Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №826/9693/13-а — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/9693/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Головенко О.Д.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Черпака Ю.К.,

суддів Кобаля М.І., Терези Ю.О.,

за участю секретаря судового засідання Будімірової Д.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Сокалюка Д.В.,

особи, яка приєдналась до апеляційної скарги: ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , до якої із заявами приєднались ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, відшкодування матеріальної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2013 року ОСОБА_1 (далі - позивач/апелянт/ ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Національного банку України (далі - відповідач/НБУ) із урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 25 листопада 2013 року та уточнення позовних вимог від 12 вересня 2023 року просив:

1) встановити факт видання Правлінням Національного банку України актів індивідуальної дії - рішення комісії НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків від 23 листопада 2012 року № 906 «Про зупинення здійснення окремих видів операцій Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика», постанов Правління Національного банку України від 20 грудня 2012 року № 548 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» до категорії неплатоспроможних» і від 20 березня 2013 року № 97 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика», що не були доведені до вкладників Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» у встановленому порядку;

2) визнати, що неправомірне застосування актів індивідуальної дії - рішення комісії НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків від 23 листопада 2012 року № 906 «Про зупинення здійснення окремих видів операцій Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика», постанов Правління НБУ від 20 грудня 2012 року № 548 та від 20 березня 2013 року № 97 призвело до набуття Фондом гарантування вкладів фізичних осіб усіх повноважень органів управління та органів контролю ПАТ «Банк» «Таврика», а позивача протиправно обмежили та позбавили в позасудовий спосіб права володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю - власними заощадженнями та відсотками за ними у ПАТ «Банк» «Таврика»;

3) визнати протиправними дії та бездіяльність НБУ, що призвели до дискримінації позивача на володіння депозитними заощадженнями та відсотками за ними у ПАТ «Банк «Таврика», внаслідок видання та застосування індивідуальних актів - рішення комісії Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків від 23 листопада 2012 року № 906 «Про зупинення здійснення окремих видів операцій Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика», постанов Правління Національного банку України від 20 грудня 2012 року № 548 та від 20 березня 2013 року № 97, визнання їх нечинними;

4) визнати протиправними дії та бездіяльність НБУ внаслідок неналежного банківського нагляду за діяльністю Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» та захисту прав його вкладників, що призвели до незаконного списання коштів 27 листопада 2012 року з кореспондентського рахунку Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» під час роботи комісії Національного банку України в Публічному акціонерному товаристві «Банк «Таврика» у розмірі 211 837 947 гривень 47 копійок за нелегітимним електронним підписом колишнього виконуючого обов`язки голови правління Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» Дробязка А.О., який на дату списання коштів офіційно був звільнений і, крім того, виконував раніше службові обов`язки без погодження з НБУ;

5) визнати протиправними дії та бездіяльність НБУ щодо неналежного банківського нагляду за Публічним акціонерним товариством «Банк «Таврика» та захисту прав його вкладників під час роботи комісії Національного банку України в Публічному акціонерному товаристві «Банк «Таврика», що призвели до виведення ліквідаційних матеріальних застав за кредитними договорами, а саме: іпотеки нерухомого майна (на загальну суму 98 559,9 тис. грн), майнових прав на грошові кошти (депозити) (на загальну суму 107 928,5 тис. грн) та незаконної заміни об`єктів іпотеки (на загальну суму 406 037,8 тис. грн) на твори образотворчого мистецтва;

6) відшкодувати матеріальну шкоду, заподіяну незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю НБУ, що призвели до обмеження та позбавлення (дискримінації) позивача права володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю - власними заощадженнями та відсотками за ними, що були розміщені за договорами банківських строкових вкладів у Публічному акціонерному товаристві «Банк «Таврика», терміни яких закінчились, у розмірах, що на 09 квітня 2013 року становили 26 487 доларів 75 центів, 36 935 євро 40 євроцентів, 695 894 гривні 18 копійок, що визначено у листі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 квітня 2013 року вих. № 11-02/1496/1.

Позовні вимоги мотивовано тим, що НБУ в порушення вимог статті 41 Конституції України прийняв рішення від 23 листопада 2012 року № 906, від 20 грудня 2012 року № 548 та від 20 березня 2013 року № 97, які порушують його майнові права на володіння, користування та розпоряджання депозитними заощадженнями та відсотками за ними у публічному акціонерному товаристві «Банк «Таврика».

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2013 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , осіб, які приєдналися до апеляційної скарги: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2013 року - без змін.

Ухвалюючи такі судові рішення суди виходили з того, що оскаржувані рішення НБУ були прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, зокрема Законами України «Про Національний банк України» та «Про банки і банківську діяльність», з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників. Рішення НБУ від 23 листопада 2012 року № 906, постанови від 20 грудня 2012 року № 548 та від 20 березня 2013 року № 97 є актами індивідуальної дії, адресованими конкретному суб`єкту - ПАТ «Банк «Таврика», а тому не підлягали державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та не потребували доведення до відома вкладників. Суд врахував преюдиційність обставин, встановлених постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2013 року у справі № 826/4364/13-а, якою вже підтверджено правомірність спірних рішень НБУ, що унеможливлює їх повторне оспорювання в іншій справі. При цьому, НБУ не є стороною договірних відносин між позивачем та банком, а отже не може нести відповідальність за невиконання банком зобов`язань за депозитними договорами. Оцінюючи доводи про неналежний банківський нагляд, суд дійшов висновку, що законодавство не наділяє НБУ повноваженнями втручатися в оперативну діяльність банку, окрім застосування передбачених законом заходів впливу, які у даному випадку були реалізовані правомірно.

Постановою Верхового Суду від 24 січня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 та інших скаржників було задоволено, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій допущено істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили повне й всебічне встановлення обставин справи та належну перевірку доводів позивача. Верховний Суд погодився з висновками судів щодо правової природи оскаржуваних рішень НБУ як актів індивідуальної дії, законності їх оформлення як постанов та відсутності обов`язку НБУ доводити такі акти до відома вкладників чи реєструвати їх у Міністерстві юстиції України. Водночас суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки ключовим доводам позивача щодо можливої протиправної бездіяльності НБУ у сфері банківського нагляду, не з`ясували фактичних обставин щодо списання коштів з кореспондентського рахунку банку, виведення активів та застав, а також не встановили наявності чи відсутності причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) НБУ та завданою позивачу шкодою. Крім того, суди не дослідили аргументи про вплив застосування Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з огляду на принцип незворотності дії закону в часі та не навели мотивів відхилення відповідних доводів. За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що ухвалені судові рішення не відповідають вимогам законності й обґрунтованості, а допущені процесуальні порушення підлягають усуненню шляхом скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Суд зазначив, що НБУ діяв у межах наданих законом повноважень у сфері банківського регулювання та нагляду, а прийняті ним рішення щодо ПАТ «Банк «Таврика» (про зупинення окремих операцій, віднесення до неплатоспроможних та відкликання ліцензії/ліквідацію) є актами індивідуальної дії, прийнятими на підставі результатів позапланової інспекційної перевірки та встановлених ризиків для вкладників і кредиторів. Акти індивідуальної дії не підлягають державній реєстрації в Мін`юсті, а тому посилання позивача на їх «нечинність» через відсутність реєстрації та оприлюднення є безпідставними; також закон не встановлює обов`язку НБУ доводити такі рішення до відома вкладників. Немає підстав вважати, ніби оскаржуване рішення про зупинення окремих операцій безпосередньо забороняло виплату депозитів чи само по собі спричинило неможливість отримання позивачем коштів. Невиконання банком заяв позивача про дострокове повернення вкладів, на думку суду, є діями самого банку, які можуть свідчити про його власне трактування/поведінку, але не підтверджують протиправності рішень або дій НБУ. У частині доводів про неналежний нагляд не встановлено протиправної бездіяльності НБУ, оскільки останній здійснив позапланову перевірку, зафіксував проблеми та застосував передбачені законом заходи впливу (визнання неплатоспроможним, подальша ліквідація), а також звертався до правоохоронних органів. Водночас втручання НБУ в оперативну діяльність банку та у виконання банком договірних зобов`язань перед вкладниками обмежене законом, а протидія виведенню активів і повернення активів у процедурі виведення банку з ринку віднесені, зокрема, до повноважень Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Щодо події зі списанням коштів з кореспондентського рахунку суд погодився з аргументом відповідача, що списання відбулося поза волею та об`єктивною можливістю впливу НБУ, а обставини вказують на причетність посадових осіб банку/пов`язаних осіб, послався на наявність кримінально-правової оцінки дій відповідної службової особи банку та на судові висновки в інших провадженнях, де констатовано, що причини неплатоспроможності банку і заподіяної шкоди пов`язані з діями керівників/акціонерів банку, а не НБУ. У підсумку суд зазначив, що позивачем не доведено ключових елементів відповідальності, зокрема протиправної поведінки НБУ та прямого причинно-наслідкового зв`язку між рішеннями/діями/бездіяльністю НБУ і заявленою матеріальною шкодою.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи та неналежну оцінку наявних доказів, просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Зазначив, що суд першої інстанції не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 24 січня 2023 року у цій справі, та фактично не усунув недоліків попереднього судового розгляду, зокрема не надав правильної оцінки доводам про неналежне здійснення НБУ банківського нагляду за ПАТ «Банк «Таврика», не дослідив у повному обсязі обставини виведення активів і ліквідного забезпечення Банку, заміни предметів застави, а також списання 27 листопада 2012 року з кореспондентського рахунку Банку, відкритого в MEINL BANK AG, коштів у сумі 26 502,9 тис. доларів США, що становило еквівалент близько 211,8 млн грн. На переконання апелянта, такі операції відбувалися у період проведення НБУ позапланової інспекційної перевірки та після запровадження обмежень рішенням від 23 листопада 2012 року № 906, однак НБУ не забезпечив належного контролю за їх дотриманням та своєчасного реагування на ризикові операції Банку. НБУ був обізнаний або, здійснюючи передбачені законом функції банківського регулювання та нагляду, повинен був бути обізнаний про незадовільний фінансовий стан ПАТ «Банк «Таврика», кредитування пов`язаних з Банком осіб, виведення ліквідного забезпечення та інші ризикові операції. Водночас, на думку ОСОБА_1 , НБУ своєчасно не застосував передбачених законодавством дієвих заходів впливу, чим не забезпечив захист інтересів вкладників та допустив подальше погіршення фінансового стану Банку і втрату його активів. Також апелянт не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності рішення Комісії НБУ від 23 листопада 2012 року № 906, постанов Правління НБУ від 20 грудня 2012 року № 548 та від 20 березня 2013 року № 97. Стверджує про відсутність належних фактичних і правових підстав для їх прийняття, посилається на достатність обов`язкових резервів Банку, недоведеність установлених НБУ підстав для віднесення Банку до категорії неплатоспроможних, а також на порушення порядку прийняття, державної реєстрації та доведення відповідних актів до відома заінтересованих осіб. Вказує на неврахування судом його доводів щодо застосування Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» до правовідносин, які виникли з договорів банківського вкладу, укладених до набрання цим Законом чинності, з огляду на приписи статті 58 Конституції України. Вважає помилковим висновок суду про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між діями та бездіяльністю НБУ і завданою йому майновою шкодою. Внаслідок неналежного банківського нагляду та несвоєчасного реагування НБУ він був позбавлений можливості отримати належні йому кошти за договорами банківського вкладу, що становить порушення гарантованого Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права власності та є підставою для відшкодування заподіяної шкоди. Посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час розгляду заяв про відвід судді. Зазначає, що після визначення колегіального складу суду заяви про відвід головуючого судді були розглянуті неналежним суб`єктом та з порушенням порядку, встановленого статтею 40 КАС України, у зв`язку з чим вважає, що подальший розгляд справи та ухвалення рішення здійснено неповноважним складом суду. Також стверджує про необґрунтоване відхилення та залишення без належного розгляду поданих ним клопотань, неналежне дослідження доказів, невідображення окремих процесуальних дій і заяв у матеріалах судового засідання та відсутність у рішенні мотивованої відповіді на істотні доводи позову.

У відзиві на апеляційну скаргу НБУ, заперечуючи проти її задоволення, просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року - без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції під час нового розгляду справи врахував висновки Верховного Суду, належним чином дослідив обставини, які входять до предмета доказування, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність протиправних рішень, дій чи бездіяльності Національного банку України. Списання 27 листопада 2012 року коштів з кореспондентського рахунку ПАТ «Банк «Таврика» в MEINL BANK AG здійснено іноземним банком у межах правовідносин, які виникли на підставі відповідних договорів та регулювалися іноземним законодавством. НБУ не був стороною цих правовідносин та не мав юридичної чи фактичної можливості заборонити або припинити вчинення MEINL BANK AG відповідної операції. Водночас виявлені під час інспекційної перевірки обставини були зафіксовані НБУ, за її результатами до Банку застосовано захід впливу у вигляді віднесення його до категорії неплатоспроможних, а інформацію щодо можливих протиправних дій передано правоохоронним органам. За таких обставин НБУ вважає необґрунтованими твердження апелянта про наявність причинного зв`язку між його наглядовою діяльністю та зазначеним списанням коштів. Стосовно доводів про неналежний банківський нагляд, який, за твердженням позивача, призвів до виведення заставного майна та заміни ліквідного забезпечення за кредитними операціями, НБУ наголошує, що саме внаслідок проведеної ним позапланової інспекційної перевірки було виявлено відповідні порушення у діяльності ПАТ «Банк «Таврика», у тому числі факти заміни об`єктів іпотеки на твори образотворчого мистецтва. Виявлення таких порушень стало однією з підстав для застосування до Банку передбачених законом заходів впливу. Натомість після віднесення Банку до категорії неплатоспроможних повноваження щодо перевірки правочинів, виявлення нікчемних операцій, повернення виведених активів та стягнення заборгованості належали Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відповідно до статей 37, 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Тому наведені апелянтом обставини, на думку відповідача, не свідчать про протиправну бездіяльність НБУ. Окремо відповідач посилається на те, що негативний фінансовий стан ПАТ «Банк «Таврика», втрата ним ліквідності та неможливість виконувати зобов`язання перед вкладниками були наслідком дій самого Банку, його керівників, акціонерів та пов`язаних осіб, зокрема здійснення кредитування пов`язаних осіб, виведення активів та прийняття інших ризикових рішень. На підтвердження цієї позиції НБУ посилається на встановлені у справі № 910/12803/18 обставини та висновки Верховного Суду щодо відповідальності пов`язаних із Банком осіб за заподіяну йому шкоду. Водночас НБУ відповідно до законодавства не відповідає за зобов`язаннями банків перед їх вкладниками. Також НБУ відхиляє доводи ОСОБА_1 щодо недопустимості застосування до спірних правовідносин Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» через принцип незворотності дії закону в часі. Зазначає, що цей Закон не змінює умов укладених позивачем договорів банківського вкладу, а визначає спеціальну процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку, повноваження Фонду та порядок задоволення вимог вкладників, а тому його застосування після визнання Банку неплатоспроможним не є наданням Закону зворотної дії. Щодо вимоги про відшкодування матеріальної шкоди НБУ наголошує, що позивачем не доведено необхідної сукупності умов для покладення на відповідача відповідальності, насамперед протиправності поведінки НБУ та прямого причинно-наслідкового зв`язку між його рішеннями, діями чи бездіяльністю і неможливістю отримання ОСОБА_1 коштів за договорами банківського вкладу. На переконання відповідача, сам факт неповернення Банком депозитних коштів не свідчить про те, що відповідна шкода заподіяна саме НБУ, оскільки безпосереднім боржником за договорами банківського вкладу було ПАТ «Банк «Таврика», а встановлені обставини його неплатоспроможності пов`язані насамперед із діяльністю самого Банку та пов`язаних із ним осіб. У зв`язку з цим НБУ вважає відсутніми правові підстави як для визнання його дій чи бездіяльності протиправними, так і для стягнення з нього заявленої позивачем матеріальної шкоди.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 03 лютого 2025 року, встановивши, що суд першої інстанції розглянув по суті позовні вимоги у первісній редакції (тобто без урахування заяви позивача від 12 вересня 2023 року про уточнення позовних вимог), скасував рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди та ухвалив у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю Національного банку України, що призвели до обмеження та позбавлення (дискримінації) позивача права володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю - власними заощадженнями та відсотками за ними, що були розміщені за договорами банківських строкових вкладів у Публічному акціонерному товаристві «Банк «Таврика», терміни яких закінчилися, у розмірах, що на 09 квітня 2013 року становили 26 487 доларів 75 центів, 36 935 євро 40 євроцентів, 695 894 гривні 18 копійок, що визначено у листі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 квітня 2013 року вих. № 11-02/1496/1.

В іншій частині рішення суду першої інстанції апеляційний суд залишив без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи та надано їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують висновків суду щодо відсутності протиправної поведінки з боку Національного банку України. Рішення НБУ від 23 листопада 2012 року № 906, постанови Правління НБУ від 20 грудня 2012 № 548 та від 20 березня 2013 року № 97 є актами індивідуальної дії, прийнятими в межах наданих законом повноважень, у спосіб та з метою, визначеними законодавством у сфері банківського регулювання і нагляду, а тому не підлягали державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та не вимагали доведення до відома вкладників банку. Оскаржувані рішення НБУ не були адресовані позивачу, не регулювали безпосередньо його договірні правовідносини з ПАТ «Банк «Таврика» та не містили заборони на здійснення банком операцій з повернення депозитів, а відтак самі по собі не могли спричинити порушення майнових прав позивача. Невиконання банком зобов`язань за договорами вкладу, за оцінкою суду, є наслідком дій самого банку та пов`язаних із ним осіб, а не результатом протиправних дій чи бездіяльності Національного банку України. Суд апеляційної інстанції також погодився, що НБУ не наділений повноваженнями втручатися в оперативну господарську діяльність банку, у тому числі у виконання ним договірних зобов`язань перед вкладниками, а здійснює банківський нагляд шляхом інспекційних перевірок та застосування передбачених законом заходів впливу. НБУ здійснив такий нагляд, виявив порушення та застосував адекватні заходи впливу, зокрема віднесення банку до категорії неплатоспроможних і подальшу ліквідацію. Повноваження щодо протидії виведенню активів банку, визнання правочинів нікчемними та повернення активів після запровадження тимчасової адміністрації належать Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а не Національному банку України. Встановлені у справі факти незаконного списання коштів та виведення активів банку пов`язані з діями посадових осіб ПАТ «Банк «Таврика» та його пов`язаних осіб, що підтверджується, зокрема, вироком у кримінальній справі та висновками Верховного Суду у господарських спорах, а не з бездіяльністю НБУ. Відсутні ознаки протиправної дії або бездіяльності НБУ, а також прямого причинно-наслідкового зв`язку між рішеннями та діями НБУ і порушенням прав позивача, на які він посилався.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , до якої приєднався ОСОБА_2 , задоволено частково.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року у справі №826/9693/13-а скасовано, справу №826/9693/13-а направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалюючи таку постанову, суд виходив з того, що суд апеляційної інстанції допустив істотне порушення норм процесуального права, яке полягало у ненаданні правової оцінки ключовому доводу апеляційної скарги позивача щодо неповноважного складу суду при розгляді заяв про відвід судді першої інстанції. Верховний Суд звернув увагу, що позивач послідовно наполягав не стільки на змісті підстав для відводу, скільки на порушенні процедури його розгляду, зокрема вимог статті 40 КАС України щодо суб`єкта, уповноваженого вирішувати такі заяви, однак апеляційний суд фактично проігнорував цей аргумент, обмежившись оцінкою обґрунтованості самих відводів. Колегія суддів наголосила, що відповідно до пункту «а» частини третьої статті 322 КАС України суд апеляційної інстанції зобов`язаний надати мотивовану відповідь на кожен суттєвий аргумент апеляційної скарги, а ненадання такої відповіді свідчить про порушення принципів законності та обґрунтованості судового рішення, закріплених у статті 242 КАС України. За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що допущене апеляційним судом процесуальне порушення унеможливило повну та належну перевірку доводів скаржника, у зв`язку з чим відсутні підстави для оцінки інших аргументів касаційної скарги.

На стадії апеляційного розгляду справи судом прийнято заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 .

В заявах ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги позивача у повному обсязі, зазначивши, що оскаржувані судові рішення та результати розгляду справи № 826/9693/13-а безпосередньо впливають на їх права, свободи та законні інтереси як вкладників в ПАТ «Банк «ТАВРИКА». Вони були позбавлені можливості розпоряджатися власними грошовими коштами, зазнали майнової та моральної шкоди.

Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та їх правову оцінку, правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 та заяви ОСОБА_3 і ОСОБА_2 про приєднання до апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 був вкладником Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» згідно з договорами банківських строкових вкладів від 06 грудня 2011 року № ПСД (391) 1613, від 19 грудня 2011 року № ПСГ (391) 8186, від 04 січня 2012 року № ПСГ (391) 9097, від 01 листопада 2012 року № МК7859, від 05 січня 2012 року № ПСД (391) 2164, від 10 січня 2012 року № ПСЄ (391) 774.

Розпорядженням НБУ від 22 листопада 2012 року № 599-р з метою забезпечення контролю за дотриманням Банком вимог банківського законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України було доручено: організувати з 22 листопада 2012 року по 28 грудня 2012 року (включно) позапланову інспекційну перевірку ПАТ «Банк «Таврика» за період діяльності з 01 травня 2009 року по 22 листопада 2012 року з питань якості активів, достатності капіталу, ліквідності, менеджменту у зв`язку з наявністю фактів, які можуть свідчити про проведення Банком ризикових операцій, що загрожують інтересам вкладників або інших кредиторів Банку; повідомити Генеральний департамент банківського нагляду про результати перевірки; визначено перелік працівників НБУ для проведення перевірки.

Відповідно до розпорядження НБУ від 22 листопада 2012 року № 599-р здійснено позапланову інспекційну перевірку Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» за період діяльності з 01 травня 2009 року до 22 листопада 2012 року з питань якості активів, достатності капіталу, ліквідності, менеджменту, за результатами якої складено доповідну записку від 22 листопада 2012 року № 11-308/18364.

Перевіркою встановлено наявність критичної ситуації з керівництвом Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика», а саме: звільнення голови Правління без передання справ, звільнення члена спостережної ради (за сумісництвом начальник відділу кадрів); існування загрози значного відтоку залучених коштів, наявність незначних залишків коштів на коррахунку Банку в НБУ, загроза невиконання зобов`язань перед кредиторами та вкладниками з вини банку, у зв`язку з чим НБУ прийнято рішення від 23 листопада 2012 року № 906 «Про зупинення здійснення окремих видів операцій публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика», яким Публічному акціонерному товариству «Банк «Таврика» зупинено у строк до 24 грудня 2012 року здійснення окремих видів операцій.

Рішенням Комісії НБУ від 23 листопада 2012 року № 906, серед іншого, було встановлено обмеження щодо здійснення ПАТ «Банк «Таврика» окремих операцій, передбачено проведення розрахунків через консолідований кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України. Водночас зазначене рішення не містило заборони на здійснення операцій з повернення вкладникам коштів за договорами банківського вкладу.

За наслідками розгляду висновку департаменту пруденційного нагляду Генерального департаменту банківського нагляду НБУ постановою Правління НБУ від 20 грудня 2012 року № 548 Публічне акціонерне товариство «Банк «Таврика» віднесено до категорії неплатоспроможних. Постанова була доведена до відома Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

На підставі зазначених рішень виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 20 грудня 2012 року прийнято рішення № 33 про запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду ОСОБА_12 на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Банк «Таврика». Протягом дії тимчасової адміністрації вкладники Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» можуть отримати свої кошти за договорами банківського вкладу (депозиту), строк дії договорів яких закінчився, та за договорами банківського рахунку в розмірах вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, але не більше 200 000 грн.

За результатами проведення НБУ інспекційної перевірки ПАТ «Банк «Таврика» у період з 22 листопада 2012 року по 28 грудня 2012 року складена довідка від 28 грудня 2012 року.

У довідці НБУ від 28 грудня 2012 року на тему «Оцінка якості активів, достатності капіталу, ліквідності, менеджменту» детально викладені економічні аспекти та оцінка діяльності банку. Інспектування здійснювалося за період з 01 травня 2009 року по 01 листопада 2012 року.

У довідці зазначається, що постановою Правління НБУ від 20 грудня 2012 року № 548 Банк віднесено до категорії неплатоспроможних, оскільки протягом 10 робочих днів поспіль (з 05 грудня 2012 року р. по 18 грудня 2012 року р.) частка невиконаних з вини Банку платежів перевищувала 10 % від загальних зобов`язань.

Як вбачається зі змісту довідки, до основних висновків належить: некерована ситуація, що сталася з керівництвом банку (звільнився голова правління, начальник відділу кадрів - член спостережної ради, протягом наступних днів подали заяву на звільнення більше 30 працівників банку, у т.ч. начальник казначейства, служби безпеки, сектору по обслуговуванню фізичних осіб, начальник управління ризиками та планування, заступник начальника управління кредитних операцій); масове звільнення та поява негативної інформації у засобах масової інформації сприяло значному відтоку коштів за зверненнями вкладників-фізичних осіб, в основному, щодо дострокового повернення коштів (за 22 листопада 2012 року - 23 листопада 2012 року повернуто через касу головного офісу фізичним особам у валюті кошти в еквіваленті 61 309 700 грн, у гривнях - 31 653 200 грн; загальна сума коштів, повернених інсайдерам банку становить 12 832 500 грн. (з них заступнику голови правління - 11 427 000 грн; акціонеру - 8 167 700 грн).

Як наслідок, починаючи з 23 листопада 2012 року Банк неспроможний виконувати зобов`язання перед вкладниками та кредиторами. За результатами інспектування встановлено, що кредитна діяльність Банку спрямована на задоволення потреб акціонерів та пов`язаних з ними осіб, основним видом діяльності яких є будівництво та операції з нерухомістю, їх заборгованість станом на 01 листопада 2012 року р. становить 96,55% кредитних вкладень або 851,49 % капіталу 1 рівня. Якість активів Банку за результатами інспектування визнано незадовільною, оскільки частка негативно класифікованих активів становить 45,79 %, негативно класифікованих кредитів - 69,66 %.

