Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №120/6391/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року

м. Київ

справа №120/6391/25

адміністративне провадження № К/990/11096/26 К/990/13108/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шарапи В.М.,

суддів - Берназюка Я.О., Чиркіна С.М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги Міністерства оборони України (далі - МО України) та ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року у складі судді Воробйової І.А. та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до МО України, комісії МО України, яка розглядає питання, пов`язані з призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат, треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

1. У травні 2025 року позивачка звернулася до суду з позовом у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії МО України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 28 лютого 2025 року про відмову у виплаті допомоги;

- зобов`язати МО України повторно розглянути заяву та прийняти рішення.

2. Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 23 жовтня 2025 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року, позов задовольнив.

Визнав протиправним та скасував пункт 18 рішення, оформленого протоколом комісії МО України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 28 лютого 2025 року №19/Д у частині повернення на доопрацювання документів ОСОБА_2 .

Зобов`язав МО України повторно розглянути заяву позивачки від 4 листопада 2024 року про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю ОСОБА_5 та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки суду.

3. Суди попередніх інстанцій встановили:

3.1 4 листопада 2024 року ОСОБА_2 через ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулась із заявою про призначення їй одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю (смертю) ІНФОРМАЦІЯ_2 її чоловіка - старшого солдата, ОСОБА_5

3.2 Пунктом 18 протоколу від 28 лютого 2025 року №19/д засідання комісії МО України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум повернуло на доопрацювання документи для призначення допомоги з метою надання документів, яким встановлено факт перебування на утриманні загиблого. Також вказано, що право на призначення допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого. Відповідно до наданих документів, позивачка не відноситься до жодної із категорій.

3.3 Уважаючи рішення відповідача протиправним, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

4. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, МО України та ОСОБА_1 звернулися з касаційними скаргами, у яких просять їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

4.1 На обґрунтування касаційних скарг МО України та ОСОБА_1 посилаються на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених:

- у постанові від 10 травня 2023 року у справі №640/5320/19 щодо застосування статті 16-1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII, у новій редакції, яка набрала чинності 29 березня 2024 року (Закон України від 9 грудня 2023 року №3515-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги»). Скаржник стверджує, що застосування судами статті 16-1 Закону №2011-XII, у редакції Закону №3515-IX до подій, які мали місце до набрання чинності змін до неї, є безпосереднім порушенням Конституції України;

- у постановах від 19 березня 2021 року, 6 липня 2022 року (справи №№1840/2940/18, 809/1346/17, відповідно), у частині ототожнення факту проживання однією сім`єю з правовим статусом «один із подружжя» з огляду на вимоги Сімейного кодексу України;

- у постанові від 8 квітня 2025 року у справі №260/9470/23 у частині застосування статті 4 Закону України «Про судовий збір», а саме при визначенні характеру заявлених позовних вимог та кваліфікації цього спору: майнового чи немайнового характеру.

5. Позивачка подала відзив на касаційну скаргу МО України. Вона вважає, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору правильно встановили фактичні обставини справи та надали їм належну правову оцінку, а доводи касаційної скарги висновки судів не спростовують, тому просить відмовити у її задоволенні.

Висновки суду за результатами розгляду касаційних скарг:

6. При розгляді касаційної скарги колегією суддів враховуються приписи частин першої-другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), згідно яких Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційних скарг, а також враховуючи межі касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

8. Відповідно до статті 41 Закону України 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-XII.

9. Згідно із частинами першою, другою статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога),- гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби.

10. Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно свідоцтва про смерть, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Причина смерті ОСОБА_5 пов`язана із захистом Батьківщини і відповідач цей факт не заперечує.

Факт спільного проживання позивачки з померлим військовослужбовцем ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу як дружини та чоловіка понад п`ять років встановлено рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 11 липня 2024 року (справа №131/364/24). З цього рішення вбачається, що ОСОБА_5 спільно проживав, був пов`язаний спільним побутом, мав взаємні права та обов`язки з позивачкою, тобто вони фактично були подружжям, що дає позивачці право на отримання пільг, передбачених для членів сімей загиблих військовослужбовців.

Позивачка звернулася до відповідача із заявою про виплату їй одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю її чоловіка як дружина загиблого.

Відповідач повернув документи на доопрацювання і зазначив про відсутність документів на підтвердження її знаходження на утриманні позивача.

11. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що суд цивільної юрисдикції у справі №131/364/24 встановив, що після розірвання шлюбу позивачка продовжувала проживати з ОСОБА_5 до моменту його смерті однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство. За таких обставин суди дійшли висновку, що підхід МО України щодо повернення позивачці документів, які містили наведене рішення суду, на доопрацювання з метою надання документів, яким встановлено факт перебування на утриманні загиблого, є необґрунтованим.

12. МО України та ОСОБА_1 покликаються на неправильне застосування судами норм матеріального права, зазначаючи, що право на отримання одноразової грошової допомоги повинно визначатися виключно законодавством, чинним на момент виникнення такого права, тобто на дату смерті військовослужбовця. Скаржники вважають, що станом на 11 квітня 2023 року (дата смерті ОСОБА_5 ) положення статті 16-1 Закону №2011-XII не передбачали віднесення до кола осіб, які мають право на таку допомогу, жінки (чоловіка), які проживали із загиблим однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а визначальним критерієм для отримання відповідної виплати згідно з чинною на момент смерті військовослужбовця редакцією Закону №2011-XII була наявність зареєстрованого шлюбу або статусу утриманця у розумінні спеціального законодавства.

Спірним у цій справі підлягає вирішенню ключове питання не про сам факт проживання позивачки із загиблим військовослужбовцем однією сім`єю без реєстрації шлюбу, який встановлено судовим рішенням, що набрало законної сили, а про те, чи була така особа станом на дату смерті військовослужбовця віднесена спеціальним законом до кола осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги.

13. Статтею 16-1 Закону № 2011-XII встановлено перелік осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги.

14. Водночас зміст цього переліку не є сталим і зазнавав змін у різні періоди часу, у зв`язку з чим коло осіб, які мають право на таку виплату, змінювалося.

15. Так, стаття 16-1 Закону № 2011-XII (у редакції Закону України від 29 липня 2022 року № 2489-IX «Про внесення змін до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги», чинній на момент смерті ОСОБА_5 ) передбачала, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

16. У подальшому, Законом України від 9 грудня 2023 року № 3515-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» (далі - Закон № 3515-IX) оновлено редакцію вказаної статті і викладено її у наступній редакції:

« 1. У випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

2. За наявності особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, на користь яких складено таке особисте розпорядження, у розмірі частки, визначеної в такому розпорядженні у відсотках.

Незалежно від змісту особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки загиблої (померлої) особи у розмірі 50 відсотків частки, яка належала б кожному з них у разі призначення і виплати одноразової грошової допомоги за відсутності особистого розпорядження.

3. У разі відсутності особистого розпорядження або за наявності неохопленої особистим розпорядженням частки розміру одноразової грошової допомоги право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (її частки) мають особи, визначені у пункті 4 цієї статті, у рівних частках.

4. До членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать:

діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав;

вдова (вдівець);

батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті);

внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли);

жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили;

утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"»

17. Наведене свідчить про те, що законодавче регулювання спірних відносин зазнало змін, у тому числі в частині визначення кола осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги. У зв`язку з цим для правильного вирішення спору необхідним є визначення, яка саме редакція зазначеної норми підлягає застосуванню у цьому випадку, що, у свою чергу, зумовлює необхідність з`ясування моменту виникнення права на відповідну виплату.

18. Згідно із частиною десятою статті 16-3 Закону № 2011-XII порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

19. 28 лютого 2022 року, на виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - постанова КМУ № 168).

20. Пунктом 2 постанови КМУ № 168 установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15000000 грн, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених статтею 16-1 Закону № 2011-XII, крім громадян рф або рб та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

21. Абзацами 2 - 4 пункту 2 постанови КМУ № 168 передбачено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

22. У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.

23. Якщо після призначення та виплати одноразової грошової допомоги у повному розмірі, зазначеному в абзаці першому цього пункту, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку.

24. На виконання вимог Закону № 2011-XII постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).

