Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №140/3440/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/3440/25 пров. № А/857/33805/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Матковської З.М.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та рішення, зобов`язання вчинити дії,

суддя (судді) в суді першої інстанції - Каленюк Ж.В.,

час ухвалення рішення - не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Луцьк,

дата складання повного тексту рішення - не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправними дії та рішення, оформлене листом від 01 березня 2025 року № 1458/2533, щодо відмови у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої, пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ); зобов`язати повторно розглянути рапорт на звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої, пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ та прийняти рішення про звільнення з військової служби.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 . Вказує, що 22 січня 2025 року звернувся до командира першої мінометної батареї другого механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ - за сімейними обставинами (у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду). За результатом розгляду поданих разом із рапортом документів відповідач листом від 01 березня 2025 року № 1458/2533 повідомив про відмову у звільненні з військової служби, покликаючись на відсутність законних підстав (наданими документами наявність зазначених обставин у рапорті про звільнення не підтверджено). Таку відмову відповідача вважає необґрунтованою та протиправною. Вказує, що разом із рапортом від 22 січня 2025 року надано документи, які підтверджують II групу інвалідності та потребу у постійному догляді матері ОСОБА_2 , а також відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати постійний догляд за нею: він є її єдиним сином, чоловік матері помер у 2013 році, в іншому зареєстрованому шлюбі ОСОБА_2 не перебувала; її батьки постійно проживали і померли на території російської федерації, де проживають рідні брати та сестри матері. Повнолітні онуки ОСОБА_2 не мають із нею взаємних прав та обов`язків, при цьому ОСОБА_3 проходить військову службу, а ОСОБА_4 на постійній основі проживає та працює в Республіці Польща; ОСОБА_5 є неповнолітнім.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надав належних і допустимих доказів необхідності здійснення постійного стороннього догляду за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи. Надані висновки ЛКК підтверджують наявність когнітивних порушень та потребу в соціальній послузі, однак не містили висновку саме про необхідність постійного догляду, що є обов`язковою умовою для звільнення військовослужбовця за сімейними обставинами під час воєнного стану. Врахувавши також вимоги законодавства та практику Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов висновку, що необхідна сукупність умов для звільнення позивача з військової служби відсутня, а тому відмова військової частини у задоволенні його рапорту є правомірною.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задоволити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції безпідставно погодився з відмовою військової частини у звільненні його з військової служби для здійснення постійного догляду за матір`ю, яка є особою з інвалідністю. Вважає, що необхідність такого догляду підтверджена висновком ЛКК, а чинне законодавство не встановлює вимоги щодо підтвердження цієї обставини виключно висновком МСЕК. Також посилається на пріоритетність норм Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» над підзаконними нормативними актами та вважає, що суд першої інстанції належним чином не оцінив подані докази, які підтверджують відсутність інших членів сім`ї, здатних здійснювати догляд за його матір`ю.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач проходить військову службу на посаді командира міномета 1 мінометного взводу 1 мінометної батареї 2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , що не є спірним.

22 січня 2025 року до командування військової частини НОМЕР_1 звернувся молодший сержант ОСОБА_1 із рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю - ОСОБА_2 , особою з інвалідністю ІІ групи, яка потребує постійної сторонньої допомоги та догляду. До рапорту було долучено копії документів: паспорта та реєстраційного номера облікової картки платника податків ОСОБА_1 , паспорта та реєстраційного номера облікової картки платника податків ОСОБА_2 , довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ № 876328 від 16 жовтня 2024 року, висновку про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, від 31 травня 2024 року № 1911, свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , свідоцтва про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_3 , свідоцтва про шлюб ОСОБА_2 та ОСОБА_6 серії НОМЕР_4 , свідоцтва про смерть ОСОБА_6 серії НОМЕР_5 , нотаріально засвідчених заяв ОСОБА_2 від 24 жовтня 2024 року та від 09 січня 2025 року, довідки про самостійне проживання ОСОБА_2 за зареєстрованою адресою від 21 жовтня 2024 року № 518, акт обстеження умов проживання ОСОБА_2 за зареєстрованою адресою, пенсійне посвідчення серії НОМЕР_6 , довідки форми 5 про проходження військової служби ОСОБА_3 від 06 листопада 2024 року № 1144, свідоцтва про народження ОСОБА_5 серії НОМЕР_7 , трудового договору ОСОБА_4 від 01 червня 2024 року № 5949/2024, довідки про працевлаштування за кордоном ОСОБА_4 ..