Встановлено, що протягом листопада-грудня 2012 року Банком:

- виведено із забезпечення іпотеку нерухомого майна на загальну суму 98 559, 9 тис. грн та майнові права на грошові кошти (депозити) на загальну суму 107 928, 5 тис. грн;

- здійснено заміну об`єктів іпотеки (на загальну суму 406 037, 8 тис. грн) на твори образотворчого мистецтва:

- отримано додаткову заставу у вигляді простих іменних акцій ПАТ «Київський ювелірний завод» (заставною вартістю 1 199 895, 6 тис. грн).

Крім того, у довідці наводяться інші економічні аспекти діяльності банку, що призвели до виникнення кризової ситуації. Зокрема, як зазначено в довідці, 27 листопада 2012 року відбулося списання коштів, розміщених на кореспондентському рахунку, відкритому у MEINL BANK AG (Австрія) на загальну суму 26 502,9 тис. доларів США (в еквіваленті 211 837, 9 тис. грн. або 5,34 % загальних активів). За даними діючого керівництва банк не володів договорами та іншою документацією, на підставі яких було вчинено списання. Підписантом з боку Банку за документами (копії яких надано на зап. Банку) з MEINL BANK AG є ОСОБА_13 , який на той час (22 грудня 2011 року) виконував обов`язки Голови Правління банку. Наведено висновки про нелегітимність повноважень ОСОБА_13 як Голови Правління ПАТ «Банк «Таврика», сумніви щодо підписаних ним документів на вказаній посаді, у зв`язку з непогодженням його кандидатури у встановленому Статутом Банку порядку Національним банком України.

Також за наслідками розгляду пропозиції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо відкликання банківської ліцензії та ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика», викладеної в листі від 15 березня 2013 року № 17-2014/13, та доповідної записки Генерального департаменту банківського нагляду НБУ від 18 березня 2013 року № 47-308/4752 Національним банком України прийнято постанову від 20 березня 2013 року № 97 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика».

Відповідно до листа уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 квітня 2013 року №11-02/1496/1 розмір невиконаних перед ОСОБА_1 зобов`язань за договорами банківського вкладу станом на 09 квітня 2013 року становив 26 487,75 дол. США, 36 935,40 євро та 695 894,18 грн.

Не погоджуючись з вказаними діями і рішеннями НБУ та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду.

Щодо висловлених в апеляційній скарзі доводів про порушення судом першої інстанції порядку розгляду заяви про відвід судді, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до статей 2, 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статей 36- 40 КАС України право особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом є однією з фундаментальних процесуальних гарантій справедливого судочинства. Дотримання встановленої законом процедури розгляду заяви про відвід судді має не формальний, а сутнісний характер, оскільки безпосередньо спрямоване на усунення будь-яких обґрунтованих сумнівів у безсторонності суду.

Питання відводу має вирішуватися не лише з урахуванням змісту доводів заявника, а й із безумовним додержанням процесуальної процедури, встановленої статтею 40 КАС України, оскільки саме дотримання процесуальних норм гарантує довіру до суду та усуває об`єктивні сумніви щодо неупередженості складу суду.

В апеляційній скарзі позивач покликався на те, що оскільки 05 липня 2024 року суд першої інстанції постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначив судове засідання для розгляду справи по суті на 28 серпня 2024 року у складі колегії суддів: Головенко О.Д., Колеснікова І.С., Перепелиця А.М., суддя Головенко О.Д. не мав права розглядати заяву про відвід одноособово, керуючись приписами частини третьої статті 40 КАС України (питання про відвід судді вирішується судом, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість).

11 липня 2024 року ОСОБА_1 подав заяву про відвід судді, в якій просив відвести суддю Головенка О.Д. від розгляду адміністративної справи № 826/9693/13-а.

Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду Головенка О.Д. від 12 липня 2024 року залишено без розгляду заяву ОСОБА_1 про відвід судді.

22 серпня 2024 року позивач подав повторну заяву про відвід судді Головенка О.Д. (т. 9, а.с. 83-84), обґрунтовуючи її незгодою із ухвалою 12 липня 2024 року та наявністю підстав для відводу, зазначив про порушення суддею статті 40 КАС України під час постановлення ухвали від 12 липня 2024 року з огляду на неповноважність складу суду.

Ухвалою від 28 серпня 2024 року суд першої інстанції одноособово суддею Головенко О.Д. відмовив у задоволенні заяви позивача про відвід від 22 серпня 2024 року з огляду на його необґрунтованість.

У цій справі позивач повторно заявив відвід судді 22 серпня 2024 року, тобто за п`ять днів до призначеного на 28 серпня 2024 року судового засідання.

За таких обставин, навіть якщо суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленого відводу, застосуванню підлягали приписи частини четвертої статті 40 КАС України, згідно з якими, якщо заява про відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу; такому судді не може бути заявлений відвід.

Отже, заява про відвід від 22 серпня 2024 року підлягала передачі для вирішення іншому судді, який не входив до складу суду у справі, тоді як її розгляд (та вирішення) суддею зі складу суду, якому заявлено відвід, суперечить прямій нормі процесуального закону.

Такі дії свідчать про порушення норм процесуального права, оскільки встановлена КАС України процедура розгляду заяви про відвід не була дотримана, що саме по собі підриває гарантії безсторонності суду та потребує належної правової оцінки апеляційною інстанцією.

Під час апеляційного розгляду справи зазначені недоліки процесуальної поведінки суду першої інстанції не можуть бути усунуті.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції виходить з того, що під час розгляду справи судом першої інстанції було допущено істотне порушення норм процесуального права, яке полягає у розгляді заяви про відвід судді з відступом від вимог, установлених КАС України, зокрема щодо порядку та суб`єкта її вирішення.

Частиною третьою статті 317 КАС України встановлено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо справу розглянуто неповноважним складом суду.

За цих обставин ухвалене судом першої інстанції рішення не може вважатися законним та обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Надаючи правову оцінку іншим доводам як позовної заяви, так і апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо позовної вимоги про встановлення факту видання Правлінням Національного банку України актів індивідуальної дії - рішення комісії НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків від 23 листопада 2012 року № 906 «Про зупинення здійснення окремих видів операцій Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика», постанов Правління Національного банку України від 20 грудня 2012 року № 548 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» до категорії неплатоспроможних» і від 20 березня 2013 року № 97 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика», що не були доведені до вкладників Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» у встановленому порядку.

За своєю правовою природою зазначені рішення НБУ є актами індивідуальної дії, оскільки прийняті щодо конкретно визначеного суб`єкта - ПАТ «Банк «Таврика», регулювали конкретні правовідносини у сфері банківського нагляду та встановлювали права й обов`язки саме для цього Банку.

Такі акти не містять загальнообов`язкових правил поведінки, не розраховані на невизначене коло осіб та не мають характеру нормативно-правових актів.

Саме такого висновку щодо правової природи рішення №9 06 та постанов № 548 і № 97 дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2023 року у цій справі, погодившись із тим, що зазначені акти є актами індивідуальної дії, не підлягали державній реєстрації у Міністерстві юстиції України та не потребували персонального доведення до відома вкладників ПАТ «Банк «Таврика».

Законодавством, чинним на час виникнення спірних правовідносин, також не було передбачено обов`язку Національного банку України персонально повідомляти вкладників банку про прийняття щодо такого банку заходів впливу. Акти індивідуальної дії підлягали доведенню до відома особи, якої вони безпосередньо стосувалися, тобто ПАТ «Банк «Таврика», що відповідачем було забезпечено.

