Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №320/50783/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08 вересня 2026 року

справа № 320/50783/25

адміністративне провадження № К/990/40048/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Ханової Р. Ф.,

суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року (судді: Ключкович В. Ю., Аліменко В. О., Вівдиченко Т. Р.),

у справі № 320/50783/25

за позовом ОСОБА_1

до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ

Рух справи

У вересні 2025 року до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач у справі) з адміністративним позовом до Державної податкової служби України (далі - ДПС України, перший відповідач у справі), Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - податковий орган, другий відповідач у справі), у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової служби України від 11 квітня 2025 року № 10204/6/99-00-24-01-02-06;

- визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Запорізькій області щодо видачі довідки-підтвердження статусу податкового резидента України від 28 лютого 2025 року № 899/АП/08-01-50-03-07;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Запорізькій області видати вмотивовану відмову на заяву про підтвердження резидентського статусу для уникнення подвійного оподаткування від 18 лютого 2025 року, а саме через невідповідність ОСОБА_1 критеріям, зазначеним у підпункті 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 є податковим резидентом Федеративної Республіки Німеччини та не має особистих та економічних зв`язків (центру життєвих інтересів) на території України. Позивач наголошує, що у 2024 році, внаслідок звернення до Головного управління ДПС у Запорізькій області із заявою про підтвердження резидентського статусу для уникнення подвійного оподаткування, отримав лист Головного управління ДПС у Запорізькій області, яким підтверджена відсутність податкового резидентства України. На переконання позивача, у межах спірних правовідносин має місце суперечлива поведінка суб`єкта владних повноважень, що є правовою підставою для визнання протиправним рішення Державної податкової служби України від 11 квітня 2025 року № 10204/6/99-00-24-01-02-06 та визнання протиправними дій Головного управління ДПС у Запорізькій області щодо видачі ОСОБА_1 довідки-підтвердження статусу податкового резидента України від 28 лютого 2025 року № 899/АП/08-01-50-03-07.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправною та скасовано довідку-підтвердження статусу податкового резидента України від 28 лютого 2025 року № 899/АП/08-01-50-03-07, видану ОСОБА_1 Головним управлінням ДПС у Запорізькій області, зобов`язано Головне управління ДПС у Запорізькій області видати вмотивовану відмову на заяву про підтвердження резидентського статусу для уникнення подвійного оподаткування від 18 лютого 2025 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 11 серпня 2026 року частково задовольнив апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області, скасував рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року в частині визнання протиправною та скасування довідки-підтвердження статусу податкового резидента України від 28 лютого 2025 року № 899/АП/08-01-50-03-07, видану ОСОБА_1 Головним управлінням ДПС у Запорізькій області та зобов`язання Головного управління ДПС у Запорізькій області видати вмотивовану відмову на заяву про підтвердження резидентського статусу для уникнення подвійного оподаткування від 18 лютого 2025 року, прийняв у цій частині нове судове рішення про залишення позовної заяви без розгляду. У іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року залишити без змін.

25 серпня 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року у справі № 320/50783/25, провадження за якою відкрито ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2026 року, справу витребувано з суду першої/апеляційної інстанції.

04 вересня 2026 року справа № 320/50783/25 надійшла на адресу Верховного Суду.

Висновки суду апеляційної інстанції

Шостий апеляційний адміністративний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та залишаючи ці вимоги без розгляду, виходив із того, що позивач скористався передбаченим статтею 56 Податкового кодексу України порядком адміністративного оскарження довідки-підтвердження статусу податкового резидента України від 28 лютого 2025 року. Процедура адміністративного оскарження завершилася прийняттям ДПС України рішення від 11 квітня 2025 року про відсутність підстав для відкликання цієї довідки. Та обставина, що звернення позивача розглядалося також у порядку Закону України «Про звернення громадян», на переконання апеляційного суду, не спростовує використання ним досудового порядку вирішення спору.

З огляду на те, що оскаржуване рішення контролюючого органу не стосувалося нарахування грошового зобов`язання, апеляційний суд дійшов висновку про застосування тримісячного строку звернення до суду, встановленого частиною четвертою статті 122 КАС України. Цей строк обчислюється з 11 квітня 2025 року, однак позов подано лише 26 вересня 2025 року, тобто після його спливу.

За таких обставин апеляційний суд визнав помилковим вирішення судом першої інстанції по суті вимог про скасування довідки-підтвердження статусу податкового резидента України та зобов`язання контролюючого органу видати вмотивовану відмову, у зв`язку із чим на підставі статей 123, 240 та 319 КАС України залишив ці позовні вимоги без розгляду.

