Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №620/3697/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/3697/25 Головуючий у 1 інстанції: Тихоненко О.М.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Кузьмишиної О.М.

Ключковича В.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягають у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704, пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704 при обчисленні та виплаті ОСОБА_1 посадового окладу та окладу за військовим званням за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно, а саме: не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021 та 2022 та 2023 роки відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" з урахуванням пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 цієї постанови, а також з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та виплати не у повному розмірі ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 22 календарні роки служби, з урахуванням виплачених сум.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягають у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704, пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704 при обчисленні та виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно, а саме: не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення, у тому числі грошової допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022 роки відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" з урахуванням пункту 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 цієї постанови, а також з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 у відповідні роки, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та виплати не у повному розмірі ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 22 календарні роки служби, з урахуванням виплачених сум. В решті позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_2 звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що позивачу про можливе неналежне нарахування грошового забезпечення було відомо безпосередньо під час отримання щомісячних виплат, а тому строк звернення до суду має обчислюватися саме з моменту їх отримання. При цьому, апелянт вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню місячний строк, встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України для спорів щодо проходження публічної служби. Крім того, апелянт посилається на положення статті 233 КЗпП України у редакції, чинній з 19 липня 2022 року, якою встановлено тримісячний строк звернення до суду у спорах про оплату праці. Водночас, на переконання апелянта, отримання позивачем 20 березня 2025 року відповіді на адвокатський запит від 10 березня 2025 року не має юридичного значення для обчислення строку звернення до суду, оскільки, направлення такого запиту не впливає на перебіг відповідного строку. З огляду на викладене, апелянт вважає, що позов подано з пропуском установленого законом строку звернення до суду, у зв`язку з чим, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Отже, в апеляційному порядку підлягає перегляду рішення суду першої інстанції виключно в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 .

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 у період з 21 січня 2020 року по 31 січня 2025 року.

Наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (по особовому складу) від 22 січня 2025 року № 53 ОСОБА_1 звільнений з військової служби у відставку за станом здоров`я.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 31 січня 2025 року № 32 ОСОБА_1 з 31 січня 2025 року виключений зі списків особового складу центру комплектування та знятий з усіх видів забезпечення. Цим же наказом передбачено виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 21 повний календарний рік служби.

Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20 березня 2025 року № 5/4927ф повідомлено, що встановлення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб за період з 01 січня 2020 року по 19 травня 2023 року здійснювалося відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, а саме шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 та 14 до вказаної постанови.

Згідно з довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20 березня 2025 року № 5/4926ф, ОСОБА_1 , зокрема, виплачувалася грошова допомога для оздоровлення за 2020, 2021 та 2022 роки.

Не погоджуючись з вищевказаними діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 1 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

За приписами частини 2 статті 9 Закону № 2011-XII, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною третьою статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

У силу частини 4 статті 9 Закону № 2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів та схеми тарифних коефіцієнтів за військовими (спеціальними) званнями.

Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

У редакції, чинній до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, пунктом 4 Постанови № 704 установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» пункт 4 Постанови № 704 викладено в редакції, згідно з якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Відповідно до п. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Статтею 7 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2020 року - 2027 гривень, з 1 липня - 2118 гривень, з 1 грудня - 2189 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб: з 1 січня 2020 року - 2102 гривні, з 1 липня - 2197 гривень, з 1 грудня - 2270 гривень.

За положеннями статті 7 Закону України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік», установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня.

Статтею 7 Закону України від 02 грудня 2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні.

Згідно зі статтею 7 Закону України від 03 листопада 2022 року № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік», установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб - 2684 гривні.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» пункт 4 Постанови № 704 викладено в редакції, відповідно до якої установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам визначено Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).

Пунктом 1 розділу XXXII Порядку № 260, у редакції, чинній на час звільнення позивача, передбачено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби, військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період) здійснюється виплата одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у розмірах та на умовах, установлених пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

За приписами пункту 5 розділу XXXII Порядку № 260, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються:

звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою;

які на день звільнення з військової служби перебували в розпорядженні відповідних командирів (начальників) та тим, які до дня звільнення з військової служби були звільнені від посад (у тому числі у зв`язку зі скороченням штатних посад),- щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою на день звільнення з військової служби з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення;

яких відсторонено від посад відповідно до Кримінального процесуального кодексу України або яких відсторонено від виконання службових повноважень у зв`язку зі складанням щодо них протоколу про адміністративне корупційне правопорушення,- щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород), на які мали право військовослужбовці за останньою займаною посадою на день відсторонення від посад (відсторонення від виконання службових повноважень) з урахуванням зміни вислуги років і норм грошового забезпечення.

Пунктом 8 розділу XXXII Порядку № 260 визначено, що для визначення розміру одноразової грошової допомоги в разі звільнення з військової служби строк календарної служби осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, обчислюється згідно з пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" (зі змінами).

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини 5 статті 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

У редакції, чинній до 19 липня 2022 року, частиною другою статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19 липня 2022 року, назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у новій редакції.

За положеннями частини 1 статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Частиною другою статті 233 КЗпП України визначено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

За приписами частини 1 статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Частиною другою статті 116 КЗпП України встановлено, що у разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Як вбачається з матеріалів справи, у період проходження ОСОБА_1 військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідач при визначенні розміру його грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року обчислював посадовий оклад та оклад за військовим званням із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

Зазначена обставина підтверджується, зокрема, листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20 березня 2025 року № 5/4927ф, у якому відповідач повідомив, що за період з 01 січня 2020 року по 19 травня 2023 року розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначалися відповідно до пункту 4 Постанови № 704 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Згідно з довідкою від 20 березня 2025 року № 5/4926ф ОСОБА_1 , зокрема, виплачувалася грошова допомога для оздоровлення за 2020, 2021 та 2022 роки.

Матеріалами справи також свідчать, що наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (по особовому складу) від 22 січня 2025 року № 53 ОСОБА_1 звільнений з військової служби у відставку за станом здоров`я, а наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 31 січня 2025 року № 32 з 31 січня 2025 року виключений зі списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів насамперед вважає за необхідне надати оцінку твердженням ІНФОРМАЦІЯ_1 про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду, оскільки апелянт пов`язує з цією обставиною відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Так, апелянт вказує, що грошове забезпечення є щомісячною періодичною виплатою, а тому про його розмір ОСОБА_1 був обізнаний під час отримання кожної відповідної виплати.

На переконання апелянта, позивач мав об`єктивну можливість своєчасно з`ясувати складові грошового забезпечення та порядок їх обчислення, тоді як отримання відповіді на адвокатський запит у березні 2025 року не змінює моменту початку перебігу строку звернення до суду.

Колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими, з огляду на наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю та поширює свою дію на всіх працівників і службовців незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

У свою чергу, Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України до правовідносин щодо виплати грошового забезпечення, які охоплюють періоди до та після 19 липня 2022 року.

Зокрема, Верховний Суд виснував, що якщо мають місце тривалі правовідносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, та були припинені під час дії цієї статті у редакції Закону № 2352-IX, то правовідносини за період до 19 липня 2022 року підлягають регулюванню положеннями статті 233 КЗпП України у попередній редакції, а з 19 липня 2022 року - положеннями цієї статті у редакції Закону № 2352-IX.

Відповідно, до позовних вимог ОСОБА_1 щодо належного грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року застосуванню підлягає частина друга статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до 19 липня 2022 року, якою у разі порушення законодавства про оплату праці право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати не обмежувалося будь-яким строком.

Тому, доводи апелянта про необхідність обчислення щодо зазначеного періоду строку звернення до суду з моменту отримання ОСОБА_1 кожної щомісячної виплати не узгоджуються з правовим регулюванням, яке діяло на час виникнення відповідних правовідносин.

Щодо грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 19 серпня 2026 року у справі № 200/7426/25.

У цій постанові Верховний Суд звернув увагу, що особою заявлено вимоги про нарахування та виплату сум, право на які вона набула під час проходження військової служби, однак позов про перерахунок та виплату грошового забезпечення у належному розмірі подано вже після звільнення з військової служби. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку про застосування частини другої статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.

Верховний Суд також зазначив, що початок перебігу такого строку пов`язується з моментом, коли особа набула достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених їй сум; таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.

Згідно матеріалів справи, ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення 31 січня 2025 року.