Аналогічного висновку Верховний Суд дійшов і у постанові від 26 квітня 2023 року у справі № 826/6233/15 за позовом ОСОБА_14 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, третя особа - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» Караченцев Артем Юрійович про:

1) визнання протиправним рішення комісії Національного банку України № 906 від 23 листопада 2012 року, яке прийнято із запізненням на два місяця після виведення активів з публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» (далі також ПАТ «Банк Таврика», Банк) з метою штучного доведення ПАТ «Банк Таврика» до неплатоспроможності та прийнято із порушенням вимог постанови Правління Національного банку України № 516 від 03 грудня 2003 року «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами» без документального підтвердження невиконання вимог вкладників банком з посиланням тільки на інформацію отриману від головного бухгалтера банку станом на 13 год. 00 хв. 23.11.2012 при відсутності довідки Національного банку України про результати позапланової перевірки ПАТ «Банк Таврика» комісією Національного банку України, при наявності достатнього обов`язкового резерву коштів банку в Національному банку України;

2) визнання протиправною постанови Правління Національного банку України № 548 від 20 грудня 2012 року «Про віднесення ПАТ «Банк Таврика» до категорії неплатоспроможних», як таку, що не відповідає дійсності при достатності обов`язкового резерву коштів банку в Національному банку України;

3) визнання протиправними дій та бездіяльності Національного банку України при виявленні фактів: не проведення щорічних інспекційних перевірок ПАТ «Банк «Таврика» (в порушення вимог статті 71 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), при наявності грубих порушень в ПАТ «Банк «Таврика» з боку пов`язаних осіб-акціонерів при наданні їм кредитів та масового виведення застав з ПАТ «Банк «Таврика» (в порушення вимог ст. 63 Закону України «Про банки і банківську діяльність»); незаконного списання з кореспондентського рахунку ПАТ «Банк Таврика» під час інспекційної перевірки комісією Національного банку України 211 837,9 тис. грн. на користь Австрійського банку MEINL BANK AG; недостатності для покриття кредитних ризиків застави майнового поручителя ТОВ «Музей сучасного образотворчого мистецтва України» вартістю 9 млрд. 70 млн. 402,8 тис. грн. під надані кредити 29 позичальникам-акціонерам та пов`язаних з ними особам, загальна заборгованість яких становить 3 млрд. 314 млн. 915,9 тис. грн.; незаконної підміни матеріальної застави позичальників кредитів в банку в сумі 1 млрд. 199 млн. грн. акціями Київського ювелірного заводу із занадто завищеною експертною ціною (у п`ять разів) під час проведення позапланової перевірки Нацбанком та не відображення цього факту в довідці Національного банку України за результатами позапланової перевірки ПАТ «Банк Таврика» Національним банком України, що призвело до позбавлення права власності ОСОБА_14 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і спричинило нанесення їм матеріальної шкоди через протиправні дії та бездіяльність Національного банку України;

4) визнання протиправною введення тимчасового адміністратора Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до ПАТ «Банк Таврика» з 21 грудня 2012 року та незаконного набуття права розпоряджатися депозитними вкладами позивачів;

5) визнання протиправним звернення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до Національного банку України про відкликання ліцензії у ПАТ «Банк Таврика» при наявності достатніх застав майнового поручителя ТОВ «Музей сучасного образотворчого мистецтва України» 9 млрд. 70 млн. 402,8 тис. грн. та цінних паперів Київського ювелірного заводу в розмірі 67% акцій від статутного капіталу Київського ювелірного заводу;

6) визнання протиправними дій та бездіяльності Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відповідно до статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» через не звернення з грудня 2012 року до серпня 2013 року до правоохоронних органів про притягнення до цивільної та кримінальної відповідальності осіб винних в списанні 211 млн. 837,9 тис грн. на користь Австрійського банку; через не визнання договорів застави майнового поручителя ТОВ «Музей сучасного образотворчого мистецтва України» нікчемними і не відновлення дебіторської заборгованості 29 позичальників кредитів-акціонерів ПАТ «Банк Таврика» в сумі 3 млрд. 314 млн. 915,9 тис. грн.; через невизнання договорів підміни матеріальної застави в сумі 1 млрд. 199 млн. грн. цінними паперами Київського ювелірного заводу нікчемними та не відновлення дебіторської заборгованості позичальників кредитів в ПАТ «Банк Таврика»;

7) відшкодування матеріальну шкоду за рахунок держави ОСОБА_14 в сумі 2 238 920 грн (з них: 1 102,6 тис. грн. заподіяну незаконними рішеннями та протиправною бездіяльністю Національного банку України та 1 136,32 тис. грн. через протиправні дії та бездіяльність посадових осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб) відповідно до статті 41, 56 Конституції України, статтями 321, 1174, 1214, Цивільного кодексу України, статті 102 Кодексу адміністративного судочинства України;

8) відшкодування матеріальної шкоди за рахунок держави ОСОБА_4 в сумі 240 925 грн (з них: 119 118 грн заподіяну незаконними рішеннями та протиправною бездіяльністю Національного банку України та 121 807 грн через протиправні дії та бездіяльність посадових осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб) відповідно до статей 41, 56 Конституції України, статей 321, 1174, 1214, Цивільного кодексу України, статті 102 Кодексу адміністративного судочинства України;

9) відшкодувати матеріальну шкоду за рахунок держави ОСОБА_1 в сумі 3 223 580, 59 грн (з них: 1 289 749, 55 грн заподіяну незаконними рішеннями та протиправною бездіяльністю Національного банку України у та 1 933 831, 04 грн через протиправні дії та бездіяльність посадових осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб), а також відсотки за неповернутими валютними вкладами у розмірах 12 017, 95 доларів США та 7 560 євро відповідно до ст. 41, 56 Конституції України, статей 321, 1174, 1214, Цивільного кодексу України, статті 102 Кодексу адміністративного судочинства України;

10) відшкодування матеріальної шкоди за рахунок держави ОСОБА_2 в сумі 12 144 845, 90 грн (з них: 4 136 305, 62 грн заподіяну незаконними рішеннями та протиправною бездіяльністю Національного банку України та 8 008 540, 28 грн через протиправні дії та бездіяльність посадових осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб), а також відсотки за неповернутими валютними вкладами у розмірі 124 159, 88 доларів США відповідно до статті 41, 56 Конституції України, статей 321, 1174, 1214, Цивільного кодексу України, статті 102 Кодексу адміністративного судочинства України.

11) визнання порушення відповідачами статей 21, 22, 41 Конституції України в частині щодо прав, свобод й інтересів та протиправного позбавлення права власності ОСОБА_14 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на володіння, користування та розпоряджання власними коштами, що призвело до нанесення їм матеріальної шкоди через протиправні дії та бездіяльність Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

Отже, відсутність персонального повідомлення ОСОБА_1 про прийняття рішення № 906 та постанов № 548 і №97 не свідчить про порушення НБУ встановленого законом порядку їх прийняття чи доведення до відома, а також не підтверджує порушення прав позивача.

За таких обставин правові підстави для задоволення першої позовної вимоги відсутні.

Щодо позовних вимог про визнання неправомірним застосування рішення Комісії НБУ від 23 листопада 2012 року №906, постанов Правління НБУ від 20 грудня 2012 року №548 та від 20 березня 2013 року №97, що призвело до набуття Фондом гарантування вкладів фізичних осіб повноважень органів управління та контролю ПАТ «Банк «Таврика» і протиправного обмеження права позивача володіти, користуватися та розпоряджатися належними йому коштами, а також про визнання протиправними дій та бездіяльності НБУ, які спричинили його дискримінацію у реалізації прав на депозитні заощадження та відсотки за ними, внаслідок видання та застосування зазначених індивідуальних актів НБУ, визнання їх нечинними, то ці вимоги є взаємопов`язаними, оскільки поєднані одними обставинами.

Рішення № 906, постанови № 548 та № 97 прийняті уповноваженими органами НБУ у межах реалізації передбачених законодавством повноважень у сфері банківського регулювання та нагляду.

При цьому правомірність прийняття та застосування зазначених актів підтверджується встановленими у справі обставинами, які слугували такою підставою.

Так, рішення № 906 прийнято в умовах установленої НБУ критичної ситуації з керівництвом Банку, значного відтоку коштів, незначних залишків коштів на кореспондентському рахунку та існування загрози невиконання Банком зобов`язань перед вкладниками і кредиторами, тобто за наявності обставин, які давали НБУ передбачені статтею 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність» підстави для застосування відповідних заходів впливу.

Постанова № 548 прийнята після встановлення того, що протягом десяти робочих днів поспіль частка невиконаних з вини Банку зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами перевищувала встановлений законом рівень, що відповідно до статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» становило самостійну підставу для віднесення Банку до категорії неплатоспроможних.

Постанова № 97, своєю чергою, була прийнята Національним банком України за наслідками розгляду пропозиції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо відкликання банківської ліцензії та ліквідації Банку в порядку, визначеному статтею 77 цього Закону.

Отже, матеріали справи не дають підґрунтя вважати, що зазначені акти були прийняті поза межами повноважень НБУ або за відсутності передбачених законом фактичних та правових підстав.

За наведених обставин відсутні підстави для визнання оспорених актів індивідуальної дії НБУ нечинними, що застосовано до нормативно-правових актів.

Вказані акти у встановленому законом порядку протиправними не визнавалися і не скасовувались, а тому протягом періоду їх дії були обов`язковими для осіб, яких вони стосувалися. Сам факт того, що реалізація передбачених цими актами заходів спричинила зміну правового режиму діяльності Банку та, як наслідок, вплинула на можливість його вкладників вільно розпоряджатися коштами, не свідчить про неправомірність такого застосування.

Колегія суддів погоджується з тим, що після віднесення ПАТ «Банк «Таврика» до категорії неплатоспроможних, запровадження тимчасової адміністрації та подальшої процедури ліквідації можливість позивача отримати та вільно розпоряджатися всією сумою коштів, розміщених у Банку, була обмежена законом.

