Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №320/44584/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/44584/25 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Чуприни О.В., суддів Попової О.Г., Говоруна О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 у справі за адміністративним позовом Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Державної регуляторної служби України про визнання протиправними дій, скасування рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Департамент територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі по тексту також – позивач, Департамент) 13.08.2025 звернувся до суду з позовом до Державної регуляторної служби України (надалі по тексту також – відповідач, ДРС України, контролюючий орган), у якому просив:

визнати протиправними дії Державної регуляторної служби України в частині видачі наказу від 17.06.2025 за №112 про проведення позапланової перевірки діяльності Департаменту та скасувати останній;

визнати протиправними дії Державної регуляторної служби України в частині складання акту позапланової перевірки додержання Департаментом вимог законодавства про дозвільну систему у сфері господарської діяльності від 24.06.2025 за №10/112-Д-2025, невід`ємною частиною якого є припис про усунення порушень Департаментом вимог законодавства про дозвільну систему у сфері господарської діяльності, та скасувати останні.

Від Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 24.09.2025 надійшла заява про забезпечення позову, у котрому останній просив зупинити до вирішення питання по суті справи дію припису про усунення порушень, який є невід`ємною частиною акту від 24.06.2025 за №10/112-Д-2025 позапланової перевірки Державної регуляторної служби України додержання Департаментом вимог законодавства про дозвільну систему у сфері господарської діяльності.

В обґрунтування необхідності застосування вищезазначених заходів забезпечення заявник покликається на наявність підстав, передбачених частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також – КАС України, Кодекс), а саме – очевидність ознак протиправності припису про усунення порушень, котрий є невід`ємною частиною акту позапланової перевірки додержання Департаментом вимог законодавства про дозвільну систему у сфері господарської діяльності від 24.06.2025 за №10/112-Д-2025, оскільки таким передбачено вжиття заходів, які виходять за межі повноважень ДРС України; створенням реальних невідворотних правових наслідків, яким буде порушено чітко визначену процедуру отримання контрольних карток на порушення благоустрою, встановлену чинним законодавством.

Зокрема, листом ДРС від 01.09.2025 за №3904/20-25 на адресу Київської міської ради направлено подання від 30.08.2025 за №6 "Про необхідність внесення на розгляд сесії питання про скасування рішення Київської міської ради II сесії VI скликання від 25 грудня 2008 року №1051/1051 "Про Правила благоустрою міста Києва" у зв`язку із встановленням невідповідності положень цього рішення вимогам чинного законодавства та принципам державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, визначеним статтею 4 Закону та вимагає повідомити про результати усунення порушень принципів державної регуляторної політики до 30.09.2025.

Таким чином, на думку заявника, ДРС України, перевищуючи покладені на них законом повноваження, протиправно вимагає внести на розгляд сесії питання про скасування рішення Київської міської ради II сесії VI скликання від 25 грудня 2008 року за №1051/1051 "Про Правила благоустрою міста Києва" повністю, а не лишень в частині контрольної картки; вказані обставини створюють умови для покладення обов`язку на Київську міську раду в частині виконання завідомо протиправної вимоги.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 відмовлено у задоволенні заяви Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 24.09.2025 про забезпечення позову в адміністративній справі №320/44584/25.

Суд першої інстанції виходив з того, що перевірка наявності обставин порушених прав та законних інтересів позивача приписом, прийнятим, як вказує позивач, з порушенням відповідачем положень чинного законодавства під час його прийняття, є обов`язком суду під час вирішення справи по суті та на час розгляду заяви про забезпечення позову такі дії є фактично надання судом правової оцінки спірному рішенню до ухвалення рішення по суті.

Окрім того, заявником не надано доказів існування очевидних ознак протиправності рішення суб`єкта владних повноважень та порушення прав, свобод або інтересів особи яка звернулась до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю та очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам заявника та третім особам до ухвалення рішення в адміністративній справі за поданим позовом до суду, як і не обґрунтовано причин неможливості захисту (поновлення) таких прав та інтересів після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів, не розкрито, у чому полягає необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав заявника у майбутньому.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Департамент територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) подав апеляційну скаргу, у котрій просив оскаржувану ухвалу скасувати та задовольнити заяву про забезпечення позову від 24.09.2025 у повному обсязі. У такій звертається до неврахування судом першої інстанції доводів, викладених у заяві про вжиття заходів забезпечення позову.

Державна регуляторна служба України скористалася правом подання відзиву на апеляційну скаргу, котра надійшла до суду 31.10.2025, у межах якої стверджує, що обраний заявником захід забезпечення позову є фактично вирішенням справи по суті на період перебування справи за поданим позовом у провадженні суду та вирішення справи судом, що є неприпустимим. Просить ухвалу суду залишити без змін, а вимоги апеляційної скарги – без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано, зокрема, статтями 150, 151 Кодексу адміністративного судочинства України, які визначають підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.

Так, за правилами частини 1 статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову, як неодноразово зазначав Верховний Суд, це надання позивачу тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом і набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову фактично є втручанням суду в спірні правовідносини до їхнього вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав і в порядку, прямо передбаченому законом.

Приписами частини 2 статті 150 КАС України встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Підстави забезпечення позову, визначені частиною 2 статті 150 КАС України, є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог.

Відповідно до частини 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Згідно із частиною 2 статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Верховний Суд, аналізуючи норми статей 150, 151 КАС України, неодноразово наголошував на тому, що для вжиття заходів забезпечення позову необхідні поважні підстави та обґрунтування таких підстав належними доказами.

Необґрунтоване вжиття відповідних заходів може привести, зокрема, до: негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших учасників судового процесу чи інших осіб, що не є учасниками провадження; правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи із конкретних доказів, установити, чи є хоча б одна із названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними із заявленими позивачем вимогами. Тобто суд повинен у кожному випадку, виходячи із конкретних доказів, установити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співрозмірним із позовними вимогами, і чи відповідає він меті та завданням правового інституту забезпечення позову.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, із урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, із відповідними наслідками (майновими, репутаційними, службовими, професійними тощо).

Близькі за змістом висновки зроблені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10.09.2018 в справі №804/8343/17, від 25.04.2019 в справі №826/10936/18, від 20.09.2019 в справі №809/195/18, від 30.09.2019 в справі №420/5553/18, від 30.10.2019 в справі №640/6225/19, від 29.01.2020 в справі №640/9167/19, від 13.03.2020 в справі №1740/2484/18, від 30.09.2020 в справі №640/1305/20, від 22.10.2020 в справі №640/1304/20, від 24.11.2020 в справі №640/9636/20, від 20.04.2021 в справі №640/17351/19, від 14.05.2021 в справі №320/3957/20, від 24.06.2021 в справі №640/27951/20, від 13.09.2021 в справі №ЗД/460/2/20, від 24.05.2023 в справі №640/10883/22, від 13.07.2023 в справі №640/16003/22, від 03.08.2023 в справі №600/2304/22-а, від 14.05.2025 в справі №260/5758/24, від 20.05.2025 в справі №460/27546/23, від 03.02.2026 в справі №160/30866/24.

Таким чином, інститут забезпечення адміністративного позову є однією із гарантій захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб – позивачів (майбутніх позивачів) в адміністративному процесі; механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, ухваленого в адміністративній справі на користь позивача. Водночас заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадку наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача (майбутнього позивача) до ухвалення судом рішення в адміністративній справі, або у випадку, коли захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їхнього відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також, якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень (відповідача), та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Із наведеного слідує, що під час вирішення питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог останнього щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Така позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, зробленими, зокрема, у постановах від 21.11.2018 в справі №826/8556/17, від 25.04.2019 в справі №826/10936/18, від 30.09.2019 в справі №420/5553/18, від 29.01.2020 в справі №640/9167/19, від 13.03.2020 в справі №1740/2484/18, від 30.09.2020 в справі №640/1305/20, від 22.10.2020 в справі №640/1304/20, від 24.11.2020 в справі №640/9636/20, від 30.03.2021 в справі №420/4037/20, від 20.04.2021 в справі №640/17351/19, від 14.05.2021 в справі №320/3957/20, від 24.06.2021 в справі №640/27951/20, від 13.09.2021 в справі №ЗД/460/2/20, від 06.12.2022 в справі №140/8745/21, від 13.07.2023 в справі №640/16003/22, від 03.08.2023 в справі №600/2304/22-а, від 05.06.2024 в справі №460зп-23/160, від 12.03.2025 в справі №380/20209/24, від 14.05.2025 в справі №260/5758/24, від 20.05.2025 в справі №460/27546/23, від 19.06.2025 в справі №320/37366/23, від 03.02.2026 в справі №160/30866/24.

Приписами частин 4-6 статті 154 КАС України визначено, що залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Отже, ухвала про забезпечення позову повинна бути судом вмотивована, зокрема, із зазначенням:

1) висновків про існування – обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, – або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень (відповідача), та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі;

2) в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача.

На вказане наголосив Верховний Суд, зокрема, у постановах від 01.10.2019 в справі №420/912/19, від 21.01.2021 в справі №420/4262/19, від 30.03.2021 в справі №420/4037/20, від 02.11.2021 в справах №640/217/21, №640/4096/21, від 27.02.2023 в справі №160/25808/21, від 13.07.2023 в справі №640/16003/22, від 03.02.2026 в справі №160/30866/24.

Щодо наявності очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, як підстави для забезпечення позову, то вони, як констатував Верховний Суд, зокрема, у постановах від 16.05.2019 в справі №826/14303/18, від 12.02.2020 в справі №640/17408/19, від 27.02.2020 в справі №640/16242/19, від 24.06.2021 в справі №640/27951/20, від 0411.2021 в справі №640/21870/20, від 24.05.2023 в справі №640/10883/22, від 13.07.2023 в справі №640/16003/22, від 03.08.2023 в справі №600/2304/22-а, від 12.03.2025 в справі №380/20209/24, від 14.05.2025 в справі №260/5758/24, від 03.02.2026 в справі №160/30866/24, повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав, повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивачів до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.

У постановах від 12.03.2025 в справі №380/20209/24, від 14.05.2025 в справі №260/5758/24, від 19.05.2025 в справі №320/37366/23, від 03.02.2026 в справі №160/30866/24 Верховний Суд наголосив на тому, що, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також ураховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їхнє відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у цьому конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

Відповідно до правової позиції, сформованої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 в справі №800/521/17, позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що суд не вправі вживати заходи забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.

У спірному випадку, захід забезпечення позову, який просив застосувати позивач, а саме – зупинення до вирішення питання по суті справи дії припису про усунення порушень, який є невід`ємною частиною акту від 24.06.2025 за №10/112-Д-2025 позапланової перевірки Державної регуляторної служби України додержання Департаментом вимог законодавства про дозвільну систему у сфері господарської діяльності, фактично підміняє собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті, адже прохальна частина позову наповнена вимогою про визнання протиправними дій та скасування в тому числі й коментованого припису.

Окрім цього, зі змісту заяви про забезпечення позову від 24.09.2025 не простежується належне обґрунтування мотивів про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або неможливості захисту цих прав, свобод та інтересів без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність передумов для вжиття заходів забезпечення позову.

Наведені в апеляційній скарзі мотиви та доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, і не дають підстав уважати, що ним неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваного судового рішення.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін.

За приписами частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням встановлених в цій справі обставин та правового регулювання спірних правовідносин суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ухвала суду першої інстанції постановлена з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, що є підставою для залишення її без змін.

Керуючись статтями 308, 312, 315, 316, 320, 321, 322, 325, 328, 329, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 у справі за адміністративним позовом Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Державної регуляторної служби України про визнання протиправними дій, скасування рішень, – залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 про відмову у забезпеченні позову, – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя Чуприна О.В.

Суддя Попова О.Г.

Суддя Говорун О.В.