Листом від 01 березня 2025 року № 1458/2544 відповідач повідомив ОСОБА_1 про розгляд рапорту та про відсутність підстав для його задоволення; наданими документами наявність обставин для звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, не підтверджено.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ) в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, а Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

На момент розгляду справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а тому під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок звільнення з військової служби в період дії воєнного стану.

Закон № 2232-XII здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Частинами першою, п`ятою статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Відповідно до частини шостої статті 2 Закону № 2232-XII одним із видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулювання питань, пов`язаних з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі визначає Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).

Як установлено пунктами 2, 5, 6 Положення № 1153/2008, за призовом громадяни проходять, зокрема, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Пунктом 233 Положення № 1153/2008 установлено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац четвертий пункту 241 Положення № 1153/2008).

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у рапорті від 22 січня 2025 року порушував питання про звільнення його з військової служби на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ - у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю - ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю IІ групи та потребує постійного стороннього догляду.

Як слідує з листа від 01 березня 2025 року № 1458/2544 та відзиву на позовну заяву, відповідач відмовив у звільненні позивача з військової служби через сімейні обставини, покликаючись на непідтвердження наданими документами обставин, передбачених абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ: потребу у здійсненні за ОСОБА_2 постійного стороннього догляду та відсутність у ОСОБА_2 інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення, які можуть здійснювати за нею постійний догляд.

Так відповідно до абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

З наведеної норми слідує, що умовами для звільнення з військової служби на зазначеній у ній підставі є одночасна наявність таких обставин: 1) встановлена інвалідність І чи ІІ групи у одного із батьків військовослужбовця (чи батьків дружини/чоловіка); 2) необхідність здійснювати постійний догляд за такою особою; 3) відсутність інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи (якщо такі наявні - вони мають самі потребувати постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи). Відсутність будь-якої із зазначених обставин не дає підстав звільнення військовослужбовця з військової служби.

Згідно з пунктом 12.1 розділу XIІ Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 року за № 438/16454, далі - Інструкція № 170), перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Станом на день подання рапорту від 22 січня 2025 року пункт 5 додатку 19 до Інструкції № 170 передбачав, що через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону № 2232-ХІІ, подаються:

документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);

один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;

висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді.

Судом першої інстанції із наданих до рапорту від 22 січня 2025 року документів встановлено, що позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 . Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААГ № 876328 ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи.

Як стверджує позивач, його матір ОСОБА_2 потребує постійного догляду, на підтвердження чого до рапорту від 22 січня 2025 року він додав висновок від 31 травня 2024 року № 1911 про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі за формою № 080-2/о, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09 березня 2021 року № 407. Однак за доводами відповідача такий висновок не підтверджує необхідність здійснення за ОСОБА_2 постійного стороннього догляду.

Вирішуючи питання, яким документом підтверджується необхідність постійного догляду за особою з інвалідністю, колегія суддів зазначає таке.

У статті 7 Закону України від 06 жовтня 2005 року № 2961-IV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 2961-IV, у редакції, чинній на момент встановлення матері позивача інвалідності) передбачено, що медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я.

Особа з обмеженнями повсякденного функціонування направляється для проходження медико-соціальної експертизи з метою підтвердження стійкого обмеження життєдіяльності та встановлення статусу «особа з інвалідністю» або «дитина з інвалідністю» у разі виявлення мультидисциплінарною реабілітаційною командою ознак стійкого обмеження життєдіяльності, що зазначається в індивідуальному реабілітаційному плані.

Залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров`я особі, визнаній особою з інвалідністю, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності.

Відповідно до пунктів 26, 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 (далі - Положення № 1317, чинне на час огляду 02 вересня 2024 року медико-експертною комісією ОСОБА_2 ), особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров`я особи з інвалідністю та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.

Підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.

Критеріями встановлення II групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє обмеження у вираженому II ступені однієї чи декількох категорій життєдіяльності особи:

обмеження самообслуговування II ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб;

обмеження здатності до самостійного пересування II ступеня - здатність до самостійного пересування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб;

обмеження здатності до навчання II ступеня - нездатність до навчання або здатність до навчання тільки у спеціальних навчальних закладах або за спеціальними програмами вдома;

обмеження здатності до трудової діяльності II ступеня - нездатність до провадження окремих видів трудової діяльності чи здатність до трудової діяльності у спеціально створених умовах з використанням допоміжних засобів і/або спеціально обладнаного робочого місця, за допомогою інших осіб;

обмеження здатності до орієнтації II ступеня - здатність до орієнтації в часі і просторі за допомогою інших осіб;

обмеження здатності до спілкування II ступеня - здатність до спілкування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб;

обмеження здатності контролювати свою поведінку II ступеня - здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою сторонніх осіб.

До II групи інвалідності можуть належати також особи, які мають дві хвороби або більше, що призводять до інвалідності, наслідки травми або вроджені вади та їх комбінації, які в сукупності спричиняють значне обмеження життєдіяльності особи та її працездатності.

За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317, міські, міжрайонні, районні медико-соціальні експертні комісії (МСЕК) визначають, зокрема, ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків.

Проаналізувавши повноваження МСЕК, передбачені Положенням № 1317, є підстави для висновку, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.

У разі встановлення інвалідності і ступеня втрати здоров`я комісія розробляє на підставі плану медичної та професійної реабілітації або індивідуального реабілітаційного плану індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю, в якій визначаються обсяги та види реабілітаційних заходів з конкретизацією трудових рекомендацій, методи та строки їх здійснення, допоміжні засоби реабілітації та відповідальні за виконання. Комісія відповідає за якість розроблення індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю та здійснює у межах своїх повноважень контроль за її виконанням (пункт 21 Положення № 1317).

Відповідно до пункту 6 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 157-1/о «Виписка з акта огляду медико-соціальною експертною комісією» (затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30 липня 2012 року № 577, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05 вересня 2012 року за № 1509/21821) довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією видається інваліду. У пункті 12 надається висновок про умови та характер праці. У пункті 13 зазначаються рекомендовані заходи щодо відновлення працездатності інваліда.

У довідці до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 876328 про встановлення ОСОБА_2 ІІ групи інвалідності довічно від загального захворювання (огляд проведено 02 вересня 2024 року) відсутній висновок про потребу у сторонньому нагляді, догляді або допомозі (у пунктах 12, 13).

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09 березня 2021 року № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України15 квітня 2021 року за № 510/36132), затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі».

Як установлено пунктом 2 цієї Інструкції, висновок призначений для реєстрації когнітивних порушень, які виникають при захворюваннях (органічні психічні розлади (F00-F09), розумова відсталість (F70-F79), порушення рухової активності (паралічі), соціальна дезадаптація, інвалідність І групи тощо). Когнітивні порушення можуть спостерігатися у симптокомлексі наступних розладів психіки (F10-F19), шизофренія (F20), первазивні розлади розвитку (F84), нейродегенеративні захворювання (хвороба Альцгеймера, Паркінсона тощо), судинні захворювання головного мозку (інсульти, інфаркти мозку, церебральний атеросклероз), нейроінфекція, наслідки черепно-мозкової травми, новоутворення, метаболічні порушення та інтоксикації, аутоімунні захворювання, генетичні захворювання тощо.

Згідно з пунктами 3, 4, 8 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 лютого 2012 року № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за № 661/20974. У пункті 4 Висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

Особам, яким встановлено інвалідність безстроково, висновок видається безстроково. Особам, яким інвалідність встановлена на певний строк, висновок видається на строк не більше ніж до завершення строку встановлення їм інвалідності, але не менше ніж на 12 місяців. Іншим категоріям осіб висновок видається на 12 місяців з дати видачі (пункт 12 Інструкції).

Отже, лікарсько-консультативна комісія зазначає вид догляду, якого потребує особа.

Обґрунтовуючи наявність підстав для звільнення з військової служби, позивач з посиланням на висновок лікарсько-консультативної комісії від 31 травня 2024 року № 1911 стверджує, що його мати ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, потребує постійного догляду.

