Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №444/1286/24 — Львівський апеляційний суд

Справа № 444/1286/24 Головуючий у 1 інстанції: Зеліско Р. Й.

Провадження № 22-ц/811/4330/25 Доповідач в 2 інстанції: Савуляк Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

Головуючого судді: Савуляка Р.В.

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.

секретаря: Іванової О.О.

з участю: прокурора Яворського Я.Т.,

представника військові частини НОМЕР_1 (прикордонний Карпатський

загін Державної прикордонної служби України) - Хирі В.В.

представника ОСОБА_1 – Комарницької Н.В.,

представника Львівської обласної державної адміністрації – Бойцун А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 14 жовтня 2025 року у справі за позовом заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа: військова частина НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про усунення перешкод у розпорядженні та користуванні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з одночасним закриттям розділу та її повернення,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2024 року заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації звернувся з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: військова частина НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про усунення перешкод у розпорядженні та користуванні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з одночасним закриттям розділу та її повернення.

Позовні вимоги обгрунтовував тим, що за результатами опрацювання та отриманої із Публічної кадастрової карти України інформації встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 4622787900:23:000:0111 знаходиться у приватній власності ОСОБА_1 .

Разом з тим, вказана земельна ділянка входить до складу прикордонної смуги, що перебуває під охороною прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ), що свідчить про її належність до земель оборони.

Спірна земельна ділянка розташована між лінією державного кордону України з Республікою Польща та лінією інженерно-прикордонних споруджень на території Рава-Руської міської ради.

Вказана земельна ділянка належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 травня 2023 р. за №299 за померлою ОСОБА_3 , виданого Рава-Руською державною нотаріальною конторою.

Земельна ділянка розташована на території Річківської сільської ради (теперішня Рава-

Руська ОТГ).

В свою чергу, вищезазначеному передувало те, що на підставі розпорядження голови

Жовківської райдержадміністрації Ради народних депутатів від 30 серпня 2002р за № 779, ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку площею 1,9725 га в межах згідно з планом для ведення особистого селянського господарства, виданий державний акт ЛВ 014640 від 29 квітня 2003 року.

Згідно із записами Поземельної книги, дату державної реєстрації речового права на нерухоме майно визначено 30 травня 2023, земельна ділянка належить ОСОБА_1 , право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05 травня 2023 року за реєстраційним номером об?єкта нерухомого майна - 2733138446227.

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), замовником якої є ОСОБА_1 в розділі який визначає перелік обмежень щодо використання земельної ділянки передбачає застереження у використанні на площу 0,1314 га рл класифікатору обмежень 04.01 «Прикордонна смуга».

Таким чином, попри вимоги ст.ст. 77, 84, 117, 122 3К України, земельна ділянка площею 0,2721 га з кадастровим номером 4622787900:23:000:0111, яка входить до складу земель оборони, безпідставно перебуває в приватній власності, про що внесено відповідні відомості до Державного зального кадастру.

Відповідачкою чиняться перешкоди позивачу в користуванні спірною земельною ділянкою, які полягають у перебуванні даної ділянки у приватній власності відповідачки, шляхом державної реєстрації такого права, що не дає позивачу можливості розпоряджатися цією ділянкою без усунення відповідних перешкод в її користуванні, шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності за відповідачкою та зобов?язання останню повернути позивачу вказану ділянку.

Перебування земель, що розташовані між державним кордоном України та лінією інженерно-технічних споруд, в чужому користуванні, окрім державної, фактично унеможливлює виконання Державною прикордонною службою України завдань щодо забезпечення недоторканості державного кордону, недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму, а також здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів.

З урахуванням зазначених обставин та уточнених позовних вимог від 22 травня 2024

року прокурор просив:

1) усунути перешкоди власнику - державі в особі Львівської обласної державної (військової) адміністрації у розпорядженні та користуванні землями оборони, а саме, земельною ділянкою площею 0,2721 га з кадастровим номером 4622787900:23:000:0111, яка належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 );

2) скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 4622787900:23:000:0111 у Державному земельному кадастрі з закриттям Поземельної книги та припиненням речових прав щодо неї із закриттям відповідного розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

3) зобов?язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) повернути у користування власника - держави в особі Львівської обласної державної (військової) адміністрації земельну ділянку площею 0,2721 га з кадастровим номером 4622787900:23:000:0111, розташовану в межах Рава-Руської територіальної громади Львівського району Львівської області;

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 14 жовтня 2025 року позов заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації - задоволено.

