Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №260/515/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/515/26 пров. № А/857/31512/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Мандзія О.П.,

Суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

за участю секретаря судового засідання Гепфель А.А.

від позивача Дмитришин Ю.М.,

Місінська М.А.,

від відповідача Ігнатенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України» на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року у справі № 260/515/26 за адміністративним позовом Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції України до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Департамент екології та природних ресурсів Закарпатської обласної державної адміністрації про визнання протиправними дій,-

суддя в 1-й інстанції – Іванчулинець Д.В..,

дата ухвалення рішення – 27.04.2026,

місце ухвалення рішення м. Ужгород,

дата складання повного тексту рішення – не вказано.

В С Т А Н О В И В:

Ужгородська окружна прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції України (далі - позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України» (далі – відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Департамент екології та природних ресурсів Закарпатської обласної державної адміністрації (далі - третя особа) у якому позивач просить суд:

1) визнати протиправною бездіяльність Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» щодо незабезпечення проведення робіт із винесення меж пралісової пам`ятки природи місцевого значення «Праліси і квазіпраліси Турицького лісництва» площею 643, 9 га та зобов`язати останнього відповідно до вимог чинного законодавства України забезпечити розроблення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно заповідного фонду, на підставі якого провести роботи із винесення меж пралісової пам`ятки природи місцевого значення «Праліси і квазіпраліси Турицького лісництва» шляхом закріплення їх в натурі (на місцевості);

2) визнати протиправною бездіяльність Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» щодо невстановлення охоронної зони пралісової пам`ятки природи місцевого значення ««Праліси і квазіпраліси Турицького лісництва» площею 643,9 га та зобов`язати останнього відповідно до вимог чинного законодавства України провести роботи із встановлення охоронної зони пралісової пам`ятки природи місцевого значення «Праліси і квазіпраліси Турицького лісництва» та закріплення її в натурі (на місцевості).

Позовні вимоги мотивовано тим, що визначення меж пралісової пам`ятки природи «Праліси і квазіпраліс Турицького лісництва» та визначення її охоронної зони може проводитися лише на підставі проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду, погодженого з Департаментом екології та природних ресурсів Закарпатської обласної державної адміністрації, а відомості про встановлені межі мають бути внесені до Державного земельного кадастру. На підставі наказу державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 09.09.2024 №1526 створено філію «Карпатський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України». Враховуючи викладене, саме на державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі Філії «Карпатський лісовий офіс» ДСП «Ліси України», як на постійного лісокористувача у зазначених правовідносинах, який є відповідачем, покладено обов`язок із вчинення дій по організації розробки проєкту землеустрою щодо організації і встановлення меж території природно-заповідного фонду, а саме пралісової пам`ятки природи місцевого значення «Праліси і квазіпраліс Турицького лісництва», визначення та закріплення на місцевості її меж та охоронної зони. Однак, зазначені обов`язки відповідачем не виконуються, проєкт землеустрою щодо організації і встановлення меж території природно-заповідного фонду пралісової пам`ятки природи місцевого значення «Праліси і квазіпраліс Турицького лісництва» загальною площею 643,9 га, не розроблено, її межі та охоронні зони не визначені та не закріплені в натурі (на місцевості), не встановлено і обмежень у використанні земельної ділянки лісового фонду, в межах якої знаходиться заповідний об`єкт..

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року у справі № 260/515/26 позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» щодо незабезпечення проведення робіт із винесення меж пралісової пам`ятки природи місцевого значення «Праліси і квазіпраліс Турицького лісництва» площею 643,9 га.

Зобов`язано Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» розробити проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду, на підставі якого провести роботи із винесення меж пралісової пам`ятки природи місцевого значення «Праліси і квазіпраліс Турицького лісництва» шляхом закріплення їх в натурі (на місцевості).

Визнано протиправною бездіяльність Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» щодо невстановлення охоронної зони пралісової пам`ятки природи місцевого значення «Праліси і квазіпраліс Турицького лісництва» площею 643,9 га.

Зобов`язано Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» провести роботи із встановлення охоронної зони пралісової пам`ятки природи місцевого значення «Праліси і квазіпраліс Турицького лісництва» та закріплення її в натурі (на місцевості).

