Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №520/26299/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08 вересня 2026 року

справа № 520/26299/25

адміністративне провадження № К/990/37349/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Ханової Р. Ф.,

суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Балаклійської міської ради Харківської області

на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2026 року (суддя - Ніколаєва О. В.),

та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2026 року (судді: Подобайло З. Г., Семененко М. О., Чалий І. С.),

у справі № 520/26299/25

за позовом Головного управління ДПС у Харківській області

до Комунального підприємства «Балаклійський водоканал» Балаклійської міської ради Харківської області, Балаклійської міської ради Харківської області

про стягнення податкового боргу на кошти органу місцевого самоврядування, -

УСТАНОВИВ

Рух справи

Головне управління ДПС у Харківській області (далі - податковий орган, позивач у справі) звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Комунального підприємства «Балаклійський водоканал» Балаклійської міської ради Харківської області (далі - Підприємство, платник податків, перший відповідач у справі), Балаклійської міської ради Харківської області (далі - міська рада, другий відповідач у справі), в якому просило суд звернути стягнення податкового боргу Комунального підприємства «Балаклійський водоканал» Балаклійської міської ради Харківської області у розмірі 4 074 121,38 грн на кошти органів місцевого самоврядування Балаклійської міської ради Харківської області, які містяться на рахунках Балаклійської міської ради, та кошти місцевого бюджету.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2026 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2026 року, позовну заяву Головного управління ДПС у Харківській області задоволено повністю, звернуто стягнення податкового боргу Комунального підприємства «Балаклійський водоканал» Балаклійської міської ради Харківської області у розмірі 4074121,38 гривень на кошти органів місцевого самоврядування Балаклійської міської ради Харківської області, які містяться на рахунках Балаклійської міської ради та кошти місцевого бюджету.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що податковий борг КП «Балаклійський водоканал» у сумі 4 074 121,38 грн є узгодженим і непогашеним, а вжиті контролюючим органом заходи щодо його стягнення з рахунків підприємства не дали результату. Установивши відсутність у підприємства власних коштів і майна, яке може бути внесене в податкову заставу та відчужене, а також залишення міською радою без задоволення подань контролюючого органу, суд дійшов висновку про дотримання визначеної статтею 96 ПК України процедури та наявність підстав для звернення стягнення на кошти органу місцевого самоврядування і місцевого бюджету.

Суд апеляційної інстанції погодився із цими висновками, зазначивши, що майно підприємства є комунальною власністю територіальної громади та закріплене за ним без права відчуження, тоді як об`єкти, на які раніше поширювалася податкова застава, не належать підприємству або не можуть бути джерелом погашення боргу. Апеляційний суд також визнав, що контролюючий орган здійснив вичерпний перелік заходів, які мали передувати зверненню до суду, та відхилив доводи міської ради щодо пропуску строку звернення з позовом, установивши, що позов подано в межах строку, визначеного пунктом 102.4 статті 102 ПК України.

10 серпня 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Балаклійської міської ради Харківської області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2026 року у справі № 520/26299/25, провадження за якою відкрито ухвалою Верховного Суду від 24 серпня 2026 року, справу витребувано з судів попередніх інстанцій. Цією ж ухвалою Верховний Суд задовольнив клопотання міської ради та зупинив дію судових рішень судів попередніх інстанцій до розгляду справи Верховним Судом.

04 вересня 2026 року справа № 520/26299/25 надійшла на адресу Верховного Суду.

Обставини справи

Суди попередніх інстанцій установили, що станом на дату подання позову у Підприємства був наявний податковий борг у сумі 4 074 121,38 грн, який виник унаслідок несплати самостійно задекларованих зобов`язань із податку на додану вартість та рентної плати за користування надрами.

У зв`язку з несплатою узгодженої суми грошового зобов`язання у встановлені строки, сформовано та направлено підприємству податкову вимогу № 183-15 від 02 жовтня 2013 року, в якій повідомлено про суму узгодженого податкового боргу. Ця вимога відповідно до даних ІКС «Податковий блок» вручена особисто посадовій особі боржника 02 жовтня 2013 року.

Вказана податкова вимога не оскаржувалась. З моменту направлення зазначеної податкової вимоги податковий борг платника податків існував не припиняючись.

Суди також установили, що листом від 25 лютого 2021 року № 3516/5/20-40-13-05 контролюючий орган звернувся до Ізюмської районної ради як органу місцевого самоврядування, в управлінні якого перебувало КП «Балаклійський водоканал», з поданням щодо прийняття одного з рішень, передбачених статтею 96 Податкового кодексу України.

