Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №638/7209/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року

м. Харків

справа № 638/7209/26

провадження № 22-ц/818/4344/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Тичкової О.Ю.,

суддів – Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря судового засідання Риндіч О.Б.

сторони справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

третя особа – ІНФОРМАЦІЯ_1 , Приватний нотаріус Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Мацокіна Наталія Олексіївна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові апеляційну скаргу Чарухи Ростислава Ростиславовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 29 квітня 2026 року у складі судді Шишкіна О.В., -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Чарухи Ростислава Ростиславовича звернувся до суду з позовом про визнання недійсним розпорядження на випадок загибелі (смерті) щодо виплати одноразової грошової допомоги.

28.04.2026 до суду від представника позивача адвоката Чарухи Р.Р. надійшла заява про забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснювати виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_1 , на підставі особистого розпорядження від 03.12.2025 року - до набрання законної сили рішенням суду у цій справі; заборонити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , отримувати або вчиняти будь-які дії, спрямовані на отримання одноразової грошової допомоги на підставі особистого розпорядження від 03.12.2025 року (реєстровий запис № 2253), — до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову представник позивача зазначає, що оригінал спірного розпорядження отримано ІНФОРМАЦІЯ_5 19.02.2026 за вх. № 3208 через фельд`єгерську пошту Збройних Сил України. Тобто процедурний механізм виплати вже запущено: документ перебуває в органі, уповноваженому здійснити виплату, та перебуває в процесі опрацювання. Таким чином, виплата може відбутися у будь-який момент. Одноразова грошова допомога виплачується одномоментно і є безповоротною за своєю правовою природою. Після перерахування коштів відповідачу юридична процедура вважатиметься завершеною з точки зору ТЦК та СП. Механізму «зворотної виплати» грошової допомоги чинне законодавство не передбачає. У разі задоволення позову повернення коштів потребуватиме: — окремого позовного провадження про стягнення безпідставно набутих коштів (ст. 1212 ЦК України); — доведення ринкової наявності майна/коштів у відповідача; — окремого виконавчого провадження з усіма його процесуальними труднощами. Таким чином, сума у 15 000 000 грн практично невідновна після виплати, якщо відповідач розпорядиться нею: витратить, передасть третім особам, перемістить за межі України тощо. Частка, яка належатиме позивачу у разі задоволення позову, становить щонайменше 3 750 000 грн (1/4 від суми ОГД з огляду на коло осіб, визначених ч. 4 ст. 16-1 Закону). Ця сума є безповоротно втраченою для неповнолітньої дитини, якщо захід забезпечення не буде вжито.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 29 квітня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Ухвала мотивована тим, що матеріали заяви про забезпечення позову, так само, як і матеріали справи не містять відомостей на підтвердження того, що позивач звертався до органу, уповноваженого здійснювати виплату одноразової грошової допомоги, із заявою про зупинення виплати одноразової грошової допомоги до вирішення спору у судовому порядку та набрання судовим рішенням законної сили, і йому було у цьому відмовлено. Сама процедура розгляду відповідним органом звернення заяви про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця належить до дискреційних повноважень такого органу, не може утруднити або унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог виходячи з предмету позову, та створює умови для потенційного обмеження прав та законних інтересів юридичної особи, ризик втручання в її діяльність. Тому суд вважав, що зазначений позивачем спосіб забезпечення позову не є співмірним і таким, що забезпечує баланс інтересів сторін, а тому дійшов висновку, що заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

На вказане судове рішення адвокат Чаруха Ростислав Ростиславович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції проігнорував ключовий критерій ст. 149 ЦПК України, а саме невідворотність шкоди та практичну неможливість виконання майбутнього рішення. Вказує, що заява про забезпечення позову чітко і конкретно аргументована, а саме тим, що після виплати грошового утримання виконання майбутнього рішення суду стане практично неможливим. Вважає, що суд здійснив формальну, а не реальну оцінку критерію співмірності, оскільки констатувавши неспівмірність заходу, не навів жодного конкретного обґрунтування. Зазначає, що відмова у забезпеченні позову за таких обставин – це не нейтральне процесуальне рішення, а фактичне позбавлення позивача права на реальний судовий захист, що є несумісним зі ст. 6 ЄКПЛ та ст. 7 ЦПК України. Наголошує, що позивачем у цій справі є неповнолітня дитина загиблого захисника України, що є не просто процесуальна деталь, а визначальний фактор для оцінки балансу інтересів при вирішенні питання про забезпечення позову. Вважає, що суд в мотивувальній частині ухвали про відмову у забезпеченні позову жодним чином не відобразив та не оцінив інтереси неповнолітнього позивача, як пріоритетний фактор. Вважає це самостійним порушенням норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і питання, що було предметом розгляду суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно з частиною 2 статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених претензій позивача (заявника). Вжиття заходів забезпечення позову є правом суду, а не його обов`язком. Тому при вирішенні питання щодо заяви про забезпечення позову суд враховує не лише доводи, викладені у відповідній заяві, а й інші наявні матеріали цивільної справи.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18.

