Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №620/5878/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/5878/25 Головуючий у 1 інстанції: Падій В.В.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Кузьмишиної О.М.

Ключковича В.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягають у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 при обчисленні та виплаті ОСОБА_1 посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 25.11.2022 по 19.05.2023 включно, а саме: не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 та 2023 роки відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 цієї постанови, а також з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягають у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 при обчисленні та виплаті ОСОБА_1 посадового окладу та окладу за військовим званням за період, з 25.11.2022 по 19.05.2023 включно, а саме: не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період, з 25.11.2022 по 19.05.2023 включно, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 цієї постанови, а також з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Військова частина НОМЕР_1 звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що ОСОБА_1 пропустив тримісячний строк звернення до суду, який після закінчення 30 червня 2023 року карантину, пов`язаного з COVID-19, сплив 01 жовтня 2023 року, тоді як із позовом позивач звернувся лише 22 травня 2025 року. Також, апелянт вказує, що на момент виникнення спірних правовідносин пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 було передбачено визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, тоді як примітки до додатків 1 та 14 до Постанови № 704 не містять норм права та не узгоджуються з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII. Крім того, на думку апелянта, оскільки, додатки 1 та 14 до Постанови № 704 затверджені 30 серпня 2017 року, а пункт 4 цієї Постанови змінено 21 лютого 2018 року, пріоритетному застосуванню підлягають саме положення пункту 4 постанови № 704, відповідно до яких розрахунковою величиною є стала величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року. Окремо апелянт наголошує, що розрахунок грошового забезпечення позивача здійснювався відповідно до спеціального законодавства, зокрема Інструкції № 558 та Схеми тарифних розрядів № 169, приміткою до якої передбачено визначення посадового окладу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 у період з 25 листопада 2022 року по 05 червня 2024 року проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ).

Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25 листопада 2022 року № 617-ОС, ОСОБА_1 з 25 листопада 2022 року зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04 червня 2024 року № 793-ОС ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас, а наказом від 05 червня 2024 року № 796-ОС виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення.

У період проходження військової служби, зокрема, з 25 листопада 2022 року по 19 травня 2023 року, ІНФОРМАЦІЯ_1 нараховувалося та виплачувалося ОСОБА_1 грошове забезпечення без визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704.

Крім того, при проведенні розрахунку з ОСОБА_1 грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань були обчислені без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

У відповідь на адвокатський запит № 01 від 10 квітня 2025 року, ІНФОРМАЦІЯ_1 листом від 14 квітня 2025 року № 09.2/5014-25-Вих надав відомості та документи щодо нарахованого і виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення.

Не погоджуючись з вищевказаними діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 1 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

За приписами частини 2 статті 9 Закону № 2011-XII, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною третьою статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

У силу частини 4 статті 9 Закону № 2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів та схеми тарифних коефіцієнтів за військовими (спеціальними) званнями.

Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

У редакції, чинній до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, пунктом 4 Постанови № 704 установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» пункт 4 Постанови № 704 викладено в редакції, згідно з якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Відповідно до п. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Статтею 7 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2020 року - 2027 гривень, з 1 липня - 2118 гривень, з 1 грудня - 2189 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб: з 1 січня 2020 року - 2102 гривні, з 1 липня - 2197 гривень, з 1 грудня - 2270 гривень.

За положеннями статті 7 Закону України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік», установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня.

Статтею 7 Закону України від 02 грудня 2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні.

Згідно зі статтею 7 Закону України від 03 листопада 2022 року № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік», установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб - 2684 гривні.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» пункт 4 Постанови № 704 викладено в редакції, відповідно до якої установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини 5 статті 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

У редакції, чинній до 19 липня 2022 року, частиною другою статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19 липня 2022 року, назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у новій редакції.

За положеннями частини 1 статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Частиною другою статті 233 КЗпП України визначено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

За приписами частини 1 статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Частиною другою статті 116 КЗпП України встановлено, що у разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 25 листопада 2022 року проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 , а наказом начальника цього загону від 05 червня 2024 року № 796-ОС його виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення.

