Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №335/2355/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 08.09.2026

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________

Єдиний унікальний № 335/2355/26 Головуючий у 1 інстанції Макаров В. О.

Провадження № 22-ц/807/2032/26 Суддя доповідач Бредун Дмитро Сергійович

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Бредуна Д.С.,

суддів Сакояна Д.І., Салтан Л.Г.,

за участю секретаря судового засідання Пантюх Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області Литвинець Юлії Сергіївни на рішення Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 27 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом, –

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

06 березня 2026 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом.

В обґрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_2 у м. Пологи Запорізької області.

10.04.2025 державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Кравченко Т.В. їй було видано Свідоцтво про право на спадщину за законом, яке зареєстровано в реєстрі за №17-244, відповідно до якого за померлою матір`ю вона успадкувала недоотриману нею пенсію в розмірі 130051,33 грн., яка знаходиться в Головному Управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області, та яка належала померлій, що підтверджується довідкою, виданою Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області 25.12.2024 за №0800-0401-8/118575.

За життя ОСОБА_2 перебувала на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області як отримувач пенсії за віком, та отримувала її там за життя.

Згідно довідки №0800-0401-8/118575 від 25.12.2024, наданої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області на запит державного нотаріуса Першої київської державної нотаріальної контори Кравченко Т.В., сума нарахованої, але не виплаченої пенсії ОСОБА_2 після її смерті склала 130051,33 грн.

17.04.2025 позивач звернулась до територіального управління Пенсійного фонду України (далі – ПФУ) в Деснянському районі м. Києва із заявою про виплату їй у порядку спадкування за законом згідно Свідоцтва про право на спадщину за законом від 10.04.2025 за №17-244 недоотриманої її матір`ю ОСОБА_2 пенсії в розмірі 130051,33 грн.

06.06.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області на її банківський рахунок була перерахована тільки частина успадкованої нею невиплаченої пенсії в розмірі 44612,58 грн.

На момент подання даного позову їй не сплачено залишок в розмірі 85438,75 грн.

07.08.2025 через свій електронний кабінет позивач звернулась до Головного Управління Пенсійного фонду за роз`ясненнями причин такої невиплати.

Листом Департаменту пенсійного забезпечення, страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Пенсійного фонду України за №3508-40844/Д-03/8-2800/25 від 08.09.2025 було повідомлено, що виплату пенсії ОСОБА_2 було припинено з 01.05.2023 відповідно до пункту 4 частини першої статті 49 Закону № 1058 у зв`язку з неотриманням призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд, а успадковану нею та недоотриману її матір`ю пенсію їй виплачено із розрахунку тільки по квітень 2023 року.

Для обґрунтування своєї позиції Департамент пенсійного забезпечення страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Пенсійного фонду України в своєму листі посилається на положення пункту 144 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058, згідно з яким громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації території виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, що підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення чи продовження виплати пенсії.

Як зазначено в цьому листі №35408-40844/Д-03/8-2800/25 від 08.09.2025, з часу припинення виплату пенсії ОСОБА_2 із заявою про поновлення виплати пенсії встановленому порядку не зверталась; про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації не повідомляла. Тому, як зазначає Пенсійний фонд, для виплати сум пенсії, які не були нараховані пенсіонерці, підстави відсутні.

Аналогічну позицію зазначено у листі від 01.01.2026 №78-28816/Д-02/8-0800/26 Головного управління ПФУ в Запорізькій області.

Крім того, в листі від 01.01.2026 №78-28816/Д-02/8-0800/26 зазначено про те, що довідкою на запит державного нотаріуса Першої київської державної нотаріальної контори Кравченко Н.В. (від 18.12.2024) було надано інформацію із зазначеною сумою недоотриманої виплати за період з 01.08.2022 по 31.07.2024, тобто по місяць смерті ОСОБА_2 включно, а саме: до врегулювання даного питання та набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №299 «Про деякі особливості виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) та страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Однак такі твердження позивач вважає безпідставними та необґрунтованими, а відмова у виплаті їй у порядку спадкування усієї суми пенсії, зазначеної у Свідоцтві про прав на спадщину, є незаконною, зазначаючи, що з липня 2022 року її мати не по своїй вині була позбавлена можливості отримати пенсію; відповідачем не надано його рішення про припинення виплати пенсії її матері з 01.05.2023 відповідно до пункту 4 частини першої статті 49 Закону №1058 у зв`язку з неотриманням призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; Порядок від 11.02.2025 №299 був прийнятий після смерті її матері, відповідач, як на підставу для відмови у виплаті успадкованих нею сум пенсії згідно Свідоцтва про спадщину за законом, безпідставно посилається на нього, на час подачі даної позовної заяви свідоцтво про право на спадщину за законом недійсним не визнано, неоспорене та є чинним.

Зважаючи на вищевикладене, позивач успадкувала належну її матері пенсію в розмірі 130051,33 грн, яка знаходиться в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області, відповідно до положень ст. 1227 ЦК України, і ці кошти є її власністю.

Тому, оскільки відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів неправомірності припинення виплати пенсії її матері, зважаючи на те, що таке втручання є невиправдним з урахуванням статті 1 Першого протоколу до Конвенції, позивач просить суд стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області недоотриману пенсію, яка була нарахована ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі 85438,75 грн., що входить до складу її спадщини на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом.

Рух справи у суді першої інстанції і зміст рішення суду.

Ухвалою судді від 09 березня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі із розглядом справи в порядку загального позовного провадження, розпочате підготовче провадження та призначене підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 20 квітня 2026 року закрито підготовче провадження, та справу призначено до судового розгляду по суті.

Рішенням Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 27 липня 2026 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом задоволено повністю.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 недоотриману пенсію, яка була нарахована ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 85438 грн. 75 коп., відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом від 10.04.2025, зареєстрованого в реєстрі за №17-244, виданого державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Кравченко Т.В.

Судовий збір ухвалено компенсувати за рахунок держави.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

На вказане судове рішення за допомогою системи «Електронний суд» 06 серпня 2026 року представник відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області Литвинець Юлія Сергіївна подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляції вказано, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, неправильно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Суд I інстанції дійшов помилкового висновку, що позивач має право на отримання пенсії у порядку спадкування.

Так, на запит Першої Київської державної нотаріальної контори щодо суми недоотриманої пенсії померлої, відповідачем було надано довідку № 6369/02-14 від 22.11.2024, у якій зазначено, що недоотримана пенсія склала 130051,33 грн. Інформацію було надано із зазначеною сумою недоотриманої виплати за період з 01.08.2022 по 31.07.2024, тобто по місяць смерті ОСОБА_2 включно. Судом І інстанції не взято до уваги той факт, що вказану довідку було надано до врегулювання даного питання та набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №299 «Про деякі особливості виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

ОСОБА_2 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що є тимчасово окупованою російською федерацією територією України.

Виплата пенсії ОСОБА_2 призупинена з 01.05.2023 у зв`язку з тривалою несплатою, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 49 Закону №1058.

За життя ОСОБА_2 до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою щодо поновлення виплати пенсії не зверталася.

Таким чином, враховуючи вимоги Закону №1058, після смерті ОСОБА_2 (дата смерті — ІНФОРМАЦІЯ_1 ) залишилася нарахована та недоодержана пенсія за період з 01.08.2022 по 30.04.2023 в сумі, яку ОСОБА_1 , як спадкоємиці, на підставі заяви та доданих документів від 17.04.2025, було виплачено у червні поточного року на рахунок банківської установи, зазначений у заяві.

Отже недоотримана пенсія у сумі 44612,58 грн виплачена в повному обсязі (суми фактично нараховані померлому за період з 01.08.2022 року по 30.04.2023 року), а тому, у зв`язку з вищезазначеним, недоотримані кошти відсутні.

Зазначене відповідає положенням ч.2 ст. 49, п.144 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058, п.10 Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території, за якими виплата пенсії проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації.

Просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Рух справи в суді апеляційної інстанції, та відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 06 серпня 2026 року цивільну справу витребувано з Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя.

12 серпня 2026 року витребувана цивільна справа надійшла до апеляційного суду.

Ухвалами Запорізького апеляційного суду від 13 серпня 2026 року відкрите апеляційне провадження у справі. Справу постановлено розглядати за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. Призначено справу до розгляду на 08 вересня 2026 року на 11 годину 30 хвилин.

26 серпня 2026 року за допомогою системи «Електронний суд» представник позивачки ОСОБА_1 – адвокат Гавриленко Анастасія Олегівна подала відзив на апеляційну скаргу в якій вважала доводи апелянта безпідставними, необґрунтованими та такими, що повністю суперечать фактичним обставинам справи, нормам матеріального права та власним діям відповідача і не підлягають задоволенню.

Апеляційний розгляд справи.

24 серпня 2026 року представник відповідача ГУ ПФУ в Запорізькій області Литвинець Ю.С. подала заяву про розгляд справи без участі сторони відповідача у порядку письмового провадження.

У своєму відзиві від 26 серпня 2026 року представник позивачки ОСОБА_1 – адвокат Гавриленко А.О. також просила розглянути справу за її відсутності.

В судове засідання 08 вересня 2026 року сторони не з`явились. Про розгляд справи були повідомлені належним чином і завчасно.

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 01.10.2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, обізнаність її учасників про розгляд справи, письмове висловлення ними своїх аргументів щодо апеляційного перегляду, подачу заяв про розгляд справи за їх відсутності, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає таке.

Фактичні обставини справи.

Позивачка ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 від 05.08.1969 та Свідоцтвом про укладання шлюбу серія НОМЕР_2 від 05.12.1987.

02.07.2024 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка була зареєстрована та проживала у АДРЕСА_1 , померла.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 30.08.2024 у справі №754/12071/24, встановлено факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Пологи Запорізької області ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

08.10.2024 Деснянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 .

Позивачка звернулась до державного нотаріуса Першої київської державної нотаріальної контори Кравченко Т.В. із заявою про прийняття спадщини після померлої матері ОСОБА_2 , на підставі якої заведено спадкову справу №1177/2024.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Кравченко Т.В., зареєстрованого в реєстрі за №17-244, спадкоємцем після померлої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її дочка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з недоотриманої пенсії у сумі 130051,33 грн., що зберігається у Головному управлінні Пенсійного Фонду України в Запорізькій області, належна спадкодавцю, що підтверджується довідкою, виданою Головним Управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області 25.12.2024 за №0800-0401-8/118575.

Тобто розмір недоотриманої померлою пенсії, на яку видано свідоцтво про право на спадщину, ґрунтується на відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, якою було повідомлено про наявність у померлої ОСОБА_2 недоотриманої суми пенсії у сумі 130051,33 грн.

Разом із тим, відповідно до листа ГУ ПФУ в Запорізькій області від 01.01.2026 №7828816/Д-02/8-0800/26, виплату пенсії ОСОБА_2 призупинена з 01.05.2023 у зв`язку з тривалою неоплатою, відповідно до п.4 ч.1 ст. 49 закону №1058). В подальшому, звернень від ОСОБА_2 до органу Пенсійного фонду України щодо поновлення виплати пенсії, в тому числі, з повідомленням про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, відповідно до пункту 14-4 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058, не надходило.

06.06.2025 ГУ ПФУ в Запорізькій області виплатило ОСОБА_1 частину недоотриманої пенсії, у розмірі 44 612,58 грн., що підтверджується випискою по рахунку від 06.06.2025.

Таким чином, різниця між нарахованою і неотриманою ОСОБА_2 пенсією та між розміром пенсії, на яку позивачу видано свідоцтво про право на спадщину за законом, становить 85438,75 грн. (130051,33-4462,58=85438,75)

07.08.2025 позивач ОСОБА_1 через веб-портал звернулась до Пенсійного фонду України із зверненням.

Листом Департаменту пенсійного забезпечення, страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та Пільг Пенсійного Фонду України від 08.09.2025 №35408-40844/Д-03/8-2800/25, позивача повідомлено, що виплату пенсії ОСОБА_2 було припинено з 01.05.2023 відповідно до пункту 4 частини першої статті 49 Закону №1058 у зв`язку з неотриманням призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд. З часу припинення виплати пенсії ОСОБА_2 із заявою про поновлення виплати пенсії у встановленому порядку не зверталась. Крім того, ОСОБА_2 не повідомляла про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської федерації. Із зазначеного листа також встановлено, що відповідно до поданої заяви про виплату недоотриманої пенсії та необхідних документів, зокрема, свідоцтва про смерть та свідоцтва про право на спадщину, недоотриману пенсію, що нараховувалась ОСОБА_2 по квітень 2023 року відповідно до вимог чинного законодавства та яку пенсіонерка не отримала, ОСОБА_1 виплачено у червні 2025 року.

Позиція апеляційного суду.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Визначальним для правильного вирішення даної справи є з`ясування питання про те, чи має позивач право на спадкове майно у вигляді призначеної, але не нарахованої та не виплаченої пенсії спадкодавця.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Конституцією України (стаття 41) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону №475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до Європейської соціальної хартії (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року, кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Статтею 1219 ЦК України передбачені права та обов`язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

За п.144 Розділу XV прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Положення п.10 Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території (Особам, які проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат проводиться за умови неодержання пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат.), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №299, набрали чинності лише 20 березня 2025 року, а тому не підлягають застосуванню до спірних правовідносин (пенсійних виплат ОСОБА_2 на які вона мала право на момент смерті – ІНФОРМАЦІЯ_4 ), оскільки відповідно до ст. 58 Конституції України та рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, нормативно-правові акти регулюють лише ті відносини, які виникли після набрання ними чинності.

Натомість відповідно до статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09 липня 2003 року сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується – по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Зміст частини третьої статті 52 Закону №1058-IV також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності – входять до складу спадщини.

Крім того, зміст вищевказаних норм узгоджується із положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в частині першій статті 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності – входять до складу спадщини.

Положення частин другої, третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім`ї за умови, якщо саме ці суб`єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості – переходить у спадщину, яку члени сім`ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати як спадщину.

Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень. Норми частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 428/6685/19 (провадження № 61-7985св20).

Як вбачається з матеріалів справи, виплата пенсії ОСОБА_2 припинена з 01 травня 2023 року відповідно до пункту 4 частини першої статті 49 Закону №1058 у зв`язку з неотриманням призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 06 жовтня 2015 року у справі №608/1189/14-а зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Як свідчить аналіз положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», припинення виплати пенсії можливо лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.

Разом з тим, матеріали справи не містять рішення пенсійного органу (або рішення суду) про припинення виплати пенсії ОСОБА_2 з підстав, визначених статтею 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Припинення пенсійних виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом (шляхом «призупинення», а не припинення, і без оформлення необхідного для цього «рішення» компетентного органу), та не оскарження дій відповідача спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених пенсійних виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання пенсійних виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається, і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю.

Таким чином, призначена пенсія померлому, яка йому не нараховувалась та не виплачувалась, не позбавляє його спадкоємців можливості її успадкувати.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі №243/13575/19 (провадження №61-11268сво20).

Згідно зі статтею 1227 ЦК України, суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі №243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20) зазначив, що тлумачення статті 1227 ЦК України доводить, що:

– цією правовою нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім`ї спадкодавця на отримання належних йому та не отриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім`ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім`ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім`ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини;

– право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту – смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно, щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім`ї – спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224 ЦК України), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов`язкової частки (стаття 1241 ЦК України), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК України). Відповідно, при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом;

– право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов`язана з його суб`єктивним правом (зокрема право на пенсію). Саме тому у членів сім`ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК України, за яких члени сім`ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат, та випадки, за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, що позивачка, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, прийняла спадщину після смерті матері.

У справі було встановлено, що виплату пенсії ОСОБА_2 було припинено з 01 травня 2023 року, та з цього часу до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 пенсія не виплачувалась взагалі.

10 квітня 2025 року нотаріус видав ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за №17-244 на майно померлої ОСОБА_2 яка складається із суми недоотриманої пенсії в розмірі 130 051,33 грн, яка належала спадкодавцю.

06 червня 2025 року ГУ ПФУ в Запорізькій області виплатило ОСОБА_1 частину недоотриманої пенсії, у розмірі 44 612,58 грн., отже невиплаченою залишилось 85438,75 грн.

В апеляційній скарзі скаржник посилався на необхідність застосування до спірних правовідносин положення п.144 розділу ХV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та п.10 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №299 «Порядку про деякі особливості виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», однак такі твердження не заслуговують на увагу.

23 червня 2024 року набрав чинності Закон України від 25 квітня 2024 року N3674-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення» (далі Закон N3674), яким пунктом 144 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України від 09 липня 2003 року N1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» викладено в такій редакції: «Громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії».

Проте, наведені положення розповсюджується на пенсіонерів, які є власниками своїх особистих пенсій, тобто на тих пенсіонерів, які є живими на час звернення із заявою про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії, та ніяким чином не стосується правовідносин щодо спадщини.

Доводи апелянта, які ґрунтуються на частині першій статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», є безпідставними, оскільки дана правова норма також розповсюджується на пенсіонерів, які є власниками своїх особистих пенсій, тобто на тих, що не померли, та не стосується правовідносин щодо спадкування. Припинення страхових виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених страхових виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання страхових виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається, і в розумінні положень статті 1227 ЦК України, ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю.

Якщо ж керуватись логікою апелянта, про необхідність дотримання ним положень «Порядку про деякі особливості виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (затвердженого постановою КМУ від 11 лютого 2025 року №299), слід звернути увагу на регулювання виплати пенсії за попередній період, за який особі не було виплачено пенсію, яке передбачає поновлення виплати пенсії після її припинення, що виплачується за минулий час, але не більше ніж за три роки (абз.3 п.8 Порядку, при застосуванні умов, передбачених ч.1 ст. 46 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Отже твердження апеляційної скарги про те, що та пенсія, яка ОСОБА_2 не нараховувалась, не може увійти до складу спадщини, є помилковим та спростовується вказаними вище аргументами.

Доводи апеляційної скарги про те, що спадкодавець ОСОБА_2 не виявила бажання поновити виплату пенсії та із заявою про поновлення виплати пенсії не зверталася, а тому пенсійні виплати за певний період не отримані саме з вини пенсіонера, є безпідставними, оскільки вказане не може бути підставою для позбавлення спадкоємця права на спадкування пенсії спадкодавця, яка залишилася не отриманою останнім за життя. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення, оскільки підлягають застосуванню положення статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Тож, встановивши фактичні обставини у справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.

Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень.

Висновки за результатом розгляду апеляційної скарги

Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, Запорізький апеляційний суд, –

У Х В А Л И В:

Рішення Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 27 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування за законом, залишити без змін, а апеляційну скаргу представника відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області Литвинець Юлії Сергіївни – без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач Д.С. Бредун

Суддя Д.І. Сакоян

Суддя Л.Г. Салтан