Однак такі правові наслідки виникли не внаслідок свавільного втручання НБУ у право власності позивача, а внаслідок застосування передбаченої законом процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Так, відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року № 4452-VI, який набрав чинності у повному обсязі 21 вересня 2012 року (у редакції, чинній на момент віднесення ПАТ «Банк «Таврика» до категорії неплатоспроможних), Фонд гарантував кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом, включаючи нараховані відсотки, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. При цьому граничний розмір такого відшкодування не міг бути меншим 200 000 грн.

В той же час, рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20 грудня 2012 року № 33 про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Таврика» передбачено можливість вкладників протягом дії тимчасової адміністрації отримати кошти за договорами банківського вкладу, строк дії яких закінчився, та за договорами банківського рахунку в розмірі вкладу, включаючи нараховані відсотки, але не більше 200 000 грн.

Отже, встановлення граничного розміру коштів, які могли бути отримані вкладником у межах гарантованого Фондом відшкодування після віднесення Банку до категорії неплатоспроможних, було наслідком застосування спеціального законодавчого механізму гарантування вкладів, а не самостійним обмеженням майнових прав ОСОБА_1 , установленим Національним банком України.

Зважаючи на це, визнання неконституційним Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», щодо обмеження суми повернення вкладу визначеним розміром не впливає на вирішення позову до НБУ.

Таким чином, правовий режим, який застосовувався до ОСОБА_1 після віднесення ПАТ «Банк «Таврика» до категорії неплатоспроможних, визначався безпосередньо законодавством про систему гарантування вкладів та був однаковим для усіх вкладників Банку, які перебували в аналогічному правовому становищі.

Набуття Фондом гарантування вкладів фізичних осіб відповідних повноважень щодо ПАТ «Банк «Таврика» було законодавчо визначеним наслідком правомірного віднесення Банку до категорії неплатоспроможних, а не самостійним рішенням НБУ про позбавлення ОСОБА_1 права власності на належні йому кошти.

При цьому рішенням НБУ від 23 листопада 2012 року № 906 не зупинялися операції з повернення вкладникам коштів за договорами банківського вкладу. Тому прийняття рішення № 906 не створювало юридичної заборони для виконання Банком зобов`язань перед вкладниками. Ця обставина також була встановлена Верховним Судом під час розгляду справи №826/6233/15.

У зв`язку з цим безпідставним є посилання позивача на протокол ПАТ «Банк «Таврика» від 22 листопада 2012 року, яким, за твердженням позивача, було обмежено можливість повернення вкладникам коштів за договорами банківського вкладу, як на доказ того, що відповідні обмеження є наслідком прийняття НБУ рішення № 906.

Крім того, вказаний протокол є внутрішнім рішенням самого Банку, а не актом НБУ, у зв`язку з чим встановлені ним обмеження щодо здійснення Банком окремих операцій не можуть бути ототожнені з обмеженнями, запровадженими НБУ, або покладені в основу висновку про протиправність дій відповідача.

Доводи позивача про можливість повернення Банком «Таврика» коштів через консолідований кореспондентський рахунок є неспроможними, так як такий рахунок призначений для здійснення Банком міжбанківських розрахунків, а не для безпосередньої виплати вкладникам належних їм депозитних коштів. Збереження можливості проведення розрахунків через цей рахунок не створювало для ОСОБА_1 окремого механізму повернення вкладу через Національний банк України.

Отже, невиконання ПАТ «Банк «Таврика» договірних зобов`язань перед ОСОБА_1 не може автоматично ототожнюватися з неправомірністю прийняття чи застосування актів НБУ.

Також позивачем не наведено та матеріалами справи не підтверджено обставин, які б свідчили про застосування до ОСОБА_1 іншого, менш сприятливого правового режиму порівняно з іншими вкладниками ПАТ «Банк «Таврика», які перебували в аналогічному становищі. Відтак твердження про дискримінаційний характер дій або бездіяльності НБУ є недоведеними.

Стосовно посилань позивача на статтю 58 Конституції України колегія суддів зазначає, що укладення ОСОБА_1 договорів банківського вкладу до набрання чинності Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» № 4452-VI саме по собі не виключає застосування положень цього Закону до правовідносин, які виникли після набрання ним чинності.

Юридичними фактами, з якими Закон № 4452-VI пов`язував виникнення повноважень Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та застосування спеціальної процедури виведення банку з ринку, були не дати укладення договорів банківського вкладу, а віднесення Банку до категорії неплатоспроможних, запровадження тимчасової адміністрації та подальша його ліквідація.

Зазначені юридичні факти настали вже під час дії Закону № 4452-VI.

Відтак застосування норм цього Закону до правовідносин, що виникли у зв`язку з віднесенням ПАТ «Банк «Таврика» до категорії неплатоспроможних та подальшим виведенням його з ринку, є безпосередньою дією закону в часі та не становить надання йому зворотної сили. Умови укладених раніше договорів банківського вкладу цим Законом ретроспективно не змінювалися.

Отже, доводи позивача про порушення вимог статті 58 Конституції України є необґрунтованими.

Таким чином, колегія суддів не встановила протиправності як самих актів НБУ, так і їх застосування до ПАТ «Банк «Таврика» та побічно до позивача, у зв`язку з чим відсутні підстави для висновку про протиправне обмеження ними чи дискримінаційне позбавлення позивача права володіти, користуватися та розпоряджатися належними йому коштами.

Відтак друга та третя позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо четвертої та п`ятої позовних вимог, які стосуються банківського нагляду, списання 211,8 млн грн та виведення застав.

Колегія суддів звертає увагу, що аналогічні позовні вимоги за інших фактичних обставин (підстав позову), пов`язаних із здійсненням НБУ банківського нагляду за ПАТ «Банк «Таврика», уже був предметом судового розгляду у справі № 826/6233/15 за позовом, зокрема ОСОБА_1 до НБУ та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Так, у квітні 2015 року ОСОБА_1 разом з іншими вкладниками ПАТ «Банк «Таврика» звернувся до суду, заявивши, серед іншого, вимоги про визнання протиправними дій та бездіяльності НБУ у зв`язку з непроведенням належних інспекційних перевірок Банку, кредитуванням пов`язаних осіб, масовим виведенням заставного майна, списанням з кореспондентського рахунку ПАТ «Банк «Таврика» у MEINL BANK AG коштів у сумі 211 837,9 тис. грн, заміною матеріального забезпечення та іншими операціями, які призвели до втрати Банком активів і порушення їхніх майнових прав. Тобто фактичні обставини, якими обґрунтовувалась відповідна частина позову у справі №826/6233/15, певною мірою подібні з обставинами, покладеними ОСОБА_1 в основу четвертої та п`ятої позовних вимог у справі, що розглядається.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2016 року у справі № 826/6233/15 позов було задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність НБУ в частині непроведення планової інспекційної перевірки ПАТ «Банк «Таврика» у межах 36 місяців, починаючи з 01 травня 2009 року. В іншій частині позовних вимог, у тому числі пов`язаних зі списанням коштів, виведенням активів, заміною застав, правомірністю рішень НБУ та відшкодуванням шкоди, суд відмовив.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2019 року зазначене рішення в частині задоволення позову скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Апеляційний суд, зокрема, встановив, що рішення НБУ № 906 та постанова № 548 були прийняті за передбачених законодавством підстав і в межах компетенції регулятора; до початку позапланової інспекційної перевірки НБУ не володів інформацією про протоколи органів управління Банку від 04 та 05 вересня 2012 року щодо виведення із забезпечення об`єктів нерухомості та їх заміни акціями ПАТ «Київський ювелірний завод»; рішення № 906 не забороняло повернення депозитів вкладникам, а обставини, на які посилалися позивачі, не підтверджували протиправність поведінки НБУ.

Постановою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та інших позивачів залишено без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2019 року - без змін.

При цьому Верховний Суд уточнив мотиви апеляційного суду та встановив, що НБУ дійсно мав провести чергову планову інспекційну перевірку ПАТ «Банк «Таврика» не пізніше 01 травня 2012 року, проте у встановлений строк цього не зробив.

Водночас Верховний Суд наголосив, що сам факт порушення строку проведення планової перевірки ще не є достатнім для задоволення позову конкретного вкладника. Суд встановив, що списання 211 837,9 тис. грн з рахунку у MEINL BANK AG та заміна об`єктів іпотеки відбулися у листопаді-грудні 2012 року, тобто вже після дати, до якої мала бути проведена планова перевірка. Тому навіть у разі своєчасного проведення такої перевірки ці подальші операції не могли бути виявлені в її межах. У зв`язку із цим Верховний Суд дійшов висновку, що порушення НБУ періодичності проведення планового заходу не мало негативного впливу на права ОСОБА_1 та інших позивачів і не перебувало у причинному зв`язку з наслідками, на які вони посилалися.

Верховний Суд також врахував, що призначеною 22 листопада 2012 року позаплановою перевіркою було охоплено діяльність Банку за період після попереднього інспекційного відвідування, а у довідці від 28 грудня 2012 року НБУ відобразив установлені факти виведення та заміни застав. У зв`язку із цим Верховний Суд зазначив, що НБУ, хоча й із запізненням щодо проведення планової перевірки, фактично виконав покладені на нього функції банківського нагляду, а порушення періодичності перевірки не спричинило порушення прав позивачів.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Великої Палати Верховного Суду із заявами про перегляд постанови Верховного Суду від 26 квітня 2023 року за виключними обставинами у зв`язку з рішеннями Європейського суду з прав людини. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2024 року у справі № 826/6233/15 (провадження № 11-182зва24) у задоволенні цих заяв відмовлено, а постанова Касаційного адміністративного суду від 26 квітня 2023 року залишена в силі. Велика Палата виходила з того, що встановлені ЄСПЛ порушення щодо надмірної тривалості провадження та відсутності ефективного засобу юридичного захисту не створювали підстав для перегляду вирішеного спору по суті.

Таким чином, питання про здійснення НБУ банківського нагляду за ПАТ «Банк «Таврика», своєчасність інспекційних перевірок, обставини списання 211,8 млн грн з кореспондентського рахунку у MEINL BANK AG, виведення та заміни застав, а також вплив зазначених обставин на права самого ОСОБА_1 вже безпосередньо досліджувалися судами у справі № 826/6233/15.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки ОСОБА_1 та НБУ були учасниками справи №826/6233/15, встановлені судовими рішеннями у цій справі фактичні обставини щодо здійснення НБУ банківського нагляду за ПАТ «Банк «Таврика», проведення інспекційних перевірок, прийняття рішення № 906, часу та обставин списання коштів з рахунку у MEINL BANK AG, виведення та заміни застав мають преюдиційне значення для розгляду цієї справи та повторного доказування не потребують.

Колегія суддів відхиляє посилання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на судові рішення в інших справах, в яких викладено відмінні підходи до оцінки правової природи актів НБУ, порядку їх доведення до вкладників, а також правомірності застосування відповідних заходів банківського нагляду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, у яких викладено правову позицію, від якої згодом відступлено, під час вирішення спору суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.

У спірних правовідносинах актуальна правова оцінка вже сформульована Верховним Судом, зокрема у постановах від 24 січня 2023 року у цій справі № 826/9693/13-а та від 26 квітня 2023 року у справі № 826/6233/15, в яких надано оцінку тим самим або аналогічним доводам щодо правової природи рішень НБУ, необхідності їх державної реєстрації та доведення до відома вкладників, а також правомірності дій НБУ у зв`язку із застосуванням заходів банківського нагляду щодо ПАТ «Банк «Таврика».

За таких обставин посилання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на інші судові рішення, у яких містяться відмінні правові висновки, не можуть бути покладені в основу вирішення цього спору, оскільки при застосуванні відповідних норм права колегія суддів враховує останню та релевантну правову позицію Верховного Суду у справі за участю тих самих сторін.

У зв`язку з цим колегія суддів не розцінює рішення судів у справі № 826/4364/13-а за адміністративним позовом ОСОБА_15 , ОСОБА_4 , ОСОБА_14 до Національного банку України, третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про скасування рішення та постанов, визнання неправомірною бездіяльності та стягнення матеріальної шкоди, якими встановлено протиправну поведінку НБУ щодо здійснення банківського нагляду за ПАТ «Банк «Таврика» та обставинами списання 211 837 947,4 7 грн з кореспондентського рахунку Банку у MEINL BANK AG, як такі, що мають обов`язкове значення для вирішення даного спору, оскільки ОСОБА_1 не був стороною у вказаній справі (приєднався до апеляційної скарги позивачів), а ухвали Верховного Суду від 05 квітня 2021 року про відмову у відкритті касаційного провадження за скаргами обох сторін у зв`язку з пропуском строку їх подання, у часі передують постанові Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 826/6233/15.

Щодо посилань ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на обставини, встановлені у господарській справі № 910/12803/18, як на підтвердження протиправності дій та бездіяльності Національного банку України, колегія суддів зазначає, що такі доводи не відповідають змісту судових рішень у зазначеній справі.

Так, предметом розгляду справи № 910/12803/18 був позов Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який діяв як ліквідатор ПАТ «Банк «Таврика», до керівників Банку, членів його органів управління та власників істотної участі про стягнення 2 679 888 731, 86 грн шкоди. Національний банк України у цій справі відповідачем не був та брав участь у ній як третя особа, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмета спору.

За результатами розгляду зазначеної справи судами встановлено, що ризикова діяльність ПАТ «Банк «Таврика», кредитування акціонерів та пов`язаних із ними осіб, виведення ліквідного забезпечення та інших активів Банку здійснювалися його керівниками, членами органів управління та власниками істотної участі, а саме такі дії стали причиною втрати Банком ліквідності, його неплатоспроможності та неможливості виконання зобов`язань перед кредиторами.

Верховний Суд постановою від 07 жовтня 2021 року скасував постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 лютого 2020 року та залишив у силі рішення Господарського суду міста Києва від 13 березня 2019 року, зазначивши, зокрема, що спір виник унаслідок неправильних дій саме відповідачів у господарській справі, які стали причиною неплатоспроможності та ліквідації Банку.

Отже, у справі № 910/12803/18 питання про правомірність здійснення НБУ його владних управлінських та наглядових повноважень не становило предмета спору, а вимоги про визнання рішень, дій чи бездіяльності НБУ протиправними не заявлялися та судами не вирішувалися.

Колегія суддів при цьому враховує, що у мотивувальній частині рішення Господарського суду міста Києва від 13 березня 2019 року дійсно міститься окреме судження про те, що бездіяльність у частині неналежного контролю з боку НБУ мала негативні наслідки для діяльності Банку.

Водночас наведена оцінка не може тлумачитися як установлення судом протиправності дій чи бездіяльності НБУ у значенні, якого йому надають ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Національний банк України у справі №910/12803/18 не був відповідачем, вимоги про визнання його рішень, дій чи бездіяльності протиправними до нього не заявлялися, а питання правомірності реалізації НБУ владних наглядових повноважень не становило предмета господарського спору.

Натомість у зазначеній справі безпосередньо встановлено причинний зв`язок між шкодою, завданою Банку та його кредиторам, і діями керівників, членів органів управління та власників істотної участі ПАТ «Банк «Таврика».

Відтак наведене у мотивувальній частині рішення судження щодо якості контролю НБУ є правовою оцінкою окремих обставин, яка відповідно до частини сьомої статті 78 КАС України не має преюдиційного характеру для цієї справи.

Тому звернення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до судового рішення у справі № 910/12803/18, яким нібито встановлено протиправність дій чи бездіяльності Національного банку України, є безпідставними та ґрунтуються на вибірковому тлумаченні змісту цього судового рішення.

Щодо списання 211 837 947,47 грн.

Сам по собі факт списання коштів з кореспондентського рахунку ПАТ «Банк «Таврика» 27 листопада 2012 року, тобто під час проведення позапланової інспекційної перевірки, не є достатнім для твердження про протиправну бездіяльність НБУ.

Для такого висновку необхідно встановити конкретний покладений на НБУ обов`язок вчинити певну юридично значиму дію, наявність у відповідача до або на момент списання інформації, яка давала підстави та реальну можливість запобігти відповідній операції, невиконання такого обов`язку та причинний зв`язок між цією бездіяльністю і списанням коштів.

Матеріали справи таких обставин не підтверджують.

Списання коштів у MEINL BANK AG було пов`язане з відносинами, що виникли на підставі договору позики та договору застави, укладених ще 22 грудня 2011 року. За позицією НБУ, яка не спростована належними доказами, списання здійснено MEINL BANK AG у порядку реалізації прав заставодержателя, без оформлення ПАТ «Банк «Таврика» після прийняття рішення № 906 нового платіжного доручення на перерахування зазначених коштів. Аналогічні обставини та заперечення НБУ були предметом дослідження у справі № 826/6233/15.

Посилання позивача на непогодження НБУ кандидатури ОСОБА_13 на посаду Голови Правління Банку також не доводить протиправної бездіяльності НБУ у зв`язку зі списанням коштів 27 листопада 2012 року.

Обставина підписання ОСОБА_13 документів, пов`язаних із виникненням договірних відносин ПАТ «Банк «Таврика» з MEINL BANK AG, не підтверджує, що НБУ на момент їх укладення або безпосередньо перед списанням володів інформацією, яка надавала йому реальну юридичну та фактичну можливість припинити реалізацію іноземним банком передбаченого договором права на списання коштів.

Матеріали справи також не підтверджують, що 27 листопада 2012 року ОСОБА_13 або іншою посадовою особою ПАТ «Банк «Таврика» після прийняття рішення №906 було надано нове платіжне розпорядження на перерахування відповідних коштів.

Тому сам факт дії рішення № 906, яким Банку заборонено використання прямих кореспондентських рахунків, не доводить, що 27 листопада 2012 року ПАТ «Банк «Таврика» здійснило через такий рахунок нову операцію всупереч установленій НБУ забороні або що НБУ мав юридичну чи технічну можливість зупинити одностороннє списання, здійснене іноземним банком у межах раніше виниклих договірних відносин.

Відтак належних підстав для встановлення конкретної протиправної бездіяльності НБУ, яка безпосередньо спричинила списання 211 837 947, 47 грн, матеріали справи не містять.

Щодо виведення та заміни застав, то ці обставини встановлено в довідці НБУ від 28 грудня 2012 року.

Однак установлення факту здійснення керівництвом Банку відповідних господарських операцій не є тотожним установленню протиправної бездіяльності НБУ.

У справі № 826/6233/15 судами встановлено, зокрема, що до початку позапланової інспекційної перевірки НБУ не володів інформацією про протоколи Правління ПАТ «Банк «Таврика» від 04 вересня 2012 року та Наглядової ради від 05 вересня 2012 року, якими оформлювалися рішення щодо виведення з забезпечення об`єктів нерухомості та їх заміни.

Водночас під час проведення позапланової перевірки відповідні обставини були виявлені та відображені НБУ у довідці від 28 грудня 2012 року.

Крім того, після віднесення ПАТ «Банк «Таврика» 20 грудня 2012 року до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації повноваження щодо забезпечення збереження активів Банку, перевірки укладених ним правочинів, виявлення нікчемних правочинів та застосування передбачених законом наслідків їх нікчемності здійснювалися Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у порядку, визначеному Законом № 4452-VI.

Отже те, що наслідки окремих раніше вчинених Банком операцій не були усунуті після запровадження тимчасової адміністрації, не свідчить про неналежне здійснення Національним банком України банківського нагляду.

Матеріали цієї справи не містять доказів того, що до моменту здійснення кожної зі спірних операцій НБУ володів інформацією про її підготовку, був зобов`язаний застосувати конкретно визначений законом захід для її недопущення та, маючи об`єктивну можливість вчинити відповідні дії, безпідставно їх не вчинив.

Крім того, Верховним Судом у постанові від 07 жовтня 2021 року у господарській справі № 910/12803/18 встановлено, що втрата ПАТ «Банк «Таврика» ліквідності та неможливість виконання ним зобов`язань перед вкладниками були наслідком активних операцій керівників, власників істотної участі та інших пов`язаних осіб Банку, зокрема кредитування пов`язаних осіб та виведення ліквідного забезпечення. Ці обставини свідчать про наявність самостійних безпосередніх причин втрати Банком платоспроможності, пов`язаних з діями його органів управління та пов`язаних осіб.

Отже, четверта та п`ята позовні вимоги ґрунтуються переважно на самому факті настання негативних наслідків у діяльності ПАТ «Банк «Таврика», однак не підтверджують наявності конкретної протиправної дії чи бездіяльності НБУ, яка перебувала б у прямому причинному зв`язку зі списанням коштів або виведенням та заміною застав.

Тому, правові підстави для задоволення четвертої та п`ятої позовних вимог відсутні.

Стосовно позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю НБУ, що призвели до обмеження та позбавлення (дискримінації) позивача права володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю - власними заощадженнями та відсотками за ними, що були розміщені за договорами банківських строкових вкладів у Публічному акціонерному товаристві «Банк «Таврика», терміни яких закінчились, у розмірах, що на 09 квітня 2013 року становили 26 487 доларів 75 центів, 36 935 євро 40 євроцентів, 695 894 гривні 18 копійок, що визначено у листі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 квітня 2013 року вих. № 11-02/1496/1, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.

Статтею 1174 Цивільного кодексу України аналогічний спеціальний порядок відповідальності встановлено щодо шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень.

Оскільки вимоги у цій справі заявлено саме до Національного банку України як суб`єкта владних повноважень, визначальним для вирішення питання про відшкодування шкоди мають положення статті 1173 ЦК України.

Разом із тим обов`язковою умовою застосування наведених норм є встановлення факту завдання шкоди саме внаслідок протиправного діяння суб`єкта владних повноважень при здійсненні ним публічно-владних управлінських функцій, а також наявність прямого і безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між таким діянням та заподіяною шкодою.

Загальні засади цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди визначені статтями 22 та 1166 Цивільного кодексу України. Для відшкодування майнової шкоди необхідною є сукупність таких елементів: наявність шкоди, протиправна поведінка заподіювача, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, а також вина (якщо інше не встановлено законом).

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає можливість покладення цивільно-правової відповідальності.

Причинно-наслідковий зв`язок означає, що шкода повинна бути безпосереднім наслідком конкретної протиправної поведінки, а не результатом дії інших самостійних обставин. Сама лише послідовність подій або наявність загального причинного зв`язку між певними обставинами не є достатніми для встановлення юридично значимого причинно-наслідкового зв`язку.

У цьому контексті колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 07 жовтня 2021 року у справі № 910/12803/18, в якій встановлено, що втрата ПАТ «Банк «Таврика» ліквідності, неможливість виконання ним зобов`язань перед вкладниками та подальша неплатоспроможність були наслідком ризикових операцій, здійснених керівниками, власниками істотної участі та іншими пов`язаними з Банком особами, зокрема кредитування пов`язаних осіб, виведення ліквідного забезпечення та інших активів Банку.

Наведене має істотне значення для оцінки причинно-наслідкового зв`язку у цій справі, оскільки свідчить про існування самостійних безпосередніх причин втрати Банком платоспроможності та невиконання ним зобов`язань перед вкладниками, які не можуть ототожнюватися з діями чи бездіяльністю Національного банку України.

Здійснивши системний аналіз доводів позивача та наявних у матеріалах справи доказів, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність існування прямого причинно-наслідкового зв`язку між рішеннями, діями чи бездіяльністю НБУ та неможливістю отримання позивачем банківських вкладів, розміщених у ПАТ «Банк «Таврика».

Фактичні дії щодо невиконання банком зобов`язань за договорами банківського вкладу, у тому числі ненадання відповідей на заяви про дострокове розірвання договорів або невиплату коштів, були вчинені безпосередньо ПАТ «Банк «Таврика», а не відповідачем як суб`єктом владних повноважень. Самі по собі недоліки у здійсненні НБУ наглядових функцій не можуть автоматично свідчити про наявність протиправної бездіяльності, яка б перебувала у прямому причинному зв`язку з заявленою шкодою.

У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що саме рішення, дії чи бездіяльність НБУ безпосередньо спричинили втрату позивачем можливості отримати належні йому кошти за договорами банківського вкладу.

За таких обставин відсутній один з обов`язкових елементів складу цивільного правопорушення - причинно-наслідковий зв`язок між поведінкою відповідача та заявленою шкодою.

При цьому лист уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 квітня 2013 року № 11-02/1496/1, на який позивач посилається на підтвердження розміру заявленої шкоди, підтверджує насамперед розмір невиконаних зобов`язань ПАТ «Банк «Таврика» перед ОСОБА_1 за договорами банківського вкладу.

Розмір невиконаного Банком договірного зобов`язання не є доказом того, що аналогічна за розміром майнова шкода була завдана позивачу саме незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю Національного банку України.

Для покладення такого обов`язку на державу необхідно встановити, що за відсутності конкретної протиправної поведінки НБУ відповідні кошти були б повернуті позивачу Банком, а їх неповернення стало прямим і безпосереднім наслідком саме поведінки відповідача, однак матеріали справи таких обставин не підтверджують.

З урахуванням наведеного, відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, заявлених до НБУ.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема у справі № 826/6233/15.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що жодна із заявлених ОСОБА_1 позовних вимог не знайшла належного правового та фактичного підтвердження. Оскаржувані акти НБУ прийняті щодо ПАТ «Банк «Таврика» як акти індивідуальної дії та не потребували персонального доведення до відома вкладників; їх застосування здійснювалося у межах установленої законом процедури; протиправного або дискримінаційного втручання НБУ у майнові права позивача не встановлено; матеріали справи не підтверджують наявності конкретної протиправної дії чи бездіяльності НБУ, яка перебувала б у прямому причинно-наслідковому зв`язку зі списанням коштів, виведенням забезпечення або неповерненням позивачу банківських вкладів.

Відтак правові підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.

Керуючись статтями 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , до якої із заявами приєднались ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року скасувати.

Ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

Судді: Кобаль М.І.

Тереза Ю.О.

Повний текст постанови виготовлено 07.09.2026.