У період з 25 листопада 2022 року по 19 травня 2023 року при обчисленні грошового забезпечення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 посадовий оклад визначався у розмірі 3520,00 грн у 2022 році та 5070,00 грн у 2023 році, а оклад за військовим званням - у розмірі 1270,00 грн.

Згідно з наявним у матеріалах справи розрахунком грошового забезпечення, здійсненим із застосуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, посадовий оклад ОСОБА_1 визначено у розмірі 4960,00 грн у 2022 році та 7730,00 грн у 2023 році, а оклад за військовим званням - у розмірі 1790,00 грн та 1930,00 грн відповідно.

Відповідно до зазначеного розрахунку, загальний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за спірний період становить 300 198,08 грн, тоді як фактично нарахований та виплачений розмір грошового забезпечення становить 205 742,44 грн. Різниця між зазначеними сумами становить 94 455,65 грн.

Відомості щодо нарахованого та виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення, особисті картки та витяги з наказів були надані ІНФОРМАЦІЯ_1 у відповідь від 14 квітня 2025 року № 09.2/5014-25-Вих на адвокатський запит від 10 квітня 2025 року № 01.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що протягом спірного періоду розміри посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 підлягали визначенню шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Разом з тим, апелянт наполягає на правомірності проведеного розрахунку, посилаючись на те, що пунктом 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 103 було передбачено застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, тоді як примітки до додатків 1 та 14 Постанови № 704 не містять норм права.

Крім того, апелянт посилається на положення Закону № 1774-VIII, Інструкції № 558 та Схеми тарифних розрядів № 169 як на нормативне обґрунтування правильності здійсненого відповідачем обчислення.

З даного приводу, колегія суддів зазначає наступне.

Вирішуючи питання щодо належної розрахункової величини, яка підлягала застосуванню у спірний період, колегія суддів враховує, що пункт 4 Постанови № 704 у первинній редакції передбачав визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 пункт 4 Постанови № 704 було викладено у редакції, якою як розрахункову величину закріплено прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 01 січня 2018 року.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким були внесені відповідні зміни до пункту 4 Постанови № 704.

Верховний Суд у постанові від 15 червня 2023 року у справі № 380/13603/21 дійшов висновку про необхідність застосування з 29 січня 2020 року положень пункту 4 Постанови № 704 у редакції, чинній до 24 лютого 2018 року.

При цьому, Верховний Суд зазначив, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 у частині використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, якими розмір прожиткового мінімуму як базового державного соціального стандарту змінено на відповідний календарний рік.

Наведений правовий підхід у подальшому послідовно підтримувався Верховним Судом.

Зокрема, у постанові від 21 січня 2026 року у справі № 200/8730/24 Верховний Суд зазначив, що після скасування пункту 6 Постанови № 103 відновилася первинна редакція пункту 4 Постанови № 704, а зміст приміток до додатків у цьому контексті не має визначального значення, оскільки вирішальним є зміст самого пункту 4 Постанови № 704 та встановлена ним розрахункова величина.

Отже, доводи апелянта про те, що примітки до додатків 1 та 14 до Постанови № 704 не містять самостійних норм права, не спростовують висновку суду першої інстанції щодо наявності у ОСОБА_1 права на перерахунок грошового забезпечення.

Правовою підставою для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року, є насамперед положення пункту 4 Постанови № 704 у редакції, яка підлягала застосуванню після 29 січня 2020 року.

Також, необґрунтованими є посилання апелянта на пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII, яким установлено, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та інших виплат.

Верховний Суд у постанові від 15 червня 2023 року у справі № 380/13603/21 зазначив, що передбачене Законом № 1774-VIII обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати не впливає на такі правовідносини, оскільки розрахунковою величиною за Постановою № 704 є саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 01 січня календарного року.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03 вересня 2025 року у справі № 380/2941/24, в якій наголошено, що встановлене Законом № 1774-VIII обмеження щодо використання мінімальної заробітної плати не впливає на застосування Постанови № 704, оскільки, відповідною розрахунковою величиною є прожитковий мінімум для працездатних осіб.

Так, у межах спірних у цій справі правовідносин розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2022 року визначався статтею 7 Закону України від 02 грудня 2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та становив 2481,00 грн.

Водночас, статтею 7 Закону України від 03 листопада 2022 року № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2023 року встановлено у розмірі 2684,00 грн.

Положення зазначених законів не передбачали застосування у 2022 та 2023 роках при визначенні грошового забезпечення військовослужбовців прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01 січня 2018 року.

За таких обставин, при визначенні ОСОБА_1 посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 25 листопада 2022 року по 31 грудня 2022 року застосуванню підлягав прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом станом на 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 грн, а за період з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року - прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом станом на 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 грн.

Колегія суддів також враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 абзац перший пункту 4 Постанови № 704 викладено у новій редакції, відповідно до якої розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру 1762,00 грн. Вказана постанова набрала чинності 20 травня 2023 року.

Верховний Суд у постанові від 21 січня 2026 року у справі № 200/8730/24 також виходив із того, що саме з 20 травня 2023 року Постановою № 481 було змінено відповідне правове регулювання.

Оскільки, заявлений ОСОБА_1 спірний період закінчується 19 травня 2023 року включно, положення Постанови № 481 не поширюються на правовідносини, які є предметом розгляду у цій справі.

Колегія суддів також вважає необґрунтованими посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/11952/19, як на підтвердження правомірності застосування прожиткового мінімуму, установленого на 01 січня 2018 року.

Так, у постанові від 15 червня 2023 року у справі № 380/13603/21 Верховний Суд безпосередньо зазначив, що висновки, викладені, зокрема, у постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 240/11952/19, не підлягають застосуванню до правовідносин після 01 січня 2020 року, оскільки, після постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму, установленого на 01 січня 2018 року, не відповідало актам вищої юридичної сили.

Отже, наведена апелянтом постанова Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/11952/19 не спростовує висновків суду першої інстанції та не може бути підставою для застосування до правовідносин 2022-2023 років сталої розрахункової величини станом на 01 січня 2018 року.

Посилання апелянта на Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та деяким іншим особам, затверджену наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558, та Схему тарифних розрядів за посадами осіб офіцерського складу, затверджену наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02 березня 2018 року № 169, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.

Зазначені акти є підзаконними нормативно-правовими актами відомчого характеру та не можуть змінювати встановлений Кабінетом Міністрів України механізм визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями, а тим більше бути підставою для застосування положень, які не відповідають нормативно-правовим актам вищої юридичної сили.

При цьому, Інструкція № 558 сама пов`язує визначення посадового окладу та окладу за військовим званням із відповідними тарифними коефіцієнтами, установленими додатками 1 та 14 до Постанови № 704.

Відтак, посилання апелянта на положення Схеми № 169, якими передбачалося визначення посадового окладу із застосуванням прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року, не дає підстав для відступу від механізму, встановленого пунктом 4 Постанови № 704, який підлягав застосуванню до спірних правовідносин.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 25 листопада 2022 року по 19 травня 2023 року без урахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

Оскільки, відповідно до пункту 2 Постанови № 704, посадовий оклад та оклад за військовим званням входять до складу грошового забезпечення, а матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань надається у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення, тоді як допомога для оздоровлення виплачується у розмірі місячного грошового забезпечення, неправильне визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням безпосередньо впливає на розмір відповідних виплат.

Тому правильним є й висновок суду першої інстанції про наявність підстав для зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 належного грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з урахуванням належним чином визначених розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням і раніше виплачених сум.

Щодо доводів апелянта про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.

