Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №642/587/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

08 вересня 2026 року

м. Харків

справа № 642/587/26

провадження № 22-ц/818/3148/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Мальованого Ю.М., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря: Шнайдер Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Курилівська сільська військова адміністрація Куп`янського району Харківської області, Департамент реєстрації Харківської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення (факту належності житлового будинку)за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на ухвалу Холодногірського районного суду м. Харкова від 16 лютого 2026 року, постановлене під головуванням судді Балабай С.С.,-

в с т а н о в и в :

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою в порядку окремого провадження, заінтересовані особи: Курилівська сільська військова адміністрація Куп`янського району Харківської області, Департамент реєстрації Харківської міської ради, про встановлення факту, що має юридичне значення (факту належності житлового будинку)

Ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова від 16 лютого 2026 року відмовленоу відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Курилівська сільська військова адміністрація Куп`янського району Харківської області, Департамент реєстрації Харківської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення (факту належності житлового будинку).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права; зазначає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відмову у відкритті провадження за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Зазначає, що між заявником, Курилівською сільською військовою адміністрацією Куп'янського району Харківської області та Департаментом реєстрації Харківської міської ради Харківської області відсутній цивільно-правовий спір про право власності на нерухоме майно і встановлення факту про реєстрацію речових прав на будинок в реєстрі речових прав на нерухоме майно до 01 січня 2013 року не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Відсутні інші особи, які оспорюють або не визнають право власності Заявника на належний йому об`єкт нерухомого майна. Заявник також не втрачав оригінал правовстановлюючого документу на житло. Вважає, що дана справа має розглядатися саме в порядку окремого провадження.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у відкритті провадження за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, суд першої інстанції виходив з того, що факт, який просить встановити заявник, не може встановлюватись в окремому провадженні. Проте заявник може звернутися до суду з позовом про визнання права власності або оскаржити відмову державного реєстратора про відмову внести відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, перелік яких наведено в частині 1 статті 315 ЦПК України.

Частиною 4 статті 315 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження по справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений пі час розгляду справи, залишає заяву без розгляду.

Спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.

Отже, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права.

Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Враховуючи норми процесуального права, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети ні.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою про встановлення фактів, якщо встановлення фактів не пов`язується з наступним вирішенням спору про право, і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Суд вправі розглядати справи про встановлення юридичних фактів, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки. Тобто, від встановлення такого факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян та встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Так, у порядку окремого провадження суд може вирішити спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне, так як метою такого судового розгляду є лише встановлення наявності або відсутності самого факту, і факт, що встановлюється судом у порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення, і мати безспірний характер, оскільки якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд повинен залишити заяву без розгляду і роз`яснити заявнику право подачі позову на загальних підставах.

Як на підставу вимог заяви, ОСОБА_1 посилався на те, що він є власником нерухомого майна (будинку) за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане майно заявник набув у власність на підставі Свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок, виданого на підставі рішення виконкому Курилівської сільської ради народних депутатів від 06.02.1996. Право власності зареєстроване в Куп`янському бюро технічної інвентаризації, про що зроблено запис у реєстрову книгу № 55 за реєстровим № 8079, 11 серпня 1998 року. Внаслідок збройної агресії рф проти України будівля Комунального підприємства «Куп`янське бюро технічної інвентаризації» була зруйнована, база даних, архівні справи, комп`ютерна техніка були знищені. На теперішній час, наявні та подані документи для здійснення державної реєстрації права власності не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, та їх обтяження. Просила встановити факт належності житлового будинку АДРЕСА_1 , згідно Свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок, виданого на підставі рішення виконкому Курилівської сільської ради народних депутатів від 06.02.1996, зареєстрований Куп`янським бюро технічної інвентаризації, про що зроблено запис у реєстрову книгу № 55 за реєстровим № 8079, 11 серпня 1998 року.

Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку, що зі змісту заяви ОСОБА_1 вбачається спір про право, оскільки за відсутності відповідних відомостей в Реєстрі прав власності на нерухоме майно державою право власності заявника фактично не визнається.

Колегія суддів також звертає увагу, що ст. 315 ЦПК України містить перелік фактів встановлення яких можливе в судовому порядку. Із ОСОБА_3 вбачається, що фактично ним ставиться питання про визнання права власності на нерухоме майно, яке не може бути розглянуто в порядку окремого провадження.

Встановлення такого факту спрямоване на визнання права власності та може порушувати майнові права та законні інтереси інших осіб щодо володіння та користування належним їм майном, а тому спір підлягає розгляду в порядку позовного провадження з використанням відповідних процесуальних інститутів позовного провадження.

Фактично заявник просить встановити його право власності, якого він набув в минулому на законних підставах.

З огляду на те що йдеться про правовідносини, що стосуються права власності та повноважень власника, цілком очевидно, що закон, який регулює спірні правовідносини, є не процесуальним, а матеріальним.

У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом статті 392 ЦК України можна дійти висновку, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.

Велика Палата Верховного Суду вже виснувала, що за змістом статті 392 ЦК України судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його (див. постанови від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 та від 23 червня 2020 року у справі № 909/337/19).

Аналогічного висновку дійшов у своїй постанові Верховний Суд у справі № 201/9106/24 від 02 квітня 2025 року.

Результат аналізу наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка є власником/володільцем нерухомого майна, набутого раніше на законних підставах, оригінали правовстановлюючих документів на яке було втрачено, має право на захист свого порушеного права в порядку позовного провадження відповідно до статті 392 ЦК України, яка є спеціальною нормою, що регулює спірні правовідносини.

У даному випадку правовстановлюючий документ на будинок у заявника не втрачений, натомість фактично є втраченими (знищено повністю службова документація, комп`ютерна техніка та бази даних) інвентаризаційні справи, які зберігалися в Куп`янському БТІ.

Саме через відсутність інформації від Куп`янського БТІ (інформації про зареєстровані права до 01.01.2013) заявнику відмовлено у державній реєстрації його права власності на будинок. Отже державою не визнається факт набуття заявником права власності на нерухоме майно, тому він має звернутися до суду з позовом про визнання за ним цього права.

Згідно з ч. 1 ст. 37 Закону України "Про державну речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов`язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Таким чином, факт, про встановлення якого просить заявник, не підлягає встановленню в порядку окремого провадження, оскільки є порядок захисту порушеного права, а саме звернення до суду в порядку позовного провадження шляхом подання позовної заяви (стаття 392 ЦК України), а не заяви про встановлення юридичного факту в порядку окремого провадження.

Висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для відкриття провадження за заявою про встановленння факту, що має юридичне значення - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – Панченко Анни Сергіївни залишити без задоволення.

Ухвалу Холодногірського районного суду м. Харкова від 16 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Ю.М. Мальований

Н.П. Пилипчук