Усунуто перешкоди власнику - державі в особі Львівської обласної державної (військової) адміністрації у розпорядження та користуванні землями оборони, а саме, земельною ділянкою площею 0,2721 га з кадастровим номером 4622787900:23:000:0111, яка належить ОСОБА_1 .

Скасовано державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 4622787900:23:000:0111 у Державному земельному кадастрі з закриттям Поземельної книги та припиненням речових прав щодо неї із закриттям відповідного розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути у користування власника – держави в особі Львівської обласної державної (військової) адміністрації земельну ділянку площею 0,2721 га з кадастровим номером 4622787900:23:000:0111, розташовану в межах Рава-Руської територіальної громади Львівського району Львівської області.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону судовий збір в розмірі 2422,40 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 2422,40 грн.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 14 жовтня 2025 року оскаржила представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі покликається на те, що первинне набуття у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 4622787900:23:000:0111 здійснено на підставі розпорядження голови Жовківської районної державної адміністрації Ради народних депутатів від 20 серпня 2002 року за № 779 і під час передачі спірної земельної ділянки отримано погодження усіх необхідних органів державної влади.

ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, яку вона успадкувала.

Позивачем не доведено, що втручання держави у право мирного володіння майном у даному випадку є законним і виправданим, здійснюється з метою задоволення суспільного інтересу за наявності об`єктивної необхідності.

Звертаючись з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, позивач не надав доказів існування права власності щодо спірної земельної ділянки.

Висновок суду про належність спірної ділянки до земель оборони у зв`язку з розташуванням земельної ділянки між лінією державного кордону та лінією прикордонних інженерних споруджень не відповідає обставинам справи, оскільки факт існування лінії інженерно-прикордонних споруджень не був предметом досліджень в суді першої інстанції.

Судом не встановлено розмір прикордонної смуги та фактичне просторове розташування спірної земельної ділянки у межах прикордонної смуги.

Доказом розташування земельної ділянки в межах прикордонної смуги є висновок комплексної судової земельно-технічної експертизи, однак такий в матеріалах справи відсутній.

Крім того, спірна земельна ділянка вибула з володіння держави на підставі розпорядження органу державної влади, а ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, оскільки помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Закон України «Про використання земель оборони» набув чинності після передачі спірної земельної ділянки спадкодавцю, тому не підлягає застосуванню до даних правовідносин.

Позивачу було відомо про спірну земельну ділянку ще з 2016 року, в межах розгляду Господарським судом Львівської області справи № 914/2526/16, відтак позов подано з пропуском строку позовної давності, який безпідставно не застосовано судом.

Просить рішення Жовківського районного суду Львівської області від 14 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

У лютому 2026 року від заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону через систему електронний суд надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін (т.3 а.с.101-128).

26 серпня 2026 року від представника військової частини НОМЕР_1 Хирі В.В. надійшли додаткові пояснення у справі де він акцентує увагу на тому, що мета позову залишається незмінною — повернення у власність держави земельної ділянки, тобто відновлення прав держави та народу України.

Висновки Великої Палати Верховного Суду зроблені у Постанові від 02 липня 2025 року у справі № 902/122/24 є нерелевантними для даної справи (№ 448/1286/24) і не підлягають до застосуванню.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, пояснення прокурора – Яворського Я.Т., представника військової частини НОМЕР_1 – Хирі В.В. та представника Львівської обласної державної адміністрації Бойцун А.О. на її заперечення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення із наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги прокурора суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення негаторної вимоги, а саме зобов`язання відповідачку ОСОБА_1 повернути у користування власника – держави в особі Львівської обласної державної (військової) адміністрації земельну ділянку площею 0,2721 га з кадастровим номером 4622787900:23:000:0111, розташовану в межах Рава-Руської територіальної громади Львівського району Львівської області, задовольнивши і інші, фактично похідні до цієї, вимоги.

З таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна із наступних підстав.

Встановлені судом першої інстанції обставини

Спірна земельна ділянка площею 0,2721 гектара (для ведення особистого селянського господарства) з кадастровим номером 4622787900:23:000:0111 яка розташована на території Рава-Руської міської ради (колишньої Річківської сільської ради) Львівського району, Львівської області належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті її бабці ОСОБА_3 , 1919 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с.16;48).

Окрім цього встановлено, що вищевказаному передувало те, що на підставі розпорядження голови Жовківської райдержадміністрації Ради народних депутатів від 30 серпня 2002 за № 779, ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку площею 1,9725 га в межах згідно з планом для ведення особистого селянського господарства, виданий державний акт ЛВ 014640 від 29 квітня 2003 (т.1 а.с.47)

Згідно із записами Поземельної книги, дату державної реєстрації речового права на нерухоме майно визначено 30 травня 2023, земельна ділянка належить ОСОБА_1 , право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05 травня 2023 року за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна – 2733138446227 (т.1 а.с.18)

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), замовником якої є ОСОБА_1 в розділі який визначає перелік обмежень щодо використання земельної ділянки передбачає застереження у використанні на площу 0,1314 га по класифікатору обмежень 04.01 «Прикордонна смуга».

Позиція суду апеляційної інстанції

Стаття 41 Конституції України визначає, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15, 16 ЦК України).

Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором (пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс19)).

Способами захисту суб`єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 68)).

Тож це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункт 40)).

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 13 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним і правомірним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та ін.).

Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права і природі спірних правовідносин.

У своїх правових висновках Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.

Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.

Такі вимоги є неефективними способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить позивачу права володіння його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, зокрема, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99, 100), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38,39), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 23 листопада 2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153, 154, 167, 168)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що вибраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом, речово-правові способи захисту прав особи застосовують, якщо сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст і правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником (володільцем) майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли сторони не перебували у договірних відносинах одна з одною, власник (володілець) майна може використовувати речово-правові способи захисту (логічні висновки викладені в пунктах 108-110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

Усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного майна до Реєстру. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є потрібними для ефективного відновлення порушеного права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц).

Підсумовуючи викладене вище, потрібно наголосити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Реєстру запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)).

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, є спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (пункт 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148).

Велика Палата Верховного Суду, висловлюючи висновки щодо способів захисту прав держави у подібних правовідносинах, у постанові від 02 липня 2025 року у подібній справі № 902/122/24 (провадження № 12-15гс25) дійшла висновку, що належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.

Наведене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зазначені правові висновки Великої Палати Верховного Суду є сталими й сформовані задовго до пред`явлення прокурором позову. На вказане суд першої інстанції уваги не звернув.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що належним (правомірним) способом захисту прав держави у правовідносинах, які виникли, може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що накладається на прикордонну смугу. Проте, прокурор заявив вимоги щодо усунення перешкод власнику - державі в особі Львівської обласної державної (військової) адміністрації у розпорядженні та користуванні землями оборони, скасування державної реєстрації земельної ділянки з закриттям Поземельної книги та припиненням речових прав щодо неї із закриттям відповідного розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та зобов`язання повернути у користування власника - держави в особі Львівської обласної державної (військової) адміністрації земельну ділянку площею, без заявлення вимоги про витребування майна, тобто обрав неналежний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Задовольняючи позов прокурора, суд першої інстанції помилково вказав, що вимоги про усунення порушення, яке полягає в незаконному зайнятті або використанні земель оборони в межах прикордонної смуги, повинні розглядатися судом саме як негаторний позов, оскільки порушення права власності пов`язане не з втратою володіння (що прямо суперечило б закону), а з фактичними перешкодами у його реалізації.

