Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №640/18798/21 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/18798/21 Суддя першої інстанції: Перепелиця А.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді - Кравченка Є.Д.,

суддів - Осіпової О.О., Златіна С.В.,

за участю секретаря судового засідання - Ліман А.Г.,

представника позивача - Арсоєва Р.Т.,

представника Державної митної служби України - Пластуна Є.В.,

представника Київської митниці - Щегель Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державної митної служби України та Київської митниці на рішення Київського окружного адміністративного суду від 06.05.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Державної митної служби України, Київської міської митниці ДФС, Київської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку під час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - відповідач-1), Державної митної служби України (далі - відповідач-2), Київської міської митниці ДФС (далі - відповідач-2), Київської митниці Держмитслужби (далі - відповідач-3) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку під час вимушеного прогулу, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просить:

- визнати протиправним та скасувати Наказ Голови Комісії з реорганізації Державної фіскальної служби Александрова А. №837-0 від 02.06.2021 «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- визнати протиправним та скасувати Наказ Київської міської митниці ДФС №6-ОС від 02.06.2021 «Про проведення розрахунку»;

- поновити ОСОБА_1 у Київській митниці, як відокремленому підрозділі Держмитслужби (код ЄДРПОУ ВП 43997555), на посаді, рівнозначній посаді заступника начальника Київської міської митниці ДФС та в цій частині допустити негайне виконання судового рішення;

- зобов`язати Державну митну службу України, як суб`єкта призначення, видати наказ про поновлення ОСОБА_1 у Київській митниці, як відокремленому підрозділі Держмитслужби (код ЄДРПОУ ВП 43997555), на посаді, рівнозначній посаді заступника начальника Київської міської митниці ДФС;

- стягнути з Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з дня звільнення по день поновлення на посаді.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про те, що при здійсненні попередження про наступне вивільнення відповідачем не було запропоновано жодної рівнозначної посади або іншої вакантної посади відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.

На думку позивача, відсутність пропозиції суб`єкта призначення або керівника державної служби про переведення працівника на рівнозначну посаду та/або іншу посаду та пропозиції державному службовцю будь-якої вакантної посади державної служби у тому самому державному органі свідчить про порушення відповідачем вимог законодавства, що регулюють відносини, пов`язані зі вступом, проходженням і припиненням громадянами державної служби.

Разом з тим, позивачем наголошено, що прийняття оскаржуваного наказу про звільнення його з займаної посади було зумовлено реорганізацією та скороченням чисельності та штату державних службовців. Однак, на його переконання, реорганізація не може бути самостійною підставою для звільнення відповідно до частини четвертої статті 36 КЗпП України без жодної індивідуальної оцінки поведінки позивача, а скорочення чисельності штату державних службовців фактично не відбулося.

Таким чином, вважає, що оскільки наказ про звільнення є протиправним, позивача необхідно поновити у Київській митниці, як відокремленому підрозділі Держмитслужби на посаді, рівнозначній посаді заступника начальника Київської міської митниці ДФС та в цій частині допустити негайне виконання судового рішення з одночасним стягненням на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06 травня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Голови Комісії з реорганізації Державної фіскальної служби Александрова А. №837-0 від 02.06.2021 «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Визнано протиправним та скасовано наказ Київської міської митниці ДФС №6-ОС від 02.06.2021 «Про проведення розрахунку».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Київської міської митниці ДФС з 03.06.2021.

Стягнуто з Київської митниці Держмитслужби (адреса: 03124, місто Київ, бульвар Гавела Вацлава, 8-А, код ЄДРПОУ 43337359) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу, із обов`язковим відрахуванням до бюджету податків і зборів, починаючи з 03.06.2021 по 06.05.2026 в сумі 1 065 174,26 грн (один мільйон шістдесят п`ять тисяч сто сімдесят чотири гривні двадцять шість копійок).

Суд допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Київської міської митниці ДФС з 03.06.2021, та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 16761,17 грн (шістнадцять тисяч сімсот шістдесят одна гривня сімнадцять копійок).

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Київська митниця подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт-1 зазначає, що положення пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889 вказують на те, що реорганізація державного органу (як і будь-яка з інших підстав, що визначена в цьому пункті) є достатньою самостійною підставою для прийняття суб`єктом призначення рішення щодо припинення державної служби по відношенню до відповідних державних службовців (які проходять службу в реорганізовуваних органах - юридичних особах).

Апелянт-1 наголосив на тому, що відповідно до частин третьої - п`ятої статті 87 Закону № 889 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. З приводу процедури вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 Закону № 889) Національне агентство України з питань державної служби (далі - НАДС) надало роз`яснення від 20 лютого 2020 року № 86р/з, відповідно до якого НАДС зазначає, що при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2026 року відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, встановлено строк для подання відзиву.

Державна митна служба України не погоджуючись із рішенням Київського окружного адміністративного суду подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 травня 2026 року та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт-2 зазначив, що на дату направлення повідомлення про наступне звільнення, діяли норми Закону України «Про державну службу», які надавали суб`єкту призначення право, а не обов`язок запропонувати іншу посаду в державному органі. При цьому, норми Закону № 889 не обмежують суб`єкта призначення в часі, для прийняття наказу про звільнення, після направлення повідомлення про наступне звільнення; після внесення змін до ч. 3 ст. 87 Закону № 889 (внесення змін відбулося на підставі Закону від 23.02.2021 № 1285-IX), не зобов`язують суб`єкта призначення розпочинати процедуру звільнення з початку.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, встановлено строк для подання відзиву та витребувано з Київського окружного адміністративного суду адміністративну справу.

Від позивача на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якій останній просив апеляційну скаргу Київської митниці залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Зокрема, позивач зазначив про те, що доводи апелянта про те, що процедура звільнення мала бути завершена за нормами, що діяли на момент повідомлення позивача про майбутнє вивільнення, суперечать висновкам Верховного Суду та принципу верховенства права.

Після надходження справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 02.09.2026. Також судом продовжено строк розгляду справи на більш розумний термін.

У судове засідання, призначене у справі для розгляду апеляційних скарги Київської митниці та Державної митної служби з`явились уповноважені представники сторін.

Представники відповідачів підтримали доводи апеляційних скарги та просили їх задовольнити, з підстав зазначених у апеляціях, а рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Уповноважений представник позивача заперечував щодо задоволення апеляційних скарг Державної митної служби України та Київської митниці.

Заслухавши доводи сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційні скарга не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, наказом Державної фіскальної служби України від 07.11.2014 №1276-о «Про призначення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 призначено в порядку переведення на посаду заступника начальника Київської міської митниці ДФС, як такого, що успішно пройшов стажування, звільнивши з посади начальника митного поста «Аеропорт Київ (Жуляни)» Київської міжрегіональної митниці Міндоходів, встановивши посадовий оклад згідно зі штатним розписом та підтвердивши раніше присвоєне спеціальне звання «Радник податкової та митної справи І рангу».

Згідно із наказом Київської міської митниці ДФС від 10.11.2014 №111-о вважати ОСОБА_1 (таб. №1195) таким, що приступив до виконання обов`язків за посадою заступника начальника Київської міської митниці ДФС з 07.11.2014 зі збереженням раніше встановлених розмірів надбавки за спеціальне звання та надбавки за вислугу років, зі збереженням днів невикористаної основної щорічної відпустки.

У той же час, 13.07.2020 ОСОБА_1 попереджено про наступне вивільнення із займаної посади не раніше ніж за 30 календарних днів з дати ознайомлення з цим попередженням на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» та пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, у зв`язку з реорганізацією, про що свідчить підпис останнього.

Наказом Державної фіскальної служби України від 02.06.2021 №837-о « ОСОБА_1 », відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 №1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України», постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби», постанови Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 №1074 «Про затвердження Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств та інших центральних органів виконавчої влади», визначено припинити державну службу та звільнити з 02.06.2021 ОСОБА_1 з посади заступника начальника Київської міської митниці ДФС у зв`язку з реорганізацією, скороченням чисельності та штату державних службовців, на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», а Київській міській митниці ДФС вказано забезпечити проведення розрахунку з ОСОБА_2 , згідно з чинним законодавством та виплатити вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

З урахуванням викладеного, Київською міською митницею ДФС прийнято наказ від 02.06.2021 №5-ос «Про проведення розрахунку», згідно з яким, визначено здійснити нарахування для повного розрахунку із ОСОБА_1 , у відповідності до вимог чинного законодавства та виплатити вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат, а також здійснити нарахування для виплату грошової компенсації, відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки».

Вважаючи дані накази протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що Державною фіскальною службою України під час винесення наказу від 02.06.2021 №837-о «Про звільнення ОСОБА_1 » не дотримано процедури звільнення позивача із займаної ним посади, як наслідок, даний наказ є протиправним та підлягає скасуванню. Разом з тим, з наявних у матеріалах справи доказів не вбачається того, що ОСОБА_1 станом на момент винесення оскаржуваного наказу про звільнення останнього із займаної ним посади було запропоновано іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються Законом України «Про державну службу».

Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII, у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин) є спеціальним законом, що визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Частиною другою статті 1 Закону №889-VIII визначено, що державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно з частинами першою - третьою статті 5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII серед підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення визначено, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Як встановлено судом з матеріалів справи, попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1 заступника начальника Київської митниці ДФС підписане В.о. голови, Голови комісії з реорганізації Державної фіскальної служби 02.07.2020. Позивач ознайомлений із даним повідомленням під підпис 13.07.2020.