Водночас апеляційний суд відхилив доводи контролюючого органу про зловживання позивачем процесуальними правами, зазначивши, що залишення попереднього позову без розгляду за заявою позивача не позбавляло його права повторно звернутися до суду.

Доводи касаційної скарги та відзиву на неї

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати це судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.

Як на підстави касаційного оскарження скаржник посилається на пункти 1 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Обґрунтовуючи підставу, передбачену пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 122 КАС України у взаємозв`язку з пунктами 56.8 та 56.9 статті 56 ПК України у випадку, коли контролюючий орган не дотримався строку і процедури адміністративного оскарження, унаслідок чого скарга платника податків вважається повністю задоволеною на його користь.

Позивач зазначає, що його скарга, подана на підставі пункту 56.2 статті 56 ПК України, була отримана ДПС України 13 березня 2025 року. Оскільки контролюючий орган упродовж установленого пунктом 56.8 цієї статті двадцятиденного строку не прийняв вмотивованого рішення та не повідомив про продовження строку розгляду скарги, з 3 квітня 2025 року така скарга відповідно до пункту 56.9 статті 56 ПК України вважається повністю задоволеною. Тому, на переконання скаржника, лист ДПС України від 11 квітня 2025 року, надісланий після спливу встановленого строку, не є рішенням, прийнятим за результатами адміністративного оскарження, та не може визначати початок перебігу тримісячного строку звернення до суду.

Скаржник наголошує, що суд апеляційної інстанції одночасно визнав використання ним процедури адміністративного оскарження, передбаченої статтею 56 ПК України, однак не врахував недотримання контролюючим органом цієї процедури. За доводами касаційної скарги, якщо звернення позивача підлягало розгляду за правилами статті 56 ПК України, воно вважається задоволеним у силу закону; якщо ж ДПС України розглядала його за Законом України «Про звернення громадян», підстави вважати лист від 11 квітня 2025 року рішенням за результатами адміністративного оскарження та застосовувати частину четверту статті 122 КАС України відсутні.

Посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 1 квітня 2021 року у справі № 280/4453/18, від 26 січня 2023 року у справі № 200/9654/21 і постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2025 року у справі № 9901/309/21, скаржник стверджує, що невідкликання контролюючим органом спірної довідки та невидача вмотивованої відмови становлять триваючу протиправну бездіяльність. Така бездіяльність, на його переконання, триває до виконання контролюючим органом покладеного на нього обов`язку, тому застосування до цих правовідносин строку звернення до суду як до оскарження індивідуального акта одноразової дії є помилковим.

Позивач також вважає нерелевантним посилання апеляційного суду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 липня 2025 року у справі № 500/2276/24. Зазначає, що висновки у цій справі сформульовані щодо строків оскарження податкових повідомлень-рішень, тоді як предметом цього спору є довідка-підтвердження статусу податкового резидента та пов`язана з нею бездіяльність контролюючого органу. Отже, на думку скаржника, апеляційний суд застосував відповідний висновок без установлення подібності правовідносин.

Крім того, скаржник указує на порушення апеляційним судом частини третьої статті 123 КАС України. Посилаючись на постанови Верховного Суду від 10 квітня 2026 року у справі № 140/1662/24, від 21 жовтня 2021 року у справі № 460/626/19, від 14 липня 2022 року у справі № 380/10649/21 та від 2 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20, позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції, уперше встановивши в письмовому провадженні факт пропуску строку звернення до суду, не надав йому можливості подати заяву про поновлення цього строку та обґрунтувати поважність причин його пропуску.

Окремо скаржник зауважує, що апеляційний суд помилково визначив 18 лютого 2025 року початком перебігу шестимісячного строку, оскільки на цю дату спірну довідку ще не було видано, а отже, позивач не знав і не міг знати про порушення свого права. Крім того, шість місяців із цієї дати спливали у серпні, а не в липні 2025 року, як зазначив апеляційний суд. Якщо ж обчислювати шестимісячний строк із 11 квітня 2025 року, звернення до суду 26 вересня 2025 року відбулося в межах такого строку.

На переконання скаржника, апеляційний суд, залишивши позов без розгляду виключно з процесуальних підстав, не спростував висновків суду першої інстанції щодо протиправності видачі спірної довідки, місцезнаходження центру життєвих інтересів позивача у Федеративній Республіці Німеччина та суперечливої поведінки контролюючого органу.

