Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №120/14215/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/14215/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маслоід Олена Степанівна

Суддя-доповідач - Савицька Н.В.

07 вересня 2026 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Савицької Н.В.

суддів: Драчук Т. О. Томчука А.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення відповідача 2 №025150009514 від 15.08.2025; зобов`язання відповідача 2 зарахувати до пільгового стажу позивача період фактичного проживання у м. Тульчин Вінницької області з 01.09.1986 по 31.12.1992, період роботи з 01.09.1989 по 15.09.1998, з 01.05.1999 по 01.10.1999; зобов`язання відповідача 2 повторно розглянути заяву позивача від 06.08.2025 про призначення пенсії за віком згідно зі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що 06.08.2025 звернулась до відповідача 1 із заявою про призначення пенсії за віком згідно зі ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". За принципом екстериторіальності розгляд вказаної заяви здійснював відповідач 2. Так, за результатами розгляду заяви позивача, відповідачем 2 15.08.2025 прийнято рішення №025150009514 про відмову в призначенні пенсії. Вважаючи таке рішення відповідача 2 протиправним, позивач, з метою його скасування, звернулась до суду з даним позовом.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 адміністративний позов задоволено та ухвалено:

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області №025150009514 від 15.08.2025 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до періоду проживання (роботи) ОСОБА_1 на території зони посиленого радіологічного контролю періоди її навчання з 01.09.1986 по 27.06.1989, роботи з 01.09.1989 по 15.09.1998 та з 01.05.1999 по 01.10.1999 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.08.2025 про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211 грн 20 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Позивач подала відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно посвідчення серії НОМЕР_1 позивач є особою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4).

06.08.2025 позивач звернулась до відповідача 1 із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

На момент звернення вік позивача становив 54 роки 11 місяців 21 день.

За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснював відповідач 2.

Так, за результатами опрацювання заяви позивача і доданих до неї документів, відповідачем 2 15.08.2025 прийнято рішення №025150009514 про відмову в призначенні пенсії.

Підставою для відмови слугувала відсутність необхідного періоду проживання в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше 4-х років. Відповідачем 2 до періоду проживання (роботи) позивача на території зони посиленого радіологічного контролю не зараховано: ??період навчання у Тульчинському культурно-освітньому училищі з 01.09.1986 по 27.06.1989, оскільки не надані документи про період проживання особи на території зони посиленого радіологічного контролю; ??періоди роботи з 01.09.1989 по 15.09.1998 та з 01.05.1999 по 01.10.1999 відповідно до трудової книжки від 03.09.1989, оскільки в трудовій книжці не зазначений населений пункт де знаходилась установа, в якій працювала позивач.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача 2, позивач звернулась до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивач дійсно проживала та працювала в місті Тульчин, яке віднесене до зони посиленого радіологічного контролю, у такі періоди: з 01.09.1986 по 27.06.1989 — період навчання (02 роки 09 місяців 26 днів); з 01.09.1989 по 01.01.1993 — період роботи, що враховується для визначення права на пільгову пенсію станом на 01.01.1993 (03 роки 04 місяці 01 день). Таким чином, сумарний період проживання та роботи позивача у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 становить 06 років 01 місяць 27 днів. Тому, позивач має право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону №796-ХІІ, а тому рішення відповідача 2 №025150009514 від 15.08.2025 є протиправним та підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ч. 1 ст. 9 Закону №1058 передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ст. 10 цього Закону особі, яка має одночасне право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором

Умови призначення пенсії за віком встановлено ст. 26 Закону №1058.

В той же час основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України від 28 лютого 1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ).

Відповідно до ст. 49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

За приписами ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

П. 2 цієї частини передбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи - це особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років та мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Ч. 3 ст. 55 Закону №796-XII передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовою зменшення пенсійного віку є наявність факту проживання та (або) праці такої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом чотирьох років до 01.01.1993. Водночас призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку обумовлюється наявністю в особи відповідного страхового стажу.

В межах даної справи спір фактично виник щодо наявності чи відсутності факту постійного проживання позивача у зоні посиленого радіологічного контролю протягом чотирьох років та, відповідно, права користуватися пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1), звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. (п. 1.7 розділу І)

Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви (1.8 розділу І Порядку №22-1).

Абз. 2 пп. 7 п. 2.1 розділу II Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. Для потерпілих від Чорнобильської катастрофи такими документами є:

для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;

для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;

посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності).

Отже, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 29.01.2020 у справі № 572/245/17 та від 17.06.2020 у справі № 572/456/17.

У постановах від 19.09.2019 у справі № 556/1172/17, від 11.03.2024 у справі № 500/2422/23, від 19.09.2024 у справі № 460/23707/22, від 02.10.2024 у справі № 500/551/23, 28.05.2025 у справі № 460/658/24 Верховний Суд також зазначив про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням, або у зв`язку з роботою в такій місцевості. Водночас зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

Колегія суддів зазначає, що ст. 14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.

Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" (ч. 3 ст. 65 Закону №796-XII).

Апеляційним судом встановлено, що відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 1992 року позивач є особою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4).

Згідно з п. 6 Постанови Кабінету Міністрів УРСР від 18.06.1991 №44 "Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (яка була чинною на момент видачі позивачеві посвідчення) (далі - Порядок №44) передбачено, що громадянам, віднесеним до категорії 4, видаються посвідчення коричневого кольору, серія В - громадянина, який постійно працює і проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю.

Таким чином, ця категорія та посвідчення особи надається за умови проживання у зонах посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше чотирьох років.

Посвідчення позивача є дійсним, доказів його скасування або анулювання суду не надано.

Відповідно до ч. 3 ст. 65 Закону №796-ХІІ посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", іншими актами законодавства.

Проте, колегія суддів, враховуючи вищенаведені висновки Верховного Суду та встановлений абз. 2 пп. 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 перелік документів, що подається особою для призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку, зауважує, що наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абз. 5 п. 2 ч. 1 статті 55 Закону № 796-XII.

Відтак, вагомим у цьому випадку є встановлення факта фізичного перебування позивача на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території.

Відповідачем 2 до періоду проживання (роботи) позивача на території зони посиленого радіологічного контролю не зараховано: ??період навчання у Тульчинському культурно-освітньому училищі з 01.09.1986 по 27.06.1989, оскільки не надані документи про період проживання особи на території зони посиленого радіологічного контролю; ??періоди роботи з 01.09.1989 по 15.09.1998 та з 01.05.1999 по 01.10.1999 відповідно до трудової книжки від 03.09.1989, оскільки в трудовій книжці не зазначений населений пункт де знаходилась установа, в якій працювала позивач.

Так, з матеріалів справи судом встановлено, що згідно з дипломом НОМЕР_2 від 27.06.1989, виданим Тульчинським культурно-освітнім училищем, позивач в період з 01.09.1986 по 27.06.1989 проходила навчання у вказаному закладі.

Відповідно до довідки №140 від 05.08.2025, виданої Тульчинським фаховим коледжем, який створений на базі Тульчинського культурно-освітнього училища, позивач навчалась у Тульчинському культурно-освітньому училищі на денній формі навчання.

Крім того, згідно з архівних копії карток реєстрації мешканців, що проживали по вулицях Суворова за 1974-1996 роки, які знаходяться у документах Тульчинського будинкоуправління по Вінницькій області, батьки позивача були зареєстровані за місцем проживання АДРЕСА_1 з 28.10.1986 та з 07.03.1987, сама позивач, як зазначено, проживала з батьками без реєстрації місця проживання за вказаною адресою.

Відповідно до записів №1-2, №3-4 трудової книжки НОМЕР_3 позивач з 01.09.1989 по 15.09.1998 працювала керівником музичної студії та з 01.05.1999 по 01.10.1999 - методистом у районному Будинку культури.

Вказані записи засвідчені печатками, з яких прослідковується, що місцем роботи позивача у згаданий період був саме Будинок культури Тульчинської районної ради.

Також довідкою №317 від 11.09.2025, виданої Відділом культури, туризму та охорони культурної спадщини Тульчинської міської ради Вінницької області, підтверджено, що позивач працювала з 01.09.1989 по 15.09.1998 та з 01.05.1999 по 01.10.1999 в районному Будинку культури, що знаходився за адресою м. Тульчин, вул. Леніна, 62.

Отже, позивач дійсно проживала та працювала в місті Тульчин, яке віднесене до зони посиленого радіологічного контролю, у такі періоди: з 01.09.1986 по 27.06.1989 — період навчання (02 роки 09 місяців 26 днів); з 01.09.1989 по 01.01.1993 — період роботи, що враховується для визначення права на пільгову пенсію станом на 01.01.1993 (03 роки 04 місяці 01 день).

Таким чином, сумарний період проживання та роботи позивача у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 становить 06 років 01 місяць 27 днів.

Колегія судді погоджується з висновком суду першої істанції про наявність у позивача права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону №796-ХІІ, а тому рішення відповідача 2 №025150009514 від 15.08.2025 є протиправним та підлягає скасуванню, та вважає, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги зобов`язального характеру, колегія суддів зауважує, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Водночас, у відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Апеляційний суд вважає, що при обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасовано рішення відповідача 2 №025150009514 від 15.08.2025 та зобов`язання відповідача 2 зарахувати до періоду проживання (роботи) позивача на території зони посиленого радіологічного контролю періоди її навчання з 01.09.1986 по 27.06.1989 та роботи з 01.09.1989 по 15.09.1998 та з 01.05.1999 по 01.10.1999 та повторно розглянути заяву позивача від 06.08.2025 про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Савицька Н.В.

Судді Драчук Т. О. Томчук А.В.