23 вересня 2021 року контролюючий орган прийняв рішення № 1569 про опис майна підприємства у податкову заставу.

Листом від 18 березня 2021 року № 01-31/163 Ізюмська районна рада надала відповідь, якою зазначила, що у зв`язку з тим, що реформа децентралізації в Україні ще не завершена, на сьогоднішній день залишаються невирішеними низка питань, зокрема і ті, що стосуються діяльності комунальних підприємств. Після вирішення Ізюмською районною радою, яка вчинятиме дії від імені Балаклійської районної ради, стосовно розпорядження майном спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Балаклійського району, питання про передачу КП «Балаклійський водоканал» територіальним громадам, які утворилися на території колишнього Балаклійського району, подання може бути подано до нового засновника (власника) комунального підприємства. Також Ізюмська районна рада листом від 20 липня 2021 року № 01-31/301 (вх. ГУ ДПС від 04 серпня 2021 року № 28441/5) надіслала рішення IX сесії районної ради від 30 червня 2021 року № 125-VIII «Про передачу із спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Ізюмського району Харківської області у комунальну власність територіальних громад КП «Балаклійський водоканал» та його майна». Цим рішенням передано у комунальну власність Балаклійської територіальної громади Харківської області в особі Балаклійської міської ради КП «Балаклійський водоканал» (п. н. 33394709) та майно.

Після отримання рішення сесії ГУ ДПС у Харківській області направлено в порядку статті 96 Податкового кодексу України подання від 11 серпня 2021 року № 20890/5/20-40-13-05-16 про розгляд питання щодо прийняття рішення до Балаклійської міської ради.

01 вересня 2021 року на адресу ГУ ДПС (вх. 31656/5/ЕП) надійшов лист Балаклійської міської ради від 31 серпня 2021 року № 04-08/4044, яким повідомлено, що КП «Балаклійський водоканал» не підпорядковується Балаклійській міській раді, оскільки його засновником є Ізюмська районна рада Харківської області.

ГУ ДПС зверталось до Ізюмської районної ради з листом від 08 грудня 2021 року № 31294/5/20-40-13-05-16 щодо надання згоди на відчуження майна згідно з переліком.

На підставі пункту 95.5 статті 95 ПК України контролюючий орган прийняв рішення від 18 жовтня 2023 року № 713/4-2040 про стягнення коштів у сумі 2 976 743,93 грн (залишок боргу з урахуванням часткового погашення - 2 944 345,82 грн) та від 10 лютого 2025 року № 213/4-2040 - у сумі 1 129 775,59 грн.

На виконання цих рішень протягом 2023 року - липня 2025 року контролюючий орган неодноразово направляв до банків платіжні інструкції на примусове списання коштів із рахунків підприємства. Більшість із них повернуто у зв`язку з відсутністю коштів на рахунках, а окремі - через неможливість спрямування страхових коштів на задоволення вимог кредиторів. Загалом списано 32 398,11 грн. Наявність непогашеного боргу підтверджено даними інтегрованих карток платника. Водночас відповідно до пункту 4.3 Статуту підприємства його майно є комунальною власністю Балаклійської міської територіальної громади та перебуває на балансі підприємства на праві господарського відання.

Суди також послалися на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно як на підтвердження відсутності у підприємства майна на праві власності.

До Балаклійської міської ради, як органу місцевого самоврядування, в управлінні якого перебуває підприємство, позивач направив подання про розгляд питання щодо прийняття рішення згідно з статтею 96 Податкового кодексу України від 24 квітня 2025 року № 9104/5/20-40-13-06-15, яке отримано 01 травня 2025 року.

Листом від 02 червня 2025 року вих. № 04-08/2675 (вх. ГУ ДПС від 06 червня 2025 року № 39101/5) Балаклійська міська рада Харківської області надала відповідь про відмову у виділенні коштів та про відмову в ліквідації підприємства або порушенні справи про його банкрутство.

Доводи касаційної скарги та відзивів на неї

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Балаклійська міська рада Харківської області подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на пункти 1 і 4 частини четвертої статті 328 КАС України, просить скасувати ці рішення та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову.

Обґрунтовуючи підставу, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник стверджує, що суди неправильно застосували пункти 87.2, 87.3 статті 87, пункт 89.2 статті 89, пункт 95.1 статті 95, пункти 96.1, 96.3 статті 96 ПК України та не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 3 серпня 2022 року у справі № 520/6746/2020, від 21 травня 2019 року у справі № 804/6995/13-а, від 30 вересня 2025 року у справі № 380/26561/23, від 19 березня 2021 року у справі № 240/4054/19 та від 4 лютого 2020 року у справі № 808/2874/16.

За позицією міської ради, передбачений статтею 96 ПК України механізм є винятковим способом погашення податкового боргу та застосовується лише після вжиття контролюючим органом усіх заходів щодо його стягнення безпосередньо з платника податків. Вирішальним при цьому є не титул власності на майно, а можливість використання його як джерела погашення боргу. Відповідно до пункту 89.2 статті 89 ПК України податкова застава поширюється також на майно, що перебуває у господарському віданні або оперативному управлінні платника податків.

Скаржник вважає, що суди помилково ототожнили відсутність у комунального підприємства права власності на майно з відсутністю майна, яке може бути внесене в податкову заставу та відчужене. Суди не встановили, чи звертався контролюючий орган до суду за дозволом на погашення боргу за рахунок майна підприємства, чи здійснювався його продаж та чи була отримана сума недостатньою для погашення боргу. Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на думку скаржника, не підтверджують відсутності у підприємства іншого майна, придатного для податкової застави.

Обґрунтовуючи пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, міська рада зазначає, що суди не дослідили акт приймання-передачі від 16 жовтня 2023 року, затверджений розпорядженням Балаклійської міської військової адміністрації від 17 жовтня 2023 року № 2217. Відповідно до цього акта балансова (залишкова) вартість основних засобів КП «Балаклійський водоканал» становила понад 28 млн грн, що, на переконання скаржника, спростовує висновок про відсутність у підприємства майна, яке могло бути джерелом погашення податкового боргу.

КП «Балаклійський водоканал» у відзиві підтримує доводи касаційної скарги та просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Підприємство зазначає, що суди не встановили вчинення контролюючим органом повного комплексу передбачених Податковим кодексом України заходів щодо стягнення податкового боргу з комунального підприємства до застосування процедури, визначеної статтею 96 цього Кодексу.

У відзиві на касаційну скаргу Головне управління ДПС у Харківській області просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Контролюючий орган посилається на наявність у підприємства податкового боргу, безрезультатність стягнення коштів із його рахунків, прийняття рішення про опис майна у податкову заставу від 23 вересня 2021 року, звернення до органів місцевого самоврядування, зокрема щодо надання згоди на відчуження майна, а також на відомості Державного реєстру речових прав. На думку позивача, положення пункту 87.3 статті 87 Податкового кодексу України допускають звернення стягнення лише на майно, яке належить платнику податків на праві власності, тоді як закріплене за комунальним підприємством майно належить територіальній громаді та не може бути відчужене підприємством.

Позиція Верховного Суду

Переглядаючи судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та перевіряючи на підставі встановлених обставин правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд виходить із такого.

У цій справі не є спірними наявність у Комунального підприємства «Балаклійський водоканал» узгодженого податкового боргу в сумі 4 074 121,38 грн, а також безрезультатність або недостатня результативність ужитих контролюючим органом заходів зі стягнення коштів із рахунків підприємства. Тому порядок формування та розрахунок цього боргу не належать до предмета касаційної перевірки.

За пунктом 87.2 статті 87 Податкового кодексу України джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

Пунктом 87.3 цієї статті визначено майно, яке не може бути використане як джерело погашення податкового боргу. Зокрема, згідно з підпунктом 87.3.2 таким майном є майно, яке належить на правах власності іншим особам та перебуває у володінні або користуванні платника податків, у тому числі (але не виключно) майно, передане платнику податків у лізинг, оренду, схов (відповідальне зберігання), ломбардний схов, на комісію (консигнацію); давальницька сировина, надана підприємству для переробки, крім її частини, що надається платнику податків як оплата за такі послуги, а також майно інших осіб, прийняті платником податків у заставу чи заклад, довірче та будь-які інші види агентського управління. Підпунктами 87.3.6 і 87.3.7 до такого майна також віднесено майно, вільний обіг якого заборонено згідно із законодавством України, та майно, що не може бути предметом застави відповідно до Закону України «Про заставу».

Водночас відповідно до пункту 89.2 статті 89 Податкового кодексу України з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

Отже, майно, закріплене за комунальним підприємством на праві господарського відання або оперативного управління, прямо охоплюється пунктом 89.2 статті 89 Податкового кодексу України та не може бути прирівняне лише з огляду на комунальну форму власності до майна інших осіб, переданого платнику у звичайне користування чи володіння у значенні підпункту 87.3.2 статті 87 цього Кодексу.

Разом із тим можливість використання конкретного активу як джерела погашення податкового боргу має визначатися з урахуванням установленого щодо нього правового режиму та законодавчих обмежень на заставу й відчуження.

Таке розуміння узгоджується з частинами першою та другою статті 136 Господарського кодексу України, чинними на час передання майна підприємству та направлення контролюючим органом подання від 24 квітня 2025 року, які передували зверненню до суду, згідно з якими право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Аналогічний підхід щодо правового режиму майна, закріпленого за комунальним підприємством на праві господарського відання, та необхідності перевірки можливості його реалізації висловлено Верховним Судом у постановах від 19 березня 2021 року у справі № 240/4054/19 та від 4 лютого 2020 року у справі № 808/2874/16.

З огляду на викладене доводи відзиву про поширення права податкової застави виключно на майно, яке належить платнику податків на праві власності, є безпідставними. Крім того, твердження позивача про перебування майна підприємства на праві оперативного управління не узгоджується зі встановленим судами змістом пункту 4.3 Статуту підприємства, відповідно до якого майно закріплене за ним на праві господарського відання.

Пунктом 95.1 статті 95 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

За змістом пункту 95.3 цієї статті стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців платника податків у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих у центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини. Контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Спеціальний порядок погашення податкового боргу комунального підприємства визначено статтею 96 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 96.1 цієї статті у разі якщо сума коштів, отримана від продажу внесеного в податкову заставу майна комунального підприємства, не покриває суму його податкового боргу і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням публічних торгів, або у разі відсутності у такого боржника власного майна, що відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено, контролюючий орган зобов`язаний звернутися до органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить майно такого платника податків, з поданням щодо прийняття рішення про: виділення коштів місцевого бюджету на сплату податкового боргу такого платника податків; затвердження плану досудової санації такого платника податків, який передбачає погашення його податкового боргу; ліквідацію такого платника податків та призначення ліквідаційної комісії; прийняття сесією відповідної ради рішення щодо порушення справи про банкрутство платника податків.

Згідно з пунктом 96.3 статті 96 Податкового кодексу України відповідь щодо прийняття одного із зазначених у пунктах 96.1 та 96.2 цієї статті рішень надсилається контролюючому органу протягом 30 календарних днів з дня направлення звернення. У разі неотримання зазначеної відповіді у визначений цим пунктом строк або отримання відповіді про відмову у задоволенні його вимог контролюючий орган зобов`язаний звернутися до суду із позовною заявою про звернення стягнення податкового боргу на кошти державного органу чи органу місцевого самоврядування, в управлінні якого перебуває таке державне (комунальне) підприємство або його майно.

Зі змісту наведених норм випливає, що стаття 96 Податкового кодексу України застосовується після вжиття контролюючим органом установленої цим Кодексом послідовності заходів до самого платника податків: стягнення належних йому коштів, а в разі їх недостатності - погашення боргу за рахунок майна, яке перебуває у податковій заставі, або належного встановлення відсутності майна, що може бути внесене в податкову заставу та відчужене.

Надсилання органу місцевого самоврядування подання й отримання відмови у його задоволенні є наступними, але не самодостатніми умовами звернення до суду за пунктом 96.3 статті 96 цього Кодексу. Така послідовність застосування статей 95 і 96 Податкового кодексу України відображена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 3 серпня 2022 року у справі № 520/6746/2020, від 21 травня 2019 року у справі № 804/6995/13-а, від 11 вересня 2019 року у справі № 826/8951/15, від 28 січня 2019 року у справі № 810/2322/17 та від 18 лютого 2025 року у справі № 640/36719/21.

Верховний Суд погоджується із судами попередніх інстанцій у тому, що контролюючий орган уживав заходів зі стягнення коштів із рахунків КП «Балаклійський водоканал», які не забезпечили повного погашення податкового боргу, а 24 квітня 2025 року направив Балаклійській міській раді подання, у відповідь на яке остання повідомила про відмову у прийнятті передбачених пунктом 96.1 статті 96 Податкового кодексу України рішень. Водночас установлення цих обставин саме собою не давало підстав для висновку, що контролюючий орган виконав усі попередні заходи, необхідні для звернення стягнення на кошти органу місцевого самоврядування.