04 вересня 2026 року Головне управління ДПС у Запорізькій області подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідач вважає правильним висновок апеляційного суду про застосування тримісячного строку звернення до суду. Зазначає, що позивач скористався процедурою адміністративного оскарження, передбаченою статтею 56 Податкового кодексу України, яка завершилася прийняттям ДПС України відповіді від 11 квітня 2025 року, надісланої, за твердженням відповідача, до електронного кабінету позивача. Розгляд звернення також за правилами Закону України «Про звернення громадян», на думку відповідача, не спростовує використання позивачем досудового порядку вирішення спору.

Податковий орган також посилається на те, що позивач був обізнаний із порушенням питання про пропуск строку ще під час розгляду справи судом першої інстанції, подавав заперечення проти відповідних заяв відповідачів, однак заяви про поновлення строку не подав і поважних причин його пропуску не навів.

Нормативне регулювання

За частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частина друга статті 122 КАС України встановлює, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини четвертої статті 122 КАС України, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Згідно з частиною третьою статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Пункт 8 частини першої статті 240 КАС України передбачає залишення позову без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

За змістом пункту 56.2 статті 56 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, такий платник має право звернутися із скаргою про перегляд цього рішення до контролюючого органу вищого рівня.

Відповідно до пунктів 56.8 та 56.9 статті 56 Податкового кодексу України контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків засобами поштового зв`язку (з повідомленням про вручення) чи електронного зв`язку (з дотриманням вимог, визначених пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу) або надати йому під розписку.

Керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово або в електронній формі засобами електронного зв`язку (з дотриманням вимог, визначених пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу) повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.

Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.

Висновки Верховного Суду

Щодо правової природи звернення позивача до ДПС України та застосовного строку

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що, вирішуючи питання про строк звернення до суду, необхідно виходити не з окремої назви документа або посилання органу на певний закон, а із сукупності обставин: змісту звернення, його адресата, заявлених вимог, нормативних підстав подання, установленої законом процедури та характеру відповіді, наданої суб`єктом владних повноважень.

Зі скарги від 11 березня 2025 року вбачається, що позивач адресував її ДПС України як контролюючому органу вищого рівня, прямо зазначив про подання скарги відповідно до статті 56 Податкового кодексу України, послався, зокрема, на пункти 56.2 - 56.5 цієї статті, просив переглянути рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області, скасувати (відкликати) довідку від 28 лютого 2025 року та надати вмотивовану відмову у її видачі. Позивач також заявив про бажання участі представника у розгляді скарги в порядку абзацу четвертого пункту 56.3 статті 56 Податкового кодексу України.

Наведене свідчить, що за змістом та способом звернення позивач мав намір скористатися адміністративним оскарженням, передбаченим статтею 56 Податкового кодексу України. Водночас у листі від 11 квітня 2025 року ДПС України прямо вказала, що розглянула скаргу, керуючись Законом України «Про звернення громадян». За змістом цього листа ДПС України надала відповідь по суті вимог та повідомила про відсутність підстав для відкликання довідки і надання відмови.

Отже, у цій справі значення мають як зміст та нормативна підстава скарги позивача, так і обраний ДПС України порядок її розгляду. Саме по собі посилання ДПС України на Закон України «Про звернення громадян» не є достатнім ні для безумовного виключення застосування статті 56 Податкового кодексу України, ні для автоматичного висновку про належне завершення процедури адміністративного оскарження у порядку цієї статті.

Суд мав надати правову оцінку всій процедурі: чи поширювалися на подану скаргу правила статті 56 Податкового кодексу України; чи могла ДПС України з огляду на зміст скарги розглядати її за Законом України «Про звернення громадян»; чи відповідає лист від 11 квітня 2025 року вимогам до рішення за результатами адміністративного оскарження; чи дотримано строки його прийняття та надсилання; яке із правил статті 122 КАС України підлягає застосуванню внаслідок установленого.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що відсутність у Порядку підтвердження статусу податкового резидента України для уникнення подвійного оподаткування відповідно до норм міжнародних договорів, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 19 серпня 2022 року № 248, окремого регулювання оскарження не виключає застосування пункту 56.2 статті 56 Податкового кодексу України. Проте суд обмежився констатацією використання позивачем досудового порядку і не з`ясував належним чином правову природу спірної довідки, дотримання контролюючим органом відповідної процедури та процесуальні наслідки способу і строку розгляду скарги.

Матеріали, на які посилається скаржник, свідчать, що ДПС України отримала скаргу 13 березня 2025 року, розгляд за участю позивача і його представника відбувся 9 квітня 2025 року, а лист ДПС України датований 11 квітня 2025 року. Відомостей про прийняття та своєчасне надсилання позивачу рішення про продовження строку розгляду скарги суд апеляційної інстанції не навів.

