Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №240/25929/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/25929/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Приходько О.Г.

Суддя-доповідач - Драчук Т. О.

08 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Драчук Т. О.

суддів: Полотнянка Ю.П. Смілянця Е. С. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Решкатюк Л.O.,

представника позивача: Бекманюк С.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 30 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Житомирського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

в липні 2026 року позивач, - ОСОБА_1 , звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Житомирського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанову державного виконавця Житомирського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення виконавчого збору, винесену у виконавчому провадженні ВП № 77257708 від 20 лютого 2025 року.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 30.07.2026 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Житомирського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору, винесену у виконавчому провадженні ВП № 77257708 від 20 лютого 2025 року.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 30.07.2026 скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до необґрунтованої відмови у відкритті провадження у справі.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги та просила апеляційний суд задовольнити вимоги апеляційної скарги, а ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідач та представник відповідача в судове засідання не з`явились, хоча про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Крім того, від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності.

Також, від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив щодо доводів апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду -без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, спірна постанова у ВП № 77257708 винесена державним виконавцем Житомирського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України при примусовому виконанні виконавчого листа, виданого 26 січня 2025 року Житомирським районними судом Житомирської області у справі №278/249/13-ц про "зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 1822055600:05:000:0121, державний акт серії ЯЕ № 743371 до земель запасу Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області."

Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що з 24 квітня 2026 року (дата набуття чинності пунктом 18 Закону № 4833-ІХ) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ.

Оскільки позивач ( ОСОБА_1 ) у розумінні частини другої статті 15 Закону № 1404-VIII є боржником за виконавчим листом, виданим 26 січня 2025 року Житомирським районними судом Житомирської області у справі № 278/249/13-ц, постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору, винесена у виконавчому провадженні ВП № 77257708 від 20 лютого 2025 року при примусовому виконанні судового рішення у справі № 278/249/13-ц підлягає судовому оскарженню до Житомирського районного суду Житомирської області, як суду, який видав виконавчий документ.

Тому, суд першої інстанції дійшов висновку, що цей позов не може розглядатись у порядку адміністративного судочинства.

За наведеного правового регулювання у цьому судовому рішенні, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 .

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду справ щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративний суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.1, 2 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа – це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір – це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Згідно з п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

За усталеною судовою практикою Великої Палати Верховного Суду, публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами у справі, постанова державного виконавця Житомирського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення виконавчого збору, винесена у виконавчому провадженні ВП № 77257708 від 20 лютого 2025 року при примусовому виконанні виконавчого листа, виданого 26 січня 2025 року Житомирським районними судом Житомирської області у справі № 278/249/13-ц про "зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 1822055600:05:000:0121, державний акт серії ЯЕ № 743371 до земель запасу Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області."

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 382/389/17 зазначила, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного приписами частини першої статті 287 КАС України, відповідні спеціальні норми встановлені Законом № 1404-VIII.

Питання примусового виконання судових рішень регулюються Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).

Водночас відповідно до ч.2 ст.74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

В свою чергу, п.18 Розділу І ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку виконання судових рішень, рішень інших органів та цифровізації окремих етапів виконавчого провадження" від 7 квітня 2026 року № 4833-IX, внесено зміни до таких законодавчих актів України:

18) частину першу статті 74 викласти в такій редакції:

"1. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у встановленому законом порядку";

Як передбачено абз.2-3 Розділу ІІ Закону № 4833-IX цей Закон набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування, крім пунктів 1, 2, підпункту 1 пункту 4, пунктів 6, 9, підпунктів 1, 5, 6, 8, 11, 13, 15-18, 19 (щодо доповнення розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" пунктами 10-11, 10-12, 10-14) пункту 10, пункту 12 розділу I цього Закону, пунктів 2 і 3 цього розділу, які набирають чинності з дня, наступного за днем опублікування цього Закону.

Як вбачається з загальновідомих джерел, вказаний Закон № 4833-IX в частині п.18 Розділу І набрав законної сили 24.04.2026 (опубліковано в "Голос України" 23.04.2026).

В редакції з 24.04.2026, Закон № 1404-VIII передбачає наступну редакцію ч.1, 2 ст.74:

"Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у встановленому законом порядку.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом."

Тобто, ч.1 ст.74 Закону № 1404-VIII застосовується у разі "виконання судового рішення", а частина 2 ст.74 Закону № 1404-VIII у разі "виконання рішень інших органів (посадових осіб)".

Також, як вірно вказав суд першої інстанції, відповідно до ст.447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно з ч.1 ст.48 ЦПК України така скарга подається стороною виконавчого провадження до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Отже, оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору (при примусовому виконанні виконавчого листа, виданого 26 січня 2025 року Житомирським районними судом Житомирської області у справі № 278/249/13-ц на виконання рішення суду) має бути звернуто до суду, який видав виконавчий документ, у встановленому законом порядку.

Таким чином, положення частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» та статей 447, 447-1, 448 ЦПК України не лише виключають розгляд цього спору адміністративним судом, а й безпосередньо визначають суд, уповноважений здійснювати відповідний судовий контроль, та належну процесуальну форму такого контролю.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» ЄСПЛ указав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі «Занд проти Австрії» («Zand v. Austria», заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів» («Sokurenko and Strygun v. Ukraine», заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24).

Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17 (провадження № 14-162цс19).

Враховуючи вищезазначене, з огляду на правову природу виконавчого документа та встановлений законом порядок судового контролю за його виконанням, даний спір належить до цивільної юрисдикції.

Щодо доводів апелянта в частині, що на момент прийняття оскаржуваної постанови діяла інша редакція ст.74 Закону № 1404-VIII, колегія суддів зазначає, що в даному випадку суд оцінює процесуальний закон, який діє на момент вчинення конкретної процесуальної дії.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист (ч.1 ст.5 КАС України).

При цьому, оскільки , розгляд даної позовної заяви (поданої в липні 2026 року) не віднесений до юрисдикції адміністративного суду (її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства України), суд не позбавляє особу права на доступ до правосуддя, а зазначає, що даний спір має бути розглянутий за правилами цивільного судочинства Житомирським районними судом Житомирської області.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо, позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову і відкритті провадження у справі.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 30 липня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.272, 328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 08 вересня 2026 року.

Головуючий Драчук Т. О.

Судді Полотнянко Ю.П. Смілянець Е. С.