Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №620/1504/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/1504/26 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.

Суддів: Вівдиченко Т.Р., Кузьмишиної О.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 6 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить суд:

- вирішити питання про право ОСОБА_1 на отримання додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю за грудень 2025 року в розмірі 2400 грн/місяць та визнати протиправним її призначення, виплату Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області у розмірі 379,6 грн/місяць;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 недоплачений розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю за грудень 2025 року в розмірі 2020,4 грн;

- вирішити питання про щомісячне право ОСОБА_1 на отримання додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю з січня 2026 року і довічно в розмірі 2 594,1 грн/місяць та визнати протиправним її призначення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області з січня 2026 року і довічно у розмірі 379,6 грн/місяць;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 недоплачений розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю за січень-лютий 2026 року в розмірі 4429 грн;

- присудити (стягнути) з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 з 01.03.2026 додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю в розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком, але не менш 2 594,1 грн/місяць;

- допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення 2 214,5 грн, що є недоплаченим розміром додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю за січень місяць 2026 року.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 6 травня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 з 01.12.2025 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 50 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити ОСОБА_1 з 01.12.2025 нарахування та виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 50 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

В решті позову відмовлено.

5 червня 2026 року представник Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області звернувся з апеляційною скаргою та просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.05.2026 по справі № 620/1504/26; постановити нове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_1 залишити без розгляду.

У скарзі відповідач вказує на те, що рішення суду винесено з порушенням процесуальних норм, що є підставою для його скасування. У справах № 620/1504/26 та № 620/193/26 однакові: позивач та відповідач, предмет та підстави (виплата основного розміру пенсії позивачу не у відповідності до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06.06.1996 №230/96-ВР, не у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком). Суд першої інстанції мав дійти висновку, що спір у даній справі є тотожним із справою № 620/193/26, по якій винесено рішення раніше (15.04.2026).

Також відповідач наголошує на тому, що інший словесний виклад правових обґрунтувань вимог, заявлених на розгляд суду, не змінює правової природи таких вимог, їх предмет та підстави в цілому, що свідчить про те, що фактично позивач, у межах цієї справи, просить суд вчетверте переглянути питання щодо нарахування та виплати основного розміру пенсії відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06.06.1996 №230/96-ВР».

Враховуючи вищевказане, відповідач вважає, що оскільки сторони, предмет та підстави позову у справах: № 620/1504/26 та № 620/193/26 тотожні, та зазначені рішення не набрали законної сили, це є підставою для залишення позову без розгляду відповідно до пункту 3 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

29 липня 2026 року позивач звернувся з апеляційною скаргою та просить:

- визнати за позивачем право не додавати до даної апеляційної скарги докази, що підтверджують дату отримання копії рішення суду першої інстанції від 06.05.2026 року та звільнити позивача від обов`язку надання суду апеляційної інстанції доказів на підтвердження дати отримання позивачем копії рішення суду першої інстанції від 06.05.2026 року;

- визнати за позивачем право (що передбачено п.1) ч.2 ст.295 КАС України) на поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.05.2026 року та поновити такий строк;

- скасувати рішення суду першої інстанції від 06.05.2026 року, в частині, якою суд відмовив в задоволенні позовних вимог; не задовольнив той спосіб захисту, який самостійно обрав позивач; ухвалити в цій частині нове, справедливе судове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги, зокрема в той спосіб захисту, який самостійно обрав позивач.

Сторони своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 1, група інвалідності 2), про що йому видано відповідне посвідчення.

Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Чернігівській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Вважаючи, що відповідачем протиправно не нараховано та невиплачено додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю за грудень 2025 року у розмірі 2 400,00 грн та за січень-лютий 2026 року у розмірі 2 594,10 грн щомісячно, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Переглядаючи оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (частина перша статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях звертає увагу на необхідність дотримання на рівні національного судочинства принципу «res judicata», наголошуючи, що жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного та обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи й постановлення нового рішення.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо у провадженні цього або іншого суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Пунктом 10 частини першої статті 240 цього Кодексу визначено, що позов підлягає залишенню без розгляду у разі якщо після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі не постановлена ухвала про залишення позову без розгляду.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом сторін у справі, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Залишення позову без розгляду у справі у цьому разі можливе за умови, що у провадженні цього або іншого суду є тотожний позов, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.

Предмет позову – це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Визначаючи підстави позову, як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Так, відповідно до фактичних обставин справи, позивачем у межах справи від 19 лютого 2026 року №620/193/26 заявлено наступні вимоги:

- визнати за ОСОБА_1 в червні-серпні 2025 року право на щомісячне отримання пенсії у тому розмірі, що нарахований, і у відповідності до п.3 ч.1 ст.245 КАС України визнати протиправними дії Головного управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо виплати ОСОБА_1 пенсії у розмірі 16 711,97 грн/місяць, що не відповідає нарахованому розміру пенсії 17 433,43 грн/місяць та зобов`язати Головне управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області утриматися від вчинення таких дій;

- визнати за ОСОБА_1 право на щомісячне отримання додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю за червень-серпень 2025 року у розмірі 2 400 грн/місяць та протиправним її призначення, виплату Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області у розмірі 379,6 грн/місяць;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 недоплачений розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю за червень-серпень 2025 року в розмірі 6 061,2 грн;

- у відповідності до п.1 ч.1 ст.371 КАС України допустити негайне виконання рішення суду, у межах суми стягнення 2 020,4 грн, що є недоплаченим розміром пенсії за серпень місяць 2025 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що як особа з інвалідністю ІІ групи захворювання, пов`язаного із наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, відповідно до статті 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 15 квітня 2026 року справа № 620/193/26:

- визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 26.06.2025, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1, який є особою з інвалідністю ІІ групи, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, відповідно до статей 50, 54 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

- зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області з 26.06.2025 провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком відповідно до статей 50, 54 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням раніше виплачених сум.

- у задоволенні інших позовних вимог відмовив.

Рішення суду не набрало законної сили.

Аналіз наведеної справи свідчить про те, що позивач оскаржував перерахунок додаткової пенсії з червня 2025 року у розмірі 379,60 грн.

Відповідно до статті 50 Закону №796-XII у редакції Закону №30/96-ВР особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірах: інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком.

У постанові від 4 листопада 2025 року у справі №580/5022/24 Верховний Суд зазначив, що правові висновки, викладені в раніше ухвалених постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 193/877/16-а, від 08.08.2019 у справі № 813/5002/17, від 16.06.2022 у справі № 644/8266/17 та інших, про те, що додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, має нараховуватись та виплачуватись в порядку та розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є такими, що не ґрунтуються на правильному правозастосуванні.

У зв`язку з наведеним, судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду сформувала наступні висновки:

1) додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачена статтею 50 Закону № 796-XII, за своєю суттю є додатковою соціальною гарантією для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та становить невід`ємну складову позитивного обов`язку держави забезпечити особам з інвалідністю з числа таких постраждалих посилений соціальний захист, у зв`язку з чим обмеження такого права є неприпустимим;

2) додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю особам з інвалідністю, які належать до потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, має нараховуватися та виплачуватися в порядку та розмірах, визначених статтею 50 Закону № 796-XII в редакції Закону № 230/96-ВР.

Означеним рішенням суду у справі №620/193/26 захищено право ОСОБА_1 з 26 червня 2025 року на отримання додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 50, 54 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII.

У межах справи № 620/1504/26 від 3 березня 2026 року позивач просить суд:

- вирішити питання про право ОСОБА_1 на отримання додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю за грудень 2025 року в розмірі 2 400 грн/місяць та визнати протиправним її призначення, виплату Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області у розмірі 379,6 грн/місяць;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 недоплачений розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю за грудень 2025 року в розмірі 2 020,4 грн;

- вирішити питання про щомісячне право ОСОБА_1 на отримання додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю з січня 2026 року і довічно в розмірі 2 594,1 грн/місяць та визнати протиправним її призначення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області з січня 2026 року і довічно у розмірі 379,6 грн/місяць;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 недоплачений розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю за січень-лютий 2026 року в розмірі 4 429 грн;

- присудити (стягнути) з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 з 01.03.2026 додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю в розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком, але не менш 2 594,1 грн/місяць;

- допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення 2 214,5 грн, що є недоплаченим розміром додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю за січень місяць 2026 року.

Такі вимоги мотивовано тим, що відповідачем протиправно не нараховано та невиплачено додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю за грудень 2025 року у розмірі 2 400,00 грн та за січень-лютий 2026 року у розмірі 2 594,10 грн щомісячно.

Вказані обставини свідчать про те, що позивач мотивував свої вимоги порушенням права на отримання додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 50 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у грудні 2025 року.

З проведеного порівняльного аналізу суб`єктного складу сторін та предмету спору в вищенаведених адміністративних справах встановлено, що до ОСОБА_1 сформував Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області не аналогічні позовні вимоги.

Судова колегія враховує, що періоди виплати пенсії ОСОБА_1 не перетинаються з позовними вимогами у межах справи № 620/193/26, що свідчить про відсутність тотожності предмету та правової підстави позову зі справою № 620/1504/26, оскільки позовні вимоги стосуються оскарження інших дій пенсійного органу, які не були і не могли бути предметом судової оцінки у справі №620/193/26, оскільки не охоплені змістом позовних вимог.

Відповідно, підстави для залишення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 3 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Переглядаючи оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає таке.

Щодо стягнення коштів з пенсійного органу

Відповідно до частини 3 та 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті (визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії ), суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, за приписами вказаних норм у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення або вчинив бездіяльність за наслідками звернення особи, але таке рішення чи вчинена бездіяльність визнані судом протиправними з огляду на невідповідність чинному законодавству, то суд, як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що суб`єктом звернення (позивачем у справі) дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату за наслідками розгляду його звернення та за умови відсутності у суб`єкта, що уповноважений прийняти відповідне рішення за наслідками звернення позивача, дискреції (можливості на власний розсуд визначити зміст рішення та обрати на підставі поданих позивачем документів один з варіантів дій), вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення.

У разі якщо межі заявлених позовних вимог не дозволяють суду під час розгляду справи здійснити перевірку того, чи забезпечив позивач на момент його звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень виконання всіх без винятку вимог закону для отримання позитивного рішення та(або) якщо суб`єкт до якого звертається позивач має право діяти при прийнятті відповідного рішення на власний розсуд (тобто має альтернативні варіанти поведінки за наслідками розгляду звернення позивача), то суд, у межах свого розсуду, з метою уникнення перебирання на себе повноважень щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції іншого органу, повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення з урахуванням оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Верховний Суд, зокрема у постановах від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18, від 04 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19 дійшов подібного висновку та вказав, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Суд також вказує, що поняття дискреційних повноважень наведене у пункті 7 частини першої статті 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» 17 лютого 2022 року №2073-IX (далі - Закон №2073-IX) дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону № 2073-IX здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов:

дискреційне повноваження передбачено законом;

дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом;

правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом;

вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.

Керуючись наведеним судова колегія зазначає, що в цій частині позовних вимог права позивача захищені шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити позивачу з 01.12.2025 нарахування та виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 50 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.

Крім того, суд зазначає, що обчислення розміру пенсії належить до виключної компетенції Пенсійного фонду України, оскільки відповідачем не було здійснено позивачу розрахунку додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю відповідно до статті 50 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суд позбавлений можливості перевірити правильність нарахування та визначити суму стягнення.

Доводи позивача щодо захисту прав на суддівську винагороду судді Падій В.В. колегія суддів відхиляє як очевидно безпідставні та акцентує увагу, що такі не стосуються предмету спірних правовідносин.

Щодо визнання права на щомісячний розмір пенсії

Частиною другою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю; 7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об`єднання громадян; 8) примусовий розпуск (ліквідацію) об`єднання громадян; 8-1) заборону політичної партії та передачу майна, коштів та інших активів політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави; 8-2) припинення релігійної організації, передбаченої статтею 289-9 цього Кодексу, та передачу майна, коштів та інших активів, що перебувають в її власності, крім культового, у власність держави; 10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів; 11) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання; 12) затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства; 13) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 14) звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 15) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

У силу наведених приписів, адміністративний суд не наділений повноваженнями визнавати право особи на отримання пенсії, позаяк такий спосіб захисту не передбачений приписами статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо посилань позивача на висновки Верховного Суду у справі №521/15387/16-а колегія суддів зауважує, що такі не є релевантними до спірних правовідносин, оскільки стосуються редакції Кодексу адміністративного судочинства України від 05.10.2016, приписи статті 162 якого передбачали, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Суд за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень може прийняти іншу постанову у випадках, встановлених законом.

Щодо посилань позивача на рішення суду у справі №620/6646/24, колегія суддів зазначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені лише в постановах Верховного Суду.

Щодо виходу за межі позовних вимог колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду висловила та послідовно застосовує правову позицію, за змістом якої повноваження органів влади, є законодавчо визначеними, а суд діє згідно з презумпцією «Jura novit curia» («Суд знає закони»). Велика Палата Верховного Суду, зокрема, зазначила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (пункти 84, 86 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17), а також, що неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

Щодо негайного виконання рішення суду, колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць. Тобто, негайне виконання в межах сум платежу за один місяць застосовується лише у разі стягнення грошових сум з відповідача, що у спірному випадку не встановлено.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до пункту 1 частини 1 Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен аргумент заявника; ст. 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінювання, що є предметом регулювання, насамперед, національного законодавства та оцінювання національними судами (зокрема, рішення у справі «Суомінеен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97).

У п. 96 рішення у справі «Вагнер та J.M.W.L. проти Люксембургу» (Wagner and J.M.W.L. v. Luxembourg, №76240/01) та у п. 72 рішення у справі «Фабрі проти Франції» (Fabris v. France, №16754/08) ЄСПЛ підкреслив, що навіть якщо суди не зобов`язані викладати мотиви відмови стосовно кожного доводу сторін, вони не звільнені від обов`язку розглядати їх належним чином і надавати оцінку основним наданим доводам. Крім того, якщо ці доводи стосуються прав і свобод, що гарантовані Конвенцією і протоколами до неї, національні суди повинні розглядати їх в обов`язковому порядку і з особливою ретельністю, тому що йдеться про засади принципу субсидіарності.

На підставі вищенаведеного колегія суддів зауважує, що доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що такі задоволенню не підлягають.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 242, 308, 315, 311, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 6 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович

Судді: Т.Р. Вівдиченко

О.М. Кузьмишина