Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №308/3919/25 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 308/3919/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

07 вересня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

головуючої - судді Кожух О.А.,

суддів - Джуги С.Д., Мацунича М.В.,

за участі секретаря - Савинець В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу керівника Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 квітня 2026 року (суддя Іванов А.П.) про залишення без розгляду позовної заяви у справі № 308/3919/25 за позовом керівника Ужгородської окружної прокуратури в інтересах держави до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, витребування земельних ділянок та скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

18 березня 2025 року керівник Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави звернувся до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просив: визнати незаконним та скасувати рішення Ужгородської міської ради № 1483 від 28.09.2023 «Про приватизацію земельної ділянки несільськогосподарського призначення шляхом викупу»; витребувати від ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , земельні ділянки з кадастровими номерами 2110100000:15:001:0239 площею 0,0040 га та 2110100000:15:001:0240 площею 0,0040 га на користь територіальної громади міста Ужгорода; скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , на торгове приміщення площею 8,8 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 1016311821101).

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відчуження земельних ділянок, які є предметом спору, відбулось всупереч затвердженої містобудівної документації та з порушенням вимог ст. 83, 123 Земельного кодексу України, Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 квітня 2026 року позовну заяву керівника Ужгородської окружної прокуратури в інтересах держави до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, витребування земельних ділянок та скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна – залишено без розгляду.

Роз`яснено позивачу право на повторне звернення до суду після усунення умов, що були підставою для залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвала суду мотивована тим, що вимоги ухвали про залишення заяви без руху не були виконані позивачем, а доводи, на які посилався позивач в заяві щодо недобросовісності набувача, були відхилені судом, у зв`язку з врахуванням таких суддею при постановленні ухвалу від 25.03.2026, якою позовну заяву було залишено без руху.

Узагальнені доводи апеляційної скарги, позиція інших учасників справи

Не погодившись із вказаною ухвалою місцевого суду керівник Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 квітня 2026 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що у даному випадку були відсутні підстави для застосування норм Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» № 4292-ІХ від 12.03.2025, оскільки нова редакція абзацу другого ч.4 ст.177, абз.3 ч.2 ст.185 ЦПК України набула чинності 09.04.2025, тобто після подання позовної заяви та після вирішення судом питання прийнятності позовної заяви, додержання відповідних вимог процесуального закону щодо її оформлення й відкриття провадження у даній справі. Вказує, що абзац другий ч.4 ст.177 ЦПК України не має зворотної дії в часі, відтак норми ЦПК України підлягають застосуванню в редакції, чинній на час вчинення окремої процесуальної дії на момент звернення прокурора з позовом до суду (18.03.2025).

В скарзі прокуратура зазначає, що позовна вимога про витребування майна звернута до відповідача як до недобросовісного набувача, тому підставами для витребування спірних земельних ділянок зазначено статтю 387 ЦК України. Таким чином вважає, що положення статтей 388 та 390 ЦК України в редакції Закону України №4292-ІХ від 12.03.2025 не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

У своїх доводах прокуратура посилається на практику Верховного Суду у справах №904/5764/23 від 09.03.2026, 910/4258/25 від 20.02.2026.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Гайович К.П. - просив апеляційну скаргу відхилити, а ухвалу місцевого суду залишити без змін. Вважає, що оскільки рішення у справі на день набрання чинності Законом № 4292-ІХ не було прийнято, тому положення ч. 4 ст. 177 ЦПК України в редакції цього Закону підлягали застосуванню; позивачем було невірно зазначено ціну позову; твердження прокурора, що відповідач не є добросовісним набувачем суперечить Цивільному кодексу України, а відтак не заслуговує на увагу.

Межі розгляду справи апеляційним судом та явка учасників

Суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України, переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.4 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Представник Закарпатської обласної прокуратури в судовому засіданні апеляційного суду апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити. Представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Гайович К.П. просив ухвалу місцевого суду залишити без змін. Представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Студеняк О.С. - подала до апеляційного суду заяву, в якій просила розглянути справу за її відсутності та відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Відповідачі та третя особа на стороні відповідачів ОСОБА_3 в судове засідання не з?явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Колегія суддів, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглянула справу за відсутності тих осіб, які не з?явились в судове засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Гайович К.П., дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Фактичні обставини, встановлені судом

Апеляційним судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачем -Ужгородською окружною прокуратурою Закарпатської області, в інтересах держави, було подано позов до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому прокуратура просила: визнати незаконним та скасувати рішення Ужгородської міської ради № 1483 від 28.09.2023 «Про приватизацію земельної ділянки несільськогосподарського призначення шляхом викупу»; витребувати від ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , земельні ділянки з кадастровими номерами 2110100000:15:001:0239 площею 0,0040 га та 2110100000:15:001:0240 площею 0,0040 га на користь територіальної громади міста Ужгорода; скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , на торгове приміщення площею 8,8 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна: 1016311821101).

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20.03.2025 відкрито провадження за вказаною позовною заявою та призначено підготовче судове засідання (а.с.85-86 том 1).

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 21.07.2025 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, ОСОБА_3 (а.с.245 том 1).

18.09.2025 через систему «Електронний суд» представником ОСОБА_1 – адвокатом Студеняк Оксаною Станіславівною було подано заяву про застосування наслідків ч.11 ст. 187 ЦПК України та залишення позовної заяви керівника Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області без руху для надання можливості усунути недоліки позову, пов`язані з відсутністю доказів внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна (а.с. 10-21 том 2).

10.10.2025 на вказану заяву відповідача Ужгородською окружною прокуратурою подано заперечення щодо застосування у даній справі наслідків ч.11 ст. 187 ЦПК України. У вказаному запереченні прокуратура посилається на недоведеність того, що відповідач є добросовісним набувачем у справі, яка розглядається (а.с. 40- 46 том 1).

17.10.2025 до місцевого суду керівником Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави було подано клопотання про зупинення провадження у справі №308/3919/25 до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у справі №922/2555/21 (а.с.47-52 том 2).

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28.01.2026 у задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження у справі відмовлено (а.с.64 том 2).

25.03.2026 ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області позовну заяву керівника Ужгородської окружної прокуратури в інтересах держави залишено без руху.

Вказаною ухвалою зазначено, що до позовної заяви позивачу необхідно додати документ щодо оцінки вартості майна станом на час звернення до суду, вказати дійсну ціну позову та додати документи, що підтверджують сплату судового збору у відповідності до встановленої ціни позову та внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми в розмірі оцінки (експертно-грошова оцінка земельних ділянок) здійсненої в порядку, визначеному законом «Про оцінку земель». Вказаною ухвалою суду позивачу був наданий п`ятиденний строк для усунення зазначених недоліків скарги (а.с. 74-77 том 2).

19.04.2026 керівник Ужгородської окружної прокуратури Неродик А.А. подав заяву про усунення недоліків, в якій надав додаткове обґрунтування щодо ціни позову та зазначив про відсутність підстав для застосування норм Закону України №4292-ІХ від 12.03.2025.

У заяві прокурор зазначив, що органи прокуратури не уповноважені виступати замовниками експертної грошової оцінки земельних ділянок, тому єдиним способом для прокурора визначити вартість спірної земельної ділянки є відомості щодо її нормативної грошової оцінки через електронні сервіси Державного земельного кадастру. Прокурор зазначив, що при поданні позову обрав спосіб захисту права - усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, а механізм компенсації вартості майна застосовується у разі, якщо відповідачем у позові є добросовісний набувач. В даному випадку прокурор не вказував на положення ст.388 ЦК України, оскільки відповідач набув право власності на земельну ділянку за відсутності волевиявлення компетентного органу державної влади, відтак, й за відсутності відповідної правової підстави. Вказує, що позов прокурора мотивовано ст. 387 ЦК України. Таким чином вважав, що прокурором дотримано всі вимоги, передбачені ст. 175, 177 ЦПК України.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.04.2026 позовну заяву керівника Ужгородської окружної прокуратури в інтересах держави до Ужгородської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, витребування земельних ділянок та скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна – залишено без розгляду.

Постановляючи ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у визначений судом строк не усунув недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі суду від 25.03.2026, тому провадження було відкрито ухвалою від 20.03.2025 за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 ЦПК України, відтак суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає залишенню без розгляду на підставі п. 8 ч.1 ст. 257 ЦПК України.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Застосовані норми права та мотиви апеляційного суду

Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.

За змістом ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вимоги до форми і змісту позовної заяви, а також до документів, що додаються до позовної заяви, визначені статтями 175, 177 ЦПК України.

Відповідно до ч. 11 ст. 187 ЦПК України суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Так, підставою для залишення позовної заяви без руху стало набрання 09.04.2025 чинності Закону України № 4292-IX.

09 квітня 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» №4292-ІХ від 12 березня 2025 року, згідно з яким статтю 390 ЦК України доповнено частиною 5 наступного змісту: «Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.

Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.

У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви (абзац другий частини четвертої статті 177 ЦПК України, у редакції Закону № 4292-IX).

Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов`язок позивача внести відповідну грошову суму (абзац третій частини другої статті 185 ЦПК України, у редакції Закону № 4292-IX).

Приписи Закону № 4292-IX розраховані на вирішення правових ситуації, пов`язаних з витребуванням майна саме у добросовісних набувачів, тобто застосування цього закону залежать від підстав пред`явленого позову.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, який у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 127/8274/24 вирішував подібне до цієї справи процесуальне питання та зазначив, що обов`язок попереднього внесення вартості майна на депозитний рахунок суду передбачений у нормі матеріального права. Положення ч.5 ст. 390 ЦК України поширюється на випадки подання позову про витребування майна у добросовісного набувача. При цьому у випадку подання та розгляду судом позову про витребування майна у недобросовісного набувача вимоги ч.5 ст.390 ЦК України не підлягають застосуванню.

Зі змісту пункту 2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №4292-ІХ слідує, що положення Закону №4292-ІХ мають зворотну дію в часі, зокрема, в частині умов та порядку компенсації саме органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом №4292-ІХ.

Таким чином, норми матеріального права Закону №4292-ІХ щодо умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна – мають застосовуватися до тих справ, у яких позовні заяви подано до набрання чинності Закону №4292-ІХ, але рішення судом першої інстанції про витребування майна у добросовісного набувача ще не ухвалено.

Водночас зі змісту положень Закону №4292-ІХ слідує, що ним не встановлено зворотну дію в часі змінених норм у Цивільному процесуальному кодексі України.

Позовну заяву прокуратурою подано до суду у березні 2025 року (до набрання чинності Закону № 4292-ІХ). Станом на момент реалізації прокурором повноважень з представництва інтересів держави в суді, шляхом звернення з позовом до суду, діяла редакція ст. 177 ЦПК України, яка визначала перелік документів, що додаються до позовної заяви.

На момент подачі позову позивачем виконано усі умови регламентовані процесуальним законом, судом першої інстанції було перевірено додержання вимог ст.ст. 175, 177 ЦПК України щодо оформлення позовної заяви на момент вчинення відповідної процесуальної дії та ухвалою від 20.03.2025 відкрито провадження у даній справі.

Судова колегія зауважує, що нова редакція абзацу другого частини 4 статті 177, абзацу третього ч. 2 ст. 185 ЦПК України набула чинності 09.04.2025, тобто після подання позовної заяви та після вирішення судом питання прийнятності позовної заяви, додержання відповідних вимог процесуального закону щодо її оформлення й відкриття провадження у даній справі.

У частині першій статті 58 Конституції України закріплено один із найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права – закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року N 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно до ч. 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною 4 статті 3 ЦПК України встановлено, що закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

За своєю правовою природою – подання позовної заяви – є процесуальною дією в розумінні ч. 3 ст. 3 ЦПК України, що зумовлює обов`язок суду розглянути питання її прийнятності із застосуванням до спірних правовідносин процесуального закону, чинного на дату звернення відповідної особи до суду.

Отже, з аналізу вищенаведених положень слідує, що позовна заява повинна відповідати вимогам процесуального закону, встановленим саме станом на день подання позовної заяви.

Враховуючи наведене, у разі якщо позовна заява була подана з додержанням відповідних вимог процесуального закону, що діяли на момент її подання (тобто на час вчинення окремої процесуальної дії), така позовна заява не може бути залишена без руху, повернута, залишена без розгляду, щодо неї не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження – з підстав та правил, що запроваджені після моменту її подання до суду, внаслідок подальших змін до процесуального закону – у даному випадку абзацу другого ч. 4 ст. 177, абзацу третього ч. 2 ст. 185 ЦПК України, у редакції Закону №4292-ІХ від 12.03.2025, що набрав чинності тільки 09.04.2025.

Зазначене відповідає загальновизнаному положенню про дію цивільних процесуальних норм у часі, згідно з яким незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовуються той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується із обґрунтованими доводами прокурора в апеляційній скарзі про те, що норми Цивільного процесуального кодексу України підлягають застосуванню в редакції, чинній на час вчинення окремої процесуальної дії – на момент звернення прокурора з позовом до суду (березень 2025 року), і на той момент приписи ст. 177, 185 Цивільного процесуального кодексу України не містили положень, котрі внесено до зазначеного Кодексу та набрали чинності лише 09.04.2025.

За таких обставин, залишаючи без руху позовну заяву Ужгородської окружної прокуратури в інтересах держави, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про те, що позовна заява не відповідає вимогам ЦПК України, котрі не були чинними на момент її подання, тобто на час вчинення окремої процесуальної дії.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що норми ЦПК України підлягають застосуванню в редакції, чинній на час вчинення окремої процесуальної дії – звернення прокурора з позовом до суду (березень 2025 року), а оскільки позовна заява прокурора відповідала вимогам ст. 177 ЦПК України у редакції, чинній на момент подачі позову, і процесуальним законом не були обумовлені підстави для подання прокурором до суду оцінки (експертно-грошової оцінки земельної ділянки) земельних ділянок та документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів вартості земельних ділянок, а тому суд першої інстанції відкривши провадження у справі, в подальшому помилково залишив позовну заяву без руху за вищенаведених підстав, та, відповідно, помилково залишив позовну заяву без розгляду.

Колегія суддів також зауважує, що статтею 390 ЦК України, яку відповідно до Закону № 4292-ІХ доповнено частино 5, визначено, що суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.

Тлумачення вказаної норми матеріального права (що має зворотну дію в часі у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності Законом № 4292-ІХ) свідчить про імперативність її норм, зокрема, встановлює обов`язок органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора вносити вартість нерухомого майна на депозитний рахунок суду, що є передумовою саме для постановлення рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача.

Проте невнесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду – не є перешкодою для подальшого розгляду справи, провадження у якій розпочато до запровадження відповідних змін Законом № 4292-ІХ.

Орган державної влади, орган місцевого самоврядування або прокурор не позбавлений можливості внесення вартості такого майна на депозитний рахунок суду в ході розгляду справи, з метою дотримання норм матеріального права, передбачених Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» №4292-ІХ.

Ризик негативних наслідків внаслідок невчинення відповідних дій несе орган державної влади, орган місцевого самоврядування або прокурор.

У даній справі прокурором подано до суду позовну заяву, в якій просить витребувати у власність держави з незаконного володіння ОСОБА_2 земельні ділянки з кадастровими номерами 2110100000:15:001:0239 та 2110100000:15:001:0240, які розташовані в центральній частині міста Ужгород. У позові прокуратура стверджує, що вказані земельні ділянки утворилася шляхом поділу земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:15:001:0222, яка була продана рішенням Ужгородської міської ради від 28.09.2023 №1483 ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу (а.с.22, 38-40 том1). Останній в свою чергу відчужив вказану земельну ділянку за договором дарування ОСОБА_2 (а.с.44-46 том1).

З огляду на ретроспективну дію положень Закону N 4292-IX, саме при розгляді справи по суті необхідно встановлювати, наявність чи відсутність добросовісності кінцевого набувача, чи підлягає стягненню на його користь компенсація вартості витребуваного майна, її розмір.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 виснувала, зокрема, що перевірка добросовісності набувача цього майна здійснюється саме при вирішенні питання про витребування/повернення майна.

Добросовісність чи недобросовісність особи - це правовий висновок, який робиться судом на підставі встановлених обставин справи, які можуть про це свідчити. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/20528/21.

Аналізуючи доводи апелянта, колегія суддів наголошує, що обставини добросовісності/недобросовісності набувача досліджуються та встановлюються судом безпосередньо під час розгляду справи по суті, а не на стадії відкриття провадження.

При цьому, факт недобросовісності набувача встановлюється судом на основі наданих сторонами та досліджених в ході судового розгляду доказів, а не виключно через вказівку прокурора про недобросовісність набувача у поданому позові.

У разі встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов на підставі статті 387 ЦК України без застосування норм частини п`ятої статті 390 ЦК України, яка визначає порядок компенсації вартості майна добросовісному набувачеві (коли земельна ділянка належала державі (чи територіальній громаді), а останній набувач є добросовісним). Водночас у разі не доведення позивачем недобросовісності набувача і встановлення, що набувач є добросовісним, суд відмовляє у задоволенні позову, зокрема на підставі частини п`ятої статті 390 ЦК України, якщо позивач попередньо не вніс вартість майна на депозитний рахунок суду.

Відтак, з урахуванням конкретних обставин даної справи, беручи до уваги чинність процесуального закону в часі, момент подання позовної заяви і вирішення судом питання щодо додержанням відповідних вимог процесуального закону та відкриття провадження у даній справі, судова колегія вважає, що після дослідження питання наявності чи відсутності добросовісності кінцевого набувача, у випадку встановлення обставини наявності добросовісності набувача та факту невнесення прокурором вартості відповідного майна на депозитний рахунок суду, таке є підставою для ухвалення рішення про відмову у витребуванні нерухомого майна від добросовісного набувача, але не перешкоджає розгляду справи по суті спору.

Висновки апеляційного суду

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції у даній справі не мав правових підстав для залишення позовної заяви без руху на підставі положень ч. 4 ст. 177 ЦПК України, а відтак і не мав правових підстав для залишення позовної заяви без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст.257 ЦПК України.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалу місцевого суду як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права та перешкоджає подальшому провадженню у справі, слід скасувати з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК ;країни, та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 369, п. 6 ч. 1 ст 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, ст.ст. 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу керівника Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави - задовольнити.

Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 квітня 2026 року – скасувати.

Справу за позовом керівника Ужгородської окружної прокуратури в інтересах держави до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, витребування земельних ділянок та скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна – направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 08 вересня 2026 року.

Головуюча:

Судді: