді за матір`ю ОСОБА_5 , надавала матеріальну допомогу його матері під час її хвороби, а також здійснювала оплату комунальних послуг за квартиру, у якій проживали батьки померлого, та, за належний ОСОБА_5 , гараж.

Зазначені обставини підтверджуються письмовими доказами, дослідженими судом, а також показаннями свідка ОСОБА_9 , допитаної у судовому засіданні 08 квітня 2026 року.

Свідок ОСОБА_9 повідомила суду, що є близькою подругою позивачки, була знайома з ОСОБА_5 , підтвердила, що позивачка та ОСОБА_5 перебували у цивільному шлюбі, проводили разом час і святкували свята, а також зазначила, що позивачка надавала матеріальну допомогу матері померлого під час її хвороби.

Суд бере до уваги зазначені показання свідка у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вони узгоджуються з установленими судом обставинами щодо характеру відносин між позивачкою та спадкодавцем.

При цьому суд погоджується з доводами відповідачки в тій частині, що самі по собі спільний відпочинок, спільна участь у святкуванні, фотоматеріали, надання матеріальної допомоги чи організація поховання померлого не є безумовними доказами проживання однією сім`єю.

Разом з тим у даній справі суд не оцінює такі обставини ізольовано, а бере їх до уваги разом з іншими доказами, які підтверджують спільне проживання сторін, ведення ними спільного побуту, здійснення спільних витрат, взаємну допомогу та характер їхніх відносин.

Сам факт організації позивачкою поховання ОСОБА_5 , отримання нею документів, пов`язаних із його смертю, та звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини також сам по собі не підтверджує проживання однією сім`єю, однак у сукупності з іншими встановленими судом обставинами характеризує фактичні відносини сторін.

Таким чином, сукупність досліджених судом доказів свідчить про те, що відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 не обмежувалися приятельськими чи особистими стосунками, а мали характер усталених сімейних відносин, що відповідали критеріям, визначеним частиною другою статті 3 СК України.

Доводи відповідачки про те, що вона особисто не сприймала позивачку як дружину свого батька, а ОСОБА_5 не називав позивачку своєю дружиною, не спростовують установлених судом обставин. Суб`єктивне сприйняття відповідачкою характеру відносин між позивачкою та спадкодавцем саме по собі не може свідчити про відсутність таких відносин та не має переваги над сукупністю об`єктивних доказів, досліджених судом.

Також суд не приймає як підставу для відмови у встановленні відповідного факту доводи відповідачки про перебування ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 до 29 грудня 2017 року.

Як убачається з матеріалів справи, шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було розірвано рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 04 грудня 2017 року, яке набрало законної сили 29 грудня 2017 року.

Водночас після зміни позовних вимог позивачка просить встановити факт проживання однією сім`єю у період з 01 січня 2018 року по ІНФОРМАЦІЯ_2.

Отже, весь період, щодо якого позивачка просить встановити факт проживання однією сім`єю, припадає на час після припинення зазначеного шлюбу. Відтак перебування ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі до 29 грудня 2017 року саме по собі не спростовує можливості встановлення факту проживання його з позивачкою однією сім`єю у період з 01 січня 2018 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 та фактично проживали з 2000 року.

Вирішуючи питання про правове значення встановленого факту для спадкування, суд зазначає таке.

Так, позивачка у своїй заяві про зміну позовних вимог просить: (1) встановити факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 однією сімєю, як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу понад п`ять років у період з 01.01.2018 по ІНФОРМАЦІЯ_3; (2) визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 спадкоємицею першої черги за законом, право на спадкування після смерті спадкодавця - ОСОБА_5 .

Верховний Суд у постанові від 21 січня 2026 року у справі № 172/356/24 (провадження № 61-14993св25), вирішуючи питання про належний спосіб захисту у спорі, в якому особа, яка проживала зі спадкодавцем однією сім`єю без реєстрації шлюбу, претендує на спадкування нарівні зі спадкоємцями іншої черги, виходив із того, що основною вимогою у такому спорі є вимога про зміну черговості одержання права на спадкування, тоді як факт проживання однією сім`єю є обставиною, яка підлягає встановленню при вирішенні цієї вимоги. Окреме провадження про встановлення такого факту не є обов`язковим.

Отже, у цій справі факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 однією сім`єю є обставиною, яка має значення для вирішення заявленої позивачкою вимоги про зміну черговості спадкування, однак не є самостійним способом захисту її спадкових прав. За таких обставин підстави для задоволення самостійно заявленої вимоги про встановлення відповідного факту відсутні.

При цьому встановлені судом обставини щодо характеру відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , у тому числі їх спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності спільного побуту, здійснення спільних витрат, взаємної допомоги та інших обставин, оцінюються судом саме як обставини, що мають значення для вирішення спору про зміну черговості спадкування, та не зумовлюють необхідності окремого встановлення відповідного юридичного факту у резолютивній частині рішення.

Таким чином, суд, встановивши в ході розгляду справи зазначені обставини, не вбачає підстав для задоволення самостійної позовної вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю, оскільки такий факт у цій категорії спорів є складовою підстави вимоги про зміну черговості спадкування, а не самостійним способом судового захисту.

Водночас встановлені судом обставини щодо проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 однією сім`єю підлягають врахуванню судом при вирішенні іншої заявленої позовної вимоги - про надання позивачці права на спадкування разом зі спадкоємцем першої черги.

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, установлених статтею 1259 цього Кодексу.

Такий принцип черговості є загальним правилом спадкування за законом, за якого право на спадкування переходить до наступної черги лише за наявності передбачених законом підстав. Водночас закон допускає можливість відступу від встановленої черговості, зокрема у випадках, передбачених статтею 1259 ЦК України.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 дійшла висновку, що п`ятирічний строк, передбачений статтею 1264 ЦК України, повинен виповнитися саме на момент відкриття спадщини. При цьому якщо вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю заявлена у зв`язку зі спадкуванням, такі правовідносини є спадковими та підлягають регулюванню саме статтею 1264 ЦК України.

З огляду на встановлений судом факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 однією сім`єю з 01 січня 2018 року до ІНФОРМАЦІЯ_2, тобто понад п`ять років до часу відкриття спадщини, позивачка за наявності інших передбачених законом умов належить до четвертої черги спадкоємців за законом.

При цьому встановлення такого факту має юридичне значення для реалізації позивачкою спадкових прав, однак саме по собі не означає набуття нею права на спадкування разом зі спадкоємцем першої черги.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 звернула увагу на те, що в основі спадкування за законом лежить принцип черговості, тобто встановлення пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Відступ від цього принципу можливий лише у випадках, прямо передбачених законом.

Отже, належність особи до четвертої черги спадкоємців за законом відповідно до статті 1264 ЦК України не створює сама по собі права спадкувати одночасно зі спадкоємцем першої черги. За наявності спадкоємця попередньої черги для цього необхідні передбачені законом підстави зміни черговості спадкування.

Водночас позивачка просить не лише встановити факт проживання однією сім`єю, а й визнати за нею право на спадкування разом зі спадкоємцем першої черги.

За змістом цієї вимоги позивачка фактично просить про зміну черговості одержання права на спадкування.

Відповідно до частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом зі спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Судовий порядок зміни черговості спадкування застосовується на підставі позову спадкоємця наступної черги до спадкоємців тієї черги, яка безпосередньо закликається до спадкування.

У постанові Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 489/8011/18 сформульовано правовий висновок про те, що підставами для зміни черговості одержання права на спадкування є сукупність таких юридичних фактів: здійснення опіки над спадкодавцем, матеріальне забезпечення спадкодавця, надання йому іншої допомоги, тривале здійснення таких дій та перебування спадкодавця у безпорадному стані, зумовленому похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Верховний Суд наголосив, що для задоволення позову про зміну черговості спадкування необхідна наявність усіх п`яти зазначених обставин у сукупності.

