Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №380/23578/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/23578/25 пров. № А/857/6396/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Качмара В.Я.,

за участю секретаря судового засідання Прокопюк К.В.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про скасування постанови,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Хома О.П.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Львів,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

01 грудня 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області звернулось в суд з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, у якому просило скасувати постанову державного виконавця ВПВР УЗПВР у Львівській області ЗМУ МЮ про відкриття виконавчого провадження №79635786 від 21.11.2025 про стягнення з ГУ ПФУ у Львівській області виконавчого збору у розмірі 26 000 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.02.2022 у справі № 380/19487/21 за позовом ОСОБА_1 проведено перерахунок пенсії з 01.01.2018, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії сум грошового забезпечення та з 01.08.2022 розмір пенсійної виплати становить 15 842, 10 грн, доплата пенсії на виконання судового рішення за період з 01.01.2018 по 31.03.2019 становить 4275, 51 грн. Вказує, що листом від 21.11.2022 № 1300-5308-8/108936 ГУ ПФУ у Львівській області повідомило головного державного виконавця про виконання рішення. Повідомляє, що постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби від 29.07.2022 відкрито виконавче провадження №69397325 з примусового виконання виконавчого листа №380/19487/21, виданого 18.05.2022. При відкритті виконавчого провадження №69397325, державним виконавцем було винесено також постанову про стягнення з ГУ ПФУ у Львівській області виконавчого збору у розмірі 26 000 грн, з примусового виконання якої прийнята оскаржувана постанова. Стверджує, що відповідачем при цьому не було взято до уваги, що ГУ ПФУ у Львівській області є державним органом, що реалізує державну політику у сфері пенсійного забезпечення. Зазначає, що відповідно до частини 2 статті 6 Закону № 1404 рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, державний виконавець не наділений повноваженнями щодо стягнення коштів з державного органу, яким є ГУ ПФУ у Львівській області.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2026 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що провадження з примусового виконання виконавчого листа №380/19487/21 відкрито постановою від 29.07.2022 ВП №69397325, боржнику ГУ ПФУ у Львівській області надано 10-денний строк для виконання судового рішення та стягнуто з боржника виконавчий збір у розмірі 26 000 грн. Судом першої інстанції не встановлено порушень державним виконавцем вимог Закону № 1404-VIII при винесенні в межах ВП №69397325 постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 29.07.2022. При цьому, така постанова ГУ ПФУ у Львівській області не оскаржувалася. Оскільки виконавчий лист №380/19487/21 стягувачу було повернуто підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII, а визначений постановою від 29.07.2022 у виконавчому провадженні ВП №69397325 виконавчий збір у розмірі 26 000 грн не був сплачений боржником – ГУ ПФУ у Львівській області, суд першої інстанції прийшов до висновку, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 21.11.2025 №79635786 щодо стягнення виконавчого збору відповідає вимогам Закону № 1404-VIII.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що ГУ ПФУ у Львівській області є державним органом, що реалізує державну політику у сфері пенсійного забезпечення. Вказує, що відповідно до частини 2 статті 6 Закону № 1404 рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, державний виконавець не наділений повноваженнями щодо стягнення коштів з державного органу, яким є ГУ ПФУ у Львівській області.

Сторони в судове засідання не з`явились, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, що відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 3 ст. 268, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, постановою головного державного виконавця ВПВР УЗПВР у Львівській області ЗМУ МЮ від 29.07.2022 відкрито виконавче провадження №69397325 з примусового виконання виконавчого листа №380/19487/21, виданого Львівським окружним адміністративним судом 18.05.2022, відповідно до якого зобов`язано ГУ ПФУ у Львівській області здійснити виплату ОСОБА_1 оновленого розміру пенсії, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії сум 75% грошового забезпечення.

Також головним державним виконавцем ВПВР УЗПВР у Львівській області ЗМУ МЮ 29.07.2022 прийнято постанову ВП№69397325 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 26 000 грн, яка є виконавчим документом та набирає законної сили з моменту її винесення.

Постанова про стягнення з боржника виконавчого збору від 29.07.2022 у ВП№69397325 боржником, яким є ГУ ПФУ у Львівській області, не оскаржувалася.