За цих обставин апеляційний суд мав перевірити довід позивача про настання наслідків, передбачених пунктом 56.9 статті 56 Податкового кодексу України. Якщо суд дійде висновку, що скарга підлягала розгляду за статтею 56 цього Кодексу, однак рішення за нею не було прийняте та/або вручено у встановлений законом строк, належить урахувати правило абзацу другого частини четвертої статті 122 КАС України щодо шестимісячного строку з дня звернення зі скаргою.

Якщо ж за результатами оцінки суд дійде висновку, що звернення фактично розглянуто поза процедурою адміністративного оскарження, передбаченою статтею 56 Податкового кодексу України, необхідно встановити, чи є такий розгляд досудовим порядком вирішення спору в розумінні частини четвертої статті 122 КАС України, або до відповідних вимог застосовується загальний строк, установлений частиною другою цієї статті. У будь-якому разі застосовне правило та початок перебігу строку мають бути визначені окремо щодо заявлених позовних вимог з урахуванням того, коли позивач дізнався або мав дізнатися про відповідне порушення.

Тому Верховний Суд не погоджується з категоричним твердженням скаржника, що несвоєчасність відповіді ДПС України сама собою означає відсутність будь-якого строку звернення до суду. Закон передбачає процесуальні строки і для випадку несвоєчасного прийняття або вручення рішення за скаргою. Водночас і висновок апеляційного суду про початок тримісячного строку саме з 11 квітня 2025 року є передчасним без оцінки наведених обставин та пунктів 56.8, 56.9 статті 56 Податкового кодексу України.

Щодо доводів про триваючу бездіяльність

Касаційна скарга містить доводи про триваючу бездіяльність контролюючого органу, яка, на думку скаржника, полягає у невідкликанні довідки та невидачі вмотивованої відмови. На підтвердження цього скаржник посилається на висновки Верховного Суду щодо ознак триваючого правопорушення та можливості судового захисту права протягом усього часу, коли відповідний обов`язок залишається невиконаним.

Оцінюючи ці доводи, Верховний Суд виходить із предмета позову, визначеного самим позивачем. У прохальній частині позовної заяви він просив: визнати протиправним і скасувати рішення ДПС України від 11 квітня 2025 року; визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Запорізькій області щодо видачі довідки від 28 лютого 2025 року; зобов`язати цей орган видати вмотивовану відмову на заяву від 18 лютого 2025 року.

Самостійної вимоги про визнання протиправною бездіяльності ДПС України чи Головного управління ДПС у Запорізькій області позивач не заявляв. Посилання у мотивувальній частині позову на передбачені статтею 5 КАС України способи судового захисту не змінює змісту позовних вимог.

Отже, предметом судового контролю у цій справі є прийняте ДПС України рішення, вчинені Головним управлінням ДПС у Запорізькій області дії щодо видачі довідки та вимога про зобов`язання прийняти інше рішення за заявою позивача. Вимога про зобов`язання видати вмотивовану відмову пов`язана з оцінкою правомірності вже вчинених дій і прийнятої довідки, однак сама по собі не означає, що позивач оскаржив окрему триваючу бездіяльність.

Те, що наслідки індивідуального акта зберігаються у часі або що суб`єкт владних повноважень не прийняв бажаного для особи рішення, не є достатнім для зміни предмета спору та кваліфікації вимог про оскарження рішення і дій як вимог щодо триваючої бездіяльності. Інший підхід фактично дозволяв би змінити в касаційному порядку предмет позову та усунути встановлені законом строки оскарження індивідуальних актів лише з огляду на тривалість їх наслідків.

Тому висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справах №280/4453/18, №200/9654/21 та №9901/309/21, щодо ознак триваючої бездіяльності не можуть бути застосовані без урахування фактично заявленого предмета позову. Ці висновки не спростовують необхідності перевірити дотримання строку звернення до суду з вимогами, сформульованими позивачем у цій справі.

Щодо визначення початку перебігу шестимісячного строку

Обґрунтованим є довід касаційної скарги про помилковість додаткового висновку апеляційного суду щодо обчислення шестимісячного строку з 18 лютого 2025 року. У цей день позивач звернувся до територіального контролюючого органу із заявою, тоді як довідку, дії щодо видачі якої він оскаржив, складено 28 лютого 2025 року.

Строк судового оскарження рішення або дій не може розпочатися до їх прийняття чи вчинення та до виникнення об`єктивної можливості особи дізнатися про відповідне порушення.