Таким чином, для зміни черговості спадкування недостатньо встановлення самого факту проживання спадкоємця зі спадкодавцем однією сім`єю протягом п`яти років. Необхідно також довести передбачені частиною другою статті 1259 ЦК України обставини, які є юридичною підставою для відступу від загальної черговості спадкування.

При цьому безпорадним є такий стан спадкодавця, за якого він унаслідок похилого віку, тяжкої хвороби або каліцтва не спроможний самостійно забезпечувати свої потреби та потребує стороннього догляду, допомоги і піклування.

Отже, сам факт надання допомоги спадкодавцеві не є достатнім для зміни черговості спадкування, якщо не доведено, що така допомога надавалася спадкодавцеві, який перебував у безпорадному стані, та що відповідні дії здійснювалися протягом тривалого часу. Правова позиція про необхідність доведення саме сукупності зазначених обставин наведена Верховним Судом у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 489/8011/18.

Разом з тим Верховний Суд у постанові від 21 січня 2026 року у справі № 172/356/24 (провадження № 61-14993св25) додатково звернув увагу на належний спосіб судового захисту у спорах, у яких особа, що проживала зі спадкодавцем однією сім`єю без реєстрації шлюбу, претендує на спадкування нарівні зі спадкоємцями іншої черги. Суд зазначив, що основною вимогою у такому спорі є вимога про зміну черговості та надання права на спадкування, тоді як факт проживання однією сім`єю є обставиною, яка підлягає встановленню при вирішенні цього спору. Окреме провадження про встановлення такого факту не є обов`язковим.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, заявлена ОСОБА_1 вимога про надання їй права на спадкування разом зі спадкоємцем першої черги підлягає оцінці саме як вимога про зміну черговості спадкування, а встановлений судом факт проживання однією сім`єю є однією з обставин, що має значення для вирішення цієї вимоги.

Разом з тим з матеріалів справи убачається, що позивачка, обґрунтовуючи вимогу про зміну черговості спадкування, посилається на те, що вона тривалий час опікувалася ОСОБА_5 , матеріально його забезпечувала та надавала йому іншу допомогу.

Однак належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_5 через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво перебував саме у безпорадному стані, суду не надано.

Матеріали справи не містять належних доказів, які б підтверджували, що на момент надання позивачкою допомоги ОСОБА_5 був неспроможний самостійно забезпечувати умови свого життя, потребував стороннього догляду, допомоги та піклування саме через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво.

Надання позивачкою матеріальної допомоги матері ОСОБА_5 , оплата комунальних послуг за квартиру, у якій проживали його батьки, оплата гаража, організація поховання ОСОБА_5 після його смерті та інші наведені позивачкою обставини можуть свідчити про надання нею допомоги членам сім`ї спадкодавця або про близький характер відносин між нею та ОСОБА_5 , однак самі по собі не підтверджують наявності всіх юридичних фактів, передбачених частиною другою статті 1259 ЦК України.

Зокрема, допомога матері ОСОБА_5 не є тотожною матеріальному забезпеченню або іншій допомозі саме спадкодавцеві, а організація поховання після смерті ОСОБА_5 не може підтверджувати його безпорадний стан за життя та здійснення щодо нього тривалої опіки або допомоги у розумінні частини другої статті 1259 ЦК України.

Так само сам факт спільного проживання однією сім`єю та наявність між сторонами близьких особистих відносин не звільняють позивачку від обов`язку довести кожну з юридично значущих обставин, необхідних для зміни черговості спадкування.

У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 200/21452/15-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду звернув увагу на обов`язковість доказування факту перебування спадкодавця у безпорадному стані для зміни черговості спадкування на підставі частини другої статті 1259 ЦК України.

Таким чином, навіть за встановлення факту проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем однією сім`єю понад п`ять років, відсутність доказів усієї сукупності юридичних фактів, передбачених частиною другою статті 1259 ЦК України, виключає можливість зміни черговості спадкування.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судові витрати, понесені сторонами у зв`язку з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, статтями 3, 21, 36 СК України, статтями 15, 16, 1216, 1217, 1223, 1258, 1259, 1264 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 08.09.2026.

Суддя І.А. Усатова