Документи щодо здійснених відповідачем нарахувань та порядку визначення грошового забезпечення за спірний період надані листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20 березня 2025 року № 5/4927ф у відповідь на адвокатський запит від 10 березня 2025 року, тоді як позов сформовано в системі «Електронний суд» 02 квітня 2025 року.

Ураховуючи, що ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення 31 січня 2025 року, а з позовом звернувся 02 квітня 2025 року, колегія суддів доходить висновку, що тримісячний строк звернення до суду, встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України, позивачем дотримано.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про необхідність обчислення строку звернення до суду окремо від дати кожної щомісячної виплати грошового забезпечення у 2020-2023 роках. Такий підхід не враховує як редакцію статті 233 КЗпП України, чинну у відповідні періоди, так і сформований Верховним Судом підхід щодо застосування частини другої цієї статті до вимог про виплату належних сум грошового забезпечення, заявлених військовослужбовцем після звільнення зі служби.

Також, безпідставним є посилання апелянта на частину п`яту статті 122 КАС України та встановлений цією нормою місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення, оскільки, предметом розгляду в цій частині є не правомірність прийняття ОСОБА_1 на військову службу, її проходження як такого чи його звільнення, а виплата належного йому грошового забезпечення.

Верховний Суд послідовно виходить з того, що у спорах щодо дотримання законодавства про оплату праці особи, яка перебувала на публічній службі, питання строку судового захисту регулюється положеннями статті 233 КЗпП України.

Враховуючи вищевказане, доводи апеляційної скарги щодо пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду є необгрунтованими.

Щодо правомірності обчислення грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, колегія суддів зазначає наступне.

Матеріали справи свідчать, що ІНФОРМАЦІЯ_2 протягом спірного періоду визначав посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року. Зазначена обставина підтверджена безпосередньо листом відповідача від 20 березня 2025 року № 5/4927ф.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 було визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, яким пункт 4 Постанови № 704 було викладено в редакції із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року у справі № 400/6254/24 підтвердила, що внаслідок скасування зазначених змін з 29 січня 2020 року діяла редакція пункту 4 Постанови № 704, за якою для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 01 січня відповідного календарного року, а не показник, установлений станом на 01 січня 2018 року.

Також, аналогічний підхід сформовано Верховним Судом у постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, у якій зазначено, що зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, зумовлює необхідність визначення посадових окладів та окладів за військовим званням із застосуванням такого актуального показника, тоді як обмеження щодо використання мінімальної заробітної плати як розрахункової величини на зазначений висновок не впливає.

Таким чином, у період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року ІНФОРМАЦІЯ_2 мав визначати посадовий оклад та оклад за військовим званням ОСОБА_1 шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками до Постанови № 704.

Зміни до пункту 4 Постанови № 704, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481, набрали чинності 20 травня 2023 року, тобто вже після закінчення спірного у цій справі періоду, який визначено по 19 травня 2023 року включно.

Враховуючи, що посадовий оклад та оклад за військовим званням входять до складу грошового забезпечення військовослужбовця та є розрахунковими величинами для визначення інших залежних від них виплат, перерахунку підлягають також ті складові грошового забезпечення та виплати, розмір яких визначався з урахуванням неправильно обчислених посадового окладу та окладу за військовим званням.

Оскільки розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з місячного грошового забезпечення військовослужбовця, правильність її обчислення безпосередньо залежить від правильності визначення складових такого грошового забезпечення.

Матеріалами справи підтверджено, що при обчисленні грошового забезпечення ОСОБА_1 у спірний період ІНФОРМАЦІЯ_2 визначав посадовий оклад та оклад за військовим званням із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

Водночас, із довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20 березня 2025 року № 5/4926ф вбачається, що ОСОБА_1 виплачувалася грошова допомога для оздоровлення за 2020, 2021 та 2022 роки.

За таких обставин, оскільки, розмір зазначеної допомоги був визначений виходячи з місячного грошового забезпечення, складові якого обчислені відповідачем із застосуванням неналежної розрахункової величини, грошова допомога для оздоровлення за 2020, 2021 та 2022 роки також підлягає перерахунку з урахуванням належних розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, у тому числі, грошової допомоги для оздоровлення за 2020, 2021 та 2022 роки, із визначенням посадового окладу та окладу за військовим званням виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, та відповідного тарифного коефіцієнта, з урахуванням раніше виплачених сум.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Кузьмишина О.М.

Ключкович В.Ю.