Проте, як уже зазначено вище, такі висновки суду першої інстанції суперечать наведеним правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 902/122/24 (провадження № 12-15гс25), в якій було викладено правовий висновок щодо способу захисту прав держави у подібних правовідносинах, а саме про необхідність заявлення саме позовних вимог про витребування земель оборони в межах прикордонної смуги у порядку віндикації.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, про необхідність відмови у задоволенні позову у зв`язку з пред`явленням прокурором позовних вимог, які є неналежним та неефективним способом захисту прав держави у спірних правовідносинах, що є самостійною підставою для відмови у позові. (див. пункт 142 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23)).

Крім того, у зазначеній вище постанові Велика Палата Верховного Суду наголосила, що витребування майна із чужого незаконного володіння, як правомірний та ефективний спосіб захисту, можна розглядати лише стосовно тієї частини земельної ділянки, що накладається на 50-метрову смугу вздовж кордону.

Іншими словами, прокурор має довести, яка саме площа земельної ділянки, в яких межах накладається на прикордонну смугу вздовж кордону, оскільки захистити право без з`ясування повних відомостей про спірні земельні ділянки та їх ідентифікації неможливо (постанова Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 441/123/16), тому відповідні обставини підлягають доведенню та з`ясуванню у межах потенційно можливого нового судового провадження.

Такі висновки щодо способу захисту в аналогічних правовідносинах підтримані і Верховним Судом у постанові від 16 березня 2026 року, справа № 727/4654/19.

Таким чином, з метою уникнення будь-якої преюдиції на майбутнє, колегія суддів не робить висновків з приводу тих чи інших фактів спірних правовідносин у даній справі, оскільки встановивши застосування прокурором неефективного способу захисту цивільного права та інтересу, колегія суддів вважає за можливе скасувати оскаржуване рішення з цих підстав та відмовити у задоволенні вимог Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, оскільки належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння землями оборони, є віндикаційний позов, проте позивач вимог про витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 спірної земельної ділянки на підставі статей 387, 388 ЦК України не заявляв, а отже, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Гусєв проти України» від 14 січня 2021 року (скарга № 25531/12) констатовано порушення права на справедливий суд через зміну судом правової кваліфікації позову, що призвело до відмови в його задоволенні. Європейський суд з прав людини вказав на відсутність чітких підстав для зміни правової кваліфікації позову апеляційним судом. До того ж внаслідок перекваліфікації в позові було відмовлено. Заявнику безпідставно не надали можливості подати відповідні докази та аргументи з огляду на зміну правової кваліфікації. Такі дії суду суперечать вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливості цивільного провадження, принципу змагальності судового процесу.

Враховуючи наведене, застосування принципу juranovitcuria не є безмежним, оскільки, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін (постанова Верховного Суду від 11 червня 2025 року у справі № 552/2491/22 (провадження № 61-16995св24)).

Встановивши, що спірна земельна ділянка вибула з володіння держави, право власності на яку на даний час зареєстроване за ОСОБА_1 , колегія суддів вважає, що належним способом захисту права держави є звернення до суду з вимогами про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, що узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду, яка неодмінно підтримана.

Як наслідок, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду скасуванню.

Не може залишатися поза увагою колегії суддів і позиція Європейського суду з прав людини, викладена у рішенні від 09 травня 2025 року у справі «Бондар проти України», де констатовано порушення Україною ст.1 Першого Протоколу до Конвенції, оскільки заявники не отримали жодного відшкодування за земельні ділянки, яких вони були позбавлені, а жодної спроби запропонувати їм таку компенсацію або будь яку іншу форму відшкодування зробленоне було.

Іншими словами, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення майна в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

Європейський суд з прав людини також вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких свобод зобов?язує суди обгрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов?язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява N? 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір та інші судові витрати, пов?язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційну скаргу задоволено, судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 10900 грн. необхідно стягнути з Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону на користь ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України,

колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 14 жовтня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа: військова частина НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), про усунення перешкод у розпорядженні та користуванні землями оборони шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з одночасним закриттям розділу та її повернення - відмовити.

Стягнути з Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 10900 (десять тисяч дев?ятсот) гривень 80 копійок.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 08 вересня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Крайник Н.П.

Шандра М.М.