Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №500/6768/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/6768/25 пров. № А/857/7397/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

судді-доповідача Іщук Л. П.,

суддів Обрізка І. М., Пліша М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 січня 2026 року (головуючий суддя Мірінович У.А., м. Тернопіль) у справі № 500/6768/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

До Тернопільського окружного адміністративного суду через представника адвоката Молень Ірину Йосифівну надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, у якій позивач просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови в нарахуванні і виплаті ОСОБА_1 підвищення до пенсії за п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім`ї репресованих осіб, яких у подальшому було реабілітовано; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як члену сім`ї репресованих осіб, яких у подальшому було реабілітовано, починаючи з 01.09.2025 року.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 січня 2026 року позов задоволено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а також не досліджено обставини, що мають значення для справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що постановою КМУ «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16.07.2008 установлено, що з 1 вересня 2008 року репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн. Зазначає, що позивачу не встановлено підвищення до пенсії у розмірах, передбачених постановою КМУ від 16.07.2008 №654, як реабілітованому чи як члену сім`ї реабілітованого, оскільки позивач не надав необхідних підтверджуючих документів. Протиправності у діях відповідача немає.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач подав до суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримує пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». (а.с.20).

Згідно копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 04.02.2010 Тернопільським МВ УМВС України в Тернопільській області, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є уродженцем м.Балєй Читинської області Російської федерації. (а.с.11-12).

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 24.01.1955, батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . (а.с.14).

З копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 слідує, що ОСОБА_2 , 1928 року народження, та ОСОБА_3 , 1933 року народження, зареєстрували шлюб 08.05.1952 у м.Балєй, Читинської області. (а.с.15).

Згідно архівної довідки від 02.07.2025 №41-Ш-4/2025, виданої УМВС України в Тернопільській області, ОСОБА_3 , 1933 року народження, разом з сім`єю на підставі наказу МДБ СРСР №00386 від 20.10.1948 №00386 рішенням позасудових органів в адміністративному порядку, як сім`я активного учасника ОУН, 33 червня 1949 року була виселена з с. Мозолівка Підгаєцького району Тернопільської області на спецпоселення в Читинську область з конфіскацією майна. Виселення затверджено Особливою Нарадою при МДБ СРСР від 06.07.1949, протокол №37. На поселенні під наглядом спецкомендатури перебувала до 28.08.1958. Звільнена з обліку спецпоселенців на підставі Указу ВР СРСР від 28.03.1958 та наказу МВС СРСР №0126 від 01.04.1958. Згідно Закону України від 17.04.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» ОСОБА_3 разом з сім`єю реабілітовані 23.04.1992. (а.с.16).

01.09.2025 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ПФУ в Тернопільській області з заявою про встановлення підвищення до пенсії, як члену сім`ї репресованої особи, у розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». (а.с. 17).

До вказаної заяви позивачем додано:

- копію паспорта громадянина України;

- копію картки платника податків позивача;

- копію свідоцтва про народження;

- копію довідки про реабілітацію.

Розглянувши вказану заяву позивача з доданими до неї документами Головне управління ПФУ в Тернопільській області листом №6151-6425/К-02/8-1900/25 від 15.09.2025 повідомило, що визначення порядку та розмірів виплат вказаної категорії громадян делеговано Кабінету Міністрів України. Постановою КМУ №654 від 16.07.2008 установлено, що з 1 вересня 2008 року репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн. Зауважено, що відповідно до пункту 2.13 Порядку №22-1 за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається посвідчення реабілітованого. Для реабілітованих осіб, потерпілих від репресій, зазначених в пунктах 5-7 статті 2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів, а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення. Повідомлено, що станом на 15.09.2025 підвищення як реабілітованому чи як члену сім`ї реабілітованого ОСОБА_1 не встановлено. Одночасно відповідачем зазначено, що для розгляду питання щодо встановлення надбавки позивачу необхідно звернутись із заявою до відділу обслуговування громадян (сервісного центру) територіального округу Пенсійного фонду України та надати документи, що підтверджують особу. Повідомлено, що на даний час підстави для перерахунку відсутні. (а.с.18-19)

Не погоджуючись з діями відповідача щодо відмови у нарахуванні і виплаті підвищення до пенсії за п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім`ї репресованих осіб, яких у подальшому було реабілітовано, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

З метою відновлення історичної справедливості, встановлення порядку реабілітації репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, відновлення їхніх політичних, соціальних, економічних та інших прав, визначення порядку відшкодування шкоди, завданої таким особам внаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів, прийнято Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 № 962-XII, (назва в редакції Закону № 2325-VIII від 13.03.2018) (далі - Закон № 962-XII).

За змістом статті 1 Закону № 962-XII, в редакції, чинній на час реабілітації позивача, визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством Української РСР до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року.

Визнано реабілітованими також громадян, засуджених за: - антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 195 року і статтею 62 Кримінального кодексу Української РСР (2001-05, 2002-05 ) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»; - поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу Української РСР; - порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою.

Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» №2325-VIII від 13 березня 2018 року (далі - Закон №2235-VIII) внесені зміни до Закону № 962-XII.

Відповідно до статті 1-1 Закону № 962-XII репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю і були пов`язані спільним побутом.

Згідно статті 1-2 Закону № 962-XII реабілітованими визнаються особи, зокрема, стосовно яких до 24 серпня 1991 були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів.

Статтею 2 Закону № 962-XII формою репресії визнано вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР.

Направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку - застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв`язках з так званими «ворогами народу», у приналежності до політичних партій тощо.

Статтею 4 Закону №962-XII передбачено поновлення реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання у населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.

Відповідно до пункту 6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з пунктом «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16 липня 2008 року № 654 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 гривні.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився у м.Балєй Читинської області під час перебування у засланні його матері ОСОБА_3 , яка в силу вимог Закону №962-XII вважається репресованою та в подальшому реабілітованою особою.

Тобто, позивач є членом сім`ї репресованої особи, яку було реабілітовано та, відповідно, набув право на підвищення до пенсії у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, встановленого пунктом «г» статті 77 Закону №1788-XII.

Як вбачається з архівної довідки УМВС України в Тернопільській області від 02.07.2025 №41-Ш-4/2025 матір позивача ОСОБА_3 , 1933 року народження, знаходилась на спецпоселенні у Читинській області з 22.06.1949 року по 28.03.1958, у період перебування на якому народився позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на час здійснення репресій проживав зі своєю матір`ю та відповідно до статті 1-3 Закону №962-XII є потерпілим від репресій, оскільки є дитиною репресованої особи, яка народилися на засланні.

Оскільки позивач є членом сім`ї репресованої особи, яку згодом реабілітовано, в розумінні Закону №962-ХІІ із змінами, внесеними Законом №2325-VIII, відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що пенсія позивачу має бути підвищена на 25 % мінімальної пенсії.

За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, що дії відповідача щодо виплати позивачу надбавки до пенсії відповідно норм Постанови Кабінету Міністрів України №654 є протиправним, тоді як позивач має право на отримання вказаної надбавки у розмірі, встановленому Законом України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 25 % мінімальної пенсії за віком, встановленої статтею 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки позивача визнано членом сім`ї репресованої особи, якого у подальшому було реабілітовано.

При обгрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст. 311, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 січня 2026 року у справі № 500/6768/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Л. П. Іщук

судді І. М. Обрізко

М.А. Пліш