Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №344/8613/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/8613/26

Провадження № 33/4808/463/26

Категорія ст.130 ч.1 КУпАП

Головуючий у 1 інстанції Болюк І. І.

Суддя-доповідач Васильєв

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П.,

за участю його захисника адвоката Голуба Г.С.,

розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника адвоката Голуба Г.С. на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 червня 2026 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 ,

визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, призначено стягнення у вигляді штрафу у розмірі тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, стягнуто судовий збір у розмірі 665,60 гривень, -

в с т а н о в и в :

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 30.04.2026 року о 05 год. 12 хв., в м. Івано-Франківську по вул. Набережна, 5 керував транспортним засобом марки “BMW 328D”, д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу та в медичному закладі відмовився. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.130 КУпАП.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, захисник адвокат Голуб Г.С. подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 червня 2026 року, провадження по справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП.

Вказує, що доводи захисника були залишені судом першої інстанції поза належною увагою, трактовані на власний лад, а сумніви, які виникли при розгляді справи, суд не відніс на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Апелянт посилається на істотні порушення під час оформлення адміністративних матеріалів та розгляду справи і стверджує, що вони унеможливлюють визнання доказів належними та допустимими.

Зокрема, зазначає про порушення права на захист, оскільки ОСОБА_1 неодноразово заявляв про бажання скористатися правовою допомогою адвоката, однак працівники поліції фактично не забезпечили йому такої можливості та наполягали на відмові від проходження огляду до моменту спілкування із захисником.

Також апелянт вказує на відсутність очевидних ознак алкогольного сп`яніння, які на його думку, не підтверджуються сукупністю доказі та відеозаписом.

Окремо наголошує на неналежному оформленні доказів по справі та стверджує, що акт огляду на стан сп`яніння та направлення на огляд до медичного закладу мають істотні недоліки. Зокрема, вказує на те, що акт огляду на стан сп`яніння не містить необхідних відомостей про дату, час і місце проведення огляду, конкретний технічний засіб, за допомогою якого пропонувалося пройти огляд, а також інших істотних даних. Направлення на огляд до медичного закладу не містить відомостей про проведення чи результати огляду, факт відмови від нього та конкретний заклад, до якого особі пропонувалося проїхати для його проходження. При цьому, вважає, що зазначений у направленні медичний заклад відсутній у відповідному переліку закладів, уповноважених проводити такі огляди.

Крім того, апелянт заперечує наявність законних підстав для зупинки транспортного засобу, посилаючись на те, що зазначене судом порушення правил дорожнього руху, яке нібито стало підставою для зупинки, не підтверджене належними доказами. При цьому до адміністративної відповідальності його було притягнуто лише за відсутність страхового поліса, а не за порушення правил маневрування, як зазначено у рішенні суду.

У зв`язку з цим апелянт вважає, що за відсутності належно підтвердженої законної підстави для зупинки транспортного засобу подальша вимога про проходження огляду на стан сп`яніння також є безпідставною. Посилаючись на принцип «плодів отруєного дерева», апелянт вважає недопустимими докази, отримані внаслідок такої зупинки та подальших дій працівників поліції.

В судове засідання апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 не з`явився, хоча в установленому законом порядку повідомлявся про розгляд апеляційної скарги, не подав клопотання про відкладення розгляду справи та не підтвердив поважність причин щодо неможливості явки в судове засідання апеляційної інстанції.

Зі змісту доводів захисника адвоката Голуба Г.С. вбачається, що ОСОБА_1 знає про розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції, однак повністю довіряє йому представництво своїх інтересів в суді та не заперечує проти розгляду апеляційної скарги за його відсутності.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, особиста присутність підсудного під час провадження в суді апеляційної інстанції не має такого ж вирішального значення, як в суді першої інстанції. Умови застосування статті 6 Конвенції стосовно провадження в суді апеляційної інстанції залежать від особливостей певного провадження; слід взяти до уваги загалом проведений судовий процес у національній правовій системі, а також роль, яку відіграє у ньому суд апеляційної інстанції (Ермі проти Італії ) При цьому, обвинувачений може відмовитися від свого права брати участь або бути заслуханим в апеляційному провадженні, або прямо, або своєю поведінкою (Кашлев проти Естонії, Хернандес Ройо проти Іспанії).

Апеляційний суд приймає до уваги, що в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення становища особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у зв`язку з чим участь цієї особи в суді апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Апеляційний суд, приймаючи до уваги, що ОСОБА_1 знає про наявність відповідного провадження в суді апеляційної інстанції, повідомлявся про розгляд апеляційної скарги в установленому законом порядку, не подав клопотання про відкладення розгляду справи та не повідомив про бажання приймати участь у судовому засіданні, враховуючи що участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності не є обов`язковою під час розгляду справи в апеляційній інстанції, вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності ОСОБА_1 .

В судовому засіданні апеляційної інстанції захисник адвокат Голуб Г.С. підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просив скасувати постанову суду та закрити провадження у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову судді необхідно залишити без змін з наступних підстав.

Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з`ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки “право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності.

Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати, у вчиненні якого правопорушення його підозрюють або обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права та обов`язки, мати захисника, оскаржувати судові рішення в апеляційному та касаційному порядку та інші.

Апеляційний суд також неодноразово звертав увагу на недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року та вказував на необхідність здійснення правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності.

Так, діючий КУпАП не містить визначення правових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв`язку з чим при вирішанні цього питання необхідно виходити із загальних принципів здійснення судочинства.

Апеляційний суд вважає, що підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції можуть бути тільки істотні порушення вимог процесуального законодавства, які перешкодили суду правильно встановити фактичні обставини та надати вірну оцінку сукупності досліджених доказів та прийти до обґрунтованого висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення.

Зокрема, підлягає обов`язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення.

Так, враховуючи, що в своїх доводах захисник адвокат Голуб Г.С. посилається на те, що суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне у повному обсязі перевірити вищевказані доводи.

Зокрема, зі змісту доводів апеляційної скарги вбачається, що сторона захистуу вказує на те, що в матеріалах провадження відсутні належні докази, які підтверджують винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.

Дослідивши у повному обсязі сукупність зібраних по справі доказів та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, з врахуванням всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Правильність вищевказаних висновків суду першої інстанції, на переконання апеляційного суду, повністю доводиться зібраними та дослідженими судом доказами.

Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №653368 від 30.04.2026 року, водій ОСОБА_1 у м. Івано-Франківськ, вул. Набережна (ім. Стефаника Василя), 5 керував транспортним засобом БМВ 328Д д.н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, поведінка, що не відповідає обстановці від прохожє6ення медичного огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Алкотесть Драгер відмовився та проходження такого огляду в медичному закладі відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП. (а.с. 1)

Протокол складений уповноваженою особою – інспектором 2 взводу 1 роти УПП БУПП в Івано-Франківській області лейтенантом поліції Кукурудзом Б.І., із заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст. 256 КУпАП, підписаний ним та ОСОБА_1 .

Разом з тим, зі змісту протоколу вбачається, що ОСОБА_1 ознайомлений з його змістом, йому були роз`яснені права та обов`язки, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, повідомлено про те, що розгляд справи відбудеться в Івано-Франківському міському суді, про що свідчить відеозапис із нагрудної камери працівників поліції.

Право відмовитись давати свідчення щодо себе, закріплене ст.63 Конституції України, є важливою гарантією захисту від незаконного тиску на особу з метою змусити її своїми показаннями створити підставу для притягнення її до відповідальності. Дотримання права не свідчити проти себе є складовою реалізації права особи на справедливий і публічний розгляд її справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У графі протоколу, де передбачені пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зазначено, що ОСОБА_1 від надання пояснень, згідно ст. 63 Конституції України відмовився.