25. Згідно з пунктом 3 Порядку № 975 (у редакції, чинній на дату смерті) днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.

26. Суд також враховує підходи, викладені у пункті 1.4. розділу I наказу МО України № 45 від 25 січня 2023 року «Про затвердження Порядку і умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану» (далі - Порядок № 45) відповідно до якого особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі (смерті) особи, зазначеної у пункті 1 постанови КМУ № 168, що вказана у свідоцтві про смерть. Право осіб на отримання одноразової грошової допомоги визначається станом на дату загибелі (смерті) військовослужбовця.

27. З урахуванням наведеного нормативного регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів дійшла висновку, що право на отримання одноразової грошової допомоги є похідним від юридичного факту загибелі (смерті) військовослужбовця та виникає саме з моменту настання цієї події, що передбачено як положеннями Закону №2011-XII, так і підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема постановою КМУ №168 та порядками №975 та № 45, що випливає із системного зв`язку статей 16, 16-1, 16-3 Закону №2011-XII та конкретизовано пунктом 2 постанови КМУ №168 і пунктом 3 Порядку №975.

28. При цьому визначення моменту виникнення такого права має вирішальне значення, оскільки саме з ним законодавець пов`язує встановлення кола осіб, уповноважених на його реалізацію. Такий підхід обумовлений природою спірної соціальної виплати як одноразової, цільової та такої, що підлягає розподілу між визначеним колом осіб у рівних частках, а відтак потребує чіткого та визначеного у часі встановлення суб`єктного складу її отримувачів.

29. Отже, саме станом на дату смерті військовослужбовця, яка є моментом виникнення права на відповідну виплату, підлягає визначенню коло осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16-1 Закону №2011-XII. Зазначене забезпечує принцип правової визначеності, стабільності бюджетних зобов`язань держави та унеможливлює зміну (збільшення або зменшення) суб`єктного складу отримувачів після настання юридичного факту, з яким закон пов`язує виникнення відповідного права.

30. З огляду на це подальші зміни законодавства, зокрема розширення переліку осіб, які можуть бути віднесені до членів сім`ї військовослужбовця, не мають зворотної дії у часі та не можуть впливати на визначення суб`єктного складу осіб, які набули право на отримання одноразової грошової допомоги, якщо таке право виникло до набрання чинності відповідними змінами. Звернення особи із відповідною заявою є способом реалізації вже набутого права, а не юридичним фактом, з яким закон пов`язує момент його виникнення.

31. Такий висновок узгоджується з практикою Верховного Суду щодо застосування положень Закону №2011-XII, постанови КМУ №168 та Порядку №975 у правовідносинах, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця. Зокрема, у постанові Верховного Суду від 8 жовтня 2024 року (справа №280/9248/23) зазначено, що за пунктом 2 постанови КМУ №168 одноразова грошова допомога у розмірі 15000000 грн розподіляється рівними частками між усіма отримувачами, передбаченими статтею 16-1 Закону №2011-XII, а днем виникнення права на її отримання є дата загибелі особи, зазначена у свідоцтві про смерть. Крім того, сформульований вище підхід щодо визначення дати смерті військовослужбовця як моменту виникнення права на одноразову грошову допомогу узгоджується зі сталою практикою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 10 травня 2023 року, 22 серпня та 10 жовтня 2024 року (справи №№640/5320/19, 380/9868/23, 420/11608/23, відповідно), у яких при вирішенні спорів цієї категорії застосовуються положення пункту 3 Порядку №975, якими визначено, що днем виникнення права на отримання такої допомоги є дата смерті, зазначена у свідоцтві про смерть.

32. Зазначений підхід також узгоджується зі статтею 58 Конституції України та усталеною практикою Конституційного Суду України (зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012), відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи; до події, факту або правовідносин застосовується той закон чи інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Оскільки Закон № 3515-IX не містить положень про його зворотну дію, він не може змінювати коло осіб, які мали право на одноразову грошову допомогу станом на дату смерті військовослужбовця.

33. Вказане узгоджується також із принципом правової визначеності як складовою верховенства права. У Доповіді про верховенство права, схваленій Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні 25- 26 березня 2011 року, CDL-AD(2011)003rev, передбачуваність закону визначено однією з вимог верховенства права: закон має бути сформульований з достатньою точністю, щоб особа могла передбачити правові наслідки його застосування.

34. Застосування нової редакції статті 16-1 Закону №2011-XII, внесеної Законом №3515-IX, до правовідносин, у яких день виникнення права настав до набрання цим Законом чинності, суперечило б не лише статті 58 Конституції України, а й принципу правової визначеності, оскільки призводило б до непередбачуваної зміни суб`єктного складу отримувачів одноразової грошової допомоги та, відповідно, розміру часток осіб, які були визначені законом як отримувачі на дату смерті військовослужбовця.

35. Подібні підходи до розуміння значення правової визначеності у правозастосуванні відображене й у практиці ЄСПЛ, зокрема у справі «Beian v. Romania (no. 1)» (заява №30658/05, п 33-39), в якій Суд наголосив, що коли держава запроваджує законодавство про компенсаційні заходи, таке законодавство має застосовуватися з розумною ясністю та узгодженістю, щоб, наскільки це можливо, уникати правової невизначеності для заінтересованих осіб.

36. Таким чином, вирішення питання щодо належності особи до кола отримувачів повинно здійснюватися виключно виходячи з правового регулювання, чинного на момент виникнення права, тобто на дату смерті військовослужбовця.

37. Інше тлумачення призвело б до порушення справедливого балансу між правами осіб, які вже набули право на отримання допомоги станом на дату смерті військовослужбовця, та публічним інтересом у забезпеченні стабільності правового регулювання. Включення до кола отримувачів нових осіб після виникнення права неминуче зумовлює зменшення часток тих осіб, які на цей момент уже були визначені законом як отримувачі, що фактично звужує обсяг їхніх майнових прав. При цьому такий підхід є несумісним із принципом рівності перед законом, оскільки ставить осіб, які набули право раніше, у гірше становище порівняно з тими, хто такого права на момент його виникнення не мав, а також суперечить вимогам правової визначеності як складової верховенства права.

38. Звертаючись із касаційними скаргами, МО України та ОСОБА_1 наголошують на тому, що суди попередніх інстанцій помилково ототожнили встановлений судовим рішенням факт спільного проживання позивачки із загиблим військовослужбовцем однією сім`єю без реєстрації шлюбу з юридичним поняттям «член сім`ї» у розумінні спеціального законодавства, а також безпідставно віднесли зазначену категорію осіб до кола отримувачів одноразової грошової допомоги.

39. Аналізуючи зазначені доводи, колегія суддів зазначає таке.

40. Статтею 16-1 Закону України № 2011-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, тобто станом на дату смерті військовослужбовця) встановлено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

41. Таким чином, законодавець у редакції норми, чинній на момент смерті військовослужбовця, встановив вичерпний перелік осіб, які мають право на отримання спірної виплати, чітко визначивши конкретні категорії отримувачів, а саме: батьків, одного з подружжя, дітей та утриманців. Отже, до визначеного статтею 16-1 Закону №2011-XII переліку не входить застосована судами попередніх інстанцій загальна категорія «член сім`ї» як самостійна підстава для отримання допомоги. Натомість право на отримання одноразової грошової допомоги мають виключно ті особи, які прямо визначені законом, або ті, які відповідають спеціальному статусу утриманця та підтверджують його у встановленому порядку.

42. За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій про можливість віднесення позивачки до кола отримувачів одноразової грошової допомоги шляхом застосування категорії «член сім`ї» у широкому розумінні цього поняття є необґрунтованими, оскільки фактично призводять до розширення визначеного Законом переліку осіб.

43. Крім того, посилання судів попередніх інстанцій на рішення суду про встановлення факту проживання позивачки із загиблим військовослужбовцем однією сім`єю та ведення ними спільного побуту також не може вважатися належною правовою підставою для віднесення її до кола осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги.

44. Сам по собі встановлений у судовому порядку факт спільного проживання без реєстрації шлюбу має преюдиційне значення виключно щодо підтвердження відповідних фактичних обставин (спільного побуту, ведення господарства, наявності взаємних прав та обов`язків), може підтверджувати належність позивачки до категорії членів сім`ї у розумінні сімейного законодавства, однак не змінює визначеного спеціальним законом кола отримувачів такої допомоги.

45. Суд не ставить під сумнів добросовісність звернення позивачки та значення встановленого судовим рішенням факту її проживання із загиблим військовослужбовцем однією сім`єю. Водночас справедливість у справах цієї категорії полягає у передбачуваному й однаковому застосуванні спеціального закону до всіх осіб, які претендують на отримання одноразової грошової допомоги.

46. Верховний Суд також враховує, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно повинно мати більш конкретний характер, ніж проста надія, і ґрунтуватися на законодавчому положенні або правовому акті, такому як судове рішення, що стосується відповідного майнового інтересу» (рішення у справах «Kopecky v. Slovakia» [GC] (заява № 44912/98, пп. 49-52), «Belane Nagy v. Hungary» [GC] (заява № 53080/13, п. 75). Оскільки станом на дату смерті військовослужбовця стаття 16-1 Закону № 2011-XII не відносила осіб, які проживали із загиблим однією сім`єю без реєстрації шлюбу, до самостійного кола отримувачів одноразової грошової допомоги, у позивачки не було достатньої правової основи для виникнення легітимного очікування на отримання цієї виплати саме з такої підстави.

47. Колегія суддів додатково наголошує, що положення статті 16-1 Закону №2011-XII (у редакції, чинній на момент виникнення права), мають імперативний характер та визначають вичерпний перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, у зв`язку з чим застосування норм інших галузей права, зокрема Сімейного кодексу України, не може змінювати або розширювати суб`єктний склад отримувачів одноразової грошової допомоги, прямо визначений спеціальним законом.

48. Натомість суди попередніх інстанцій, ототожнивши фактичні сімейні відносини із юридично значущим статусом «члена сім`ї» у розумінні спеціального законодавства, фактично розширили визначений статтею 16-1 Закону №2011-XII перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, що суперечить принципу правової визначеності та виходить за межі допустимого судового тлумачення.

49. У цьому контексті колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги МО України щодо неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 6 липня 2022 року у справі №809/1346/17, відповідно до яких Закон №2011-XII не містить відсилки до положень Сімейного кодексу України щодо визначення кола осіб, які мають право на отримання соціальних виплат, а також з тим, що встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу саме по собі не є достатньою підставою для набуття статусу члена сім`ї у цілях отримання відповідних соціальних гарантій.

50. Таким чином, з урахуванням положень статті 16-1 Закону №2011-XII (у редакції, чинній на момент смерті військовослужбовця), встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу саме по собі не є юридичним фактом, з яким закон у цей період пов`язував виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, а відтак не може бути підставою для віднесення позивачки до кола осіб, які мали право на таку виплату.

51. Колегія суддів також звертає увагу, що використання у зазначеній редакції цієї норми терміну «члени сім`ї» не має самостійного правового значення для визначення кола отримувачів одноразової грошової допомоги, а застосовується виключно у контексті визначення категорії утриманців, яка, на відміну від інших отримувачів, потребує додаткового підтвердження у вигляді наявності права на пенсію у разі втрати годувальника. Наведене додатково свідчить про те, що зазначене поняття не є самостійною підставою для віднесення особи до кола отримувачів відповідної виплати.

52. За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій про те, що сам факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу є достатньою підставою для віднесення позивачки до кола осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, є помилковими, оскільки ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та призводять до безпідставного розширення визначеного статтею 16-1 Закону №2011-XII переліку таких осіб.

53. У цьому контексті колегія суддів також враховує, що Закон №3515-IX, яким до статті 16-1 Закону №2011-XII включено, зокрема, жінку (чоловіка), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживала однією сім`єю, але не перебувала у шлюбі, не містить положень, які б надавали цій зміні зворотну дію у часі або поширювали її на правовідносини, у яких день виникнення права на одноразову грошову допомогу настав до набрання чинності цим Законом. Тому зазначена законодавча зміна не може бути застосована для визначення кола отримувачів допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 .

