Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №120/2119/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/2119/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Віятик Наталія Володимирівна

Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.

07 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Граб Л.С. Сторчака В. Ю. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (ГУ ПФУ у Вінницькій області) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 25350008895 від 30.12.2024 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу державної служби періоди роботи з 01.02.2008 по 01.05.2016 та повторно розглянути її заяву від 24.12.2024 про переведення з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення", на пенсію державного службовця за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", з урахуванням правової оцінки, наданої у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач та ГУ ПФУ в Дніпропетровській області подали апеляційні скарги, в яких позивач просить скасувати вказане рішення в частині відмовлених позовних вимог та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, відповідач просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційних скарг апелянти послалися на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на їх думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

24.12.2024 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про переведення з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV, на пенсію за віком згідно із Законом України "Про державну службу".

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №025350008895 від 30.12.2024, позивачу відмовлено у переведенні на пенсію за нормами Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII, з підстав відсутності необхідного стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.

Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо обґрунтованості позовних вимог частково.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Так, ч. 3 ст. 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV (Закон № 1058-ІV) визначено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами ПФУ.

Так, 01 травня 2016 року набув чинності Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII (Закон №889-VIII), згідно з ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень якого визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон України "Про державну службу" № 3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Згідно із ч.1 ст.37 Закону № 3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз.1 ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Тобто, необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абз.1 ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Таким чином, до 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом №889-VIII) право на пенсію державного службовця мали особи, які:

-досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж;

- мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Після 01.05.2016 року, відповідно до ст. 90 Закону № 889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 №3723-ХІ.

Так, відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 попереднього Закону у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" № 889-VIII визначено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст.25 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Таким чином, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про державну службу" №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу"№3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Крім того, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, ст. 37 Закону №3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.

Тобто, обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч.1 ст.37 Законом №3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Отже, після 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом України від 10.12.2015 № 899 "Про державну службу") зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст.37 Закону № 3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п.п.10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" №889-VIII, та мають передбачені ч.1 ст.37 Закону України "Про державну службу" № 3723-ХІІ вік і страховий стаж.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 822/524/18, у постанові Верховного Суду від 02.04.2020 у справі № 687/545/17.

Згідно ст. 46 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII визначені особливості стажу державної служби, а саме у частині 2 зазначено, що до стажу державної служби зараховуються, зокрема, час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.

Відповідно до пункту 6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року № 229, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII.

Згідно пункту 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Пунктом 1 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою КМУ від 03.04.1994 №283 (Порядок №283) регламентовано, що цим Порядком визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби.

Отже, в даному випадку слід керуватись Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1994 року № 283.

Згідно з пунктом 2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується робота (служба) (в тому числі): на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України "Про державну службу", а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів; на посадах керівних працівників і спеціалістів державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР згідно з додатком; на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання.

Пунктом 4 Порядку №283 закріплено, що документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.

У додатку до Порядку №283 наведений Перелік державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР, період роботи в яких на посадах керівних працівників і спеціалістів зараховується до стажу державної служби.

Зокрема, згідно з додатком до Порядку №283 до стажу державної служби зараховується період роботи на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті державної податкової служби та на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання.

Спеціальним законом, що визначав статус Державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, був Закон України від 04.12.1990 №509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (Закон №509-XII), а з 12.08.2012 - Податковий кодекс України (ПК України).

Частина сьома статті 15 Закону № 509-XII визначає, що посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації. Порядок атестації визначається центральним органом державної податкової служби.

Відповідно до ч. 8 ст. 15 Закону № 509-XII, посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби I рангу, державний радник податкової служби II рангу, державний радник податкової служби III рангу, радник податкової служби I рангу, радник податкової служби II рангу, радник податкової служби III рангу, інспектор податкової служби I рангу, інспектор податкової служби II рангу, інспектор податкової служби III рангу.

Частина четверта статті 15 Закону № 509-XII передбачає, що службові особи державних податкових інспекцій не мають права займатися підприємницькою діяльністю, а також працювати за сумісництвом на підприємствах, в установах і організаціях (крім наукової та викладацької діяльності).

Тобто цією нормою було установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондуються з вимогами статті 12 Закону № 3723-XII щодо обмежень, пов`язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.

Згідно з положеннями статті 6 Закону № 509-XII, видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.

З системного аналізу вказаних норм вбачається, що посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання та які обіймають посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, - дійсно перебувають на державній службі та є державними службовцями.

Крім цього, згідно п. 342.4 ст. 342 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що посадові особи контролюючих органів є державними службовцями.

Згідно з пунктом 344.1 статті 344 Податкового кодексу України, пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу".

При цьому, період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.

Відповідно до пунктів 343.1 - 343.2 статті 343 Податкового кодексу України, посадовим особам контролюючих органів присвоюються такі спеціальні звання: головний державний радник податкової та митної справи; державний радник податкової та митної справи I рангу; державний радник податкової та митної справи II рангу; державний радник податкової та митної справи III рангу; радник податкової та митної справи I рангу; радник податкової та митної справи II рангу; радник податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи I рангу; інспектор податкової та митної справи II рангу; інспектор податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи IV рангу; молодший інспектор податкової та митної справи.

Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України.

У разі присвоєння посадовій особі спеціального звання відповідно до пункту 343.1 цієї статті надбавка за ранг державного службовця не виплачується.

Процедуру присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів та осіб, уповноважених їх присвоювати, визначено Порядком присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 № 839, що був чинним до 16.10.2020 (Порядок № 839).

Згідно з пунктом 9 Порядку № 839, посадовій особі, яка перебувала на державній службі та вперше призначена на посаду в органах доходів і зборів, присвоюється спеціальне звання за посадою, на яку призначено особу, з урахуванням встановленого співвідношення рангів державних службовців.

Особам, які приймаються на роботу до органів доходів і зборів та яким раніше присвоєно спеціальні звання державної податкової або митної служби, спеціальні звання присвоюються з урахуванням співвідношення, визначеного законом.

Згідно п. 4 Порядку № 839, до строку перебування у спеціальному званні зараховується період роботи в органах доходів і зборів у спеціальному званні (ранзі державного службовця), а також строк перебування у спеціальному званні (ранзі державного службовця) посадових осіб державної податкової та державної митної служби, крім посадових осіб, яким у період роботи в органах доходів і зборів спеціальне звання було присвоєно достроково.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 №306 "Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями" (Постанова № 306) затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.

Вищенаведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, в цьому випадку - податкового органу, віднесені до державних службовців з певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців.

Тобто спеціальні звання посадових осіб органів державної податкової служби прирівнюються до рангів державного службовця, визначених Постановою №306.

Отже, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".

Згідно із відомостями із трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 12.05.1984 та вкладиша до трудової книжки НОМЕР_2 у період з 01.02.2008 по 16.12.2024 позивач працювала в органах податкової служби, а саме:

- 01.02.2008. - прийнята на посаду державного податкового інспектора сектору адміністрування Бершадської міжрайонної державної податкової інспекції (запис №19);

- 01.02.2008 - прийняла присягу державного службовця (запис №20);

- 01.02.2008 - присвоєно спеціальне звання «інспектор податкової служби II рангу» (запис №21);

- 26.06.2013 - присвоєно 11 ранг державного службовця (запис №25);

- 01.01.2014 - присвоєно спеціальне звання – інспектор податкової та митної справи II рангу (запис №26);

- 04.01.2016 - присвоєно спеціальне звання – інспектор податкової та митної справи I рангу (запис №28);

- 24.07.2017 - звільнена з посади головного державного ревізора - інспектора сектору податків і зборів з юридичних осіб Бершадського відділення в порядку переведення в Головне управління ДФС у Вінницькій області (запис №31).

З 25.07.2017 по 16.12.2024 позивач продовжувала працювати в Головному управлінні ДФС у Вінницькій області, Головному управлінні ДПС у Вінницькій області на посадах старшого державного ревізора – інспектора, головного державного ревізора – інспектора, головного державного інспектора.

04.01.2018 позивачу присвоєно спеціальне звання - радник податкової та митної справи III рангу (запис №34 трудової книжки).

30.08.2019 - присвоєно 6 ранг державного службовця (запис №37).

Згідно з записом 46 трудової книжки Позивача, 16.12.2024 - припинено державну службу та звільнено з посади, відповідно до пункту першого частини першої статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (скорочення чисельності та штату державних службовців).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що стаж роботи позивача в податкових органах з 01.02.2008 по 01.05.2016 підлягає зарахуванню до стажу державної служби.

Стосовно зарахування до стажу державної служби позивача періоду з 15.12.1983 по 04.01.1987, коли була обрана звільненим секретарем комітету комсомолу "12-річчя Жовтня" с. Маньківки, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що в оскаржуваному рішенні пенсійного органу вказано лише про те, що згідно з трудовою книжкою заявниця працювала в Бершадській міжрайонній державній податковій інспекції Вінницької області з 01.02.2008 р. та з 01.01.2014 р. повторно призначено на посаду із присвоєнням персонального та спеціального звання, і лише з 26.06.2013 р. заявниці було встановлено ранг державного службовця. Стаж роботи на держслужбі з 26.06.2013 по 01.01.2014 становить 6 місяців 5 днів. Згідно чинного законодавства періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.

Отже, питання щодо зарахування/не зарахування відповідних періодів до стажу державної служби відповідачами взагалі не оцінювалося.

Тоді як, у межах спірних правовідносин адміністративним судом перевіряється виключно законність рішення органу пенсійного фонду про відмову в призначенні пенсії, за наслідками чого суд може визнати протиправними такі рішення і як наслідок зобов`язати вчинити певні дії.

Разом з тим, функції органів Пенсійного фонду щодо обчислення страхового стажу особи та призначення пенсії за віком відносяться до виключної компетенції відповідачів.

Враховуючи те, що ГУ ПФУ в Дніпропетровській області не було надано належної оцінки в оскаржуваному рішенні відомостям про трудову діяльність позивача в цілях переведення на пенсію за віком відповідно до Закону № 889-VIII, не підтверджено чи не спростовано усього стажу державної служби позивача, а відтак суд позбавлений можливості здійснити контроль правомірності реалізації дискреційних повноважень органу Пенсійного фонду України та прийняти рішення зобов`язального характеру про зарахування до стажу державної служби конкретних періодів роботи позивача. Протилежний підхід призведе до втручання у цьому разі в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.

Водночас суд не може перебирати на себе функції органу Пенсійного фонду і вирішувати питання про призначення пенсії без попереднього надання правової оцінки пенсійним органом підставам незарахування до страхового стажу відповідних періодів роботи, адже завданням адміністративного суду є здійснення судового контролю за правомірністю прийнятого суб`єктом владних повноважень рішення, а не первинний його розгляд.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про передчасність позовних вимог у частині зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату пенсії державного службовця, оскільки судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягають лише порушені права у вже наявних правовідносинах, а не ті, які можливо будуть порушені у майбутньому. Відтак, задоволення позовних вимог про нарахування та виплату пенсії "наперед", одночасно з визнанням права на її призначення, свідчило б про констатацію протиправності дій ПФУ, яких орган влади ще не вчиняв.

Враховую викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач, при розгляді заяви ОСОБА_1 про про переведення з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення", на пенсію державного службовця за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" належним чином не з`ясував того, чи є підстави для задоволення поданої заяви, що в свою чергу являється, покладеним на нього законом обов`язком, чим позбавив позивача можливості на реалізацію права на пенсійне забезпечення, що в свою чергу вказує на протиправність рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області № 25350008895 від 30.12.2024 року та зобов`язання зарахувати позивачу до стажу державної служби періоди роботи з 01.02.2008 по 01.05.2016 та повторно розглянути її заяву від 24.12.2024, з урахування правової оцінки, наданої у судовому рішенні.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційних скарг спростовуються встановленими у справі обставинами.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційних скарг.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Матохнюк Д.Б.

Судді Граб Л.С. Сторчак В. Ю.