До матеріалів справи, долучені письмові пояснення ОСОБА_1 (а.с. 4) надані працівникам поліції, в яких зазначено, що ОСОБА_1 не керував транспортним засобом після вживання алкоголю.

Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 254 КУпАП, у випадку виявлення адміністративного правопорушення, складається протокол про адміністративне правопорушення, який є основним процесуальним документом і єдиною підставою для розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факти неправомірних дій і розцінюється як основне джерело доказів.

Відповідно до вимог ст. 256 КУпАП протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.

У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.

При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об`єктивного судового розгляду.

В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.

Апеляційний суд вважає, що обвинувачення висунуте ОСОБА_1 є конкретним, оскільки зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що суть обвинувачення полягає в тому, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП звинувачується у відмові від проходження в установленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння та порушенні вимог ст. 2.5 Правил дорожнього руху України.

При цьому, даними відеозаписів підтверджено, що працівник поліції ознайомив ОСОБА_1 зі змістом протоколу та висунутим звинуваченням, з правами та обов`язками, які передбачені законом, повідомив про можливість надати пояснення щодо висунутого обвинувачення та ознайомитись з матеріалами справи.

До вказаного протоколу про адміністративне правопорушення додано акт огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, з якого вбачається, що огляд проведений у зв`язку з виявленими ознаками: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, поведінка, що не відповідає обстановці. Огляд не проводився, оскільки ОСОБА_1 відмовився. (а.с. 2)

До вказаного протоколу про адміністративне правопорушення додано направлення ОСОБА_1 як водія транспортного засобу, на огляд з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції в КНП «ПОК ЦПЗ ІФ ОР», складене 30.04.2026 року о 05.39 год. (а.с. 3), у результаті огляду, проведеного поліцейським, виявлені ознаки сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови. Огляд не проводився у зв`язку з відмовою водія.

Апеляційний суд вважає, що доводи апелянта про неналежне оформлення акту огляду на стан сп`яніння та направлення на огляд до медичного закладу є безпідставними, оскільки зазначені документи містять необхідні дані та відомості, які необхідно зазначати під час їх оформлення. Зокрема, відсутність результату огляду в акті огляду на стан сп`яніння обумовлена тим, що огляд не проводився у зв`язку з відмовою особи від його проходження. Разом з тим, посилання на неправильне зазначення назви медичного закладу у направленні на огляд до медичного закладу не спростовує правильність висновків суду про доведеність винуватості у вчиненні правопорушення. Апеляційний суд вважає, що наведені апелянтом зауваження до оформлення документів носять формальний характер та не свідчать про порушення прав особи, яка притягається до відповідальності та недопустимість цих доказів.

Апеляційний суд вважає, що не має істотного значення для вирішення питання про наявність складу правопорушення в діях водія транспортного засобу, який відмовився від виконання вимог п.2.5 ПДР України встановлення факту оформлення акту огляду на стан сп`яніння або направлення до медичного закладу працівником поліції, оскільки наявність або відсутність вищевказаних доказів в матеріалах справи не впливає на правову оцінку дій водія транспортного засобу, який відмовився від проходження відповідного огляду на вимогу поліцейського.

Апеляційний суд неодноразово зазначав, що у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння поліцейським за допомогою спеціального технічного приладу на місці події або у медичному закладі, складання акту огляду на стан сп`яніння та відповідного направлення на огляд водія до медичного закладу не є обов`язковим, оскільки вищевказане правопорушення вважається закінченим з моменту відмови водія транспортного засобу від виконання вимог п.2.5 ПДР України. Апеляційний суд неодноразово зазначав , що Акт огляду на стан сп`яніння та направлення на огляд до медичного закладу складаються тільки у тому випадку коли водій виконуючи вимогу працівника поліції погоджується пройти відповідний огляд на стан сп`яніння.

Так, акт огляду на стан сп`яніння є документом, яким поліцейський зафіксовує результат огляду на стан сп`яніння, а направлення на огляд до медичного закладу є документом, який зобов`язує лікаря медичного закладу провести огляд на стан сп`яніння водія транспортного засобу, який доставлений до медичного закладу працівником поліції у відповідності до вимог ст.266 КУпАП в присутності працівника поліції.

До матеріалів справи також долучено: інформація щодо посвідчення водія ОСОБА_1 (а.с. 5), копія постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №7110784, передбаченого ч.1 ст. 126 КУпАП (а.с. 6).

Відповідно до статті 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції.

Судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які долучені до протоколу про адміністративне правопорушення.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав відеозаписи належним та допустимим доказом, оскільки вони отримані у встановленому законом порядку та дозволяє повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказані відеозаписи було зроблено з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення.

Так, зафіксовані відеозаписом обставини, які були здійснені поліцейським за допомогою нагрудного відео реєстратора, безумовно стосуються вчиненого правопорушення, що надає можливість повно та об`єктивно дослідити їх, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Досліджений судом відеозапис має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб`єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі. (а.с. 7).

Зокрема, відеозаписом (файл clip-0) зафіксовано, що працівники поліції зупинили транспортний засіб марки BMW, оскільки під час руху водій виконував небезпечні маневри, чим створював загрозу для інших учасників дорожнього руху. Після зупинки поліцейські звернулися до водія ОСОБА_1 з вимогою пред`явити посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, на що останній повідомив, що зазначених документів при собі не має.

Під час спілкування працівники поліції виявили у водія ознаки алкогольного сп`яніння, у зв`язку з чим запропонували пройти огляд на стан сп`яніння за допомогою газоаналізатора «Drager», роз`яснивши, що допустимий показник становить 0,2 проміле. ОСОБА_1 від проходження огляду на місці відмовився, після чого йому було запропоновано пройти відповідний огляд у закладі охорони здоров`я. Також поліцейські повідомили, що у разі відмови від проходження огляду щодо нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення. Водій повторно відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння в медичному закладі.

Після цього, працівники поліції повідомили ОСОБА_1 про складання протоколу за ч. 1 ст. 130 КУпАП та повторно роз`яснили, що він зобов`язаний виконати законну вимогу поліцейських та повідомити, чи погоджується, чи відмовляється пройти огляд, оскільки у нього наявні ознаки алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота та порушення мови. Разом з тим, ОСОБА_1 ухилявся від надання чіткої відповіді та стверджував про необхідність поспілкуватися з адвокатом. Поліцейські дозволили водієві здійснити телефонний дзвінок. Після спілкування з адвокатом працівники поліції повторно запропонували ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп`яніння у медичному закладі або на місці зупинки транспортного засобу. ОСОБА_1 повідомив, що очікує подальших вказівок від адвоката, заперечив факт вживання алкоголю, у зв`язку з чим працівники поліції надали йому кілька хвилин для прийняття рішення.

Надалі водієві ще раз запропонували пройти огляд на стан сп`яніння, однак у цей час він розмовляв телефоном. Після завершення телефонної розмови пропозицію пройти огляд за допомогою газоаналізатора або в медичному закладі було повторено. Водій продовжував уникати чіткої відповіді. У зв`язку з цим працівник поліції повідомив, що відсутність однозначної відповіді буде розцінена як відмова від проходження огляду, що є порушенням вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху та тягне за собою складання протоколу за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Після цього, працівник поліції роз`яснив права, передбачені ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України, а також повідомив, що правопорушник має право викликати адвоката, однак це не перешкоджає складанню адміністративних матеріалів за фактом відмови від проходження огляду. Після цього поліцейські попросили водія надати документи, що посвідчують його особу та розпочали оформлення адміністративних матеріалів.

Відеозаписом зафіксовано, як працівники поліції ознайомили ОСОБА_1 зі складеним щодо нього протоколом про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП, повторно роз`яснили його права, передбачені ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України, а також повідомили, що справа підлягатиме розгляду в Івано-Франківському міському суді. Водій повідомив про намір скористатися правовою допомогою адвоката, на що працівник поліції зазначив, що, зі слів самого водія, адвокат уже був викликаний та мав прибути на місце події. ОСОБА_1 знову попросив зачекати на його прибуття та продовжив телефонне спілкування.

Поліцейські надали водієві час, після чого продовжили процедуру ознайомлення з протоколом. Від надання письмових пояснень ОСОБА_1 відмовився, підписав протокол, підтвердивши ознайомлення з його змістом та отримав власний примірник.

Крім того, водія було ознайомлено з постановою про адміністративне правопорушення, винесеною у зв`язку з керуванням транспортним засобом без чинного страхового полісу, ненаданням на вимогу поліцейських посвідчення водія та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, відповідальність за що передбачена ч. 1 ст. 126 КУпАП. На окремому аркуші ОСОБА_1 надав письмові пояснення.

На відеозаписі (файл clip-1) зафіксовано рух транспортного засобу BMW, державний номерний знак НОМЕР_1 , а також виконання ним небезпечних маневрів поблизу автозаправної станції.

Відеозаписи отримані у встановленому законом порядку і здійснені працівником поліції за допомогою наявних в нього технічних засобів, а відтак є належним та допустимим доказом факту відмови водія ОСОБА_1 , який керував автомобілем з ознаками алкогольного сп`яніння, та відмовився виконувати законну вимогу патрульних поліцейських пройти огляд на стан сп`яніння на місці зупинки та у медичному закладі, та повністю доводить вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Апеляційний суд приймає до уваги, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 266 КУпАП огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 266 КУпАП у разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я. Перелік закладів охорони здоров`я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров`я місцевих державних адміністрацій.

Зі змісту вищевказаної статті закону вбачається, що огляд у медичному закладі має більше правове значення, оскільки проводиться лікарем, який має відповідну професійну спеціалізацію та проводить огляд із застосуванням сукупності різних методів, які дозволяють йому отримати достатньо об`єктивний результат щодо перебування водія транспортного засобу у стані сп`яніння, який він оформлює у встановленому законом порядку та за який несе персональну відповідальність.

Апеляційний суд звертає увагу, що у разі незгоди водія транспортного засобу із позитивним результатом проведеного поліцейським огляду на стан сп`яніння або неможливості проведення такого огляду на стан сп`яніння поліцейським, такий огляд повинен бути поведений у медичному закладі відповідним лікарем.

Апеляційний суд неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що огляд на стан сп`яніння є обов`язком водія транспортного засобу виконання якого не потребує надання відповідної правовою допомоги, оскільки відмова від проходження такого огляду є правопорушенням, яке передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.

Так, відповідно до вимог п. 2.5 ПДР України, водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.

Факт відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, а не процесуальною дією, яка дозволяє виявити волевиявлення особи, яка підозрюється у керуванні транспортним засобом у стані сп`янінням щодо її бажання проходити огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку.

Відмова водія транспортного заходу виконувати вимоги п.2.5 ПДР України щодо проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку є правопорушенням, оскільки за своїм правовим змістом є протиправною дією або бездіяльністю, яка порушує правила безпеки дорожнього руху щодо заборони керування транспортним засобом у стані сп`яніння.

За таких обставин питання щодо наявності складу правопорушення в діях або бездіяльності водія транспортного засобу, як суб`єкта правопорушення, яке передбачено ст.130 КУпАП вирішується судом за внутрішнім переконанням на підстави сукупності досліджених доказів.

Доводи про те, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності була позбавлена права отримати відповідну правову допомогу від адвоката або іншого фахівця у галузі права, який за законом мав можливість надати таку правову допомогу є неспроможними, оскільки відмовляючись виконувати вимоги працівника поліції щодо проходження огляду на стан сп`яніння водій транспортного засобу не може не розуміти, що порушує вимоги п.2.5 ПДР України та своїми діями вчиняє відповідне правопорушення.

Водій транспортного засобу повинен виконати вимоги п.2.5 ПДР України, а свідоме невиконання вищевказаних вимог утворює склад правопорушення.

Відмова водія транспортного засобу виконати вимогу працівника поліції не є процесуальною формою реалізації права щодо можливості спростувати підозру щодо керування транспортним засобом у стані сп`яніння, а є правопорушенням, відповідальність за вчинення якого прямо передбачена законом.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що з відеозапису, який долучений до матеріалів протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що працівники поліції не перешкоджали ОСОБА_1 у реалізації права на правову допомогу, надали можливість здійснити телефонний дзвінок адвокату, після чого повторно запропонували пройти огляд на стан сп`яніння. При цьому ОСОБА_1 неодноразово роз`яснювали необхідність надати чітку відповідь щодо проходження огляду та наслідки відмови від його проходження. Отже, твердження апелянта про те, що ОСОБА_1 був змушений відмовитися від огляду на стан сп`яніння до спілкування з адвокатом, не узгоджується з фактичними обставинами, які зафіксовані відеозаписом.

Апеляційний суд вважає, що посилання на відсутність у ОСОБА_1 ознак сп`яніння спростовуються змістом відеозапису, з якого вбачається, що працівники поліції під час безпосереднього спілкування з водієм виявили та озвучили наявність ознак алкогольного сп`яніння у вигляді запаху алкоголю з порожнини рота та порушення мови. Саме наявність зазначених ознак стала підставою для пропозиції пройти огляд на стан сп`яніння, а тому суб`єктивне заперечення апелянтом факту наявності таких ознак не спростовує зафіксованих на відеозаписі обставин.

Крім того, відповідно до вимог національного законодавства, наявність ознак сп`яніння визначається працівником поліції самостійно за результатами особистого сприйняття поведінки, стану та зовнішнього вигляду особи. Посилання на відсутність видимих ознак сп`яніння на відеозаписі не спростовує правильність висновків працівників поліції, оскільки окремі ознаки сп`яніння можуть не мати зовнішнього прояву, який може бути зафіксований відеозаписом та оцінюються працівником поліції безпосередньо під час спілкування.

Апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи щодо відсутності законних підстав для зупинки транспортного засобу. Так, на відеозаписі файлу clip-1 безпосередньо зафіксовано рух автомобіля BMW та виконання ним небезпечних маневрів поблизу автозаправної станції.

Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов`язки, які пов`язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів.

Апеляційний суд вважає, що таке обмеження прав конкретної особи повністю відповідає інтересам суспільства щодо забезпечення безпеки дорожнього руху.

Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що правомірність дій поліцейських щодо зупинки транспортного засобу не знаходиться у причинному зв`язку з обов`язком водія транспортного засобу пройти відповідний медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного сп`яніння.

Право органів Національної поліції вимагати пройти у встановленому порядку медичний огляд у відповідності до п.2.5 ПДР України кореспондується із обов`язком водія не керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.

Апеляційний суд неодноразово вказував на те, що керування транспортним засобом водієм, який підозрюється в тому, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння, створює реальну небезпеку, яка може призвести до тяжких наслідків.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі "О`Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Апеляційний суд вважає, що працівники поліції під час спілкування з ОСОБА_1 , виявивши в останнього ознаки алкогольного сп`яніння, діяли відповідно до приписів законодавства України, в межах своєї компетенції та виконуючи свої професійні обов`язки у відповідності до Закону України «Про Національну поліцію», а відтак обґрунтовано, на законних підставах запропонували водію пройти огляд щодо визначення стану алкогольного сп`яніння.

Дотримання вищевказаного порядку щодо вимоги поліцейського пройти огляд на стан сп`яніння дозволяє встановити суб`єктивне ставлення водія транспортного засобу до виконання вимог п.2.5 ПДР України щодо проходження огляду на стан сп`яніння та визначити психологічне ставлення водія транспортного засобу щодо можливості спростувати підозру працівника поліції про перебування водія у стані сп`яніння.

Разом з тим, апеляційний суд вважає, що дотримання вищевказаного порядку щодо вимоги пройти огляд на стан сп`яніння не має принципового значення у тому випадку, коли сукупність досліджених судом належних та допустимих доказів свідчить про те, що водій транспортного засобу в категоричній формі відмовлявся виконувати вимоги п.2.5 ПДР щодо проходження огляду на стан сп`яніння, посилається на обставини, які унеможливлюють проведення такого огляду та індиферентно ставиться до способу в який буде проведений такий огляд.

Так, зі змісту матеріалів провадження вбачається, що поведінка особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на місці події свідчила про те, що останній намагався ускладнити працівникам поліції виконання ними своїх обов`язків, повідомляв неправдиву інформацію щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди та відмовлявся виконувати вимоги п.2.5 ПДР України щодо огляду на стан сп`яніння, оскільки повністю заперечував факт керування транспортним засобом.

Апеляційний суд приймає до уваги, що у даному випадку особливе значення має встановлення суб`єктивного ставлення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності до своїх дії та їх спрямованість на невиконання ним вимог п.2.5 ПДР України щодо проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп`яніння.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що законодавець передбачив настання адміністративної відповідальності за відмову від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, саме з метою забезпечення неможливості ухилитись від проходження такого огляду водіями, які підозрюються у керуванні транспортним засобом у стані сп`яніння.

Зокрема, законодавець передбачив, що за своїми правовими наслідками та рівнем відповідальності, відмова від проходження огляду на стан сп`яніння та порушення вимог п.2.5 ПДР України прирівнюється до правопорушення, яке стосується керування транспортним засобом у стані сп`яніння.

Відповідно до волевиявлення законодавця вбачається, що останній виходив з того, що водій транспортного засобу, який підозрюється в тому, що керував транспортним засобом у стані сп`яніння може відмовитись від виконання вимог п.2.5 ПДПР України тільки за умови, що він дійсно перебуває у стані сп`яніння та повністю розуміє, що проведення такого огляду зможе довести, що він керував транспортним засобом у стані сп`яніння.

Апеляційний суд вважає безпідставними посилання на неповноту судового розгляду, оскільки сукупність досліджених судом доказів дозволяла повно та всебічно встановити обставини вчиненого правопорушення та прийти до висновку про доведеність винуватості у вчиненні правопорушення.

Апеляційний суд вважає, що сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки він відмовився виконувати вимоги п.2.5 ПДР України щодо проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП , за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та створює підвищену небезпеку, як для самого водія, так і для його пасажирів та інших учасників дорожнього руху і може призвести до тяжких непоправних наслідків.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що притягнення до адміністративної відповідальності водіїв, які керують транспортним засобом у стані сп`яніння пов`язано із необхідністю створення безпечних умов для учасників дорожнього руху, збереження життя і здоров`я громадян.

Підвищення ефективності впливу на дисципліну учасників дорожнього руху забезпечується чітким визначенням правових санкцій за вчинення такого правопорушення.

При цьому, апеляційний суд виходить з того, що при визначенні стягнення необхідно враховувати його виховну дію, оскільки покарання, повинно бути направлено не тільки на забезпечення виправлення правопорушника та попередження вчинення ним нових правопорушень, а також повинно бути спрямовано на попередження вчинення правопорушень іншими особами.

Застосовуючи справедливе стягнення за вчинене правопорушення, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними та за їх вчинення настають певні негативні наслідки.

Апеляційний суд вважає, що обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст. 23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особам

З огляду на наведене підстав для скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст. 294 КУпАП,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу захисника адвоката Голуба Г.С. залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 червня 2026 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення.

Суддя Івано-Франківського

апеляційного суду О.П. Васильєв