Постановою головного державного виконавця ВПВР УЗПВР у Львівській області ЗМУ МЮ від 18.11.2025 закінчено виконавче провадження № 69397325 на підставі пункту 11 частини першої статті 39 та статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», копія якої супровідним листом від 21.11.2025 направлена сторонам ВП № 69397325.

Постановою головного державного виконавця ВПВР УЗПВР у Львівській області ЗМУ МЮ від 21.11.2025 відкрито виконавче провадження №79635786 з примусового виконання постанови ВПВР УЗПВР у Львівській області ЗМУ МЮ № 69397325 від 29.07.2022 про стягнення з ГУ ПФУ у Львівській області виконавчого збору у розмірі 26 000 грн.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 129-1 Конституції України регламентовано, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII, у редакції від 09.02.2025, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно із пунктом першим частини 1 статті 26 Закону № 1404-VII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону:

1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення;

2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді

3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом;

4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом;

5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Відповідно до частини шостої статті 26 Закону № 1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів.

Відповідно до частин першої – п`ятої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

Виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини дев`ятої цієї ж статті виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що на примусовому виконанні у відповідача перебував виконавчий лист № 380/19487/21, виданий Львівським окружним адміністративним судом 18.05.2022, боржником у якому було ГУ ПФУ у Львівській області.

Провадження з примусового виконання виконавчого листа №380/19487/21 відкрито постановою від 29.07.2022 ВП №69397325, боржнику ГУ ПФУ у Львівській області надано 10-денний строк для виконання судового рішення та стягнуто з боржника виконавчий збір у розмірі 26 000 грн.

Судом не встановлено порушень державним виконавцем вимог Закону № 1404-VIII при винесенні в межах ВП №69397325 постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 29.07.2022.

Колегія суддів зауважує, що постанова від 29.07.2022 ВП №69397325 є чинною, ГУ ПФУ у Львівській області не оскаржувалася.

Постановою від 18.11.2025 закінчено виконавче провадження № 69397325 на підставі пункту 11 частини першої статті 39 та статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа визначені статтею 40 Закону № 1404-VIII, відповідно до частини першої якої у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII у разі […] закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Стаття 42 Закону № 1404-VIII регулює питання коштів виконавчого провадження, відповідно до пункту першого частини першої якої такі складаються з: виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця.

Відповідно до пункту 8 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 р. за № 489/20802 (далі – Інструкція), яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню, стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону № 1404-VIII.

Оскільки виконавчий лист №380/19487/21 стягувачу було повернуто підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII, а визначений постановою від 29.07.2022 у виконавчому провадженні ВП №69397325 виконавчий збір у розмірі 26 000 грн не був сплачений боржником – ГУ ПФУ у Львівській області, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 21.11.2025 № 79635786 щодо стягнення виконавчого збору, яка є предметом оскарження у цій справі, відповідає вимогам Закону № 1404-VIII.

Колегія суддів зауважує, що оскільки виконавче провадження закінчено і винесена у ньому постанова щодо стягнення з боржника виконавчого збору є чинною (у порядку, визначеному законодавством, протиправною не визнана та не скасована) законодавством не передбачено іншої альтернативи поведінки виконавця, окрім як відкриття нового виконавчого провадження з виконання такої постанови (крім випадку, передбаченого ч. 9 ст. 27 цього Закону).

Щодо покликання скаржника на те, що боржником у виконавчому провадженні є державний орган, а рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Приписами ч. 1 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

На виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебувало виконавче провадження №69397325 з примусового виконання виконавчого листа №380/19487/21, виданого Львівським окружним адміністративним судом 18.05.2022, відповідно до якого зобов`язано ГУ ПФУ у Львівській області здійснити виплату ОСОБА_1 оновленого розміру пенсії, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії сум 75% грошового забезпечення.

Отже, вимоги до боржника за виконавчим документом мають зобов`язальний характер, в той час, як за Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконуються рішення про стягнення коштів (з боржників, перелік яких визначено частиною першою статті 2 цього Закону), що виключає у цьому випадку можливість застосування норм Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» в процесі виконання судового рішення.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 287, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 січня 2026 року у справі № 380/23578/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха

судді О. М. Гінда

В. Я. Качмар