Апелянт виходить із того, що оскільки карантин, установлений з метою запобігання поширенню COVID-19, припинено 30 червня 2023 року, тримісячний строк звернення до суду розпочався 01 липня 2023 року та закінчився 01 жовтня 2023 року, а тому звернення ОСОБА_1 до суду 22 травня 2025 року є несвоєчасним.

Разом з тим, такий довід ґрунтується на неправильному визначенні події, з якою законодавство пов`язує початок перебігу строку звернення до суду у спорах щодо виплати всіх сум, належних особі при звільненні.

У постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 Судова палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформувала правовий висновок, відповідно до якого, щодо вимог про виплату грошового забезпечення за період після 19 липня 2022 року застосовується частина друга статті 233 КЗпП України, а початок перебігу тримісячного строку необхідно визначати з моменту отримання особою достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених їй при звільненні сум. У тій справі таким документом був вручений військовослужбовцю грошовий атестат.

Водночас, Судова палата у вказаній постанові відступила, зокрема, від висновків Верховного Суду у справах № 500/6880/23 та № 580/9690/23, на які посилається апелянт у цій справі, а також від підходу, за яким строк звернення до суду автоматично обчислювався з дати звільнення військовослужбовця або з припинення дії карантину.

З матеріалів цієї справи вбачається, що наказом від 05 червня 2024 року № 796-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення. Разом з тим матеріали справи не містять доказів вручення ОСОБА_1 при звільненні грошового атестата або іншого письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, отримання якого було б засвідчено позивачем та давало б можливість установити визначену частиною другою статті 233 КЗпП України дату початку перебігу тримісячного строку.

Посилання ІНФОРМАЦІЯ_1 на те, що ОСОБА_1 був ознайомлений із наказом про виключення зі списків особового складу, саме по собі не підтверджує одержання ним письмового повідомлення про нараховані та виплачені при звільненні суми у розумінні частини другої статті 233 КЗпП України. Доказів вручення позивачу грошового атестата, розрахункового листа, особистої картки або іншого відповідного документа відповідачем до суду не надано.

Натомість, матеріалами справи підтверджується, що після адвокатського запиту від 10 квітня 2025 року № 01 ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із відповіддю від 14 квітня 2025 року № 09.2/5014-25-Вих було надано розрахункові листи грошового забезпечення, особисті картки та витяги з відповідних наказів. Саме після одержання цих документів позивач отримав документально підтверджені відомості щодо складових та розмірів нарахованого йому грошового забезпечення.

При цьому, колегія суддів враховує також висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25 червня 2026 року у справі № 520/25416/25, відповідно до якого, отримання відповіді на адвокатський запит не може штучно започатковувати новий строк звернення до суду у разі, якщо до цього особа вже отримала письмове повідомлення про проведений при звільненні розрахунок, зокрема грошовий атестат.

У зазначеній справі факт отримання позивачем грошового атестата 04 березня 2025 року був установлений судами, а тому, наступне звернення із запитом не змінювало початку перебігу строку.

Однак, фактичні обставини цієї справи є відмінними, оскільки, доказів отримання ОСОБА_1 грошового атестата чи іншого письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, до отримання відповіді від 14 квітня 2025 року матеріали справи не містять.

За таких обставин, саме по собі припинення карантину 30 червня 2023 року не може свідчити про початок перебігу строку звернення до суду з 01 липня 2023 року, оскільки, станом на цю дату ОСОБА_1 взагалі продовжував проходити військову службу та був виключений зі списків особового складу лише 05 червня 2024 року.

Більше того, апелянтом не доведено настання до 14 квітня 2025 року юридичного факту, з яким частина друга статті 233 КЗпП України пов`язує початок перебігу тримісячного строку.

Відповідно, звернувшись до суду з адміністративним позовом 22 травня 2025 року, ОСОБА_1 звернувся менш ніж через три місяці після документально підтвердженого отримання відомостей про склад та розмір нарахованого йому грошового забезпечення.

Враховуючи вищезазначене, доводи апеляційної скарги про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду та наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду колегія суддів вважає необґрунтованими.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Кузьмишина О.М.

Ключкович В.Ю.