Обґрунтовуючи наявність підстав для задоволення позову, суди виходили, зокрема, з відсутності зареєстрованого за підприємством права власності на окремі об`єкти нерухомості. Проте відомості Державного реєстру речових прав щодо трьох досліджених об`єктів могли підтверджувати правовий статус саме цих об`єктів, але не відсутність у підприємства всього іншого нерухомого і рухомого майна, обладнання, основних засобів та інших активів, які могли обліковуватися на його балансі. Крім того, такий підхід не враховує, що пункт 89.2 статті 89 Податкового кодексу України прямо поширює право податкової застави не лише на майно, яке перебуває у власності платника податків, а й на майно, що перебуває у його господарському віданні або оперативному управлінні.

Суди також установили, що за актом приймання-передачі від 16 жовтня 2023 року підприємство разом із майном передано до комунальної власності Балаклійської міської територіальної громади, залишкова вартість переданих активів становила 28 844 214,43 грн, а статут підприємства передбачав закріплення комунального майна на праві господарського відання. Отже, твердження касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції взагалі не дослідив названий акт, не узгоджується зі змістом оскаржуваної постанови, у якій наведено загальні відомості із цього акта та зазначено вартість переданого майна. Водночас суди не дослідили зміст акта в частині складу переданих активів та не надали цим обставинам правової оцінки у взаємозв`язку з пунктами 87.3, 89.2, 95.1 і 96.1 Податкового кодексу України.

Посилання позивача у відзиві на звернення від 8 грудня 2021 року до Ізюмської районної ради щодо надання згоди на відчуження майна згідно з переліком також не підтверджує вжиття всіх передбачених законом заходів. Суди не встановили, яке саме майно було включене до цього переліку, його подальший правовий режим, чи увійшло воно до складу активів, переданих підприємству у 2023 році, та які дії вчинялися щодо нього після зміни власника. Водночас посилання на існування такого переліку додатково зумовлювало необхідність дослідження складу майна та можливості погашення податкового боргу за його рахунок.

За таких обставин Верховний Суд погоджується зі скаржником у тому, що висновок про відсутність у підприємства майна, яке може бути внесене в податкову заставу та відчужене, не міг ґрунтуватися лише на відсутності зареєстрованого за ним права власності на зазначені об`єкти нерухомості. Для такого висновку належало встановити склад переданих підприємству активів, правову підставу володіння кожним із них, наявність установлених законом або власником обмежень щодо застави та відчуження, а також з`ясувати, чи були ці активи охоплені податковою заставою і чи вчиняв контролюючий орган передбачені законом дії щодо погашення боргу за їх рахунок.

Разом із тим Верховний Суд не погоджується з доводом про те, що сама лише залишкова балансова вартість майна є достатньою для висновку про можливість його внесення в податкову заставу та реалізації, а відтак - для ухвалення судом касаційної інстанції нового рішення про відмову в задоволенні позову. Балансова вартість не розкриває складу активів, правового режиму кожного з них та наявності обмежень щодо відчуження. Установлення цих обставин потребує дослідження і оцінки доказів, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Посилання судів на постанову Верховного Суду від 30 вересня 2025 року у справі № 380/26561/23 не усуває зазначених недоліків. У тій справі висновок про наявність підстав для застосування статті 96 Податкового кодексу України ґрунтувався на встановленій судами відсутності майна, яке могло бути внесене в податкову заставу.

У справі, що переглядається, ця обставина належно не встановлена з огляду на наявні відомості про передані підприємству активи.

Отже, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами пунктів 87.2, 87.3, 89.2, 95.1, 96.1 і 96.3 Податкового кодексу України та неврахування висновків Верховного Суду є обґрунтованими у відповідній частині. Довід щодо акта приймання-передачі від 16 жовтня 2023 року підтвердився тією мірою, якою суди, навівши загальні відомості із цього документа, не дослідили склад переданих активів та не встановили їх правового режиму і можливості відчуження. Водночас вимога про ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову задоволенню не підлягає.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.

Оскільки допущені судами порушення унеможливили встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, та не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції без дослідження доказів і встановлення нових обставин, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду необхідно встановити склад і правовий режим переданого підприємству майна, можливість його внесення у податкову заставу та відчуження, з`ясувати наслідки рішення про опис майна від 23 вересня 2021 року, наявність актів опису або документального встановлення відсутності майна, перевірити вчинення передбачених статтею 95 Податкового кодексу України заходів, після чого вирішити питання про наявність підстав, визначених пунктами 96.1 і 96.3 статті 96 цього Кодексу.

Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Балаклійської міської ради Харківської області задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2026 року скасувати, а справу № 520/26299/25 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Р. Ф. Ханова

Судді Л. І. Бившева

В. В. Хохуляк