Так само помилковим є зазначення апеляційного суду, що шестимісячний строк, обчислений з 18 лютого 2025 року, завершився у липні 2025 року. Проте виправлення цієї помилки саме собою не дає відповіді на питання про дотримання строку, оскільки початок його перебігу залежить від того, яке правило статті 122 КАС України застосовується до кожної вимоги та яке правове значення мають адміністративна скарга від 11 березня 2025 року і лист ДПС України від 11 квітня 2025 року.

Щодо дотримання апеляційним судом частини третьої статті 123 КАС України

Верховний Суд погоджується з доводом касаційної скарги про недотримання апеляційним судом процесуального порядку вирішення питання щодо пропуску строку звернення до суду.

Приписи частини третьої статті 123 КАС України спрямовані на те, щоб до застосування наслідку у вигляді залишення позову без розгляду позивач мав реальну можливість подати заяву про поновлення строку, повідомити обставини, які, на його думку, перешкоджали своєчасному зверненню, та надати відповідні докази. Така процесуальна гарантія підлягає забезпеченню і тоді, коли висновку про пропуск строку після відкриття провадження доходить суд апеляційної інстанції.

У цій справі відповідачі порушували перед судом першої інстанції питання про залишення позову без розгляду, а позивач подав заперечення, у яких доводив, що строк не пропущено. Суд першої інстанції погодився з цією позицією та окремою ухвалою від 16 грудня 2025 року відмовив у задоволенні відповідних заяв.

Отже, хоча позивач був обізнаний із доводами відповідачів щодо строку та реалізував право заперечити проти них, суд першої інстанції визнав строк дотриманим. За таких обставин позивач не був поставлений перед необхідністю подавати заяву про поновлення строку та обґрунтовувати поважність причин його пропуску як самостійне процесуальне питання.

Апеляційний суд розглянув справу в письмовому провадженні, дійшов протилежного висновку щодо дотримання строку та одразу залишив відповідні вимоги без розгляду. При цьому суд не постановив процесуального рішення, яким повідомив би позивача про встановлення ознак пропуску строку та надав би йому можливість подати заяву про поновлення строку з наведенням відповідних підстав.

Подання позивачем заперечень проти клопотань відповідачів щодо самого факту пропуску строку не є рівнозначним реалізації права, передбаченого частиною третьою статті 123 КАС України, після того, як суд апеляційної інстанції сформував іншу правову оцінку застосовного строку. Висновок про відсутність поважних причин пропуску строку не може ґрунтуватися лише на тому, що позивач не навів таких причин, коли суд не запропонував йому подати відповідну заяву.

Такий підхід узгоджується з наведеними скаржником висновками Верховного Суду у справах № 140/1662/24, № 460/626/19 щодо необхідності забезпечення позивачу можливості заявити про поновлення строку, якщо питання про його пропуск вирішується після відкриття провадження, зокрема судом апеляційної інстанції у письмовому провадженні.

Висновки за результатами касаційного перегляду

Наведене свідчить, що апеляційний суд передчасно застосував частину третю статті 123 та пункт 8 частини першої статті 240 КАС України і залишив частину позову без розгляду, не забезпечивши позивачу можливості подати заяву про поновлення строку.

Верховний Суд не може залишити в силі рішення суду першої інстанції, як просить скаржник, оскільки апеляційний суд не завершив належного перегляду справи, а питання про дотримання строку, наявність підстав для його поновлення та правові наслідки недотримання контролюючим органом пунктів 56.8, 56.9 статті 56 Податкового кодексу України потребують оцінки судом апеляційної інстанції з дотриманням процесуальних гарантій сторін.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Допущене апеляційним судом порушення норм процесуального права призвело до прийняття постанови, яка перешкоджає подальшому розгляду відповідної частини позовних вимог. Тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а справа -направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Під час продовження розгляду апеляційному суду належить надати позивачу можливість подати заяву про поновлення строку звернення до суду, оцінити наведені у ній причини та докази, установити правову природу і порядок розгляду скарги від 11 березня 2025 року, дотримання строків прийняття та надсилання відповіді, визначити застосовне правило статті 122 КАС України окремо щодо заявлених вимог.

Керуючись статтями 341, 345, пунктом 2 частини першої статті 349, частиною першою статті 353, статтями 355, 356 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року в частині скасування рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року та залишення позовних вимог без розгляду, а справу № 320/50783/25 у цій частині направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді Р. Ф. Ханова

Л. І. Бившева

В. В. Хохуляк