54. Визначення підстав, умов та кола осіб, які мають право на соціальні виплати з державного бюджету, належить до сфери соціальної та економічної політики, у межах якої національні органи влади мають пріоритетну компетенцію оцінювати суспільні потреби та доцільність відповідного регулювання («Belane Nagy v. Hungary» [GC], заява № 53080/13, п. 113). Таким чином, застосовуючи спеціальний закон, суд не може шляхом тлумачення поширити нову категорію отримувачів одноразової грошової допомоги на правовідносини, у яких день виникнення права на таку виплату настав до набрання чинності відповідними змінами до цього закону.

55. З огляду на це, доводи касаційних скарг в частині неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема статті 58 Конституції України, положень статті 16-1 Закону №2011-XII є обґрунтованими.

56. У оскаржуваних рішеннях суди попередніх інстанцій вказують, що за результатами розгляду документів позивачки їх було повернуто на доопрацювання з метою надання підтверджень її перебування на утриманні загиблого військовослужбовця, що у разі доведення може свідчити про належність позивачки до однієї з категорій осіб, визначених статтею 16-1 Закону №2011-XII.

57. Відповідно до абзаців 2-3 пункту 23 Порядку № 975 розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження від уповноваженого органу висновку щодо виплати одноразової грошової допомоги та документів, зазначених у пунктах 20 і 21 цього Порядку (заяви особи, яка має право на отримання допомоги), приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення зазначених документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують підтвердження обставин, зазначених у документах, чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявнику з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання.

58. Доопрацювання документів здійснюється у порядку, визначеному абзацом другим цього пункту, а після надходження додаткових документів приймається рішення про призначення одноразової грошової допомоги в порядку черговості відповідно до дати надходження заяви до розпорядника бюджетних коштів або про відмову в її призначенні.

59. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення відповідача є правомірним, оскільки подані позивачкою документи не підтверджували її належності до жодної з категорій отримувачів, прямо визначених статтею 16-1 Закону №2011-XII (у редакції, чинній на дату смерті військовослужбовця). За відсутності таких доказів відповідач обґрунтовано повернув документи на доопрацювання з метою надання документів, які могли б підтвердити її статус утриманця у розумінні спеціального законодавства.

60. Отже, підстави для визнання оскаржуваного рішення протиправним відсутні, а тому рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

61. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 травня 2026 року (справа №600/1860/25-а).

62. Що стосується клопотання МО України про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, то воно не підлягає задоволенню оскільки наведені у ньому доводи не свідчать про наявність виключної правової проблеми у розумінні частини п`ятої статті 346 КАС України та не обґрунтовують необхідності такої передачі для забезпечення розвитку права і формування єдиної правозастосовчої практики.

63. Відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

64. Обґрунтовуючи необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, скаржник посилається, зокрема, на питання застосування в часі Закону №3515-IX, визначення кола осіб, які мають право на одноразову грошову допомогу, співвідношення понять «подружжя» та «особи, які проживали однією сім`єю без шлюбу», а також на необхідність забезпечення правової визначеності та єдності судової практики.

65. Наведені доводи стосуються передусім незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування норм матеріального права до встановлених у цій справі обставин та фактично спрямовані на переоцінку правових висновків судів, а не свідчать про існування виключної правової проблеми, яка не може бути вирішена у межах звичайного касаційного перегляду.

66. Колегія суддів враховує, що сама лише наявність значного суспільного інтересу, великої кількості аналогічних спорів або значного фінансового аспекту відповідних правовідносин не є самостійною та достатньою підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду за відсутності виключної правової проблеми у розумінні частини п`ятої статті 346 КАС України.

67. Верховний Суд також наголошує, що відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС України передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду є правом суду, а не його обов`язком.

68. За таких обставин колегія суддів не вбачає передбачених процесуальним законом підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

69. Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

70. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

71. За таких обставин колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а касаційні скарги - задоволенню.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні клопотання Міністерства оборони України про передачу справи № 120/6391/25 на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційні скарги Міністерства оборони України та ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, комісії Міністерства оборони України, яка розглядає питання, пов`язані з призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат, треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.М. Шарапа

Судді: Я.О. Берназюк

С.М. Чиркін