При цьому, звільнення позивача ініційоване суб`єктом призначення/керівником державної служби на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ та пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю, у зв`язку з реорганізацією.

Так, позивач був звільнений внаслідок реорганізації ДФС шляхом поділу та утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України, та, відповідно, утворення як юридичних осіб публічного права територіальних органів Держмитслужби шляхом реорганізації, у тому числі Київської митниці Держмитслужби, до якої було приєднано Київську митницю ДФС.

Відповідно до абзацу 1 частини третьої статті 87 Закону № 889-VІІІ (у редакції, яка діяла станом на момент ознайомлення позивача з попередженням про наступне вивільнення, тобто станом на 13.07.2020), суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Суб`єкт призначення приймає рішення про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, у п`ятиденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Особливістю спірних правовідносин є те, що за період реорганізації ДФС/Держмитслужби і їхніх територіальних органів, у тому числі Київської митниці ДФС шляхом приєднання до Київської митниці Держмитслужби, норми Закону № 889-VIII та КЗпП України зазнали суттєвих змін, які змінили порядок вивільнення державних службовців.

Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23.02.2021 №1285-ІХ частину третю статті 87 Закону №889-VIII викладено у наступній редакції:

«Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду».

Дана редакція частини третьої статті 87 Закону №889-VIII діяла станом на момент винесення оскаржуваних наказів.

У контексті вказаних змін спірним питанням на стадії апеляційного провадження є питання застосування редакції частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, а саме: у тій, яка викладена згідно із Законом №440-ІХ та діяла на момент попередження позивача про наступне вивільнення (13.07.2020), чи в тій, яка викладена згідно із Законом №1285-ІХ та діяла на момент видання спірного наказу про звільнення позивача із займаної посади (02.06.2021).

Так, станом на момент ознайомлення позивача з попередженням про наступне вивільнення, тобто станом на 13.07.2020, суб`єкт призначення мав право призначити державного службовця, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, на рівнозначну або нижчу посаду державної служби. Водночас, станом на момент прийняття оскаржуваних наказів суб`єкт призначення або керівник державної служби був зобов`язаний запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.

Згідно із правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2023 року за результатами касаційного перегляду аналогічного спору усправі № 380/10238/21 Суд зазначив, що Верховний Суд, зокрема у постановах від 30.11.2022 у справі №640/15797/21, від 22.12.2022 у справі № 640/17678/21, від 11.05.2023 у справі №380/9574/21 вже вирішував питання застосування статті 87 Закону № 889-VIII у згаданому контексті.

Так, Верховний Суд у справі № 640/17678/21 констатував, що регулювання процесу реорганізації ДФС України було суперечливим і непослідовним; на дату набрання чинності Законом №1285-ІХ (06.03.2021) процес реорганізації ДФС України ще тривав й остаточного рішення щодо подальшого проходження позивачем публічної служби в митних органах не було; указаний Закон прийнятий пізніше Закону №440-ІХ (14.01.2020) і не містить приписів, які б наділяли цей Закон зворотною дією/силою, як і не містить приписів щодо застосування статті 87, а саме її частини третьої, у редакції, викладеній згідно із Законом №440-ІХ, до правовідносин, які виникли чи існували до прийняття та/чи набрання чинності Законом №1285-ІХ (тобто приписів, які б наділяли Закон №440-ІХ ультраактивною дією); пам`ятаючи у цьому зв`язку презумпцію про пряму дію закону в часі, застосовувати, на думку Суду, за описаної ситуації необхідно статтю 87 Закону №1285-ІХ, у редакції того закону, який в часі прийнятий пізніше і, відповідно, регулював правовідносини, з яких виник спір.

Отже, у вказаній постанові Верховний Суд підсумував, що законом, який належить застосовувати до спірних правовідносин, є Закон №1285-ІХ, який в часі ухвалений пізніше й набрав чинності задовго (за три місяці) до звільнення позивача, відповідно до спірного наказу. Очевидно, що частина третя статті 87 Закону № 889-VIII у чинній редакції (відповідно до Закону №1285-ІХ) передбачає для позивача як державного службовця певні гарантії при звільненні з публічної служби у порівнянні з тим, як була викладена частина третя статті 87 Закону № 889-VIII у попередній редакції.

При цьому, Верховний Суд виснував, що Законом №1285-ІХ, який набрав чинності 06.03.2021, законодавець змінив особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII і виклав частину третю цього Закону у такій редакції: «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду».

Таким чином, у спірних правовідносинах має місце ситуація, за якої на момент повідомлення позивача про наступне вивільнення чинною була редакція частини третьої статті 87 Закону №889-VIII, яка передбачала право (а не обов`язок) роботодавця пропонувати працівникові іншу посаду, а на момент звільнення позивача редакція указаної статті зазнала змін, й встановила обов`язок для роботодавця пропонувати рівнозначну посаду, тобто включила в себе певну гарантію трудових прав державного службовця.

Повертаючись до обставин цієї справи, необхідно зазначити, що із попередженням про наступне вивільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ та пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у зв`язку із реорганізацією) позивача ознайомлено 13.07.2020, проте його звільнення відбулося 02.06.2021 на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII (у редакції Закону №1285-ІХ).

Відтак, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що з огляду на значний проміжок часу між датою ознайомлення позивача з попередженням про наступне вивільнення (13.07.2020) та датою прийняття наказу про звільнення (02.06.2021), що становить майже один рік, а також на законодавчі зміни у регулюванні спірних правовідносин, у Державної фіскальної служби України в особі її уповноважених осіб виник обов`язок, встановлений законом, запропонувати позивачу як державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду відповідно до його професійної підготовки та компетентностей. Такий обов`язок підлягав виконанню з урахуванням змін до частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23.02.2021 № 1285-ІХ.

Водночас, з наявних у матеріалах справи доказів не вбачається того, ОСОБА_1 станом на момент винесення оскаржуваного наказу про звільнення останнього із займаної ним посади було запропоновано іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.

Натомість, за приписами абзацу третього частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, правові наслідки у вигляді можливості звільнення у зв`язку зі скороченням настають лише у разі відмови від переведення на запропоновану посаду.

Колегія суддів зазначає, що при виникненні спору між працівником та роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбулося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.

Підсумовуючи вищеописане, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що відповідач не довів сукупності необхідних умов правомірності звільнення позивача, належного й одночасного з попередженням пропонування позивачеві конкретних рівнозначних/нижчих посад; реальної відсутності відповідних посад протягом усього періоду до дня звільнення.

Згідно із частиною шостою статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення, а тому рішення суду щодо визнання протиправними та скасування наказів Одеської митниці від 16.09.2025 р. № 1710-о, від 19.09.2025 р. № 1721-о, від 01.10.2025 р. № 1758-о відповідає критерію законності та справедливості.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що Державною фіскальною службою України під час винесення наказу від 02.06.2021 №837-о «Про звільнення ОСОБА_1 » не дотримано процедури звільнення позивача із займаної ним посади, як наслідок, даний наказ є протиправним та підлягає скасуванню.

Частиною 2 статті 235 КЗпП України визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно пункту 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично відпрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).

У відповідності до абз.3 п.2 Порядку №100 збереження заробітної плати «у всіх інших випадках», до яких відноситься й випадок вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Позивач поновлений на посаді, з якої був незаконно звільнений.

При визначенні розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд виходить з того, що при обчисленні належної до виплати суми застосовуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (надалі - Порядок №100).

Так, згідно з вимогами пункту 2 Порядку №100 обчислення середньомісячної заробітної плати здійснюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Так, згідно з довідкою Київської міської митниці ДФС від 14.07.2021 №132 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить (16 761,17 грн.+16 761,17 грн.)/ (22+18)= 838,06 грн.

З урахуванням викладеного, на користь позивача підлягає стягненню сума грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, розрахована за період з 03.06.2021 (наступна дата після звільнення) по 06.05.2026 (дата ухвалення судового рішення), тобто за 1271 робочий день.

На підставі викладеного, суд вказує про необхідність стягнути з Київської митниці Держмитслужби, як правонаступника Київської міської митниці ДФС, на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.06.2021 по 06.05.2026 у розмірі 838,06 грн. * 1271 робочий день = 1 065 174,26 грн, з вирахуванням розміру обов`язкових платежів.

При цьому, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги Державної митної служби України про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме ст. 235 КЗпП України та безпідставно стягнув суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 03.06.2021 по 06.05.2026 не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

З огляду на ту обставину, що позивач був незаконно звільнений 02.06.2021, обрахунок вимушеного прогулу правильно здійснений судом першої інстанції з 03.06.2021 по день фактичного вирішення спору, у даному випадку прийняття рішення у справі.

Доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційних скарг отримали достатню оцінку.

Відповідно до вимог статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Усі оскаржувані накази стосуються питання звільнення позивача, а тому, судом першої інстанції вирішено питання щодо їх скасування.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не допустив порушень норм матеріального чи процесуального права при вирішенні справи по суті, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відсутні підстави для перерозподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Державної митної служби України та Київської митниці на рішення Київського окружного адміністративного суду від 06.05.2026 - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 06.05.2026 у справі №640/18798/21 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя Є.Д. Кравченко

Судді: О.О. Осіпова

С.В. Златін

Повний текст постанови виготовлено та підписано 07.09.2026 року.