Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №643/15567/21 — Харківський апеляційний суд

Суд: Харківський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них

Дата: 07 вересня 2026 р.

Справа: №643/15567/21

Суддя: Тичкова О. Ю.

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року

м. Харків

справа № 643/15567/21

провадження № 22-ц/818/2159/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Тичкової О.Ю.,

суддів: Пилипчук Н.П., Маміної О.В.

за участю секретаря судового засідання: Риндіч О.Б.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1

відповідач – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Салтівського районного суду м. Харків від 24 листопада 2025 року у складі судді Олійник О.О.,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому із урахуванням уточнень просив провести поділ житлового будинку з надвірними будівлями, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 , між співвласниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до першого варіанту висновку судової будівельно технічної експертизи ХНДІСУ ім. засл. проф. Бокаріуса №838 від 19.08.2024 року. А саме, виділити йому у власність наступні приміщення: житловий будинок літ.А-1: - приміщення 2-4 кухня, 2-5, житлова; житловий будинок літ. Н-1, прибудову літ. Н1 (приміщення ), надвірні будівлі і споруди: сараї літ.Г, Ж, льох літ.З, , літній душ Р, вбиральню У, навіс Ф, ворота №5, огорожу №6, та №9, вигрібну яму №8, хвіртку №11, замощення 1.

Розподіл горища житлового будинку літ. “А-1” з прибудовами проходить по лінії розподілу житлового будинку, без зведення перегородок. Межа розподілу житлового будинку вказана в додатку 2 висновку експертизи червоним кольором.

Перерозподілити ідеальні частки:

- визнавши за ОСОБА_1 право власності на 73/100 частини замість 33/100 часток домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнавши за ОСОБА_2 право власності на 27/100 частки замість 67/100 часток домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Припинити право спільної часткової власності між співвласниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 .

Визначити порядок користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до першого варіанту порядку користування земельною ділянкою відповідно до висновку судової земельно технічної експертизи ХНДІСУ ім. засл. проф. Бокаріуса №838 від 19.08.2024 року (додаток №5 у висновку експертизи).

Виділити ОСОБА_1 в користування земельну ділянку площею 481 кв.м., з них під забудовою 186,1 кв.м, прибудинкова територія, вільна від забудови - 294,9 кв.м. Межа між земельними ділянками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 проходить у такий спосіб:

- точка А знаходиться на куті існуючого гаражу та воріт по червоній лінії вулиці, поділяє земельну ділянку на відрізки 10,4 м та 10,47 м;

- точка Б знаходиться на місці прибудови особисто побудованого паркану до житлового будинку літ. «А-1» та поділяє стіну житлового будинку на відрізки 2,75 м та 1,9 м;?

- відрізок АБ довжиною 13,6 м, прокласти уздовж існуючого гаражу та паркану;

- відрізок ББ1 прокласти уздовж стіни житлового будинку літ. «А-1»;

- точка Бз знаходиться на місці прибудови особисто побудованого паркану до житлового будинку літ. «А-1», та поділяє стіну житлового будинку на відрізки 2,75 м та 1,9 м;

- відрізок Б2Бз прокласти уздовж стіни житлового будинку літ. «А-1»;

- відрізок ББ1, Б2Бз прокласти за лінією розподілу житлового будинку;

- точка В поділяє межу земельної ділянки на відрізки 10,40 м та 10,39 м;

- відрізок БзВ довжиною 24,4 м прокласти уздовж існуючого паркану.

Для влаштування наступного 1 варіанту порядку користування земельною ділянкою зобов`язати ОСОБА_2 забезпечити мені, ОСОБА_1 , доступ до стіни житлового будинку літ. «А-1» у разі необхідності їхнього ремонту.

Враховуючи місце розташування, встановити розмір сервітуту для забезпечення обслуговування - 2,6 м2 (2,6x1,0).

Межа користування земельною ділянкою по І варіанту вказана в додатку 5 до експертизи червоним кольором.

Встановити на земельній ділянці, що виділяється у користування ОСОБА_2 постійний та безоплатний земельний сервітут площею 2,75 кв.м (земельна ділянка сервітуту прямокутної форми розміром 2,75м х 1,0м) у вигляді права проходу по території земельної ділянки для обслуговування і здійснення ремонту співвласником ОСОБА_1 зовнішньої стіни прибудови літ.а1, згідно першого варіанту порядку користування земельною ділянкою відповідно до висновку судової земельно технічної експертизи ХНДІСУ ім. засл. проф. Бокаріуса № 838 від 19.08.2024 року (додаток № 5 у висновку експертизи)

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 є власником 33/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування, посвідченого Одинадцятою Харківською державною нотаріальною конторою, р№1-845. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 29 листопада 2010 року за ним визнано право власності на житловий будинок літ.Н-1 з прибудовою літ.н-1, прибудовою літ.И, прибудовою літ.Р, що розташовані за зазначеною адресою. Право власності за ним зареєстровано в КП «Харківське міськБТІ». Співвласником 67/100 частин спірного будинку є ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 11 ХДНК 04 березня 2005 року, р№3-161 та свідоцтва про право на спадщину за законом, виданим приватним нотаріусом ХМНО Нескородовою О.А. 12.06.2019 , р№2503. ОСОБА_3 , дід відповідача, перебудував та добудував належну йому та ОСОБА_4 частину будинку - зробив житлову прибудову літ.А2-1. У зв`язку з зазначеною прибудовою змінилися ідеальні частки між співвласниками та рішенням Московського районного народного суду м.Харкова від 10 жовтня 1989 року ідеальні долі між співвласниками були змінені, а саме - ОСОБА_3 - 50/100 замість 3/8 часток, ОСОБА_4 - 17/100 замість 1/8, ОСОБА_5 - 33/100 замість частки в домоволодінні. Також зазначеним рішенням встановлений факт приналежності правовстановлюючого документу - договору забудови від 04.07.1946 року ОСОБА_5 . Після визнання за позивачем права власності на житловий будинок літ.Н-1 з прибудовами за зазначеною адресою, долі в домоволодінні не перерозподілялись. Спірне домоволодіння розміщене на земельній ділянці площею 928 кв.м. за зазначеною адресою, наданій попередньому власнику в безстрокове користування на підставі рішення виконкому Московської Ради народних депутатів від 30 листопада 1954 року. Наданий час на земельній ділянці за зазначеною адресою розташовані житловий будинок літ.А-1 з житловою прибудовою літ.А2-1, з прибудовами аЗ,а5; житловий будинок Н-1 з прибудовою ні; сараї літ.Г, М, Ж; вбиральні літ.У,Т; душ літ. Р, гараж літ.П; льох літ.З, Л; огорожі №2, 4-7. У будинку літ.А-1 з житловою прибудовою літ.А2-1 з прибудовами аЗ,а5 маються дві ізольовані квартири з окремими виходами. Позивач зареєстрований та проживає з сім`єю в спірному будинку та користується приміщеннями квартири АДРЕСА_4 , який побудував особисто, надвірними будівлями, дбає про технічний стан зазначених будівель.