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, оскільки вважає, що вказане судове рішення прийняте з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що прокуратура не мала повноважень на звернення до суду у цій справі. Відповідач зауважив, що ДП «Ліси України» не є суб`єктом владних повноважень. Право вимоги за позовом до юридичної особи, яка не є суб`єктом владних повноважень, виникає лише в тому випадку коли таке право надано суб`єкту владних повноважень в силу закону. Приписи Положення про пралісову пам`ятку природи місцевого значення «Праліси і квазіпраліси Турицького лісництва» затвердженого розпорядження голови Закарпатської обласної державної адміністрації від 15.06.2021 № 573 не мають прямого припису щодо покладення на відповідача обов`язку розроблення проекту землеустрою, проведення робіт із винесення меж пралісової пам`ятки природи місцевого значення та її охоронної зони. шляхом закріплення їх в натурі. Вважає, що цей обов`язок належить обласній державній адміністрації.

Представник апелянта в судовому засіданні 17.07.20206 вимоги апеляційної скарги підтримав повністю, просив її вимоги задовольнити та скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року у цій справі та постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Представник прокуратури Дмитришин Ю.М. в судовому засіданні 17.07.2026 проти вимог апеляційної скарги заперечив повністю, просив у її задоволенні відмовити та рішення суду першої інстанції у цій справі залишити без змін та врахувати усталену практику Верховного Суду в аналогічних спорах.

Також представник прокуратури Місінська М.А. в судових дебатах 27.08.2026 просила рішення суду першої інстанції у даній справі залишити без змін з мотивів, що наведені у оскарженому судовому рішенні.

Відповідач 2 в судове засідання 27.08.2026 явки уповноваженого представника не забезпечив, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи чи іншого змісту не подавав.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України).

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується письмовими доказами, що рішенням другої сесії VIII скликання Закарпатської обласної ради від 20 травня 2021 року за № 229 «Про оголошення об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення» оголошено об`єктами природно-заповідного фонду місцевого значення: пралісову пам`ятку природи «Праліси і квазіпраліси Турицького лісництва» на площі 643,9 га, без вилучення площі від землекористувача державного підприємства «Перечинське лісове господарство».

Згідно з Положенням про пралісову пам`ятку природу місцевого значення «Праліси і квазіпраліси Турицького лісництва», затвердженого розпорядження голови Закарпатської обласної військової адміністрації № 534 від 13.05.2024 (далі - Положення) вона входить до складу природно-заповідного фонду України і охороняється як національне надбання, щодо якого встановлений особливий режим охорони, відтворення та використання.

Департаментом екології та природних ресурсів Закарпатської обласної державної адміністрації згідно з охоронним зобов`язанням від 20.05.2024 № 06-24/2442/5 пралісова пам`ятка природи «Праліси і квазіпраліси Турицького лісництва», розташована в межах кварталу 1 (виділ 1, 3, 5, 11), кварталу 2 (виділ 1, 2), кварталу 3 (виділ 1, 2), кварталу 4 (виділ 1, 5), кварталу 5 (виділ 22, 23), кварталу 5 (виділ 22, 23), кварталу 7 (виділ 2), квартал 9 (виділ 22, 23), кварталу 11 (виділ 8,10,13,19), кварталу 12 (виділ 3, 4 ,5, 9, 14, 15, 16, 17), кварталу 14 (виділ 7, 12, 16, 25, 26) Турицького лісництва передана під охорону та дотримання встановленого режиму філії «Ужгородське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», правонаступником якого з усіма правами та обов`язками є Державне спеціалізоване господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс».

Аналогічні обов`язки містилися і в попередніх редакціях Положення № 573 від 15.06.2021 та охоронного зобов`язання № 06-24/1902 від 29.06.2021, укладеного з попереднім землекористувачем - державним підприємством «Перечинське лісове господарство», правонаступником якого з усіма правами та обов`язками є Державне спеціалізоване господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс».

Відповідно до пункту 2.2.11. Положення про філію «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», затвердженого наказом державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 20 жовтня 2025 року № 1692 предметом діяльності Філії є забезпечення дотримання заповідного режиму та вимог щодо охорони територій та об`єктів природно заповідного фонду, які розташовані на землях, що закріплені за філією, під час здійснення господарської та іншої діяльності, розробки проектної і проектно планувальної документації, землевпорядкування, лісовпорядкування, здійснення оцінки впливу на довкілля.

Обов`язки щодо збереження пралісової пам`ятки природи значення «Праліси і квазіпраліси Турицького лісництва» загальною площею 643,9 га, зокрема, забезпечення режиму території у межах пам`ятки, розроблення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду, винесення меж об`єкту та його охоронних зон на планово-картографічному матеріалі та у натурі (на місцевості), збереження межових знаків, встановлених інформаційних щитів і знаків, покладено на філію «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

Зазначені обов`язки відповідачем не виконуються, проект землеустрою щодо організації і встановлення меж території природно-заповідного фонду - пралісової пам`ятки природи місцевого значення «Праліси і квазіпраліси Турицького лісництва» не розроблено, її межі та охоронні зони не визначені та не закріплені в натурі (на місцевості).

На запит прокуратури Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області листом № 10-7-0.31-6277/2-25 від 19.12.2025 повідомило про те, що в Державному фонді документації із землеустрою та оцінки земель відсутня документація із землеустрою стосовно об`єкту природно-заповідного фонду місцевого значення пралісової пам`ятки природи «Праліси і квазіпраліси Турицького лісництва».

Відповідно до листа № 02.01 04/1402 від 27.11.2025 року до Департаменту екології та природних ресурсів Закарпатської обласної державної адміністрації проект землеустрою щодо організації і встановлення меж території природно-заповідного фонду - пралісової пам`ятки природи місцевого значення «Праліси і квазіпраліси Турицького лісництва» на розгляд та погодження також не надходив, в департаменті відсутня інформація щодо визначених на місцевості меж та охоронних зон цієї пам`ятки.

З відповіді філії «Карпатський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» №24903/39.2.2.4-025744/21.25-2024 від 01.12.2025 року видно, що на об`єкт природно заповідного фонду «Праліси і квазіпраліси Турицького лісництва» проект землеустрою не виготовлявся та його межі не виносились. Також не визначено на місцевості межі охоронної зони пралісової пам`ятки природи «Праліси і квазіпраліси Турицького лісництва».

Отже, відповідач не провів передбачені ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та ст. 47 Закону України «Про землеустрій» роботи із винесення меж пралісової пам`ятки природи місцевого значення «Праліси і квазіпраліси Турицького лісництва» шляхом закріплення їх в натурі (на місцевості), підтвердженням чого є відсутність проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території природно-заповідного фонду - пралісової пам`ятки природи місцевого значення «Праліси і квазіпраліси Турицького лісництва», та відомостей про її межі та охоронну зону в Державному земельному кадастрі.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо незабезпечення проведення робіт із винесення меж пралісової пам`ятки природи місцевого значення «Праліси і квазіпраліс Турицького лісництва» площею 643,9 га та щодо не встановлення охоронної зони вказаної пралісової пам`ятки.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів керується таким.

Конституція України визначає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках (пункт третій частини першої статті 1311).

Конституційний Суд України у Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 роз`яснив, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень / функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Частинами третьою-п`ятою статті 53 КАС України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 23 Закону № 1697-VII представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Крім того, апеляційний суд зважає на наступні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII, прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону № 1697-VII, передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Суд зазначає, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 826/2793/18 та від 06 лютого 2019 року у справі № 810/3046/17 визначила «інтерес держави» як важливої для значної кількості фізичних і юридичних осіб потреби, які відповідно до законодавчо встановленої компетенції забезпечуються суб`єктами публічної адміністрації.

Також колегія суддів звертає увагу на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 923/449/18, від 25 лютого 2021 року у справі № 912/9/20 та від 18 червня 2021 року у справі № 927/491/19, згідно з якою прокурор не повинен перелічувати усі без винятку органи, уповноважені державою на здійснення повноважень із захисту інтересів держави у відповідному спорі; достатньо довести, що орган, в інтересах якого заявлено позов, уповноважений на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, тоді як суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи прокурора щодо наявності чи відсутності повноважень відповідного органу державної влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Стверджуючи про бездіяльність компетентних органів, як підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави, заявник вказав на такі обставини.

Положенням про Державну екологічну інспекцію в Закарпатській області, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 12.02.2021 № 49 передбачено, що інспекція здійснює нагляд (контроль) за додержанням підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності додержання вимог законодавства про охорону використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Позивач листом від 24.11.2025 № 07.53-107-9195ВИХ-25 витребував у Державної екологічної інспекції в Закарпатській області інформацію про заходи реагування щодо усунення порушень законодавства про природно-заповідний фонд, зокрема шляхом звернення до суду.

Державна екологічна інспекція в Закарпатській області листом від 26.11.2025 № 2731-13 повідомила, що не зверталася до суду з питань вжиття заходів щодо розроблення проектів землеустрою щодо організації та встановлення меж в натурі об`єкта природно-заповідного фонду місцевого значення «Праліси і квазіпраліси Турицького лісництва».

На думку прокуратури, бездіяльність Державної екологічної інспекції в Закарпатській області щодо спонукання відповідача вчинити дії зі встановлення меж охоронної зони в натурі на об`єкті природно-заповідного фонду місцевого значення «Праліси і квазіпраліси Турицького лісництва» є достатньою підставою для звернення до суду з позовом в інтересах Де5ржавної екологічної інспекції України.

Апеляційний суд вважає, що у справі, що розглядається, прокурор обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави відповідно до частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII. Зокрема, було вказано на бездіяльність Державної екологічної інспекції в Закарпатській області, яка не звертається з позовом в суд до відповідача задля вжиття заходів із встановлення меж в натурі об`єкта природно-заповідного фонду. Позовна заява прокурора містить посилання на норми законодавства, докази листування з Державною екологічною інспекцією в Закарпатській області, а також обґрунтування суспільно значущого характеру порушення.

Що стосується суті спору апеляційний суд зазначає наступне.

У статті 2 Земельного кодексу України визначено, що суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України землі України за цільовим призначенням поділяються на категорії, в тому числі землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Відповідно до статей 43, 44 Земельного кодексу України, землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Відповідно до частини 1 статті 45 Земельного кодексу України, землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Положеннями статті 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що до природно-заповідного фонду України належать: природні території та об`єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища; штучно створені об`єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, пам`ятки природи, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва.

Заказники, пам`ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Відповідно до частини 4 статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до статті 39 Закону України «Про природно-заповідний фонд» для забезпечення необхідного режиму охорони природних комплексів та об`єктів природних заповідників, запобігання негативному впливу господарської діяльності на прилеглих до них територіях установлюються охоронні зони.

У статті 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» вказано, що власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених пам`ятками природи, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Частиною 6 статті 53 Закону визначено, що території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання.

Статтею 60 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» встановлено, що охорона територій та об`єктів природно-заповідного фонду інших категорій покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають. У разі необхідності їх охорона може покладатися на служби державної охорони розташованих поблизу природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків та регіональних ландшафтних парків.

Згідно з статтею 1, 2 Закону України «Про землеустрій» проект землеустрою - це сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом; цільове призначення земельної ділянки - допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення. Землеустрій забезпечує встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних одиниць, територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів.

Відповідно до пункту «а» частини 1 статті 20 Закону України «Про землеустрій», землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі розробки документації із землеустрою щодо організації раціонального використання та охорони земель.

Згідно зі статтею 25 Закону України «Про землеустрій» одним із видів документації із землеустрою є проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів.

У відповідності до статті 26 Закону України «Про землеустрій», замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі, а також інші юридичні та фізичні особи.

За змістом статті 47 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів визначають місце розташування і розміри земельних ділянок, власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі орендарів, межі територій природно - заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого (округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони), рекреаційного та історико-культурного (охоронні зони) призначення, водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів, а також встановлюють режим використання та охорони їх територій.

Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів розробляються на підставі укладених договорів між замовниками документації із землеустрою та її розробниками.

Межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон встановлюються і по суходолу, і по водному простору.

Рішення про затвердження проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон одночасно є рішенням про встановлення меж таких територій.

Відомості про межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, межі обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів вносяться до Державного земельного кадастру.

Наведені вище норми передбачають ідентифікацію територій природно-заповідного фонду, в тому числі шляхом встановлення в натурі їх меж, для чого в обов`язковому порядку розробляються проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду.

Встановлення меж територій природно-заповідного фонду є одним з обов`язкових за законом заходів із землеустрою, який забезпечує закріплення на місцевості меж цих територій з метою їх раціонального використання та охорони.

Судом враховано правову позицію Верховного Суду від 29 листопада 2024 року у справі № 260/1681/23 та від 28 серпня 2025 року у справі № 600/3379/23-а.

Апеляційний суд встановив, що Департаментом екології та природних ресурсів Закарпатської обласної державної адміністрації згідно з охоронним зобов`язанням від 20.05.2024 № 06-24/2442/5 пралісова пам`ятка природи «Праліси і квазіпраліси Турицького лісництва», розташована в межах кварталу 1 (виділ 1, 3, 5, 11), кварталу 2 (виділ 1, 2), кварталу 3 (виділ 1, 2), кварталу 4 (виділ 1, 5), кварталу 5 (виділ 22, 23), кварталу 5 (виділ 22, 23), кварталу 7 (виділ 2), квартал 9 (виділ 22, 23), кварталу 11 (виділ 8,10,13,19), кварталу 12 (виділ 3, 4 ,5, 9, 14, 15, 16, 17), кварталу 14 (виділ 7, 12, 16, 25, 26) Турицького лісництва передана під охорону та дотримання встановленого режиму філії «Ужгородське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», правонаступником якого з усіма правами та обов`язками є Державне спеціалізоване господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс».

Відповідно до пункту 2.2.11. Положення про філію «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», затвердженого наказом державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 20 жовтня 2025 року № 1692 предметом діяльності Філії є забезпечення дотримання заповідного режиму та вимог щодо охорони територій та об`єктів природно заповідного фонду, які розташовані на землях, що закріплені за філією, під час здійснення господарської та іншої діяльності, розробки проектної і проектно-планувальної документації, землевпорядкування, лісовпорядкування, здійснення оцінки впливу на довкілля.

З огляду на вищенаведене, саме на державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України» покладено обов`язок із вчинення дій по організації розробки проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території природно-заповідного фонду, а саме пралісової пам`ятки природи місцевого значення «Праліси і квазіпраліс Турицького лісництва», визначення та закріплення на місцевості її меж та охоронної зони.

Статтею 30 Закону України «Про землеустрій» та п. 3 ч. 3 ст. 186 Земельного кодексу України передбачено, що проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення зобов`язано погоджувати зі структурним підрозділом відповідної обласної державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища (у разі наявності територій чи об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення).

Визначення меж пралісової пам`ятки природи «Праліси і квазіпраліси Турицького лісництва» та визначення її охоронної зони може проводитися лише на підставі проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду, погодженого з Департаментом екології та природних ресурсів Закарпатської обласної державної адміністрації, а відомості про встановлені межі мають бути внесені до Державного земельного кадастру.

Зважаючи на те, що відповідач проект землеустрою щодо організації і встановлення меж території природно-заповідного фонду - пралісової пам`ятки не розробив, її межі та охоронні зони не визначені та не закріплені в натурі (на місцевості), що свідчить про невиконання відповідачем покладеного на нього обов`язку щодо належного забезпечення режиму охорони пам`ятки природи. Відсутність відповідної землевпорядної документації унеможливлює встановлення правового режиму охорони об`єкта, що, в свою чергу, створює ризики порушення вимог природоохоронного законодавства та знижує рівень правового захисту об`єкта як складової частини природно-заповідного фонду України.

З огляду на вищенаведене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про протиправну бездіяльність відповідача щодо незабезпечення проведення робіт із винесення меж пралісової пам`ятки природи місцевого значення «Праліси і квазіпраліс Турицького лісництва» площею 643,9 га та щодо не встановлення охоронної зони вказаної пралісової пам`ятки.

Натомість апеляційний суд зауважує, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість з`ясування належності відповідачів, їх заміна у разі необхідності та встановлення обґрунтованості позову - це обов`язок суду, який виконується під час розгляду справи.

Позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.

Належним є відповідач, який є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред`явленим позовом.

Як зазначено вище, предметом діяльності відповідача є, зокрема, розробка проектної і проектно-планувальної документації, землевпорядкування, лісовпорядкування, здійснення оцінки впливу на довкілля переданої йому території, в тому числі пралісової пам`ятки природи місцевого значення «Праліси і квазіпраліс Турицького лісництва».

Отже, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України» є належним відповідачем у справі.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України» залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року у справі № 260/515/26 залишити - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. П. Мандзій

судді Л. Я. Гудим

В. Я. Качмар

Повне судове рішення складено 07.09.26