Між тим у наданому висновку лікарсько-консультативної комісії від 31 травня 2024 року № 1911 (виданий на строк до 31 травня 2024 року, тобто до встановлення ОСОБА_2 інвалідності) про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, не вказано, яку із послуг догляду потребує ОСОБА_2 . Те саме стосується висновку лікарсько-консультативної комісії від 23 травня 2025 року № 771, який позивач подав безпосередньо до суду (термін дії висновку від 31 травня 2024 року № 1191 закінчився). У зазначених висновках жодного слова про систематичність чи іншу періодичність догляду немає.

Питання допустимості висновку про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, за формою № 080-2/о (яким рекомендовано соціальну послугу догляду вдома) вирішував Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 120/1909/23. Аналізуючи документи, які підтверджують необхідність здійснення постійного догляду за особою, Верховний Суд сформулював висновок, за змістом якого медико-соціальна експертна комісія відповідно до передбачених Положенням № 1317 повноважень визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності. Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров`я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду, то такі повноваження можуть бути віднесені до лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, які також мають право приймати висновки, зокрема, про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-2/о) з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг. Саме по собі поняття «догляд вдома» не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк останнє передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.

У постанові від 13 червня 2024 року у справі № 520/21316/23 Верховний Суд вказав на можливість підтвердження необхідності постійного стороннього догляду за хворим батьком відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони, при оцінці якого слід дослідити обставини: чи відповідає висновок встановленій формі; чи містить він всі відомості, притаманні такому медичному висновку, на підставі якої інформації він видавався та, за підсумком цього, чи є він належним доказом на підтвердження наявності у позивача підстав для звільнення з військової служби.

Однак у розглядуваній справі колегія суддів зазначає, що з огляду на відсутність як у довідці до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 876328 про потребу у сторонньому нагляді, догляді або допомозі, так і у висновку лікарсько-консультативної комісії від 31 травня 2024 року № 1911 (а також від 23 травня 2025 року № 771), у яких не вказано виду догляду, то обрунтованою є відмова відповідача у зв`язку із тим, що позивач не надав доказів на підтвердження існування підстав для звільнення, визначених підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої, пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ.

Посилання скаржника на внесені зміни до висновків ЛКК від 31.05.2024 № 1911 та від 23.05.2025 № 771 та виписку із постанови ЛКК від 23.07.2025 № 1070, долучені до апеляційної скарги, є необгрунтованими, оскільки такі документи складені після прийняття оскаржуваного рішення і не була предметом розгляду відповідача під час розгляду рапорту позивача.

Крім того, при вирішенні спору колегія суддів враховує, що з 01 січня 2025 року набув чинності Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 року № 1338 (далі - Порядок № 1338), який визначає процедуру проведення оцінювання повсякденного функціонування особи (далі - оцінювання), а саме повнолітніх громадян України, іноземців або осіб без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах, з обмеженнями повсякденного функціонування або з інвалідністю (далі - особа) з метою встановлення причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, соціальній та психологічній реабілітації, а також складення та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю на основі комплексного реабілітаційного обстеження особи та індивідуального реабілітаційного плану (за наявності) (пункт 1).

Відповідно до пунктів 7, 8 Порядку № 1338 проведення оцінювання організовується у закладі охорони здоров`я, в якому затверджено перелік лікарів, які мають право проводити оцінювання. Оцінювання проводиться експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування особи (далі - експертні команди).

Як передбачає підпункт 9 пункту 9 цього Порядку, експертні команди встановлюють потребу в постійному сторонньому догляді.

Згідно з пунктом 40 Порядку № 1338 за результатами проведення оцінювання експертна команда приймає рішення щодо встановлення чи невстановлення (або визначення) відповідно до законодавства, зокрема потреби у постійному сторонньому догляді.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про необхідність здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 (мати), яка є особою з інвалідністю ІІ групи, що є однією з основних умов задля звільнення позивача з військової служби, то відповідач правомірно відмовив позивачу у задоволенні його рапорту.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 року у справі № 140/3440/25 - без змін.

Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха

судді О. М. Гінда

З. М. Матковська