Рішенням Салтівського районного суду м. Харків від 24 листопада 2025 року у задоволені позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що оскільки спірне домоволодіння містить самочинно добудовані приміщення, його поділ між співвласниками є неможливим. Тим більше, не можливим є передання у власність співвласників приміщень, які самочинно добудовані, оскільки таким чином відбулось би певне узаконення самочинного будівництва, що є недопустимим у процесі поділу нерухомого майна. Поділ може бути здійснено лише щодо нерухомого майна набутого у встановленому законом порядку, право на яке визнане державою шляхом проведення відповідної реєстрації такого речового права. Оскільки позовні вимоги про визначення порядку користування земельною ділянкою та встановлення на ній сервітуту є похідними від позовних вимог поділ житлового будинку, вони також не підлягають задоволенню.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на необґрунтованість рішення, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд неповно встановив обставини у справі, не надав належної оцінки наданим відповідачем доказам та дійшов помилкового висновку щодо відмови у задоволені позову. Зазначає що висновок суду про те, що до складу майна що підлягає поділу, входить самовільно добудовані об`єкти, не відповідає дійсності. Так прибудови А2-1, а3, а3 є невід`ємною складовою частиною житлового будинку А-1 в контексті нерухомості, включені до загальної площі будинку А-1. Зазначені обставини підтверджуються технічним паспортом на житловий будинок та довідкою КП «Харківське МБТІ» №11132858 від 19.10.2021 року. Крім того прибудова літ. н-1 є невід`ємною складовою частиною житлового будинку Н-1, включена до загальної площі цього будинку право власності на який підтверджується рішенням Московського районного суду м. Харкова від 29 листопада 2010 року та зареєстроване у встановленому законом порядку. Висновок щодо самочинно побудованого гаражу літ. П за зазначеною адресою є також помилковим, оскільки право власності на зазначений гараж зареєстроване у встановленому законом порядку. Суд також дійшов помилкового висновку про незалучення до справи усіх відповідачів. ОСОБА_6 якому належала частка власності 67/200 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом виданим 12.06.2019 року №2503 відповідач ОСОБА_2 став володільцем вказаної частки. Враховуючи те, що на підставі свідоцтва про право на спадщину від 04.03.2005 року №3-161 відповідачу вже належала частка 67/200 у спірному домоволодінні, на момент подачі позову відповідач є власником 67/100 часки власності у спірному домоволодінні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, ОСОБА_2 та його представника, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як встановлено судом та підтверджується даними інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.06.2021, ОСОБА_1 належить на праві власності 33/100 домоволодіння, яке складається із житлових будинків літ. А-1 та літ. Н-1 з надвірними будівлями: сараї літ. Г, Ж, М, льох літ. З та літ Л, літній душ - літ. О, Р, гараж літ. П, альтанка літ. С, вбиральня літ. Т, огорожа літ. № 4-7, 9, 10, вигрібна яма №8, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_6 належить на праві власності 67/200 домоволодіння яке складається із житлових будинків літ.А-1 та літ. Н-1 з надвірними будівлями. ОСОБА_2 належить на праві власності 67/200 домоволодіння яке складається із житлових будинків літ.А-1 та літ. Н-1 з надвірними будівлями, що відповідно (т.1 а.с. 17 – 18 ).

Зі змісту Московського районного народного суду від 10 жовтня 1989 року вбачається що на підставі договору забудови від 1946 року ОСОБА_5 (діду позивача) належала частка у спірному домоволодінні, ОСОБА_3 (діду відповідача) належала частка 3/8 та ОСОБА_4 (матері відповідача) належала частка 1/8. У зв`язку із побудуванням прибудови літ. А2-1 одним із співласників ідеальні долі між співвласниками були змінені, а саме за ОСОБА_3 визнано право власності на 50/100 замість 3/8 часток, за ОСОБА_4 – 17/100 замість 1/8 частки, ОСОБА_5 – 33/100 замість частки.

Крім того рішенням Московського районного суду м. Харкова від 29 листопада 2010 року у справі №2-10699/10 за ОСОБА_1 було визнано право власності на житловий будинок літ. «Н-1» з прибудовою літ. «н-1», прибудову літ. «И» площею 1,0 кв.м, прибудову літ. «Р», площею 3,8 кв.м., що розташовані по АДРЕСА_1 ( т.1 а.с. 10).

Згідно даних технічного паспорту від 18.11.2021 року інвентаризаційна справа №115000007850-1 та довідки №1113285 виданою КП «Харківське міське БТІ» об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 складається з: житлового будинку - літ «А-1» 1947 року забудови, з житловою прибудовою – літ «А2-1» 1962 року забудови, з прибудовою – літ «а3» та літ «а5» 1970 року забудови, загальна площа житлового будинку становить 90,6 м2, житлова 55,2 м2, житлового будинку – літ. «Н-1» 1994 року забудови, з прибудовою – літ. «н1» 2005 року забудови, загальна площа житлового будинку становить 74,8 м2, житлова 46,7 м2, сараю – літ. «Г» 2005 року забудови, сараю – літ. «Ж» 1983 року забудови, сараю – літ. «З» 1963 року забудови, льоху – літ. «З» 1963 року забудови, льоху – літ. «Л» 1984 року забудови, сараю – літ. «М» 1984 року забудови, літнього душу – літ. «О» 1989 року забудови, гаражу – літ. «П» - 1998 року забудови, літнього душу – літ. «Р» 2005 року забудови, вбиральні – літ. «Т» 1990 року забудови, вбиральні – літ. «У» 2019 року забудови, навісу – літ. «Ф», воріт - №4, воріт - №5, огорожи - №6, огорожи - №7, вигрібної ями - №8, огорожи - №9, огорожи - №10, хвіртки - №11, вимощення – 1 (т.1 а.с.60-69)

Земельна ділянка під спірним домоволодінням знаходиться у безстроковому користуванні власників будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується рішенням виконкому Московської Ради народних депутатів від 30.11.1954 року ( т. 1 а.с. 39).

Загальна площа земельної ділянки відповідно до технічного паспорту від 18.11.2021 становить 928 кв.м (т.1 а.с.60-69)

Відмовляючи в задоволені позовних вимог суд виходив з того, що позивач в судовому порядку шляхом виділу частки нерухомого майна має на меті узаконити проведені після укладення правочину добудови/реконструкції, на які право власності не оформлено

Проте з даним висновком колегія суддів не може погодитись з огляду на наступне.

Згідно із частинами першою, другою статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Відповідно до частин першої-другої статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

У постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17 викладено правовий висновок, що поняття «поділ» та «виділ» не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна. Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.

Системний аналіз статей 183, 358, 364, 367 ЦК України дає підстави для висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо поділ технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.

Набуття права власності на об`єкти незавершеного будівництва визначено у статті 331 ЦК України. За змістом частини другої цієї статті право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Частиною 4 статті 357 ЦК України передбачено, що співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

ЦК України у частині першій статті 376 ЦК України визначає поняття самочинного будівництва. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга зазначеної статті).

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Отже, враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верхового Суду України від 18.11.2015 № 6-1858цс15, від 16.12.2015 № 6-688цс15, від 10.02.2016 № 6-2124цс15.

За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Таким чином відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).

У розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності.

Реконструкція — це перебудова вже введеного в експлуатацію об`єкта зі зміною його геометричних розмірів, функціонального призначення, в результаті чого змінюються його основні техніко-економічні показники, відбувається удосконалення виробництва, поліпшуються умови експлуатації.

Таким чином, норма частини першої статті 376 ЦК України підлягає застосуванню й до випадків самочинної реконструкції об`єкта нерухомості, у результаті якої об`єкт набуває нових якісних характеристик (зміна кількості приміщень, створення нових, втручання в несучі конструкції).

Згідно вказаної норми закону правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна.

Отже, за змістом статей 357, 376 ЦК України власник може самостійно здійснювати такі переобладнання об`єкта нерухомого майна, які не підпадають під ознаки реконструкції або перебудови, не суперечать закону, не порушують прав та охоронюваних інтересів інших осіб.

Висновок про те, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу зробив Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 361/4685/17, від 15 квітня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц, від 03 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц, від 16 березня 2021 року у справі № 562/542/19, від 15 листопада 2021 року у справі № 279/790/18, від 17 листопада 2021 року у справі № 182/4522/19, від 16 лютого 2022 року у справі № 495/6053/19, від 09 березня 2023 року у справі № 127/28862/21 та ін.

Разом з тим дослідивши матеріали справи, та здійснивши порівняльний аналіз характеристик домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 за інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, технічного паспорту від 18.11.2021 року, довідки КП «ХМБТІ» №1113285 від 24.11.2021 року, рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 листопада 2010 року та рішення Московського районного народного суду від 10 жовтня 1989 року, колегія судів встановила що загальна площа житлового будинку літ. «А-1» що становить 90,9 кв.м та житлова площа 55,5 кв.м яка вказана у витязі з державного реєстру речових прав на нерухоме майно повністю співпадає з площею вказаного житлового будинку літ. «А-1» з прибудовами літ «А2-1», літ «а3», літ «а5», крім того рік таких забудов становить 1962 та 1970 роки, разом з тим рішенням Московського районного народного суду від 10 жовтня 1989 року було перерозподілено ідеальні частки у спів власності та фактично узаконено вказані прибудови.

Право власності на житловий будинок літ. «Н-1» з прибудовою літ. «н-1», прибудову літ. «И» площею 1,0 кв.м, прибудову літ. «Р», площею 3,8 кв.м., було визнано за ОСОБА_1 рішенням Московського районного суду м. Харкова від 29 листопада 2010 року, що набрало законної сили. (т.1 а.с.10)

Право власності на гараж літ. «П» також зареєстровано за співвласниками, що підтверджується інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно. (т.1 а.с.17)

Отже враховуючи викладене, колегія суддів вважає що суд дійшов помилкового висновку щодо наявності за адресою АДРЕСА_1 самочинно збудованих об`єктів нерухомого майна, оскільки на усі вказані в технічному плані об`єкти нерухомого майна право власності зареєстровано за співвласниками та їх загальна та житлова площа співпадає з тими даними що вбачається зі змісту витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Крім того суд також помилився щодо висновків про незалучення до справи усіх відповідачів, оскільки як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно що міститься в матеріалах справи станом на 10.06.2021 року співвласниками об`єкта нерухомого майна: житлові будинки літ. «А-1» та літ. «Н-1» з надвірними будівлями є ОСОБА_1 на підставі договору дарування р.№1-845, 03.02.1990, рішення Московського районного суду м. Харкова від 29.11.2010 року, частка у власності 33/100 та ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину р№3-161 від 04.03.2005 року та свідоцтва про право на спадщину за законом серія та номер р.№2503 від 12.06.2019 року частка у власності 67/100.

Зі змісту статей 355,356 ЦК України випливає, що право кожного із співвласників пов`язується із часткою у праві спільної власності і кожен із співвласників є власником не певної частини майна, а всього спільного майна у цілому.

Відповідно до частин першої, другої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Частиною третьою статті 358 ЦК України встановлено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Після уточнення і зміни предмету позову, позивач просить суд не виділити йому у власність його частку домоволодіння, а поділити спільне майно.

Порядок поділу спільного майна встановлено у статтях 367 та 372 ЦК України.

Статтею 367 ЦК України визначено, що майно, яке є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

За змістом частини третьої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі поділу об`єкта нерухомого майна або виділу з нього частки формується нова реєстраційна справа з відкриттям відповідного розділу в Державному реєстрі прав.

У результаті поділу нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, кожному із співвласників потрібно визначити окрему площу, яка має складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України, а щодо житлових приміщень також з врахуванням вимог частини першої статті 379 ЦК, частини першої статті 50 Житлового кодексу України.

За наявності лише двох співвласників майна між ними проводиться поділ, оскільки при визначенні частки одного зі співвласників у натурі частка іншого визначається також і зміні в подальшому не підлягає. У такому випадку суд має зазначити розмір виокремлених частин колишнього спільного майна для обох сторін та визначити конкретні окремі об`єкти нерухомого майна, що утворилися у результаті його поділу та належать позивачеві та відповідачеві.

Поділ нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо поділ технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права стосовно спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен передати співвласнику частки жилого будинку та нежилих будівель, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі. Під неспівмірною шкодою господарського призначення слід розуміти суттєве погіршення технічного стану жилого будинку, перетворення в результаті переобладнання жилих приміщень у нежитлові, надання в рахунок частки приміщень, які не можуть бути використані як житлові через невеликий розмір площі або через неможливість їх використання (відсутність денного світла тощо).