Згідно положень статті 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.

Як передбачено ч. 1, 2 ст. 16-1 цього Закону, у випадках, зазначених у підпунктах 1 - 3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста. Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно ч. 2 ст. 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги може бути відмовлено або її виплата припинена чи призупинена особі, щодо якої рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено факт ухиляння від виконання обов`язку щодо утримання загиблої (померлої) особи за її життя.

За наявності спору між особами, які мають право на призначення і виплату одноразової грошової допомоги, або між особами і органами, уповноваженими призначати та здійснювати виплату одноразової грошової допомоги, щодо права на призначення і виплату одноразової грошової допомоги та/або її розміру орган, уповноважений здійснювати виплату одноразової грошової допомоги, призупиняє її виплату до вирішення спору у судовому порядку та набрання судовим рішенням законної сили.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Чарухи Ростислава Ростиславовича звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Приватний нотаріус Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Мацокіна Наталія Олексіївна про визнання недійсним розпорядження на випадок загибелі (смерті) щодо виплати одноразової грошової допомоги.

Спір між сторонами виник з приводу наявності у позивача, як дитини загиблого військовослужбовця права на отримання державної грошової допомоги у зв`язку зі смертю батька.

Ухвалою суду від 21 квітня 2026 року відкрито провадження у даній справі.

Звертаючись з заявою про забезпечення позову представник позивача – адвокат Чаруха Р.Р. зазначив, що нарахування на користь ОСОБА_2 та виплати одноразової грошової допомоги у сумі 15 000 000 грн практично стане невідновною після виплати, якщо відповідач розпорядиться нею будь – яким чином. Частка, яка належатиме позивачу у разі задоволення позову, становить щонайменше 3 750 000 грн (1/4 від суми грошової допомоги з огляду на коло осіб, визначених ч. 4 ст. 16-1 Закону). Ця сума стане безповоротно втраченою для неповнолітньої дитини, якщо захід забезпечення не буде вжито.

Водночас, в силу прямої вказівки ч. 2 ст. 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у разі наявності спору між особами, які мають право на призначення і виплату одноразової грошової допомоги, щодо права на призначення і виплату одноразової грошової допомоги та/або її розміру орган, уповноважений здійснювати виплату одноразової грошової допомоги, зобов`язаний призупинити її виплату до вирішення спору у судовому порядку та набрання судовим рішенням законної сили.

Тобто, ІНФОРМАЦІЯ_1 у даній справі є третьою особою та з урахуванням вимог вказаної норми зобов`язаний зупинити вирішення питання про виплату одноразової грошової допомоги до вирішення спору у судовому порядку та набрання судовим рішенням законної сили.

Матеріали справи не містять доказів того, що вказані вимоги закону ІНФОРМАЦІЯ_1 не виконуються. Відсутні ж і відомості того, що позивач звертався до ІНФОРМАЦІЯ_6 з відповідною заявою про наявність спору і призупинення виплат у позасудовому порядку, та йому було відмовлено у вчиненні вказаних дій.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначений позивачем спосіб забезпечення позову не є співмірним і таким, що забезпечує баланс інтересів сторін, вказавши при цьому, що вирішення спору у судовому порядку, навіть за відсутності забезпечення позову, вже є самостійною законною підставою для органу, уповноваженого здійснювати виплату одноразової грошової допомоги, вирішити питання про зупинення такої допомоги.

Колегія суддів погоджується з висновками суду про відсутність підстав для забезпечення позову, оскільки позивачем не доведено необхідності вжиття заходів забезпечення позову у зазначений ним спосіб.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, фактично зводяться до повторного викладення доводів заяви про забезпечення позову, яким судом першої інстанції надано належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burgandothers v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування ухвали суду першої інстанції, яка є законною і обґрунтованою, постановленою з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду – залишити без змін.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Чарухи Ростислава Ростиславовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 29 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук