Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №580/3497/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/3497/25 Суддя першої інстанції: Анжеліка БАБИЧ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача - Кравченка Є.Д.,

суддів: Безименної Н.В., Аліменка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

31.03.2025 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), у якому позивач просив суд:

визнати протиправною відмову щодо звільнення з військової служби стрільця взводу охорони відповідача, молодшого сержанта позивача, ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно з поданим рапортом від 16.01.2025 відповідно до підп. «г» п.3 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу»;

зобов`язати відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби згідно зі вказаним вище рапортом на підставі вказаної норми закону, як військовослужбовця, що проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами - у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що проходить військову службу у відповідача та звернувся із рапортом про звільнення з військової служби. Однак, відповідач рапорт позивача не розглянув усупереч вимог закону, чим порушив його права.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року по справі №580/3497/25 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначив про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення у справі, а відтак наявність підстав для скасування судового рішення.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2025 року відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, встановлено строк для подання відзиву та витребувано із суду першої інстанції матеріали справи.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Після надходження справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 грудня 2025 року справу № 580/3497/25 призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2026 року адміністративну справу прийнято до провадження колегією суддів: суддя-доповідач Кравченко Є.Д., судді: Безименна Н.В., Аліменко В.О. та призначено до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржуване рішення - скасувати, виходячи з наступного.

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач, ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України та військовозобов`язаною особою.

Відповідно до відомостей свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 , виданого 05.05.1998 року виконкомом Шостаківської сільської ради Катеринопільського району Черкаської області, батьками позивачає ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Відомостями свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану Катеринопільського райуправління юстиції Черкаської області підтверджується розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та визначення прізвища дружини після розірвання шлюбу - ОСОБА_4 .

Згідно із довідкою Калинопільської селищної ради від 28.10.2024 №710/03-01 позивач зареєстрований в одному нерухомому майні з матір`ю та її співмешканцем.

Матір позивача - ОСОБА_5 , згідно із довідкою до акта огляду МСЕК №061833 є особою з інвалідністю ІІ групи з 05.06.2024 безтерміново.

Висновком №161 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, до протоколу №90, форми №080-4/о, виданим Комунальним підприємством «Катеринопільський центр первинно медико-санітарної допомоги» від 10.10.2024 підтверджується потреба ОСОБА_5 в отриманні соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

Згідно із відомостями військового квитка позивача серії НОМЕР_3 , у ньому наявний запис про проходження військової служби у відповідача та запис про припинення такої служби відсутній.

Довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 форми 5 від 10.03.2025 вих.№369 підтверджено перебування на службі у відповідача.

Позивач звернувся до відповідача рапортом від 16.01.2025, в якому просив звільнення з військової служби Збройних Сил України відповідно до підп. «г» п.3 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», обґрунтовуючи необхідністю догляду за матір`ю та небажанням продовжувати службу. До нього додав копії: свого паспорту, військового квитка, свідоцтва про народження, згадані вище довідки, витяг з ДРАЦС, паспорта та довідки про присвоєння РНОКПП матері.

Направлення вказаного рапорту з додатками підтверджується накладною Укрпошти №2070109688857 та описом вкладення цінного листа.

Відповідач листом від 21.01.2025 №79/389 повідомив, що рапорт не задоволений із-за відсутності висновку МСЕК чи ЛКК закладу охорони здоров`я, або рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, згідно з яким його мати потребує постійного стороннього догляду.

Не отримавши наказу про своє звільнення, позивач звернувся до суду позовною заявою.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що серед поданих до суду доказів відсутні ті, які підтверджують потребу матері в постійному догляді. Відповідач обґрунтовано урахував відсутність у наданих йому позивачем висновку ЛКК щодо матері та довідці до акту огляду МСЕК цих відомостей, отже, відмова у звільненні з військової служби з підстав неповноти документів, обґрунтована та правомірна.

Колегія суддів не погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Закон України № 2232-XII від 25.03.1992 «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі -Закон № 2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч.1 ст.2 вказаного Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Пунктом 6 ст.2 зазначеного Закону передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р. «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022р.) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022р. строком на 30 діб.

На момент розгляду адміністративної справи в суді апеляційної інстанції строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Підстави звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закон № 2232-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Зокрема, відповідно до пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 цього Закону військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), - зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Згідно із ч.7 ст.26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

З конструкції зазначеної норми слідує, що законодавець передбачив можливість звільнення з військової служби за наведеною підставою за сукупності таких умов:

необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи;

відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я або рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Як слідує з матеріалів справи, 16.01.2025 позивач звернувся до відповідача із рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби Збройних Сил України відповідно до підп. «г» п.3 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», обґрунтовуючи необхідністю догляду за матір`ю та небажанням продовжувати службу. До зазначеного рапорту додав копії: свого паспорту, військового квитка, свідоцтва про народження, згадані вище довідки, витяг з ДРАЦС, паспорта та довідки про присвоєння РНОКПП матері.

Відповідач листом від 21.01.2025 №79/389 повідомив, що рапорт не задоволений із-за відсутності висновку МСЕК чи ЛКК закладу охорони здоров`я, або рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, згідно з яким його мати потребує постійного стороннього догляду.

З`ясовуючи питання нормативно-правового регулювання порядку подання та розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби, апеляційний суд враховує наступне.

Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008р. затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (надалі - Положення № 1153/2008).

Так, Положенням № 1153/2008 визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі.

Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв`язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.

Громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.

У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.

З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт згідно з додатками 1 і 2.

За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Відповідно до пп2 пункту 225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

За правилами п.233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) ІНФОРМАЦІЯ_4, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. Лише в разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі.

Пунктами 12.1, 12.11 Розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затв. наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009р. (надалі - Інструкція № 170) передбачено, що військовослужбовців з військової служби здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення. Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Отже, наслідком подання рапорта військовослужбовця про звільнення з військової служби є винесення наказу по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорта.

Матеріалами справи підтверджено та не заперечується відповідачем наявність у ОСОБА_5 (матері позивача) інвалідності II групи, яка встановлена 05.06.2024 безстроково; інвалідність встановлена довічно (довідки до акта огляду МСЕК серія 12 ААГ № 061833 від 07.06.2024).

Водночас, відповідач відмовляючи у задоволенні рапорту позивача від 16.01.2025 про звільнення з військової служби ІНФОРМАЦІЯ_3 зазначив, що до рапорту не приєднано висновку медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, згідно з яким ОСОБА_5 потребує стороннього догляду.

У досліджуваному питанні в контексті, який саме орган видає медичний документ щодо необхідності здійснення постійного догляду, апеляційний суд враховує наступне.

Визначення терміну «медичний висновок» наведено у п.3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я, затв. наказом Міністерства охорони здоров`я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я» № 2136 від 18.09.2020р., як електронний документ, який формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров`я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.

Отже, медичний висновок це документ, який містить дані про стан здоров`я особи та видається з питань, пов`язаних з таким станом здоров`я.

Суб`єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров`я.

Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (надалі по тексту також - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затв. постановою КМ України № 1317 від 03.12.2009р. (надалі Положення № 1317, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п.п.19, 24 Положення № 1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.

Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.

Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.

З наведеного слідує, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).

Щодо повноважень лікарсько-консультативної комісії та медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, апеляційний суд враховує наступне.

Відповідно до п.3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019р. за № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві», висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або територіального органу Пенсійного фонду України, суду чи прокуратури.

Згідно з п.4 Положення № 1317 медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров`я при Міністерстві охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

За приписами пп.1 п.11 Положення №1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:

ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків;

потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;

потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;

ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;

причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого;

медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.

У наведеному переліку прав та обов`язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність «стороннього нагляду, догляду».

Поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге - коли надається такий догляд. При цьому, «постійний догляд» - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження - постійно.

Водночас, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затв. наказом МОЗ України № 189 від 09.04.2008р. (у редакції наказу МОЗ України № 1066 від 01.06.2021р.) (надалі Порядок № 189), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункт 1 розділу III).

За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить:

1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;

2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;

3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;

4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання).

Пунктом 4 розділу ІV Порядку № 189 передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:

1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв`язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою КМ України № 337 від 17.04.2019р. «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»;

2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 407 від 09.03.2021р. «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затв. Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з п.п.3, 4 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затв. наказом МОЗ України № 110 від 14.02.2012р., зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012р. за № 661/20974.

Наказом МОЗ України № 407 від 09.03.2021р. «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі".

Згідно з п.п.2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації № 025/о «Медична карта амбулаторного хворого №__2, затвердженої наказом МОЗ України №110 від 14.02.2012р., зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012р. за № 661/20974.

Також повноваження ЛЛК визначені в наказі МОЗ України № 667 від 31.07.2013р. «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання».

Зокрема, у Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров`я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України № 667 від 31.07.2013р., за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров`я, у структурі якого перебуває ЛКК (п.8).

Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням № 1317, є підстави для висновку, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.

Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров`я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров`я, які мають право приймати, зокрема:

1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку;

2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг;

3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг;

4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженого наказом МОЗ України № 667 від 31.07.2013р.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2024р. у справі № 120/1909/23, від 11.04.2024р. у справі № 420/16689/23, у постанові від 13.06.2024р. у справі № 520/21316/23 за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання.

За наведених обставин посилання відповідача про відсутність висновку МСЕК чи ЛКК закладу охорони здоров`я, або рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, згідно з яким його мати потребує постійного стороннього догляду спростовується матеріалами справи.

Отже, необхідність постійного стороннього догляду може підтверджуватися відповідним медичним висновком ЛКК, який повинен відповідати формі визначеній чинним законодавством формі №080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через, які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі», що визначено Інструкцією щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через, які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі», яка затверджена наказом Міністерством охорони здоров`я України від 09.03.2021 № 407, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.04.2021 за № 510/36132.

У спірному випадку, відповідач безпідставно не взяв до уваги та не аргументував причини неврахування висновку форми 080-4/о від 10.10.2024, згідно якого матері позивача рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

Матеріали справи не містять доказів прийняття рішення за поданим рапортом щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби під час дії воєнного стану за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний нагляд за матір`ю, яка має інвалідність ІІ групи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що відповідачем належним чином не розглянутий рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний нагляд за матір`ю якій встановлено інвалідність ІІ групи.

З огляду на викладене, оскільки за наслідками розгляду поданого позивачем рапорту про звільнення з військової служби відповідачем не прийнято належним чином оформленого наказу про звільнення позивача з військової служби або відмову у його звільненні, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для визнання протиправною відмови щодо звільнення з військової служби стрільця взводу охорони відповідача, молодшого сержанта позивача, ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно з поданим рапортом від 16.01.2025 відповідно до пп. «г» п.3 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Таким чином, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відповідність відмови ІНФОРМАЦІЯ_1 у звільненні з військової служби з підстав неповноти документів.

Висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог є необґрунтованим та таким, що не узгоджується з положеннями чинного законодавства.

Суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права під час ухвалення рішення, а тому наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення.

З огляду на встановлені в ході розгляду даної справ обставини та враховуючи, що позивач у визначений законодавством спосіб реалізував своє право на звільнення з військової служби, подавши відповідний рапорт, відтак, з урахуванням наведених висновків щодо права позивача на звільнення з військової служби на підставі абз.4 пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України № 2232-XII від 25.03.1992р. «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами - необхідність постійного догляду за хворою матір`ю, яка є інвалідом II групи та потребує його, такий рапорт підлягав розгляду у спосіб визначений законодавством ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Оскільки, відповідач допустив протиправно відмовив позивачу щодо задоволення його рапорту та звільнення з військової служби стрільця взводу охорони відповідача, молодшого сержанта позивача, ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно з поданим рапортом від 16.01.2025, колегія суддів вважає за необхідне зобов`язати відповідача розглянути повторно рапорт позивача від 16.01.2025 про звільнення із військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та прийняти відповідне рішення по суті з урахуванням висновків суду.

Колегія суддів вважає, що такий спосіб захисту прав позивача повністю відповідає вимогам діючого законодавства.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом не прийняв відповідного рішення, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Обираючи правильний спосіб захисту порушених прав позивача в цій ситуації колегія суддів враховує роз`яснення, які наведені в постанові Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», згідно яких у разі визнання судом неправомірними дій чи бездіяльності відповідача суд може зобов`язати його вчинити чи утриматися від вчинення певних дій у спосіб, визначений чинним законодавством, яким може бути захищено/відновлено порушене право.

Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.

За таких умов колегія суддів вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача розглянути повторно рапорт позивача від 16.01.2025 про звільнення із військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та прийняти відповідне рішення по суті з урахуванням висновків суду.

При цьому, колегія суддів відмовляє у задоволенні вимоги позивача про зобов`язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби згідно зі вказаним вище рапортом на підставі вказаної норми закону, як військовослужбовця, що проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами - у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи з огляду на вищевикладене.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи пунктів 1, 4 частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З урахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги позивача є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду, тому рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Частиною першою статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду з даним позовом позивачем не було сплачено судовий збір, оскільки він є звільненим від сплати судового збору у відповідності до приписів Закону України «Про судовий збір».

З огляду на викладене судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року - задовольнити.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року у справі № 580/3497/25 - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо звільнення з військової служби стрільця взводу охорони молодшого сержанта ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно з поданим рапортом від 16.01.2025 відповідно до пп. «г» п.3 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_4 ; місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) розглянути повторно рапорт ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_5 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ) від 16.01.2025 про звільнення із військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та прийняти відповідне рішення по суті з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач Є.Д. Кравченко

Судді: Н.В. Безименна

В.О. Аліменко