У тих випадках, коли в результаті поділу співвласнику передається частина жилого будинку, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на будинок. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13.

Верховний суд неодноразово наголошував, що вирішуючи питання поділу спільного майна або виділення частки з нього, суди повинні пам`ятати, що визначальним для цього є не усталений співвласниками порядок користування будинком, а розмір їх часток та технічна можливість поділу будинку відповідно до цих часток.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна.

Якщо в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно.

Частинами першою та другою статті 120 ЗК України передбачено, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За ч. 4 ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

У постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-841цс16 зроблено висновок про те, що в разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку в набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності. Право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. При вирішенні спору, визначаючи варіанти користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.

Згідно роз`яснень, наданих судам у п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», зазначено, якщо до вирішення спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої.

При ухваленні рішення, суд враховує роз`яснення, викладені в п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» у справах за позовами учасників спільної часткової власності на землю про встановлення порядку володіння та користування спільною земельною ділянкою, на якій розташовані належні їм: жилий будинок, господарські будівлі та споруди, суд з`ясовує і враховує можливість нормального користування будинком і здійснення догляду за ними, розташування господарських будівель, споруд, необхідністю зведення будівель, розташування плодово-ягідних насаджень співвласників, можливість проходу з вулиці на подвір`я тощо. Враховуються також вимоги санітарних правил та правил протипожежної безпеки. В разі неможливості перенесення співвласником господарських будівель і насаджень на надану в його користування частину ділянки суд може обговорити питання про грошову компенсацію.

При пред`явлені вимог кожним із учасників спільної власності про встановлення порядку користування спільною земельною ділянкою суд може залишити в користуванні лише ділянки, роздільне користування якими встановити неможливо. Абзаци 1 і 2 цього пункту стосуються також випадків, коли належні особам на праві спільної власності жилий будинок, господарські будівлі та споруди розташовані на земельній ділянці, яка знаходиться в їх користуванні до її приватизації або за договором оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до змісту ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ч.2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

На виконання вимог ст. 103, 105 ЦПК України суд першої інстанції за клопотанням позивача призначив у справі судову будівельно – технічну, земельно – технічну та оціночно – будівельні експертизи, проведення якої доручив експертам Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» з метою вирішення питань: Чи можливо з технічної точки зору поділити в натурі житловий будинок з надвірними будівлями, в тому числі і самовільно побудованими, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у відповідності до ідеальних часток співвласників, які варіанти поділу житлового будинку можливі, враховуючи порядок користування житловим будинком, а також можливу повну ізоляцію співвласників? Які є варіанти поділу житлового будинку з незначним відступом від ідеальних часток, розрахунком компенсації та перерозподілом часток співвласників? В разі, якщо поділ житлового будинку неможливий, надати варіанти користування житловим будинком. Які роботи необхідно провести по переобладнанню житлового будинку співвласниками по кожному з представлених експертом варіантів поділу житлового будинку, які матеріальні витрати необхідно понести кожному із співвласників, з якими органами мають бути погодження? Які є варіанти порядку користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , у відповідності до первісних часток співвласників?

Відповідно до висновків експерта № 838 від 19.08.2024 року за результатами проведення судової будівельно-технічної, земельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи, експерт встановив, що з технічної точки зору поділити житловий будинок з надвірними будівлями, в тому числі і самостійно побудованими, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у відповідності до ідеальних часток співвласників, враховуючи існуючий порядок користування житловим будинком, не виявляється можливим. На розгляд суду надано три варіанти розподілу житлового будинку, надвірних будівель та споруд з урахуванням особисто побудованих: 1 варіант, що відповідає фактичному користуванню, з відступом від ідеальних часток, 2 варіант у відповідності до ідеальних часток із переобладнанням і 3 варіант з переобладнанням , відступом від ідеальних часток та максимальною ізоляцією. Для кожного варіанту перерахована ідеальна доля у праві власності з врахуванням особисто побудованих будівель і споруд та наданих варіантів розподіл, розрахована компенсація. Також, експертом надано на розгляд суду три варіанти порядку користування земельною ділянкою відповідно до наданих варіантів розподілу житлового будинку.

До висновку експертів додані схема виділу частки у житловому будинку, схема виділу частки по господарським будівлям, схема виділу в користування позивачу частки земельної ділянки, топографо-геодезичні та картографічні роботи за результатами яких складено висновок, копії свідоцтв судових експертів. У висновку зазначається, що він підготовлений для подання до суду, та що експерти обізнані про кримінальну відповідальність за ст. 384, 385 КК України, про що свідчить їх власноручні підписи.

Відповідач заперечуючи проти позовних вимог, зазначає, що позивач не надав до суду дозвільний документ на будівництво будівель та прибудов а саме: житлового приміщення літ. «Н-1», прибудови літ «н1», гаражу літ. «П» та прибудови літ. «а». Вказане унеможливлює розподіл садиби між сторонами відповідно до ст.376 ЦК України.

Однак колегія суддів зазначає, як вже було встановлено зазначені будівлі та прибудови не є самочинними, а право власності на них зареєстровано співласниками у встановленому законом порядку, що підтверджується зокрема рішенням Московського районного суду м. Харкова від 29 листопада 2010 року та рішенням Московського районного народного суду від 10 жовтня 1989 року, та Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Крім того з порівняльного аналізу зазначених документів та технічного паспорту вбачається що загальна та житлова площа житлового будинку літ. «А-1» не змінилась. Разом з тим варто зазначити що проведення внутрішнього перепланування та проведення оздоблювальних робіт що згідно Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна від 24.01.2001 №127, не є самочинним та не потребує відповідних дозволів.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо невідповідності Висновку експертного дослідження № 838 від 19.08.2024року критеріям законності, незалежності об`єктивності та повного дослідження, оскільки вказане суперечить наявним в матеріалам справи доказам.

Зі змісту висновку експерта вбачається що експертне дослідження було проведено в повній мірі, експертом використовувались чинні інструкції та методики проведення судової будівельно-технічної, земельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи, експертом були надані змістовні відповіді на кожне поставлене питання.

Так, відповідно до ст. 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Однак, відповідач на жоден із запропонованих експертами варіантів поділу часток будинку не погодився, ознайомившись з висновком експерта ще під час розгляду справи у суді першої інстанції, будь-яких клопотань про призначення додаткової чи повторної експертизи, до закінчення підготовчого провадження у справі до суду не подав та будь-яких інших доказів, які спростовують висновок судової будівельно - технічної експертизи земельно-технічної та оціночно-будівельної експертизивід 19.08.2024, також не подав, зустрічний позов не заявляв.

Експертом під час проведення судової будівельно - технічної експертизи земельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 19.08.2024 року було встановлено що з технічної точки зору поділити житловий будинок з надвірними будівлями, в тому числі і самостійно побудованими, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у відповідності до ідеальних часток співвласників, враховуючи існуючий порядок користування житловим будинком, не виявляється можливим. Разом з тим на розгляду суду надано три варіанти розподілу житлового будинку, надвірних будівель та споруд з урахуванням особисто побудованих: 1 варіант, що відповідає фактичному користуванню, з відступом від ідеальних часток, 2 варіант у відповідності до ідеальних часток із переобладнанням і 3 варіант з переобладнанням , відступом від ідеальних часток та максимальною ізоляцією. Для кожного варіанту перерахована ідеальна доля у праві власності з врахуванням особисто побудованих будівель і споруд та наданих варіантів розподіл, розрахована компенсація. Також, експертом надано на розгляд суду три варіанти порядку користування земельною ділянкою відповідно до наданих варіантів розподілу житлового будинку.

У статті 13 ЦПК України передбачено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. А частина 3 цієї статті передбачає, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Верховний Суд у постанові від 05.02.2020 № 283/79/18 дійшов висновку, що порушенням принципу диспозитивності цивільного судочинства є здійснення поділу спірного будинку відповідно до варіанту поділу, який сторонами не заявлено у їх позовних вимогах.

Здійснюючи уточнення свої позовних вимог ОСОБА_1 просив поділити домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 відповідно до 1 варіанту поділу будинку та замельної ділянки.

Відтак, суд вирішуючи даний спір оцінює можливість поділу спірного будинку відповідно до варіанту №1 висновку експерта на якому наполягає позивач і не аналізує інших варіантів поділу, які передбачені у цьому висновку.

Відповідно до варіанту 1 користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 з можливістю нормального користування будівлями та спорудами і здійснення догляду за ними для всіх співвласників експерт пропонує Додаток 2 (т.1 а.с.110), Додаток 5 (т.1 а.с. 113) а саме: співвласнику ОСОБА_1 в особисте користування виділити житловий будинок літ. А-1, сарай літ. Г, сарай літ. Ж, сарай літ.З , житловий будинок літ. Н-1 з прибудовою літ н1, літній душ літ. Р, вбиральню літ. У, навіс літ. Ф, ворота №5, огорожа №6, вигрібна яма №8, огорожа №9, хвіртка №11, вимощеня літ І, співвласникам ОСОБА_7 та ОСОБА_2 в особисте користування виділити прибудову літ. А2-1, прибудову літ.а3, прибудову літ а5, сарай літ. М, льох літ. Л, літній душ літ. О, гараж літ. П, вбиральня літ Т, ворота №4, огорожу №7, огорожу №10.

Відповідно до наданого варіанту 1 розподілу житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, частки у праві співвласності перерозподілись відповідно: ОСОБА_8 , - 73/100 частки, замість 33/100 часток, ОСОБА_7 та ОСОБА_2 27/100 (по 27/200) часток замість 67/100 часток (по 67/200) часток.

Експерт зазначає що для здійснення запропонованого варіанту 1 розподілу житлового будинку переобладнання непотрібні. Розподіл горища житлового будинку літ. «А-1» з прибудови виконати по лінії розподілу житлового будинку, без зведення перегородок.

Першому співвласнику ОСОБА_1 виділяється земельна ділянка № НОМЕР_1 площею 481 м2, що на 17м2 більше ніж припадає на частки а саме: під житловому будинку літ. «А-1» - 30,0 м.2, житловому будинку літ. «Н-1» - 76,5 м2, прибудова літ. «н1» - 18,0 м2, льох літ «З» - 8,9 м2, сарай літ. «Г» - 7,6 м2, сарай літ. «Ж» - 12,1 м2, літній душ літ. «Р» - 2,6 м.2, вбиральня літ. «У» - 1,2 м2, навіс літ. «Ф» - 38,1 м2, всього під забудовою – 186,1 м2, прибудинкова територія вільна від забудови – 294,9 м2.

Другому та третьому співвласнику ОСОБА_7 та ОСОБА_2 виділяється земельна ділянка № НОМЕР_2 площею №447 м2, що на 17м2 менше ніж припадає на частки а саме: під житловою прибудовою літ «А2-1» - 65,7м2, прибудовою літ. «а3» - 13,1 м2, прибудовою літ. «а5» - 8,3 м2, сарай літ`М» - 18,2 м2, льох літ. «Л» - 6,6 м2, літній душ літ «О» - 6,0 м2, гараж літ «П» - 40,5 м2, вбиральня літ. «Т» - 1,4 м2, всього під забудовою – 153,2 м2, прибудинкова територія вільна від забудови – 293,8 м2.

Даний 1 варіант порядку користування земельною ділянкою відповідає фактичному та не потребує ніяких перебудов.

Межа між земельними ділянками №1 та АДРЕСА_3 проходить у наступний спосіб: