Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №560/11903/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/11903/26

Головуючий у 1-й інстанції: Фелонюк Д.Л.

Суддя-доповідач: Савицька Н.В.

07 вересня 2026 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Савицької Н.В.

суддів: Томчука А.В. Драчук Т. О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Хмельницькій області до ОСОБА_1 про стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу,

В С Т А Н О В И В :

Головне управління ДПС у Хмельницькій області звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу у розмірі 14252,93 грн.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 липня 2026 року позовну заяву Головного управління ДПС у Хмельницькій області до ОСОБА_1 про стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу повернуто позивачеві.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та направити справу до суду першої інстанції для відкриття провадження у справі.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що податкова вимога не може розглядати як рішення контролюючого органу, яке породжує або змінює обов`язок зі сплати податків і зборів, а отже застосування статті 122 КАС України в даному випадку є необґрунтованим

Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких мотивів.

Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що провадження в адміністративній справі з вимогою стягнення грошових коштів, яка ґрунтується на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, може бути відкрито на підставі позову, що поданий після спливу шестимісячного строку, котрий обчислюється з дня, коли відповідач дізнався або повинен був дізнатись про прийняття такого рішення.

У зв`язку з наявністю податкового боргу, податковим органом сформовано податкову вимогу форми "Ф" від 17.03.2026 № 0005469-1303-2201.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції зазначив, що позивач, суб`єкт владних повноважень, звернувшись 30.06.2026 до суду з вимогою про стягнення грошових коштів, звернувся до закінчення шестимісячного строку, наданого відповідачу для оскарження рішення відповідно частини 2 статті 122 КАС України. При цьому, станом на дату постановлення цієї ухвали (17.07.2026), підстави, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог відповідно до частини 2 статті 122 КАС України, також не настали.

Проте, колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими з огляду на наступне.

У даній справі спірним є питання щодо правозастосування пункту 8 частини четвертої статті 169 КАС України, яке встановлює, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позовну заяву із вимогою стягнення грошових коштів, яка ґрунтується на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, подано суб`єктом владних повноважень до закінчення строку, визначеного частиною другою статті 122 цього Кодексу.

Тобто фактично зазначена норма встановлює процесуальне обмеження для суб`єкта владних повноважень: він не може подати до суду позов про стягнення боргу, який виник на підставі відповідного рішення суб`єкта владних повноважень раніше, ніж сплине строк на судове оскарження такого рішення, що визначений частиною другою статті 122 КАС України

Питання щодо застосування судами пункту 8 частини четвертої статті 169 КАС України вже неодноразово було предметом розгляду Верховним Судом.

Згідно з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 19 червня 2020 року у справі № 520/12807/19, від 12 травня 2022 року у справі № 420/9673/20, від 30.10.2025 у справі №120/14997/24, позов з вимогою про стягнення коштів, яка ґрунтується на підставі рішення контролюючого органу, може бути ним поданий до суду не раніше закінчення строку, встановленого для судового оскарження такого рішення.

Суд першої інстанції встановив, що станом на день звернення до суду із цим позовом у позивача ще діяло обмеження на подання позовної заяви, встановлене пунктом 8 частини четвертої статті 169 КАС України, оскільки спірний податковий борг виник, зокрема, на підставі податкової вимоги, за якою не збіг визначений законом шестимісячний строк на її оскарження.

Так, зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів, судом встановлено, що підставою позову в частині позовних вимог про стягнення з відповідача податкового боргу, на думку позивача, є несплата вказаних грошових зобов`язань, нарахованих згідно податкових повідомлень-рішень №0710791-2413-2225 від 27.06.2025 року в сумі 7161,88 грн.; № 0325070-2412-2225 UA68040470000053519 від 18.04.2024 року в сумі 6758,39 грн.; № 2561226-2413-2225-UA68040470000053519 від 02.05.2025 року в сумі 332,66 грн.

Крім того, контролюючим органом було прийнято податкову вимогу 17.03.2026 №0005469-1303-2201, яка надсилалась відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення 27.03.2026.

Позов про стягнення податкового боргу подано до суду 30.06.2026.

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки у цій справі позов поданий до суду до закінчення шестимісячного строку, встановленого для оскарження податкової вимоги, у суб`єкта владних повноважень право на пред`явлення визначених законом позовних вимог в цій частині ще не виникло, а тому зазначений позов підлягає поверненню.

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується з огляду на наступне.

За визначеннями, наведеними у підпунктах 14.1.153, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу; податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до абзацу першого пункту 59.1 статті 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов`язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу (пункт 59.3 статті 59 ПК України).

За правилами пункту 59.5 статті 59 ПК України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Аналіз норм підпунктів 14.1.153, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14, пункту 59.3 статті 59 ПК України дають підстави для висновку, що за своєю юридичною природою та призначенням податкова вимога має на меті інформування платника податків про суму узгодженого грошового зобов`язання, яке не було ним сплачено у встановлений строк, та непогашеної пені, а також про обов`язок їх погасити.

Верховний Суд неодноразово висловлював позицію про те, що скерування податкової вимоги не свідчить про вжиття контролюючим органом заходів, спрямованих на погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу. Такі дії податкових органів призводять лише до формування та документального визначення податкового боргу. При цьому вони об`єктивно передують процесу погашення податкових зобов`язань або стягненню податкового боргу (постанови Верховного Суду від 12 серпня 2021 року у справі № 804/3642/16, від 14 липня 2021 року у справі № 815/2362/17, 21 вересня 2018 року у справі №808/3046/16).

Слід зазначити, що виникнення податкового боргу не пов`язано із фактом формування або направлення (вручення) податкової вимоги. Цей документ лише формалізує стан, який вже існує в силу Закону. Проте обов`язковість інформування платника податків про такий стан та наслідки непогашення податкового боргу законодавцем закріплена як передумова для виникнення у контролюючого органу права на вжиття заходів з погашення цього боргу.

Відтак, податкова вимога не є тим рішенням суб`єкта владних повноважень, на підставі якого виник спірний податковий борг, вона лише інформує платника про суму узгодженого грошового зобов`язання. Натомість, такими рішеннями є податкові повідомлення-рішення.

Такий же висновок сформулював Верховний Суд у постанові від 21.04.2026 у справі № 160-28799/25.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції, що станом на день звернення до суду із цим позовом у позивача ще діяло обмеження на подання позовної заяви, встановлене пунктом 8 частини четвертої статті 169 КАС України, оскільки спірний податковий борг виник, зокрема, на підставі податкової вимоги, за якою не збіг визначений законом шестимісячний строк на її оскарження, є помилковим.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 308,315,320,321,325 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника позивача Головного управління ДПС у Хмельницькій області задовольнити.

Ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 липня 2026 року про повернення позовної заяви у справі № 560/11903/26 скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Савицька Н.В.

Судді Томчук А.В. Драчук Т. О.